Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 372/1036/15-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку.
Надіслано для оприлюднення: 10.10.2019. Зареєстровано: 11.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 15.10.2019.
Дата набрання законної сили: 29.12.2020
Номер судового провадження: 2-776/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 372/1036/15-ц 
		Провадження № 2-776/19
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		10 жовтня 2019 року        Обухівський районний суд Київської області у складі: 
		головуючого судді Тиханського О.Б.,
		за участю секретаря Авсюкевич Н.В., 
		за участю прокурора Тарасенко А.С.,
		представника Козинської селищної ради Чимериса Т.П.,
		представника відповідача Обухівської РДА Білоноженко Н.В.,
		розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, Головне управління Держгеокадастру у Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , про визнання недійсними розпоряджень, державних актів про право власності на земельну ділянку та витребування землі на користь держави, треті особи: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 ,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		У березні 2015 року до Обухівського районного суду Київської області звернувся Перший заступник прокурора Київської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, Управління Держкомзему в Обухівському районі Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_20 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , третіх осіб: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_14 про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на земельну ділянку, витребування землі та визнання права власності. 
		Обґрунтовуючи позовну заяву зазначив, що в ході проведення перевірки було встановлено, що Обухівською районною державною адміністрацією Київської області в порушення вимог діючого земельного законодавства було передано у приватну власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах Козинської селищної ради фізичним особам ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_14 . Проект землеустрою вказаним особами, що розроблений під титулом ТОВ «Геоверв» належним чином останнім не розроблявся та не складався, не підписувався посадовими особами ТОВ «Геоверв», обов`язкову державну землевпорядну експертизу не проходив. Проект землеустрою був погоджений Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища Київської області за умови забезпечення встановлення прибережної захисної смуги водойм згідно ст. 88 Водного кодексу України (далі - «ВК України») та дотримання режиму обмеженою господарської діяльності в прибережній захисній смузі згідно ст. 89 ВК України, яка встановлена не була, а також за умови доповнення проекту землеустрою погодженням Управління водного господарства у м. Києві та Київській області та Дніпровського басейнового управління водних ресурсів, які вказаний проект не погодили. Обухівською РДА також перевищені власні повноваження по розпорядженню землями комунальної власності територіальної громади смт. Козин; спірні земельні ділянки передані у приватну власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель водного фонду без погодження меж з суміжними землекористувачами, без встановлення межових знаків в натурі (на місцевості) та передачу на зберігання межових знаків землевласнику.
		Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 10.07.2015 року у задоволенні позову було відмовлено повністю. 
		Рішенням Апеляційного суду Київської області від 03.11.2015 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 10.07.2015 року було скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог також було відмовлено.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06.07.2016 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області було задоволено частково, рішення апеляційного суду київської області від 03.11.2015 року було скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 
		Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 14.12.2016 рішення Обухівського районного суду Київської області від 10.07.2015 року було залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.09.2017 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області було відхилено, рішення Обухівського районного суду Київської області від 10.07.2015 року та Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 14.12.2016 було залишено без змін.
		Постановою Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 10.07.2015 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 14.12.2016 року, Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.09.2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Велика Палата Верховного Суду звернула увагу судів першої, апеляційної та касаційної інстанційна те, що під час розгляду справи суди не встановили обставин, необхідних для правильного вирішення справи, не з`ясували та не перевірили, з якого моменту позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права.
		Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 30.01.2019 р. справу прийнято до провадження.
		10 жовтня 2018 року Першим заступником прокурора Київської області було подано заяву про залучення в якості співвідповідача ОСОБА_3 та часткову зміну предмету позову. 
		Ухвалою суду від 28.02.2019 р. прийнято до розгляду заяву Першого заступника прокурора Київської області про зміну предмету позову у даній справі в частині. Замінено первісного відповідача на належного відповідача ОСОБА_3 ; залучено попереднього відповідача до розгляду справи як третю особу, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів; залучено до участі у справі правонаступника Управління Держземагентства в Обухівському районі Київської області - Головне управління Держгеокадастру у Київській області.
		Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 16.04.2019 р. справу прийнято до провадження.
		В судовому засіданні прокурор підтримав уточнений позов в повному обсязі і просила задовольнити. Пояснила, що відповідачами право власності на земельні ділянки отримано з порушенням чинного законодавства, внаслідок чого з власності територіальної громади селища Козин незаконно вибули земельні ділянки, в тому числі водного фонду.
		Представник Козинської селищної ради позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав викладених в позовній заяві. Пояснив, що Козинська селищна рада дізналась про порушення її прав та вибуття з власності територіальної громади земельних ділянок лише після подання прокурором позову. З Козинською селищною радою ані відповідачі, ані Обухівська РДА, ані будь-яка інша особа проект землеустрою не погоджували, дозвіл на відведення земельних ділянок у власність Козинська селищна рада не надавала, хоча була станом на 2010 рік і є на момент розгляду справи розпорядником земель комунальної власності; спірні земельні ділянки є землями водного фонду, розташовані в межах населеного пункту, в зв`язку з чим Обухівська РДА перевищила свої повноваження при ухвалені оскаржуваного розпорядження, передачі земельних ділянок та оформлені державних актів на право власності на землю. Просив визнати недійсними державні акти на право власності на землю, видані на підстав оскаржуваних розпоряджень, а також договори купівлі-продажу та інші правовстановлюючі документи на землю відповідачів.
		Представник Обухівської РДА в судовому засіданні проти задоволення позову заперечила в повному обсязі, вказала, що при виділенні спірних земельних ділянок були отримані всі погодження і не було встановлено, що дані земельні ділянки перебувають в комунальній власності Козинської селищної ради чи належать до земель водного фонду. Також просила застосувати строк позовної давності, оскільки з часу прийняття оспорюваного рішення пройшло більше ніж три роки і прокурор та Козинська селищна рада могли довідатися про наявність даного рішення значно раніше.
		Представник відповідача ОСОБА_7 - ОСОБА_21 проти задоволення позову заперечила, подала письмові заперечення в яких вказала, що її довірителькою не було допущено будь-яких порушень при набутті права власності на землю, подала заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності, в якій зазначила, що право на звернення до суду з вимогами, яким порушено право власності або інше речове право існувало до 15.01.2015.
		Інші відповідачі та треті особи в судове засідання не з`явились, повідомлялись належним чином про час і місце судового розгляду, заяв чи клопотань до суду не подавали.
		Суд, вислухавши прокурора, представника позивача, представника відповідача, дослідивши докази, подані сторонами, повно і всебічно оцінивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
		Відповідно до ч. 5,6 ст. 263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. 
		Відповідно до ч.1 ст.116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Кодексом або за результатами аукціону.
		Статтею 118 ЗК України визначений порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, згідно з яким громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки, яка розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
		Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються договором сторін.
		Судом встановлено, що розпорядженням Обухівської РДА від 21 грудня 2009 № 1687 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, вилучено ділянки загальною площею 15,7262 га з користування ТОВ «Лотос», ТОВ «Альфа-плюс», ТОВ «Затишне», ТОВ «Дана», ТОВ «ОК-інвест», ЗАТ «ТІЗ-Топаз» та передано єдиним масивом безоплатно у власність 13-ми громадянам для ведення особистого селянського господарства.
		Оспорюваним розпорядженням був затверджений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розроблений Товариством з обмеженою відповідальністю «Геоверв» та одночасно зареєстровано державні акти на земельні ділянки відповідної площі та відповідними кадастровими номерами: ОСОБА_10 (3223155400:03:005:0004); ОСОБА_9 ( 3223155400 :03:005:0003); ОСОБА_13 ( 3223155400 :03:005:0005); ОСОБА_15 ( 3223155400 :03:005:0006); ОСОБА_16 ( 3223155400 :03:005:0007); ОСОБА_12 ( 3223155400 :03:005:0009); ОСОБА_17 ( 3223155400 :03:005:0011); ОСОБА_11 ( 3223155400 :03:005:0008); ОСОБА_19 ( 3223155400 :03:005:0010); ОСОБА_18 ( 3223155400 :03:005:0012); ОСОБА_5 ( 3223155400 :03:005:0013); ОСОБА_1 ( 3223155400 :03:005:0014); ОСОБА_14 ( 3223155400 :03:005:0015.
		Як вбачається з листа «ГЕОВЕРВ» б/н товариством укладався договір від 22.10.2009р. по розробці проектів із землеустрою щодо відведення земельних ділянок на території Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, але у зв`язку з несплатою авансу за виконання робіт у повному обсязі вказаний проект із землеустрою не розроблявся. Будь-які інші договори про виконання землевпорядних робіт щодо відведення земельних ділянок в адміністративних межах Обухівського району Київської області з початку діяльності і до цього часу ТОВ «ГЕОВЕРВ» не укладались і роботи не виконувались.
		Статтею 26 Закону України «Про землеустрій» визначено, що розробниками документації із землеустрою є юридичні та фізичні особи, які отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою відповідно до закону.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 № 677 затверджений Порядок розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Пунктами 4 та 7 цього Порядку визначено, що розробником проекту відведення земельної ділянки є фізична або юридична особа, яка має ліцензію на проведення робіт із землеустрою відповідно до закону. Виконавець у встановлений договором строк розробляє проект землеустрою, який включає текстові та графічні матеріали, обов`язкові положення, встановлені завданням на розроблення проекту, інші дані, необхідні для вирішення питання щодо відведення земельної ділянки.
		Всупереч вимогам ст.29 Закону України «Про землеустрій» завдання на розроблення проекту землеустрою замовником затверджено не було. У розпорядженні Обухівської РДА також не було визначено зміну категорії земель та віднесення земель до будь-якої з категорій в порядку ст. 20 ЗК України.
		 
		Як вбачається з наданих доказів, проект землеустрою розроблено невстановленою особою. В проекті використані печатки ТОВ «Геоверв», яке вказану документацію не складало, без підписів виконавців цих робіт, що є порушенням ст. 26 Закону «Про землеустрій». 
		В матеріалах справи наявний проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, яким було вилучено ділянки загальною площею 15,7262 га. Водночас згідно п. 1. 12 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, що затверджена наказом Держкомзему України № 43 від 04.05.99, складання державного акта на право власності на земельну ділянку при передачі земельних ділянок громадянам всіх видів проводиться після перенесення в натуру (на місцевість) меж земельної ділянки та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженим в установленому порядку проектом відведення цієї ділянки.
		Аналогічні вимоги передбачені ст. 184 ЗК України та ст. 55 Закону України «Про землеустрій», де зазначено, що землеустрій передбачає встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок.
		Судом не здобуто доказів розроблення технічної документації щодо винесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) в порушення ст. 198 ЗК України, п. 1.12, 1.14, 1.15 Інструкції, затвердженої наказом Держкомзему від 04.05.1999 №43, сторонами по справі будь-яких відомостей про таку документацію подано не було, доводи прокурора про відсутність та не розроблення такої документації сторонами по справі спростовані також не були. 
		Проект землеустрою не містить відомостей про погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами, в тому числі Козинською селищною радою, встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та передачу на зберігання межових знаків землевласникам відповідного зразка. 
		Судом також встановлено, що в додатку до розпорядження Голови Обухівської райдержадміністрації від 21.12.2009 р. за №1687 вказано Перелік громадян, яким надаються земельні ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради та їх площа, яка складає 25,7262 га. В тексті власне розпорядження в п. 2 та п. 3 вказана інша площа, що надається, тобто 15,7262 га, а не 25,7262 га.
		В подальшому, громадяни, яким вказаним розпорядженням Обухівської РДА передано безоплатно у власність земельні ділянки відчужили їх на підставі відповідних договорів купівлі-продажу земельних ділянок, про що свідчать проставлені відмітки на державних актах на право власності на земельні ділянки. 
		Згідно додатку до листа управління Держземагентства в Обухівському районі від 22.10.2014 № 1.1-24/221 встановлено що, на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок та проставлення відміток на державному акті на право власності на земельні ділянки, громадяни, яким оспорюваним розпорядженням Обухівської РДА передано безоплатно у власність земельні ділянки, відчужили їх іншим особам, зокрема: 1) ОСОБА_9 продав земельну ділянку - ОСОБА_2 (договір від 23.03.2010 №813); 2) ОСОБА_10 - ОСОБА_2 (договір від 23.03.2010 №795); 3) ОСОБА_11 - ОСОБА_2 (договір від 23.03.2010 №806); 4) ОСОБА_12 - ОСОБА_20 (договір від 22.03.2010 №715); 5) ОСОБА_13 - ОСОБА_4 (договір від 22.03.2010 №694); 6) ОСОБА_14 - ОСОБА_6 (договір від 26.03.2010 №1433); 7) ОСОБА_15 - ОСОБА_7 (договір від 23.03.2010 №937); 8) ОСОБА_16 - ОСОБА_20 (договір від 22.03.2010 №709); 9) ОСОБА_17 - ОСОБА_8 (договір від 22.03.2010 №702); 10) ОСОБА_18 - ОСОБА_6 (договір від 26.03.2010 №1447); 11) ОСОБА_19 - ОСОБА_6 (договір від 26.03.2010 №1342).
		В процесі розгляду справи відбулися наступні відчуження оспорюваних земельних ділянок.
		Земельна ділянки кадастрові номери 3223155400:03:005:0007 та 3223155400:03:005:0009, що належали ОСОБА_20 були продані згідно договору купівлі-продажу №427 від 17.02.2016 та №428 від 17.02.2016 ОСОБА_22 .
		ОСОБА_22 земельні ділянки кадастрові номери 3223155400 :03:005:0007 та 3223155400 :03:005:0009 продав ОСОБА_3 №3395 від 24.07.2018 року та №3397 від 24.07.2018 року.
		Відповідно до листа Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 29.09.2014 № 820, додатку до нього - містобудівне обґрунтування зміни меж смт. Козин, листа ДП Українського державного науково-дослідного інституту проектування міст «ДІПРОМІСТО» від 03.11.2014 № 3-2219 встановлено, що межа і площа смт. Козин встановлена рішенням Обухівської районної ради від 21.12.2001 № 206.16.ХХІІІ по дорученню згідно рішенню Київської обласної ради від 17.02.2000 року №174-10-ХХІІІ та становить 3071,0 га.
		Відповідно до ч.1-3 ст. 64 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року до земель селища міського типу належать усі землі в межах селища. Землі селища міського типу перебувають у віданні селищної Ради народних депутатів. Межі селищ міського типу встановлюються і змінюються обласною Радою народних депутатів або за її дорученням відповідною районною, міською, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Радою народних депутатів. Вказаний кодекс втратив свою чинність 01.01.2002 року відповідно до п.1 розділу ІХ Земельного кодексу України від 25.10.2001 року.
		Відповідно до п. 2 рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 №1-рп/99 у справі №1-7/99 вказано, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
		Відповідно до п.12 Перехідних положень ЗК України станом на дату прийняття оспорюваного розпорядження до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
		Згідно листів управління Держземагентства в Обухівському районі Київської області від 15.10.2014 № 1.1-24/217 та 22.10.2014 № 1.1-24/221 з доданими картографічними матеріалами фактичного місцезнаходження спірних земельних ділянок, листа Козинської селищної ради №820 від 29.09.2014 р. спірні земельні ділянки знаходяться в межах смт. Козин.
		З письмових пояснень Козинської селищної ради вбачається, що на момент видачі оспорюваних державних актів Козинська селищна рада не мала доступу до відомостей державного земельного кадастру та не могла бути інформованою про факт видачі державних актів стороннім особам та не могла самостійно визначити місце розташування зазначених земельних ділянок (п. 13 наказу Державного комітету України по земельних ресурсах «Про затвердження Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель» від 02.07.2003 № 174 (втратив чинність згідно з наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 7 липня 2012 року № 408). 
		На момент видачі державних актів на право власності на землю та укладення договорів купівлі-продажу ділянок Козинська селищна рада також не мала доступу до реєстрів нотаріусів, бази даних Державного земельного кадастру, інших баз даних, в яких містилась або могла міститись інформація про виникнення та перехід права власності на землю, а отже не могла дізнатися про первинне рішення про оформлення права власності на ці земельні ділянки. 
		Статтею 33 Закону № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить реєстрація суб`єктів права власності на землю; реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі; видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею, що діяло станом на момент видачі розпорядження та державних актів на право власності. Зазначені факти викладені в правовій позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 31 жовтня 2012 року у справі № 6-55цс12.
		Підпункт 2 пункту "б" частини першої статті 33 Закону «Про місцеве самоврядування» було виключено згідно із Законом України від 04.07.2013 р. N 402-VII. Судом встановлено і не спростовано відповідачами, що державні акти на право приватної власності на землю, що були видані третім особам та відповідачам в Козинській селищній раді не реєструвались, Козинською селищною радою не підписувались. Договори купівлі-продажу в Козинській селищній раді також не реєструвались.
		Таким чином Козинська селищна рада не була залучена до процесу формування правовстановлюючих документів на землю та/або підписання будь-якої землевпорядної документації та/або реєстрації договорів купівлі-продажу оспорюваних земельних ділянок, а отже не могла бути обізнаною з їх змістом.
		Процедури, за якою Обухівська РДА мала адресувати свої розпорядження Козинській селищній раді в України не встановлено. Проект землеустрою, який був затверджений Обухівською РДА з Козинською селищною радою ані як з суміжним землекористувачем, ані як з розпорядником земель державної (комунальної) власності не погоджувався, і до ради не надсилався, чим порушено вимоги п. 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 18.05.2010 № 376.
		Земельні ділянки, передані відповідачам на час їх відведення перебували у користуванні на правах оренди у інших юридичних осіб - Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотос», Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-плюс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Затишне», Товариства з обмеженою відповідальністю «Дана», Товариства з обмеженою відповідальністю «ОК-інвест», Закритого акціонерного товариства «ТІЗ-Топаз», договори з якими укладала Козинська селищна рада. Орендні відносини припинені не були, землі з користування вказаних осіб для передачі у приватну власність відповідачам та третім особам по справі не вилучались. 
		Козинська селищна рада Обухівського району Київської області повідомила суд про те, що їй стало відомо про сам факт існування оскаржуваних розпоряджень та про те, що такі розпорядження порушують вимоги земельного законодавства, із позовної заяви прокурора Київської області в інтересах держави в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 04 березня 2015 року, яку Козинська селищна рада отримала у березні 2015 року, що підтверджується копією конверту з відбитком (штемпелем) поштового відділення.
		Посилання в запереченнях представника відповідача ОСОБА_7 на постанову про закриття кримінального провадження від 07.03.2013, як на підставу законності дій є помилковим, оскільки Козинська селищна рада не є правоохоронним органом, що здійснювала розслідування, не була визнана потерпілим або цивільним позивачем в рамках кримінальної справи, і відповідачем не доведено, що в рамках кримінального провадження Козинська селищна рада як орган місцевого самоврядування або її посадові особи були офіційно ознайомлені з матеріалами справи та мали можливість їх вивчити. Питання належності земель до комунальної власності Козинської селищної ради в постанові не висвітлено.
		Зміст постанови про закриття кримінального провадження від 07.03.2013 підтверджує факти порушень, а саме факт того, що ТОВ «Геоверв» та його посадові особи не розробляли проектів землеустрою, не підписували його, договорів з громадянами на розроблення проекту землеустрою не укладали. 
		Судом враховано, що свідками (третіми особами по справі та відповідачами до даній справі) в рамках кримінального провадження громадяни було повідомлено, що вони надали лише копії документів та видали довіреності в силу дружніх або родинних відносин; інші - для розвитку спорту, а деякі заперечили підписання ними будь-яких документів взагалі. 
		Згідно постанови було допитано наступні свідки: директор і один із засновників ТОВ «Геоверв» ОСОБА_23 ; перший заступник начальника управління земельних ресурсів в Обухівському районі ОСОБА_31 ; заступник начальника управління земельних ресурсів в Обухівському районі ОСОБА_32; спеціаліст-юрисконсульт управління земельних ресурсів в Обухівському районі ОСОБА_26 ; начальник Управління водного господарства у м. Києві та Київській області ОСОБА_27 ; начальник Обухівського міжрайонного управління водного господарства ОСОБА_28 ; начальник відділу охорони, використання водних ресурсів та техногенно-екологічної безпеки Управління водного господарства у м. Києві та Київській області ОСОБА_29 ; присутні на засіданні технічної ради Київводгоспу 16.12.2009 р., голова Обухівської РДА ОСОБА_30 
		Даних, що вказують на допит будь-яких осіб Козинської селищної ради матеріали постанови не містять. Матеріали справи також не містять будь-яких доказів визнання Козинської селищної ради в якості учасника або заявника кримінального провадження. 
		Враховуючи обмеженість норм КПК України щодо прав учасників, відсутність доказів статусу учасника кримінального провадження та інформованості Козинської селищної ради, суд погоджується з доводами Козинської селищної ради, що з інших джерел неможливо були отримати інформацію про факт порушення та про особу, яка порушила прав Козинської селищної ради, інакше як з позовної заяви прокуратури Київської області.
		Враховуючи зміст вказаної постанови, Козинська селищна рада не могла встановити реального порушника свого права власності, а також не мала доступу до матеріалів досудового розслідування з метою з`ясування самого факту порушення, а також самостійно отримати таку інформацію, в тому числі з Державного земельного кадастру.
		Відповідно до ст. 5, 6 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» (станом на дату прийняття оспорюваного розпорядження) державний контроль за використанням та охороною земель здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів. До повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель належать: а) здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині: додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.
		Матеріали справи не містять факту виявлення центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі порушень вимог земельного законодавства, що стало б підставою інформованості зацікавлених осіб (вказане кореспондується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц). Таким чином, наявність спеціально уповноваженого органу державної влади, відповідального за здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині: додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю, виключає можливість здійснення таких повноважень Козинською селищною радою самостійно.
		В матеріалах справи міститься інформація Управління Держземагентства в Обухівському районі Київської області від 15.10.2014 №1.1-24/217, Дніпровського басейнового управління водних ресурсів від 10.10.2014 № ІД/9-1298, фрагменту ортофотоплану, проекту формування території та встановлення меж Козинської селищної ради, топографічної карти, з яких вбачається, що спірні земельні ділянки передані за рахунок земель водного фонду (водних об`єктів, боліт, прибережних захисних смуг).
		Відповідно до п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, що затверджений наказом Мінприроди України 05.11.2004 № 434 (станом на момент затвердження проекту землеустрою) передбачено, що у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.96 № 486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них", з урахуванням конкретної ситуації. 
		Як вбачається з висновку Державного управління охорони навколишнього природного середовища Київської області, який міститься у проекті землеустрою щодо відведення у власність громадян земельних ділянок, проект погоджувався за наступних умов:
		1) забезпечення встановлення прибережної захисної смуги водойм згідно ст. 88 ВК України;
		2) дотримання режиму обмеженою господарської діяльності в прибережних захисних смугах згідно ст. 89 ВК України;
		3) доповнення проекту землеустрою погодженням Управління водного господарства у м. Києві та Київській області та Дніпровського басейнового управління водних ресурсів.
		Судом встановлено, що всупереч завдання на розроблення вищезазначених проектів землеустрою, пояснювальної записки до нього (де вказано про обов`язковість землевпорядної експертизи проекту), проекти землеустрою до їх затвердження підлягали обов`язковій землевпорядній експертизі, яка не проводилась, чим допущено порушення абзацу 7 ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», ст. 62 Закону України «Про землеустрій».
		Як вбачається з матеріалів справи, проекти землеустрою на проведення державної землевпорядної експертизи не надходили, що підтверджується листом ГУ Держземагентства у Київській області від 13.10.2014р. і обов`язкова землевпорядна експертиза проекту надання земель водного фонду у власність (користування) не проводилась. 
		Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів. Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоч і не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.
		Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду. 
		Статтею 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством. Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).
		Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).
		Отже, за змістом зазначених норм права (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами, внутрішніми морськими водами та територіальним морем, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм - не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.
		Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60, 62 ЗК України та статтями 1, 88, 90 ВК України.
		Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання.
		Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України) та не залежить від відсутності власне проектів водоохоронних зон з визначеними прибережними захисними смугами.
		Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.
		Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
		За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема: поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
		Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).
		Чинним законодавством не передбачено право органів влади безоплатно передавати землі водного фонду для ведення особистого селянського господарства.
		Крім того, відповідно до частини 4 статті 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: земельні ділянки, штучно створені у межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об`єктів, або на земельних ділянках дна водних об`єктів.
		За інформацією ГУ Держземагентства у Київській області від 15.10.2014 № 10-28-0.21-12312/2-14, Управління Держземагентства в Обухівському районі Київської області від 15.10.2014 №1.1-24/217, Дніпровського басейнового управління водних ресурсів від 08.10.2014 № 05/03-3432 надано графічні матеріали з відображенням фактичного стану освоєння земель, з яких вбачається, що рельєф місцевості та відповідно склад угідь земельних ділянок, що передані у власність у 2009 році 13-ти громадянам, було змінено шляхом проведення гідронамиву піску на земельні ділянки попередніх землекористувачів.
		Таким чином, суд дійшов висновку, що спірні земельні ділянки незаконно були передані у власність відповідачам і третім особам по справі за рахунок земель водного фонду на підставі оспорюваних розпоряджень Обухівської РДА від 28.09.2009 року №1204 та від 21.12.2009 № 1687.
		Оскільки матеріали справи не містять інших доказів обізнаності Козинської селищної ради про факти порушень та осіб порушників, крім позовної заяви прокурора, суд приходить до висновку, що Козинській селищній раді Обухівського району Київської області не могло бути відомо про сам факт існування оскаржуваних розпоряджень та про те, що такі розпорядження порушують вимоги земельного та водного законодавства раніше ніж, коли було отримано позовну заяву прокурора Київської області, що доводить факт не пропущення строку позовної давності органом місцевого самоврядування і відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 р. у справі №368/1158/16-ц та постанові Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі 372/5906/14-ц
		Прокуратура про факт розпорядженнями саме землями комунальної власності без рішення органу місцевого самоврядування дізналася з інформації, що була надана листом Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 29.09.2014 № 820, листом ДП Українського державного науково-дослідного інституту проектування міст «ДІПРОМІСТО» від 03.11.2014 № 3-2219 та листів управління Держземагентства в Обухівському районі Київської області від 15.10.2014 № 1.1-24/217 та 22.10.2014 № 1.1-24/221.
		Постанова про закриття кримінального провадження від 07.03.2013 не містить жодних суджень щодо межі смт. Козин та порушення прав Козинської селищної ради. А, отже, є недоведеним і таким, що спростовується матеріалами справи твердження представника ОСОБА_7 , що прокуратура могла дізнатися щодо порушення прав територіальної громади раніше до 29.09.2014р.
		Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Таким чином, суд вважає, що строк позовної давності позивачем не пропущений.
		Згідно ч.1 ст.155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
		Статтею 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» встановлено, що розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку, а згідно ст.50 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, акти інших посадових осіб, які призначаються ними, можуть бути оскаржені в судовому порядку відповідно до закону.
		Визнаючи незаконними та скасовуючи розпорядження Обухівської районної державної адміністрації в межах заявлених позовних вимог суд вважає за необхідне відмовити у визнанні недійсними державних актів на право власності на землю, договорів купівлі-продажу та інших правовстановлюючих документів з огляду на наступне.
		Згідно з абзацом першим частини першої статті 116 ЗК України у редакції, чинній на час видання державного акта, громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом (з 14 жовтня 2008 року абзац перший частини першої статті 116 ЗК України доповнений словами «або за результатами аукціону»).
		Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 ЗК України у зазначеній редакції).
		Право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності земельною ділянкою, та його державної реєстрації (частина перша статті 125 ЗК України в редакції, яка була чинною на час видання державного акта та до 1 травня 2009 року; з 1 травня 2009 року статті 125 ЗК України встановлює, що право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права).
		Відповідно до частини першої статті 126 ЗК України у редакції, чинній на час видання оспорюваних державних актів, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом (у редакції, чинній з 1 травня 2009 року до 1 січня 2013 року - державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті; а у редакції, чинній з 1 січня 2013 року, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
		Державний акт на право власності на земельну ділянку та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою видається на підставі рішення Кабінету Міністрів України, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій (пункт 1.4 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 4 травня 1999 року № 43 у редакції, чинній на час видання державного акта).
		Отже, підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку. І, відповідно, суд вважає, що визнання недійсним державного акта не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого незаконного володіння, в зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.
		При цьому, суд вважає, що позовні вимоги в частині витребування земельних ділянок підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
		Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168). 
		Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у таке право.
		При цьому, втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними. Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
		Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
		Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель з державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
		Відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянки мають ознаки земель водного фонду, а тому вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить під обґрунтований сумнів добросовісність відповідачів під час набуття ними земельних ділянок у власність.
		Таким чином, установлення порушення статті 1 Першого протоколу, виправданість втручання у право власності напряму корелюються із законністю набуття майна, поведінкою набувача під час його придбання та наявністю суспільного інтересу, з метою задоволення якого таке втручання здійснюється. Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц. 
		Право держави витребувати земельні ділянки, належні до земель водного призначення або які вибули з власності її власника-держави (органу місцевого самоврядування) у протиправний спосіб, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичних осіб передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.
		Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
		Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України).
		Абзац дванадцятий частини другої статті 16 ЦК України передбачає, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
		Стаття 5 ЦПК України визначає, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17).
		Суд також враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у Постанові від 14.11.2018 року по справі №183/1617/16 про те, що те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля. 
		Великою Палатою Верховного Суду також було зазначено, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю викладений у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).
		Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
		Як встановлено в судовому засіданні відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 провели державну реєстрацію прав на спірні земельну ділянки.
		З врахуванням того, що судом визано недійсним розпорядження голови Обухівської районної державної адміністрації від 21.12.2009 № 1687 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 13-ти громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради», з метою відновлення становища, яке існувало до порушеного права підлягає скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 
		З огляду на зазначене, у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
		Враховуючи зазначене вище, суд вважає достатніми способами захисту порушеного права Козинської селищної ради шляхом визнання недійсним розпорядження Обухівської РДА від 28.09.2009 №1204 та від 21 грудня 2009 № 1687, а також задоволення позовної вимоги про витребування майна - земельних ділянок на користь на користь територіальної громади в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.
		Згідно ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Прокуратурою, як органом який діє в інтересах держави при подачі касаційних скарг було понесені судові витрати по сплаті судового збору на загальну суму 12976,54 грн.
		Враховуючи часткове задоволення позову, суд вважає за можливе стягнути з відповідачів на користь в рівних частинах судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог на загальну суму 10000 грн.
		Керуючись ст.ст.1,4,12,56,57,77,80,81,197,200,263-266 ЦПК України, відповідно до ст.ст.4,5,16,21,203,215, 321,328,373,388,392 Цивільного кодексу України, ст.ст.20,21,22,83,84,90,116,118,124,153 Земельного кодексу України, ст.ст.88,89,91 Водного кодексу України, суд -
		В И Р І Ш И В:
		 
		Позовні вимоги першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, Головне управління Держгеокадастру у Київської області,  ОСОБА_1 ,  ОСОБА_2 ,  ОСОБА_3 ,  ОСОБА_4 ,  ОСОБА_5 ,  ОСОБА_6 ,  ОСОБА_7 ,  ОСОБА_8 , про визнання недійсними розпоряджень, державних актів про право власності на земельну ділянку та витребування землі на користь держави, треті особи:  ОСОБА_9 ,  ОСОБА_10 ,  ОСОБА_11 ,  ОСОБА_12 ,  ОСОБА_13 ,  ОСОБА_14 ,  ОСОБА_15 ,  ОСОБА_16 ,  ОСОБА_17 ,  ОСОБА_18 ,  ОСОБА_19 ,  ОСОБА_20 - задовольнити частково.
		Визнати недійсним розпорядження голови Обухівської районної державної адміністрації від 21.12.2009 № 1687 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 13-ти громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради».
		Витребувати із незаконного володіння, скасувавши запис про право власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), на користь територіальної громади в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області земельну ділянку площею 2,0000 га за кадастровим номером 3223155400:03:005:0014, яка знаходиться в межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.
		Витребувати із незаконного володіння, скасувавши запис про право власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ), на користь територіальної громади в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області земельні ділянки площею 2,0000 га за кадастровим номером 3223155400:03:005:0003, яка знаходиться в межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області; площею 2,0000 га за кадастровим номером 3223155400:03:005:0004, яка знаходиться в межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області; площею 2,0000 га за кадастровим номером 3223155400:03:005:0008, яка знаходиться в межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.
		Витребувати із незаконного володіння, скасувавши запис про право власності ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 ), на користь територіальної громади в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області земельну ділянку площею 2,0001 га за кадастровим номером 3223155400:03:005:0005, яка знаходиться в межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.
		Витребувати із незаконного володіння, скасувавши запис про право власності ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_5 ), на користь територіальної громади в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області земельну ділянку площею 1,737 га за кадастровим номером 3223155400:03:005:0006, яка знаходиться в межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.
		Витребувати із незаконного володіння, скасувавши запис про право власності ОСОБА_8 (РНОКПП НОМЕР_6 ), на користь територіальної громади в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області земельну ділянку площею 2 га за кадастровим номером 3223155400:03:005:0011, яка знаходиться в межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.
		Витребувати із незаконного володіння, скасувавши запис про право власності ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_7 ) на користь територіальної громади в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області земельні ділянки площею 2,0000 га за кадастровим номером 3223155400:03:005:0010; площею 2,0000 га за кадастровим номером 3223155400:03:005:0015; площею 1,9999 га за кадастровим номером 3223155400:03:005:0012, які знаходяться в межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.
		Витребувати із незаконного володіння, скасувавши запис про право власності ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_8 ), на користь територіальної громади в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області земельну ділянку площею 2,0000 га за кадастровим номером 3223155400:03:005:0013, яка знаходиться в межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.
		Витребувати із незаконного володіння, скасувавши запис про право власності ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_9 ), на користь територіальної громади в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області земельні ділянки площею 2,0000 га за кадастровим номером 3223155400:03:005:0007 та площею 2,0000 га за кадастровим номером 3223155400:03:005:0009, які знаходяться в межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.
		В задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним державних актів на право приватної власності на земельні ділянки та визнання права власності на земельні ділянки - відмовити.
		Стягнути з  Обухівської районної державної адміністрації Київської області, Головного управління Держгеокадастру у Київської області,  ОСОБА_1 ,  ОСОБА_2 ,  ОСОБА_3 ,  ОСОБА_4 ,  ОСОБА_5 ,  ОСОБА_6 ,  ОСОБА_7 ,  ОСОБА_8  на користь прокуратури Київської області судові витрати у розмірі 1000 грн., з кожного а всього 10000 грн.
		В стягненні іншої частини судових витрат - відмовити.
		Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області. 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Повний текст рішення виготовлено та підписано 10.10.2019 
		 
		Суддя О.Б. Тиханський

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...