Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 751/1292/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності; Грабіж.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 16.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 16.10.2019.
Дата набрання законної сили: 10.10.2019
Номер судового провадження: 51-1824км19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12016270010009103

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		10 жовтня 2019 року
		м. Київ
		Справа № 751/1292/17
		Провадження № 51  1824 км 19
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		 
		головуючого  ОСОБА_1 ,
		суддів:  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		за участю: 
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 , 
		прокурора  ОСОБА_5 ,
		 
		розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016270010009103 від 22 вересня 2016 року, щодо 
		ОСОБА_6 ,
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Сумської області, м. Кролевець, мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, раніше судимого за вироком Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 червня 2016 року за ст. 186 ч. 3, ст.ст. 75, 76 КК України до 4 років позбавлення волі з випробуванням із іспитовим строком 2 роки,
		за ст. 186 ч. 2 КК України, 
		за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_6  адвоката  ОСОБА_7 на вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 січня 2018 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 14 січня 2019 року щодо ОСОБА_6 . 
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 січня 2018 року засуджено ОСОБА_6 за ст. 186 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 2 місяці.
		На підставі ст. 71 ч. 1 КК України до призначеногоОСОБА_6 покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 червня 2016 року у виді 6 місяців позбавлення волі і остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 8 місяців.
		Початок строку відбування покаранняОСОБА_6 вказано обчислювати з дня приведення вироку суду до виконання.
		Процесуальні витрати на залучення експерта дляпроведення судово-товарознавчої експертизи № 4607\16-24 від 22.12.2016 в сумі 176 грн. 20 коп. віднесено на рахунок держави.
		Прийнято рішення щодо речових доказів.
		Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за вчинення злочину за наступних обставин. 
		Так, 21 вересня 2016 року близько 18 год. 30 хв. ОСОБА_6 , знаходячись біля будинку № 42а по проспекту Миру в м. Чернігові, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, маючи умисел на заволодіння чужим майном, шляхом ривка відкрито заволодів гаманцем, який для потерпілої не має матеріальної цінності з грошовими коштами в сумі 1900 грн. та 800 російських рублів, що відповідно до курсу валют Національного банку України станом на 21.09.2016 становить 318 грн. 80 коп., а всього відкрито заволодів майном на загальну суму 2218, 80 грн., що належить ОСОБА_8 , чим спричинив останній майнову шкоду на вказану суму.
		Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 14 січня 2019 року апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_6  адвоката ОСОБА_7 та прокурора залишено без задоволення, а вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 січня 2018 року залишено без зміни.
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала 
		У касаційній скарзі захисник просить скасувати вирок та ухвалу щодо ОСОБА_6 та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Вказує на допущені, на його думку, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які є підставами для їх скасування. Зокрема, зазначає, що сторона обвинувачення не забезпечила участі свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 під час судового розгляду, які були зазначені в реєстрі матеріалів досудового розслідування, безпідставно відмовивши в задоволенні клопотання про їх повторний виклик, що суперечить положенням ст. 327 ч. 1 КПК України. Крім того, захисник вказує на те, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 про надання йому часу для підготовки до виступу в судових дебатах, що призвело до порушення ст. 6 ч. 3 п. b) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, якою передбачено право кожного обвинуваченого мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту. Також вказує на те, що 03 січня 2017 року судове засідання суду першої інстанції відбулось без участі потерпілої ОСОБА_8 , яка не була повідомлена належним чином про дату, час та місце цього судового засідання, а суд в порушення вимог ст. 325 КПК України не поставив на розгляд питання про можливість здійснення судового розгляду за таких обставин, що є підставою для скасування вироку.
		Заперечень на касаційну скаргу захисника від учасників судового провадження не надходило. 
		Позиції учасників судового провадження 
		Прокурор у судовому засіданні вважав касаційну скаргу захисника необґрунтованою та просив залишити її без задоволення. 
		Мотиви Суду 
		Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків. 
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
		Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.
		Так, на підтвердження винуватості ОСОБА_6 та доведеності його вини у вчиненні злочину, передбаченого ст. 186 ч. 2 КК України, суд обґрунтовано послався на показання потерпілої ОСОБА_8 , яка в судовому засіданні місцевого суду вказала на обставини викрадення в неї молодим хлопцем майна, що сталася 21 вересня 2016 року, зазначивши, що в ході проведення слідчих дій вона чітко впізнала ОСОБА_6 як особу, що відкрито викрала у неї майно.
		Свідок ОСОБА_15 в місцевому суді підтвердив такі показання потерпілої, вказавши, що 10 січня 2017 року він разом з дівчиною були присутні в якості понятих під час проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_6 , який розказав та показав, що 21.09.2016 року, у вечірній час біля кафе «ARBUZZO» в м. Чернігові, він підбіг зі спини до дівчини і вирвав у неї з рук гаманець з грошима, після чого втік. Також свідок зазначив, що ОСОБА_6 в ході проведення експерименту розповідав все добровільно, поводився розкуто. В протоколі проведення слідчого експерименту все викладе відповідає дійсності. Зауважень та заяв на протокол у присутніх не було.
		Крім того, суд першої інстанції, визнаючи вину ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 186 ч. 2 КК України, доведеною, послався у вироку і на інші докази, зокрема на: протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 21.09.2016 року; протокол проведення слідчого експерименту від 10.01.2017 із фототаблицею до нього, за яким ОСОБА_6 у присутності понятих пояснив та показав на місці про обставини вчиненого ним злочину відносно невідомої йому дівчини, до якої він підбіг зі спини, вирвав у неї з руки гаманець і побіг у напрямку хвіртки у паркані на територію Чернігівської міської лікарні № 1, в гаманці було 1900 грн. та 800 російських рублів; протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 27.02.2017року, згідно якого потерпіла ОСОБА_8 впізнала ОСОБА_6 , як особу, яка 21.09.2016 року відкрито викрала належне їй майно.
		Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_6 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ст. 186 ч. 2 КК України. При цьомусуд оцінив докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів  з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. 
		Щодо доводів касаційної скарги захисника про те, що місцевий суд не забезпечив допиту ряду свідків обвинувачення, то такі не знайшли свого підтвердження з огляду на таке.
		Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
		Однією з таких умов є виклик судом свідків у кримінальному провадженні, допит яких просять здійснити сторони кримінального провадження для підтвердження або ж спростування позицій (версій). 
		При цьому, забезпечення участі свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом покладається саме на сторону обвинувачення.
		Свідки обвинувачення ОСОБА_14 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 неодноразово викликалися до суду першої інстанції повістками, проте здійснити їх допит не виявилося за можливе, оскільки стороною обвинувачення в порушення вимог ст. 23 ч. 3 КПК України не було забезпечено їх участь в судовому засіданні суду першої інстанції.
		Після заявленого захисником  ОСОБА_7 клопотання про необхідність повторно викликати цих свідків і покласти обов`язок забезпечення їх участі в судовому засіданні вже на сторону захисту, судом обґрунтовано було відмовлено у його задоволенні, оскільки вказаних свідків мали допитати про обставини щодо викрадення у потерпілої ОСОБА_8 мобільного телефону, що згідно обвинувального акту не ставилось у провину обвинуваченому та про що суд зазначив учасникам судового розгляду.
		За таких обставин, доводи касаційної скарги про невиконання судом вимог ст. 22 ч. 6 КПК України є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами кримінального провадження. 
		Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст.ст. 370, 374 КПК України.
		Розглядаючи кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 та прокурора, суд апеляційної інстанції доводи апеляційної скарги захисника, які аналогічні доводам його касаційної скарги, в тому числі щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, зокрема неповідомлення потерпілої ОСОБА_8 належним чином про судовий розгляд 03 січня 2017 року, а також ненадання обвинуваченому ОСОБА_6 часу для підготовки для судових дебатів, належним чином перевірив і обґрунтовано визнав такими, що не відповідають матеріалам кримінального провадження та не ґрунтуються на вимогах закону. 
		Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні ним злочину, передбаченого ст. 186 ч. 2 КК України, виходячи з встановлених обставин та наявних доказів, яким була дана належна оцінка і зроблені правильні висновки.
		При цьому, в суді апеляційної інстанції засуджений ОСОБА_6 повністю визнав свою вину у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення, підтримавши апеляційну скаргу захисника в частині щодо порушення судом вимог ст. 22 ч. 6 КПК України, та зазначив, що дійсно вчинив грабіж щодо потерпілої ОСОБА_8 . При цьому просив його суворо не карати, так як він зробив для себе належні висновки, протягом останніх 2 років не вчиняв кримінальних правопорушень і вів законослухняний спосіб життя.
		Не знайшов обґрунтованими апеляційний суд і посилання захисника в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не було належним чином повідомлено потерпілу ОСОБА_8 про явку в судове засідання, зазначивши, що потерпіла ОСОБА_8 була присутня у підготовчому судовому засіданні 08 червня 2017 року та судових засіданнях 15 листопада 2017 року, 29 листопада 2017 року і надавала пояснення з приводу обставин викрадення у неї майна обвинуваченим.
		Дав апеляційний суд належну оцінку і доводам апеляційної скарги захисника про те, що місцевим судом було безпідставно відмовлено обвинуваченому ОСОБА_6 у наданні йому часу 1-2 дні для підготовки виступу у судових дебатах, що, на думку, захисника порушило право обвинуваченого на захист, зазначивши в ухвалі підстави, з яких визнав їх необґрунтованими. 
		Статтею 322 КПК визначено вичерпний перелік випадків відкладення судового засідання, які не вважаються порушенням безперервності судового розгляду, проте відкладення судового розгляду для підготовки до участі у судових дебатах до них не відноситься.
		Право підозрюваного на захист закріплено у ст.ст. 59, 63, 129 Конституції України. Конституцією України забезпечується кожному право на професійну правничу допомогу, вказується, що кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. 
		Закріплене у ст. 6(3)b Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі  Конвенції) право обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту застосовується на усіх етапах кримінального провадження, у тому числі й під час судового провадження. 
		Це право було розтлумачено Європейським судом з прав людини як вимога, яка надає обвинуваченому змогу організувати (підготувати) свій захист належним чином та без обмежень можливостей викласти усі відповідні аргументи сторони захисту перед Судом і, таким чином, повпливати на перебіг судового розгляду (рішення у справі «Can v. Austria»).
		Для забезпечення права мати достатній час та можливості для підготовки до захисту слід враховувати низку умов, зокрема: характер справи, її складність, стадію, на якій знаходиться кримінальне провадження, завантаженість захисників; дотримання чіткого балансу між забезпеченням права, гарантованого ст. 6(3)b Конвенції в частині достатності часу, і розумними строками провадження (ст. 6(1) Конвенції) та інші.
		Під час усього судового розгляду ОСОБА_6 надавалась кваліфікована правова допомога захисника, справа одноепізодна та складалась із двох томів, в суді першої інстанції перебувала тривалий час  з 02.03.2017 року по 04.01.2018 року, протягом якого сторона захисту мала достатньо часу і можливостей узгодити свою позицію та підготуватись до судових дебатів.
		Право на захист засудженого ОСОБА_6 під час судових дебатів було реалізовано як наданням йому слова безпосередньо, так і шляхом виступу його захисника ОСОБА_7 в його інтересах.
		Засуджений ОСОБА_6 реалізував своє право на виступ в судових дебатах і під час розгляду кримінального провадження судом апеляційної інстанції, підтримавши виступ свого захисника. 
		За таких обставин, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати, що місцевий суд розглянув кримінальне провадження з порушенням права обвинуваченого ОСОБА_6 на захист. 
		Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст.ст. 370, 419 КПК України. 
		У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини ОСОБА_6 та правильність кваліфікації його дій. 
		Об`єктивних даних, що вказували б на вчинення злочину за інших обставин та на відсутність в діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ст. 186 ч. 2 КК України, колегія суддів за матеріалами провадження не знаходить і передбачені законом підстави для перевірки цього відсутні.
		Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги захисника, скасування вироку та ухвали і призначення нового розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_6 в суді першої інстанції не знаходить.
		Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 січня 2018 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 14 січня 2019 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника  адвоката ОСОБА_7  без задоволення.
		Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		ОСОБА_1   ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...