Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 387/1095/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із земельних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 16.10.2019.
Дата набрання законної сили: 09.10.2019
Номер судового провадження: 14-414цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		09 жовтня 2019 року
		м. Київ
		 
		Справа № 387/1095/17
		Провадження № 14-414цс19
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ситнік О. М.,
		 
		суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Фермерське господарство «Волков В. В.» (далі - ФГ «Волков В. В.»), ОСОБА_2 , 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Селянське фермерське господарство «Стойков Л . Д. » (далі - СФГ «Стойков Л. Д.»),
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ФГ «Волков В.  В. » 
		 
		на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 31 травня 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 15 травня 2019 року
		 
		у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ФГ «Волков В. В .», ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - СФГ «Стойков Л. Д.», про визнання договору недійсним та
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		12 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 5,5647 га, кадастровий номер 3521781500:02:002:0119, що знаходиться на території Гнатівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, укладений 15 лютого 2016 року між ОСОБА_2 та ФГ «Волков В. В.».
		 
		На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 15 грудня 2008 року ОСОБА_2 та СФГ «Стойков Л. Д. » уклали договір оренди земельної ділянки площею 5,5647 га, кадастровий номер 3521781500:02:002:0119, що знаходиться на території Гнатівської сільської ради Добровеличківського районуКіровоградської області.
		 
		Указаний договір оренди зареєстрований у відділі Держкомзему у Добровеличківському районі Кіровоградської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 03 червня 2011 року за № 352178154000114. Таким чином, СФГ «Стойков Л. Д . » набуло право користування (оренди) спірною земельною ділянкою з 03 червня 2011 року до 03 червня 2016 року.
		 
		У зазначеному договорі від 15 грудня 2008 року сторони не визначали, що договір набуває чинності саме з моменту його підписання, а тому всі істотні умови вказаного правочину, у тому числі і строк його дії, набули чинності саме з моменту державної реєстрації у силу вимог закону та діяли до 03 червня 2016 року.
		 
		Договір оренди достроково припинив свою дію 12 травня 2016 року за взаємною згодою сторін, що підтверджується додатковою угодою до договору оренди від 15 грудня 2008 року.
		 
		Таким чином, на вказану земельну ділянку з 03 червня 2011 року по 12 травня 2016 року діяло обтяження у формі права оренди СФГ «Стойков Л. Д.» на підставі договору оренди від 15 грудня 2008 року.
		 
		Після припинення у встановленому законом порядку вказаного договору оренди від 15 грудня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 13 травня 2016 року уклали договір про надання права користування земельною ділянкою, кадастровий номер 3521781500:02:002:0119, для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) строком на 50 років з дати державної реєстрації права емфітевзису. Це речове право зареєстровано 13 травня 2016 року за № 14544126, тобто договір діє до 13 травня 2066 року.
		 
		15 лютого 2016 року (у період дії договору оренди від 15 грудня 2008 року) ОСОБА_2 та ФГ «Волков В. В.» уклали договір оренди зазначеної земельної ділянки з кадастровим номером 3521781500:02:002:0119 площею 5,5647 га на території Гнатівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської областістроком на 7 років. 
		 
		04 березня 2016 року державний реєстратор Реєстраційної служби Добровеличківського районного управління юстиції Кіровоградської області відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за № 28599666 вніс запис № 13566583 щодо реєстрації права оренди вказаної земельної ділянки за цим договором.
		 
		24 березня 2016 року державний реєстратор скасував державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, кадастровий номер 3521781500:02:002:0119, площею 5,5647 га за договором оренди від 15 лютого 2016 року, укладеним між ФГ «Волков В. В.» та ОСОБА_2 
		 
		Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2016 року у справі № П/811/383/16 визнано протиправними дії державного реєстратора Реєстраційної служби районного управління юстиції Кіровоградської області щодо скасування 24 березня 2016 року державної реєстрації права оренди земельної ділянки, кадастровий номер 3521781500:02:002:0119, площею 5,5647 га за договором оренди від 15 лютого 2016 року, укладеним між ФГ «Волков В. В.» та ОСОБА_2 , а також зобов`язано Добровеличківську районну державну адміністрацію вчинити дії щодо скасування запису від 24 березня 2016 року про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки, кадастровий номер 3521781500:02:002:0119, площею 5,5647 га за договором оренди від 15 лютого 2016 року, укладеним між ФГ «Волков В. В.» та ОСОБА_2 
		 
		Тобто оспорюваний договір оренди від 15 лютого 2016 року укладений під час дії чинного та існуючого на той момент договору оренди від 15 грудня 2008 року. Одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну і ту саму земельну ділянку суперечить вимогам закону.
		 
		Крім цього, постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2017 року встановлено факт, що підставою для скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки вказано технічну помилку державного реєстратора, оскільки дія попереднього договору оренди від 15 грудня 2008 року не закінчилася.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 31 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 15 травня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано договір оренди земельної ділянки, укладений 15 лютого 2016 року між ОСОБА_2 та ФГ «Волков В. В.» щодо земельної ділянки площею 5,5647 га, кадастровий номер 3521781500:02:002:0119, право оренди на підставі якого зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 13566583, недійсним. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що заявлені позовні вимоги доведені належними і допустимими доказами.
		 
		Зокрема, суди зробили висновки, що ОСОБА_2 та ФГ «Волков В. В.» уклали 15 лютого 2016 року договір оренди під час дії попереднього договору оренди від 15 грудня 2008, укладеного між ОСОБА_2 та СФГ «Стойков Л . Д. », строк дії якого становив 5 років та який набрав чинності після його державної реєстрації, що мало місце 03 червня 2011 року.
		 
		При цьому суд урахував, що постановою Кропивницького апеляційного суду від 04 квітня 2019 року залишено без змін рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 03 жовтня 2018 року, яким відмовлено в задоволенні позову ФГ «Волков В. В.» до СФГ «Стойков Л. Д.», ОСОБА_2 , про визнання припиненим з 15 грудня 2013 договору оренди від 15 грудня 2008, укладеного між ОСОБА_2 та СФГ «Стойков Л . Д. ».
		 
		На підставі приписів частини четвертої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд вважав, що та обставина, що договір оренди від 15 грудня 2008 року, укладений між ОСОБА_2 та СФГ «Стойков Л. Д . », не припинив свою дію 15 грудня 2013 року, не підлягає доказуванню.
		 
		Суд зробив висновок, що оспорюваний правочин не відповідає вимогам частини першої статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а тому на підставі частини першої статті 215 цього Кодексу має бути визнаний недійсним.
		 
		Доводи ФГ «Волкова В. В.» про те, що дія попереднього договору оренди розпочалася з моменту його підписання сторонами, суд вважав помилковими.
		 
		Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 
		 
		У травні 2019 року ФГ «Волков В. В.» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду у частині позовних вимог ОСОБА_1 , спрямованих на захист його особистих майнових та немайнових прав за договором оренди земельної ділянки, укладеним між ОСОБА_2 та СФГ «Стойков Л. Д . », та відмовити у задоволенні іншої частини позовних вимог.
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що справа не відноситься до юрисдикції загальних судів, адже позивач ОСОБА_1 звернувся до суду не від свого імені як фізична особа, а від імені СФГ « Стойков Л . Д .», засновником якого він є. Тобто позов спрямований на захист корпоративних прав позивача в цьому господарстві. 
		 
		У зв`язку з цим ФГ «Волков В. В.» вважало, що суди розглянули в одному провадженні вимоги, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства.
		 
		Крім цього, зазначило, що суди задовольнили вимоги фізичної особи, яка діяла в інтересах юридичної особи, за межами представництва останньої, тому позов подано особою, яка не мала відповідних повноважень, що є підставою для залишення позову без розгляду.
		 
		Позиція інших учасників справи
		 
		У відзиві на касаційну скаргу позивач просив скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи особи, яка подала касаційну скаргу, є необґрунтованими й недоведеними та зводяться до переоцінки доказів.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за вказано касаційною скаргою. 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 10 липня 2019 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
		 
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 06 серпня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
		 
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		 
		Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		 
		Суди встановили, що згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії Р1 № 327579 земельна ділянка площею 5,56 га, кадастровий номер 3521781500:02:002:0119, належить ОСОБА_2 
		 
		15 грудня 2008 року ОСОБА_2 та СФГ «Стойков Л. Д.» в особі голови Стойкова Л . Д . уклали договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 5 років.
		 
		Згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки від 15 грудня 2008 року ОСОБА_2 передав земельну ділянку СФГ «Стойков Л. Д .».
		 
		Указаний договір оренди зареєстрований у відділі Держкомзему у Добровеличківському районі Кіровоградської області. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис від 03 червня 2011 року за № 352178154000114, що підтверджено відповідним записом у договорі оренди земельної ділянки від 15 грудня 2008 року, а також витягом з поземельної книги щодо зазначеної земельної ділянки, витягом з Державного земельного кадастру та реєстраційною справою до договору оренди.
		 
		Відповідно до додаткової угоди від 12травня 2016 року про припинення договору оренди від 15 грудня 2008 року, зареєстрованого 03 червня 2011 року за № 352178154000114 , ОСОБА_2 та СФГ «Стойков Л. Д.» уклали угоду, згідно з якою достроково припиняється строк дії договору оренди вказаної земельної ділянки, укладеного 15 грудня 2008 року між ОСОБА_2 та СФГ «Стойков Л.  Д .».
		 
		Тобто сторони договору підтвердили, що строк дії договору оренди земельної ділянки починає спливати з моменту його державної реєстрації.
		 
		Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 є єдиним засновником, підписантом та керівником СФГ « Стойков Л. Д. ».
		 
		15 лютого 2016 року ФГ « Волков В. В .» уклало з ОСОБА_2 договір оренди земельної ділянки загальною площею 5,56 га, кадастровий номер 3521781500:02:002:0119, строком на 7 років, та за актом приймання-передачі цього самого дня зазначену земельну ділянку передано ФГ «Волкову В. В.».
		 
		Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 04 березня 2016 року державним реєстратором вносився запис за № 13566583 на земельну ділянку, кадастровий номер 3521781500:02:002:0119, згідно з яким 01 березня 2016 року зареєстровано право оренди вказаної земельної ділянки строком на 7 років на підставі договору оренди від 15 лютого 2016 року, укладеного між ОСОБА_2 та ФГ «Волковим В. В.».
		 
		Згідно з відомостями з поземельної книги щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3521781500:02:002:0119 поземельну книгу відкрито 03 червня 2011 року, зазначено орендаря - СФГ «Стойков Л. Д . », власника - ОСОБА_2 , реєстраційний номер земельної ділянки - 13566546, строк дії речового права - 7 років з 15 лютого 2016 року.
		 
		Листом Добровеличківської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 28 березня 2016 року за № 01-35/13/2 надано інформацію, що 04 березня 2016 року державним реєстратором зареєстровано договори оренди на земельні ділянки: кадастровий номер 3521781500:02:002:0119, загальною площею 5,5647, та кадастровий номер 3521781500:02:002:0118, загальною площею 5,7211, але 24 березня 2016 року ці договори видалені з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно через технічну помилку державного реєстратора, адже дії попередніх договорів не закінчилися і спливають лише 03 червня 2016 року, що зазначено у витязі з Державного земельного кадастру про земельні ділянки.
		 
		Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2017 року у справі № П/811/383/16 визнано протиправними дії державного реєстратора Реєстраційної служби Добровеличківського районного управління юстиції Кіровоградської області щодо скасування 24 березня 2016 року державної реєстрації права оренди земельної ділянки, кадастровий номер 3521781500:02:002:0119, площею 5,5647 га, за договором оренди від 15 лютого 2016 року, укладеним між ФГ «Волков В. В.» та ОСОБА_2 (запис про речове право № 13566583). Постанова набрала законної сили 23 травня 2017 року.
		 
		Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 червня 2016 року у справі № П/811/633/16 у задоволенні позову ФГ «Волков В. В.» до відділу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Добровеличківському районі Кіровоградської області про визнання протиправними дій відмовлено у повному обсязі. Постанова набрала законної сили 23липня 2016 року.
		 
		Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 30 травня 2018 року станом на дату судового розгляду наявний реєстраційний запис за № 24205224, згідно з яким 26 грудня 2017 року зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3521781500:02:002:0119 строком на 7 років на підставі договору оренди від 15 лютого 2016 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_12 .
		 
		Згідно з договором про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 13 травня 2016 року ОСОБА_2 уклав зі ОСОБА_1 нотаріально посвідчений договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) строком на 50 років, про що державним реєстратором Добровеличківської районної державної нотаріальної контори Головного територіального управління юстиції в Кіровоградській області внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 927.
		 
		Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 13 грудня 2017 року державним реєстратором вносився запис за № 14544126 на земельну ділянку, кадастровий номер 3521781500:02:002:0119, за договором про право користування (емфітевзис) земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . 
		 
		Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 04 серпня 2017 року у справі № 387/458/17 визнано договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), укладений 13 травня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 строком на 50 років, на земельну ділянку, кадастровий номер 3521781500:02:002:0119, посвідчений державним нотаріусом Добровеличківської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області Левітчук Г. Б., зареєстрований в реєстрі за № 927, - недійсним з моменту його укладення.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 29 листопада 2017 року рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 04 серпня 2017 року залишено без змін.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за № 387/458/17 за позовом ФГ «Волков В. В.» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання договору емфітевзису недійсним.
		 
		Вирішуючи питання юрисдикційності спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
		 
		У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		 
		За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. 
		 
		За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
		 
		З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
		 
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
		 
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
		 
		ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, - на час звернення до суду з позовом) пунктами 1, 3 частини першої статті 15 передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		 
		У статті 19 ЦПК України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року, - на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
		 
		Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, які виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.
		 
		У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
		 
		Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
		 
		Стаття 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) передбачала, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності.
		 
		У пунктах 1, 4 частини першої статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) визначено юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, правами та обов`язками учасників (засновників, акціонерів, членів) такої особи, крім трудових спорів.
		 
		Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 20 ГПК України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
		 
		Отже, на момент звернення до суду у цій справі сторонами у господарському процесі за загальним правилом могли бути юридичні особи та фізичні особи - підприємці. 
		 
		Розмежування компетенції судів з розгляду земельних спорів здійснено відповідно до їх предмета та суб`єктного складу учасників. Крім спорів, зокрема, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, вирішення яких віднесено до компетенції адміністративних судів, земельні спори, сторонами в яких є, насамперед, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, про захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів розглядаються господарськими судами, а інші - за правилами цивільного судочинства. 
		 
		У поданому до суду в порядку цивільного судочинства позові ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 5,5647 га, кадастровий номер 3521781500:02:002:0119, що знаходиться на території Гнатівської сільської ради Добровеличківського районуКіровоградської області, укладений 15 лютого 2016 року між ОСОБА_2 та ФГ «Волков В. В.».
		 
		ОСОБА_1 подав позов як фізична особа.
		 
		Відповідачами зазначено ФГ «Волков В. В.» (юридична особа) та ОСОБА_2 (фізична особа) - власника земельної ділянки.
		 
		Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, зазначено СФГ «Стойков Л. Д.» (юридична особа).
		 
		Зі змісту позовної заяви вбачається, що позов спрямований на захист прав ОСОБА_1 саме як фізичної особи на користування спірною земельною ділянкою на підставі укладеного 13 травня 2016 року між ним та ОСОБА_2 договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) строком на 50 років (речове право зареєстровано 13 травня 2016 року за № 14544126).
		 
		Позивач зазначав, що він як добросовісний набувач речового права має законний інтерес, спрямований на реалізацію свого права емфітевзису у порядку, встановленому законодавством, і такий інтерес на час звернення до суду з позовом порушується відповідачами у спосіб укладення оспорюваного договору оренди.
		 
		Відповідно до вимог статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. 
		 
		Аналогічне положення міститься у статті 2 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року, згідно з частиною другою якої суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
		 
		Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом; стаття 5 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року).
		 
		Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів. 
		 
		За змістом статті 11 ЦПК України (у вказаній редакції) саме позивачу надавалося право визначати підставу та предмет позову, а в контексті статті 33 ЦПК України - визначати склад осіб, які беруть участь у справі, - відповідача та третіх осіб. 
		 
		У частині першій статті 26 ЦПК України зазначено, що у справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб.
		 
		Згідно з частиною першою статті 30 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач та відповідач.
		 
		Відповідно до статті 34 ЦПК України передбачена можливість участі у справі третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
		 
		За будь-яких обставин участь третіх осіб у справі, а також їхній правовий статус не може бути визначальним при визначенні юрисдикційності справи, оскільки суб`єктна юрисдикція визначається відповідно до правового статусу сторін спору, а предметна - за змістом правовідносин, які виникли між сторонами.
		 
		Позовні вимоги стосуються речового права на земельну ділянку, що належить фізичній особі, на яку заявлені речові права іншої особи, яка є юридичною особою.
		 
		З огляду на вказане безпідставними є наведені в касаційній скарзі доводи стосовно юрисдикційності справи, а саме - що суди розглянули в одному провадженні вимоги, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства.
		 
		Посилання у касаційній скарзі на те, що позивач ОСОБА_1 звернувся до суду не від свого імені як фізична особа, а від імені СФГ « Стойков Л . Д .», засновником якого він є, тому позов спрямований на захист корпоративних прав позивача в цьому господарстві, спростовується змістом позовної заяви. 
		 
		Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 подав позов у власних інтересах як фізична особа, а не як представник СФГ «Стойков Л . Д. », яке він має право представляти як голова фермерського господарства, без додаткових доказів на підтвердження повноважень.
		 
		З урахуванням предмета та змісту позовних вимог, суб`єктного складу спору - справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства і законно розглянута загальними судами.
		 
		Із матеріалів справи та змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що суди порушили правила предметної чи суб`єктної юрисдикції.
		 
		Стосовно висновків судів по суті вирішеного спору слід зазначити таке.
		 
		Статтею 792 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
		 
		Таким законом є, зокрема, Закон України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин - укладення оспорюваного договору оренди), згідно зі статтею 13 якого договір оренди землі - цедоговір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
		 
		Згідно зі статтею 18 Закону № 161-XIV договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.
		 
		У статті 24 Закону № 161-XIV передбачено, що орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою.
		 
		Спори, пов`язані з орендою землі, вирішуються у судовому порядку (стаття 35 Закону № 161-XIV).
		 
		Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав.
		 
		Відповідно до частини другої статті 126 ЗК України право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.
		 
		На час державної реєстрації права оренди у пунктах 2, 3 частини першої статті 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 11 лютого 2010 року № 1878 «Про внесення змін до Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачалося, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження фактів виникнення переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		 
		Обов`язковій державній реєстрації підлягає, зокрема, і право оренди земельної ділянки. Державна реєстрація прав на нерухоме майно в порядку, встановленому цим Законом, здійснюється з 01 січня 2013 року.
		 
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди обґрунтовано вважали, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки від 15лютого 2016 року       ОСОБА_2 та ФГ «Волкова В. В.» уклали під час дії договору оренди земельної ділянки від 15 грудня 2008 року, укладеного між ОСОБА_2 та СФГ «Стойков Л . Д. », строк дії якого становив 5 років та який набрав чинності після його державної реєстрації - 03 червня 2011 року.
		 
		Посилаючись на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 03 жовтня 2018 року, залишене без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 04 квітня 2019 року, яким відмовлено в задоволенні позову ФГ «Волков В. В.» до СФГ «Стойков Л. Д.», ОСОБА_2 про визнання припиненим з 15 грудня 2013 року договору оренди земельної ділянки від 15 грудня 2008 року, укладеного між ОСОБА_2 та СФГ «Стойков Л. Д.», суди вважали установленою і такою, що не підлягає доказуванню, обставину про те, що договір оренди від 15 грудня 2008 року, укладений між ОСОБА_2 та СФГ «Стойков Л . Д. », не припинив свою дію 15 грудня 2013 року.
		 
		Велика Палата Верховного Суду погоджується з указаними висновками та вважає за необхідне зазначити таке.
		 
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 10 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позову; стаття 12 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року - на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій).
		 
		За приписами статті 57 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову до суду) доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Аналогічні норми містяться у статті 76 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
		 
		Статтею 212 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову) установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Такі ж вимоги передбачені у статті 89 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
		 
		За приписами частини четвертої статті 82 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		 
		Аналогічну норму містила частина третя статті 61 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом).
		 
		За змістом оскаржуваних судових рішень суди, крім іншого, установили, що рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 04 серпня 2017 року у справі № 387/458/17 визнано недійсним з моменту укладення договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), укладений 13 травня 2016 року між  ОСОБА_2 та    ОСОБА_1 строком на 50 років, на земельну ділянку, кадастровий номер 3521781500:02:002:0119, посвідчений державним нотаріусом Добровеличківської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області Левітчук Г. Б., зареєстрований в реєстрі за № 927.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 29 листопада 2017 року рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 04 серпня 2017 року залишено без змін.
		 
		Також суди встановили, що ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 387/458/17 за позовом ФГ «Волков В. В.» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання договору емфітевзису недійсним (т. 2, а. с. 106, 107).
		 
		Законом України від 22 грудня 2005 року № 3262-IV «Про доступ до судових рішень» (далі - Закон № 3262-IV) регулюються відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень (рішень, судових наказів, постанов, вироків, ухвал), ухвалених судами загальної юрисдикції, та ведення Єдиного державного реєстру судових рішень (стаття 1 цього Закону). 
		 
		Згідно з частиною першою статті 6 Закону № 3262-IV кожен має право повністю або частково відтворювати судові рішення, що проголошені судом прилюдно, у будь-який спосіб, у тому числі через оприлюднення в друкованих виданнях, у засобах масової інформації, створення електронних баз даних судових рішень. 
		 
		Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (частина третя статті 6 Закону № 3262-IV).
		 
		У справі на а. с. 189, 190 у т. 1 знаходиться постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі № 387/458/17-ц (провадження № 61-438св18), якою касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково: рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 04 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 29 листопада 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Указана постанова міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень за № 75099386.
		 
		Скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд керувався тим, що суди не встановили фактичних обставин у справі, не перевірили правомірність укладення та чинність цивільно-правових договорів щодо користування спірною земельною ділянкою, не надали належну правову оцінку доводам відповідачів щодо відсутності правових підстав для реєстрації договору оренди від 15 лютого 2016 року.
		 
		Верховний Суд вважав передчасним висновок судів попередніх інстанцій про недійсність договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 13 травня 2016 року у зв`язку з укладенням його у період дії договору оренди землі від 15 лютого 2016 року. При цьому зазначив, що договір оренди від 15 грудня 2008 року зареєстрований 03 червня 2011 року, строк його дії - 5 років. Верховний Суд послався на те, що суди попередніх інстанцій не перевірили правомірність укладення договору оренди від 15 лютого 2016 року та умови його державної реєстрації.
		 
		Згідно з положеннями частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
		 
		Саме посилаючись на вказаний договір від 13 травня 2016 року, укладений із  ОСОБА_2 , ОСОБА_1 вважав, що набув за цим договором речове право на земельну ділянку, і, як наслідок, вважав, що оспорюваним у цій справі договором оренди від 15 лютого 2016 року, укладеним між ОСОБА_2 та ФГ «Волков В. В.», порушено його права.
		 
		Зазначене вказує на те, що оскаржувані у цій справі судові рішення є законними та обґрунтованими, відповідають основним завданням цивільного судочинства та спрямовані на відновлення порушених прав позивача.
		 
		Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		З огляду на вказане оскаржувані судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. У такому разі розподіл судових витрат згідно зі статтею 141 ЦПК України не проводиться.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційну скаргу Фермерського господарства «Волков В. В.» залишити без задоволення.
		 
		Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 31 травня 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 15 травня 2019 року залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                   О. М. Ситнік
		Судді:                                    Н. О. Антонюк                                        Л. М. Лобойко
		Т. О. Анцупова                                       Н. П. Лященко
		Ю. Л. Власов                                           В. В. Пророк
		М. І. Гриців                                              Л. І. Рогач
		В. І. Данішевська                                  О. С. Ткачук
		Ж. М. Єленіна                                        В. Ю. Уркевич
		В. С. Князєв

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...