Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 802/2313/16-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у тому числі прав на земельні ділянки).
Надіслано для оприлюднення: 17.10.2019. Зареєстровано: 18.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 18.10.2019.
Дата набрання законної сили: 17.10.2019
Номер судового провадження: К/9901/30181/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		17 жовтня 2019 року 
		Київ
		справа №802/2313/16-а
		адміністративне провадження №К/9901/30181/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		головуючий - Бучик А.Ю.,
		суддів: Рибачука А.І.,  Тацій Л.В., 
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2017 року у складі судді Воробйової І.А. та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Ватаманюка Р.В., Мельник-Томенко Ж.М., Сторчака В.Ю. у справі №  802/2313/16-а за позовом ОСОБА_2 до Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради Стахової Тетяни Валентинівни, третя особа - ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення,
		УСТАНОВИВ:
		ОСОБА_2 (надалі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Стахової Т.В. про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 22800053 від 13.07.2015 щодо державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на житловий будинок (частки - 1) за адресою: АДРЕСА_1 , запис про право власності №10382411 від 07.07.2015 з видачею свідоцтва про право власності серія НОМЕР_1 від 13.07.2015.
		Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 24.02.2017, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11.04.2017 визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради Стахової Т.В. про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 22800053 від 13.07.2015 щодо державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на житловий будинок (частки -1) за адресою: АДРЕСА_1 .
		Не погоджуючись з     рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на     порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
		Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що судами не врахованого того, які наслідки мають рішення по справі для третьої особи, оскільки його право на законно набуте та виділене в натурі майно фактично припиняється.
		Заявник в касаційній скарзі вказує, що ОСОБА_3 передав в дар третій особі реальну частку будинковолодіння, виділену в натурі, і саме таке майно в результаті посвідчення приватним нотаріусом Плахотнюк О.В. договору дарування було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. 
		Відзиву на касаційну скаргу учасниками справи до суду не подано.
		Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи      касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
		У ході розгляду справи судами встановлено, що домоволодіння по АДРЕСА_1 , що складалось з двох житлових будинків (з частками 39/100 та 61/100) та з господарськими будівлями належало на праві приватної власності ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право власності НОМЕР_2 від 21.05.2007 та витягом про державну реєстрацію прав №32108674 від 19.11.2011.
		19.12.2011, згідно договору дарування, 39/100 частки вищевказаного майна подаровано ОСОБА_1 
		23.11.2012 ОСОБА_3 складено заповіт, який посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу, за змістом якого все своє належне майно він заповідав ОСОБА_2 .
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, у зв`язку із чим позивач звернувся із відповідною заявою до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Лисенко О.М. для прийняття спадщини за заповітом, зокрема 61/100 частки будинковолодіння, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
		15.12.2016 за наслідком розгляду поданої заяви нотаріусом сформовано постанову про відмову у вчинені нотаріальної дії, а саме, у видачі свідоцтва про право на спадщину з підстав відсутності правовстановлюючих документів, які посвідчують право власності спадкодавця на цілий житловий будинок АДРЕСА_1 .
		У вказаній відмові зазначено, що "згідно із інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно (який є архівною частиною Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень) за реєстраційним номером 35200207 зареєстрований об`єкт нерухомого майна: домоволодіння, з двох житлових будинків з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 169, 8 кв.м., житловою площею 85,6 кв.м. та зареєстровано право спільної часткової власності на цей об`єкт нерухомості: 61/100 частка - власник ОСОБА_3 , підстава виникнення права власності: свідоцтво № НОМЕР_3 про право власності, видане виконкомом Вінницької міської ради 21.05.2007, та 39/100 частки - власник ОСОБА_1 , підстава виникнення права власності: договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Плахотнюк О.В. 19.12.2011, зареєстрований в реєстрі за №6371".
		Так, згідно матеріалів справи, 13.07.2015 державним реєстратором реєстраційної служби Вінницької міського управління юстиції Стаховою Т.В. прийнято рішення про реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 . При цьому, відбулась реєстрація будинку, який складає 39/100 частки будинковолодіння, що знаходилось за адресою АДРЕСА_1 , з зазначенням у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, розмір частки 1, а не 39/100.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, вказав, що державний реєстратор при прийнятті оскаржуваного рішення не звернула увагу, що ОСОБА_1 належить саме 39/100 часток будинковолодіння та в подальшому прийняла рішення і вчинила відповідні реєстраційні дії щодо реєстрації права власності на цю частину будинковолодіння, як на цілу частку. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що рішення про реєстрацію права власності на житловий будинок (частка -1) за адресою: АДРЕСА_1 , що фактично є 39/100 частки, проведена без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття.
		Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
		Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.
		Вимогами у цій справі є визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію права власності на нерухоме майно, що пов`язано з порушенням права позивача на належну йому частку спірного майна іншою особою, за якою відповідачем зареєстровано право власності на таке майна.
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктивний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
		Відповідно до статті 2 КАС у     редакції, чинній на час подання позову,     завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
		Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої     статті 3 КАС     у зазначеній редакції).
		Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ (за статтею 17 КАС     у відповідній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
		У пункті 7 частини першої статті 3 КАС в наведеній вище редакції визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
		Водночас помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
		Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
		Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від  04 вересня 2018 року у справі №     823/2042/16,     якщо позивач не був заявником стосовно оскаржуваних ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог       законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорене рішення, здійснено оспорений запис.
		Натомість, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17).
		Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки державний реєстратор, приймаючи оскаржувані рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Оскаржувані рішення про державну реєстрацію стосувались реєстрації прав іншої особи, а не позивача.
		Визнання протиправними і скасування рішень щодо державної реєстрації прав на об`єкт нерухомості є захистом прав позивача на частку нерухомого майна від їх порушення іншою особою, за якою зареєстровано права на таке майно.
		Ухвалюючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача та третьої особи щодо прав на спірне майно.
		Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його приватноправового характеру.
		Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішень про державну реєстрацію права власності безпосередньо пов`язане із захистом позивачем цивільного права у спорі щодо нерухомого майна з особою, яка не заперечують законності дій державного реєстратора з реєстрації за ними права на це майно. Такий спір має приватноправовий характер і залежно від суб`єктного складу сторін має вирішуватися за правилами цивільного або господарського судочинства.
		Зазначена вище правова позиція відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному, зокрема, у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 та у постанові від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а.
		Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. 
		Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
		Керуючись ст. 343, 349, 354, 356 КАС України, Суд -
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року скасувати.
		Провадження у справі № 802/2313/16-а закрити.
		Роз`яснити про право на звернення до суду в порядку цивільного  судочинства.
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                                   А.Ю. Бучик
		Судді                                                                                                                А.І. Рибачук
		                                                                                                                         Л.В. Тацій

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...