Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 822/1426/16 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів.
Надіслано для оприлюднення: 17.10.2019. Зареєстровано: 18.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 18.10.2019.
Дата набрання законної сили: 17.10.2019
Номер судового провадження: К/9901/33587/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		17 жовтня 2019 року 
		Київ
		справа №822/1426/16
		адміністративне провадження №К/9901/33587/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
		суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М., 
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кей - Колект» на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2017 року (суддя: Данилюк У.Г.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року (Боровицький О.А., Матохнюк Д.Б., Сапальова Т.В.) у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кей - Колект» до відділу Державної виконавчої служби Полонського районного управління юстиції Хмельницької області, треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних- вимог та їх обґрунтування 
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей - Колект» (далі - ТОВ «Кей - Колект», позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до відділу Державної виконавчої служби Полонського районного управління юстиції Хмельницької області (далі - ВДВС Полонського МУЮ, відповідач) про скасування постанови відповідача від 28 травня 2014 року ВП № 43500736 про відкриття виконавчого провадження в частині накладання арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постанова ВП № 43500736 відповідачем винесена протиправно, оскільки відповідно до договору факторингу ТОВ «Кей-Колект» має право вимоги за кредитним договором №11125315000 від 05 березня 2007 року та договором Іпотеки № 556037 від 05 березня 2007 року на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 ,  однак набути право власності не має можливості, оскільки державний виконавець наклав арешт на це майно. На думку позивача, наявність арешту на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, порушує його права і законні інтереси як іпотекодержателя, оскільки ускладнює звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог іпотекодержателя.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 
		Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. 
		Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з відсутності підстав для скасування постанови відповідача про відкриття виконавчого провадження в частині накладення арешту на спірне нерухоме майно, оскільки чинним законодавством не передбачено заборони накладення арешту на майно, що є предметом іпотеки. Будь-яких обмежень стосовно такого законодавство не містить.
		Суди попередніх інстанцій вказували, що державна реєстрація іпотеки визначає пріоритет іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог. Згідно з частиною сьомою статті 3 Закону України "Про іпотеку" пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому  законом  порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки.
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги  
		У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Скаргу обґрунтовує доводами, аналогічними викладеним у позовній заяві. 
		Скаржник зазначає, що неправомірні дії державного виконавця в частині накладення арешту на майно, що знаходиться в заставі, порушує право позивача як іпотекодержателя першочергово задовольнити своє право вимоги за рахунок предмета іпотеки.
		Позиція інших учасників справи 
		Відзиву на касаційну скаргу від відповідача не надходило. 
		Рух касаційної скарги 
		Суддя-доповідач Вищого адміністративного суду України ухвалою від 30 серпня 2017 року відкрив касаційне провадження на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року. 
		15 березня 2018 року касаційні скарги передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
		За результатом автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: Білоус О.В. (суддя-доповідач), Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.
		За результатом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: Загороднюк А.Г. (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Соколов В.М.
		Сторони не заявляли клопотання про розгляд справи за їх участю. 
		Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року прийнято адміністративну справу до провадження та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
		Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
		05 березня 2007року року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту за №11125315000. 
		05 березня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3 , діючого в якості майнового поручителя за ОСОБА_1 на підставі договору поруки від 05 березня 2007 року, було укладено договір іпотеки.
		Предметом договору є нерухоме майно, зокрема, нежиле приміщення, цех по переробці лісоматеріалів загальною площею 546 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та який належить на праві власності ОСОБА_3 
		Вищезазначений договір іпотеки посвідчений 05 березня 2007 року приватним нотаріусом Полонського районного нотаріального округу Бондар С.М. № 775. Того ж дня приватним нотаріусом накладено заборону відчуження зазначеного в договорі нерухомого майна до припинення іпотечного договору.
		12 січня 2011 року обтяження "заборона на нерухоме майно" - приватним нотаріусом вилучено із реєстру.
		15 червня 2011 року прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на нежиле приміщення, цех по переробці лісоматеріалів загальною площею 546 кв.м., що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 - за ОСОБА_2 , на підставі договору дарування від 25 травня 2011 року.
		У разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
		В подальшому, згідно договору відступлення прав вимоги від 12 грудня 2011 року, ПАТ "УкрСиббанк" відступило право вимоги за вказаним договором іпотеки на користь ТОВ "Кей-Колект".
		Постановою державного виконавця відділу ДВС Полонського районного управління юстиції від 23 червня 2014 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 в межах суми 717839,72 грн., та заборонено здійснювати його відчуження (ВП №43500736).
		При цьому, оскаржувана постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження винесена відповідачем в процесі примусового виконання виконавчого листа № 553/1401 від 29 квітня 2014 року, виданого Ленінським районним судом м. Полтави про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Украгро НПК" 717839,72 грн.
		Не погоджуючись із постановою про відкриття виконавчого провадження в частині накладання арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження позивач звернувся до суду з даним позовом.
		Релевантні джерела права й акти їх застосування.
		Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 606 (чинного на час виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення). 
		Частинами першою та другою 1, 2 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 32 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.
		Нормами частини першої статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. 
		Приписами частини третьої статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.
		Відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України «Про виконавче провадження»  про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз`яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.
		Частиною першою статті  57 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
		В силу частини другої статті 57 вказаного Закону України «Про виконавче провадження» арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
		За правилами частини п`ятої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у випадках, не передбачених частиною четвертої цієї статті, арешт може бути знято за рішенням суду. 
		Згідно з частиною шостою статті 3 Закону України «Про іпотеку» від 05 червня 2003 року №    898-IV  у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. 
		Відповідно до частини сьомої статті 3 вказаного Закону пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації. 
		Частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
		Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя).
		Згідно з частинами другою, третьою статті 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18 листопада 2003 року № 1255-IV реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. 
		На підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом. Задоволення прав чи вимог декількох обтяжувачів, на користь яких встановлено обтяження одного й того ж рухомого майна, здійснюється згідно з пріоритетом, який визначається в порядку, встановленому цим Законом.
		Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
		Аналіз положень частини другої статті 25 та частини першої статті 26 Закону № 606-XIV вказує на те, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження або про відмову у відкритті виконавчого провадження.
		Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
		Предметом оскарження в цій справі є постанова державного виконавця щодо накладення арешту на нерухоме майно, яке перебуває в іпотеці відповідно до договору від 05 березня 2007 року.
		Згідно з договору відступлення прав вимоги від 12 грудня 2011 року, ПАТ "УкрСиббанк" відступило право вимоги за вказаним договором іпотеки на користь ТОВ "Кей-Колект".
		Постановою державного виконавця відділу ДВС Полонського районного управління юстиції від 23 червня 2014 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 в межах суми 717839,72 грн., та заборонено здійснювати його відчуження (ВП №43500736).
		Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем вчинялися дії з виконання судового рішення, виданого  Ленінським районним судом м. Полтави про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Украгро НПК" 717 839,72 грн.
		Накладення арешту на майно має наслідком заборону відчуження арештованого майна. 
		Аналізуючи положення Закону України «Про іпотеку» Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2018 року (справа №   910/4772/17) зазначив, що в разі коли належним чином зареєстрована іпотека виникла раніше за накладення арешту для задоволення вимог стягувачів, відмінних від іпотекодержателя, суд має звільнити з-під арешту іпотечне майно. 
		При цьому відсутні підстави для відмови у звільненні з-під арешту зазначеного майна у зв`язку з відсутністю реального порушення боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання на момент пред`явлення відповідної вимоги; факт порушення основного зобов`язання, яке забезпечене іпотекою, виступає лише умовою реалізації гарантованих іпотекою прав іпотекодержателя і не пов`язується з його існуванням, а, отже, й порушенням шляхом арешту та заборони відчуження предмета іпотеки.
		Позивач, доводячи протиправність спірної постанови виконавця як підстави її скасувати, зокрема і в касаційній скарзі, навів аргументи щодо наявності підстав для звільнення з-під арешту нерухомого майна, яке водночас є предметом іпотеки. 
		Арешт на заставлене майно державний виконавець наклав з метою забезпечити реальне виконання судового рішення (в іншій судовій справі, у якій позивач не є стороною, відповідно не має статусу учасника виконавчого провадження, в рамках якого накладено цей арешт), що з огляду на наведені вимоги Закону України «Про виконавче провадження» є його обов`язком. 
		Обставин, які б вказували на те, що державний виконавець, коли виносив спірне рішення, діяв неправомірно (зокрема, що він не мав законних підстав накладати арешт, не мав повноважень для ухвалення такого рішення чи діяв у неправомірний спосіб) у справі не встановлено. 
		Натомість підхід судів попередніх інстанцій до вирішення цієї справи полягає в тому, що накладення виконавцем арешту на заставлене майно, іпотекодержателем якого є позивач, не позбавляє останнього реалізувати своє право на заставлене майно (у встановленому порядку) в разі, якщо у боржника виникне заборгованість за кредитним договором. 
		На думку колегії суддів такий висновок, з огляду на наведене, є помилковим. Виходячи з мотивів судів попередніх інстанцій у такий спосіб вони по суті вирішували питання про наявність підстав для звільнення з-під арешту майна, що за своєю суттю вимагає іншого способу захисту і юрисдикційної форми, в якій його можна реалізувати.
		Постанова відповідача в частині накладання арешту передбачає перевірку її на відповідність критеріям, визначеним  КАС України і позаяк в такому аспекті порушень законодавства суди не виявили, є підстави погодитися з висновком про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
		Водночас мотиви судів першої та апеляційної інстанції, на думку колегії суддів, необхідно змінити, а позивачу - зазначити, що зняття арешту із заставленого майна вимагає, окрім іншого, з`ясувати наявність речових прав на це майно у нього та інших суб`єктів, зокрема тих, в інтересах яких накладено арешт. З огляду на суть цих правовідносин і їх суб`єктний склад позивачу і потрібно визначити спосіб захисту права, за захистом якого він фактично звернувся з цим позовом.
		Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19 червня 2019 року № 825/1764/16. 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 
		Відповідно до статті 351 КАС підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Згідно з частинами третьою, четвертою статті 351 КАС неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
		Судові витрати
		З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» задовольнити частково. 
		Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року змінити в частині мотивів, виклавши їх у редакції цієї постанови.
		В іншій частині постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року - залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. 
		 
		Суддя-доповідач                                                            А.Г. Загороднюк 
		 
		судді                                                                                 Л.О.Єресько 
		 
		                                                                                В.М. Соколов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...