Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 209/1721/14-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із земельних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 16.10.2019.
Дата набрання законної сили: 09.10.2019
Номер судового провадження: 14-418цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		09 жовтня 2019 року
		м. Київ
		 
		Справа № 209/1721/14-ц
		Провадження № 14-418цс19
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ситнік О. М.,
		 
		суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - Дніпродзержинська міська рада Дніпропетровської області (далі - Дніпродзержинська міськрада),
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 
		 
		на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 08 лютого 2016 рокуу складі судді Байбари Г. А. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2016 року у складі колегії суддів Посунся Н. Є., Баранніка О. П., Максюти Ж. І.
		 
		у справі за позовом Дніпродзержинської міськради до ОСОБА_2  про стягнення коштів за користування земельною ділянкоюта
		 
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У березні 2014 року Дніпродзержинська міськрада звернулася до суду з указаним позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_2 27 793,52 грн за період з 2010 по 2013 роки за користування спірною земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючого документу.
		 
		Вимоги мотивувала тим, що на підставі рішення Дніпродзержинської міськради від 25 березня 2003 року № 144-05/ХХIV 11 червня 2003 року з ОСОБА_2 був укладений договір оренди земельної ділянки № 0862 за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0864 га, в тому числі: 0,0646 га для розміщення об'єкту харчування (бар-ресторан); 0,0069 га для розміщення літнього майданчика, 0,0149 га під проходами, проїздами, площадками, строком до 25 березня 2008 року. Після закінчення строку дії договору оренди відповідачка новий договір оренди не укладала, орендну плату не сплачувала, земельною ділянкою продовжує користуватися, чим завдає збитків місцевому бюджету.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 08 лютого 2016 року позов Дніпродзержинської міськради задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Дніпродзержинської міськради 27 793,52 грн збитків за користування земельною ділянкою. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. 
		 
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що відповідачка після спливу строку дії укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки продовжує нею користуватися, ухиляється від укладення договору на новий строк, що призвело до ненадходження до міського бюджету коштів та є підставою для стягнення збитків, завданих незаконними діями відповідачки.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 травня 
		2016 року рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 08 лютого 2016 року залишено без змін.
		 
		Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд керувався тим, що судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, є законним і обґрунтованим.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У червні 2016 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просив скасувати оскаржувані судові рішення, позов залишити без розгляду, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що спірна земельна ділянка, цільове використання якої є землі роздрібної торгівлі та комерційних послуг, використовується саме фізичною особою - підприємцем  (далі - ФОП) ОСОБА_2 для здійснення на ній господарської діяльності. На думку заявника, спір між сторонами виник у сфері господарювання та між суб`єктами господарювання, відтак не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки відноситься до компетенції господарських судів.
		 
		Також зазначено, що ФОП ОСОБА_2 було повністю виконано всі вимоги, необхідні для укладення договору оренди землі, про що зазначено у постанові Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22 вересня 2011 року у справі № 11/5005/7480/2011.
		 
		Позиція інших учасників справи
		 
		У запереченнях на касаційну скаргу Дніпродзержинська міськрада, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги та законність і обґрунтованість ухвалених у справі судових рішень, просить касаційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишити без змін. При цьому зазначено, що підставами звернення міської ради з позовною заявою до суду є порушення власником об'єкта нерухомого майна - громадянкою ОСОБА_2 вимог чинного законодавства України щодо сплати коштів за фактичне користування земельною ділянкою.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2016 року відкрито касаційне провадження, а ухвалою від 30 листопада 2016 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
		 
		Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		У березні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
		 
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 06 серпня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження).
		 
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		 
		Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та запереченнях доводи, матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		 
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
		 
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
		 
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 
		 
		У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом, та розгляду справи в суді першої й апеляційної інстанцій) передбачалося, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		 
		Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції і розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин в усіх випадках, за винятком випадку, коли розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.
		 
		Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне.
		 
		По-друге, таким критерієм є суб`єктний склад спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
		 
		Суди встановили, що ОСОБА_2 з 2000 року на праві приватної  власності належить бар-ресторан «Дюна» - нежитлова будівля громадського харчування А-1 з цегли, нежитловою площею 450,7 кв. м по АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці площею 0,0864 га.
		 
		11 червня 2003 року між Дніпродзержинською міськрадою та ФОП ОСОБА_2 був укладений договір оренди земельної ділянки, зареєстрований за № 0862, площею 0,0864 га за адресою: АДРЕСА_1 , строком до 25 березня 2008 року. Категорія земельної ділянки: землі роздрібної торгівлі та комерційних послуг (пункт 1.3 договору).
		 
		16 жовтня 2012 року працівниками відділу самоврядного контролю управління земельних відносин Дніпродзержинської міськради складено акт обстеження стану та дотримання умов використання земельної ділянки, згідно з яким встановлено, що на момент обстеження за вищезазначеною адресою на спірній земельній ділянці розміщено капітальну будівлю, яка використовується в комерційних цілях (магазин, кафе) та проходи, проїзди, площадки; договір оренди земельної ділянки на момент обстеження відповідачкою не продовжено.
		 
		18 липня 2013 року Департамент комунальної власності та земельних відносин Дніпродзержинської міськради № 04-11/1205 надіслав відповідачці лист із попередженням про необхідність оформлення договору оренди земельної ділянки. Такі листи-попередження направлялися позивачем відповідачці неодноразово.
		 
		У зв`язку із самовільним використанням відповідачкою земельної ділянки Дніпродзержинська міськрада звернулася до суду з цивільним позовом до ОСОБА_2 про стягнення збитків, завданих використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів.
		 
		Тобто з 2003 року відповідачка саме як приватний підприємець використовувала спірну земельну ділянку. Доказів того, що об'єкт нерухомого майна не використовується у підприємницькій діяльності, матеріали справи не містять.
		 
		Частиною другою статті 2 Земельного кодексу України (тут і далі - ЗК України у редакції, чинній на час укладення між сторонами договору оренди земельної ділянки) встановлено, що суб`єктами земельних відносин є: громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування й органи державної влади.
		 
		Згідно зі статтею 12 ЗК України до повноважень, зокрема, міських рад у галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
		 
		Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою - не більше 5 років та довгостроковою - не більше 50 років (частини перша - третя статті 93 ЗК України).
		 
		Відповідно до частини першої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
		 
		У цій справі рішенням Дніпродзержинської міськради 32 сесії VІ скликання від 29 березня 2003 року № 724-33/VІ у 2003 році вирішено поновити з ФОП ОСОБА_2 договір оренди земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 на 5 років та зобов'язати її оформити документи на землекористування (а. с. 131).
		 
		У матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували оформлення ОСОБА_2 як фізичною особою чи приватним підприємцем права користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , яка належить до комунальної власності м. Дніпродзержинська, після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки від 11 червня 2003 року.
		 
		Із видів діяльності, зазначених у витязіз Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що ОСОБА_2 здійснюється господарська діяльність та станом на 12 лютого 2016 року остання зареєстрована як ФОП (а. с. 104).
		 
		Тобто на час звернення з позовом до суду, ОСОБА_2 є суб`єктом підприємницької діяльності, використовує спірну земельну ділянку в комерційних цілях для розміщення бару-ресторану, літнього майданчика, що не заперечувалося позивачем згідно з актом обстеження стану та дотримання умов використання земельної ділянки від 16 жовтня 2012 року  (а. с. 46), правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку у ОСОБА_2 відсутні.  
		 
		Отже, правовідносини з користування земельною ділянкою виникли між ФОП  ОСОБА_2 і Дніпродзержинською міськрад ою з приводу здійснення ФОП підприємницької діяльності на земельній ділянці, яка належить Дніпродзержинській міськраді.
		 
		За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди помилково розглянули цей спір у порядку цивільного судочинства, оскільки правовідносини в цій справі виникли щодо земельної ділянки, яка використовується відповідачем для розміщення бару-ресторану, літнього майданчика, тобто для здійснення підприємницької діяльності.
		 
		Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		 
		Згідно з пунктом 6 частини першої статті 12 ГПК України (у вказаній редакції) господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.
		 
		У пункті 15 частини першої статті 20 ГПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) зазначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.
		 
		Відповідно до статті 1 Закону України від 07 лютого 1991 року № 698-ХІІ «Про підприємництво» (у редакції, чинній на час укладення із приватним підприємцем ОСОБА_2 договору оренди земельної ділянки) підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб`єкти підприємницької діяльності в порядку, встановленому законодавством.
		 
		Під господарською діяльністю потрібно розуміти діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна діяльність) (частини перша та друга статті 3 Господарського кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року).
		 
		Відповідно до частини першої статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
		 
		Згідно зі статтею 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
		 
		Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 128 ГК України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.
		За частиною першою статті 58 ГК України суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи ФОП у порядку, визначеному законом.
		 
		У частині першій статті 25 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.
		 
		За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.
		 
		У статті 26 ЦК України вказано, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.
		 
		З аналізу вказаних вимог цивільного законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України.
		 
		За частиною першою статті 50 ЦК України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
		 
		Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 ЦК України).
		 
		Статтею 51 ЦК України передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
		 
		Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус «ФОП» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
		 
		Правовий статус ФОП надає людині з повною цивільною дієздатністю право займатися підприємницькою діяльністю. Набуття такого статусу не позбавляє людину як учасника суспільних відносин статусу фізичної особи. 
		 
		Таким чином, цивільні права й обов`язки фізичної особи набуваються та здійснюються у порядку реалізації цивільної дієздатності цієї особи.
		 
		Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах вже визначала співвідношення понять фізичної особи та ФОП та їх правового статусу, оскільки вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, який статус у спірних правовідносинах має відповідач.
		 
		Тобто для встановлення факту користування відповідачкою земельною ділянкою з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення діяльності нею як ФОП на цій земельній ділянці, спрямованої на виготовлення та реалізацію, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.
		 
		Аналогічний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 686/19389/17 (провадження № 14-42цс19), підстав для відступу від нього не вбачається.
		 
		Зі змісту позовної заяви Дніпродзержинської міськради, заперечень на позовну заяву, апеляційної та касаційної скарг ОСОБА_2 , доказів, досліджених судами попередніх інстанцій, вбачається, що відповідачка на спірній земельній ділянці дійсно веде підприємницьку діяльність, а саме використовує її в комерційних цілях для розміщення бару-ресторану, літнього майданчика.
		 
		Відповідно до частини першої статті 61 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої й апеляційної інстанцій) обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.
		 
		Аналогічне положення міститься у частині першої статті 82 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року).
		 
		З урахуванням наведених норм матеріального і процесуального права правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є господарсько-правовими, оскільки існує спір між Дніпродзержинською міськрадою та                    ОСОБА_2 саме як суб`єктом господарювання і цей спір пов`язаний зі здійсненням останньою підприємницької діяльності на спірній земельній ділянці.
		 
		Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили предметну юрисдикцію спору, помилково розглянули справу в порядку цивільного судочинства.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		 
		За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, оскаржувані судові рішення - скасуванню, а провадження у справі - закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255, частини першої статті 414 ЦПК України.
		 
		На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне роз`яснити Дніпродзержинській міськраді, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду.
		 
		Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		 
		Якщо інше не передбачено законом, у разі закриття провадження у справі судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України).
		 
		Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір»). Такого клопотання матеріали справи не містять.
		 
		Керуючись статтями 141, 255, 402, 409, 414-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 -ОСОБА_3 задовольнити частково.
		 
		Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 08 лютого 2016 рокута ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2016 року скасувати.
		 
		Провадження у справі за позовом Дніпродзержинської міської ради Дніпропетровської області до ОСОБА_2 про стягнення коштів за користування земельною ділянкою - закрити.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                   О. М. Ситнік
		Судді:                                    Н. О. Антонюк                                        Л. М. Лобойко
		Т. О. Анцупова                                       Н. П. Лященко
		Ю. Л. Власов                                           В. В. Пророк
		М. І. Гриців                                              Л. І. Рогач
		В. І. Данішевська                                  О. С. Ткачук
		Ж. М. Єленіна                                        В. Ю. Уркевич
		В. С. Князєв

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...