Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 629/847/15-к : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 11.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 11.10.2019.
Дата набрання законної сили: 03.10.2019
Номер судового провадження: 51-7120км18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12014220380002071

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРЕМА ДУМКА
		судді Касаційного кримінального суду Верховного Суду ОСОБА_1 у провадженні №51-7120км18 за касаційними скаргами прокурора, потерпілих на вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 07 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014220380002071, стосовно ОСОБА_2 .
		 
		03 жовтня 2019 року колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного суду прийняла рішення передати вказане кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою подолати правовий висновок обєднаної палати, викладений у постанові від 20 червня 2018 року.
		Під час ухвалення вказаного рішення я заперечувала проти його прийняття, голосувала проти та викладаю окрему думку.
		 
		І. У вказаному кримінальному провадженні відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами  потерпілих ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та прокурора у кримінальному провадженні.
		 
		Втім, при відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_7 , я заперечувала проти цього рішення через порушення відповідних положень Кримінального процесуального кодексу України, про які було мною викладено в окремій думці. 
		Зокрема, відкриття касаційного провадження було безпідставним з таких підстав:
		1) касаційна скарга прокурором на виконання ухвали Верховного Суду про залишення його касаційної скарги без руху від 12 вересня 2018 року здана кур`єру для відправлення лише 02 листопада 2018 року, що свідчило про невиконання прокурором вимог цієї ухвали у встановлений строк. Вказана обставина була підставою до повернення касаційної скарги.
		2) Крім того, касаційна скарга прокурора підлягала поверненню з інших підстав.
		Як убачається з наданих копій судових рішень, участь у розгляді кримінального провадження у суді першої та апеляційної інстанції брали прокурори ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Прокурор відділу прокуратури Харківської областіОСОБА_7 не брав участь у судовому провадженні ні в суді першої, ні апеляційної інстанцій, та за посадою не є прокурором вищого рівня, як це визначено у ч. 4 ст. 36 КПК України.
		Моя позиція узгоджувалася з висновками Верховного Суду України, викладеними в постанові від 23 червня 2016 року, щодо права прокурора на подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України чи за нововиявленими обставинами.
		Аналогічного висновку дійшла об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 20 червня 2018 року за № 51-674кмо17.
		3) Крім того, за змістом касаційної скарги прокурор вважає, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню у зв`язку з істотним порушенням вимог КПК України та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, однак не наводить обґрунтування незаконності ухвали суду апеляційної інстанції, не зазначає про допущені порушення норм права, які є істотними і вимагають обов`язкове скасування судового рішення на підставах, передбачених п. 1, п. 2 ч. 1 ст. 438 цього Кодексу.
		 
		ІІ. Надалі, дотримуючись наведених вимог процесуального закону та не змінивши відповідно свою думку, що саме цього прокурора за положеннями КПК України не наділено повноваженнями на касаційне оскарження судових рішень стосовно засудженого ОСОБА_2 , заявила у судовому засіданні Верховного Суду 06 червня 2019 року самовідвід. У задоволенні самовідводу колегією суддів було відмовлено з підстав, що суддею-доповідачем було відкрито касаційне провадження й за іншими касаційними скаргами, а саме потерпілих.
		 
		ІІІ. У наступному судовому засіданні колегією суддів прийнято рішення передати кримінальне провадження стосовно засудженого ОСОБА_2 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, проти чого я заперечувала, у тому числі з огляду на такі положення процесуального закону.
		 
		3.1 Пунктом 20 частини 3 ст. 36 КПК України передбачено право прокурора оскаржувати судові рішення в порядку, встановленому цим Кодексом.
		Частиною 4 цієї статті передбачено, що право на подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами мають також незалежно від їх участі в судовому провадженні прокурори вищого рівня: Генеральний прокурор, його перший заступник та заступники, керівник регіональної прокуратури, його перший заступник та заступники.
		Генеральний прокурор, керівник регіональної прокуратури, їх перші заступники та заступники мають право доповнити, змінити або відмовитися від апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, внесених ними, керівниками, першими заступниками чи заступниками керівників або прокурорами прокуратур нижчого рівня.
		У судовому провадженні з перегляду судових рішень в апеляційному чи касаційному порядку, за нововиявленими або виключними обставинами можуть брати участь прокурори органу прокуратури вищого рівня.
		Отже, частиною 4 статті 36 КПК України визначено перелік осіб, які мають право на подання апеляційної чи касаційної скарги: прокурори, які брали участь в судовому провадженні, та незалежно від такої участі  прокурори вищого рівня.
		 
		3.2 При цьому, те, що законодавцем у п. 6 ч. 1 ст. 393 України та п. 6 ч. 1 ст. 425 КПК України вказано на право апеляційного та касаційного оскарження лише «прокурором» не створює правової проблеми за умови вже наведеної деталізації у цьому ж Кодексі, тим більше в його загальних положеннях. У звязку з чим застосування цих положень є абсолютно зрозумілим для правозастосувача.
		 
		Водночас, є очевидною й логіка законодавця при встановленні таких обмежень при оскарженні судових рішень до судів вищих інстанцій. Під час досудового розслідування створюється група прокурорів, які здійснюють повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні під час досудового розслідування (процесуальне керівництво досудовим розслідуванням). У подальшому, в разі направлення обвинувального акта до суду, підтримання обвинувачення в суді здійснюється декількома або одним з них. Прокурори, що беруть участь у судовому розгляді, можуть змінювати обвинувачення, у тому числі щодо кваліфікації дій, та приймати інші процесуальні рішення під час підтримання публічного обвинувачення в суді, діючи в межах своїх повноважень. Надалі, в разі не згоди із судовим рішеннями, прокурори, які брали участь у судовому розгляді як в суді першої, так і апеляційної інстанцій, мають право на їх оскарження за наслідками такого розгляду, а не будь-який прокурор з відділу прокуратури, навіть якщо він був включений в групу прокурорів щодо здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням. Зрозумілим є й встановлення права на апеляційне й касаційне оскарження судових рішень не лише прокурорами, які брали участь у судовому розгляді, але й прокурорами вищого рівня.
		 
		Не погоджуюсь й з мотивуванням, викладеним колегією суддів у цій ухвалі про передачу провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зокрема 1) щодо розуміння положень ч. 4 ст. 36 КПК України як безпідставне обмеження прав прокурорів на оскарження судових рішень без участі в цих судових провадженнях (на що законодавець мав право, з урахуванням наведеного вище); 2) у можливих подальших «непереборних перешкодах у виконанні повноважень сторони обвинувачення у конкретних кримінальних провадженнях як на стадії апеляційного, так і касаційного провадження» через скорочення чисельності працівників прокуратури з 15 до 10 тисяч (але без врахування колегією суддів положень процесуального закону про письмове провадження та те, що прокурор вищого рівня або той, хто брав участь у судовому розгляді, оскаржуючи судові рішення, не порушить будь-яким чином права інших сторін провадження).
		 
		IV. З огляду на викладене, стверджую, що рішення колегії суддів передати кримінальне провадження стосовно засудженого ОСОБА_2 на розгляд Великої Палати Верховного Суду є безпідставним, оскільки відсутня правова проблема у цьому випадку, тим більш яку можна було б вважати виключною, враховуючи зрозумілість викладених положень процесуального закону для їх однозначного розуміння. 
		 
		Крім того, Кримінальним процесуальним кодексом України не передбачено права передавати кримінальне провадження під час касаційного розгляду на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою так званого подолання правового висновку обєднаної палати та задля усунення правових прогалин.
		 
		 
		Суддя -доповідач  ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...