Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/13331/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері.
Надіслано для оприлюднення: 07.10.2019. Зареєстровано: 09.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 10.10.2019.

Результат оскарження 30.11.2021 Шостий апеляційний адміністративний суд: визнано нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю і закрито провадження у справі
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		м. Київ
		07 жовтня 2019 року                                                    № 640/13331/19
		 
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дайтона Груп» до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Обставини справи:
		До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Дайтона Груп» (далі також - ТОВ «Дайтона Груп», позивач) до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі також - Департамент, відповідач), в якому позивач просить суд:
		- визнати протиправним  та скасувати абзац 1 пункту 1 розділу «Містобудівні умови та обмеження» містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва від 05.05.2018 №369 (далі також - МУО від 05.05.2018 №369) в частині речення: «Граничнодопустима висота 73,5 ? h ?26,5 м згідно ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення». Остаточно висоту визначити проектною документацією за умови дотримання інсоляційних вимог і нормативних відстаней від оточуючих будівель і споруд»; 
		- визнати протиправним  та скасувати абзац 1 пункту 5 розділу «Містобудівні умови та обмеження» МУО від 05.05.2018 №369 в частині речення: «зону охоронюваного ландшафту, згідно з рішенням виконкому Київської міської ради народних депутатів від 10.10.1988 №976, від 16.07.1979 №920, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 №979, від 12.05.2006 №817»;
		- визнати протиправним  та скасувати абзац 3 пункту 5 розділу «Містобудівні умови та обмеження» МУО від 05.05.2018 №369 в частині речення «рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 10.10.1988 №976, від 16.07.1979 №920, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 №979, від 12.05.2006 №817»;
		- визнати протиправним та нечинним з моменту набрання законної сили судовим рішенням абзац 1 пункту 1 Розділу «Містобудівні умови та обмеження» МУО від 05.05.2018 №369 в частині речення: «з урахуванням висновків історико-містобудівного обґрунтування, розробленого згідно чинного законодавства»;
		- визнати протиправним та нечинним з моменту набрання законної сили судовим рішенням абзац 2 пункту 5 Розділу «Містобудівні умови та обмеження» містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва від 05.05.2018 №369 повністю, а саме: «Проектну документацію розробляти у відповідності до висновків розробленого, погодженого та затвердженого історико-містобудівного обґрунтування, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 №318»;
		- зобов`язати Департамент внести зміни до розділу «Містобудівні умови та обмеження» МУО від 05.05.2018 №369 шляхом:
		- викладення у новій редакції абзацу 1 пункту 1, а саме: «Граничнодопустима висота до 100 м згідно з ДБН В.2.2-24:2009 «Будинки і споруди. Проектування висотних житлових і громадських будинків»; 
		- виключення з абзацу 1 пункту 5 речення в частині «зону охоронюваного ландшафту, згідно з рішенням виконкому Київської міської ради народних депутатів від 10.10.1988 №976, від 16.07.1979 №920, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 №979, від 12.05.2006 №817»;
		- виключення абзацу 2 пункту 5 повністю;
		- виключення з абзацу 2 пункту 5 речення в частині: «рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 10.10.1988 №976, від 16.07.1979 №920, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 №979, від 12.05.2006 №817».
		В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що оскільки МУО від 05.05.2018 №369 в частині оскаржуваних положень не відповідають законодавству України, будівельним нормам, стандартам і правилам, а також покладають на позивача, як замовника будівництва, не передбачені законодавством обов`язки, що є порушенням прав останнього, такі положення підлягають скасуванню із внесенням відповідачем відповідних змін до містобудівних умов та обмежень.
		Ухвалою суду від 20 серпня 2019 року поновлено позивачу строк звернення до суду з даним позовом, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
		Відповідач скористався своїм правом, передбаченим  ст. 162 КАС України, та подав 18.09.2019 до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у відзиві.
		Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.
		 
		Обставини, встановлені судом.
		17.01.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бора», як орендарем, та Київською міською радою, як орендодавцем, було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого орендодавець, на підставі рішень Київської міської ради від 26.04.2007 року № 503/1164, від 27.11.2008 року № 694/694, від 08.07.2010 року № 1166/4604 та від 23.06.2011 року № 302/5689, передав, а орендар прийняв в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, площею 27  873 м2, розташовану за адресою: вул. М.Амосова у Солом`янському р-ні м. Києва, з цільовим призначенням - для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісно-торговельного комплексу з готелем та паркінгом, кадастровий номер 8000000000:72:213:0038.
		05.05.2018 року ТОВ «Бора» отримано містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта  «Будівництво житлово - офісно - торговельного комплексу з готелем та паркінгом» по вулиці Миколи Амосова у Солом`янському районі міста Києва», надання яких затверджено наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 05.05.2018 року №369 (далі також - МУО від 05.05.2018 року №369).
		У розділі «Містобудівні умови та обмеження» МУО від 05.05.2018 року №369 визначено, зокрема, наступні вимоги до об`єкта будівництва: 
		- граничнодопустима висота 73,5 ? h ?26,5 м згідно ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення». Остаточно висоту визначити проектною документацією за умови дотримання інсоляційних вимог і нормативних відстаней від оточуючих будівель і споруд з урахуванням висновків історико-містобудівного обґрунтування, розробленого згідно чинного законодавства (абз. 1 п. 1);
		- ділянка проектування потрапляє в зону охоронюваного ландшафту, згідно з рішенням виконкому Київської міської ради народних депутатів від 10.10.1988 року №976, від 16.07.1979 №920, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 року №979, від 12.05.2006 року №817, рішення Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804 (абз. 1 п. 5);
		- проектну документацію розробляти у відповідності до висновків розробленого, погодженого та затвердженого історико-містобудівного обґрунтування, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 року №318 (абз. 2 п. 5);
		- проектування вести з урахуванням вимог Закону України «Про архітектурну діяльність», Закону України «Про охорону культурної спадщини», рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 10.10.1988 року №976, від 16.07.1979 року №920, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 року №979, від 12.05.2006 року №817 (абз. 3 п. 5) (далі також - оскаржувані положення).
		06.06.2018 року між ТОВ «Бора», як суборендодавцем, та ТОВ «Дайтона Груп», як суборендарем, було укладено договір суборенди земельної ділянки, за умовами якого, з урахуванням договору про внесення змін №1 від 13.08.2018 року, об`єктом суборенди є земельна ділянка із кадастровим номером 8000000000:72:213:0038, розташована по вул. М.Амосова у місті Києві, площею 27873 м2, вид використання - для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісно-торговельного комплексу з готелем та паркінгом. 
		З метою реалізації свого права на забудову зазначеної вище земельної ділянки, яке виникло у позивача на підставі договору суборенди від 06.06.2018 року, останнім було замовлено у ТОВ «Архітектурне Бюро «Алюр» розроблення проектної документації на об`єкт будівництва «Будівництво житлово-офісно-торговельного комплексу з готелем та паркінгом по вул. Миколи Амосова у Солом`янському районі м. Києва» Перша черга будівництва. 
		Експертним звітом №01-002-19/П від 17.01.2019 року, складеним ТОВ «Консалтингова агенція «Галілео» за результатами експертизи названої проектної документації, підтверджено дотримання, в ході розробки проектної документації, вимог до міцності, надійності та довговічності будинків і споруд, їх експлуатаційної безпеки та інженерного забезпечення, інших вимог законодавства України.
		19.03.2019 року позивачем отримано дозвіл на виконання будівельних робіт №ІУ113190780718 по першій черзі об`єкта.
		Посилаючись на те, що оскаржувані положення містобудівних умов порушують права та охоронювані інтереси позивача, як забудовника, оскільки вимоги абз. 1 п. 1 розділу «Містобудівні умови та обмеження» МУО від 05.05.2018 року №369 в частині визначення граничнодопустимої висоти об`єкта не відповідають положенням ДБН В.2.2-24:2009 «Будинки і споруди. Проектування висотних житлових і громадських будинків», а вимоги абз. 1 та 3 п. 5 вказаного розділу МУО є безпідставними через невходження об`єкта будівництва до зони охоронюваного ландшафту, позивач просить суд визнати протиправними та скасувати названі положення МУО від 05.05.2018 року №369.
		Крім того, з огляду на втрату чинності нормативними актами, посилання на які міститься у абз. 2 п. 5 розділу «Містобудівні умови та обмеження» МУО від 05.05.2018 року №369, у сукупності з відсутністю законодавчо закріпленого механізму розроблення, погодження та затвердження історико-містобудівного обґрунтування Міністерством культури України, вимога про врахування висновків якого передбачена абз. 1 п. 1 вказаного розділу, позивач просить суд визнати протиправними та нечинними названі положення МУО з моменту набрання законної сили судовим рішення у даній справі, а також зобов`язати відповідача внести відповідні зміни до МУО від 05.05.2018 року №369 згідно з редакцією, викладеною у позовній заяві.
		Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
		Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору суборенди від 06.06.2018 року позивач є суборендарем земельної ділянки із кадастровим номером 8000000000:72:213:0038, розташованої по вул. Миколи Амосова у м. Києві, вид використання - для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісно-торговельного комплексу з готелем та паркінгом.
		Пунктом 8.3 вказаного договору передбачено, що суборендар має право самостійно господарювати на землі з дотриманням вимог чинного законодавства України та умов цього договору, а також зводити в установленому законодавством порядку житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди.
		Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.
		Згідно з ч. 2, 4 ст. 26 та ч. 8 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.
		Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
		Містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об`єкта незалежно від зміни замовника.
		В силу наведених нормативних приписів, реалізовуючи своє право на забудову названої земельної ділянки позивач зобов`язаний додержуватись усіх вимог, визначених МУО від 05.05.2018 року №369, що підтверджує посилання на вплив змісту МУО від 05.05.2018 року №369 на права та обсяг обов`язків позивача, оскільки недотримання таких вимог є підставою для притягнення останнього до відповідальності, як забудовника.
		Порядок надання  містобудівних умов  та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст унормовано ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», відповідно до ч. 5 якої містобудівні умови та обмеження містять:
		1) назву об`єкта будівництва, що повинна відображати вид будівництва та місце розташування об`єкта;
		2) інформацію про замовника;
		3) відповідність на дату надання містобудівних умов та обмежень цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні;
		4) гранично допустиму висотність будинків, будівель та споруд у метрах;
		5) максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки;
		6) максимально допустиму щільність населення в межах житлової забудови відповідної житлової одиниці (кварталу, мікрорайону);
		7) мінімально допустимі відстані від об`єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд;
		8) планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони);
		9) охоронні зони об`єктів транспорту, зв`язку, інженерних комунікацій, відстані від об`єкта, що проектується, до існуючих інженерних мереж.
		Перелік зазначених умов є вичерпним.
		З огляду наведеного, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, які є одними із основних вихідних даних для проектування, мають містити конкретні вимоги (обмеження) щодо граничнодопустимої висоти будівлі, планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони охоронюваного ландшафту) тощо.
		Відповідно до п. 1 розділу «Містобудівні умови та обмеження» МУО від 05.05.2018 року №369 визначено граничнодопустиму висоту об`єкта: 73,5 ? h ?26,5 м згідно ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення».
		Так, норми ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення» поширюються на проектування нових і реконструкцію житлових будинків з позначкою рівня підлоги верхнього поверху до 73,5 м (як правило, до 25 поверхів включно при висоті поверху 2,8 м): одноквартирні та багатоквартирні, у тому числі спеціалізовані квартирні житлові будинки для осіб похилого віку і сімей з інвалідами та гуртожитки.
		В силу вимог ч. 3 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні.
		Містобудівною документацією на місцевому рівні у розумінні вказаного закону є Генеральний план міста Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020 року, який затверджено рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 року №370/1804 (далі також - Генеральний план міста Києва).
		У відповідності до положень Генерального плану міста Києва, структура житлового будівництва за поверховістю визначена відповідно до основних напрямів і?і? зміни, передбачених Концепцією, та з урахуванням архітектурно - планувальноі? організаціі? території? міста в цілому та окремих сельбищних раи?онів у відсотках до загального обсягу, а саме: садибна та котеджна (1-3 поверх) - 10%; малоповерхова та блокована (1-3 поверх) - 3%; середньоповерхова (4-8 поверхів) - 21%; багатоповерхова (9 поверхів та вище) - 66%.
		Інших параметрів для визначення поверховості житлової та громадської забудови Генеральний план міста Києва не зазначає. 
		Разом з тим, Генеральний план міста Києва не містить обмежень щодо верхньої межі граничнодопустимої висоти забудови на території міста, в тому числі в залежності від функціонального призначення земельної ділянки за містобудівною документацією.
		Крім того, в розвиток ДБН В.2.2-15 і ДБН В.2.2-9 та інших чинних нормативних документів у будівництві розроблено ДБН В.2.2-24:2009 «Будинки і споруди. Проектування висотних житлових і громадських будинків», норми якого поширюються на проектування нових висотних житлових і громадських будинків (далі - висотних будинків) з умовною висотою від 73,5 м до 100 м включно.
		З огляду на те, що проектування висотних будинків необхідно виконувати згідно з вимогами чинних будівельних норм та з урахуванням додаткових вимог щодо особливостей висотного будівництва, визначених у ДБН В.2.2-24:2009 «Будинки і споруди. Проектування висотних житлових і громадських будинків», суд погоджується з посиланнями позивача на безпідставне визначення у МУО від 05.05.2018 року №369 верхньої межі граничнодопустимої висоти забудови саме на підставі ДБН В.2.2-15-2005, а не ДБН В.2.2-24:2009 і, як наслідок, безпідставне обмеження граничнодопустимої висоти об`єкта будівництва на рівні 73,5 м, що свідчить про протиправність вказаної вимоги містобудівних умов.
		Доказів правомірності вимоги абз. 1 п. 1 розділу «Містобудівні умови та обмеження» МУО від 05.05.2018 року №369 в частині визначення граничнодопустимої висоти об`єкта на підставі ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення» без врахування положень ДБН В.2.2-24:2009 «Будинки і споруди. Проектування висотних житлових і громадських будинків» відповідачем не надано.
		У відповідності до проектної документації першої черги об`єкту будівництва «Будівництво житлово-офісно-торговельного комплексу з готелем та паркінгом по вул. Миколи Амосова у Солом`янському районі м. Києва», замовником якого виступає позивач,  умовна позначка будівлі складає 99,30 м, а її поверховість становить 32 поверхи.
		Вказані показники відповідають встановленим державним будівельним нормам і правилам в тому числі ДБН В.2.2-24:2009 «Будинки і споруди. Проектування висотних житлових і громадських будинків», що підтверджується експертним звітом №01-002-19/П від 17.01.2019 року, складеним ТОВ «Консалтингова агенція «Галілео», а здійснення всіх видів житлової та громадської забудови, включаючи багатоповерхову (9 поверхів та вище) відповідає функціональному призначенням земельна ділянка під об`єктом позивача, що підтверджується п. 3 розділу «Загальні дані» МУО від 05.05.2018 року №369.
		Таким чином, неврахування відповідачем при визначенні верхньої межі граничнодопустимої висоти забудови положень ДБН В.2.2-24:2009 «Будинки і споруди. Проектування висотних житлових і громадських будинків», що призвело до безпідставного обмеження висоти об`єкта будівництва на рівні 73,5 м, у сукупності з допустимою багатоповерховою забудовою земельної ділянки позивача, розташованої по вул. Миколи Амосова у м. Києві, як за її цільовим, так і за функціональним призначенням, свідчить про обґрунтованість вимоги про визнання протиправним  та скасування абз. 1 п. 1 розділу «Містобудівні умови та обмеження» МУО від 05.05.2018 року №369 в частині речення: «Граничнодопустима висота 73,5 ? h ?26,5 м згідно ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення». Остаточно висоту визначити проектною документацією за умови дотримання інсоляційних вимог і нормативних відстаней від оточуючих будівель і споруд, із внесенням відповідних змін до названого абзацу.
		Крім того, у абзаці 1 п. 5 розділу «Містобудівні умови та обмеження» МУО від 05.05.2018 року №369 зазначено, що ділянка проектування потрапляє в зону охоронюваного ландшафту, згідно з рішенням виконкому Київської міської ради народних депутатів від 10.10.1988 року №976, від 16.07.1979 року №920, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 року №979, від 12.05.2006 року №817, рішення Київської міської ради від 28.03.2002 року №370/1804. 
		Аналогічні положення містяться у третьому абзаці 3 вказаного пункту, відповідно до якого проектування необхідно вести з урахуванням вимог Закону України «Про архітектурну діяльність», Закону України «Про охорону культурної спадщини», рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 10.10.1988 року №976, від 16.07.1979 року №920, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 року №979, від 12.05.2006 року №817.
		Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини», зони охорони пам`ятки (далі - зони охорони) - встановлювані навколо пам`ятки охоронна зона, зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання.
		Приписами ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» встановлено, з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару. 
		На охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
		У відповідності до п. 2.1 ДСТУ Б Б.2.2-10:2016 «Склад та зміст науково-проектної документації щодо визначення меж і режимів використання зон охорони пам`яток архітектури та містобудування», зона охоронюваного ландшафту - це природна незабудована чи переважно природна з розосередженою історичною забудовою територія за межами охоронної зони, з якою пам`ятки складають єдине композиційно-пейзажне ціле, яка встановлюється для збереження характерного історичного природного оточення пам`яток та відіграє разом з ними важливу роль в образі населеного пункту або окремого пейзажу.
		З огляду наведеного, зазначення у спірних абзацах МУО від 05.05.2018 року №369 про знаходження об`єкта проектування в межах зони охоронюваного ландшафту створює для позивача, як замовника проектування та будівництва, істотні обмеження при прийнятті архітектурних, композиційних рішень щодо об`єкта, його зовнішнього вигляду, техніко - економічних показників та розміщення в оточуючому ландшафті.
		Відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 року №979 «Про внесення змін та доповнень до рішення Виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.1979 року №920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії культури в м. Києві»» територія району Байкового кладовища є зоною  охоронюваного ландшафту в межах: вул. Кіровоградська, вул. Волзька, вул. Байкова, вул. Монтажників, вул. Медвинська, вул. Нечуя-Левицького, вул . Спокійна, узвозу Протасів Яр, вул. Миколи Грінченка (підп. 3.4.4 додатка 1).
		Рішенням Київської міської ради від 24.04.2003 року №429/589 «Про присвоєння найменування вулиці Павла Скоропадського та перейменування узвозу Протасів Яр на вулицю Миколи Амосова» узвіз Протасів Яр у Солом`янському районі міста Києва перейменовано на вулицю Миколи Амосова.
		Системний аналіз вказаних норм права дає підстави стверджувати, що до зони охоронюваного ландшафту району Байкового кладовища входить територія по межі вулиць Кіровоградська, Волзька, Байкова, Монтажників, Медвинська, Нечуя-Левицького, Спокійна, Миколи Амосова та Миколи Грінченка зі сторони, яка прилягає до Байкового кладовища, та у своїй сукупності складає єдине композиційно-пейзажне ціле.
		Відповідно, територія по межі названих вулиць, яка розташована в протилежній стороні від Байкового кладовища, лежить поза межами зони охоронюваного ландшафту району Байкового кладовища у розумінні рішення Виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.1979 року №920. 
		Разом з тим, судом встановлено, що відповідно до витягу з містобудівного кадастру (фрагмент ортофотоплану на основі космозйомки 2013 року) земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:72:213:0038 розташована між вулицями Миколи Амосова та вулицею Протасів Яр у місті Києві, тобто не зі сторони, яка прилягає до Байкового кладовища, а з протилежної до вказаної території сторони, що виключає приналежність такої ділянки до відповідної зони охоронюваного ландшафту.
		Аналогічні дані містяться у ситуаційній схемі розташування земельної ділянки, доданої до договору оренди від 17.01.2012 року, що спростовує належність земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:213:0038 до території, яка є зоною  охоронюваного ландшафту району Байкового кладовища.
		Доказів, що спростовують наведені висновку суду відповідачем не надано. 
		Крім того, пунктом 1 розпорядження Київської міської державної адміністрації від 12.05.2006 року №817 передбачено заходи з захисту історико-культурного середовища та припинення хаотичної забудови історичної частини м. Києва, зокрема, тимчасово, до прийняття відповідного рішення Київської міської ради з цього питання, заборонено розміщення і проектування висотних будинків у межах Центральної планувальної зони м. Києва, визначеної Генеральним планом міста Києва та проектом планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженим рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 року №370/1804.
		Відповідно до статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», на підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід`ємною частиною генерального плану.
		У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.
		Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
		У відповідності до положень статті 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» відповідна міська рада має право приймати рішення про оновлення містобудівної документації на місцевому рівні одним із способів, визначених частиною 2 вказаної статті.
		Разом з тим, такий спосіб внесення змін до містобудівної документації на місцевому рівні, як встановлення мораторію на будівництво, законом не передбачено, що свідчить про невідповідність вказаного інструменту принципу правової визначеності.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі №809/721/18.
		Крім того, зі змісту Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року (розділ 5 «Планувальна структура» графічної частини) слідує, що територіально об`єкт забудови знаходиться за межами Центральної планувальної зони, оскільки вказана межа проходить по лінії залізничних колій вздовж вулиці Миколи Грінченка.
		Розташування об`єкта забудови за межами Центральної планувальної зони підтверджується інформацією з містобудівного кадастру, витяг з якого додано до матеріалів справи, що свідчить про відсутність підстав для застосування положень розпорядження Київської міської державної адміністрації від 12.05.2006 року №817 до об`єкта «Будівництво житлово-офісно-торговельного комплексу з готелем та паркінгом по вул. Миколи Амосова у Солом`янському районі м. Києва».
		Що ж до положень МУО від 05.05.2018 року №369 в частині вимоги про дотримання  розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 року №979 при веденні проектування судом встановлено наступне.
		Розділу 1.3 вказаного розпорядження визначено, що територія державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ» включає в себе:
		- комплекси пам`яток історії та культури в межах історичного центру міста з історичним природним ландшафтом: пл. Поштова (без її включення), лінія фунікулера (без його включення), пл. Михайлівська, вул . Велика Житомирська (з включенням забудови обох сторін), пров. Киянівський (з включенням забудови обох сторін), вул. Смирнова- Ласточкіна, вул . Верхній Вал , вул. Набережно-Хрещатицька, Поштова площа;
		- комплекс пам`яток архітектури Покровського монастиря в межах історичної території;
		- пам`ятники Володимира та Магдебурзького права.
		Разом з тим, оскільки об`єкт «Будівництво житлово-офісно-торговельного комплексу з готелем та паркінгом по вул. Миколи Амосова у Солом`янському районі м. Києва» територіально не входить до вичерпного переліку складових території державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ», суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування положень розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 року №979 до вказаного об`єкта.
		В контексті викладеного, суд приходить до висновку про безпідставність положень МУО від 05.05.2018 року №369 в частині вимог ведення проектування об`єкту з урахуванням рішень виконкому Київської міської ради народних депутатів від 10.10.1988 року №976, від 16.07.1979 року №920 та розпоряджень Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 року №979, від 12.05.2006 року №817, із внесенням відповідних змін до абзаців 1 та 3 п. 5 розділу «Містобудівні умови та обмеження».
		Надаючи оцінку змісту вимог, зазначених у абз. 1 п 1 та абз. 2 п. 5 розділу «Містобудівні умови та обмеження» МУО від 05.05.2018 року №369 щодо вимоги розроблення документації у відповідності до висновків розробленого, погодженого та затвердженого історико-містобудівного обґрунтування згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 року №318 судом встановлено наступне.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 року №318 затверджено Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць (далі також - Порядок №318).
		Пунктами 8, 9 Постанови №318 передбачено, що проектна документація на нове будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт (крім реконструкції та капітального ремонту квартир чи окремих приміщень, які здійснюються без зміни об`ємно-просторових характеристик) у межах історичних ареалів населених місць розробляється з урахуванням вимог затвердженого в установленому законом порядку історико-архітектурного опорного плану.
		У разі незатвердження історико-архітектурного опорного плану населеного місця, що внесене до  Списку історичних населених місць України, проектна документація на нове будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт (крім реконструкції та капітального ремонту квартир чи окремих приміщень, які здійснюються без зміни об`ємно-просторових характеристик) у межах історичного ареалу розробляється з урахуванням вимог історико-містобудівного обґрунтування, порядок розроблення якого визначається наказом Мінкультури та Мінрегіону.
		Список історичних населених місць України затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 року №878, до переліку якого входить місто Київ.
		Водночас, п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 92 «Про внесення змін до Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць» унормовано, що вимоги п. 9 Постанови №318 застосовуються до 1 січня 2019 року.
		З огляду наведеного, положення щодо розробки історико-містобудівного обґрунтування та його погодження Міністерством культури України та затвердження для здійснення проектування та будівництва в межах історичних ареалів населених місць з 01.01.2019 року застосуванню не підлягають, що вказує на відсутність передбачених законом підстав для дотримання позивачем вимог розділу «Містобудівні умови та обмеження» МУО від 05.05.2018 року №369 в частині, що кореспондують з вказаним пунктом Постанови №318.
		Відповідно до пунктів 6, 10 Постанови №318 історичний ареал - це найбільш освоєна в минулому і добре збережена частина території населеного місця, що відрізняється традиційним характером середовища і значною кількістю об`єктів культурної спадщини від інших, менш освоєних або погано збережених частин населеного місця.
		Історичний ареал є спеціально виділеною у населеному місці територією історико-культурного значення із затвердженими межами, яка повинна фіксуватися в усіх землевпорядних і містобудівних документах та розглядатися як специфічний об`єкт містобудівного проектування.
		Пунктами 5, 12 Постанови №318 встановлено, що межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць.
		Визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування, Мінкультури або уповноваженим ним органом охорони культурної спадщини та затверджуються Держбудом або уповноваженим ним органом охорони культурної спадщини.
		За даними офіційного сайту Міністерства культури України дію наказу Мінкультури «Про затвердження історичних ареалів міста Києва» від 21.10.2011 року №912/0/16-11 зупинено, що свідчить про відсутність затверджених меж історичного ареалу міста Києва. 
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі №826/5755/17.
		На момент винесення рішення у даній справі інформація про статус вказаних наказів Мінкультури не змінилась.
		Крім того, згідно із наказом Міністерства культури України від 07.12.2018 року № 1079 наказ Міністерства культури України від 17.02.2012 року № 122 «Про затвердження методичних рекомендацій щодо розроблення історико-містобудівного обґрунтування» визнано таким, що втратив чинність з 01.01.2019 року.
		Наведене свідчить про відсутність законодавчо закріпленого механізму розроблення, погодження та затвердження історико-містобудівного обґрунтування Міністерством культури України, що унеможливлює дотримання позивачем вимог розділу «Містобудівні умови та обмеження» МУО від 05.05.2018 року №369 в частині, що кореспондують з вказаними пунктами Постанови №318.
		Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України  правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. 
		З огляду на те, позивач, як суб`єкт містобудування зобов`язаний додержуватися МУО від 05.05.2018 року №369, які є чинними до завершення будівництва об`єкта, у той час, як будівництво об`єкта триває і планується здійснення будівництва другої та третьої черг, а оскаржувані положення абз. 1 п 1 та абз. 2 п. 5 розділу «Містобудівні умови та обмеження» МУО від 05.05.2018 року №369 містять вимоги дотримання норм Постанови №318, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги про визнання нечинними вказаних положень МУО, з огляду на відсутність правових підстав для зобов`язання позивача, як забудовника, дотримуватись норм, які припинили свою дію, а також правову невизначеність на законодавчому рівні з межами історичного ареалу міста Києва та механізму розроблення, погодження і затвердження історико-містобудівного обґрунтування Міністерством культури України.
		Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України  органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені  Конституцією  та Законами України.
		Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч. 2 ст. 73 КАС України).
		У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено);5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, доказів що спростовують вказані висновки суду відповідачем не надано.
		Статтею 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та нечинним акта чи окремих його положень. 
		Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. 
		Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 КАС України).
		Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Із системного аналізу вище викладених норм та з`ясованих судом обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
		Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. 
		Недоведеність відповідачем правомірності оскаржуваного змісту абз. 1 п. 1, абз. 1, 3 п. 5 розділу «Містобудівні умови та обмеження» у сукупності з відсутністю правових підстав для дотримання позивачем вимог, зазначених у абз. 1 п 1 та абз. 2 п. 5 вказаного розділу МУО, суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування абз. 1 п. 1, абз. 1 та 3 п. 5 розділу «Містобудівні умови та обмеження», а також визнання протиправним та нечинним абз. 1 п 1 та абз. 2 п. 5 розділу «Містобудівні умови та обмеження» у заявлених позивачем частинах.
		Крім того, відповідно до ч. 8 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» внесення змін до містобудівних умов та обмежень може здійснювати орган, що їх надав, за заявою замовника, на виконання приписів головних інспекторів будівельного нагляду центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, або за рішенням суду.
		Посилання ж відповідача на відсутність у нього обов`язку на внесення змін до МУО від 05.05.2018 року №369 в оскаржуваних частинах спростовуються імперативними приписами ст. 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для  учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
		Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
		Беручи до уваги скасування та визнання нечинними вказаних вище положень МУО від 05.05.2018 року №369, у той час, як вимога про зобов`язання відповідача внести відповідні зміни до розділу «Містобудівні умови та обмеження» є похідною та в повній мірі залежить від правомірності змісту абз. 1 п. 1, абз. 1-3 п. 5 розділу «Містобудівні умови та обмеження», суд дійшов висновку про задоволення вимоги позивача про зобов`язання відповідача внести зміни до розділу «Містобудівні умови та обмеження» МУО від 05.05.2018 року №369 шляхом:
		- викладення у новій редакції абзацу 1 пункту 1, а саме: «Граничнодопустима висота до 100 м згідно з ДБН В.2.2-24:2009 «Будинки і споруди. Проектування висотних житлових і громадських будинків»; 
		- виключення з абзацу 1 пункту 5 речення в частині «зону охоронюваного ландшафту, згідно з рішенням виконкому Київської міської ради народних депутатів від 10.10.1988 року №976, від 16.07.1979 року №920, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 року №979, від 12.05.2006 року №817»;
		- виключення абзацу 2 пункту 5 повністю;
		- виключення з абзацу 2 пункту 5 речення в частині: «рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 10.10.1988 року №976, від 16.07.1979 року №920, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 №979, від 12.05.2006 року №817».
		Частиною першою статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Долученими до матеріалів справи квитанціями №Ю574/7890193/1 від 21.06.2019 року та №Ю574/7907821/1 від 27.06.2019 року підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 17289,00 гривень, який підлягає відшкодуванню. 
		Керуючись статтями  72-73,  76-77,  139,  143,  243-246,  255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва
		ВИРІШИВ:
		1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Дайтона Груп» до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними та скасування окремих положень індивідуального акта, визнання протиправними та нечинними окремих положень індивідуального акта, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
		2. Визнати протиправним  та скасувати абзац 1 пункту 1 розділу «Містобудівні умови та обмеження» містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва від 05.05.2018 року №369 в частині речення: «Граничнодопустима висота 73,5 ?? h ?26,5 м згідно ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення». Остаточно висоту визначити проектною документацією за умови дотримання інсоляційних вимог і нормативних відстаней від оточуючих будівель і споруд».
		3. Визнати протиправним  та скасувати абзац 1 пункту 5 розділу «Містобудівні умови та обмеження» містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва від 05.05.2018 року №369 в частині речення: «зону охоронюваного ландшафту, згідно з рішенням виконкому Київської міської ради народних депутатів від 10.10.1988 року №976, від 16.07.1979 року №920, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 року №979, від 12.05.2006 року №817».
		4. Визнати протиправним  та скасувати абзац 3 пункту 5 розділу «Містобудівні умови та обмеження» містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва від 05.05.2018 року №369 в частині речення «рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 10.10.1988 року №976, від 16.07.1979 року №920, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 року №979, від 12.05.2006 року №817»;
		5. Визнати протиправним та нечинним з моменту набрання законної сили даним судовим рішенням абзац 1 пункту 1 Розділу «Містобудівні умови та обмеження» містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва від 05.05.2018 року №369 в частині речення: «з урахуванням висновків історико-містобудівного обґрунтування, розробленого згідно чинного законодавства».
		6. Визнати протиправним та нечинним з моменту набрання законної сили даним судовим рішенням абзац 2 пункту 5 Розділу «Містобудівні умови та обмеження» містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва від 05.05.2018 року №369 повністю, а саме: «Проектну документацію розробляти у відповідності до висновків розробленого, погодженого та затвердженого історико-містобудівного обґрунтування, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 року №318».
		7. Зобов`язати Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)  внести зміни до розділу «Містобудівні умови та обмеження» містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва від 05.05.2018 року №369 шляхом:
		- викладення у новій редакції абзацу 1 пункту 1, а саме: «Граничнодопустима висота до 100 м згідно з ДБН В.2.2-24:2009 «Будинки і споруди. Проектування висотних житлових і громадських будинків»; 
		- виключення з абзацу 1 пункту 5 речення в частині «зону охоронюваного ландшафту, згідно з рішенням виконкому Київської міської ради народних депутатів від 10.10.1988 року №976, від 16.07.1979 року №920, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 року №979, від 12.05.2006 року №817»;
		- виключення абзацу 2 пункту 5 повністю;
		- виключення з абзацу 2 пункту 5 речення в частині: «рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 10.10.1988 року №976, від 16.07.1979 року №920, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 року №979, від 12.05.2006 року №817».
		8. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (м. Київ, вул. Хрещатик, 32, ідентифікаційний код 26345558) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дайтона Груп» (Дніпропетровська обл, м. Дніпро, просп. Д.Яворницького, 22, кім. 705, ідентифікаційний код 41964313) 17  289 (сімнадцять тисяч двісті вісімдесят дев`ять) грн 00 коп. судового збору.
		 
		Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України  та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст.  293,  295-297 Кодексу адміністративного судочинства України  відповідно.
		Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в  редакції Закону №2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. 
		 
		Суддя                                                                                            В.І. Келеберда

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...