Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 359/7299/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 09.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 09.10.2019.
Дата набрання законної сили: 07.10.2019
Номер судового провадження: 61-32152ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		07 жовтня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 359/7299/16-ц
		провадження № 61-32152св18 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», 
		третя особа - ОСОБА_2 ,
		 
		провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Київської області від 20 липня 2017 року у складі колегії суддів: Білоконь О. В., Гуля В. В., Савченка С. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
		 
		У вересні 2016 року  ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі - ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», Підприємство), третя особа - ОСОБА_2 , про зміну формулювання підстав звільнення,посилаючись на те, що з листопада 1994 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем та з 01 жовтня 2014 року обіймав посаду виконувача обов`язків комерційного директора ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль». Наказом від 18 квітня 2016 року                     № 11-07/1-517/п його було звільнено із займаної посади за прогул без поважних причин за пунктом 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Починаючи з 11 грудня 2015 року він дійсно не виходив на роботу, однак з поважних причин, оскільки вважав, що на підставі поданої ним 10 грудня 2015 року заяви його було звільнено з 13 грудня 2015 року за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, тобто за угодою сторін. Крім того, роботодавець прийняв рішення про його звільнення без попереднього отримання від нього письмових пояснень та з порушенням строків накладення дисциплінарного стягнення, які сплинули 14 січня 2016 року. Враховуючи викладене,  ОСОБА_1 просив: змінити в наказі ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» від 18 квітня 2016 року № 11-07/1-517/п формулювання причини його звільнення - замість слів «за прогул без поважних причин, пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України» вказати «за угодою сторін, пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України, з 13 грудня 2015 року»; змінити в його трудовій книжці запис під порядковим номером 32, а саме: замість «звільнено за прогул без поважних причин, пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України» записати «за угодою сторін, пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України, з 13 грудня 2015 року».
		 
		Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 червня 2017 року у складі судді Муранової-Лесів І. В. позов задоволено частково. Змінено формулювання причин та підстав звільнення ОСОБА_1 згідно з наказом ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» від 18 квітня 2016 року № 11-07/1-517/п, а саме: звільнення «за прогул без поважних причин, пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України» замінено на звільнення «за угодою сторін, пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України, з 13 грудня 2015 року». Змінено формулювання причин та підстав звільнення ОСОБА_1 у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , а саме: у записі під порядковим номером 32 слова «звільнено за прогул без поважних причин, пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України» замінено на «звільнено за угодою сторін, пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України, з 13 грудня 2015 року». В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		Рішення місцевого суду мотивоване тим, що звільнення ОСОБА_1 за прогул без поважних причин відбулося всупереч досягнутої сторонами домовленості про його звільнення за угодою сторін в останній день відпустки, що свідчить про поважність причин неявки працівника на роботу 14 грудня 2015 року, а також в наступні робочі дні до 18 квітня 2016 року включно. Дійшовши висновку про наявність підстав для зміни формулювання причин звільнення, суд вказав, що не наділений повноваженнями вносити зміни чи робити відповідні записи безпосередньо до оспорюваного наказу або трудової книжки, оскільки такі зміни вносяться органом, який видав наказ чи здійснив відповідний запис, в порядку виконання судового рішення.
		 
		Рішенням Апеляційного суду Київської області від 20 липня 2017 року апеляційну скаргу ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» задоволено. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 червня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що сам факт написання працівником заяви про звільнення за угодою сторін не є доказом погодження такої заяви роботодавцем та не покладає на власника обов`язку видати відповідний наказ. Надана позивачем копія заяви від 10 грудня 2015 року про його звільнення за угодою сторін не містить резолюції керівництва Підприємства та доказів її реєстрації у відділі кадрів. В матеріалах справи містяться складені працівниками ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»: акти про відсутність ОСОБА_1 на роботі з невідомих причин за кожен робочий день з 14 грудня 2015 року по 18 квітня 2016 року включно; запити, адресовані позивачу та закладам охорони здоров`я; акт розслідування факту відсутності працівника на робочому місці, що свідчить про намагання власника встановити причини відсутності позивача на роботі та відібрати в нього письмові пояснення. За таких обставин невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами. Відповідач дав правову оцінку дисциплінарного проступку на підставі з`ясування всіх обставин його вчинення, у зв`язку з чим звільнення позивача за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є законним.
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
		 
		У серпні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Апеляційного суду Київської області від 20 липня 2017 року, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 червня 2017 року залишити в силі.
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_1 мотивована тим, що ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» виявило факт його відсутності на роботі 14 грудня 2015 року, а наказ про звільнення видало лише 18 квітня 2016 року. Зазначене свідчить про те, що дисціплінарне стягнення було застосоване власником поза межами встановленого статтею 148 КЗпП України місячного строку. Обставини справи, наведені у службовій записці тимчасово виконуючого обов`язки генерального директора ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» ОСОБА_3 , повинні встановлюватися виключно шляхом його допиту як свідка, а не на підставі цієї записки. Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження його відсутності на роботі без поважних причин. Апеляційний суд безпідставно застосував до спірних правовідносин правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15.
		 
		У вересні 2017 року ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» подало заперечення на касаційну скаргу, в якому просило відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що позивача було звільнено з роботи за триваючі прогули, тому дисціплінарне стягнення було застосоване в межах встановленого статтею 148 КЗпП України місячного строку. Службова записка тимчасово виконуючого обов`язки генерального директора ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» ОСОБА_3 є письмовим доказом, який був оцінений апеляційним судом з дотриманням вимог процесуального закону. Сам факт написання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін не є доказом погодження такої заяви роботодавцем. Апеляційний суд обґрунтовано врахував правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15. 
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції.
		 
		Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Бориспільського міськрайонного суду Київської області.
		 
		Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. 
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		30 травня 2018 року справу № 359/7299/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
		 
		Позиція Верховного Суду.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		 
		Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		 
		Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		 
		Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
		 
		Судами встановлено, що з листопада 1994 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем та з 01 жовтня 2014 року обіймав посаду виконувача обов`язків комерційного директора ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль».
		 
		З 10 по 13 грудня 2015 року позивач перебував у відпустці.
		 
		14 грудня 2015 року, а також в наступні робочі дні до 18 квітня 2016 року включно  ОСОБА_1 не з`явився на роботу.
		 
		Наказом від 18 квітня 2016 року № 11-07/1-275/п ОСОБА_1 було звільнено з посади виконувача обов`язків комерційного директора ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» за прогул без поважних причин за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України. 
		 
		Звертаючись до суду з цим позовом,  ОСОБА_1 посилався, зокрема на те, що починаючи з 11 грудня 2015 року він дійсно не виходив на роботу, однак з поважних причин, оскільки вважав, що на підставі поданої ним 10 грудня 2015 року заяви його було звільнено за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, тобто за угодою сторін.
		 
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.
		 
		Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 8 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється у строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
		 
		Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про відпустки» за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.
		 
		Наявність домовленості сторін трудового договору про звільнення позивача за угодою сторін в останній день його відпустки - 13 грудня 2015 року суд першої інстанції обґрунтовував показаннями позивача, допитаного як свідка, та свідка ОСОБА_4 (секретаря - референта), яка пояснила, що у грудні 2015 року вона бачила і сканувала заяву ОСОБА_1 про відпустку та про його звільнення.
		 
		Спростовуючи вказані висновки, апеляційний суд виходив з того, що сам по собі факт написання працівником заяви про звільнення за угодою сторін не є доказом погодження такої заяви роботодавцем та не покладає на власника обов`язку видати відповідний наказ. Крім того, надана позивачем копія заяви від 10 грудня 2015 року про його звільнення за угодою сторін не містила резолюції керівництва Підприємства та відмітки про її реєстрацію у відділі кадрів. Тимчасово виконуючий обов`язки генерального директора ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» ОСОБА_3 не погоджував та не підписував наказу про звільнення ОСОБА_1 за угодою сторін, що підтверджується його службовою запискою.  
		 
		Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один із заходів стягнення, якими є догана і звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
		 
		Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
		 
		Згідно із статтею 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
		 
		За змістом положень статей 147-1, 149 КЗпП України, статті 60 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення (далі - ЦПК України 2004 року), у справах щодо притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності обов`язок доказування правомірності застосування дисциплінарного стягнення покладається на роботодавця.
		 
		Судами також встановлено, що до застосування дисциплінарного стягнення ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» не відібрало у ОСОБА_1 письмових пояснень з приводу вчинення ним прогулів. 
		 
		В матеріалах справи містяться складені працівниками ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» акти про встановлення факту відсутності ОСОБА_1 на роботі з невідомих причин за кожен робочий день з 14 грудня 2015 року по 18 квітня 2016 року включно, запити, адресовані закладам охорони здоров`я та позивачу за місцем його проживання, акт розслідування факту відсутності працівника на робочому місці.
		 
		У постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15 зроблено висновок про те, що пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, в тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
		 
		Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що сам по собі факт написання працівником заяви про звільнення за угодою сторін не є доказом погодження такої заяви роботодавцем та не покладає на власника обов`язку видати відповідний наказ. В період з 14 грудня 2015 року по 18 квітня 2016 року позивач не з`являвся на роботу, доказів на підтвердження поважності причин відсутності на робочому місці в ці дні суду не надав, тобто скоїв прогул без поважних причин, а тому в ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» були законні підстави для його звільнення із займаної посади за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України. 
		 
		При цьому, обґрунтовано пославшись на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15, апеляційний суд правильно виходив з того, що Підприємство неодноразово намагалося встановити причини відсутності позивача на роботі та відібрати в нього письмові пояснення. При доведеності порушення працівником трудової дисципліни, невідібрання у нього письмових пояснень з приводу його відсутності на роботі не може бути підставою для визнання наказу про звільнення незаконним.
		 
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що дисціплінарне стягнення у вигляді звільнення було застосоване власником поза межами встановленого статтею 148 КЗпП України місячного строку, не заслуговують на увагу, оскільки позивач був звільнений з роботи за прогули, які тривали з 14 грудня 2015 року до дня видачі оспорюваного наказу від 18 квітня 2016 року № 11-07/1-275/п. 
		 
		Аргументи касаційної скарги про те, що обставини справи, наведені у службовій записці виконуючого обов`язки генерального директора ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» ОСОБА_3 , повинні встановлюватися виключно шляхом його допиту як свідка, а не на підставі цієї записки, є неспроможними з огляду на таке. 
		 
		Статтею 57 ЦПК України 2004 року передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
		 
		Згідно зі статтею 58 ЦПК України 2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
		 
		Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи (частина перша статті 64 ЦПК України 2004 року).
		 
		Обставини справи встановлені судом апеляційної інстанції на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суд дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін. 
		 
		При цьому слід зазначити, що місцевий суд відмовив ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» у задоволенні клопотання про допит ОСОБА_3 , а позивач взагалі не скористався своїм правом заявити таке клопотання, в тому числі в суді апеляційної інстанції. 
		 
		Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		 
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
		 
		Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
		 
		Оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Апеляційного суду Київської області від 20 липня 2017 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:В. А. Стрільчук   С. О. Карпенко   М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...