Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 607/19075/15 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 15.10.2019.
Дата набрання законної сили: 09.10.2019
Номер судового провадження: 14-383цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		09 жовтня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 607/19075/15
		провадження № 14-383цс19 
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ситнік О. М.,
		 
		суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,
		 
		учасники справи: 
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідачі: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Суперфін Борис Михайлович (далі - Приватний нотаріус), Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор плюс»), 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Реєстраційна служба Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області (далі - Реєстраційна служба),
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 -  ОСОБА_2  
		 
		на рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 04 липня 2016 року у складі колегії суддів Ткача З. Є., Міщія О. Я., Шевчук Г. М. 
		 
		у цивільній справі за позовом  ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса, ТОВ «ФК «Вектор плюс», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Реєстраційна служба, про скасування рішення, встановлення факту безпідставної реєстрації права власності, скасування державної реєстрації, витребування та повернення майна та
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, який під час розгляду справи збільшив та остаточно просив установити факт безпідставної реєстрації Приватним нотаріусом права власності на об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 , за ТОВ «ФК «Вектор плюс»; витребувати вказану квартиру з незаконного володіння ТОВ «ФК «Вектор плюс» та скасувати державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за цим товариством.
		 
		На обґрунтування вказаних вимог позивач зазначив, що Приватний нотаріус безпідставно вніс запис про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ТОВ ««ФК «Вектор плюс», оскільки жодних доказів укладання окремого правочину - договору про задоволення вимог іпотекодержателяне надано. 
		 
		ОСОБА_1 вважав, що вказане майно вибуло з його законного володіння протиправно та перебуває в незаконному володінні відповідача. У Приватного нотаріуса були відсутні правові підстави реєструвати право власності на квартиру позивача за заявою ТОВ «ФК «Вектор плюс».
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 лютого 2016 року закрито провадження у справі у частині позовних вимог ОСОБА_1 про скасування рішення Приватного нотаріуса від 08 липня 2015 року № 22682447 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Вектор плюс».
		 
		Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що спір про оскарження дій або бездіяльності Приватного нотаріуса як державного реєстратора прав на нерухоме майно підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
		 
		Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 лютого 2016 року (суддя Братасюк В. М.) позов  ОСОБА_1 задоволено. Витребувано у ТОВ «ФК «Вектор плюс» та повернуто ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 зі скасуванням у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності ТОВ «ФК «Вектор плюс» на зазначену квартиру від 08 липня 2015 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції керувався тим, що спірна квартира, яка була відчужена за рішенням Приватного нотаріуса, вибула з володіння ОСОБА_1 поза його волею, оскільки, приймаючи рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, Приватний нотаріус порушив порядок проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, здійснив державну реєстрацію майна з перевищенням наданих законом повноважень. Реєстрація суперечить Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки квартира, яка належить позивачу, відповідає усім вимогам, які встановлені цим Законом, та на неї розповсюджується дія мораторію.
		 
		Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 04 липня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Вектор плюс» задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Апеляційний суд вважав, що, розглянувши позовні вимоги про повернення майна з чужого незаконного володіння шляхом скасування державної реєстрації з мотивів, викладених у позовній заяві, суд першої інстанції по суті вирішив позовну вимогу про визнання неправомірним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яка підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Оскільки питання щодо визнання неправомірним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вирішено ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 лютого 2016 року, то підстав для задоволення позову немає.
		 
		Посилаючись на вказане, апеляційний суд зазначив, що відсутні підстави для висновку про незаконне набуття ТОВ «ФК «Вектор плюс» права власності на квартиру    АДРЕСА_1 у спосіб, погоджений сторонами в іпотечному договорі.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У вересні 2016 року представник  ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. 
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиконанням умов цивільно-правової угоди з підстав порушення зобов`язань, тобто спір не є публічно-правовим.
		 
		Правовідносини, які виникли між сторонами у справі, не містять ознак публічності, так як діями відповідача зачіпаються права позивача у сфері приватноправових відносин, захист яких має здійснюватися в порядку цивільного судочинства.
		 
		Особа, яка подала касаційну скаргу, вважала, що суд першої інстанції правильно розглянув справу в порядку цивільного судочинства, а апеляційний суд навпаки зробив помилкові висновки.
		 
		Суд апеляційної інстанції помилково не застосував висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 14 червня 2016 року у справі № 21-14а16 щодо юрисдикції спору, який виник між сторонами.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою, а ухвалою від 13 лютого 2017 року справу призначено до судового розгляду. 
		 
		15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
		 
		Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		У березні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
		 
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 06 серпня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
		 
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		 
		Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
		 
		Суди встановили, що 22 травня 2007 року  ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , за яким ОСОБА_1 набув у власність зазначене нерухоме майно.
		 
		22 травня 2007 року ОСОБА_1 уклав із Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» (далі - АКБ «ТАС-Комерцбанк», Банк) кредитний договір № 1901/0507/71-140 та на забезпечення виконання своїх зобов`язань за цим договором передав в іпотеку Банку за договором від 22 травня 2007 року, укладеним між тими ж сторонами, зазначену квартиру.
		 
		У подальшому Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк»), яке є правонаступником АКБ «ТАС Комерцбанк», на підставі договору факторингу від 28 листопада 2012 року № 15 відступило ТОВ «ФК «Вектор плюс» право вимоги заборгованості за кредитним договором від 22 травня 2007 року № 1901/0507/71-140, укладеним з  ОСОБА_1 .
		 
		На підставі договору про відступлення прав за іпотечними договорами, укладеного 28 листопада 2012 року, ПАТ «Сведбанк» відступило ТОВ «ФК «Вектор плюс» як новому іпотекодержателю всі права первісного іпотекодержателя за іпотечними договорами.
		 
		Суди вважали установленим факт, що ТОВ «ФК «Вектор плюс» набуло статусу іпотекодержателя за договором іпотеки від 22 травня 2007 року, укладеним з ОСОБА_1 
		 
		08 липня 2015 року ТОВ «ФК «Вектор плюс» звернулося із заявою до Приватного нотаріуса про виключення іпотеки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідно до іпотечного договору, посвідченого Приватним нотаріусом та зареєстрованого в реєстрі за № 4894, щодо спірної квартири, та проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру за товариством. Заяву зареєстровано в реєстрі за № 2481.
		 
		Крім цього, ТОВ «ФК «Вектор плюс» подало окремо заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 12229527 на зазначену квартиру.
		 
		08 липня 2015 року Приватний нотаріус здійснив державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Вектор плюс».
		 
		Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 грудня 2015 року, номер запису 10323801, підставою виникнення права власності у ТОВ «ФК «Вектор плюс» на вказану квартиру зазначено договір іпотеки від 22 травня 2007 року.
		 
		Вирішуючи питання юрисдикційності спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
		 
		У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		 
		За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. 
		 
		За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
		 
		З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
		 
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
		 
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
		 
		Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
		 
		Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів. 
		 
		Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено у статті 15 ЦПК України (в зазначеній редакції), а саме: суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		 
		Частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України (у вказаній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. 
		 
		Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України). 
		 
		Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (у вказаній редакції) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
		 
		Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		 
		Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
		 
		Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі органу влади чи органу місцевого самоврядування, не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
		 
		Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
		 
		Аналіз змісту статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.
		 
		У поданому до суду в порядку цивільного судочинства позові  ОСОБА_1 , збільшивши вимоги, остаточно просив:
		- встановити факт безпідставної реєстрації Приватним нотаріусом права власності на об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 , за ТОВ «ФК «Вектор плюс»;
		- витребувати вказану квартиру з незаконного володіння ТОВ «ФК «Вектор плюс»;
		- скасувати державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ТОВ «ФК «Вектор плюс».
		 
		Зі змісту позовної заяви вбачається, що спір виник з приводу порушення права власності позивача на квартиру внаслідок дій Приватного нотаріуса щодо реєстрації такого права за ТОВ «ФК «Вектор плюс».
		 
		Спірні правовідносини пов`язані з реєстрацією майнових прав, що виникли на підставі договірних відносин і впливають на цивільні права позивача та відповідача - товариства.
		 
		Спір у цій справі не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, а стосується захисту його приватного інтересу, оскільки спір щодо реєстраційних дій стосується спору про право цивільне, в межах якого можуть бути вирішені й питання, пов`язані з правомірністю відступлення прав іпотекодержателя за іпотечним договором, укладеним з позивачем. 
		 
		Ураховуючи те, що спірні правовідносини пов`язані із захистом права власності позивача та з належністю виконання договорів кредиту й іпотеки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.
		 
		Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно.
		 
		Аналогічні висновки щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року (провадження № 14-275цс18), 04 вересня 2018 року (провадження № 11-377апп18), 07 листопада 2018 року (провадження № 11-961апп18), 13 листопада 2018 року (провадження         № 11-915апп18), 12 грудня 2018 року (провадження № 14-486цс18 та             № 14-511цс18), 23 січня 2019 року (провадження № 14-501цс18), 13 березня 2019 року (провадження № 14-56цс19, № 11-1137апп18), 10 квітня 2019 року (провадження № 14-119цс19), 24 квітня 2019 року (провадження № 14-2цс19) та 04 вересня 2019 року (провадження № 14-291цс19).
		 
		Отже, спори про визнання незаконними та скасування рішень нотаріусів, які діяли на виконання делегованих повноважень державного реєстратора, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно розглядаються за правилами цивільного судочинства, якщо такі спори стосуються захисту цивільного права, зокрема випливають з договірних відносин.
		 
		Апеляційний суд підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову вважав те, що, розглянувши вимоги про повернення майна з чужого незаконного володіння шляхом скасування державної реєстрації, суд першої інстанції по суті вирішив питання про визнання неправомірним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, що підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Оскільки питання щодо визнання неправомірним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вирішено ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 лютого 2016 року, то підстави для задоволення позову відсутні.
		 
		Велика Палата Верховного Суду вважає ці висновки помилковими з огляду на таке.
		 
		Згідно зі статтею 16 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій) не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикції різних судів.
		 
		Такі самі положення містяться й у статті 20 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року).
		 
		Статтею 19 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року), яка містить аналогічні положення, що і стаття 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій), передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
		 
		Позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою, що передбачено частиною другою статті 118 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення з позовом та розгляду справи в судах).
		 
		Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
		 
		Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного і обґрунтованого рішення.
		 
		Статтею 212 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах) установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Такі ж вимоги передбачені у статті 89 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
		 
		Під час перегляду справи в апеляційному суді статтею 309 ЦПК України передбачалося, що підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:
		1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;
		2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;
		3) невідповідність висновків суду обставинам справи;
		4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.
		 
		Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
		 
		Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
		 
		Указаних норм процесуального права апеляційний суд не дотримався, що призвело до неправильних висновків по суті вирішеного спору.
		 
		Зокрема, апеляційний суд не вказав, які саме норми матеріального та процесуального права порушив суд першої інстанції, крім цього, не послався на жодну з передбачених статтею 309 ЦПК України підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення, а зазначеної апеляційним судом підстави для цього стаття 309 ЦПК України не містить.
		 
		Фактично суд апеляційної інстанції обмежився лише визначенням юрисдикційності спору, зробив висновки, що спір належить до юрисдикції адміністративних судів, і не здійснив перегляду в повному обсязі.
		 
		Згідно з матеріалами справи апеляційний суд переглядав справу за апеляційною скаргою ТОВ «ФК «Вектор плюс» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 лютого 2016 року.
		 
		Ухвала Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 лютого 2016 року, якою провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 про скасування рішення Приватного нотаріуса від 08 липня 2015 року № 22682447 про реєстрацію права власності на спірну квартиру, ніким не оскаржена.
		 
		Апеляційний суд належним чином не з`ясував характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, не перевірив предмета і підстав поданого позову, не дослідив зібраних у справі доказів, не встановив обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, разом з тим не перевірив законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції по суті вирішеного спору та, скасовуючи його, не зазначив обставин і фактів на спростування висновків суду щодо наявності підстав для задоволення позову, внаслідок чого зробив передчасний висновок про відмову в задоволенні позову.
		 
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. 
		 
		Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частини третя, четверта статті 411 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року).
		 
		Оскільки Велика Палата Верховного Суду позбавлена можливості встановити нові обставини, дослідити нові докази та надати їм відповідну правову оцінку, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, оскаржуване рішення апеляційного суду - скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
		 
		У такому випадку розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не проводиться.
		 
		Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 406, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 -  ОСОБА_2  задовольнити частково.
		 
		Рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 04 липня 2016 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                   О. М. Ситнік
		Судді:                                    Н. О. Антонюк                                        Л. М. Лобойко
		Т. О. Анцупова                                       Н. П. Лященко
		Ю. Л. Власов                                           В. В. Пророк
		М. І. Гриців                                              Л. І. Рогач
		В. І. Данішевська                                  О. С. Ткачук
		Ж. М. Єленіна                                        В. Ю. Уркевич
		В. С. Князєв

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...