Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/28769/13-ц : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); У порядку процесуального законодавства; В порядку ЦПК України; Заяви про перегляд заочного рішення.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 15.10.2019.
Дата набрання законної сили: 09.10.2019
Номер судового провадження: 14-461цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		         
		09 жовтня 2019 року
		м. Київ
		Справа № 761/28769/13-ц
		Провадження № 14-461цс19
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Лященко Н. П., 
		суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,
		розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Консоль ЛТД» Венської О. О.на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 січня 2014 року (суддя Савицький О. А.) та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 08 червня 2017 року (у складі колегії суддів Чобіток А. О., Немировської О. В., Соколової В. В.) у цивільній справі за позовом  ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Консоль ЛТД» про визнання майнових прав на квартиру,
		ВСТАНОВИЛА:
		У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Консоль ЛТД» (далі - ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД») про визнання майнових прав на квартиру, в якому просив визнати за ним майнове право на двокімнатну квартиру НОМЕР_1 на вісімнадцятому поверсі загальною проектною АДРЕСА_3 як на частку в об`єкті незавершеного будівництва згідно з договором пайової участі у фінансуванні будівництва від 23 березня 2005 року № 0976/322-223(р).
		Позивач зазначав, що 23 березня 2005 року між ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» та ОСОБА_2 було укладено договір № 0976/322-223(р) про спільну діяльність з пайової участі у фінансуванні будівництва багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_4 та введення його в експлуатацію (далі - договір № 0976/322-223(р), договір про спільну діяльність).
		25 січня 2008 року між ОСОБА_2 та позивачем було укладено договір відступлення вимоги, зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (далі - КМНО) Чернишем Ю. В. за реєстраційним номером 152 від 25 лютого 2008 року, за умовами якого позивач як новий кредитор набув право вимоги від боржника - ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» передати йому на умовах, визначених договором № 0976/322-223(р), двокімнатну квартиру будівельний АДРЕСА_5 .
		Умови договору № 0976/322-223(р) ОСОБА_1 виконав, грошові кошти в установлений договором строк та в розмірі 1 млн 203 тис. 138 грн 90 коп. сплатив, однак відповідач своїх обов`язків за договором щодо закінчення будівництва та здачі об`єкта в IV кварталі 2006 року в експлуатацію не виконав, не надав позивачеві необхідних документів для подальшого оформлення свідоцтва про право власності на належний йому об`єкт нерухомості.
		Оскільки відповідач не визнає його майнових прав на зазначену квартиру, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
		Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 січня 2014 року позов задоволено, визнано за ОСОБА_1 майнове право на двокімнатну квартиру будівельний АДРЕСА_6 як на частку в об`єкті незавершеного будівництва, згідно з договором № 0976/322-223(р). Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що, незважаючи на виконання позивачем своїх зобов`язань за договором № 0976/322-223(р) та введення його в експлуатацію, позивач позбавлений права зареєструвати своє право власності унаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань.
		Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 08 червня 2017 року вказане заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 січня 2014 року залишено без змін.
		У касаційній скарзі, яка надійшла до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 05 липня 2017 року, ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД»просить скасувати заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 січня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 08 червня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними та необґрунтованими, постановлені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
		Апеляційний суд не розглянув у повному обсязі наведених в апеляційній скарзі доводів про відсутність порушення відповідачем прав позивача, оскільки договір про пайову участь між сторонами не укладався.
		Крім того, Господарським судом Автономної Республіки Крим 16 липня 2012 року порушено справу про банкрутство ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД», тому спірні правовідносини не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинні розглядатися виключно господарським судом.
		Суди не надали оцінки змісту правовідносин, що склалися при виконанні договору № 0976/322-223(р), подальшому переуступленню права вимоги позивачу.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ«Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		У червні 2018 року справу отримав Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 15 липня 2019 року призначено справу до судового розгляду.
		Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
		Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 07 серпня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної юрисдикції. 
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 27 серпня 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
		Суди встановили, що 23 березня 2005 року між ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» та ОСОБА_2 було укладено договір № 0976/322-223(р) про спільну діяльність.
		Відповідно до умов пункту 3.1 цього договору ОСОБА_2 зобов`язався як внесок у спільну діяльність з дольової участі у будівництві внести грошовий внесок у розмірі, еквівалентному 234 тис. 975 доларів США, в національній валюті України за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на момент оплати поетапно у строк до 15 грудня 2006 року.
		За пунктами 3.2-3.4 договору про спільну діяльність відповідач зобов`язався завершити будівництво багатоквартирного будинку відповідно до проекту й вимог будівельних норм та передати пайовику в натурі двокімнатну квартиру на 18-му поверсі проектною площею 120,5 кв. м у строк - ІV квартал 2006 року.
		Зобов`язання за договором про спільну діяльність зі сплати пайових внесків виконано у повному обсязі, що підтверджується копіями квитанцій про сплату пайових внесків (а. с. 11, 18, 19).
		25 січня 2008 року між ОСОБА_2 та  ОСОБА_1 було укладено договір відступлення вимоги, зареєстрований приватним нотаріусом КМНО Чернишем Ю. В. зареєстраційним номером 152 від 25 лютого 2008 року, за умовами якого позивач як новий кредитор набув право вимоги від боржника - ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» передати йому на умовах, визначених договором № 0976/322-223(р), двокімнатну квартиру будівельний               АДРЕСА_5 .
		Суди встановили, що ОСОБА_1 виконав свої зобов`язання за договором № 0976/322-223(р) в повному обсязі, сплатив пайові внески у визначених договором сумах, у зв`язку із чим за умовами договору набув майнових прав щодо об`єкта інвестування.
		ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» як свій вклад за договором пайової участі у будівництві прийняло на себе зобов`язання завершити будівництво вказаного будинку з подальшим виділенням пайовику його частки в натурі.
		Вказаним договором також установлювалися строки виконання сторонами своїх договірних зобов`язань.
		Правовідносини, які склалися між сторонами, регулюються Законом України від 18 вересня 1991 року № 1560-XII «Про інвестиційну діяльність» (далі - Закон N 1560-XII).
		Відповідно до частини п`ятої статті 7 Закону № 1560-XII інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами та результатами інвестицій відповідно до законодавчих актів.
		Згідно зі статею 4 Закону № 1560-XII об`єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь яке майно, а також майнові права.
		Відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майном як особливим об`єктом вважаються окрема сукупність речей, а також майнові права та обов`язки, при цьому майнові права визнаються речовими правами.
		Згідно із частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
		За положеннями пункту 2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13 квітня 2011 року, прийняття в експлуатацію об`єктів, що належать до І-ІІІ категорії складності, та об`єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.
		Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.
		Суди встановили, що ОСОБА_1 виконав свої зобов`язання за договором, сплатив пайові внески у визначеній у договорі сумі, у зв`язку із чим за умовами договору набув майнових прав щодо обєкта нерухомості, зокрема права на отримання в подальшому у власність спірної квартири.
		ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» як свій вкладу за договором пайової участі у будівництві прийняло на себе зобов`язання завершити будівництво вказаного будинку з подальшим виділенням пайовику його частки в натурі.
		Вказаним договором також установлювалися строки виконання сторонами своїх договірних зобов`язань.
		Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		За правилом статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.
		Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		Отже, висновки судів про те, що до завершення будівництва об`єкта нерухомості, а саме двокімнатної квартири  АДРЕСА_6 , та введення його в експлуатацію позивачу як інвестору належать майнові права на цей об`єкт, є правильними.
		Установивши під час розгляду справи, що відповідач не виконував належним чином узятих на себе зобов`язань, а також, враховуючи, що будинок АДРЕСА_4 на той час не було введено в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
		У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		Відповідно до статей 4?, 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, господарським судам підвідомчі справи про банкрутство, розгляд яких здійснюється у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон №  4212-VI). Господарським судам також підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
		Щодо посилання у касаційній скарзі на те, що справа повинна розглядатися у порядку господарського судочинства, оскільки Господарським судом Автономної Республіки Крим від 16 липня 2012 року порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ «Консоль ЛТД», Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
		На час розгляду справи визначення юрисдикції справи щодо юридичної особи, стосовно якої порушено провадження про банкрутство, було врегульовано статтею 10 Закону № 2343-XII та пунктом 7 статті 12 ГПК України.
		Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом і застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів передбачені Законом № 2343-XII.
		У зв`язку з набранням чинності 19 січня 2013 року (за винятком окремих положень) Законом України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон №  4212-VI) Закон № 2343-XII викладено в новій редакції.
		Згідно з пунктом 7 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII у редакції Закону №  4212-VI статтю 12 ГПК України доповнено пунктом 7, за яким до підвідомчості господарських судів віднесено справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство.
		Законом України від 2 жовтня 2012 року № 5405-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов`язань» (який набрав чинності одночасно із Законом №  4212-VI) розділ Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII у редакції Закону №  4212-VI доповнено пунктом 1?, яким визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання ним чинності.
		Таким чином, вирішуючи питання про визначення юрисдикції (предметної підсудності) справ у спорах фізичної особи з майновими вимогами до боржника, суди повинні враховувати положення пункту 1? розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII, вимоги статті 15 ЦПК України, статті 12 ГПК України та брати до уваги дату порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника.
		Справи про банкрутство боржника, порушені господарськими судами до 19 січня 2013 року, не впливають на визначення юрисдикції цих спорів.
		Аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 456/20/26-ц, від 26 червня 2018 року у справі № 372/3584/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 541/459/17 та інших, і підстав для відступу від нього не вбачається.
		З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зазначений спір підлягав розгляду в порядку цивільного судочинства.
		Інші доводи касаційної скарги, наведені ліквідатором ТОВ «Консоль ЛТД» на обґрунтування наявності підстав для скасування ухвалених судових рішень та відмови в задоволенні позову, зокрема що суд не в повному обсязі встановив та з`ясував обставини спірних правовідносин за договором № 0976/322-223, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
		Доводи скаржника щодо необґрунтованості заявлених вимог були предметом дослідження суду апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
		Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - Конвенція, ЄСПЛ відповідно) як джерело права.
		ЄСПЛ у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоч пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може різнитися залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоч пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. 
		Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Устименко проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нелюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
		У справі, яка розглядається, скаржник звернувся до суду з апеляційною скаргою через 3 роки після ухвалення рішення судом першої інстанції.
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		З огляду на наведене та межі перегляду справи судом касаційної інстанції оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а касаційна скарга ліквідатора ТОВ «Консоль ЛТД» підлягає залишенню без задоволення.
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, Верховний Суд не здійснює розподілу судових витрат.
		Ураховуючи наведене та керуючись статтями 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		Касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Консоль ЛТД» Венської Оксани Олександрівни залишити без задоволення.
		Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 січня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 08 червня 2017 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Суддя-доповідач                                        Н. П. Лященко    Судді:     Н. О. Антонюк       Л. М. Лобойко    Т. О. Анцупова     В. В. Пророк    Ю. Л. Власов     Л. І. Рогач      М. І. Гриців       О. М. Ситнік      В. І. Данішевська       О. С. Ткачук      Ж. М. Єленіна       В. Ю. Уркевич    В. С. Князєв

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...