Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 682/3134/17 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин, з них; з питань здійснення публічно-владних управлінських функцій з розпорядження земельними ділянками.
Надіслано для оприлюднення: 10.10.2019. Зареєстровано: 13.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 15.10.2019.
Дата набрання законної сили: 10.10.2019
Номер судового провадження: К/9901/15934/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		10 жовтня 2019 року 
		Київ
		справа №682/3134/17
		адміністративне провадження №К/9901/15934/19
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого - Чиркіна С.М.,
		суддів:               Єзерова А.А., Саприкіної І.В.,
		розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 04 грудня 2018 року (головуючий суддя: Маршал І.М.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2019 року (головуючий суддя: Курко О.П., судді: Совгира Д.І., Боровицький О.А.) у справі №682/3134/17 за позовом ОСОБА_1 до Полонської міської ради об`єднаної територіальної громади Хмельницької області, третя особа: ОСОБА_2 про визнання окремих положень рішення нечинними та зобов`язання вчинити певні дії,
		В С Т А Н О В И В:
		У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Славутського міськрайонного суду Хмельницької області з позовом до Полонської міської ради об`єднаної територіальної громади Хмельницької області, в якому просив:   
		визнати нечинним та скасувати п. п. 4.8 п. 4 рішення №3 від 25 жовтня 2017 року 38-ї сесії 1 скликання Полонської міської ради об`єднаної територіальної громади Хмельницької області про залишення без задоволення заяви позивача від 19 грудня 2016 року; 
		визнати нечинним та скасувати рішення №3 від 25 жовтня 2017 року в частині надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_2 ;
		призупинити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та процес оформлення даних ділянок у приватну власність громадянином ОСОБА_2 , якщо розроблення проекту та оформлення земельних ділянок у приватну власність відбулося - визнати нечинним та скасувати їх результати; 
		зобов`язати Полонську міську раду виплатити позивачу грошову компенсацію в розмірі 1920 грн, які позивач сплатив в якості судового збору; 
		зобов`язати Полонську міську раду виплатити позивачу грошову компенсацію в розмірі 200 000 грн за нанесену позивачу моральну шкоду, пов`язану із втратою роботи та втратою довіри до органів місцевого самоврядування, дієвість законів та втратою віри в побудову правової держави; 
		зобов`язати Полонську міську раду об`єднаної територіальної громади Хмельницької області розглянути на черговій сесії заяву позивача від 19 грудня 2016 року про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з урахуванням вимог діючого законодавства (стаття 14, пункт 2 статті 19 Конституції України, частина шоста статті 118, частина сьома статті 118, частина перша статті 121 Земельного кодексу України (далі - ЗК України)).
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 19 грудня 2016 року він звернувся до відповідача із заявою про виділення йому з метою передачі у приватну власність двох земельних ділянок в с. Новоселиця Полонського району Хмельницької області орієнтовно площею 0,07 га та 0,18 га для ведення особистого селянського господарства. Звертає увагу, що рішення відповідача із розгляду заяви було предметом розгляду в суді та постановами від 25 липня 2017 року та 25 вересня 2017 року двічі було зобов`язано Полонську міську раду розглянути на черговій сесії заяву ОСОБА_1 від 19 грудня 2016 року. В свою чергу, 25 жовтня 2017 року відповідачем винесено рішення №3, де заяву ОСОБА_1 від 19 грудня 2016 року про виготовлення проекту землеустрою залишено без задоволення в зв`язку з тим, що дані земельні ділянки знаходяться в користуванні громадянина ОСОБА_2 . Позивач вважає рішення відповідача незаконним. Водночас зазначає, що дії відповідача, який уже тричі приймав негативне, всупереч вимог закону, рішення за його заявою, свідчать про їх спрямованість  на створення  перешкод в реалізації його права отримати дозвіл на розроблення проекту землеустрою та лобіювання інтересів громадянина ОСОБА_2 . Також позивач вважає порушеними свої фінансові інтереси, оскільки ним за кожен поданий позов до суду сплачувався судовий збір у розмірі 640 грн, що разом складає 1920 грн. Крім того, вважає, що Полонська міська рада повинна виплатити йому грошову компенсацію за втрату робочого місця та втрату довіри до органів місцевого самоврядування.
		Ухвалою суду від 04 жовтня 2018 року до участі в справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено ОСОБА_2 .
		Постановою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 04 грудня 2018 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2019 року, адміністративний позов задоволено частково.
		Визнано нечинним та скасовано п. п. 4.8 п. 4 рішення №3 від 25 жовтня 2017 року 38-ї сесії 1 скликання Полонської міської ради об`єднаної територіальної громади Хмельницької області, якою заяву ОСОБА_1 від 19 грудня 2016 року залишено без задоволення; зобов`язано Полонську міську раду об`єднаної територіальної громади Хмельницької області розглянути на черговій сесії заяву ОСОБА_1 від   19 грудня 2016 року про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги щодо визнання нечинним та скасування рішення №3 від 25 жовтня 2017 року в частині надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_2 , суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що у даній ситуації позивачем помилково тлумачиться порушення його прав, а відтак обрано неналежний спосіб захисту (відновлення) порушеного права. Водночас позовну вимогу про призупинення розроблення проекту землеустрою оформлення у приватну власність земельних ділянок ОСОБА_2 сформульовано як припущення про ймовірне порушення права, що за своєю суттю виключає можливість судового захисту. Також суди дійшли висновку, що не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо виплати грошової компенсації в розмірі 200 000 грн моральної шкоди та в розмірі 1920 грн, сплаченого судового збору за попередньо подані позови, оскільки позивачем не надано доказів завдання йому моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача і такою шкодою, а розмір відшкодування судового збору вирішується при вирішенні позову, за яким судовий збір сплачувався.
		Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, позивач направив на адресу Верховного Суду касаційну скаргу (надійшла поштою 29 травня 2019 року), в якій, з посиланням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 04 грудня 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2019 року, прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
		В обґрунтування касаційної скарги позивач зазначив, що за результатами прийнятих відповідачем рішень про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 24 лютого 2017 року, від 18 серпня 2017 року та від 25 жовтня 2017 року ОСОБА_2 фігурує у рішеннях сесій або як спадкоємець, або як користувач даних земельних ділянок, проте у відповідача відсутні докази того, що ОСОБА_2 користується земельними ділянками на законних підставах. З посиланням на вимоги статті 125 ЗК України зазначив, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. 
		Водночас позивач зазначив, що згідно із інформацією наявною в листі відповідача від 10 квітня 2017 року за вих. № 844, вказані земельні ділянки відносяться до земель комунальної власності. Також стверджує, що земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства виділені ОСОБА_2 повторно. Водночас вважає, що на одні і ті ж самі земельні ділянки не може бути надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо їх відведення одночасно двом особам. Висновки судів попередніх інстанцій щодо формулювання позовних вимог в якості припущень про ймовірне порушення права, вважає необґрунтованими.
		Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі. 
		Відповідач надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу позивача на постанову Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 04 грудня 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2019 року залишити без задоволення. Стверджує, що земельні ділянки розміром 0,53 га, які просив передати у власність ОСОБА_1 , перебували у приватній власності ОСОБА_3 на підставі рішення Новоселицької сільської ради від 01 квітня 1994 року №5 про передачу у приватну власність ділянки, про що здійснено запис в земельно-кадастровій документації сільської ради. 
		З метою державної реєстрації права власності на земельні ділянки, які раніше були передані ОСОБА_3 у приватну власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 0,07 га та 0,18 га, 17 лютого 2017 року ОСОБА_2 звернувся до відповідача із заявою про те, що приймає спадщину за заповітом ОСОБА_3 , та 20 жовтня 2017 року із заявою про надання дозволу на виготовлення проектів землеустрою. Водночас вважає, що підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 від 19 грудня 2016 року не було. Крім цього зазначає, що     ОСОБА_1 не вказав, в чому саме полягає завдана йому моральна шкода та причинний зв`язок, між заподіяною йому моральною шкодою та протиправною поведінкою відповідача.
		Третя особа правом надання відзиву на касаційну скаргу не скористалася.
		15 липня 2019 року позивач надіслав відповідь на відзив, в якій не погоджується з доводами відповідача та просить задовольнити касаційну скаргу.
		Верховний Суд переглянув оскаржуване судове рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судом, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та встановив таке.
		Судами попередніх інстанцій у межах спірних правовідносин встановлено, що             19 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Полонської міської ради об`єднаної територіальної громади із заявою, в якій просив надати дозвіл на виготовлення технічної документації щодо відведення земельних ділянок орієнтовно площею       0,07 га та 0,18 га для ведення особистого селянського господарства з метою передачі у приватну власність, які розташовані в АДРЕСА_1 .
		Рішенням 38-ї сесії 1 скликання Полонської міської ради об`єднаної територіальної громади від 25 жовтня 2017 року № 3 підп.4.8. пункту 4 заяву ОСОБА_1 від 19 грудня 2016 року залишено без задоволення в зв`язку з тим, що дані земельні ділянки знаходяться в користуванні громадянина ОСОБА_2 
		Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся з позовом до суду.
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.
		За змістом статті 3 ЗК України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
		Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
		Положеннями частини третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
		Відповідно до статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
		За змістом статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
		Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
		Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
		Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
		Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
		Пунктом "б" частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в розмірі не більше 2,0 гектара для ведення особистого селянського господарства.
		Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України.
		Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлений статтею 118 ЗК України.
		Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. (......) органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
		Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
		Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
		Зміст наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі № 21-358а13 та в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17.
		При цьому, відповідно до витягу з рішення Полонської міської ради Об`єднаної територіальної громади від 24 лютого 2017 року №5 заяву ОСОБА_1 про виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею   0,07 га та 0,18 га, що розташовані: АДРЕСА_1 , для ведення особистого селянського господарства залишено без задоволення в зв`язку з вирішенням питання оформлення спадщини на дану земельну ділянку.
		Постановою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 25 липня 2017 року у справі №682/1729/17 визнано нечинним та скасовано підпункт 33 пункту ІІІ рішення №5 від 24 лютого 2017 року (……), зобов`язано Полонську міську раду об`єднаної територіальної громади Хмельницької області розглянути на черговій сесії заяву ОСОБА_1 від 19 грудня 2016 року про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
		Згідно із витягом з рішення Полонської міської ради об`єднаної територіальної громади від 18 серпня 2017 року №4 заяву ОСОБА_1 від 19 грудня 2016 року залишено без задоволення в зв`язку з тим, що дана земельна ділянка знаходиться в користуванні гр. ОСОБА_2 
		Постановою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 25 вересня 2017 року у справі №682/2432/17 визнано нечинним та скасовано підпункт               4.3. пункту 4 рішення №4 від 18 серпня 2017 року 35-ї сесії 1 скликання Полонської міської ради об`єднаної територіальної громади Хмельницької області. Зобов`язано Полонську міську раду об`єднаної територіальної громади Хмельницької області розглянути на черговій сесії заяву ОСОБА_1 від 19 грудня 2016 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
		Проте, 25 жовтня 2017 року рішенням 38-ї сесії 1 скликання Полонської міської ради об`єднаної територіальної громади від 25 жовтня 2017 року № 3, пп.4.8. пункту 4 заяву ОСОБА_1 від 19 грудня 2016 року знову залишено без задоволення в зв`язку з тим, що дана земельна ділянка знаходяться в користуванні громадянина      ОСОБА_2 
		Суди попередніх інстанцій встановили, що фактичною підставою відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок є їх перебування у користуванні третьої особи.
		Водночас у відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що позивач претендує на земельні ділянки, які має успадкувати третя особа - ОСОБА_2 за заповітом            ОСОБА_3 , якій спірні земельні ділянки належали на праві приватної власності. 
		Аналогічні доводи були викладені відповідачем у запереченні на позовну заяву та відзиві на апеляційну скаргу.
		Проте суди попередніх інстанцій не надали оцінку правовому статусу земельної ділянки, встанолення якого є визначальним для вирішення питання щодо  предметної юрисдикції данного спору.
		Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
		Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
		Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
		Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
		Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама собою участь у спорі суб`єкта владних          повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
		Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
		Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що якщо визнання недійсним рішення відповідача впливає на права третьої особи, то в такому випадку існує спір про право, що у свою чергу унеможливлює його розгляд у порядку адміністративного судочинства.
		Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів в порядку цивільного судочинства.
		При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду          від 20 червня 2018 року у справі № 727/10968/17 (провадження № 11-524апп18), 3 квітня 2019 року у справі № 727/1002/17 (провадження № 11-1492апп18), від 21 серпня 2019 року у справі № 305/216/18 (провадження № 11-193апп19).
		Так, відповідачем надавалися докази та ухвалою суду першої інстанції від 04 жовтня 2018 року було зобов`язано нотаріуса Полонського районного нотаріального округу Бондар С.В., Полонське БТІ, Полонський відділ Головного управління Держгеокадастру України Хмельницької області надати додаткові відомості щодо земельних ділянок, на які претендує позивач.
		Проте суди першої та апеляційної інстанції не встановили в повному обсязі фактичні обставини, не надали оцінку зібраним у справі доказам в контексті наявності або відсутності документального підтвердження перебування зазначених земельних ділянок у приватній власності та законних підстав користування земельними ділянками третьою особою, якого відповідач вважає спадкоємцем.
		З урахуванням вимог статей 242, 341 КАС України зазначені недоліки унеможливили встановлення фактичних обставин справи, надання їм правової оцінки, у тому числі, щодо дотримання судами попередніх інстанцій предметної юрисдикції при вирішенні даного спору.
		Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного (господарського) судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 826/240/16.
		Верховний Суд наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи з метою ухвалення справедливого та об`єктивного рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.
		Для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу у їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
		Згідно частини другої статі 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, надавати оцінку про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Частиною 2 статті 353 КАС України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Таким чином, постанова Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 04 грудня 2018 року та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2019 року підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Керуючись ст.ст. 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Постанову Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 04 грудня 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2019 року - скасувати.
		Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді Верховного Суду:                                                            С. М. Чиркін
		                                                                                          А. А. Єзеров 
		                                                                                          І.В. Саприкіна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...