Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 802/3879/14-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 16.10.2019. Зареєстровано: 17.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 17.10.2019.
Дата набрання законної сили: 10.10.2019
Номер судового провадження: К/9901/2851/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		10 жовтня 2019 року 
		Київ
		справа №802/3879/14-а
		адміністративне провадження №К/9901/2851/19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Єресько Л.О.,
		суддів: Загороднюка А.Г.,  Соколова В.М., 
		за участю: 
		секретаря судового засідання Фрідманн Н.А.,
		представника відповідача - Гугуєвої О.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 802/3879/14-а
		за позовом ОСОБА_1 до Центральної виборчої комісії України про стягнення коштів, компенсації та моральної шкоди
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 
		на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року про залишення позовних вимог в частині без розгляду, постановлену у складі колегією суддів у складі головуючого судді Томчука А.В., Комара П.А., Слободонюка М.В.,
		на ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2015 року, постановлену у складі колегії головуючого судді Курки О.П., Білоуса О.В., Совгири Д.І.,
		на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Томчука А.В., Комара П.А., Слободонюка М.В., 
		та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2015 року, постановлену колегією суддів у складі: головуючого судді Курки О.П., Білоуса О.В., Совгири Д.І.,
		 
		УСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
		У    листопаді 2014 року ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центральної виборчої комісії України (надалі - відповідач, ЦВК) про стягнення:
		- середньомісячного заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 01 жовтня 2013         року по 01 листопада 2014 року в розмірі 12 870 грн; 
		- середньомісячного заробітку за затримку видачі трудової книжки за період з 12 лютого 2010 року по 27 жовтня 2011 року в розмірі 19 495 грн;
		- компенсації за дні невикористаних відпусток за період з 27 листопада 2009 року по 27 жовтня 2011 року в розмірі 1980 грн;
		- компенсації втрати коштів унаслідок інфляції на суму 2380 грн; 
		- моральної шкоди за тривале порушення трудових прав в розмірі 5000 грн; 
		- 500 грн у відшкодування понесених витрат;
		- 1000 грн витрат на юридичну допомогу.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення норм чинного законодавства відповідачем лише в жовтні 2013 року на виконання рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 12 лютого 2010 року виплачено частину боргу. В той же час  позивачу не в повному обсязі виплачено заборгованість по заробітній платі (компенсація за дні невикористаних відпусток, за затримку трудової книжки і повного розрахунку та індексацію коштів, внаслідок затримки виплати), у зв`язку з чим він має право на відшкодування за затримку розрахунку при звільненні    відповідно до приписів статті 117    Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). В лютому 2014 року ЦВК невмотивовано відмовила у розгляді письмової заяви позивача про погодження розрахунку, що визнано постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2014  року, якою встановлено факт порушення відповідачем його прав та видано виконавчий лист щодо зобов`язання ЦВК розглянути заяву стосовно виплати боргу. 
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
		Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2014 року відмовлено у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення 19 495 грн середньомісячного заробітку за затримку видачі трудової книжки за період з 12 лютого 2010 року по 27 жовтня 2011 року на підставі пункту 2 частини 1 статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, оскільки дане питання вже вирішено судами за позовом позивача в іншій справі. Дана ухвала не оскаржувалася в апеляційному порядку.
		В іншій частині позовних вимог відкрито провадження ухвалою від 10 листопада 2014 року.
		Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року, залишеною ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2015 року без змін, позовну заяву ОСОБА_1 до ЦВК в частині позовних вимог про стягнення компенсації за дні невикористаних відпусток за період з 27 листопада 2009 року по 27 жовтня 2011 року та середньомісячного заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 01 жовтня 2013 року по 04 травня 2014 року залишено без розгляду на підставі пункту 9 частини 1 статті 155 КАС    України (у редакції, чинній на час прийняття судових рішень).
		Залишаючи позов ОСОБА_1 в цій частині без розгляду суд першої інстанції, із висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в цей період позивач не вступав в трудові відносини з відповідачем, з чого слідує, що вимога про стягнення середньомісячного заробітку за затримку повного розрахунку не є оплатою праці ОСОБА_1 , а тому в даному випадку застосовується загальний шестимісячний строк звернення до суду, встановлений частиною 2 статті 99 КАС України. Враховуючи, що позивачем ні в позовній заяві ні в доданих до неї матеріалах не заявлено обґрунтованого клопотання про наявність поважних причин пропуску строків звернення до адміністративного суду, та не надано доказів на підтвердження таких причин, то судом застосовано наслідки пропуску строку звернення до суду без поважних причин та залишено в цій частині позов без розгляду.
		Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2015 року, у задоволенні адміністративного позову в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ЦВК про стягнення компенсації втрати коштів унаслідок інфляції, моральної шкоди,  відшкодування витрат, витрат на юридичну допомогу - відмовлено.
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в цій частині суд першої інстанції, із висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ЦВК не є правонаступником окружної виборчої комісії територіального виборчого округу № 11, а отже, не є в спірних правовідносинах суб`єктом відповідальності, визначеним нормами трудового законодавства. Тож оскільки судами попередніх інстанцій не встановлено порушення відповідачем трудових прав права позивача, то суди дійшли висновку, що вимога про компенсацію витрат коштів внаслідок інфляції та моральної шкоди задоволенню не підлягає. А у зв`язку з тим, що позивачем в установленому законом порядку не підтверджено понесені ним витрати на правову допомогу та будь - які інші витрати, пов`язані із розглядом справи, то за розсудом суду заявлені витрати не можуть бути відшкодовані з Державного бюджету України.
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції.
		02 квітня 2015 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року про залишення позовних вимог в частині без розгляду, на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року про відмову у задоволенні іншої частини позовних вимог та ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2015 року у справі № 802/3879/14-а, якими вищевказані ухвала та постанова суду першої інстанції залишені без змін, де просив скасувати оскаржувані рішення судів, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
		Касаційна скарга подана з підстав порушенням судами норм процесуального та матеріального права. 
		В обґрунтування незгоди із ухвалами судів попередніх інстанцій про залишення частини позовних вимог без розгляду скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій помилково рахували строк звернення до суду із означеними позовними вимогами з лютого 2014 року, вважає, що цей строк необхідно рахувати з моменту ухвалення постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 24 червня 2014 року у справі № 802/643/14-а, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 року, якою зобов`язано ЦВК розглянути заяву та надати відповідь стосовно розрахунку і боргам по суті, а тому дата відмови ЦВК і є відліком порушення права. Зауважив, що суд не дослідив та не надав оцінки рішенням суддів у цивільній справі № 2/968/11, які ухвалою Вищого спеціалізованого суду України скасовані, а справа направлена до адміністративного суду першої інстанції і зараз перебуває за № 2-а/0270/93/12 на розгляді Вінницького окружного адміністративного суду.
		В обґрунтування касаційної скарги в частині незгоди з постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року про відмову у задоволенні іншої частини позовних вимог, залишеної без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2015 року, скаржник вказував, що суди не застосували норми матеріального прав, а саме постанову Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати. Так, відповідач мав виплатити кошти позивачу в 2009 році, серпні 2010 року, а фактично виплатив в жовтні 2010 року, тобто ця затримка і є порушенням ЦВК статей 47, 116, 117 КЗпП. Посилався на те, що судом не взято до уваги ті обставини, що скаржник саме до ЦВК написав заяву про згоду працювати на виборах, саме ЦВК призначала на посаду та звільняла з посади та оформлювала трудову книжку, саме ЦВК утворило окружну виборчу комісію територіального виборчого округу № 11 та фінансувало його діяльність, в тому числі заробітну плату членам окружних виборчих комісій.
		Крім того, зазначав, що в порушення статей 2, 21 Закону України «Про виконання рішень та застування практики Європейського суду з прав людини» суди не прийняли до уваги відповідні рішення ЄСПЛ, які наявні в матеріалах справи, що винесені на користь позивача, де ЄСПЛ звернув увагу, що звільнення ЦВК з посади ОСОБА_1 відбулось в період перебування в лікарні, трудова книжка була видана із затримкою в 2 роки та із затримкою в чотири роки ЦВК проведено розрахунок.
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 вересня 2016 року              касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано  ухвалу та постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року, ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2015 року, провадження у         справі закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 157 КАС         України (у редакції, чинній на час прийняття судових рішень).
		Закриваючи провадження у даній справі, Вищий адміністративний суд України виходив з того, що робота у виборчій комісії в цілому та, зокрема, на посаді її секретаря не є проходженням особою публічною служби. А тому суди першої та апеляційної інстанції, розглянувши справу по суті, не врахували юридичної природи спору, що виник між сторонами, та не звернули увагу на те, що даний спір не пов`язаний з питаннями прийняття на публічну службу, її проходженням та звільненням з неї, а стосується трудових відносин й отже не належить до категорії спорів, які підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
		Не погодившись із рішенням суду касаційної інстанції, ОСОБА_1  03 жовтня 2016 року подав заяву про його перегляд Верховним Судом України, посилаючись на наявність установленої         статтею 237 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, зокрема статей 46, 116, 117 КЗпП.
		В обґрунтування заяви посилався на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 серпня 2011 року (справа № 6-27060ск11), яка, на думку заявника, підтверджує, що суд касаційної інстанції у його справі дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у зв`язку з неналежністю справи до адміністративної юрисдикції.
		Ухвалою Верховного Суду України від 20 грудня 2016 року відкрито провадження за вищевказаною заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 вересня 2016 року.
		15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС викладено в новій редакції.
		Згідно з підпунктом 1 пункту 1 розділу VII КАС України (в редакції з 15.12.2017) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
		На виконання розпорядження керівника апарату Верховного Суду України від 12 січня 2018 року № 20/0/19-18 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано заяву ОСОБА_1 з матеріалами справи № 802/3879/14-а.
		13 лютого 2018 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Білоус О.В., суддів: Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.
		Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду 22 березня 2018 року № 378/0/78-18 у зв`язку із задоволенням ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду заяви судді Білоуса О.В. про самовідвід, що унеможливлює його участь у розгляді матеріалів даної касаційної скарги, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Стрелець Т.Г., суддів: Шарапи В.М., Желтобрюх І.Л.
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді - доповідача Касаційного адміністративного суду Стрелець Т.Г. від 06 вересня 2018 року прийнято до провадження справу  за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Центральної виборчої комісії про стягнення середньомісячного заробітку, компенсації за дні невикористаних відпусток, компенсації втрати коштів внаслідок інфляції.
		Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду 10 вересня 2018 року на підставі службової записки судді - доповідача Стрелець Т.Г., визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Стрелець    Т.Г., суддів: Бевзенко В.М., Желтобрюх І.Л.
		За підпунктом 2 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України (в редакції з 15.12.2017)         якщо адміністративна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним адміністративним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Оскільки справа за заявою ОСОБА_1 згідно із частиною другою статті 241 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду) підлягала розгляду         Верховним Судом України на спільному засіданні судових палат в адміністративних і цивільних справах Верховного Суду України, то її відповідно до підпункту 2 пункту 1         розділу VII «Перехідні положення» КАС     України (в редакції з 15.12.2017) ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 вересня 2018 року передано заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 вересня 2016 року у справі № 2а/0270/93/12 (802/3879/14-а) за позовом ОСОБА_1 до Центральної виборчої комісії про стягнення середньомісячного заробітку, компенсації за дні невикористаних відпусток, компенсації втрати коштів внаслідок інфляції на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Постановою Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 вересня 2016 року у даній справі задоволено частково, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 01 вересня 2016 року скасовано, справу направлено до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на новий касаційний розгляд.
		Скасовуючи вищевказану ухвалу, Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних або юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. А тому колегія суддів дійшла висновку, що спір, який виник між сторонами, підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, оскільки пов`язаний з питанням трудових відносин у період реалізації виборчих прав у сфері публічно-правових відносин.
		22 січня 2019 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Білоус О.В., суддів: Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.
		Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду 24 січня 2019 року № 59/0/78-19 у зв`язку із задоволенням ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 січня 2019 року заяви судді Білоуса О.В. про самовідвід, що унеможливлює його участь у розгляді матеріалів даної касаційної скарги, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Желтобрюх І.Л., Данилевич Н.А., Стрелець Т.Г.
		Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 21 червня 2019 року  №803/0/78-19 у зв`язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді - доповідача Желтобрюх І.Л. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019 № 14), що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 27 вересня 2019 року дана касаційна скарга прийнята до провадження, закінчено підготовчі дії по справі та призначено її до розгляду у попередньому судовому засіданні у відповідності до вимог пункту 3 частини першої статті 340 КАС України на 30 вересня 2019 року.
		Ухвалою від 30 вересня 2019 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 10 жовтня 2019 року.
		04 жовтня 2019 року до Верховного Суду електронною поштою надійшло клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи без його участі через неможливість прибути в судове засідання у зв`язку із проходженням стаціонарного лікування, вимоги касаційної скарги підтримав в повному обсязі.
		Відповідно до частини 4 статті 344 КАС України неприбуття учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце касаційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.    
		Позиція інших учасників справи.
		ЦВК заперечувала проти задоволення даної касаційної скарги. У поданих письмових запереченнях Комісія посилалася на те, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій позивачем не було наведено жодних поважних причин, які б засвідчували поважність причин, які перешкоджали б позивачу реалізувати право на звернення до суду із позовними вимогами в частині, залишених без розгляду. Зазначали, що питання стягнення з ЦВК коштів за різні періоди та з різних, визначених позивачем підстав, у тому числі тих, про які йдеться в цьому позові, неодноразово були предметом розгляду судів, за результатами розгляду яких прийнято відповідні судові рішення.
		Щодо вимог, розглянутих судом по суті, зауважували, що ЦВК за поданням відповідних суб`єктів виборчого процесу своїм рішенням формує склад окружних виборчих комісій, а не приймає на роботу членів останніх. Повноваження членів відповідних виборчих комісій припиняються за положеннями Закону України «Про вибори Президента України», що не є звільненням з роботи. Заповнення ЦВК трудових книжок членам ОВК, зокрема їх секретарям, не передбачено діючим на той час законодавством.
		Акцентували увагу, що відповідно до Закону України «Про Центральну виборчу комісію», Закону України «Про вибори Президента України», інших нормативно - правових актів Центральна виборча комісія не є правонаступником жодної окружної виборчої комісії з виборів Президента України. Тому у спірних правовідносинах ЦВК не є суб`єктом відповідальності, визначеним нормами трудового законодавства, що свідчить про неможливість узагалі звернення позивачем вимог до ЦВК про стягнення компенсаційних виплат, передбачених Кодексом законів про працю.
		В судовому засіданні представник ЦВК підтримала подані раніше письмові заперечення, просила залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 як безпідставну та залишити без змін оскаржувані судові рішення.  
		Установлені судами фактичні обставини справи.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27 листопада 2009 року Центральною виборчою комісією прийнята постанова № 381 "Про утворення окружних виборчих комісій територіальних виборчих округів з виборів Президента України 17 січня 2010 року".
		Згідно додатку № 2 до постанови Центральної виборчої комісії № 381 від                                 27 листопада 2009 року затверджено склад окружних виборчих комісій з виборів Президента України 2010 року, зокрема окружної виборчої комісії територіального виборчого округу № 11 (надалі - ОВК ТВО № 11). 
		До складу окружної виборчої комісії територіального виборчого округу № 11 включено Яворовенка М .М. на посаду секретаря цієї комісії.
		Постановою ОВК ТВО № 11 від 29 листопада 2009 року № 2 визначено, що секретар комісії буде працювати на платній основі.
		Згідно з додатком 1 до постанови Центральної виборчої комісії від 22 грудня 2009 року № 532 повноваження секретаря окружної виборчої комісії територіального виборчого округу № 11 ОСОБА_1 . достроково припинено у зв`язку з відкликанням кандидатом на пост Президента України.
		Судом з`ясовано, що позивач з 27 листопада 2009 року по 22 грудня 2009 року працював на посаді секретаря ОВК ТВО № 11 та при звільненні із ОСОБА_1 не було проведено розрахунку в повній мірі.
		Рішенням Ленінського районного суду міста Вінниці від 12 лютого 2010 року в цивільній справі № 2-1356/10, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 17 червня 2010 року,  позовні вимоги ОСОБА_1 до окружної виборчої комісії територіального виборчого округу № 11 задоволено частково. Стягнуто з окружної виборчої комісії на користь позивача 792,00 грн заробітної плати та 1732,50 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та видачі трудової книжки. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		У червні 2010 року у зв`язку із ліквідацією окружної виборчої комісії територіального виборчого округу № 11 позивач звернувся до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження.
		Ухвалою Ленінського районного суду міста Вінниці від 11 серпня 2010 року в цивільній справі № 2-1356/10 замінено сторону виконавчого провадження з виконання рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 12 лютого 2010 року з окружної виборчої комісії територіального виборчого округу № 11 на Центральну виборчу комісію.
		При винесенні зазначеної ухвали Ленінський районний суд міста Вінниці виходив з того, що Центральна виборча комісія відповідно до законодавства України здійснює погашення прийнятої в установленому порядку кредиторської заборгованості окружної виборчої комісії після припинення її повноважень на підставі відомостей про таку заборгованість та документів, які її підтверджують. Сам факт неподання до Центральної виборчої комісії відомостей про заборгованість, яка виникла ще до припинення повноважень окружної виборчої комісії територіального виборчого округу № 11 та підтверджена рішенням суду, яке набрало законної сили, не є підставою відмови у виплаті ОСОБА_1 його заробітної плати.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання вказаного рішення та за обставин заміни сторони виконавчого провадження з виконання цього ж рішення ЦВК у квітні 2011 року та травні 2013 року ОСОБА_1 перераховано відповідно 2068,58 грн та 455,92 грн, а загалом - 2524,50 грн, що свідчить про повне виконання зазначеного судового рішення. Зазначене підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.
		Крім того, судами встановлено, що після відкриття 04 березня 2011 року виконавчого провадження з виконання вище вказаного рішення та заміни сторони виконавчого провадження ЦВК у квітні 2011 року на користь ОСОБА_1 перераховано 2068,58 грн, а також 916,39 грн спрямовано відповідним органом у рахунок утримання обов`язкових платежів, що також підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями. Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України від 15 березня 2012 року виконавче провадження закінчено.
		14 грудня 2012 року головним державним виконавцем виконавче провадження відновлено, відразу після отримання ЦВК реквізитів рахунку позивача у травні 2013 року йому перераховано 455,92 грн.
		Постановою від 14 жовтня 2013 року на підставі заяви ОСОБА_1 від 03 жовтня 2013 року головним державним виконавцем виконавче провадження з виконання рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 12 лютого 2010 року закінчено.
		Вважаючи, що відповідачем продовжуються порушуватися права у зв`язку із затримкою повного розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду із даним позовом.
		Позиція Верховного Суду
		Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.
		Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.
		З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. 
		Згідно частини 3 статті 211 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права, що кореспондує нормі частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15 грудня 2017).
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень на момент їх ухвалення визначалися статтею 159 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017), відповідно до якої судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справ, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		Надаючи оцінку правильності застосування судом норм процесуального права під час постановлення  ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року, залишеної без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2015 року, про залишення без розгляду позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення компенсації за дні невикористаних відпусток за період з 27 листопада 2009 року по 27 жовтня 2011 року та середньомісячного заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 01 жовтня 2013 року по 04 травня 2014 року на підставі пункту 9 частини 1 статті 155 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття судових рішень), Верховний Суд виходить із такого.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у цій справі дійшла висновку, що даний спір, підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, оскільки пов`язаний з питанням трудових відносин у період реалізації виборчих прав у сфері публічно-правових відносин.
		Вирішуючи питання наявності пропуску строку звернення до суду із означеним предметом позову, суд виходить з такого.
		Основним нормативним актом, який установлює строк звернення до суду і містить положення щодо часових меж, упродовж яких особа має право звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або інтересу, є КАС України.
		Питання строків звернення до суду на момент звернення позивача із даним позовом врегульовувалися статтею 99 КАС України (в редакції, чинній на момент вирішення питання про відкритті провадження за вищевказаними позовними вимогами). Так, відповідно до частини 1, 2 цієї статті адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		Таким чином шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.
		Частиною 3 статті 99 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
		Отже, частина 3 статті 99 КАС України є спеціальною нормою у розв`язанні спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби порівняно з нормою, яка міститься в частині 2 статті 99 КАС України             та встановлює шестимісячний строк звернення до суду.
		Водночас частина 3 статті 99 КАС України є загальною нормою у розв`язанні спорів стосовно зазначених правовідносин у разі, якщо іншими законами встановлено інший строк звернення до суду в спорах щодо таких правовідносин.
		У зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
		Статтею 233 КЗпП України визначено строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів. Так, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (частина 1 статті 233 КЗпП України).
		Разом із цим частиною другою цієї статті встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
		Отже, право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.
		Частина 2 статті 233 КЗпП України конкретизує предмет (заробітна плата) судового захисту та встановлює, що в цьому разі звернення до суду не обмежується будь-яким строком, і з цієї норми такий висновок прямо випливає.
		За загальними правилами визначення пріоритетності змісту норми висновки, що прямо випливають з норми, мають пріоритет над висновками, що непрямо випливають з норми.
		Оскільки норми частини 2 статті 233 КЗпП України є спеціальними, прямо встановлюють предмет (заробітна плата) судового захисту, то вони мають пріоритет над нормами частин 2 та 3 статті 99 КАС України, які є загальними і з них не можна прямо зробити висновок стосовно строків звернення до суду для захисту права на заробітну плату.
		Зазначену проблему аналізував Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України  «Про оплату праці», та у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положення частини 2 статті 233 КЗпП України  (далі - рішення від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013).
		Згідно з рішенням Конституційного суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить.
		Відповідно до пункту 2.1 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України № 8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків. Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині 2 статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
		У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
		Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що позивачем не пропущено строк звернення до суду із означеним предметом позову, у зв`язку з чим відсутні підстави для вирішення питання про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду та поновлення даного строку.
		Відтак, Верховний Суд констатує, що ухвала Вінницького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року про залишення позовних вимог в частині без розгляду та ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2015 року постановлені з порушенням норм процесуального права.
		Отже, зважаючи на вимоги статті 353 КАС України, касаційну скаргу необхідно задовольнити в цій частині, оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права під час ухвалення постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року, залишеної без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2015 року, про відмову в задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 , Верховний Суд виходить із такого.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 не  перебував  та   не   перебуває  у  трудових відносинах з Центральною виборчою комісією. Тобто, обов`язок здійснити виплату позивачу належних йому сум у встановлені строки законодавством України покладався на окружну виборчу комісію територіального виборчого округу № 11, яка була самостійною юридичною особою. Факт не перебування позивача із Центральною виборчою комісією у трудових правовідносинах свідчить про неможливість  пред`явлення вимоги до цієї особи про проведення розрахунку при звільненні.
		Відповідно до частини 2       статті 26 Закону України "Про вибори Президента України"       (у редакції від 21 серпня 2009 року № 1616-VІ, яка діяла до внесення змін       Законом України від 13 березня 2014 року № 879-VІІ) повноваження окружних виборчих комісій починалися з дня, наступного після дня прийняття рішення про їх утворення, і закінчувалися через п`ятнадцять днів після офіційного оголошення Центральною виборчою комісією результатів виборів Президента України.
		Оскільки Центральна виборча комісія офіційно оголосила результати виборів Президента України 14 лютого 2010 року, тому 02 березня 2010 року окружні виборчі комісії з виборів Президента України припинили свої повноваження.
		Суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що заборгованість юридичної особи може виникнути лише до моменту її ліквідації, а після процедури державної реєстрації припинення юридичної особи нарахування будь-якої заборгованості є неможливим та таким, що не відповідає законодавству України.
		Заміна сторони виконавчого провадження з виконання рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 12 лютого 2010 року з окружної виборчої комісії територіального виборчого округу № 11 на Центральну виборчу комісії проведена саме в частині виплати кредиторської заборгованості перед ОСОБА_1 , а не як правонаступника в указаних правовідносинах.
		При винесенні зазначеної ухвали Ленінський районний суд міста Вінниці виходив з того, що Центральна виборча комісія відповідно до законодавства України здійснює погашення прийнятої в установленому порядку кредиторської заборгованості окружної виборчої комісії після припинення її повноважень на підставі відомостей про таку заборгованість та документів, які її підтверджують. Сам факт неподання до Центральної виборчої комісії відомостей про заборгованість, яка виникла ще до припинення повноважень окружної виборчої комісії територіального виборчого округу № 11 та підтверджена рішенням суду, яке набрало законної сили, не є підставою відмови у виплаті ОСОБА_1 його заробітної плати.
		Позивачем не заперечувався факт повного виконання відповідачем рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 12 лютого 2010 року в частині виплати нарахованої цим рішенням заборгованості ОВК ТВО № 11.
		З огляду на вищевикладене, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що Центральна виборча комісія в спірних правовідносинах не є суб`єктом відповідальності, визначеним нормами трудового законодавства.
		З тих самих підстав колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про компенсацію втрати коштів унаслідок інфляції та моральної шкоди за тривале порушення трудових прав.
		На підставі наведеного Верховний Суд приходить до висновку,  що вирішуючи спір у кказаній частині, суди правильно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а перевіряючи рішення суду першої інстанції та залишаючи його без змін, судом апеляційної інстанцій під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.
		За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2015 року залишити без змін, а касаційну скаргу в частині оскарження означених судових рішень - без задоволення.
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги.
		Згідно частини 1 статті 353 КАС України (в чинній редакції)  підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. 
		Відповідно до частини 2 статті 353 КАС України (в чинній редакції) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
		Отже, зважаючи на вимоги статті 353 КАС України, касаційну скаргу необхідно частково задовольнити, оскаржувану ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року про залишення позовних вимог в частині без розгляду та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Частиною 1 статті 350 КАС України (в чинній редакції) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржених судових рішень.
		Зважаючи на приписи  статті 350 КАС України, оскаржувану постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2015 року необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу в частині оскарження означених судових рішень - без задоволення.
		Висновки щодо розподілу судових витрат
		З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року про залишення позовних вимог в частині без розгляду та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2015 року, на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2015 року у справі № 802/3879/14-а - задовольнити частково.
		2. Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року про залишення позовних вимог в частині без розгляду та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2015 року за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції у справі № 802/3879/14-а - скасувати, а справу у цій частині направити на новий судовий розгляд до Вінницького окружного адміністративного суду.
		3. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2015 року у справі № 802/3879/14-а - залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Повний текст постанови виготовлений 15 жовтня 2019 року.
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		...........................
		Л.О. Єресько
		А.Г. Загороднюк 
		 В.М. Соколов 
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...