Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/4405/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та інших зборів.
Надіслано для оприлюднення: 17.10.2019. Зареєстровано: 18.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 21.10.2019.
Дата набрання законної сили: 17.10.2019
Номер судового провадження: 9963/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		 
		17 жовтня 2019 р.Справа № 520/4405/19
		 
		Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		 
		Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
		Суддів: Бершова Г.Є. , Бартош Н.С. ,
		за участю секретаря судового засідання Мороза М.М.
		 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної фіскальної служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2019 року та за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАРІУМ ЮКРЄЙН" та Державної фіскальної служби України на додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Зоркіна Ю.В., м. Харків, по справі № 520/4405/19
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАРІУМ ЮКРЄЙН" 
		до Державної фіскальної служби України 
		про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Товариство з обмеженою відповідальністю "Пларіум Юкрейн" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної фіскальної служби України, в якому просить суд: визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Державної фіскальної служби України від 21.03.2019 року №1142/6/99-99-13-02-03-15/ІПК; стягнути з відповідача сплачений судовий збір.
		Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2019 р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАРІУМ ЮКРЕЙН" - задоволено. Визнано протиправною та скасовано індивідуальну податкову консультацію Державної фіскальної служби України від 21.03.2019 року №1142/6/99-99-13-02-03- 15/ІПК. Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАРІУМ ЮКРЕЙН" (61072, м. Харків, просп. Науки, буд. 27-Б, 8 пов., код ЄДРПОУ - 37364327) сплачену суму судового збору в розмірі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, буд. 8, код ЄДРПОУ - 39292197). 
		Додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2019 року заяву представника позивача про прийняття додаткового судового рішення - задоволено частково. Прийнято додаткове рішення, яким стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАРІУМ ЮКРЕЙН" (61072, м. Харків, просп. Науки, буд. 27-Б, 8 пов., код ЄДРПОУ - 37364327) за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, буд. 8, код ЄДРПОУ - 39292197) судові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката у розмірі 20000 (двадцять тисяч) грн. В іншій частині заяви про винесення додаткового рішення -відмовлено.
		ДФС України, не погодившись із рішенням суду першої інстанції та із додатковим судовим рішенням, подала апеляційну скаргу. Вважає зазначені судові рішення незаконними та необґрунтованими. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач вказує, що суд першої інстанції не прийняв до уваги доводи ДФС України щодо правомірності наданої консультації. Щодо обтяження податком на доходи фізичних осіб, військовим збором та єдиним соціальним внеском доходу, отриманого працівниками позивача внаслідок участі у культурно-розважальних (корпоративних) заходах відповідач не вважає даний дохід додатковим благом, однак і відсутні підстави вважати, що отримане працівниками підприємства благо взагалі не є доходом. Чинне податкове законодавство не містить визначення безпосередньо поняття дохід. В той же час, виходячи з норм іншого законодавства, а також із загальної теорії права, доходом вважається збільшення економічних вигід у формі надходжень чи поліпшення активів або зменшення зобов`язань, результатом чого є збільшення власного капіталу. Таким чином, можна зробити висновок, що будь-яка економічна вигода є доходом особи. У даному випадку працівники підприємства отримують вигоду у вигляді безкоштовного отримання нематеріальних та матеріальних благ - відвідування концертів, що мають певну ціну, замовлення їжі тощо. Фактично єдиним аргументом позивача, що на його думку має звільняти працівників від обов`язку сплати відповідних податків, є неможливість персоніфікації працівників, що отримали відповідні блага та визначення конкретної суми такого блага. В той же час, даний аргумент спростовується наступним - підприємство позивача під час замовлення відповідних заходів здійснює конкретні та вираховувані витрати. В той же час, позивач освідомлений про те, яка саме кількість осіб бере участь у таких заходах. Отже, можна зробити висновок, що кожна особа отримає відповідне благо, виходячи з загальної суми витрачених на захід коштів пропорційно до кількості осіб, що взяли участь у заході. Таким чином, наявна конкретна сума доходу, що отримує кожен працівник, який взяв участь у заході. Податковим кодексом України наведено вичерпний перелік доходів, які звільняються від оподаткування, і даний вид доходу до цього переліку доходів не включено. В той же час, перелік оподатковуваних доходів не є вичерпним і містить пункт «інші доходи». У зв`язку з цим, у ДФС України відсутні підстави для висновку про звільнення від оподаткування доходу, отриманого працівниками позивача внаслідок участі у культурно-розважальних (корпоративних) заходах. Щодо обтяження податком на доходи фізичних осіб, військовим збором та єдиним соціальним внеском інформаційно-консультаційних заходів, проведення яких здійснюється третіми особами на підставі договорів, укладених з роботодавцем та безпосередньо самим роботодавцем, ДФС України звертає увагу, що позивачем у запиті про надання податкової консультації не наведено вичерпний перелік навчальних заходів, що організуються роботодавцем. У зв`язку з чим, в податковій консультації було наведено перелік виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавця, на які не нараховується ЄСВ. Вважає даний висновок максимально логічним при наданні відповіді на завдане питання, оскільки з даної відповіді явно вбачається, що на всі виплати, не зазначені у цьому переліку, буде нараховуватись ЄСВ. В частині оподаткування податком на доходи та військовим збором даних виплат ДФС України зазначає, що з даного питання відповідь була надана в іншій податковій консультації цьому ж платнику податків, яку позивач не оскаржував. А отже, рекомендації, наведені в ній, є діючими і позивач може їх використовувати під час провадження аналогічної діяльності. В той же час, ДФС України не уповноважене надавати консультації з питань освіти та безпосередньо з питання можливості віднесення семінарів, конференцій, навчань та інших подібних заходів до підвищення кваліфікації працівників, у зв`язку з чим позивачу було рекомендовано звернутись з даного питання до Міністерства освіти і науки України. Просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2019 р., ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
		Стосовно незгоди з додатковим судовим рішенням відповідач вказує, що позивачем заявлявся розмір витрат на правничу допомогу у сумі 158175,00 грн. Суд першої інстанції визнав витрати на правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн. При цьому, залишається не з`ясованим питання, яким чином суд першої інстанції прийшов до висновку, що саме ця сума підлягає відшкодуванню. Жодні розрахунки такої суми у додатковому судовому рішенні відсутні. Крім того, залучення адвокатів для участі у адміністративній справі є правом, а не обов`язком позивача. Керівник підприємства не позбавлений моливості самостійно представляти інтереси свого підприємства в суді. Виходячи з зазначеного вище, заявником не обґрунтовано неминучість витрат на правничу допомогу, у зв`язку з чим такі витрати не повинні підлягати відшкодуванню. Просить суд скасувати додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2019 року в частині задоволених вимог та ухвалити нове судове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позову.
		Також, не погодившись із додатковим судовим рішенням в частині відмови у стягненні судових витрат на суму 138 175, 00 грн., апеляційну скаргу подало ТОВ "ПЛАРІУМ ЮКРЕЙН", в якій посилається на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також порушення норм процесуального права. В обґрунтування вимог скарги позивач зазначає, що, в порушення п.п. 1-2 частини 4 статті 246 КАС України, судом першої інстанції не вказано, в чому саме полягає необґрунтованість сум, заявлених позивачем до вішкодування за надання послуг та виконання робіт з правової (правничої) допомоги, на предмет їх розміру; не наведено, які саме докази, надані позивачем відповідно до вимог частини 4 статті 134 КАС України, відхилені та мотиви їх відхилення; не зазначені мотиви відхилення доказів ТОВ «ПЛАРІУМ ЮКРЄЙН», які підтверджують співмірність витрат на професійну правничу допомогу АО «ЛЕДЖІТ» із значенням справи для позивача; не вказано норми права, яка зобов`язує позивача подавати докази для доведення обставини, що на дії (вивчення матеріалів справи, опрацювання положень законодавства і судової практики, погодження правової позиції по справі з підприємством тощо) адвокатом затрачено 34 години 54 хв. робочого часу. Також, в оскаржуваному додатковому рішенні відсутнє посилання на незадовільний майновий стан Державної фіскальної служби України з обґрунтуванням належними доказами; відповідач не заявляв клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката; Державна фіскальна служба України не виконала обов`язок щодо доведення неспівмірності витрат на правову допомогу. Таким чином, судом першої інстанції порушено вимоги пункту 10 частини 3 статті 2, частини 1 статті 133 та частин 6-7 статті 134 КАС України. Просить суд скасувати додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2019 року в частині відмови у стягненні судових витрат на суму 138 175 гривень 00 копійок та ухвалити в цій частині додаткове судове рішення, яким вимоги задовольнити в повному обсязі.
		Представник ДФС України подав до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, вважає її доводи безпідставними, а додаткове рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог повністю законним та обґрунтованим. Просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення.
		Також, представник ТОВ «ПЛАРІУМ ЮКРЄЙН» подав до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, вважає її доводи безпідставними, а рішення суду першої інстанції від 03.07.2019 року повністю законним та обґрунтованим. Просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2019 р. без змін.
		Представники позивача та відповідача в судовому засіданні підтримали заперечення на апеляційну скаргу та наполягали на задоволенні вимог своєї апеляційної скарги.
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши оскаржувані рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга ДФС України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2019 р. та на додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2019 р. не підлягає задоволенню, тоді як апеляційна скарга ТОВ "ПЛАРІУМ ЮКРЄЙН" на додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2019 р. підлягає задоволенню, з наступних підстав.
		Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ТОВ "ПЛАРІУМ ЮКРЄЙН" сформовано та направлено на адресу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби звернення про надання податкової консультації №2019/02/21-1 від 21.02.2019 року, в якому підприємством поставлено питання:
		Щодо проведення культурно-розважальних (корпоративних) заходів:
		чи вважається в розумінні підпункту 14.1.147 п.14.1 ст.14 ПК України додатковим благом та чи включається в розумінні підпункту а та абз.2 підпункту б підпункту 164.2.17 пункту 164.2 ст.164 ПК України вартість підготовки, організації та проведення роботодавцем для своїх працівників культурно-розважальних заходів з метою забезпечення їх відпочинку та дозвілля, якщо таке надання здійснюється роботодавцем неперсоніфіковане на виконання вимог Колективного договору?
		чи звільняється в розумінні підпункту 1.7 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України від оподаткування військовим збором вартість підготовки, організації та проведення Товариством для своїх працівників культурно-розважальних заходів з метою забезпечення їх відпочинку та дозвілля, якщо таке надання здійснюється роботодавцем неперсоніфіковане на виконання вимог колективного договору?
		чи розглядається в розумінні абзацу першого пункту 1 частини 1 ст.7 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в якості бази нарахування єдиного внеску вартість підготовки, організації та проведення Товариством для своїх працівників культурно-розважальних заходів з метою забезпечення їх відпочинку та дозвілля, якщо таке надання здійснюється роботодавцем неперсоніфіковане на виконання вимог колективного договору?
		Щодо інформаційно-консультаційних заходів, проведення яких здійснюється третіми особами на підставі договорів, укладених з роботодавцем:
		чи вважається в розумінні підпункту 14.1.147 п.14.1 ст.14 ПК України додатковим благом та чи включається в розумінні підпункту а та абз.2 підпункту б підпункту 164.2.17 пункту 164.2 ст.164 ПК України вартість інформаційно-консультаційних заходів (семінарів, навчань, конференцій, курсів, тренінгів, майстер-класів, тощо) організованих та проведених для підвищення кваліфікації працівників та з метою здобуття працівниками додаткових навичок, на виконання вимог укладеного колективного договору , за рахунок товариства та на підставі договорів про надання інформаційно - консультаційних послуг, укладених з третіми особами, якщо отримувачем таких інформаційно-консультаційних послуг за договором виступає Товариство (роботодавець)?
		чи звільняється в розумінні підпункту 1.7 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України від оподаткування військовим збором вартість інформаційно-консультаційних заходів (семінарів, навчань, конференцій, курсів, тренінгів, майстер-класів, тощо) організованих та проведених для підвищення кваліфікації працівників та з метою здобуття працівниками додаткових навичок, на виконання вимог укладеного колективного договору, за рахунок товариства та на підставі договорів про надання інформаційно- консультаційних послуг, укладених з третіми особами, якщо отримувачем таких інформаційно-консультаційних послуг за договором виступає Товариство (роботодавець)?
		чи розглядається в розумінні абзацу першого пункту 1 частини 1 ст.7 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в якості бази нарахування єдиного внеску вартість інформаційно-консультаційних заходів (семінарів, навчань, конференцій, курсів, тренінгів, майстер-класів, тощо) організованих та проведених для підвищення кваліфікації працівників та з метою здобуття працівниками додаткових навичок, на виконання вимог укладеного колективного договору , за рахунок товариства та на підставі договорів про надання інформаційно- консультаційних послуг, укладених з третіми особами, якщо отримувачем таких інформаційно-консультаційних послуг за договором виступає Товариство (роботодавець)?
		Щодо проведення інформаційно-консультаційних (інформаційно-технічних) заходів, організованих роботодавцем:
		чи вважається в розумінні підпункту 14.1.147 п.14.1 ст.14 ПК України додатковим благом та чи включається в розумінні підпункту а та абз.2 підпункту б підпункту 164.2.17 пункту 164.2 ст.164 ПК України вартість інформаційно-консультаційних (інформаційно-технічних) заходів ( внутрішніх конференцій, майстер-класів, курсів, тренінгів тощо) організованих та проведених за рахунок Товариства на виконання вимог колективного договору неперсоніфіковане для своїх працівників?
		чи звільняється в розумінні підпункту 1.7 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України від оподаткування військовим збором вартість інформаційно-консультаційних (інформаційно-технічних) заходів ( внутрішніх конференцій, майстер-класів, курсів, тренінгів тощо) організованих та проведених за рахунок Товариства на виконання вимог колективного договору неперсоніфіковане для своїх працівників?
		чи розглядається в розумінні абзацу першого пункту 1 частини 1 ст.7 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в якості бази нарахування єдиного внеску вартість інформаційно-консультаційних (інформаційно-технічних) заходів ( внутрішніх конференцій, майстер-класів, курсів, тренінгів тощо) організованих та проведених за рахунок Товариства на виконання вимог колективного договору неперсоніфіковане для своїх працівників?
		За результатами розгляду звернення відповідачем надана податкова консультація від 21.03.2019 року № 1142/6/99-99-13-02-03-15/ІПК , у якій, зокрема, зазначено, що вартість безоплатного відвідування культурно-розважальних заходів включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу такого працівника, як інший дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб та військовим збором на загальних підставах. Вказано, що вартість безоплатного відвідування культурно-розважальних (корпоративних) заходів не є виплатою, яка включається до заробітної плати або до суми винагороди за цивільно-правовим договором, отже, зазначений дохід не є базою нарахування єдиного внеску.
		З вказаними висновками позивач не погодився, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем в судовому засіданні не доведено правомірності прийняття оскаржуваної податкової консультації.
		Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог , виходячи з наступного.
		Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		Відповідно до пп.14.1.172-1 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України індивідуальна податкова консультація - роз`яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.
		Згідно з п. 52.1 ст. 52 Податкового Кодексу України за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.
		Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Податкового Кодексу України).
		Відповідно до п. 52.4 ст. 52 Податкового Кодексу України індивідуальна податкова консультація, надана в письмовій формі, підлягає реєстрації в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій та розміщенню на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, без зазначення найменування (прізвища, ім`я, по батькові) платника податків, коду згідно з ЄДРПОУ (реєстраційного номера облікової картки) та його податкової адреси.
		При цьому, відповідно до п. 53.1 ст. 53 Податкового Кодексу України, не може бути притягнуто до відповідальності, включаючи фінансової (штрафні санкції та/або пеня), платника податків (податкового агента та/або його посадову особу), який діяв відповідно до індивідуальної податкової консультації, наданої йому у письмовій формі, а також узагальнюючої податкової консультації, за діяння, що містить ознаки податкового правопорушення, зокрема на підставі того, що у подальшому така податкова консультація була змінена або скасована.
		Відповідно до п.53.2 ст.53 Податкового Кодексу України платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.
		З аналізу вищезазначених норм Податкового Кодексу України можна зробити висновок, що індивідуальна податкова консультація фактично має силу правового акта, фактично є рішенням (правовим актом індивідуальної дії) суб`єкта владних повноважень, відповідно породжує для відповідних суб`єктів за не виконання настання юридичних наслідків, впливаючи на їхні права та обов`язки, через що є обов`язковою для виконання. Водночас, підставою для визнання індивідуальної податкової консультації недійсною може бути лише її суперечність правовим нормам або змісту відповідного податку чи збору.
		По суті наданої індивідуальної податкової консультації колегія суддів вважає за необхідне зауважити наступне.
		Відповідно до абз. 1, 2 п. 164.1. ст. 164 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
		В ході розгляду справи встановлено, що 05.02.2018 року між адміністрацією та трудовим колективом ТОВ  Пларіум Юкрєйн укладено колективний договір на 2018-2023 роки, який затверджено протоколом загальних зборів трудового колективу № 2, та зареєстрований в Управлінні праці та соціального захисту населення Адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради 25.10.2018 за реєстраційним номером 4117.
		Відповідно до пункту 8.1. Колективного договору з метою задоволення соціально- побутових потреб працівників, посилення соціального захисту та соціальних гарантій, підвищення рівня продуктивності праці, стимулювання на досягнення працівниками більш високих результатів їх роботи, створення оптимальних умов для організації трудового процесу, створення відповідних умов праці, іміджу підприємства, який є основою конкурентоспроможності підприємства на ринку праці, приваблення відповідних спеціалістів, при наявності фінансових можливостей, підприємство зобов`язується забезпечити працівників додатковими соціальними гарантіями, компенсаціями та пільгами, спрямованими на соціальне, медичне та культурне забезпечення працівників, організацію їх оздоровлення та відпочинку, визначеними в цьому розділі.
		Пунктом 8.6.,8.8 Колективного договору Товариство зобов`язується організувати відпочинок та дозвілля працівників шляхом надання працівникам в користування кінотеатру Товариства, шляхом проведення корпоративних заходів із залученням музичних колективів, артистів або без цього тощо. Товариство зобов`язується забезпечити підвищення кваліфікації працівників шляхом проведення тематичних семінарів та /або навчань ( в тому числі вивчення іноземних мов), організацію та проведення для працівників інформаційно-консультаційних заходів (конференцій, тімбілдінгів тощо). Товариство з метою здобуття працівниками додаткових навиків зобов`язується також неперсоніфіковано проводити різноманітні тематичні заходи (мастер-класи, курси, тренінги тощо). Товариство зобов`язується забезпечити фінансування зазначених заходів та здійснювати необхідні додаткові витрати з метою організації їх проведення.
		На виконання зазначених вище вимог колективного договору на підприємстві розроблено та погоджено з уповноваженою особою трудового колективу Положення про порядок організації та проведення культурно-розважальних та інформаційно-консультаційних ( інформаційно-технічних) заходів для працівників Товариства з обмеженою відповідальністю  Пларіум Юкрєйн (наказ від 04.01.2019 № 1).
		Відповідно до пунктів 1.6.3, 3.3., 4.6 Положення проведення вказаних заходів для працівників Товариства здійснюється на безоплатній основі, відвідування заходів є правом , а не обов`язком працівника. Товариство не здійснює попередньої реєстрації, персоніфікації та /або облік осіб, які виявляють бажання взяти участь у такому заході.
		Згідно з пп. 14.1.47. п. 14.1. статті 14 Податкового кодексу України, додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).
		Відповідно до п. 23.1 ст. Податкового кодексу України базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об`єкта оподаткування.
		Згідно з ст. 24 Податкового кодексу України виміру бази оподаткування визнається конкретна вартісна, фізична або інша характеристика об`єкта оподаткування або її частини, щодо якої застосовується ставка податку.
		Відповідно до п. 22.1 ст. 21 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку.
		Відповідно до пп. а пп. 164.2.17. п. 164.2. ст. 164 Податкового кодексу України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді вартості використання житла, інших об`єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах.
		Логічно стверджувати, що види коштів, матеріальних чи нематеріальних цінностей, послуг, інших видів доходу, які не можуть бути кваліфіковані як додаткове благо та, відповідно, не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку на доходи фізичних осіб, визначаються не лише нормами статті 165 Податкового кодексу України, але й у всіх інших випадках, прямо передбачених нормами Розділу IV цього Кодексу.
		Додатково до винятків, передбачених підпунктом "а" цього підпункту, не вважаються додатковим благом платника податку доходи, одержані у формі та розмірах, що підлягають включенню роботодавцем до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, а також кошти, вартість послуг, проживання, проїзду, харчування, спортивного одягу, аксесуарів, взуття та інвентарю, колясок для інвалідів, у тому числі які призначені для участі інвалідів в фізкультурно-реабілітаційних та спортивних заходах, лікарських та медико-відновлюваних засобів та інших доходів, наданих (виплачених) платнику податку учаснику спортивних (крім професійного спорту), фізкультурно-оздоровчих заходів, заходів з фізкультурно-оздоровчої діяльності та фізкультурно-спортивної реабілітації, що фінансуються з бюджету та/або бюджетними організаціями, іншими неприбутковими організаціями, внесеними до Реєстру неприбуткових організацій та установ на дату надання таких коштів (пп. б пп. 164.2.17. п. 164.2. ст. 164 ПК України).
		З аналізу вищезазначених норм законодавства вбачається, що у випадку, якщо кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) роботодавцем (податковим агентом) платникам податків (працівникам такого податкового агента) на виконання обов`язку щодо їх забезпечення додатковими соціальними гарантіями, компенсаціями та пільгами в силу укладеного та чинного колективного договору, а також включення роботодавцем витрат на таке надання (зокрема, продукти харчування) до складу собівартості реалізованих послуг, то таке надання (кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги тощо) не є додатковим благом та не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу таких платників податку.
		Згідно з пп. 165.1.9. п. 165.1. ст. Податкового Кодексу України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи, зокрема, вартість безоплатного лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів, газованої солоної води, мийних і знешкоджувальних засобів, а також спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту, якими роботодавець забезпечує платника податку відповідно до Закону України "Про охорону праці", спеціального (форменого) одягу та взуття, що надаються роботодавцем у тимчасове користування платнику податку, який перебуває з ним у трудових відносинах. Порядок забезпечення, перелік та граничні строки використання спеціального (у тому числі форменого) одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України та/або галузевими нормами безоплатної видачі працівникам спеціального (форменого) одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту.
		Відповідно до п. 16-1 Підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового Кодексу України, тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
		Згідно із пп. 1.7. п. 16-1 Підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового Кодексу України, звільняються від оподаткування збором доходи, що згідно з розділом IV цього Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.18, 165.1.25, 165.1.52 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.
		Відповідно до абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
		Відповідно до абз. першого п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
		Таким чином, вартість підготовки, організації та проведення роботодавцем для своїх працівників культурно-розважальних заходів з метою забезпечення їх відпочинку та дозвілля, інформаційно-консультаційних заходів (семінарів, навчань, конференцій, курсів, тренінгів, майстер-класів, тощо) організованих та проведених для підвищення кваліфікації працівників та з метою здобуття працівниками додаткових навичок, на виконання вимог укладеного колективного договору, за рахунок товариства та на підставі договорів про надання інформаційно - консультаційних послуг, укладених з третіми особами, не є додатковим благом та не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платників податку на доходи фізичних осіб, надання послуг у вигляді участі в інформаційних та корпоративних заходах звільняється від оподаткування військовим збором та не може розглядатися як база нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
		В апеляційній скарзі ДФС України стверджує, що посилання позивача на те, що суму блага необхідно вираховувати, виходячи з кількості спожитої їжі, прослуханої музики тощо є неспроможними, оскільки саме виходячи з пропорційності визначаються, зокрема, ціни білетів на культурно-розважальні заходи у закладах, що провадять подібні заходи (концерти, театральні вистави тощо), ціна відвідування корпоративних заходів, що організуються не за рахунок роботодавця.
		Колегія суддів не приймає до уваги вказані доводи апеляційної скарги, оскільки положеннями підпунктів 4.1.8 та 4.1.11. пункту 4.1. статті 4 Податкового кодексу України встановлено, що податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах:
		4.1.2. рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;
		4.1.8. нейтральність оподаткування - установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків:
		4.1.11. єдиний підхід до встановлення податків та зборів - визначення на законодавчому рівні усіх обов`язкових елементів податку.
		З урахуванням викладених обставин, позивач позбавлений можливості достеменно встановити усі необхідні елементи податку на доходи фізичних осіб, зокрема:
		1) платника податку: роботодавець позбавлений можливості відстежити:
		а) які конкретно працівники взяли участь у корпоративному заході та яке надання роботодавця було ними отримано (вживання продуктів харчування, участь у розважальній програмі або ж прослуховування музичних виступів тощо);
		б) які працівники взагалі не реалізували своє право на участь у культурно-розважальному (корпоративному) заході;
		2) об`єкт оподаткування: Товариство не може здійснити облік отриманого надання кожним конкретним працівником; не може вести облік з`їденої їжі, прослуханих пісень, розважальних програм, в яких працівник взяв участь.
		Таким чином, висновок відповідача про застосування пропорційності суперечить змісту податку на доходи фізичних осіб. Контролюючий орган для цілей оподаткування зобов`язаний достеменно встановити всі елементи такого податку, а не виходити з пропорційності, яка взагалі не передбачена Податковим кодексом України.
		Вказана правова позиція підтверджується правовим висновком про застосування відповідних норм права, який міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії судді Касаційного адміністративного суду від 10.06.2019 року у справі № 808/3611/16.
		Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачем у запиті про надання податкової консультації не наведено вичерпний перелік навчальних заходів, що організуються роботодавцем, колегією суддів також не приймаються до уваги, оскільки відповідачем не роз`яснено, яке саме формально-юридичне навантаження вкладено у зміст цього судження.
		Більш того, деталізація умов та порядку проведення інформаційно-консультаційних (інформаційно-технічних) заходів міститься в Розділі 4 Положення. Так, зокрема, за змістом пунктів 4.1.- 4.5. Положення:
		4.1. Під інформаційно-консультаційним (інформаційно-технічним) заходом слід розуміти будь-який захід інформаційного характеру, першочергово спрямований на отримання нових професійних знань, умінь та практичних навичок, в якому можуть взяти участь працівники за рахунок Товариства. Такий захід може проводитися з іншою метою, встановленою відповідним наказом Директора Товариства.
		4.2. Особливістю інформаційно-технічних заходів є його спрямованість на отримання нових знань, умінь та навичок працівниками Товариства для належного виконання встановлених посадових обов язків.
		4.3. Залежно від суб`єкта, який виступає організатором, інформаційно-консультаційні (інформаційно- технічні) заходи поділяються на:
		4.3.1. внутрішні - заходи, організовані Товариством;
		4.3.2. зовнішні - заходи, організовані третіми особами на підставі договорів про надання інформаційно- консультаційних послуг, укладених з Товариством.
		4.4. Інформаційно-консультаційні (інформаційно-технічні) заходи можуть проводитися у формі тематичних семінарів, навчань (в тому числі з вивчення іноземних мов), конференцій, тренінгів, майстер-класів, курсів, лекцій тощо.
		4.5. Інформаційно-консультаційні (інформаційно-технічні) заходи є відкритими для відвідування будь-якими працівниками Товариства.
		Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що у зверненні позивача про надання індивідуальної податкової консультації було більш ніж детально охарактеризовано проведення інформаційно- консультаційних (інформаційно-технічних) заходів.
		Щодо посилання відповідача на те, що в оскаржуваній податковій консультації надано роз`яснення з питань оподаткуванням податку на доходи фізичних осіб і військовим збором доходу у вигляді вартості інформаційно-консультаційних послуг, які організовуються за рахунок позивача, в індивідуальній консультації ДФС від 30.01.2018 №353/6/99-99-13-02-02-15, колегія суддів зауважує наступне. 
		Із дослідженої копії вказаної податкової консультації встановлено, що вона містить виключно посилання на нормативні акти - ст. 18 Закону України Про освіту, ст.ст. 1,6 Закону України Про професійний розвиток працівників, п.2.6 Положення про професійне навчання працівників на виробництві, затверджене наказом Міністерства праці та соціальної політики України і Міністерства освіти і науки України від 26.03.2001 року № 127/151, п.п.162.1. п.162.1 ст.162, пп.163.1.1 п.163.1 ст.163, ст.165, пп.167.1 ст.167, ст.168 Податкового Кодексу України, роз`яснення можливості звернення до Міністерства освіти і науки України з питань віднесення семінарів, конференцій, навчань та інших тематичних заходів до підвищення кваліфікації працівників, однак, жодних роз`яснень щодо практичного застосування окремих норм податкового законодавства не містить.
		Окремо слід зауважити, що ст. 52 Податкового кодексу України не містить в якості підстави для звільнення від надання податкової консультації переконання контролюючого органу в тому, що він начебто вже надавав відповідь на поставлене питання.
		Як наслідок, відповідачем не надано відповіді на питання №№ 1.4. - 1.5., 1.7. - 1.8., поставлені у зверненні про надання індивідуальної податкової консультації від 21.02.2019 року вих. № 2019/02/21-1, що є порушенням вимог пункту 52.3. статті 52 Податкового кодексу України.
		Так, положеннями п.52.3 ст.52 ПК України встановлено, що індивідуальна податкова консультація, надана в письмовій формі, обов`язково повинна містити назву - податкова консультація, реєстраційний номер в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства.
		Отже, наявність чи відсутність цих складових у своїй сукупності надають підстави для висновку про належність письмового документу до податкової консультації.
		Згідно з пунктом 53.3 статті 53 Податкового кодексу України платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій або електронній формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.
		Системний аналіз наведених законодавчих норм дає підстави для висновку про те, що податкова консультація за своєю правовою природою є фактично відповіддю контролюючого органу платнику податків на його питання, яка повинна містити конкретні роз`яснення такому платнику практичної форми та/або моделі його поведінки у визначеному колі податкових правовідносин.
		Вказана правова позиція підтверджується правовим висновком про застосування відповідних норм права, який міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.10.2018 року у справі № 820/4461/17.
		Із дослідженого в ході розгляду справи запиту на надання податкової консультації встановлено, що він містить обґрунтування практичної необхідності отримання консультації з урахуванням наступних аспектів: здійснення організації та проведення заходу на виконання вимог колективного договору, умов та порядку організації та проведення корпоративних заходів; неможливості персоніфікації працівників, які виявили бажання взяти в них участь.
		Проте, з індивідуальної податкової консультації встановлено, що вона не містить обґрунтування висновків зазначеними вище практичними питаннями, відсутні рекомендації щодо практичного застосування норма податкового законодавства, в ситуації, що складалася у позивача, а, отже, відповідачем не дотримано вимог п.52.3 ст.52 Податкового Кодексу України.
		Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
		Колегія суддів зазначає, що відповідач, в порушення вимог ч.2 ст. 77 КАС України, не довів правомірності прийняття оскаржуваної податкової консультації.
		Натомість позивач, на виконання вимог ч.1 ст.77 КАС України, довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.
		З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
		Доводи апеляційної скарги є безпідставними, не впливають на правомірність висновків суду, оскільки в апеляційній скарзі зазначено лише те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, підлягає скасуванню у зв`язку із ненаданням судом належної правової оцінки обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, зміст апеляційної скарги, який повністю дублює заперечення на позов, подані до суду першої інстанції , містить виключно суб`єктивне бачення апелянта обставин справи, які розглянуто судом першої інстанції та надано належну правову оцінку, апелянтом у скарзі абсолютно не зазначено, в чому ж конкретно виявилося ненадання судом першої інстанції належної правової оцінки обставинам справи, тобто які з них випали з поля зору суду, а які було досліджено невірно, а також не зазначено того, які ж висновки, натомість, повинні були б бути зроблені судом та не обґрунтовано, в чому полягає невірність застосування судом норм матеріального права, які саме норми та яким чином було порушено чи неправильно застосовано, та яких процесуальних норм адміністративного судочинства не було дотримано судом під час розгляду даної адміністративної справи, а також не зазначено, які з поданих доказів суд дослідив неправильно або неповно, а відповідно і підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
		Суд зазначає, що доводи апеляційної скарги є ідентичними тим, які були висловлені в запереченнях на позов та з урахуванням яких суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи, інших обґрунтувань в апеляційній скарзі наведено не було.
		Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
		Щодо відшкодування судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.
		Задовольняючи частково заяву представника позивача про стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАРІУМ ЮКРЕЙН" за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України судові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 20000 грн, суд першої інстанції, проаналізувавши зроблений представником позивача розрахунок, враховуючи критерії обґрунтованості та співмірності, дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу саме вказаної суми.
		Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
		Відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
		Відповідно до ч. 1, 3 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
		Приписами ч. 3 ст. 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
		Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
		Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
		Згідно з положеннями ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
		Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		Згідно з ч. 6 ст.135 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
		Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст.135 КАС України).
		Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
		Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями дійсності та співмірності необхідних і достатніх витрат, а також розумності їх розміру.
		Суд також зазначає, що на підтвердження витрат на правову допомогу повинні бути надані: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо).
		У свою чергу, розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
		Аналогічної правової позиції дотримується і Верховий Суд, про що останнім вказується, зокрема, у постанові від 01.10.2018 року у справі № 569/17904/17.
		Відповідно до ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Відповідно до ч. 2 ст.74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Згідно ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
		Частиною 1 ст.94 КАС України визначено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
		Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат, про що зазначено в постанові Верховного Суду від 22.05.2018 р. по справі № 826/8107/16 (провадження № К/9901/26989/18).
		Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
		Згідно із п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
		Статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
		Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
		Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що до правової допомоги належать консультації та роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
		При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
		Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
		У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
		У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
		Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
		Відповідно до правової позиції Верховного суду, викладеної у постанові від 23.10.2018 по справі № 826/9047/16, ст. 134 КАС України, не передбачено імперативної вказівки щодо форми документа про детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Натомість, усталена судова практика свідчить, що для підтвердження складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, належними доказами можуть бути саме договір про надання правової допомоги та акти приймання-передачі до договору.
		На підтвердження понесених позивачем витрат з правничої допомоги до матеріалів справи надано: договір надання правової та професійної правничої допомоги від 05.11.2018 року № АО-1/2018, акт приймання-передачі наданих послуг від 03.07.2019 № 13/АО-1/2018-ДВ, додаток до договору про надання правової допомоги щодо ставок погодинної оплати та коефіцієнтів складності справ, додаткова угода №1 від 30.04.2019 до договору від 05.11.2018 № АО-1/2018 з додатком, доручення на надання правової допомоги № 8 від 08.04.2019, рахунок № 17/АО-1 від 16.04.2019, виписка банку, акт приймання-передачі наданої правової та професійної правничої допомоги від 03.07.2019 № 13/АО-1/2018-Д8, звіт про надання правової та професійної юридичної допомоги від 03.07.2019, рахунок на оплату № 30/АО-1 від 03.07.2019, платіжні доручення.
		Суд першої інстанції, дослідивши подані заявником докази, вважає, що в даному випадку розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та з виконаною адвокатом роботою (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, оскільки підготовка та представництво інтересів позивача у судовому засіданні в суді першої інстанцій не потребувала настільки значного часу для надання послуг та виконання робіт з правової (правничої) допомоги позивачу у співвідношенні до гонорару адвоката, а суми, які заявлені до відшкодування позивачу за надання послуг та виконання робіт з правової (правничої) допомоги, не є належним чином обґрунтовані на предмет їх розміру, який визначений в поданій заяві. 
		Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції вважає, що стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають судові витрати у розмірі 20 000 грн.
		Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на таке.
		Матеріалами справи підтверджено, що 05.11.2018 року між ТОВ Пларіум Юкрєйн та Адвокатським об`єднанням Леджіт укладено договір про надання правової допомоги № АО-1/2018 , за умовами якого клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати клієнтові комплексну правову допомогу з усіх питань юридичного супроводження поточної господарської діяльності клієнта, зокрема, але не виключно, наданням наступних видів правової допомоги та професійної правничої допомоги, зокрема: представництво та захист інтересів клієнта у судових справах, які розглядаються в тому числі в порядку адміністративного судочинства.
		Відповідно до пункту 5.2 Договору за надання правової допомоги, яка визначена пп.1.1.1 п.1.1.Договору, клієнт сплачує адвокатському об`єднанню гонорар у розмірі, що розраховується виходячи з обсягу фактично наданих адвокатським об`єднанням видів правової допомоги та ставок погодинної оплати, визначених відповідним письмовим дорученням. Клієнт погоджує розмір ставок погодинної оплати у відповідному письмовому дорученні з урахуванням того, що розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із: складністю справи та послуг, які надаватимуться адвокатом в рамках погодженого письмового доручення; ціною позову та /або значенням справи для клієнта, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію клієнта, публічним інтересом до справи тощо. 
		Згідно додатку № 1 до Договору ставка погодинної оплати для партнера складає 2500.00 грн., при чому гонорар розраховується окремо для кожної категорії працівників за формулою гонорар = (погодинна ставка * коефіцієнт складності справи)* кількість витрачених годин. За змістом п.8 письмового доручення застосований коефіцієнт оцінки складності-1.5.
		Отже, вартість години роботи представника у справі 520/4405/19 дорівнювала 3750.00 грн. 30.04.2019 між ТОВ  Пларіум Юкрєйн та АО Леджіт укладено додаткову угоду № 1 до Договору , відповідно до якої з 01.06.2019 року ставка погодинної оплати для партнера складає 3500.00 грн.
		На надання правової допомоги АО Леджіт по справі 520/4405/19 витрачено 34 години 54 хвилини, отже вартість послуг складає 158175.00 грн.
		На підтвердження того, що на надання правової допомоги АО Леджіт по справі 520/4405/19 витрачено 34 години 54 хвилини, позивачем надано звіт про надання правової та професійної юридичної допомоги від 03.07.2019, відповідно до якого представником надано клієнту послуги щодо аналізу судової практики з питань оподаткування витрат на корпоративні та інформаційно-консультативні заходи, які здійснюються для працівників за рахунок роботодавців- витрачено 2 години, дослідження внутрішніх документів позивача, які регулюють організацію та проведення корпоративних та інформаційно-консультативних заходів для працівників - 52 хв., підготовки та погодження з клієнтом проекту позовної заяви про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації ДФС України від 21.03.2019 року № 1142/6/99-99-13-02-03-15/ІПК - 9 год 34 хв., оформлення екземпляру позовної заяви, контроль сплати клієнтом судового збору за подання позовної заяви - 4 год. 4 хв., контроль відкриття провадження по справі та дати призначення підготовчого судового засідання- 12 хв., участь у підготовчому судовому засідання 04.06.2019  2 год. 38 хв., підготовка, погодження з клієнтом та направлення до відповідача відповіді на відзив - 4 год. 50 хв., підготовка до судового засідання 16 хв., участі у підготовчому судовому засіданні 12.06.2019  1 год. 40 хв., підготовка, оформлення та відправка відповідачеві заяви про вирішення питання розподілу судових витра - 2 год. 54 хв, підготовка, оформлення та подання до суду клопотання про долучення судової практики- 28 хв., підготовка, оформлення направлення до ДФС України клопотання про встановлення судового контролю - 2 год. 57 хв., підготовка до судового засідання 02.07.2019 -14 хв., участь в судовому засіданні- 2 год.15 хв.
		На підставі рахунку № 17/АО-1 від 16.04.2019 року, виставленого АО «ЛЕДЖІТ», позивачем була перерахована попередня оплата частини гонорару згідно Письмового доручення у розмірі 60 000 (шістдесят тисяч) гривень 00 копійок, що підтверджується Випискою по рахунку Адвокатського об`єднання «ЛЕДЖІТ» В АТ «АЛЬФА-БАНК» від 18.04.2019 року та платіжним дорученням № 1369 від 18.04.2019 року.
		Після винесення рішення Харківським окружним адміністративним судом по справі № 520/4405/19, Адвокатським об`єднанням «ЛЕДЖІТ» було складено та направлено на адресу ТОВ «ПЛАРІУМ ЮКРЄЙН» Акт № 13/АО-1/2018-Д8 приймання-передачі наданої правової та професійної правничої допомоги від 03.07.2019 року, який було прийнято та підписано позивачем.
		На підставі Рахунку № ЗО/АО-1 від 03.07.2019 року, виставленого АО «ЛЕДЖІТ», позивачем був перерахований гонорар за надання правової (правничої) допомоги згідно письмового доручення у розмірі 98 175 (дев`яносто вісім тисяч сто сімдесят п`ять) гривень копійок, що підтверджується платіжним дорученням № 2217 від 04.07.2019 року.
		Отже, позивачем, на виконання вимог частини 4 статті 134 КАС України, надано до суду детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Шимком Ф.А.; витрати ТОВ «ПЛАРІУМ ЮКРЄЙН», понесені на правову та професійну правничу допомогу.
		Як наслідок, суми, які заявлені до відшкодування позивачу за надання послуг та виконання робіт з правової (правничої) допомоги, є належним чином обґрунтовані на предмет їх розміру, який визначений в поданій заяві, зважаючи на те, що ТОВ «ПЛАРІУМ ЮКРЄЙН» було надано до суду першої інстанції:
		1) Договір та Письмове доручення, тобто документи, які підтверджують: предмет надання правової допомоги; розмір гонорару адвоката у формі погодинної ставки, погодженої позивачем;
		2) рахунки АО «ЛЕДЖІТ» на попередню оплату та остаточний розрахунок за надану правову допомогу;
		3) платіжні доручення ТОВ «ПЛАРІУМ ЮКРЄЙН» - розрахункові документи, які підтверджують розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу;
		4) Акт разом зі Звітом про надання правової та професійної правничої допомоги від 03.07.2019 року - документи, які містять перелік та детальний опис наданої професійної правничої допомоги.
		З огляду на надання позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження витрат, понесених у зв`язку з вчиненням окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, а також часу, витраченого на підготовку позовної заяви та інших процесуальних документів, з урахуванням тривалості розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 158 175 000 грн.
		Окрім того, на думку колегії суддів, витрати на оплату послуг Адвокатського об`єднання «ЛЕДЖІТ» у розмірі 158 175 гривень 00 копійок є співмірними із значенням справи № 520/4405/19 для ТОВ «ПЛАРІУМ ЮКРЄЙН» та іншими обставинами, що встановлені частиною 5 статті 134 КАС України.
		В апеляційній скарзі податковий орган не наводить жодного аргументу щодо неспівмірності таких витрат. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів, що відповідачем не здійснено.
		Відповідач лише зазначає, що залучення адвокатів для участі у адміністративній справі є правом, а не обов`язком позивача. Керівник підприємства не позбавлений можливості самостійно представляти інтереси свого підприємства в суді.
		Однак, колегія суддів вважає вказані доводи безпідставними, оскільки право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
		З огляду на викладене, розмір понесених позивачем витрат в загальній сумі 158 175 гривень 00 копійок підтверджується належними та допустимими в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України доказами. Крім того, такий розмір є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, а також ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
		Таким чином, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що в даному випадку розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та з виконаною адвокатом роботою (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, оскільки підготовка та представництво інтересів позивача у судовому засіданні в суді першої інстанцій не потребувала настільки значного часу для надання послуг та виконання робіт з правової (правничої) допомоги позивачу у співвідношенні до гонорару адвоката, а суми, які заявлені до відшкодування позивачу за надання послуг та виконання робіт з правової (правничої) допомоги не є належним чином обґрунтовані на предмет їх розміру, який визначений в поданій заяві.
		За таких обставин, додаткове судове рішення підлягає скасуванню в частині відмови у стягненні на користь позивача судових витрат на суму 138 175, 00 грн. (158 175,00 - 20000 = 138 175, 00 грн.).
		У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини Щокін проти України (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про закон, стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі Шпачек s.r.о. проти Чеської Республіки (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy № 33202/96).
		Колегія суддів враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
		При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
		Згідно з ч. 1 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України). 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 3 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України).
		Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при ухваленні додаткового рішення були допущені порушення норм процесуального права, а тому додаткове рішення підлягає частковому скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення вимог.
		Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		З матеріалів справи вбачається, що позивачем сплачено судовий збір при поданні апеляційної скарги на додаткове рішення у розмірі 2881,50 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2383 від 22.07.2019 р.
		Оскільки постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.10.2019р. задоволено апеляційну скаргу та вимоги ТОВ "ПЛАРІУМ ЮКРЄЙН" , то відповідно до вимог ст. 139 КАС України, понесені позивачем витрати на сплату судового збору за подання апеляційної скарги підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань ДФС України.
		Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		 
		Апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2019 року та на додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2019 року залишити без задоволення.
		Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАРІУМ ЮКРЄЙН" на додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2019 року задовольнити.
		Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2019 року по справі № 520/4405/19 залишити без змін.
		Додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2019 року по справі № 520/4405/19 скасувати в частині відмови в задоволенні заяви представника позивача про стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАРІУМ ЮКРЕЙН" за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України судові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 138 175 грн. 00 коп. 
		Прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАРІУМ ЮКРЕЙН" за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України судові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 138 175 грн. 00 коп.
		В іншій частині додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2019 року по справі № 520/4405/19 залишити без змін. 
		Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАРІУМ ЮКРЕЙН" за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 881 грн. 50 коп. 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
		 
		Головуючий суддя З.Г. ПодобайлоСудді   Г.Є. Бершов   Н.С. Бартош   Повний текст постанови складено 17.10.2019 року

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...