Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 0306/7567/12 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини у сфері службової діяльності; Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 15.10.2019.
Дата набрання законної сили: 03.10.2019
Номер судового провадження: 51-7113км18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Ухвала 
		Іменем України 
		03 жовтня 2019 р.
		м. Київ
		справа №0306/7567/12
		провадження №51-7113км18 
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого   ОСОБА_1 ,
		суддів:   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		секретаря
		судового засідання  ОСОБА_4 ,
		за участю:
		прокурора ОСОБА_5 ,
		виправданого ОСОБА_6 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Волинської області на ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 28 березня 2018 року щодо
		ОСОБА_6 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Хлівчани Сокальського району Львівської області, громадянина України, проживаючого по  АДРЕСА_1 , раніше не судимого.
		 
		Рух справи, зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини
		Вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25травня 2015року  ОСОБА_6  засуджено: за ч. 3 ст. 368 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права займати посади, пов`язані з відправленням правосуддя, на строк 3 роки, з позбавленням на підставі ст. 54 КК України 2-го кваліфікаційного класу судді; за ч. 2 ст. 375 КК України - у виді позбавлення волі на строк 5 років.
		На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 призначеноостаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права займати посади, пов`язані з відправленням правосуддя, на строк 3 роки, з позбавленням на підставі ст. 54 КК України 2-го кваліфікаційного класу судді.
		На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та з покладенням обов`язків, передбачених пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 цього ж Кодексу. 
		За пред`явленим обвинуваченням за ч. 2 ст. 369-2 КК України ОСОБА_6  виправдано.
		У частині засудження за ч. 3 ст. 368 КК України ОСОБА_6 був визнаний винуватим у тому, що від вимагав і одержав від потерпілого ОСОБА_7 хабар на загальну суму 1200 доларів США за прийняття рішення про накладення на ОСОБА_7 , який притягався до адміністративної відповідальності за ст. 162 КУпАП, мінімального штрафу в розмірі 510 грн., конфіскацію на доход держави лише 100 доларів США та 800 грн., повернення ОСОБА_7 решти вилучених коштів в сумі 1 470 доларів США та 5130 грн
		У частині засудження за ч. 2 ст. 375 КК ОСОБА_6 був визнаний винуватим у вчинені злочину за таких обставин: 
		«він же, продовжуючи свою злочинну діяльність, являючись представником судової влади та службовою особою, яка займає відповідальне становище, отримавши 28.04.2012 р. для розгляду і прийняття рішення матеріали справи № 1327/2275/2012 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_7 за фактом вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 162 КУпАП, діючи умисно, використовуючи надану владу та службове становище всупереч інтересам служби, з корисливих мотивів та з метою власного незаконного збагачення, маючи умисел на безпідставне та незаконне одержання хабара від ОСОБА_7 в сумі 900 доларів США та 300 доларів США за прийняття завідомо неправосудного рішення про накладення на останнього мінімального штрафу в розмірі 510 гривень та конфіскацію в дохід держави лише 100 доларів США та 800 гривень і повернення йому решти вилучених коштів в сумі 1470 доларів США та 5130 гривень, всупереч вимогам ст. 245 КУпАП щодо завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення, ст. 249 КУпАП щодо відкритого розгляду цих справ, ст. 277 КУпАП щодо п`ятнадцятиденного строку розгляду справи, ст. 268 КУпАП щодо прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ст. 279 КУпАП щодо порядку розгляду справ про адміністративні правопорушення, ст. 280 КУпАП щодо обставин, що підлягають з`ясуванню при розгляді справи про адміністративні правопорушення; ст. 283 КУпАП щодо вимоги до постанови у справі про адміністративне правопорушення, ст. 285 КУпАП щодо порядку оголошення такої постанови, а також всупереч вимогам ст. 162 КУпАП щодо застосування адміністративного стягнення, згідно з якою незаконне скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави  тягнуть за собою попередження або накладення штрафу від тридцяти до сорока чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією валютних цінностей, у ході розгляду матеріалів адміністративної справи № 1327/2275/2012 щодо ОСОБА_7 за фактом вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 162 КУпАП, не сповістив останнього про місце і час розгляду справи, своєчасно в п`ятнадцятиденний строк не розглянув справу про адміністративне правопорушення, після одержання 8 та 11 травня 2012 р. хабара від потерпілого ОСОБА_7 в сумі, відповідно, 900 доларів США та 300 доларів США, в робочий час 17.05.12 р., між 11 год. 39 хв. та 11 год. 44 хв., знаходячись у службовому кабінеті на третьому поверсі адміністративного приміщення Червоноградського міського суду Львівської області, розташованого за адресою: Львівська область, м. Червоноград, вул. Св. Володимира, 15,без всебічного, повного і обєктивного з`ясування обставин справи, відкритого розгляду справи, дослідження доказів, у відсутності ОСОБА_7 , позбавивши його права на ознайомлення з матеріалами справи, давання пояснень, надання доказів, заявлення клопотань, користування юридичною допомогою, з істотним порушенням норм процесуального та матеріального права, склав та підписав завідомо неправосудну постанову,датовану 04.05.2012 р., на яку проставив відбиток печатки Червоноградського міського суду Львівської обл., та у яку вніс завідомо неправдиві відомості про час розгляду справи, участь у розгляді справи ОСОБА_7 , відібрання у останнього пояснень, а також умисно, без наявності для цього підстав, прийняв завідомо незаконне рішення про конфіскацію лише частини вилучених матеріальних цінностей у ОСОБА_7 .Вказаною постановою визнав ОСОБА_7 винуватим за ст.162 КУпАП та притягнув останнього до адміністративної відповідальності у виді мінімального штрафу у розмірі 510 грн., з прийняттям рішення про конфіскацію лише частини предмету незаконних валютних операцій, а саме: 100 доларів США і 800 грн. та повернення ОСОБА_7 решти вилучених коштів в сумі 1470 доларів США і 5130грн., хоча, згідно з обставинами справи, повинен був прийняти рішення про конфіскацію всієї суми валютних цінностей в сумі 1570 доларів США і 6440 грн., що не проголосив і в цей же день та час, а саме: 17.05.2012 р. між 11 год. 39 хв. і 11 год. 44хв., перебуваючи у коридорі третього поверху адміністративного приміщення Червоноградського міського суду Львівської області, розташованого за адресою: Львівська область, м. Червоноград, вул. Св. Володимира, 15, вручив її копію ОСОБА_7 , чим позбавив останнього права як учасника процесу на справедливий і публічний, обєктивний та неупереджений розгляд справи впродовж встановленого законом строку незалежним і неупередженим судом, створеним відповідно до закону, та права на оскарження постанови.
		Таким чином, суддя Червоноградського міського суду Львівської області ОСОБА_6 постановив завідомо неправосудну постанову з корисливих мотивів».
		Апеляційний суд Волинської області 22 січня 2016 року, частково задовольнивши апеляції прокурора та засудженого, скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання і постановив новий вирок, яким призначив ОСОБА_6 : за ч. 3 ст. 368 КК України (в редакції від 07 квітня 2011 року) покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням праваобіймати посади, пов`язані зі здійсненням правосуддя, на строк 3 роки, без конфіскації майна, та з позбавленням на підставі ст. 54 КК України 2-го кваліфікаційного класу судді; за ч. 2 ст. 375 КК України (в редакції від 05 квітня 2001 року) із застосуванням ст. 69 КК України (в редакції від 17 грудня 2011 року) покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6місяців.
		На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим суд визначив ОСОБА_6 остаточне покарання увиді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади, пов`язані зі здійсненням правосуддя, на строк 3 роки, безконфіскації майна, а на підставі ст. 54 цього Кодексу позбавив ОСОБА_6 . 2-го кваліфікаційного класу судді.
		На підставі ст. 75 КК України (в редакції від 13 квітня 2012 року)  ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки й покладено на нього виконання обов`язків, передбаченихпунктами 24 ч. 1 ст. 76 КК України.
		Вирішено виключити з мотивувальної частини вироку місцевого суду посилання на низку доказів, атакож виключити з обвинувачення ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 368 КК України (в редакції від 07 квітня 2011 року) кваліфікуючу ознаку злочину «поєднане звимаганням хабара».
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2016 року вирок апеляційного суду в частині засудження ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 375 КК України (в редакції 05.04.2011 року) скасовано і направлено на новий апеляційний розгляд. Цей же вирок апеляційного суду в іншій частині змінено та виключено рішення про призначення  ОСОБА_6 покарання на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів. Постановлено вважати ОСОБА_6 засудженим за ч. 3 ст.368 КК України (в редакції 07.04.2011 року)  у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права займати посади, пов`язані зі здійсненням правосуддя, на строк 3 роки, без конфіскації майна та з позбавленням на підставі ст. 54 КК України 2-го кваліфікаційного класу судді. На підставі ст.75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3роки та з покладенням обов`язків, передбачених п.п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 цього ж Кодексу. 
		Необхідність скасування вироку апеляційної інстанції в частині засудження за ч. 2 ст. 375 КК України суд касаційної інстанції обґрунтував наступним чином: 
		«апеляційний суд упродовж процедури перегляду належним чином не розглянув і не спростував усіх доводів, викладених в апеляції ОСОБА_6 щодо неправомірності його засудження за ч. 2 ст. 375 КК. Зокрема, останній у поданій апеляції, в числі іншого, посилався на те, що постанову про притягнення ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності за ст. 162 КУпАП не було скасовано, вона набрала законної сили, після чого її було виконано. Суд апеляційної інстанції в ухваленому вироку навів ці доводи, однак фактично їх не проаналізував, не зіставив із конкретними доказами, зібраними у справі і не дав відповідної правової оцінки. Констатуючи безпідставність аргументів ОСОБА_6 про відсутність у його діях складу злочину, апеляційний суд зазначив, що постановлення згаданого рішення на користь ОСОБА_7 було пов`язано з одержанням засудженим хабара, крім того, ОСОБА_6 не провів судового розгляду, не проголосив постанови, яку датовано 04 травня 2012 року, а виготовлено 17 травня цього року.
		Обмежившись такою мотивацією, апеляційний суд не перевірив достовірності тверджень ОСОБА_6 стосовно виконання постановленого ним судового акта, не з`ясував, чи було його оскаржено в порядку, визначеному законом, та результатів цього, хоча вказані обставини є суттєвими, оскільки могли вплинути на висновки суду, зважаючи на гарантовану у ст. 124 Конституції України презумпцію законної сили нескасованого судового рішення, а також на рекомендації, викладені в п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади». Не звернув уваги апеляційний суд і на те, що у справах стосовно осіб, засуджених за ст. 375 КК, матеріали яких слугували для формування найвищою судовою інстанцією правових позицій з питань застосування цієї норми матеріального права (постанова від 24 жовтня 2013 року, справа № 5-34кс13; ухвала від 20 листопада 2014 року, справа № 5-24кс14; постанова від 18 червня 2015 року, справа №5-56кс15), неправосудні рішення було скасовано…
		Залишаючи без відповіді доводи сторони захисту з питання неправомірності засудження за ч. 2 ст. 375 КК, вирішення якого у цій справі неможливе без дослідження доказів і встановлення певних фактів, що мають значення для визнання або невизнання судового акта саме неправосудним, апеляційний суд не дотримався приписів статей 365, 377, 378 КПК 1960 року».
		Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 05 січня 2017 року вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25травня 2015року в частині засудження ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 375 КК України скасовано, а кримінальну справу закрито за відсутністю в його діях складу цього злочину.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 вересня 2017 року ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 скасовано і направлено на новий апеляційний розгляд.
		Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 28 березня 2018 року вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25травня 2015року в частині засудження ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 375 КК України скасовано, а кримінальну справу закрито за відсутністю в його діях складу цього злочину.
		Закриваючи провадження, суд апеляційної інстанції вказав на те, що оскільки постанова від 04 травня 2012 року про притягнення ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності за ст.162 КУпАП не була скасована як незаконна і необґрунтована, у встановленому законом порядку, є чинною, і даний факт ніким із учасників судового розгляду не оспорювався, то за таких обставин у діях ОСОБА_6 відсутній склад злочину, передбачений ст.375 КК України. Все це узгоджується з положеннями ст.124 Конституції України.
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі заступник прокурора Волинської області порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового апеляційного розгляду, у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Зазначає, що апеляційним судом безпідставно виправдано ОСОБА_6 за ч.2 ст. 375 КК України та закрито справу щодо нього за відсутністю в його діях складу цього злочину. Крім того, апеляційний суд, в порушення вимог ст. 399 КПК України не виконав вказівки суду касаційної інстанції, які викладено в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26вересня 2017 року щодо повноти перевірки доводів прокурора, та не навів жодних мотивів на спростування цих доводів.
		Позиції інших учасників судового провадження
		Прокурор підтримав касаційну скаргу сторони обвинувачення та просив її задовольнити.
		Виправданий ОСОБА_6 заперечив проти задоволення касаційної скарги зазначивши, що ним приймалось законне та обґрунтоване рішення, відповідно до вимог чинного законодавства. 
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що кримінальне провадження необхідно передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке:
		Відповідно до ч.5 ст. 434-1 КПК України 2012 року суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, має право передати таке кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
		Питання про передачу кримінального провадження на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина 1 статті 434-2 КПК України 2012 року).
		Предметом розгляду колегії суддів Верховного Суду є касаційна скарга прокурора на ухвалу апеляційного суду Волинської області від 28 березня 2018 року винесену в порядку КПК України 1960 року, яким не передбачалось можливості розгляду кримінальної справи Великою Палатою Верховного Суду, за її відсутності в системі судоустрою, як такої. 
		Водночас, відповідно до ст. 385 КПК України 1960 року касаційні скарги на судові рішення, постановлені Апеляційним судом Автономної Республіки Крим, апеляційними судами областей, міст Києва і Севастополя, вироки районних, районних у містах, міських та міськрайонних судів повинні розглядатися колегією суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
		Проте з початком діяльності Верховного Суду 15 грудня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ припинив свою діяльність відповідно до вимог п. 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року.
		Відповідно до пунктів 11, 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України 2012 року кримінальні справи, які до дня набрання чинності цим Кодексом надійшли до суду від прокурорів з обвинувальним висновком, постановою про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, постановою про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, розглядаються судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом, з урахуванням положень, передбачених § 3 розділу 4 Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів". Апеляційні та касаційні скарги, заяви про перегляд судових рішень у кримінальних справах, які були розглянуті до набрання чинності цим Кодексом, або у справах, розгляд яких не завершено з набранням чинності цим Кодексом, подаються і розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом, з урахуванням положень, передбачених § 3 розділу 4 Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".
		Таким чином, зміст цих перехідних положень указує на те що, хоча касаційні скарги в кримінальних справах, які надійшли до суду від прокурорів з обвинувальним актом до набрання чинності КПК 2012 року розглядаються за правилами КПК 1960 року, але судом касаційної інстанції, який визначений не ст. 385 КПК України 1960 року (яка фактично вказує на необхідність розгляду касаційної скарги колегією суддів суду, який припинив діяльність), а чинним на сьогодні законодавством.
		За змістом ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016року Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. 
		Повноваження Верховного Суду як суду касаційної інстанції в сфері кримінальної юстиції визначені КПК України 2012року, відповідно до яких розгляд касаційних скарг, за загальним правилом, здійснюється колегією суддів Касаційного кримінального суду, крім випадків, визначених ст. 434-1 КПК України 2012 року, у тому числі у випадку існування виключної правової проблеми щодо тлумачення та застосування норм кримінального права, де розгляд здійснюється Великою Палатою Верховного Суду (ч.5 ст.434-1). 
		Вивчивши матеріали даної кримінальної справи, вислухавши сторони, колегія суддів вважає, що в цій справі існує виключна правова проблема, пов`язана із тлумаченням ізастосуванням ст. 375 КК.
		Так, вирішальною підставою для скасування ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2016 року обвинувального вироку апеляційного суду в частині засудження ОСОБА_6 за ч. 2 ст.375 КК України є те, що апеляційний суд не спростував доводів ОСОБА_6 про те, що постанову про притягнення ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності за ст.162 КУпАП не було скасовано, вона набрала законної сили, після чого її було виконано. Суд касаційної інстанції вважав указані обставини суттєвими, оскільки вони могли вплинути на висновки суду, зважаючи на гарантовану у ст.124Конституції України презумпцію законної сили нескасованого судового рішення, а також на рекомендації, викладені в п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади».
		Саме на виконання цієї вказівки суду касаційної інстанції, яка була обов`язковою для суду апеляційної інстанції в силу положень ст. 399 КПК України 1960 року, апеляційний суд перевірив вказану обставину та ухвалою від 28 березня 2018 року скасував вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 травня 2015 року в частині засудження ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 375 КК України і закрив кримінальну справу за відсутністю в його діях складу цього злочину. 
		При цьому єдиною підставою для постановлення такого рішення було те, що оскільки постанова від 04 травня 2012 року про притягнення ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності за ст.162 КУпАП не була в установленому законом порядку скасована як незаконна і необґрунтована, і є чинною, то за таких обставин у діях ОСОБА_6 відсутній склад злочину, передбачений ст. 375 КК України. 
		Таким чином, апеляційним судом, як і судом касаційної інстанції, фактично констатовано, що судове рішення, яке не було скасоване в установленому законом порядку, за будь-яких обставин не може бути визнане неправосудним у розумінні ст.375 КК України. 
		Натомість колегія суддів Верховного Суду не може погодитися з цим висновком, оскільки вважає, що перегляд відповідного судового рішення вищою судовою інстанцією та його скасування не завжди є обов`язковою умовою для визнання такого рішення неправосудним у розумінні ст. 375 КК України. Позиція колегії суддів Верховного Суду пояснюється наступним. 
		По-перше, не всі судові рішення можуть бути оскаржені до вищої судової інстанції згідно з процесуальним законодавством. 
		По-друге, за змістом процесуального законодавства оскарження судового рішення, як правило, залежить від того, чи подана апеляційна скарга учасниками справи (провадження) у межах строку на апеляційне оскарження, та від її змісту, а тому не виключена ситуація, коли такі учасники, зацікавлені в ухваленні такого неправосудного рішення, не будуть його оскаржувати.
		По-третє, процесуальне законодавство навпаки визначає однією з підстав для перегляду судового рішення за виключними обставинами «встановлення вини судді у вчиненні злочину або зловживання слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду під час кримінального провадження, внаслідок якого було ухвалено судове рішення» (п. 3 ч. 3 ст. 459 КПК України), «встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено судове рішення» (п. 3 ч. 3 ст.423 Цивільного процесуального кодексу України, п. 3 ч. 3 ст.320 Господарського процесуального кодексу України п. 2 ч. 5 ст. 361 Кодексу адміністративного судочинства України).
		По-четверте, кримінально-правова кваліфікація судового рішення як «неправосудного» в розумінні ст. 375 КК України має ґрунтуватися на оцінці конкретних обставин справи та в принципі не обов`язково має бути пов`язана із підставами скасування судового рішення вищою інстанцію, навіть якщо такий факт мав місце.
		Разом із тим, колегія суддів Верховного Суду, не будучи формально зв`язаною позицією колегії суддів суду касаційної інстанції, яка раніше розглядала це кримінальне провадження, вважає, що ухвалення рішення, яке по суті містить кардинально протилежний раніше висловленому судом касаційної інстанції (який мав такі ж процесуальні повноваження щодо оцінки законності судових рішень) правовий висновок щодо тлумачення та застосування норми кримінального права може створити ситуацію правової невизначеності для виправданого (підсудного), для апеляційного суду, який розглядатиме цю справу після чергового скасування рішення суду апеляційної інстанції, а також для всіх інших суб`єктів права. 
		Більше того, колегія суддів вважає, що ця ситуація яскраво демонструє давні й глибинні суперечності в позиції суддів касаційної інстанції щодо можливості визнання «неправосудним» судового рішення, яке не було скасоване в установленому процесуальним законом порядку. 
		Такі ж суперечливі позиції щодо вказаного питання висловлюють і науковці. 
		Так, ОСОБА_8 стверджує, що питання про кримінальну відповідальність суддів за постановлення завідомо неправосудного рішення може порушуватись лише за наявності відповідного рішення апеляційної або касаційної інстанції про скасування чи зміну неправосудного рішення або про закриття справи. Таке ж значення, на його думку, мають рішення суду апеляційної інстанції про скасування чи зміну відповідного рішення або про закриття справи в адміністративному, цивільному та господарському процесах ( ОСОБА_8 . Протидія службовим злочинам у сфері правосуддя, що вчиняються суддею (кримінально-правовий аспект) // Протидія злочинам у сфері службової діяльності (кримінологічні, кримінально-правові і кримінально-процесуальні проблеми). - К., 2014. - С. 232-234).
		Схожої позиції дотримуються ОСОБА_9 ( ОСОБА_9 . Вдосконалення механізму дисциплінарної відповідальності суддів та його науково-практичне осмислення // Вісник Верховного Суду України.  2005.  № 4 (56).  С. 45), ОСОБА_10 ( ОСОБА_10 . Кримінальна відповідальність за постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови з корисливих мотивів : автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - К., 2015. - С. 8-9.), ОСОБА_11 ( ОСОБА_11 . Кримінальна відповідальність суддів за постановлення неправосудного рішення (ст. 375 КК) // Юридичний вісник України.  2015. - №22.  6-12 черв.  С. 204), ОСОБА_12 , Андрушко ( ОСОБА_13 . Проблемні питання кримінальної відповідальності судді (суддів) за постановлення завідомо неправосудного рішення та підстав і порядку повідомлення судді про підозру у вчиненні злочину, склад якого передбачений ст. 375 КК // Часопис цивільного і кримінального судочинства.  2015.  № 4 (25). С. 96).
		Такий же підхід висловила у своєму науковому висновку й член Науково-консультативної ради при Верховному Суді ОСОБА_14 .
		Натомість ОСОБА_15 вважає, що для визнання судового рішення неправосудним необхідно, щоб його неправосудність була підтверджена вищестоящою судовою інстанцією, адже судове рішення може бути скасовано в порядку, передбаченому процесуальним законом. Однак, якщо йдеться про остаточне судове рішення, то про його правосудність чи неправосудність можна говорити на підставі встановлених фактів того, що воно було прийнято, наприклад, під впливом втручання в діяльність судді, погрози чи насильства щодо судді або у зв`язку з одержанням суддею хабара за винесення цього рішення. Остаточними судовими рішеннями є, наприклад: судові рішення судів першої інстанції, які за законом не підлягають перегляду в апеляційному чи касаційному порядку, або апеляційних судів, які не підлягають перегляду в касаційному порядку; рішення касаційних судів; рішення ВСУ ( ОСОБА_16 . Кримінальне право : навч. посібник / ОСОБА_16 , ОСОБА_15 / за ред. М. І. Хавронюка.  К. : Ваіте, 2014.  С. 801).
		Інші вчені наводять аргументи на користь позиції, що відповідальність за ст. 375 КК України має наставати незалежно від того, чи скасоване (змінене) неправосудне судове рішення. 
		Так, ОСОБА_17 на підтвердження цієї тези зазначає, що: 1)існує значна кількість судових рішень, щодо яких не передбачено процесуальний порядок їх скасування (зміни), і виведення їх з-під дії ст. 375 КК України буде необґрунтованим; 2) скасування (зміна) судових рішень обумовлена волевиявленням учасників процесу, а відсутність такого волевиявлення означає, що судове рішення (навіть абсурдне) не буде скасоване (змінене), а це веде до безкарності суддів; 3) скасування і зміна судових рішень обмежені певними часовими рамками, і залежність можливості дотримання цих рамок від поведінки судді створює перешкоди для притягнення його до відповідальності за ст. 375 КК України; 4) скасування і зміна судових рішень обумовлені іншими судовими рішеннями, окремі з яких, у свою чергу, можуть бути завідомо неправосудними; 5) визнання в Україні пріоритету рішень ЄСПЛ означає, що наявність законної сили у судового рішення не виключає можливості визнання його неправосудним; 6) презумпція правомірності судового рішення належить до числа спростовних, і відкриття кримінального провадження за ст. 375 КК України є правовим засобом перевірки такої презумпції; 7) факт скасування (зміни) судового рішення є лише одним із доказів завідомої неправосудності судового рішення, і не можна визначати поняття ознаки складу злочину, передбаченого ст. 375 КК України, залежно від того, у який спосіб доведена її наявність ( ОСОБА_17 . Зпрофесорської шухляди.  Івано-Франківськ, 2016  С. 399402).
		ОСОБА_18 , який критикуючи опонентів, наголосив: «якщо умовою притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 375 КК України визнати обов`язкове скасування судового рішення вищим судом, то отримаємо замкнене коло, оскільки органи досудового розслідування не зможуть порушити кримінальну справу за ст. 375 КК навіть за наявності приводів і підстав до того… А без винесення вироку суду не можна порушувати питання про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами» ( ОСОБА_18 . Постановлення суддею завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови: окремі аспекти застосування ст. 375 Кримінального кодексу України / ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 // Вісн. Верховного Суду України.  2012.  № 2.  С. 4748).
		Схожої позиції дотримується ОСОБА_16 ( ОСОБА_16 , ОСОБА_21 . Проблеми кримінально-правової характеристики злочину, передбаченого статтею 375 КК України // Вісник Асоціації кримінального права України.  2016.  № 1(6)  С. 305).
		Аналогічну точку зору мають і члени Науково-консультативної ради при Верховному Суді ОСОБА_22 , ОСОБА_23 та ОСОБА_24 .
		Крім того, у п. 48 Спільного висновку Венеціанської комісії та Офісу демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ CDL-AD(2014)018-e щодо проекту змін до законодавства, яке регулює дисциплінарну відповідальність суддів у Киргизькій Республіці, ухваленого на 99-му пленарному засіданні 13-14 червня 2014 року, зазначено наступне: 
		«Додатково до проекту змін до статті 358 Кримінального кодексу буде внесено примітку, в якій зазначається, що "порушення кримінальної справи стосовно судді не допускається, якщо суд вищої юрисдикції не скасував судовий акт". В принципі, особа може нести кримінальну відповідальність за наявності визначених законом ознак складу кримінального правопорушення, що вимагає існування винного діяння (actus reus  тут «винесення несправедливого рішення») разом з певною формою наміру (mens rea  тут «завідомості»). Насправді ці складові елементи можуть існувати незалежно від скасування рішення суду, яке може ґрунтуватися на різних підставах, не обов`язково пов`язаних із самим кримінальним злочином. Також може статися, що судове рішення не скасовано, але все-таки є складовими складу злочину. Потенційна кримінальна відповідальність судді за «завідомо несправедливе рішення» та результат апеляційного процесу є двома окремими питаннями, які не слід змішувати…».
		Таким чином, наведене вище свідчить про існування виключної правової проблеми щодо тлумачення та застосування ст. 375 КК, яку, на думку колегії суддів, має вирішити Велика Палата Верховного Суду, яка має повноваження й покликана (з огляду на своє місце в структурі Верховного Суду як суду касаційної інстанції та положення чинного законодавства) вирішувати найбільш складні й фундаментальні правові проблеми з метою забезпечення правової визначеності та формування єдиної судової практики з відповідного питання. 
		З огляду на викладене, керуючись статтями ст.400-2, ч. 2 ст. 379 КПК України (1960 року), п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України 2012 року, параграф 3 розділу 4 Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року, ч. 5 ст. 434-1 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Кримінальне провадження за касаційною скаргою заступника прокурора Волинської області на ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 28 березня 2018 року щодо ОСОБА_6 Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з наявністю у справі виключної правової проблеми.
		Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1  ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...