Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1512/17004/2012 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 11.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 11.10.2019.
Дата набрання законної сили: 25.09.2019
Номер судового провадження: 61-24449ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                         
		Іменем України
		 
		25 вересня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 1512/17004/2012
		провадження № 61-24449св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Ступак О. В.,
		суддів: Воробйової І. А., Гулейкова І. Ю., Усика Г. І. (суддя-доповідач), 
		Яремка В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач -ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		третя особа - Відділ опіки та піклування Київської районної державної адміністрації Одеської міської ради, 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Одеської області від 22 квітня 
		2016 року у складі колегії суддів: Кравця Ю. І., Таварткіладзе О. М., 
		Погорєлової С. О.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст заявлених позовних вимог 
		 
		У березні 2013 рокуОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до  ОСОБА_2 , третя особа - Відділ опіки та піклування Київської районної державної адміністрації Одеської міської ради про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна, визначення місця проживання дитини. 
		 
		На обгрунтування позовних вимог зазначила, що 04 листопада 2000 року між нею та відповідачем укладений шлюб, від якого вони мають малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		16 вересня 2014 року вони за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку було зареєстроване за матір  ю ОСОБА_2 - ОСОБА_8 , оскільки на той час сторони проживали за межами України.
		 
		02 грудня 2007 року між відповідачем та його матір'ю ОСОБА_2 укладений договір дарування спірної квартири, відповідно до якого ОСОБА_2 набув у дар вказане нерухоме майно.
		 
		Посилаючись на те, що внаслідок проведеного у квартирі ремонту, її вартість істотно збільшилася, позивач просила визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя та здійснити поділ вказаного майна між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частках - по 1/2 кожному з них.
		 
		Зважаючи на те, що відповідач тривалий час проживає та працює за кордоном, просила визначити місце проживання їхньої малолітньої дитини разом з нею.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 08 грудня 2014 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
		 
		Визнано квартиру АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та 
		ОСОБА_2 
		 
		Визнано за   ОСОБА_1 право приватної власності на 1/2 частину квартири 
		  АДРЕСА_1 .
		 
		Визнано за ОСОБА_2 право приватної власності на 1/2 частину квартири 
		  АДРЕСА_1 .
		 
		Визначено місце проживання неповнолітньої дитини, ОСОБА_4 , разом з матір`ю   ОСОБА_1 за адресою:      АДРЕСА_1 .
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних справ 
		від 29 квітня 2015 року рішення Київського районного суду м. Одеси 
		від 20 березня2013 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області 
		від 08 грудня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до Київського районного суду м. Одеси.
		 
		Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2016 року позов  ОСОБА_1 задоволено частково.
		 
		Визначено місце проживання малолітньої дитини, ОСОБА_4 ,
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , за адресою:       АДРЕСА_1 .
		 
		У задоволенні позовних вимог в частині визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ сумісно нажитого майна відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надала доказів придбання квартири за спільні кошти подружжя, з огляду на, що відсутні, передбачені статтями 60, 61 Сімейного кодексу України (далі - СК України), підстави для визнання спірної квартири об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
		 
		Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 22 квітня 2016 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2016 року в частині відмови у задоволені позовних вимог про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ сумісно нажитого майна скасовано, ухвалено у цій частині нове рішення суду.
		 
		Визнано квартиру АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 
		 
		Поділено майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у рівних частках, а саме по 1/2 частці квартири 
		АДРЕСА_1 , кожному.
		 
		Визнано за   ОСОБА_1 право приватної власності 1/2частку квартири    АДРЕСА_1 .
		 
		Визнано за   ОСОБА_2 право приватної власності на 1/2 частку квартири 
		     АДРЕСА_1 .
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ, і ухвалюючи у справі нове судове рішення про задоволення зазначених позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що вартість спірної квартири істотно збільшилася саме у результаті здійснених за час шлюбу поліпшень, проведення переобладнання та ремонтних робіт, а не внаслідок тенденцій загального подорожчання об`єктів нерухомості, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 62 СК України. Визначаючи частки позивача та відповідача, апеляційний суд дійшов висновку, що роздільне майно дружини або чоловіка є спільним майном подружжя, частки кожного з них на яке не визначаються, у тому числі з урахуванням вартості первинного майна з огляду на, що таке майно вважається спільним без визначення часток, тоді як частки підлягають визначенню лише у разі поділу майна подружжя. У таких випадках застосовуються правила статті 70 СК України, яка не передбачає можливості збільшення частки одного з подружжя у майні на тій підставі, що до складу спільного майна ввійшло первісне майно, яке істотно поліпшилося за час шлюбу. За таких обставин апеляційний суд вважав наявними підстави для поділу квартири АДРЕСА_1 за загальними правилами поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а саме порівну.
		 
		Узагальнені доводи касаційної скарги та позиції учасників справи
		 
		У травні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , у якій він просив скасувати рішення Апеляційного суду Одеської області від 22 квітня 2016 рокута залишити в силі рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга обгрунтована посиланнями на те, що визнаючи спірну квартиру спільною сумісною власністю подружжя, суд апеляційної інстанції не врахував, що зазначене нерухоме майно відповідач набув, хоча і під час шлюбу із позивачем, але на підставі договору дарування від 02 грудня 2008 року, укладеного між ним та ОСОБА_8 , а тому воно належить йому на праві особистої приватної власності. ОСОБА_1 не надала доказів її спільної з відповідачем трудової чи грошової участі у збільшенні вартості спірної квартири за час шлюбу, а суд апеляційної інстанції не встановив, яка саме частка вказаного майна істотно збільшилася, безпідставно визнавши заявлені нею вимоги. Суд не урахував, що у порядку, визначеному статтею 62 СК України, право спільної сумісної власності виникає лише на ту частку майна, яка істотно збільшилася у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат другого з подружжя, при цьому майно, що належало одному із подружжя у порядку статті 57 СК України, не перетворюється у спільну сумісну власність.
		 
		У запереченнях на касаційну скаргу, що надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у липні 
		2016 року, ОСОБА_1 зазначила, що наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність та/або необгрунтованість оскаржуваного судового рішення, а тому відсутні підстави для її задоволення. У висновку № 1194 судової будівельно-технічної експертизи від 17 липня 
		2014 року встановлено істотне збільшення вартості спірної квартири за рахунок виконаних за час шлюбу сторін поліпшень, проведення переобладнання та ремонтних робіт у квартирі, що віднесені до категорії капітального ремонту з реконструкцією, а тому апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про визнання квартири АДРЕСА_1 об`єктом спільного майна подружжя. Ураховуючи, що за змістом статті 70 СК України включення до складу спільного майна первісного майна, що належало одному із подружжя, не має наслідком збільшення його частки у такому майні, правильними є висновки апеляційного суду про здійснення поділу спільного майна між сторонами відповідно до частини першої статті 70 СК України.
		 
		Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 листопада 2016 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволено, рішення Апеляційного суду Одеської області від 22 квітня 2016 року в частині вимог про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ скасовано, рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2016 року у цій частині залишено в силі.
		 
		Скасовуючи рішення апеляційного суду у частині визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ, і залишаючи у силі у цій частині рішення суду першої інстанції, суд касаційної інстанції виходив з того, що спільна сумісна власність на майно, що належало одному з подружжя відповідно до статті 57 СК України, виникає лише у порядку, передбаченому статтею 62 СК України. Вирішуючи спір, апеляційний суд зазначеного не врахував, порівнюючи вартість спірної квартири до та після проведення ремонтних робіт, не встановив, яка частка спірної квартири збільшилася у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат другого з подружжя, з огляду на, що дійшов помилкового висновку про визнання квартири АДРЕСА_1 об`єктом спільного майна подружжя та її поділу у рівних частках між сторонами. Натомість, установивши відсутність доказів придбання спірної квартири за спільні кошти подружжя, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділу.
		 
		Короткий зміст постанови Верховного Суду України 
		 
		Постановою Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року заяву 
		ОСОБА_1 про перегляд рішення Київського районного суду м. Одеси від 
		16 лютого 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 листопада 2016 року задоволено частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 листопада 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
		 
		Верховним Судом України висловлено правовий висновок, що визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка у такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної із сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо у придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї із сторін, то частка у такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.
		 
		Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		16 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» 
		ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Рішення суду першої інстанції у частині вимог про визначення місця проживання дитини у апеляційному порядку не оскаржувалося, а тому не підлягає перегляду у касаційному порядку.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 04 листопада 2000 року. 
		 
		02 грудня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1 , за умовами якого відповідач набув у дар спірне майно, яке належало дарувальнику на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 16 вересня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Брандіс А. Б. та зареєстрованого у реєстрі за 
		№ 6751.
		 
		Вартість спірної квартири за вказаним договором дарування на дату вчинення правочину складала 18 206,00 грн.
		 
		Відповідно до висновку № 1194 судової будівельно-технічної експертизи від 
		17 липня 2014 року:
		            на період оцінки у листопаді 2008 року вартість квартири АДРЕСА_1 , до поліпшень, виконаних з листопада 2008 року, складала 70 625,00 дол. США, що становило 556 525,00 грн за курсом Національного банку України (далі - НБУ); вартість квартири АДРЕСА_1 , після поліпшень, виконаних з листопада 2008 року, складала 105 180,00 дол. США, що становило 828 818,00 грн за курсом НБУ;
		            на період оцінки у червні 2014 року вартість квартири 
		АДРЕСА_1 , до поліпшень, виконаних з листопада 2008 року, складала 43 452,00 дол. США, що становило 508 823,00 грн за курсом НБУ; вартість квартири АДРЕСА_1 після поліпшень, виконаних з листопада 2008 року, складала 73 620,00 дол. США, що становило 862 090,00 грн за курсом НБУ.
		 
		Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
		 
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника 
		ОСОБА_2 - ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково з таких підстав.
		 
		Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
		 
		Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). 
		 
		Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		 
		Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
		 
		Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені статтею 57 СК України, відповідно до пунктів 1-3 частини першої якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
		 
		Відповідно до частини першої статті 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		 
		Аналіз положень статей 57та 62 СК України дає підстави для висновку про те, що стаття 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об`єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об`єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об`єктами спільної сумісної власності подружжя.
		 
		Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик.
		 
		Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкта.
		 
		Установивши, що вартість спірної квартири істотно збільшилася унаслідок здійснених за час шлюбу за рахунок спільних затрат подружжя поліпшень, проведення переобладнання та ремонтних робіт, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин статті 62 СК України.
		 
		Водночас апеляційний суд не звернув увагу, що майно, яке належало одному з подружжя на праві особистої приватної власності у порядку статті 57 СК України, автоматично не перетворюється у спільну сумісну власність. Спільна сумісна власність виникає лише у порядку, визначеному статтею 62 СК України, тобто право спільної сумісної власності виникає на частку майна, яка істотно збільшилася внаслідок умов, передбачених цим законом, з урахуванням частини, яка належала одному із подружжя на праві особистої приватної власності. 
		 
		Якщо у придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї із сторін, то частка у такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.
		 
		Оскільки квартира  АДРЕСА_1 , до здійснених у ній за час шлюбу поліпшень, переобладнань та ремонтних робіт, належала ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності (пункт 2 частина перша статті 57 СК України), висновок апеляційного суду про наявність правових підстав для визнання спірної квартиру у цілому об`єктом спільної сумісної власності подружжя є помилковим.
		 
		Як установлено судами попередніх інстанцій, відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи на час вирішення спору, вартість спірної квартири за рахунок проведених сторонами у період шлюбу поліпшень збільшилася з 508 823,00 грн до 862 090,00 грн, тобто на 353 267,00 грн, що становить 40,98 відсотків відносно вартості спірної квартири. З огляду на положення статті 62 СК України, наявні підстави для визнання за сторонами спільної сумісної власності на зазначену частку майна, а тому частка 
		ОСОБА_1 у спірному нерухомому майні, становить половину частки майна, яка істотно збільшилася у своїй вартості внаслідок спільних трудових та грошових затрат подружжя, що складає 20,49 (40,98 : 2) відсотки, а частка ОСОБА_2 у спірній квартирі становить 79,51 відсотків.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Оскільки судами повно з`ясовані обставини справи та встановлено правовідносини сторін, що не потребує додаткового збирання доказів, однак неправильно застосовані норми матеріального права, зазначене відповідно до статті 412 ЦПК України є підставою для скасування рішення судів попередніх інстанцій та ухвалення у справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ.
		 
		Щодо розподілу судових витрат 
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Ураховуючи, що касаційна скаргапредставника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково, сплачений заявником за її подання судовий збір підлягає стягненню із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , пропорційно задоволеній частині вимог касаційної скарги, у розмірі 6 573,89 грн.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково. 
		 
		Рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2016 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 22 квітня 2016 року у частині вирішених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення. 
		 
		Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 40,98 відсотків квартири  АДРЕСА_1 .
		 
		Визнати за ОСОБА_1 у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на 20,49 відсотків квартири АДРЕСА_1 .
		 
		Визнати за ОСОБА_2 у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на 79,51 відсотків квартири АДРЕСА_1 .
		 
		Стягнути зі  ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 6 573,89 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги.
		 
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                О. В. Ступак
		Судді:                                                                           І. А. Воробйова
		І. Ю. Гулейков
		Г. І. Усик
		В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...