Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 200/9924/19-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; реєстрації та обмеження пересування і вільного вибору місця проживання, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 08.10.2019. Зареєстровано: 09.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 10.10.2019.
Дата набрання законної сили: 17.12.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Україна
		 Донецький окружний адміністративний суд 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		    
		     08 жовтня 2019 р.                                                             Справа№200/9924/19-а 
		 
		приміщення суду за адресою:  84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського,  1
		          
		Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Куденкова К.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративний позов ОСОБА_1  до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, Краматорського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про визнання незаконною відмову у видачі паспорта, зобов`язати вчинити певні дії,-
		 
		                                                        ВСТАНОВИВ:
		 
		У серпні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління державної міграційної служби України в Донецькій області (далі - відповідач-1, ГУ ДМС), Краматорського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (далі - відповідач-2, Краматорський міський відділ ГУ ДМС), в якому просить: - визнати незаконною відмову відповідачів у видачі паспорта громадянина України у виді паперової книжечки, - зобов`язати Краматорський міський відділ ДМС видати паспорт громадянина України у виді паперової книжечки.
		Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 посилається на те, що бажає отримати паспорт старого зразка, тобто у виді паперової книжечки, через свої релігійні переконання.
		Відповідач-1 надав відзив на адміністративний позов, яким просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що через свої релігійні переконання позивач відмовляється від документа, підтверджуючого громадянство України на електронних носіях (на присвоєння їй цифрового ідентифікатора особи у виді унікального номера запису в реєстрі, від зняття біометричної інформації щодо себе, використання, обробки в Єдиному державного демографічному реєстрі). Зазначене твердження не відповідає фактичним обставинам, оскільки Краматорським міським відділом ГУ ДМС 14.01.2016 документована позивача паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , який був оформлений за допомогою засобів Реєстру, до якого внесені відповідні персональні біометричні дані, а позивачу присвоєно унікальний номер запису в реєстрі № 20000129-00280. Фактичні обставини та дії позивача при зверненні до територіального підрозділу ГУ ДМС за своєю формою не створювали правових підстав для надання ОСОБА_1 адміністративної послуги з оформлення паспорта громадянина України, позивач відмови в наданні такої адміністративної послуги не отримувала а тому відсутній предмет спору. 
		Також відповідач-1 вважає, що паспорт громадянина України виготовляється лише у формі картки, а у формі книжечки може бути виготовлено інший документ, залежно від змісту і обсягу інформації. Позивачем не надавалися дві фотокартки розміром 35х45 мм і копія свідоцтва про народження.
		Відповідач 2 надав відзив на адміністративний позов, яким просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному з підстав, що є аналогічними до наведених у відзиві відповідача-1.
		Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12.08.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, витребувано у відповідачів докази.
		Суд, перевіривши матеріали справи та оцінивши повідомлені сторонами обставини, дійшов наступних висновків.
		ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , запис № 20000129-00280.
		Також відповідачем-1 надана копія облікової картки на особу, яка порушує клопотання про видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон (форма № М20 ) і заяву-анкету від 23.12.2015 для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру щодо позивача
		Відповідно до відповіді ГУ ДМС від 20.05.2016 № Б-265 на звернення ОСОБА_1 на гарячу лінію з приводу роз`яснень оформлення паспорта громадянина України, позивача повідомлено, про те що,  23 грудня  2015 прийнято постанову Кабінету Міністрів № 1132 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302». Пунктом 2 постанови встановлено, що з 01.01.2016 засобами Єдиного державного демографічного реєстру паспорт громадянина України оформлюється вперше після досягнення 16 - річного віку. Згідно п. 17 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 оформлення, обмін та видача паспорта здійснюється територіальним підрозділом ДМС за зареєстрованим місцем проживання.
		Відповідно до відповіді ДМС від 30.01.2019 № Б-36/6/1401-19/1401.2.1/2147-19, на заяву позивача щодо видачі паперового паспорту громадянина України вперше за релігійними поглядами, повідомлено, що з 1 січня 2016 року оформлення та видача паспорта громадянам України, яким паспорт оформлюється  вперше, здійснюється із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру згідно Порядку оформлення, видачі, обміну паспорта громадянина України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України». Також зазначено, що відповідно до Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 360, ДМС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а тому у Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області та її територіальних підрозділів відсутні законні підстави для оформлення та видачі позивачу паспорта у формі книжечки. 
		У відповіді Краматорського міського відділу ГУ ДМС № 1402.48-834/1402.48.1-19 від 25.04.2019 на заяву ОСОБА_1 також зазначено про відсутність у ДМС її територіальних підрозділів законних підстав для оформлення та видачі позивачу паспорта у формі книжечки.
		З доповідної записки Краматорського міського відділу ГУ ДМС № 1402.48/928-19 від 21.08.2019 до начальника ГУ ДМС, випливає, що 24.04.2019 позивач особисто звернулась із заявою довільної форми про відмову від паспорта громадянина України у вигляді ID - картки, що містить контактний електронний носій, та проханням оформити і видати паспорт громадянина України у вигляду паспортної книжечки. Вказану заяву було кваліфіковано та зареєстровано як таку, що підпадає під дію Закону України «Про звернення громадян», також позивача повідомлено, що правові та організаційні засади видачі документів, що підтверджують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи, регулюються Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу  чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 року № 5492-VI.
		Відповідачем-1 надана копія заяви позивача від 24.04.2019 до відповідача-2, якою вона повідомляє, що за релігійними переконаннями не приймає документів, підтверджуючих громадянство України, на електронних носіях. Також позивач просить оформити і видати їй паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки.
		Також у відповіді ДМС від 30.01.2019 № Б-35/6/1401-19/1401.2.1/2146-19, на заяву позивача щодо видачі паперового паспорту громадянина України вперше за релігійними поглядами, позивача повідомлено, що з 1 січня 2016 року оформлення та видача паспорта громадянам України, яким паспорт оформлюється  вперше, здійснюється із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру згідно Порядку оформлення, видачі, обміну паспорта громадянина України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України». Також зазначено, що відповідно до Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 360, ДМС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а тому у Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області та її територіальних підрозділів відсутні законні підстави для оформлення та видачі позивачу паспорта у формі книжечки. 
		Спірні правовідносини виникли з приводу наявності підстав для зобов`язання органу Державної міграційної служби України видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжечки.
		Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
		За приписами ст. 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною  за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами  суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
		Відповідно до ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
		Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
		Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
		Суд зауважує, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
		Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами:
		Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
		Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		Приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «C. проти Бельгії» від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11).
		Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
		Суд зазначає, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
		Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закон України від 20 листопада 2012 року
		№ 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» встановлено, що документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України (…).
		Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
		Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. (ч. 1 ст. 21 Закону № 5492-VI).
		Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв`язку з неможливістю їх реалізації.
		Згідно із ч. 3 ст. 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України (…) містить безконтактний електронний носій.
		Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт № 2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
		Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
		Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок.
		Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта.
		У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт".
		На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України".
		На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою.
		Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються.
		Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних до паспорта, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина.
		На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор, згоди або незгоди на посмертне донорство анатомічних матеріалів. 
		На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.
		Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється.
		Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
		Водночас, п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
		За змістом п. 2 цієї Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено: з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII; з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
		Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (п. 3 Постанови № 302).
		Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: (…) біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.
		Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи.
		Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України від 1 червня 2010 року № 2297-VI «Про захист персональних даних», мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
		Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону № 2297-VI).
		Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.  Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 вказаного Закону).
		Отже, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.
		Суд звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних відомостей, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
		Відтак, за доцільне зазначити, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
		У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено: «Будь-якій особі надається можливість: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …».
		За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном «закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».
		Отже, суд дійшов висновку, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
		Крім того, перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі «Groppera Radio AG and Others v. Switzerland» від 28 березня 1990 року).
		Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
		Крім того, відповідно до ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
		При цьому, суд бере до уваги, що ЄСПЛ у своєму рішенні по справі «Х`ю Джордан проти Великої Британії»  сформулював таку позицію: «Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу».
		З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у виглядікартки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
		Зазначений висновок суду також узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.09.2018 року в зразковій справі №806/3265/17.
		У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду також зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон № 1474-VIII, яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України. На час звернення ОСОБА_2 до Відділу УДМС діяло два нормативних акта: Положення про паспорт № 2503-XII і Постанова № 302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов`язані звертатися за його обміном, при досягнені відповідного віку органи УДМС  проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов`язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (ч. 3 ст. 21 Закону № 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки дії Відділу УДМС розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадян, то вони визнаються протиправними.
		Щодо посилання відповідачів на те, що позивач отримала паспорт громадянина України для виїзду закордон, який був оформлений за допомогою засобів Єдиного державного демографічного реєстру суд зазначає, що позивач користується своїми правами на власний розсуд, у тому числі щодо отримання паспорта громадянина України у вигляді паперової книжечки.
		Щодо посилання відповідачів на те, що позивач не зверталася із заявою встановленого зразку з наданням фотокарток і  копії свідоцтва про народження суд зазначає, що за зверненнями позивача відповідачами їй були надані відповіді, які, з точки зору стороннього розсудливого спостерігача, дають достатні підстави вважати, що позивачу відмовляється в наданні паспорта громадянина України у вигляді паперової книжечки.
		Зі змісту наданих відзивів випливає, що позивачу відмовлено в наданні паспорта громадянина України у вигляді паперової книжечки не з підстав недодержання нею певної процедури, а у зв`язку з відсутністю законодавчих підстав для видачі такого документа.
		При цьому, суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №398 від 3 квітня 2019 року "Про зміни до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України №302" державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
		Тобто, на час розгляду справи, для отримання паспорта громадянина України у формі книжечки необхідною умовою є наявність рішення суду щодо зобов`язання міграційної служби видати такий паспорт.
		На підставі наведеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. 
		При цьому суд враховує, що Краматорський міський відділ ГУ ДМС є територіальним підрозділом ГУ ДМС без статусу юридичної особи. 
		Відповідно до квитанції про сплату від 05.08.2019 (код квитанції 1677-5071-1945-3977) позивачем сплачено 769,00 грн. судового збору за подання позову.
		Частиною 1 ст. 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Згідно пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір" передбачено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову: майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, ставка судового збору встановлюється у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
		Прожитковий мінімум для працездатних осіб на 1 січня 2019 року установлено в розмірі 1921 гривень, про що зазначено в ст. 7 Закону України від 23 листопада 2018 року  № 2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік".
		Отже, стягненню на користь позивача підлягає 768,40 грн. понесених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
		Зайво сплачена сума коштів у розмірі 0,60 грн. є внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, яка може бути повернута за клопотанням позивача.
		Керуючись статтями 2, 5-10, 19, 72-77, 90, 132, 139, 143, 241-246, 250, 255, 262, 295, 371, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд - 
		 
		                                                       ВИРІШИВ :
		 
		Адміністративний позов ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_3 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (ідентифікаційний код: 37841728, 87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Митрополитська, 20), Краматорського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (84333, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Я. Мудрого, 11) про визнання незаконною відмову у видачі паспорта, зобов`язати вчинити певні дії  - задовольнити повністю.
		Визнати незаконними відмови Краматорського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області та Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області щодо видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки.
		Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області в особі Краматорського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки.
		Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань та Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 (сорок) копійок.
		Повне рішення суду складено 8 жовтня 2019 року.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
		    
		 
		Суддя                                                                                   К.О. Куденков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...