Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2340/4673/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; реєстрації та обмеження пересування і вільного вибору місця проживання, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 10.10.2019. Зареєстровано: 11.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 11.10.2019.
Дата набрання законної сили: 10.10.2019
Номер судового провадження: К/9901/18913/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		10 жовтня 2019 року 
		м. Київ
		справа № 2340/4673/18
		адміністративне провадження № К/9901/18913/19
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача  Яковенка М. М.,
		суддів  Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
		розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 2340/4673/18
		за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради про визнання рішення протиправними та зобов`язання вчинити дії,
		за касаційною скаргою Управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради рішення Черкаського окружного адміністративного суду (суддя Гаращенко В. В.) від 26 лютого 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду (склад колегії суддів: Кузьменко В. В., Василенко Я. М., Шурко О. І.) від 05 червня 2019 року, 
		ВСТАНОВИВ:
		І. РУХ СПРАВИ
		1. У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління з питань державної реєстрації Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради, в якому просив:
		- визнати протиправним та скасувати рішення Управління з питань державної реєстрації Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради від 02 листопада 2018 року про відмову в реєстрації місця проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 ;
		- зобов`язати Управління з питань державної реєстрації Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
		2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що відповідачем безпідставно відмовлено в реєстрації місця проживання з посиланням на ту обставину, що об`єкт нерухомого майна, де мав намір зареєструватись позивач, не є житловим.
		3. 10 січня 2019 року Черкаським окружним адміністративним судом у судовому засіданні замінено відповідача управління з питань державної реєстрації Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради на Департамент організаційного забезпечення Черкаської міської ради.
		4. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2019 року, задоволено адміністративний позов.
		Визнано протиправним та скасовано рішення управління з питань державної реєстрації Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради від 02 листопада 2018 року про відмову в реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
		Зобов`язано Департамент організаційного забезпечення Черкаської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
		Стягнуто за рахунок місцевого бюджету Черкаської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1409,60 грн.
		5. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 04 липня 2019 року Управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2019 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
		6. Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради; установлено десятиденний строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		7. Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року замінено відповідача Департамент організаційного забезпечення Черкаської міської ради на його правонаступника Управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради; закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
		8. Станом на 10 жовтня 2019 року відзиву на касаційну скаргу Управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради до Верховного Суду не надходило. 
		IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		9. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 є власником садового будинку АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 22 травня 2015 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно серії ЕЕС № 097468 від 22 травня 2015 року.
		10. 02 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся через управління надання адміністративних послуг подав до Управління з питань державної реєстрації Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради із заявою, вхідний № 88423-РМП про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
		11. У зазначеній заяві власник нерухомого майна ОСОБА_2 , яка є дружиною ОСОБА_1 , вказала про свою згоду на постійне місце проживання позивача та засвідчила її особистим підписом.
		12. До зазначеної заяви додано свідоцтво про право власності, посвідку на постійне проживання серія НОМЕР_2 , видану 10 листопада 2011 року ВГІР ФО м. Черкаси, на реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 у даному будинку.
		13. Згідно службових відміток на зворотному боці заяви ОСОБА_1 управлінням з питань державної реєстрації ДОЗ ЧМР прийнято рішення про відмову у реєстрації місця проживання від 02 листопада 2018 року через поданням заявником недостовірних документів, а саме: об`єкт нерухомого майна не є житловим.
		14. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
		IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		15. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи адміністративний позов, виходили з того, що реєстрація за адресою житла фізичної особи, зокрема, садового будинку, є можливою та повністю узгоджується зі статтями 6, 9-1 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
		16. Крім цього, оскільки спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, суд зобов`язав відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та здійснити реєстрацію його місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
		IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
		17. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
		18. Зокрема, скаржник зазначив, що садовий будинок  будівля для літнього (сезонного) використання, яка в питаннях нормування площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків. Відтак, садовий будинок не є житловим приміщенням, призначеним для постійного користування, у зв`язку з чим, доводи позивача про право на реєстрацію місця проживання в садовому будинку є необґрунтованими.
		19. Крім цього, скаржник посилаючись на положення Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Житлового кодексу Української РСР, Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207 та Порядку переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 321 вважає, що оскаржуване рішення відповідача про відмову у реєстрації місця проживання ОСОБА_1 є правомірним, оскільки позивачем до заяви про реєстрацію місця проживання не було надано рішення про переведення садового будинку, що відповідає державним будівельним нормам, у жилий будинок.
		20. Також, скаржник зазначив, що суди попередніх інстанцій, зобов`язавши відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та здійснити реєстрацію місця проживання в умовах зміненого законодавства, що регулює спірні правовідносини, здійснили втручання у дискреційні повноваження відповідача, що не узгоджується з положеннями Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року.
		21. Крім цього, скаржник у касаційній скарзі здійснює виклад обставин та надає їм відповідну оцінку, цитує норми процесуального та матеріального права, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваними судовими рішеннями.
		V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
		22. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до ч. 1 ст. 341 КАС України, виходить з наступного.
		23. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		24. Згідно ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
		25. Статтею 2 «Свобода пересування» Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та в Першому протоколі до неї від 16 вересня 1963 року, що ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, установлено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.
		Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.
		На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
		26. Відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, урегульовано Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (далі  Закон № 1382-IV).
		27. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 1382-IV передбачено, що вільний вибір місця проживання чи перебування  це право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.
		Місце проживання  це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
		28. Згідно ч. 1, 3 ст. 6 Закону № 1382-IV громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.
		Для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг): письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається: свідоцтво про народження; квитанція про сплату адміністративного збору; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
		29. Статтею 9-1 Закону № 1382-IV визначено, що орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію; у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними; для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку. Рішення про відмову приймається в день звернення особи. Заява про реєстрацію чи зняття з реєстрації місця проживання повертається особі із зазначенням у ній причин відмови.
		30. Відповідно до ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (далі  ЦК України) місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
		31. Згідно ч. 1 ст. 379 ЦК України визначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
		32. Відповідно до ст. 4 Житлового кодексу Української РСР від 30 червня 1983 року № 5464-X (далі  ЖК УРСР) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд.
		Житловий фонд включає: жилі будинки й жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки й жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їхнім об`єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).
		До житлового фонду включаються також жилі будинки, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об`єднанням, підприємствам і організаціям. Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік до цих будинків застосовуються правила, установлені для громадського житлового фонду.
		До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.
		33. Аналіз наведених вимог чинного законодавства дає підстави для висновку, що реєстрація місця проживання фізичної особи здійснюється за наявності в особи житла.
		34. Житлом, у розумінні наведених вимог законодавства, є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
		35. Отже, для цілей реєстрації місця проживання будинок або інше приміщення мають відповідати таким ознакам житла як пристосування та придатність для постійного проживання в них.
		36. Підставою для відмови позивачу у проведенні реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 відповідачем визначено те, що будинок, у якому ОСОБА_1 просить зареєструвати своє місце проживання, є садовим будинком і не належить до житлового фонду, а тому зазначений садовий будинок не призначений для постійного проживання, у зв`язку з чим, зареєструвати позивача за цією адресою не є можливим.
		37. Судами попередніх інстанцій встановлено, що садовий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 відповідає вимогам державних будівельних норм (звіт про проведення технічного огляду дачного (садового) будинку від 15 жовтня 2015 року) та згідно відомостей, які містяться в технічному паспорті  складається з коридору, кухні-їдальні, кімнат, санвузлів, кабінету, топочної, холу, гардеробу. Відтак, садовий будинок придатний для експлуатації та проживання в ньому людей.
		38. Водночас, суди попередніх інстанцій зазначили, що відповідно до ЖК УРСР садовий будинок не зазначений в переліку об`єктів, які не входять до житлового фонду.
		39. Колегія суддів погоджується з такими висновками судів та не вбачає підстав для відступлення від них, оскільки вони ґрунтуються на приписах чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини.
		40. Доводи касаційної скарги з посиланням на положення державних будівельних норм, відповідно до яких для садових будинків установлюються інші нормативні вимоги до зовнішніх конструкцій, інженерного устаткування, що не відповідають аналогічним нормативним вимогам до житлових будинків, зазначених висновків Суду не спростовують.
		41. Суд зазначає, що відмінність будівельних норм у частині вимог до окремих конструктивних рішень, що застосовуються під час будівництва житлових будинків у порівнянні з садовими будинками, не позбавляє останніх ознак, притаманних житлу, і не спростовує їхньої придатності для постійного проживання, за умови, що власник садового будинку з власної ініціативи пристосував його для цього, встановивши додаткове обладнання чи комунікації.
		42. Крім цього, Суд враховує, що чинне законодавство не виключає можливості переведення садових будинків у статус житлових.
		43. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо переведення садових і дачних будинків у жилі будинки та реєстрації в них місця проживання» від 02 вересня 2014 № 1673-VII, ЖК УРСР доповнено статтею 8-1 «Переведення в жилі будинки садових і дачних будинків», згідно з якою громадяни <…> мають право на переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
		44. Отже, факт будівництва садового будинку на підставі будівельних норм, що відрізняються від будівельних норм, установлених для житлових будинків, не спростовує того, що він може потім використовуватися для проживання в ньому.
		45. Відтак, Суд погоджується з висновками судів, що відмова відповідача зареєструвати місце проживання позивача за адресою, визначеному позивачем  не ґрунтувалася на вимогах закону.
		46. Щодо доводів касаційної скарги, викладених у п. 20 цієї постанови, Суд зазначає таке.
		47. Повноваження відповідача щодо прийняття відповідних рішень, в тому числі щодо реєстрації місця проживання за своєю правовою природою є дискреційними.
		48. Водночас, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
		49. Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		50. При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
		51. Вирішуючи публічно-правовий спір у межах спірних правовідносин, адміністративний суд перевіряє оскаржуване рішення відповідача на предмет його відповідності вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, а у разі встановлення протиправності такого рішення, з метою ефективного захисту прав або законних інтересів фізичних осіб, юридичних осіб зобов`язує відповідача вчинити дії, які випливають з імперативних правових норм, що регулюють спірні правовідносини.
		52. Враховуючи предмет спору та обставини цієї справи, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, сприяв ефективному захисту прав та інтересів ОСОБА_1 , в межах повноважень, визначених процесуальним законом. 
		53. Отже, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що ефективним засобом юридичного захисту прав позивача у спірних правовідносинах, є саме зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та здійснити реєстрацію його місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
		54. Оцінюючи доводи касаційної скарги у їх сукупності, колегія суддів зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.
		55. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі про задоволення позовних вимог.
		56. Згідно ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення  без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		57. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
		58. Оскільки Суд залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
		На підставі викладеного, керуючись ст. 341, 345, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради залишити без задоволення.
		Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2019 року у справі № 2340/4673/18 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач М. М. Яковенко
		 
		СуддіІ. В. Дашутін
		 
		О. О. Шишов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...