Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 591/3999/17-ц : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 08.10.2019.
Дата набрання законної сили: 02.10.2019
Номер судового провадження: 14-407цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		                                                            
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		02 жовтня 2019 року
		м. Київ
		 
		Справа № 591/3999/17-ц
		Провадження № 14-407цс19
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ситнік О. М.,
		 
		суддів: Антонюк Н. О., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк» (далі - уповноважена особа Фонду, Фонд відповідно),
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду
		 
		на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 29 листопада 2018 року у складі судді Клименко А. Я. та постанову Сумського апеляційного суду від 21 березня 2019 року у складі колегії суддів Левченко Т. А., Криворотенка В. І., Собини О. І.
		 
		у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду про зобов`язання вчинити дії та 
		 
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив зобов'язати уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо нього як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду за договором банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США від 12 лютого 2015 року, та включити його до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
		 
		Вимоги мотивував тим, що 12 лютого 2015 року між ним та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» № 015-18505-120215, згідно з яким банк залучив від нього як вкладника кошти у розмірі 10 000,00 доларів США зі строком повернення - 11 серпня 2015 року. По закінченню строку дії договору кошти йому не були повернуті у зв'язку із запровадженням у банку тимчасової адміністрації.
		 
		Зазначав, що постановою Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 02 жовтня 2015 року № 664 прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк». У жовтні 2015 року від відповідача він отримав повідомлення про нікчемність укладеного між ним та ПАТ «Дельта Банк» договору банківського вкладу. Вважав, що такими діями відповідача порушені його права як вкладника ПАТ «Дельта Банк». На його думку, підстави нікчемності правочинів, визначені у частині третій статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI), до цих правовідносин не застосовуються.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 29 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду за договором № 015-18505-120215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США від 12 лютого 2015 року, та включити ОСОБА_1 до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
		 
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що відповідачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували порушення позивачем порядку укладення договору банківського рахунку, та не надано суду доказів, які б свідчили, що спірні транзакції мають ознаки нікчемності, визначені частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI.
		 
		Постановою Сумського апеляційного суду від 21 березня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду задоволено частково. Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 29 листопада 2018 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду за договором № 015-18505-120215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США від 12 лютого 2015 року.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про часткове задоволення позову, апеляційний суд керувався тим, що відсутні підстави для невключення позивача до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. Позовна вимога про зобов'язання уповноваженої особи Фонду включити його до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, не може бути задоволена, оскільки на цьому етапі ліквідаційної процедури банку уповноважена особа Фонду вже сформувала перелік вкладників та передала його до Фонду для затвердження реєстру вкладників. Включення позивача до реєстру вкладників здійснюється Фондом на підставі додаткової інформації уповноваженої особи Фонду щодо такого вкладника. 
		 
		Суд апеляційної інстанції врахував судове рішення адміністративного суду щодо розгляду цього спору, яким закрито провадження за правилами адміністративного судочинства за аналогічними вимогами позивача, і тому закриття провадження у цивільній справі поставило б під загрозу сутність гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) прав позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту. 
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		Уквітні 2019 рокуПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду подалодо Верховного Судукасаційну скаргу, в якій просило судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, прийняти нову постанову про закриття провадження у справі.
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. На думку заявника, справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.
		 
		Позиція інших учасників справи
		 
		У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 , посилаючись на безпідставність наведених у касаційній скарзі доводів та законність і обґрунтованість ухвалених у справі судових рішень, просив касаційну скаргу відхилити, постанову апеляційного суду залишити без змін.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 30 травня 2019 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 10 липня 2019 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
		 
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 06 серпня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження).
		 
		 
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		 
		Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		 
		Вирішуючи питання стосовно юрисдикції цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
		 
		У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		 
		За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. 
		 
		За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
		 
		Суди встановили, що 12 лютого 2015 року  ОСОБА_1 уклав із ПАТ «Дельта Банк» договір банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» № 015-18505-120215, згідно з яким банк залучив від нього як вкладника кошти у розмірі 10 000,00 доларів США зі строком повернення - 11 серпня 2015 року. По закінченню строку дії договору кошти йому не були повернуті у зв'язку із запровадженням у банку тимчасової адміністрації.
		 
		На підставі постанови Правління НБУ від 02 березня 2015 року № 150 ПАТ «Дельта Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних.
		 
		Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 02 березня 2015 року № 51 запроваджено з 03 березня 2015 року тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк».
		 
		Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 03 серпня 2015 року № 147 продовжено строки здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк».
		 
		Постановою Правління НБУ від 02 жовтня 2015 року № 664 прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк».
		Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 02 жовтня 2015 року № 181 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта Банк» з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Дельта Банк» Кадирову В. В.
		 
		Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 20 лютого 2017 року № 619 продовжено строки процедури ліквідації ПАТ «Дельта Банк» на 2 роки по 04 жовтня 2019 року включно, продовжено повноваження ліквідатора ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В. В. строком на 2 роки - по 04 жовтня 2019 року включно.
		 
		Листом від 23 вересня 2015 року № 8821/851 тимчасова адміністрація ПАТ «Дельта Банк» повідомила ОСОБА_1 про нікчемність договору № 015-18505-120215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США від 12 лютого 2015 року.
		 
		Вирішуючи питання стосовно юрисдикції цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
		 
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів і свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Визначити, яким саме судом та за якими правилами має бути розглянутий спір, і має судова юрисдикція. 
		 
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 
		 
		У частині першій статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) передбачалося, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		 
		Аналогічне положення міститься й у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року (чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій).
		 
		Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
		 
		Згідно з пунктами 1, 5 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом, компетенція адміністративних судів поширювалася, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, а також спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, установлених законом. 
		 
		У пунктах 1, 5 частини першої статті 19 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження, а також спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. 
		 
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
		 
		Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом)). 
		 
		Аналогічне положення міститься й у пункті 7 частини першої статті 4 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
		 
		Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу. 
		 
		Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.
		 
		Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
		 
		Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
		 
		Позивач у позовній заяві вказав, що він був вкладником у ПАТ «Дельта Банк», та просив:
		1) зобов'язати уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо нього як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду за договором банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США від 12 лютого 2015 року;
		2) включити його до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
		 
		Правовідносини у цій справі врегульовані Законом № 4452-VI.
		 
		Згідно з пунктом 16 частини першої статті 2 Закону № 4452-VIтимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
		 
		Відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону № 4452-VI є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.
		 
		Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
		 
		Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.
		 
		Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.
		 
		Законом № 4452-VI встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв`язку зі створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та НБУ (стаття 1 Закону № 4452-VI).
		 
		Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку.Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 грн.
		 
		Виконання зобов`язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов`язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.
		 
		Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
		 
		Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
		 
		Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.
		 
		Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом № 4452-VI, для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків. 
		 
		Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням установленого частиною першою статті 26 Закону № 4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами. 
		Аналогічну правову позицію неодноразово викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15, від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, від 23 січня 2019 року у справі № 761/2512/18, від 24 квітня 2019 року у справі № 761/2505/18, від 19 червня 2019 року у справі № 752/17889/17-ц та інших, і підстав для відступу не вбачається.
		 
		Проте у письмових поясненнях, що містяться на а. с. 36 - 38, т. 1, ОСОБА_1 зазначав, що він звертався до адміністративного суду з позовом, в якому просив: зобов'язати уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо нього як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду за договором банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США від 12 лютого 2015 року, та включити його до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року у справі № 818/3863/15 провадження у цій справі закрито з тих підстав, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства (т. 1, а. с. 47 - 53).
		 
		У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із цивільним позовом з аналогічними вимогами, оскільки вважав, що спір підлягає розгляду саме в порядку цивільного, а не господарського судочинства.
		 
		Велика Палата Верховного Суду вважає, що з огляду на висновок щодо юрисдикційності цього спору закриття провадження у цивільному судочинстві за аналогічними вимогами позивача поставить під загрозу сутність гарантованих Конвенцією прав позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.
		 
		У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (заява № 21851/03) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що «погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту».
		 
		У статті 6 Конвенції, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, закріплено принцип доступу до правосуддя.
		 
		Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
		 
		Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).
		 
		У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами. Зокрема, у рішенні від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» (заяви № 7714/06 та № 23654/08) ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади. При цьому ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (пункти 27, 28, 38-40 рішення). У рішенні від 01 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» (заява № 34036/06) ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (пункти 13, 14, 23, 25, 26 рішення). У рішенні від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» (заява № 52013/08) ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (пункти 116, 119, 122-125 рішення). У рішенні від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» (заява № 55339/07) ЄСПЛ зробив висновок, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (пункти 13, 18?24 рішення).
		 
		Велика Палата Верховного Суду вважає, що непослідовність національних судів створила позивачеві перешкоди у реалізації права на судовий захист. Тому розгляд цього спору має завершитися за правилами цивільного судочинства, про що суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав в оскаржуваній постанові.
		 
		Крім того, принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності»).
		 
		У справі «Христов проти України» (рішення від 19 лютого 2009 року, заява № 24465/04) ЄСПЛ наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії»). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.
		 
		Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір правомірно вирішено у порядку цивільного судочинства, оскільки існують істотні перешкоди, що унеможливлюють його розгляд в адміністративному судочинстві.
		 
		Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків апеляційного суду. 
		 
		Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Велика Палата Верховного Суду вважає, що постанова Сумського апеляційного суду від 21 березня 2019 року ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України вона підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення. У такому разі розподіл судових витрат не проводиться згідно зі статтею 141 ЦПК України.
		 
		Керуючись статтями 259, 268, 400, 402, 409, 410, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» залишити без задоволення. 
		 
		Постанову Сумського апеляційного суду від 21 березня 2019 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Суддя-доповідач                                                                                   О. М. Ситнік
		Судді:                                    Н. О. Антонюк                                        Л. М. Лобойко
		Ю. Л. Власов                                           В. В. Пророк
		М. І. Гриців                                              Л. І. Рогач
		Ж. М. Єленіна                                         О. С. Ткачук
		О. С. Золотніков                                    В. Ю. Уркевич
		О. Р. Кібенко                                         О. Г. Яновська
		В. С. Князєв

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...