Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 161/7079/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: 10.10.2019. Зареєстровано: 11.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 15.10.2019.
Дата набрання законної сили: 03.10.2019
Номер судового провадження: 22-ц/802/902/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 161/7079/17 Головуючий у 1 інстанції: Подзіров А. О. Провадження № 22-ц/802/902/19  Категорія: 54   Доповідач: Бовчалюк  З. А.
		 
		 
		 
		ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		   
		03 жовтня 2019 року                          місто Луцьк
		       
		Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючого - судді Бовчалюк З.А.,
		суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,
		з участю секретаря судового засідання Концевич Я.О., 
		позивача  ОСОБА_1 ,
		представників позивача  ОСОБА_2 В ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		представника відповідача  Костя І.Ю.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за апеляційними скаргами відповідача Публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» та позивача ОСОБА_1 , яка подана від його імені представником ОСОБА_5 , на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 серпня 2017 року, 
		 
		 В С Т А Н О В И В:
		 
		У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» (далі  ПАТ «Укртранснафта») та у своїх вимогах, з врахуванням поданої 20 червня 2017 року заяви про уточнення позовних вимог, просив суд визнати незаконним та скасувати наказ від 07 серпня 2015 року № 189-к про його звільнення з 10 серпня 2015 року з посади голови правління ПАТ «Укртранснафта» у зв`язку з закінченням строку трудового договору; поновити його на посаді голови правління ПАТ «Укртранснафта», починаючи з 10 серпня 2015 року; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 10 серпня 2015 року до дня поновлення на посаді з розрахунку середньоденного заробітку на рівні 3 010,54 грн.
		Позов обґрунтовано тим, що рішенням загальних зборів ПАТ «Укртранснафта» від 09 серпня 2012 року № 21 його обрано на посаду голови правління товариства на строк, визначений статутом товариства. 10 серпня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі  ПАТ «НАК «Нафтогаз») та позивачем укладено контракт № 170, відповідно до умов якого він зобов`язувався здійснювати оперативне керівництво діяльністю товариства. Пунктом 6.1. цього контракту передбачено, що строк його дії становить з 10 серпня 2012 року до 10 серпня 2015 року. Проте, відповідно до пункту 2.1. Положення про правління ПАТ «Укртранснафта», затвердженого рішенням загальних зборів акціонерів, правління товариства обирається строком на 5 років у кількості не менше 5 осіб. Аналогічне положення було визначено і у пункті 13.6. статуту товариства. 
		Позивач зазначав, що наказом відповідача від 07 серпня 2015 року № 189-к його звільнено з посади голови правління ПАТ «Укртранснафта» на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку з закінченням строку трудового договору. Підставою для видання цього наказу стало рішення загальних зборів акціонерів ПАТ «Укртранснафта» від 03 серпня 2015 року № 42, яким було вирішено припинити 10 серпня 2015 року повноваження голови правління у зв`язку з закінченням строку дії контракту. Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 21 серпня 2016 року у цивільній справі № 752/13183/15-ц визнано недійсним пункт 6.1. контракту № 170 з головою правління ПАТ «Укртранснафта» від 10 серпня 2012 року в частині закінчення строку дії контракту та визнано недійсним рішення № 42 загальних зборів акціонерів ПАТ «Укртранснафта» від 03 серпня 2015 року. Позивач вказував, що він не був ознайомлений з оскаржуваним наказом та не отримував трудову книжку. Про своє звільнення він дізнався лише 29 березня 2017 року під час розгляду цивільної справи № 161/4403/15-ц, предметом розгляду якої було оскарження рішення відповідача про його відсторонення від повноважень.
		Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 серпня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. 
		Визнано незаконним та скасовано наказ ПАТ «Укртранснафта» від 07 серпня 2015 року № 189-к «По особовому складу». 
		Поновлено ОСОБА_1 на посаді голови правління ПАТ «Укртранснафта» з 10 серпня 2015 року. 
		Стягнуто з ПАТ «Укртранснафта» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 серпня 2015 року до 11 серпня 2016 року включно у розмірі 695 177,68 грн. 
		У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
		В поданій апеляційній скарзі відповідач ПАТ «Укртранснафта», до якої приєдналась третя особа ПАТ «НАК «Нафтогаз», просив скасувати рішення суду в частині часткового задоволення позову та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у позові ОСОБА_1 з підстав неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи.
		Покликаючись на порушення місцевим судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, позивач ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі, яка подана від його імені представником ОСОБА_5 , просив оскаржуване рішення суду змінити в частині періоду за який підлягає до стягнення середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 серпня 2015 року по 11 серпня 2016 року включно на 11 серпня 2015 року по 11 серпня 2017 року включно та в частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає до стягнення з відповідача на його користь, з 695 177,68 грн на 1 387 618,44 грн. В решті просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
		Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 18 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Укртранснафта» задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у позові.
		Суд апеляційної інстанції розглядаючи попередній раз дану справу та скасовуючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що з наказом про звільнення був ознайомлений представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 , що підтверджується його розпискою про ознайомлення з матеріалами цивільної справи № 752/13183/15-ц від 24 листопада 2015 року на заяві про ознайомлення з матеріалами цієї цивільної справи. Отже, ознайомлення представника ОСОБА_1 24 листопада 2015 року із матеріалами цивільної справи № 752/13183/15-ц, в яких на той час містилась копія наказу від 07 серпня 2015 року № 189-к «По особовому складу» про звільнення ОСОБА_1 з роботи 10 серпня 2015 року, доводить те, що зміст зазначеного наказу був доведений до відома позивача в цей же день, тобто 24 листопада 2015 року, що за своїм значенням в контексті частини першої статті 233 КЗпП України прирівнюється до вручення працівникові копії наказу про звільнення. В розглядуваному випадку вирішальне значення має факт доведення до відома працівника змісту наказу про його звільнення, а не вручення (в буквальному розумінні цього слова «в руки»), оскільки працівник з певних міркувань (незгоди, створення обставин для продовження строку вимушеного прогулу і збільшення його оплати тощо) може відмовлятися від отримання (безпосередньо в руки) наказу, що, в свою чергу, ставитиме роботодавця в безвихідне і невигідне становище та порушуватиме баланс інтересів працівника і роботодавця на шкоду останньому. Отже, саме з 24 листопада 2015 року для позивача ОСОБА_1 розпочався місячний строк, передбачений положеннями статті 233 КЗпП України для звернення до суду з даним позовом, який ним було пропущено, оскільки цей строк для позивача закінчився 25 грудня 2015 року, а позовну заяву до суду позивачем було подано лише 08 травня 2017 року.
		Додатковим рішенням Апеляційного суду Волинської області від 06 листопада 2017 року доповнено резолютивну частину ухваленого у справі рішення Апеляційного суду Волинської області від 18 жовтня 2017 року абзацом такого змісту: «Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , яка подана від його імені представником ОСОБА_5 , відхилити».
		Ухвалюючи додаткове рішення, суд апеляційної інстанції керувався тим, що апеляційне провадження у справі відкрито за апеляційними скаргами ПАТ «Укртранснафта» та ОСОБА_1 , доводи яких доповідались і досліджувались в судовому засіданні під час апеляційного розгляду справи. З приводу цих скарг особи, які беруть участь у справі, подавали докази і давали суду пояснення. У мотивувальній частині згаданого рішення Апеляційного суду Волинської області є висновок суду про відхилення скарги ОСОБА_1 . Проте, у резолютивній частині рішення апеляційним судом цей висновок не відображений, тобто в розумінні наведеної норми процесуального права судом щодо згаданої апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 не ухвалено рішення.
		Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 липня 2019 року рішення Апеляційного суду Волинської області від 18 жовтня 2017 року та додаткове рішення Апеляційного суду Волинської області від 06 листопада 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Скасовуючи рішення апеляційного суду та передаючи дану справу на новий апеляційний розгляд, касаційний суд у своїх висновках вказував на те, що апеляційний суд, встановивши, що представник позивача під час ознайомлення із матеріалами іншої справи ознайомився із копією оскаржуваного наказу, помилково вважав, що ця обставина зумовила початок перебігу строків, встановлених статтею 233 КЗпП України для позивача. Такий висновок апеляційного суду у цій справі щодо початку відліку строку для звернення до суду за вирішенням трудових спорів про поновлення на роботі суперечить положенням статті 233 КЗпП України, що свідчить про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права.
		Крім того, касаційний суд у своїх висновках вказував, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, що полягає у невідповідності висновків апеляційного суду правовій позицій Верховного Суду України, висловленій з приводу застосування норм права у подібних правовідносинах. Всупереч положенням закону та правовим висновкам у постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16, суд апеляційної інстанції помилково визначив початковий момент відліку строку для звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, а, дійшовши висновку про те, що позивачем цей строк пропущений, не виконав обов`язку із сприяння сторонам у реалізації їхніх прав, не перевірив і не обговорив причини пропуску строків, встановлених статтею 233 КЗпП України, не вирішив питання про поновлення або відмову у поновленні зазначеного строку з наведенням відповідних мотивів у рішенні суду.
		У своїх вказівках суд касаційної інстанції вказував на те, що при новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно врахувати викладене у цій постанові, належним чином дослідити всі зібрані у справі докази, дати відповідну правову оцінку цим доказам і встановленим на їх основі обставинам, з урахуванням положень статті 233 КЗпП України, коли почався для позивача перебіг строку на звернення до суду із цим позовом про поновлення на роботі. При встановленні, що такий строк позивачем пропущений, суду необхідно перевірити і обговорити причини пропуску цього строку, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.
		Частиною першою статті 417 ЦПК України передбачено, що вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
		Отже, наведені вказівки, що містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 липня 2019 року, є обов`язковими під час нового апеляційного розгляду даної справи.
		Апеляційні скарги відповідача ПАТ «Укртранснафта» та позивача ОСОБА_1 , яка подана від його імені представником ОСОБА_5 , необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
		Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову у даній справі, суд першої інстанції керувався тим, що, враховуючи визнання судом недійсним положення контракту щодо встановлення трирічного строку повноважень голови правління ПАТ «Укртранснафта», а також беручи до уваги п`ятирічний строк обрання членів правління ПАТ «Укртранснафта», який встановлений пунктом 2.1. Положення про правління ПАТ «Укртранснафта» та пунктом 13.6. статуту товариства (чинними на час укладення контракту), строк повноважень ОСОБА_1 на посаді голови правління ПАТ «Укртранснафта» становить з 10 серпня 2012 року до 10 серпня 2017 року. З наведених мотивів суд дійшов висновку, що звільнення позивача 10 серпня 2015 року із займаної посади з підстав закінчення строку трудового договору було проведено передчасно та незаконно, а тому він підлягає поновленню на посаді голови правління ПАТ «Укртранснафта» з 10 серпня 2015 року і на його користь з відповідача слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 серпня 2015 року до 11 серпня 2016 року включно у розмірі 695 177,68 грн. 
		З висновками місцевого суду колегія суддів погоджується, вважає їх обґрунтованими і такими, що узгоджуються з нормами матеріального права.
		Судом першої інстанції встановлено, що рішенням загальних зборів акціонерів ПАТ «Укртранснафта» від 09 серпня 2012 року № 21 ОСОБА_1 обрано головою правління товариства (а.с.118, том 1).
		10 серпня 2012 року між НАК «Нафтогаз України» та позивачем ОСОБА_1 як головою правління ПАТ «Укртранснафта» укладено контракт № 170, відповідно до умов якого ОСОБА_1 зобов`язувався здійснювати оперативне керівництво діяльністю товариства (а.с.13-19, том 1).
		Пунктом 6.1. цього контракту передбачено, що строк його дії становить з 10 серпня 2012 року до 10 серпня 2015 року включно, тобто 3 роки.
		Рішенням загальних зборів акціонерів ПАТ «Укртранснафта» від 03 серпня 2015 року № 42 припинено з 10 серпня 2015 року повноваження голови правління товариства ОСОБА_1 у зв`язку з закінченням строку дії контракту (а.с.5, том 1).
		10 серпня 2015 року ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі наказу ПАТ «Укртранснафта» від 07 серпня 2015 року №189-к «По особовому складу» у зв`язку із закінченням строку трудового договору (а.с.6, том1).
		Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 21 січня 2016 року у цивільній справі № 752/13183/15-ц, яке ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 червня 2016 року залишено без змін, визнано недійсними рішення загальних зборів акціонерів ПАТ «Укртранснафта» від 03 серпня 2015 року № 42 та пункт 6.1. контракту з головою правління ПАТ «Укртранснафта» Лазорком О. ОСОБА_7 від 10 серпня 2012 року № 170 в частині закінчення строку дії контракту (а.с.29-30, том 1).
		У листі від 11 серпня 2015 року, який адресований позивачу, відповідачем викладено зміст наказу від 07 серпня 2015 року № 189-к «По особовому складу» про його звільнення з роботи 10 серпня 2015 року та запропоновано прибути до офісу ПАТ «Укртранснафта» для отримання належно оформленої трудової книжки. Як свідчить підпис на повідомленні про вручення поштового відправлення, лист отриманий довіреною особою ОСОБА_1 (а.с.190-191, том 1)
		Листом від 25 вересня 2015 року № 26-09/653/4276 із викладенням змісту наказу і його реквізитів вдруге повідомлено ОСОБА_1 про його звільнення з роботи і необхідність прибуття до офісу ПАТ «Укртранснафта» для отримання належно оформленої трудової книжки (а.с.193, том 1).
		Цей лист, як вказано в повідомленні про вручення поштового відправлення, отриманий особисто ОСОБА_1 14 жовтня 2015 року (а.с.192, том 1).
		У відповідності до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
		Отже, для встановлення початку перебігу строку у справах про звільнення визначальними є такі юридично значимі обставини, як вручення копії наказу про звільнення або день видачі трудової книжки. Тобто для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обрахунку початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.
		Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.
		Так, частина перша статті 233 КЗпП України підтверджує визнання тримісячного строку як загального строку для звернення за захистом суб`єктивних трудових прав працівників.
		Разом з тим виняток ця стаття встановлює для спорів про звільнення.
		Спір про звільнення - це спір за заявою про поновлення на роботі.
		Для звернення з позовами про поновлення на роботі встановлено місячний строк.
		Констатувавши загальне правило про те, що строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, норма статті 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки: в залежності від того, яка з цих подій відбулася раніше.
		Як правильно встановлено місцевим судом, ОСОБА_1 наказ про звільнення у встановленому законом порядку відповідачем не вручався, трудова книжка не видавалася. Про оскаржуваний наказ про своє звільнення позивач дійсно дізнався лише з рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 березня 2017 року у справі №161/4403/15-ц, в якій розглядалося питання про законність відсторонення позивача від займаної посади, а представником ПАТ «Укртранснафта» в обґрунтування заперечень було надано копію наказу від 07 серпня 2015 року № 189-к «По особовому складу» (а.с.7-12, том 1).
		В судовому засіданні ОСОБА_1 пояснив, що у зв`язку з ситуацією, що склалася в державі, він вимушено в серпні 2015 року покинув Україну та перебував у Великобританії по червень 2019 року про що достовірно було відомо відповідачу. При цьому відповідач не вчиняв жодних дій з метою вручення копії наказу про звільнення та трудової книжки позивачу. 
		В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 вказав, що копію наказу про звільнення та трудову книжку було отримано 09 січня 2018 року. Дану обставину підтвердив представник відповідача.
		При цьому ОСОБА_1 та його представники вказали, що з метою не зловживання своїми правами та щонайшвидшого судового захисту порушеного права позивач звернувся з даним позовом до суду в місячний строк з моменту коли з рішення суду від 29 березня 2017 року у справі № 61/4403/15-ц дізнався про своє звільнення, не маючи ні копії оскаржуваного ним рішення, ні трудової книжки.
		Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
		Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16, у кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.
		Оскільки позивач у встановленому законом порядку не був ознайомлений з наказом про своє звільнення, а також йому не видавалася трудова книжка, суд у розглядуваному випадку дійшов правильного висновку, що строк звернення позивачем до суду у даному випадку не пропущений, а почав свій перебіг з моменту вручення оспорюваного наказу про звільнення.
		З огляду на це, колегією суддів не приймаються до уваги покликання відповідача ПАТ «Укртранснафта» у своїй апеляційній скарзі на листи від 06 серпня 2015 року, 11 серпня 2015 року, 25 вересня 2015 року (а.с.187, 190, 193, том 1), оскільки зазначені листи не є належними доказам вручення позивачу трудової книжки та наказу про його звільнення для ознайомлення. Як слідує зі змісту цих листів відповідач не направляв позивачу наказ про його звільнення, або трудову книжку, а отже навіть сам по собі факт отримання цих листів не може бути доказом вручення або ознайомлення з наказом про звільнення.
		При цьому в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 у категоричній формі заперечив отримання даних листів, вказуючи та обґрунтовуючи належними доказами свою відсутність на території України в означений період часу.
		Частиною шостою статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		Статтею 23 Загальної декларації з прав людини передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.
		Згідно зі статтею 21 КЗпП України трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
		Відповідно до частини другої статті 23 КЗпП України строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
		За приписами пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.
		Оскільки згаданим рішенням Апеляційного суду міста Києва від 21 січня 2016 року у справі № 752/13183/15-ц визнано недійсним пункт 6.1. контракту № 170 з головою правління ПАТ «Укртранснафта» Лазорком О.І. від 10 серпня 2012 року щодо встановлення трирічного строку повноважень голови правління ПАТ «Укртранснафта», тому беручи до уваги п`ятирічний строк обрання членів правління ПАТ «Укртранснафта», який встановлений у пункті 2.1. Положення про правління ПАТ «Укртранснафта» та пункт 13.6. статуту товариства (чинних на час укладення контракту), строк повноважень позивача на посаді голови правління ПАТ «Укртранснафта» становить з 10 серпня 2012 року по 10 серпня 2017 року, тобто п`ять років. 
		Беручи до уваги викладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що звільнення позивача 10 серпня 2015 року із займаної посади з підстав закінчення строку трудового договору було проведено передчасно та незаконно.
		Згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		З огляду на те, що позивач ОСОБА_1 10 серпня 2015 року був незаконно звільнений з посади голови правління ПАТ «Укртранснафта» у зв`язку з закінченням строку дії трудового договору, а зміна відповідачем підстави звільнення під час розгляду трудового спору не є підставою для відмови у поновленні незаконно звільненого працівника, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування наказу від 07 серпня 2015 року № 189-к та поновлення на посаді підлягають до задоволення.
		При цьому безпідставними є твердження позивача та його представників щодо необхідності поновлення ОСОБА_1 саме на посаді керівника виконавчого органу АТ «Укртранснафта», яка була введена 07 травня 2015 року , шляхом внесення відповідних змін до статуту ПАТ «Укртранснафта», оскільки дане питання лежить поза межами предмету даної справи. Зокрема, клопочучи про поновлення на посаді керівника виконавчого органу, ОСОБА_1 фактично ставить під сумнів рішення зборів АТ «Укртранснафта» № 37 від 07 травня 2015 року, вказуючи про штучність змін до статуту, при цьому дане рішення є чинним та ніким не оскаржене. 
		Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 у своїх вимогах просив суд також стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 10 серпня 2015 року до дня поновлення на посаді з розрахунку середньоденного заробітку на рівні 3 010,54 грн, що станом на 20 червня 2017 року становить 1 405 922,18 грн.
		Частиною другою статті 235 КЗпП України визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		Як встановлено судом, позивач звернувся до суду з позовною заявою про вирішення трудового спору лише у травні 2017 року, тобто поза межами річного строку після свого звільнення (10 серпня 2015 року) і хоча він не пропустив строк звернення до суду, однак враховуючи те, що питання про його поновлення на роботі більше одного року розглядалося не з вини відповідача, або суду, тому дійшов обґрунтованого висновку, що на користь позивача підлягає до стягнення середній заробіток за час вимушеного прогулу у межах одного року як це передбачено частиною другою статті 235 КЗпП України.
		Для розрахунку середнього заробітку судом взято період з 11 серпня 2015 року (10 серпня 2015 року  день звільнення, вважається останнім робочим днем, а отже не включається до розрахунку), по 11 серпня 2016 року. Вказаний період включає в себе 254 робочих днів (з урахуванням правил КЗпП України стосовно святкових та неробочих днів, а також рекомендацій Кабінету Міністрів України (далі  КМУ) стосовно перенесення робочих днів).
		Статтею 21 Закону України «Про оплату праці» визначено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
		Відповідно до статті 27 цього Закону порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється КМУ. Зокрема, для обчислення середньої заробітної плати застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100 (далі  Порядок).
		При вирішенні питання про розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню у зв`язку з незаконним звільненням позивача, суд керується вказаним Порядком, згідно з яким середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
		Згідно абзацу 3 пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
		Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.
		Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
		Отже, згідно положень вказаного Порядку під час розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу визначальним є розмір середньоденної заробітної плати за останні два місяці до звільнення.
		Як вбачається з довідки про доходи від 29 травня 2017 року № 135, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становила 3 010,54 грн (а.с.54, том 1).
		Проте як правильно встановлено судом, такий розмір середньоденного заробітку розрахований невірно, оскільки з цієї довідки слідує, що у червні та липні 2015 року позивач взагалі не виходив на роботу та йому не нараховувалися заробітна плата.
		Пунктом 2 згаданого Порядку визначено, якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
		З огляду на те, що у червні-липні 2015 року позивач на роботу не виходив, не працював та йому не нараховувалася заробітна плата, тому судом з додержанням вказаного Порядку правильно взято за розрахунковий період наступні два місяця  квітень та травень 2015 року, який містить в собі 39 робочих днів і згідно довідки про доходи у квітні-травні 2015 року загальний розмір заробітку позивача становив 106 739,94 грн (а.с.54, том 1). Отже, середньоденний заробіток позивача за період з квітня по травень 2015 року становив 2 736,92 грн (106 739,94 грн / 39 робочих днів).
		Враховуючи, що період, за який підлягає стягненню середній заробіток (11 серпня 2015 року по 11 серпня 2016 року), становить 254 робочих днів, тому місцевий суд у відповідності до частини другої статті 235 КЗпП України та вказаного Порядку стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 695 177,68 грн (2 736,92 грн х 254 робочих днів). 
		Колегія суддів вважає також з огляду на часткове задоволення позову правильним висновок суду про стягнення з відповідача в дохід держави судового збору в загальному розмірі 7 591,78 грн, який обрахований шляхом додавання 640 грн за задоволену вимогу немайнового характеру та 1 % від задоволеної вимоги майнового характеру 6 951,78 грн.
		З огляду на вищенаведене, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалене місцевим судом рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 відповідає вимогам закону.
		Суд в даному випадку правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
		У своїх доводах апеляційної скарги відповідач ПАТ «Укртранснафта» покликався на те, що висновки суду про незаконне звільнення позивача та поновлення його на посаді є помилковими, оскільки у травні 2017 року було змінено підставу звільнення позивача на пункт 8 частини першої статті 36 КЗпП України (з підстав передбачених контрактом).
		Проте з такими доводами колегія суддів не може погодитися.
		Як роз`яснено у пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.
		Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.
		Проте як було встановлено судом, на момент винесення оскаржуваного наказу від 07 серпня 2015 року № 189-к «По особовому складу» відповідач пов`язував звільнення позивача саме із закінченням строку трудового договору (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України), а не змінами в організаційній структурі своїх органів управління, а тому змінюючи вже під час розгляду цього трудового спору наказом від 29 травня 2017 року № 118-к (а.с.128, том 1), а також рішенням загальних зборів від 29 травня 2017 року №104 (а.с.126, том 1) підставу звільнення позивача, відповідач намагався уникнути відповідальності за незаконне звільнення ОСОБА_1 , яке відбулося 10 серпня 2015 року.
		Таким чином, зміна відповідачем під час судового розгляду підстави звільнення позивача не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення позивача на займаній посаді.
		Наведені в апеляційних скаргах відповідача і представника позивача доводи не спростовують висновків суду та не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, а є власним суб`єктивним тлумаченням норм права та обставин справи, яким суд дав відповідну правову оцінку.
		Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.
		Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Волинський апеляційний суд
		 
		 У Х В А Л И В:
		 
		Апеляційні скарги відповідача Публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» та позивача ОСОБА_1 , яка подана від його імені представником ОСОБА_5 , залишити без задоволення.
		Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 серпня 2017 року в даній справі залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Головуючий
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...