Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 152/400/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо.
Надіслано для оприлюднення: 08.10.2019. Зареєстровано: 09.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 10.10.2019.
Дата набрання законної сили: 24.12.2019
Результат оскарження 24.12.2019 Сьомий апеляційний адміністративний суд: залишено судове рішення без змін
Номер судового провадження: ІС/120/33/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  
		м. Вінниця
		 
		26 вересня 2019 р.                                                                    Справа № 152/400/19
		 
		Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
		 
		головуючого судді:                              Шаповалової Т.М. , 
		за участю: 
		секретаря судового засідання:     Ніконової Т.В.,           
		          позивача:                              ОСОБА_1 ,    
		          представника відповідачів:          Країло С.В. ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку     загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 до Шаргородської міської ради, виконавчого комітету Шаргородської міської ради про визнання бездіяльності протиправною, стягнення матеріальної та моральної шкоди,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		           
		27.03.2019 року ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 звернулася до Шаргородського районного суду з адміністративним позовом до Шаргородської міської ради, у якому просила визнати протиправною бездіяльність Шаргородської міської ради по виконанню законів та рішень, які регламентують регулювання чисельності тварин, що не утримуються людиною, але перебувають в умовах, повністю або частково створюваних діяльністю людини; стягнути з Шаргородської міської ради на її користь матеріальну шкоду у розмірі 1000 грн. та моральну шкоду у  розмірі 15  000 грн., а також стягнути судовий збір.
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що 16.07.2018 року у центрі м. Шаргород  близько 11 год. дня,  проходячи біля приміщення колишнього Універмагу, на її малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , накинулася безпритульна  собака, яка нанесла тілесні ушкодження шляхом укусу у виді рваної рани.  Позивач вказує, що самостійно відбити дитину від собаки вона не змогла і напад собаки був припинений лише завдяки односельчанину ОСОБА_5 
		Після нападу собаки, не дочекавшись працівників поліції, позивач терміново звернулась в Шаргородську районну лікарню, де дитину було прооперовано.
		Внаслідок заподіяння безпритульною собакою малолітній дитині тілесних ушкоджень, їй було заподіяно матеріальну шкоду на суму 1000 грн., а саме, витрати на лікування та пошкоджений одяг. Також дитина, крім фізичного болю,  зазнала моральних страждань, які  полягають у  сильному психологічному стресі, страху можливого повторення подій, порушенні сну. Внаслідок зазначеної події батьки  були вимушені звернутися  до Вінницької обласної психоневрологічної лікарні, де дитині призначено лікування. 
		          Позивач вважає, що протиправною  бездіяльністю Шаргородської міської ради щодо  утримання безпритульних собак їй заподіяно матеріальну та моральну шкоду, а тому звернулася до суду за захистом своїх прав.
		Ухвалою Шаргородського районного суду від 28.03.2019  року адміністративну справу за вказаним позовом передано на розгляд до Вінницького окружного адміністративного суду на підставі п. 2 ч.1 ст. 29 КАС України.
		24.04.2019 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшла зазначена справа.
		Ухвалою  Вінницького окружного адміністративного суду від 26.04.2019 року прийнято до свого провадження вказану справу та призначено підготовче засідання на 24.05.2019 року.
		24.05.2019 року розгляд справи відкладено на 11.06.2019 року у зв`язку з клопотанням представника відповідача.
		11.06.2019 року розгляд справи відкладено на 02.07.2019 року у зв`язку з залученням другого відповідача Виконавчого комітету Шаргородської міської ради.
		02.07.2019 року розгляд справи відкладено на 24.07.2019 року
		Ухвалою суду від 24.07.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.08.2019 року.
		02.08.2019 року розгляд справи відкладено на 06.09.2019 року для виклику свідків.
		Відповідно до наказу Вінницького окружного адміністративного  суду № 127в-к від 01.08.2019 року суддя  Шаповалова Т.М. перебувала у щорічній оплачуваній відпустці з 12.08.2019 року по 03.09.2019 року.
		Ухвалою суду від 06.09.2019 року застосовано до свідка ОСОБА_5 привід в судове засідання на 26.09.2019 року. Здійснення приводу доручено Шаргородському ВП Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області.
		На виконання ухвали суду від 06.09.2019 року Шаргородське ВП Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області повідомило, що неможливо здійснити привід свідка ОСОБА_5 , оскільки за адресою реєстрації він не проживає, а телефоном повідомив, що перебуває на тимчасових заробітках у Києві і не має змоги приїхати до Вінниці. 
		23.05.2019 року представником відповідача Шаргородської міської ради подано відзив на адміністративний позов. У відзиві зазначено, що регулювання чисельності безпритульних тварин у місцях компактного проживання людей (населених пунктах) визначено низкою міжнародних га національних нормативно - правових актів, зокрема, статтею 12 Європейської конвенції «Про захист домашніх тварин», ратифікованої Законом України від 18.09.2013 року, яка відповідно до вимог ст. 17 Закону України  «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, визначено, що коли сторона конвенції вважає, що кількість безпритульних тварин становить для неї проблему, вона вживає відповідних законодавчих та (або) адміністративних заходів, які необхідні для зменшення їхньої кількості у спосіб, який не викликає болю, страждань або пригнічення, яких можна уникнути.
		Нормами Законів України «Про захист населення від інфекційних хвороб», «Про благоустрій населених пунктів» та «Про захист тварин від жорстокого поводження», а також Порядку проведення заходів, необхідних для скорочення чисельності тварин, які становлять небезпеку, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 28.09.2010 року визначені загальні положення щодо дій органів місцевого самоврядування у контексті питання регулювання чисельності безпритульних тварин та не містять конкретних приписів щодо обов`язку органів місцевого самоврядування щодо вчинення тих чи інших дій, в тому числі дій, що вказані у позові.
		Аналіз зазначених положень, на думку відповідача, свідчить про те, що повноваження органів місцевого самоврядування щодо створення притулків для утримання безпритульних тварин є дискреційними повноваженнями та не можуть тлумачитись як безумовні їх обов`язки.
		У зв`язку з відсутністю порушення закону та ознак протиправної бездіяльності зі сторони Шаргородської міської ради відповідач заперечує проти позовних вимог та вважає, що в задоволенні позову слід відмовити.
		29.05.2019 року позивач подала відповідь на відзив Шаргородської міської ради, у якій зазначає, що викладені факти у відзиві не відповідають дійсності, а тому доводи відповідача підлягають відхиленню. Також просить врахувати при розгляді цієї справи позицію Верховного Суду в постанові  від 30.10.2018 року у справі № 369/4606/15-а.
		10.06.2019 року представник відповідача Шаргородської міської ради подав заперечення на відповідь на відзив, у якому вказує, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами, а відтак задоволенню не підлягають.
		Ухвалою суду від 11.06.2019 року залучено виконавчий комітет Шаргородської міської ради в якості другого відповідача у цій справі.
		26.06.2019 року представником відповідача виконавчого комітету Шаргородської міської ради подано відзив на адміністративний позов. У відзиві зазначено, що позивачем наведено норму Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», яка не має жодного відношення до предмета спору, а, по-друге, нею залишено поза увагою той факт, що до повноважень органів місцевого самоврядування не входить проведення ветеринарно-санітарних, протиепізоотичних, профілактичних і протиепідемічних заходів під час догляду за тваринами, виробництва, переробки та реалізації продукції тваринництва, дотримання усіма господарюючими суб`єктами вимог ветеринарних, санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм. 
		Вказує, що позивачкою знову ж таки залишено поза увагою той факт, що відповідно до вимог п. 3 Порядку проведення заходів, необхідних для скорочення чисельності тварин, які становлять небезпеку, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 28 вересня 2010 року за № 425,  цей порядок в першу чергу поширюється на органи виконавчої влади, який не залучений до справи в якості співвідповідача, а також те, що згідно п. 7 цього Порядку на виконкоми органів місцевого самоврядування покладається лише вирішення питань збирання, транспортування, утилізації та знешкодження побутових відходів, знешкодження та захоронення трупів тварин.
		Відповідач у відзиві наголошує, що позов пред`явлений до неналежного відповідача, оскільки відповідно до вимог діючого законодавства України позови такої категорії мають пред`являтись в першу чергу до органу виконавчої влади, яким в даному випадку є Шаргородська районна державна адміністрація.
		Також, зазначає, що позивачем зазначено те, що міською радою у відповідності до Законів України не розроблено Програму регулювання чисельності безпритульних тварин гуманними методами, але позивач не вказала, якими самими нормативно-правовими актами чи їх нормами зобов`язано органи місцевого самоврядування розробляти такі програми.
		          За таких обставин, відповідач виконавчий комітет Шаргородської міської ради вважає, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
		У судових засіданнях позивач заявлені позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила адміністративний позов задовольнити, надавши пояснення, що відтворюють зміст позовної заяви.
		Представник відповідачів у судовому засіданні заперечував проти позовних вимог та просив відмовити у задоволенні адміністративного позову, з підстав вказаних у відзивах на адміністративний позов.
		Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення сторін та оцінивши інші докази, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
		Встановлено, що 16.07.2018 року в центрі міста Шаргород  близько 11 год.,  проходячи біля приміщення колишнього Універмагу, на ОСОБА_1 та її малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , накинулася безпритульна  собака, яка покусала дитину, спричинивши рвану рану.  В свою чергу ОСОБА_1 почала відбивати собаку від дитини, у зв`язку з чим вона теж отримала травмування (укуси) безпритульною собакою.
		ОСОБА_1 самостійно відбити дитину від собаки не змогла і напад собаки був припинений   ОСОБА_5 , який був очевидцем події та для припинення нападу вимушений був наносити удари собаці палицею. 
		Після нападу собаки малолітня дитина сильно плакала та ОСОБА_1 , не дочекавшись працівників поліції, терміново звернулась в Шаргородську районну лікарню, де дитину було прооперовано. 
		Відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого       № 3999 від 19.07.2018 року Шаргородської центральної районної лікарні малолітній дитини ОСОБА_3 встановлено діагноз укушена рана лівого стегна. Проведено лікування: 17.07.2018 року операція під наркозом, потім перев`язки, антирабічна вакцина, тавегіл. 
		Відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого         № 3998 від 19.07.2018 року Шаргородської центральної районної лікарні ОСОБА_1 . встановлено діагноз укушена рана лівого наколінника. Проведено лікування: перев`язки, антирабічна вакцина, тавегіл.
		Згідно рапортів Шаргородського ВП Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області 16.07.2018 року близько 11 год. 10 хв. надійшли повідомлення зі служби 102 від ОСОБА_6 та ОСОБА_5 про те, що у м. Шаргороді біля Універмагу безпритульна собака покусала дитину 3-років та її матір. Громадянином ОСОБА_5 також надано письмові пояснення з приводу даної події.
		Внаслідок  чого Шаргородським  ВП Жмеринським ВП ГУНП у Вінницькій області складено довідку про результати розгляду вказаних звернень, де зазначено, що вказана подія не містить відомостей, які вказують на вчинення кримінального правопорушення, а тому підлягає розгляду на підставі Закону України «Про звернення громадян».
		08.10.2018 року ОСОБА_1 звернулася до міського голови Шаргородської міської ради з проханням надати їй матеріальну допомогу на лікування дочки ОСОБА_3 .
		Листом № 02-15/586 від 31.10.2018 року ОСОБА_1 повідомлено про те, що в міському бюджеті на 2018 році передбачено кошти для надання нецільової благодійної допомоги, яка надається лише жителям територіальної громади міста, оскільки ОСОБА_1 є жителем с. Плебанівка, а тому нецільова благодійна допомога із міського бюджету їй неможлива. Додатково повідомлено, що для можливості одержання допомоги на лікування необхідно звернутись із заявою в  Шаргородську районну державну адміністрацію та Плебанівську сільську раду.
		Не погодившись з бездіяльністю Шаргородської міської ради щодо невиконання нею обов`язків щодо відлову безпритульних собак та вважаючи необхідним стягнути з Шаргородської міської ради матеріальну допомогу та моральну шкоду, позивач звернулась до суду за захистом її порушених прав та інтересів.
		Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
		Частиною  1 ст. 50 Конституції України визначено, що  кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
		Відповідно до ч. 1  ст. 16 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», захист населення від інфекційних хвороб, спільних для тварин і людей (зооантропонозних інфекцій), забезпечується проведенням ветеринарно-санітарних, протиепізоотичних, профілактичних і протиепідемічних заходів під час догляду за тваринами, виробництва, переробки та реалізації продукції тваринництва, дотриманням усіма господарюючими суб`єктами вимог ветеринарних, санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм, а також контролем місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за їх дотриманням. З метою запобігання виникненню та поширенню зооантропонозних інфекцій серед людей місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування: затверджують комплексні програми і плани профілактики та боротьби з цими інфекціями; затверджують правила утримання тварин у домашніх умовах, виділяють і облаштовують на територіях населених пунктів місця для їх вигулювання, забезпечують відлов, тимчасове утримання та регулювання чисельності бродячих тварин; забезпечують систематичне проведення дератизації на територіях населених пунктів, у місцях масового відпочинку населення та рекреаційних зонах.
		У відповідності до п.п. 4, 6 Порядку проведення    заходів, необхідних для скорочення чисельності тварин, які становлять небезпеку, затвердженого  наказом    Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 425 від 28 вересня 2010 року, регулюванню чисельності підлягають безпритульні тварини, які: заподіюють шкоду компонентам природного середовища, життю, здоров`ю та майну громадян, майну юридичних осіб; заподіюють шкоду сільському, лісовому, мисливському і (або) рибному господарству; завдають клопоту мешканцям населених пунктів; створюють загрозу чи перешкоджають транспортному руху, функціонуванню ліній електромережі, промислових і військових об`єктів; народилися з відхиленнями у фізичному розвитку, хворі або є носіями збудників хвороб, небезпечних для життя і здоров`я інших тварин чи людей; чисельність яких загрожує санітарно-епідеміологічному благополуччю населення; створюють загрозу виникнення епізоотій.
		Безпритульні тварини підлягають вилову. Подальше обстеження виловлених безпритульних тварин, проведення процедур з ними і вирішення питання власності на них здійснюються відповідно до вимог  статті 24 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження».
		Згідно ч.ч. 1, 5  ст. 24 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження», собаки, незалежно від породи, належності та призначення, у тому числі й ті, що мають нашийники з номерними знаками і намордники, але знаходяться без власника на вулицях, площах, ринках, у скверах, садах, на бульварах, пляжах, у громадському транспорті, дворах та інших громадських місцях, вважаються безпритульними і підлягають вилову.
		Для забезпечення вилову та тимчасової ізоляції собак, котів та інших домашніх тварин органами місцевого самоврядування можуть створюватися комунальні служби або підприємства з питань утримання та поводження з тваринами в населених пунктах відповідно до місцевих програм регулювання чисельності тварин у населених пунктах.
		Крім того, ст.9 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» передбачено, що   правила утримання  домашніх  тварин  установлюються  органами 
		місцевого самоврядування. 
		Відповідно до ст.1 зазначено Закону   домашні тварини - собаки,  коти та інші тварини,  що протягом тривалого історичного періоду традиційно утримуються і розводяться людиною,  а також тварини видів чи порід, штучно виведених людиною 
		для задоволення естетичних потреб і потреб у спілкуванні,  що,  як правило,  не мають життєздатних диких популяцій, які складаються з особин з аналогічними морфологічними ознаками, та існують тривалий час у їх природному ареалі. 
		На виконання ст.9  Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 2 червня 2009 року №264 затверджено Методичні рекомендації з розроблення правил утримання домашніх тварин у населених пунктах.
		 Методичні рекомендації з розроблення правил утримання домашніх тварин у населених пунктах (далі - Методичні рекомендації) призначені для удосконалення підходів із розроблення органами місцевого самоврядування правил утримання домашніх тварин у населених пунктах (далі - Правила) відповідно до вимог законів України "Про благоустрій населених пунктів" та "Про захист тварин від жорстокого поводження" та носять виключно рекомендаційний характер.
		          Відповідно до п.1.3 Методичних рекомендацій бездоглядні тварини - домашні собаки та коти, незалежно від породи та призначення (у тому числі собаки, що мають ошийник з особистим номерним знаком і намордник), які знаходяться без власника та не на прив`язі на вулицях, площах, ринках, у скверах, садах, на бульварах, пляжах, у громадському транспорті та інших громадських місцях.
		          Враховуючи викладене,  зазначені правила стосуються і утримання бездоглядних домашніх тварин в населених пунктах.
		          П.1.6 Методичних рекомендацій передбачено, що Правила розробляються органами місцевого самоврядування відповідно до законів України "Про благоустрій населених пунктів", "Про захист тварин від жорстокого поводження", "Про місцеве самоврядування в Україні" та інших законодавчих актів і затверджуються ними у встановленому законодавством порядку.
		Щодо  змісту  правил утримання домашніх тварин, то органам місцевого самоврядування рекомендовано включати до них і розділи, які б містили вимоги до проведення вилову та тимчасової ізоляції домашніх тварин, з якою метою може проводитися вилов безпритульних (загублених, покинутих, залишених без опіки і бродячих) тварин, та які методи заборонено використовувати під час вилову безпритульних тварин із урахуванням положень статті 24 Закону України "Про захист тварин від жорстокого поводження"(п.3.9), а також  вимоги до функціонування притулків для безпритульних тварин відповідно до статті 15 Закону України "Про захист тварин від жорстокого поводження" (п.3.10).
		Враховуючи наведені норми, суд приходить до висновку що ст.9 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження»  чітко, без жодних альтернатив визначено,  що обов`язок  установлення правил утримання  домашніх тварин покладається на органи місцевого самоврядування. Зазначена норма закону не містить будь-яких  розмежувань органів місцевого самоврядування за ланкою та не конкретизує, на який саме  орган покладається це повноваження.
		Такий висновок суду узгоджується з позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 30 жовтня 2018 року по справі №369/4606/15-а.
		Згідно з п. 44 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність, належить  до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.
		П. 22 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування.
		Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про охорону дитинства», держава гарантує дитині право на охорону здоров`я, безоплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров`я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, раціонального харчування, формуванню навичок здорового способу життя.
		Згідно з ч 1 ст. 10 Закону України «Про охорону дитинства», кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності.
		Відповідно до ст. 35 Закону України «Про охорону дитинства», особи за порушенні вимог законодавства про охорону дитинства, несуть цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законів України.
		Судом встановлено і не заперечується сторонами, що Шаргородською міською радою не було розроблено Програму регулювання чисельності безпритульних тварин в м. Шаргород, не затверджено правил утримання домашніх тварин. 
		Відповідачем не повідомлено суду жодних інших заходів, які б вчинялися Шаргородською міською радою з метою регулювання чисельності безпритульних тварин. Представник відповідачів заперечує обов`язок затвердження таких програм чи правил міською радою чи її виконавчим органом, посилаючись на те, що це є правом відповідних органів, а також пояснює, що звернень чи скарг з приводу укусів безпритульних тварин до відповідачів  не надходило протягом останніх 5 років. Разом з тим, суд звертає увагу, що статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		Держава в цілому несе позитивне зобов`язання по захисту громадян від нападів бездомних та диких тварин в межах населених пунктів. Це підтверджується і позицією Європейського Суду з прав людини по справі «Георгел і Генрієтта Стоїческу проти Румунії» (від 26.07.2011 N9718/03). Заявниця по справі звернулася до суду після відбувшогося нападу на неї бродячих собак в дворі її будинку і відмови румунської влади щодо виплати компенсації.
		Європейський Суд визнав в даній ситуації порушення ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод («Право на повагу до приватного і сімейного життя») (надалі по тексту - Конвенція), вказавши наступне: «Європейський суд знаходить, що відсутність достатніх заходів з боку влади при зверненні до проблеми бродячих собак при конкретних обставинах справи в поєднанні з ухиленням від надання адекватного відшкодування заявниці в зв`язку із заподіяними їй травмами прирівнювалось до порушення позитивних зобов`язань держави на підставі ст. 8 Конвенції по забезпеченню  поваги особистого життя заявниці» (п.62 рішення).
		Публічно-правові утворення (громади в особі їх представницьких органів), в нашому випадку - Шаргородська  міська рада - несе відповідальність за шкоду, заподіяну бездомними чи бродячими тваринами не як власники таких тварин, а як особи, відповідальні за санітарно-епідеміологічне благополуччя  населення.
		Відповідальність публічно-правових утворень (громад) розповсюджується в першу чергу на випадки заподіяння шкоди бродячими тваринами в межах міських та сільських  територій, в місцях проживання людей.
		Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача у частині визнання протиправною бездіяльності Шаргородської міської ради по виконанню законів та рішень, які регламентують регулювання чисельності тварин, що не утримуються людиною, але перебувають в умовах, повністю або частково створюваних діяльністю людини.
		Щодо стосується відшкодування матеріальної та моральної шкоди позивачу, суд виходить з наступного.
		Відповідно до ч.5 ст.21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
		Відповідно до ст. 50 Конституції України, кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
		Згідно зі ст. 56 Конституції України  кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Відповідно до ст. 22 ЦК України  особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
		За приписами ст. 1166 ЦК України   майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		Відповідно до статті 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою. Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
		Судом встановлено, що   ОСОБА_1 надала товарні чеки на придбання ліків на суму 123,28 грн. та на суму 74,10 грн., всього на суму 197,38 грн.,   згідно яких позивач має право на відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 197,38 грн., а тому позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню.
		Щодо стосується відшкодування моральної шкоди, суд виходить з наступного.
		Згідно з  ч. 1 ст. 23 ЦК України  особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. 
		Пунктом 1 ч. 2 ст. 23 ЦК України визначено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.
		Частиною 3 ст. 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Відповідно до  ч. 1 ст. 1167 ЦК України  моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини
		Пункт 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року роз`яснив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. 
		Відповідно до абзацу 1 пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, розмір відшкодування моральної (немайнової) суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		Відповідно до п.5 вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України до загальних  підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди,    протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини    останнього    в її заподіянні.
		Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні,    в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		Враховуючи те, що в судовому засіданні на підставі досліджених доказів встановлено причинно-наслідковий зв`язок між протиправною бездіяльністю Шаргородської міської ради та шкодою, заподіяною позивачеві та її малолітній дитині, суд приходить до висновку, що обов`язок відшкодовувати моральну шкоду слід покласти саме на Шаргородську міську раду.
		Право на відшкодування повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав.
		Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступені вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
		У судовому засіданні встановлено, що потерпіла - малолітня дитина ОСОБА_3 злякалася нападу собаки, яка завдала їй  ушкодження  м`яких тканин, рвану рану; дівчинку було прооперовано під загальним наркозом, зроблено вакцинацію. Зі слів матері в дитини деякий час була порушена мова, вона боялася виходити на вулицю, погано спала, не могла повноцінно відвідувати дитячий садок, оскільки до жовтня місяця дитині робили перев`язки.
		Батьки були вимушені звернутися до Вінницької обласної психоневрологічної лікарні, де дитині було призначене лікування, що підтверджується листком лікарських рекомендацій, доданих позивачем до позовної заяви.
		Враховуючи викладене,  визначаючи розмір моральної шкоди, враховуючи принцип розумності та справедливості, суд приходить до висновку, що позовні вимоги у частині відшкодування моральної шкоди підлягають задоволенню в повному обсязі.
		Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Згідно з частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з                 ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Відтак, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Шаргородської міської ради понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 768,40 грн.
		Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295   КАС України, суд - 
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Адміністративний позов задовольнити частково. 
		Визнати протиправною бездіяльність Шаргородської міської ради по виконанню законів та підзаконних нормативно-правових актів, які регламентують регулювання чисельності тварин, що не утримуються людиною, але перебувають в умовах, повністю або частково створюваних діяльністю людини.
		Стягнути з Шаргородської міської ради на користь ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 на її користь матеріальну шкоду у розмірі 197,38 грн. (сто дев`яносто сім гривень 38 коп.) та моральну шкоду у розмірі 15  000 грн. (п`ятнадцять тисяч гривень).
		Стягнути на  користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору при звернені до суду в сумі 768,40 грн. ( сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Шаргородської міської ради.
		Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
		Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його     проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження,     якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		 
		Повне судове рішення складено та підписано суддею 07.10.2019 року.
		          
		Позивач:  ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 
		 
		          Відповідач: Шаргородська міська рада (код ЄДРПОУ 04326253, місцезнаходження: вул. Поштова, 13, м. Шаргород, 23500)
		 
		 
		 
		          Суддя                                                       Шаповалова Тетяна Михайлівна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...