Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № Б-39/02-09 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 08.10.2019. Зареєстровано: 08.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 09.10.2019.
Дата набрання законної сили: 01.10.2019
Номер судового провадження: 1370 Х

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
		 
		ПОСТАНОВА
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"01" жовтня 2019 р.                                                             Справа № Б-39/02-09  
		 
		Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Білоусова Я.О. , суддя  Тарасова І.В. 
		за участю секретаря судового засідання Курченко В.А.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 та малолітнього ОСОБА_2 від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_1 (вх. №1370 Х/2) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 21.06.2016 постановлену у приміщенні Господарського суду Харківської області колегією суддів: головуючий суддя Савченко А.А., суддя Міньковський С.В., суддя Швидкін А.О. у справі № Б-39/02-09
		за заявою ТОВ «ТД «Ізюмський тепловозоремонтний завод», м. Ізюм Харківської області 
		до ВАТ «Ізюмський тепловозоремонтний завод», м. Ізюм Харківської області 
		за участю Прокуратури Харківської області,
		про банкрутство, 
		ВСТАНОВИЛА:
		Ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.06.2016 у справі №Б-39/02-09 визнано недійсним ордер на житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1 житловою площею 36,1 кв.м. та загальною площею 60,9 кв.м. № 016086 від 13.01.2014.
		В частині визнання протиправними дії арбітражного керуючого Костюка О.Г. з приводу розпорядження державним майном - квартирою АДРЕСА_1 житловою площею 36,1 кв.м. та загальною площею 60,9 кв.м. шляхом визнання останньої службовою, провадження припинено .
		В частині визнання майна - квартири АДРЕСА_1 житловою площею 36,1 кв.м. та загальною площею 60,9 кв.м., такою, що підлягає включенню до ліквідаційної маси ВАТ "Ізюмський тепловозоремонтний завод" в задоволенні заяви відмовлено.
		Не погодившись з вказаною ухвалою, ОСОБА_1 та її малолітній син ОСОБА_2 від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_1 , звернулись до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просять скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області у справі №Б-39/02-09 від 21.06.2016 про визнання недійсним ордеру на житлове приміщення №016086 від 13.01.2014, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ліквідатора про визнання недійсним ордеру на житлове приміщення №016086 від 13.01.2014. Одночасно заявники звернулись до суду з клопотанням про поновлення строку на подання апеляційної скарги, в якому просять поновити пропущений строк на подання апеляційної скарги, посилаючись на поважні причини пропуску строку.
		Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_5 , у відповідності до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , що виданий 12.08.2006. ОСОБА_5 13.01.2014 Виконавчим комітетом Ізюмської міської ради виданий ордер на зайняття службової квартири у місті Ізюм. Від шлюбу подружжя мають спільну дитину - малолітнього сина ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 . 
		Звертаючись зі скаргою, ОСОБА_1 вважає, що вона є особою права та інтереси якої зачіпаються оскаржуваним судовим актом, оскільки спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, та вона наряду зі своїм чоловіком має право на володіння, користування та розпорядження даним майном. Тому, визнання недійсним ордеру, на думку ОСОБА_1 порушує її право власність та право власності її малолітнього сина на житлове приміщення.
		Протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 10.06.2019 року для розгляду апеляційної скарги сформовано колегією суддів: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Геза Т.Д.
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.06.2019 відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 06.08.2019, поновлено строк на подання апеляційної скарги.
		Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2019 року, у зв`язку з відпусткою судді Гези Т.Д., для розгляду апеляційної скарги сформовано колегією суддів: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Білоусова Я.О.
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.08.2019 у розгляді справи оголошено перерву до 20.08.2019. 
		13.08.2019 від відділу ГТУ юстиції у Харківській області надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких управління просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, ухвалу Господарського суду Харківської області від 21.06.2016 залишити без змін.
		У зв`язку з виникненням у судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 06.08.2019 питань щодо підсудності заяви про визнання недійсним ордеру, 15.08.2019 від ліквідатора надійшли пояснення щодо підсудності заяви про визнання недійним ордеру на житлове приміщення №016086 від 13.02.2014, в яких ліквідатором висловлено позицію стосовно необхідності концентрації всіх спорів стосовно майна банкрута в межах справи про банкрутство, зокрема, щодо визнання недійсним ордеру. Тому, на його думку, заява про визнання недійсним ордеру на житлове приміщення повинна розглядатись в межах справи про банкрутство ВАТ «ІТРЗ».
		19.08.2019 від заявника апеляційної скарги надійшли додаткові пояснення, в яких зазначено, що спір про визнання недійсним ордеру є цивільним спором, оскільки регулюється нормами Житлового кодексу Української РСР та безпосередньо стосується прав та обов`язків фізичної особи, тому заява про визнання недійсним ордеру повинна розглядатись в рамках цивільного судовчинства.
		Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2019, у зв`язку з відпусткою судді Крестьянінова О.О., для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Тарасова І.В.
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.08.2019 залучено до участі у справі Службу у справах дітей Ізюмської міської ради, яку зобов`язано у термін до 13.09.2019 надати Східному апеляційному господарському суду письмовий висновок щодо розв`язання спору, відкладено розгляд справи на "17" вересня 2019 р. о 12:00 год. 
		30.08.2019 від арбітражного керуючого ОСОБА_6 надійшов відзив на додаткові пояснення ОСОБА_1 , в яких він не погоджується з доводами ОСОБА_1 щодо необхідності розгляду даного спору в рамках цивільного судочинства.
		09.09.2019 від ОСОБА_1 надійшла заява про закриття провадження у даній справі та заява про постановлення окремої ухвали відносно арбітражного керуючого ОСОБА_6
		Колегією суддів відмовлено у задоволенні заяви про закриття провадження за заявою ліквідатора про визнання недійсним ордеру, з огляду на таке.
		Згідно ч. 1 ст.2 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським кодексом України, іншими законодавчими актами України.
		Пунктом 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України (в редакції чинній станом на 21.06.2016) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу, а також справи у спорах про визнання недійсним правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
		У відповідності до ч.9 ст. 16 ГПК України (в редакції чинній станом на 21.06.2016) справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини першої статті 12 цього кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
		З наведеними нормами кореспондується положення статті 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», відповідно до ч.4 якої, суд у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу, а також справи у спорах про визнання недійсним правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
		Отже, з моменту порушення щодо боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому режимі який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника. За умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону про банкрутство, який передбачає концентрацію всіх спорів стосовно боржника в межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
		Статтею 98 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено серед обов`язків ліквідатора здійснювати заходи щодо майна банкрута.
		Отже, колегія суддів зазначає, що спір про визнання недійсним ордеру на житлове приміщення стосується права користування (проживання) третіх осіб в квартирі, що належить банкруту на праві власності, тому цей спір безпосередньо пов`язаний з майном боржника щодо якого триває судова процедура ліквідації. Ліквідатор банкрута повинен своєчасно і в повному обсязі вчиняти заходи щодо захисту такого майна, включення його до ліквідаційної маси банкрута та подальшої реалізації з метою задоволення вимог кредиторів. Зосередження таких спорів у судовій процедурі банкрутства забезпечує саме своєчасність та повноту вчинення ліквідатором своїх обов`язків передбачених вимогами Закону про банкрутство та надає суду, у провадженні якого знаходиться справа про , можливість контролю за діяльністю як боржника, так і інших осіб та учасників справи.
		З урахуванням наведеного, місцевим господарським судом правомірно розглянуто заяву ліквідатора про визнання недійсним ордеру на житлове приміщення в рамках судової справи про банкрутство ВАТ «ІТРЗ». 
		Що стосується заяви ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали стосовно арбітражного керуючого ОСОБА_6, колегія суддів надасть відповідну правову оцінку заявленому клопотанню в мотивувальній частині даної постанови. 
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.06.2019 судом, на виконання вимог ст. 169 ГПК України, учасникам провадження було встановлено строк, до якого вони мають подати заяви, клопотання, тощо, а саме - до 31.07.2019.
		Заяву про постановлення окремої ухвали стосовно арбітражного керуючого ОСОБА_6 подано ОСОБА_1 до Східного апеляційного господарського суду 09.09.2019, тобто з порушенням встановленого ухвалою суду від 14.06.2019 строку та без відповідного клопотання про поновлення такого строку в порядку ч. 2 ст. 119 ГПК України. 
		У зв`язку з цим, колегія суддів дійшла висновку про залишення заяви ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали стосовно ОСОБА_6 без розгляду, в порядку ч. 2 ст. 118 ГПК України, як така що подана з порушенням норм процесуального права.
		16.09.2019 від арбітражного керуючого ОСОБА_6 надійшов відзив на додаткові пояснення ОСОБА_1 , в яких наводяться обставини щодо реалізації спірної квартири в рамках аукціону та оформлення договору купівлі-продажу.
		17.09.2019 від Служби у справах дітей Ізюмської міської ради надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки неможливо надати висновок щодо розв`язання спору через відсутність кворуму, у зв`язку з перебування членів комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Ізюмської міської ради у відрядженнях та відпустках. 
		17.09.2019 від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення, в яких наведені доводи аналогічні доводам, викладеним в заяві про постановлення окремої ухвали стосовно арбітражного керуючого ОСОБА_6
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.09.2019 розгляд справи відкладено на 01.10.2019.
		26.09.2019 від ліквідатора надійшов відзив на додаткові пояснення ОСОБА_1 до апеляційної скарги, в яких ліквідатором наведені доводи на спростування позиції ОСОБА_1 , що наведена у додаткових поясненнях від 17.09.2019.
		01.10.2019 перед початком судового засідання від Служби у справах дітей Ізюмської міської ради надійшов лист від 23.09.2019 №1068, в якому Служба просить проводити розгляд справи №Б-39/02-09 без участі представника установи на підставі наявних у суді доказів, та зазначає, що надання письмового висновку щодо розв`язання спору не має можливості, оскільки квартиру за адресою: АДРЕСА_1 опечатано, встановити факт проживання дитини за даною адресою неможливо. 
		В судовому засіданні 01.10.2019, представник заявника апеляційної скарги підтримав апеляційну скаргу, просив суд скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 21.06.2016 та відмовити у задоволенні заяви ліквідатора ВАТ "Ізюмський тепловозоремонтний завод" ОСОБА_6.в частині визнання недійсним ордеру № 016086 від 13.01.2014 на житлове приміщення-квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 36,1 кв.м. та загальною площею 60,9 кв.м., навів відповідні пояснення.
		Присутні в судовому засіданні прокурор, ліквідатор та представник ГТУ юстиції в Харківській області просили суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу без змін.
		Звертаючись до апеляційного суду зі скаргою на ухвалу Господарського суду Харківської області від 21.06.2016, ОСОБА_1 та її малолітній син ОСОБА_2 , посилаючись на приписи ст. 254 ГПК України, вказали, що вказаною ухвалою зачіпаються їх права та інтереси, у зв`язку з чим, вони мають право на оскарження ухвали Господарського суду Харківської області від 21.06.2016 у справі №Б-39/02-09, як особи, які не брали участь у справі, проте, господарський суд вирішив питання про їх права, інтереси та обов`язки.
		З`ясовуючи вказану обставину, колегія суддів встановила наступне. 
		Відповідно до ч. 1 статті 254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
		Отже, судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. 
		При цьому, рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в п. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
		Як зазначалось, предметом розгляду даного апеляційного провадження є ухвала місцевого господарського суду прийнята за результатом розгляду заяви ліквідатора про визнання недійсним ордеру на житлове приміщення - квартиру, що знаходиться у місті Ізюм Харківської області.
		Відповідно до матеріалів справи, ордер № 016086, виданий 13.01.2014 Виконавчим комітетом Ізюмської міської ради ОСОБА_5 на право заняття житлового приміщення (квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ) та членам його сім`ї - ОСОБА_1 (дружина) та ОСОБА_2 (син). 
		Тобто, спір про недійсність ордеру на право проживання в спірній квартирі, виданий ОСОБА_5 безпосередньо стосується права на проживання в цій квартирі і членів його родини - дружини ОСОБА_1 та сина ОСОБА_2 , тому судом першої інстанції прийнято рішення про права ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які мають право звернутись з апеляційною скаргою на таке рішення в порядку статті 254 ГПК України.
		Отже, колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, встановила наступне.
		Ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.01.2009 порушено провадження у справі №Б-39/02-09 про банкрутство ВАТ "Ізюмський тепловозоремонтний завод".
		Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.09.2010 у справі №Б-39/02-09 затверджений реєстр вимог кредиторів, призначені збори кредиторів. 
		Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.11.2010 введено процедуру санації боржника і встановлено термін її проведення до 18.11.2011, призначено керуючим санації боржника арбітражного керуючого Кадацького Сергія Романовича, якого зобов`язано керуючого санацією протягом трьох місяців з дня прийняття цієї ухвали розробити і надати на затвердження комітету кредиторів план санації боржника, розроблений відповідно до вимог ст. 18 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», після схвалення, або відхилення плану санації комітетом кредиторів, керуючий санацією зобов`язаний надати суду план санації разом з протоколом зборів комітету кредиторів для прийняття судом відповідного рішення.
		Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.06.2012 звільнено арбітражного керуючого Кадацького С.Р. від виконання обов`язків керуючого санацією ВАТ "Ізюмський тепловозоремонтний завод", призначено керуючим санацією ВАТ "Ізюмський тепловозоремонтний завод" арбітражного керуючого Костюка Олега Григоровича,
		26.04.2012 ОСОБА_5 згідно наказу №17/К-пр прийнятий на роботу до Відкритого акціонерного товариства «Ізюмський тепловозоремонтний завод» на посаду майстер - контрольний.
		22.07.2013 згідно наказу №35/к-пер ОСОБА_5 переведено на посаду двірника адміністративної будівлі заводоуправління ВАТ «ІТРЗ». 
		25.09.2013 за результатами звернення керуючого санацією ВАТ «ІТРЗ» арбітражного керуючого Костюка О.Г. з відповідним клопотанням до Виконавчого комітету Ізюмської міської ради, останнім прийняте рішення № 0712 «Про визнання трикімнатної квартири АДРЕСА_1 службовою», яким вирішено визнати трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 житловою площею 36,1 кв. м . та загальною площею 60,9 кв.м. службовою. 
		25.12.2013 за результатами звернення керуючого санацією ВАТ «ІТРЗ» арбітражного керуючого Костюка О.Г. з відповідним клопотанням до Виконавчого комітету Ізюмської міської ради, останнім прийнято рішення №0921 «Про розподіл службового житла», яким вирішено надати службову трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 площею 36,1 кв.м. та загальною площею 60,9 кв.м. ОСОБА_5 , склад сім`ї 3 особи; зобов`язано головного спеціаліста з питань обліку житла виконавчого комітету Ізюмської міської ради видати службовий ордер на дане житло на ім`я ОСОБА_5 , склад сім`ї 3 особи.
		13.01.2014 на виконання наведеного рішення, ОСОБА_5 з сім`єю із 3 осіб видано ордер №016086 на право зайняття службового житлового приміщення житловою площею 36,1 кв.м., що складається із 3 кімнат в квартирі за адресою - АДРЕСА_1 . 
		Підстава видачи ордеру - рішення Виконавчого комітету №0921 від 25.12.2013.
		Відповідно ордеру, склад сім`ї (родинні зв`язки з особою, на ім`я якого видано ордер), які проживатимуть разом з ОСОБА_5 - ОСОБА_1 (дружина), ОСОБА_2 (син).
		01.07.2014 року рішенням Виконавчого комітету Ізюмської міської ради за клопотанням керуючого санацією ВАТ «ІТРЗ» рішення виконавчого комітету Ізюмської міської ради від 25.09.2013 року № 0712 «Про визнання квартири АДРЕСА_1 службовою» було скасоване.
		Постановою Господарського суду Харківської області від 03.12.2014 ВАТ "Ізюмський тепловозоремонтний завод" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором ВАТ "Ізюмський тепловозоремонтний завод" призначено арбітражного керуючого Костюка О.Г., якого зобов`язано в строк до 03.12.2015 року виконати ліквідаційну процедуру та надати суду обґрунтований звіт про виконану роботу, ліквідаційний баланс, а також всі докази, що свідчать про виконання ліквідаційної процедури.
		В подальшому арбітражний керуючий Костюк О.Г. листом № 100/257 від 17 вересня 2015 року звернувся до Ізюмської міської ради м. Ізюм щодо при          йняття до комунальної власності об`єкту житлового фонду, а саме: 3-х кімнатної квартири, розташованої за адресою: - АДРЕСА_1 .
		Рішенням Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області від 28.10.2015 року № 0541 було створено робочу комісію з прийому-передачі до комунальної власності територіальної громади м. Ізюм, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, а рішенням Ізюмської міської ради № 3230 від 30 вересня 2015 року надано згоду на прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Ізюм квартири АДРЕСА_1 .
		В силу висновків Конституційного Суду, викладених  у рішенні від 16 квітня 2009 р. № 7-рп "У справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини 2 статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини 14 статті 46, частин 1, 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування)"  наведені вище рішення Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області від 28.10.2015 року № 0541 та від 30 вересня 2015 року № 3230 не є нормативними правовими актами, а є актами одноразового застосування. 
		Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.11.2015 усунуто арбітражного керуючого Костюка О.Г. від виконання обов`язків ліквідатора ВАТ «Ізюмський тепловозоремонтний завод», ліквідатором призначено арбітражного керуючого ОСОБА_6
		08.04.2016 від арбітражного керуючого ОСОБА_6 до Господарського суду Харківської області надійшла заява про визнання недійсним ордеру на житлове приміщення « 016086 від 13.01.2014, в якій заявник просить суд:
		- винести ухвалу, якою заборонити Ізюмській раді вчиняти дії щодо прийому-передачі до комунальної власності територіальної громади м. Ізюм квартири АДРЕСА_1, до розгляду по суті даної заяви;
		- визнати дії арбітражного керуючого Костюка О.Г. з приводу розпорядження державним майном - квартири АДРЕСА_1 житловою площею 36,1 кв.м. та загальною площею 60,9 кв.м. шляхом визнання останньої службовою, протиправними;
		- визнати недійсним ордер на житлове приміщення - квартира АДРЕСА_1 житловою площею 36,1 кв.м. та загальною площею 60,9 кв.м. № 016086 від 13.01.2014;
		- визнати майно - квартиру АДРЕСА_1 житловою площею 36,1 кв.м. та загальною площею 60,9 кв.м., такою що підлягає включенню до ліквідаційної маси ВАТ «Ізюмський тепловозоремонтний завод»;
		- залучити до участі у справі Ізюмську міську раду (64300, м. Ізюм, пл. Центральна, 1).
		Заява обґрунтована тим, що спірне житлове приміщення - квартира є власністю ВАТ «ІТРЗ» на підставі договору купівлі-продажу від 14.06.2014, тому при наданні її у користування ОСОБА_5 на підставі ордеру №016089, Виконавчим комітетом Ізюмської міської ради порушено порядок надання службового житла у користування. 
		Приймаючи оскаржувану ухвалу, місцевий господарський суд зазначив, що вчинення керуючим санацією заходів щодо відчуження майна банкрута за відсутності належних повноважень на їх вчинення, за відсутності згоди комітету кредиторів боржника та Харківської обласної державної адміністрації є такими, що порушує вимоги чинного законодавства, права боржника та кредиторів банкрута. До того ж, при переведенні цього приміщення у статус службового та видачі ОСОБА_5 службового ордеру на квартиру АДРЕСА_1 арбітражним керуючим Костюком О.Г. було порушено норми чинного законодавства, які регулюють відповідні правовідносини. Судом також зазначено, що при наданні ОСОБА_5 службового приміщення - спірної квартири та службового ордеру на цю квартиру, внаслідок неправомірних дій арбітражного керуючого Костюка О.Г. та відсутності низки необхідних документів, було порушено порядок та умови надання службових житлових приміщень, визначених чинним законодавством. 
		Відповідно до статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. 
		Враховуючи, що доводи апеляційної скарги стосуються лише обставин визнання недійним ордеру на зайняття ОСОБА_5 та членами його сім`ї квартири АДРЕСА_1 та з огляду на приписи статті 269 ГПК України, колегія суддів розглядає ухвалу Господарського суду Харківської області від 21.06.2016 у даній справі в зазначеній частині. 
		Розглянувши вказану ухвалу суду першої інстанції на предмет правильного застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів погоджується з її висновками в частині наявності підстав для визнання недійним ордеру, з огляду на таке.
		Відповідно до договору купівлі-продажу від 14.06.2004 року ОСОБА_10 та ОСОБА_11 (продавці) продали, а Відкрите акціонерне товариство «Ізюмський тепловозоремонтний завод» (покупець) купило квартиру, що знаходиться в АДРЕСА_1 загальна площа 60,9 кв.м., в тому числі житлова площа - 36,1 кв.м. і складається із трьох жилих кімнат пл. 7,8 кв.м. , 17,2 кв.м., 11,1 кв.м., кухні пл. 7,7 кв.м., ванни пл. 2,8 кв.м., вбиральні 1,4 кв.м., коридору 5,6 кв.м., 3,8 кв.м., шафи пл. 0,8 кв.м., 0,3 кв.м., балкону пл. 1.0 кв.м., лоджиї пл. 1.4 кв.м.
		Вказана квартира з часу набуття товариством у власність не перебувала у віданні місцевих ради народних депутатів, а була віднесена до основних фондів товариства та перебувала на його балансі. Спірне приміщення придбано та утримувалась на кошти ВАТ «ІТРЗ», отримані від ведення господарської діяльності, та була включена до ліквідаційної маси боржника, а згодом реалізована на аукціоні в процедурі банкрутства ВАТ «ІТРЗ».
		Відповідно до Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, яке затверджено постановою Ради Міністрів Української РСР від 4 лютого 1988 р. № 37 "Про службові жилі приміщення" це Положення визначає порядок надання службових жилих приміщень в будинках державного і громадського житлового фонду і користування ними. 
		Службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Через це зазначені приміщення повинні знаходитися у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується (їх  робочого місця). 
		Підприємства, установи, організації мають використовувати службові жилі приміщення за їх цільовим призначенням. 
		Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації. В тих випадках, коли підприємство, установа, організація розташована на території одного населеного пункту (району в місті),  а жиле приміщення на території іншого, рішення про його включення до числа службових приймається виконавчим комітетом Ради народних депутатів за місцем знаходження приміщення. 
		У будинках, що належать колгоспам, включення жилих приміщень до числа службових (у тому числі і в будинках, заселених до введення в дію Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік провадиться за рішенням загальних зборів членів колгоспу або зборів уповноважених, затверджуваним виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. 
		Жилі приміщення в будинках радгоспів включаються до числа службових в загальному порядку. 
		Колегія суддів зазначає. що єдиною підставою для вселення в жиле приміщення державного житлового фонду є ордер. Він може бути виданий тільки на вільне жиле приміщення на підставі рішення про його надання у будинку державного чи громадського житлового фонду. Ордер дійсний протягом 30 днів. Він носить персоніфікований характер і не може передаватися іншим особам. Зазначений термін є пресічним і може бути продовжений тільки при наявності поважних причин. Ордер вручається громадянинові, на ім`я якого він виданий, або за його дорученням іншій особі. При одержанні ордера пред`являються документи, що посвідчують особу: паспорти чи документи, що їх замінюють, усіх членів сім`ї, включених до ордера. При вселенні громадянин здає ордер до житлово-експлуатаційної організації, одночасно отримуючи при цьому паспорти всіх членів сім`ї з відміткою про виписку з попереднього місця проживання. У надане жиле приміщення переселяються члени сім`ї, які включені в ордер і які дали письмове зобов`язання про переселення в це приміщення.
		Отже, нормами чинного законодавства не передбачено визначення житлового приміщення як службового, яке є власністю суб`єкту приватного права, господарюючого суб`єкту. Зазначене є порушенням права власності, яке, в силу приписів Цивільного кодексу України, є непорушним. 
		Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутись до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном (висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 №653/1096/16-ц). 
		У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які необхідно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
		З обставин даної справи вбачається, що ВАТ "ІТРЗ" засновано відповідно до наказу Міністерства транспорту України від 28.04.2001 року №274 шляхом перетворення державного підприємства "Ізюмський тепловозоремонтний завод" у відкрите акціонерне товариство в порядку, передбаченому Указом Президента України від 15.06.1993 №210 "Про корпоратизацію підприємств", ВАТ "Ізюмський тепловозоремонтний завод" є правонаступником державного підприємства "Ізюмський тепловозоремонтний завод". 
		Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Акціонерне товариство", акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.
		Статтею 4 цього закону передбачено, що акціонерами товариства визнаються фізичні і юридичні особи, а також держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, або територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, які є власниками акцій товариства.
		Статтею 85 Господарського кодексу України передбачено, що господарське товариство є власником, зокрема, майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески.
		В силу наведених положень, держава є власником акцій у статутному капіталі ВАТ "ІТРЗ", та не є власником нерухомого майна, а саме - спірної квартири. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що рішенням Виконавчого комітету Ізюмської міської ради від 01.07.2014 №0353 скасовано рішення ВК Ізюмської міської ради від 25.09.2013 № 0712 «Про визнання квартири АДРЕСА_1 службовою» на підставі статті 118 ЖК Української РСР. 
		Отже, на підставі цього рішення спірна квартира втратила статус службової, а тому підстави для передачі її для проживання ОСОБА_5 та членам його сім`ї на підставі ордеру №016086 від 13.01.2014 втрачені.
		На час звернення арбітражного керуючого ОСОБА_6 до суду з заявою про визнання недійсним ордеру (квітень 2016), у ОСОБА_5 та членів його сім`ї права на зайняття спірної квартири вже відсутнє. До того ж, як встановлено в ході з`ясування обставин справи в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_5 станом на час звернення арбітражного керуючого ОСОБА_6 до суду з заявою про визнання недійсним ордеру, вже не працював у ВАТ «ІТРЗ». 
		Колегія суддів зазначає, що право на судовий захист входить до переліку тих прав, що захищаються Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Виходячи з цього, слід проаналізувати, які елементи цього права з позиції практики Європейського суду з прав людини є обов`язковими та яке тлумачення цим елементам надає Суд. Стаття 6 Конвенції закріплює право на справедливий суд. У ч.1 цієї статті встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Виходячи з конструкції ч.1 ст.6 Конвенції, можна зробити висновок, що у ній закріплено такі елементи права на судовий захист: 1) право на розгляд справи; 2) справедливість судового розгляду; 3) публічність розгляду справи та проголошення рішення; 4) розумний строк розгляду справи; 5) розгляд справи судом, встановленим законом; 6) незалежність і безсторонність суду; Право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. 
		Тим самим, колегія суддів зазначає, що першочерговою метою судової процедури ліквідації є задоволення вимог кредиторів, зокрема, шляхом реалізації майна банкрута у відповідності до вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». 
		Відповідно до статті 98 вказаного закону, ліквідатор повинен неухильно дотримуватись вимог законодавства. Під час реалізації своїх прав та обов`язків, арбітражний керуючий зобов`язаний діяти добросовісно, розсудливо, з метою, з якою ці права та обов`язки надано, обґрунтовано, тобто, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, на підставі у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законодавством України про банкрутство. 
		Отже, заявляючи вимогу про визнання недійсним ордеру, ліквідатор діяв у межах та у спосіб передбачений Конституцією України та Законом про банкрутство, захищаючи власність банкрута та інтереси кредиторів. 
		У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін ? одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
		Відповідно до статті 59 Житлового кодексу України, ордер на житлове приміщення може бути визнаний недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службовий осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень. Вимогу про визнання недійсним ордеру може бути заявлено протягом трьох років.
		Службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації, у віданні якої ці приміщення знаходяться, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті ради, на території якої знаходиться відповідне підприємство, установа, організація. У рішенні зазначається, яку займає посаду або виконує роботу особа, якій надається службове жиле приміщення, склад її сім`ї, розмір приміщення, що надається, кількість кімнат у ньому та адреса.
		Перед винесенням рішення про надання службового жилого приміщення адміністрація підприємства, установи, організації зобов`язана роз`яснити працівникові особливості договору найму зазначеного приміщення.
		Рішення про надання службового жилого приміщення може бути переглянуто до видачі ордера, якщо виявляться обставини, які не були раніше відомі й могли вплинути на вказане рішення.
		На підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті ради видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане службове жиле приміщення.
		Ордер - це по суті правоустановчий документ індивідуального характеру, що видається виконавчим органом місцевої ради, до компетенції якого входить прийняття рішення про надання житла та видача документа, який є єдиною правовою підставою на вселення громадянина особисто або з його сім`єю у жиле приміщення. З одного боку, він породжує адміністративно-правові відносини між виконавчим органом ради і житлово-експлуатаційною організацією, куди він здається, а з другого - цивільні правові відносини між громадянином і зазначеним ЖЕКом, який зобов`язаний укласти з ним договір найму жилого приміщення.
		Досліджуючи вказані обставини, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні документи на підтвердження потреби ОСОБА_5 на поліпшення його умов, відповідно до Порядку обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР. 
		Відповідні докази з боку Ізюмської міської ради, яка залучена до участі у справі ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.04.2016, не надані. 
		Також, виходячи з завдань процедур банкрутства, видача ОСОБА_5 ордеру на зайняття спірної квартири порушує права кредиторів банкрута, адже, вказана квартира включена до ліквідаційної маси та реалізована з метою погашення заборгованості боржника перед кредиторами, адже, вказана квартира є власністю банкрута та включена до ліквідаційної маси. Станом на час прийняття цієї постанови, ліквідатором вчиняються заходи щодо її реалізації та погашення вимог кредиторів.
		Відповідно до ч. 1 ст. 118 Житлового кодексу України, службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього.
		Відповідно до п. 8 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, яке затверджено постановою Ради Міністрів Української РСР від 4 лютого 1988 р. № 37 "Про службові жилі приміщення", жилі приміщення надаються включеним до згаданого в пункті 7 цього Положення переліку працівникам, які постійно проживають, а також прописані в населеному пункті за місцем розташування відповідного підприємства, установи, організації. З дозволу виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів службове жиле приміщення може бути надано працівникові, який проживав в іншому населеному пункті. 
		Пунктом 9 цього положення визначено, що для одержання службового жилого приміщення відповідний працівник подає адміністрації підприємства, установи, організації заяву, до якої додається довідка з місця проживання про склад сім`ї і прописку. Члени сім`ї заявника, які бажають оселитися в службове жиле приміщення, дають письмову згоду на проживання в зазначеному приміщенні.
		Відповідно до Положення, ці правила регулюють облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм у безстрокове користування жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду, призначених для постійного проживання.
		Втім, на виконання вказаних норм положення, ОСОБА_5 не подано до адміністрації товариства заяви з проханням про надання службового приміщення для проживання, довідки з місця проживання та заяв від членів його сім`ї, якими останні повинні були дати письмову згоду на проживання в зазначеному приміщенні.
		Доказів на спростування наведеного арбітражним керуючим Костюком О.Г. до матеріалів справи не надано.
		Отже, Виконавчим комітетом Ізюмської міської ради при видачі ОСОБА_5 ордеру на зайняття квартири АДРЕСА_1 порушено вимоги чинного законодавства, що є підставою для визнання такого ордеру недійсним.
		Відповідно до частини третьої статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
		За змістом статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		Як визначено у § 40, 41, 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України»   (№ 30856/03 від 02 грудня 2010 року   «поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем».
		«Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла».
		«Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві».
		Аналізуючи спірні правовідносини та встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів зазначає, що відсутні підстави на спростовання висновку суду першої інстанції про визнання недійсним ордеру, а тому зазначене не може вважатися надмірним втручанням держави у його право на повагу до житла, адже, держава (в особі Ізюмської міської ради) при наданні ОСОБА_5 ордеру на зайняття спірної квартири порушила право власності особи на майно, та норми законодавства, що регулюють порядок визначення приміщень службовими та видачу ордеру на спірне майно.
		Відповідно до статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
		Доводи апеляційної скарги стосовно порушення права спільної сумісної власності дружини ОСОБА_5 - ОСОБА_1 та її малолітнього сина ОСОБА_2 на спірне житлове приміщення недоцільні, оскільки спірний ордер не породжує у ОСОБА_5 права власності на це житлове приміщення. Оскільки право дітей на користування житловим приміщення є похідним від наявності такого права у члена сім`ї, посилання у апеляційній скарзі на порушення прав малолітньої особи на власність та користування спірним житловим приміщенням, за відсутності таких прав у її батьків, не заслуговують на увагу. 
		Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого відображення в матеріалах справи та спростовуються вищенаведеним.
		Також колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання про винесення відносно ліквідатора окремої ухвали, з огляду на таке.
		Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правового характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
		Способами захисту прав та інтересів за їх призначенням можуть вважатися визначені законом механізм матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
		Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист свого права, яка, на її думку, відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
		Так, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 246 ГПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.
		За замістом вказаних норм права окрема ухвала це засіб реагування господарського суду на виявлені під час судового розгляду порушення законності або суттєвих недоліків у діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу, їх працівників чи посадових осіб. В той же час, звернення з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції є юридично закріпленою можливістю та правом апелянта захистити свої права та законні інтереси.
		Згідно з ч. 11 ст. 246 ГПК України окрема ухвала стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення, надсилається прокурору або органу досудового розслідування, який повинен надати суду відповідь про вжиті ними заходи у визначений в окремій ухвалі строк. За відповідним клопотанням прокурора або органу досудового розслідування вказаний строк може бути продовжено.
		Під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 та її малолітнього сина ОСОБА_2 на ухвалу Господарського суду Харківської області від 21.06.2016 прийняту за результатами розгляду заяви арбітражного керуючого ОСОБА_6 про визнання недійсним ордеру, ознак порушення законодавства або недоліків в його діяльності колегією суддів не встановлено, у зв`язку з чим відсутні фактичні підстави для винесення окремої ухвали відносно арбітражного керуючого ОСОБА_6
		Крім того, доводи в обгрунтування підстав винесення окремої ухвали відносно арбітражного керуючого ОСОБА_6 щодо його неправомірних дій по включенню спірної квартири до ліквідаційної маси ВАТ «ІТРЗ» є такими, що узгоджуються з нормами чинного законодавства та матеріалами даної справи.
		Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Керуючись практикою Європейського Суду з прав людини, колегія суддів зазначає, що у Рішенні «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року) Високий Суд вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
		Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Відповідно до частини 1 статті 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права.
		Відповідно до статті 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Отже, ухвала місцевого господарського суду від 21.06.2016, що прийнята за результатами розгляду заяви ліквідатора про визнання недійсним ордеру, є законною та обґрунтованою, прийнятою на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, а тому підстав для її скасування колегія суддів не вбачає. 
		Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, 
		ПОСТАНОВИЛА:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та малолітнього ОСОБА_2 від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Ухвалу Господарського суду Харківської області від 21.06.2016 у справі № Б-39/02-09 залишити без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. ст. 286- 289 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Повний текст постанови складено   08.10.2019 
		 
		Головуючий суддя                                                                    В.О. Фоміна
		 
		Суддя                                                                                           Я.О. Білоусова  
		 
		Суддя                                                                                           І.В. Тарасова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...