Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1340/5945/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 17.10.2019. Зареєстровано: 18.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 21.10.2019.
Дата набрання законної сили: 07.10.2019
Номер судового провадження: 857/8848/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		07 жовтня 2019 рокуЛьвів№ 857/8848/19
		Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
		судді-доповідача Шинкар Т.І.,
		суддів Пліша М.А.,
		Гуляка В.В.,
		секретаря судового засідання Цар М.М.,
		розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Національного агентства з питань запобігання корупції на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Сподарик Н.І.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м.Львові о 14 год. 58 хв. 25 червня 2019 року, повне судове рішення складено 05 липня 2019 року, у справі №1340/5945/18 за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправним та скасування рішень в частині,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		10.12.2018 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції просив, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог: 
		- визнати протиправним та скасувати п. 2 Рішення НАЗК №2485 від 02.11.2018 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік (виправлена), поданої  ОСОБА_1 , начальником Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного, та внесення змін до рішень Національного агентства з питань запобігання корупції від 21.08.2017 №516 та від 20.10.2107 №1008», в частині зазначення недостовірних відомостей щодо транспортних засобів, що є об`єктами права власності третіх осіб, щодо яких суб`єкт декларування може прямо вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними;
		- визнати протиправним та скасувати п. 1 Рішення НАЗК №2486 від 02.11.2018 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік, поданої ОСОБА_1 , начальником Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного», в частині зазначення недостовірних відомостей щодо об`єкта нерухомості, який знаходиться у нього та члена його сім`ї на праві користування, та щодо транспортних засобів, що є об`єктами права власності третіх осіб, щодо яких суб`єкт декларування може прямо вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними.
		Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2019 року позов задоволено.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішення НАЗК про результати повної перевірки декларації повинно бути об`єктивним, ґрунтуватись на достовірній і повній інформації та прийматись на підставі всебічного аналізу. Суд першої інстанції вказав, що чинне законодавство не передбачає участі представника (довіреної особи) при видачі довіреності, якою його уповноважують розпоряджатися тим чи іншим майном. Обов`язковою є лише участь довірителя, як особи яка видає довіреність, оскільки він своїм підписом засвідчує таку довіреність. Аналізуючи законодавство та зібрані у справі докази, суд першої інстанції встановив, що про наявність двох довіреностей на користування автомобілями від 28.12.2015 та 28.04.2015, які є односторонніми правочинами, позивачу відомо не було, вказаними автомобілями позивач у період 2015-2016 років не користувався. Крім того, судом першої інстанції встановлено, що позивач при заповненні е-декларацій за 2015, 2016 роки керувався роз`ясненнями НАЗК щодо порядку заповнення декларацій. Також суд першої інстанції вказав, що відповідачем у справі безпідставно ототожнено різні юридичні категорії такі як, «місце реєстрації», «місце проживання», не враховано встановлену законодавством специфіку щодо можливості реєстрації військовослужбовців не у житлових приміщеннях (будинки, квартири, гуртожитки тощо), а за місцем проходження військової служби (за місцем реєстрації військової частини).
		Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Національне агентство з питань запобігання корупції подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2019 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що посилання суду першої інстанції на лист-повідомлення ПрАТ «АСК «Інго Україна», як доказ перетину кордону лише ОСОБА_2 на автомобілі Lexus у період поїздки 25.01.2016-28.01.2016, спростовується наявністю виданої довіреності та страхового сертифіката «Зелена карта», дія якого поширюється на будь-яку особу, яка перебуває за кермом транспортного засобу. Вказує, що автомобіль VOLKSWAGEN, модель PASSAT, 2014 року випуску, не перетинав державний кордон України у 2014-2016 роках, а тому даний факт свідчить про наявність у ОСОБА_1 права користування та розпорядження таким, згідно виданої довіреності. Зазначає, що об`єкт нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який перебуває на праві користування у позивача та члена сім`ї (дружини), є їх зареєстрованим місцем проживання та підлягає декларуванню. Скаржник звертає увагу, що відповідач не приймав жодних рішень, не вчиняв дій та не допускав бездіяльності, які потребували б оцінки суду, порушення прав позивача відсутнє.
		Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що суд першої інстанції при оцінці обґрунтованості рішення апелянта в частині відображення даних про користування автомобілем LEXUS враховано всі зібрані у справі докази в сукупності, а не лише один лист страхової компанії. Доказів користування транспортним засобом VOLKSWAGEN відповідачем суду не надано, в свою чергу відповідачем не взято до уваги пояснення позивача про необізнаність існування довіреності на даний транспортний засіб. Твердження НАЗК про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи щодо користування житлом у 2016 році є необґрунтованими, оскільки за спірною адресою прописки позивач проходив військову службу. Щодо аргументів відповідача про скасування рішення суду з підстав відсутності порушеного права позивача, зазначив, що оскарженими рішеннями покладено на нього обов`язок відображення об`єктів декларування, якими він не володіє, не користується, не розпоряджається, що порушує його права та законні інтереси. В свою чергу право на оскарження рішень НАЗК прямо передбачено у спірних рішеннях №2485 та №2486. 
		Учасники справи в судове засідання не з`явились, явку повноважних представників не забезпечили, належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі  КАС України) не перешкоджає розгляду справи. 
		Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		Відповідно до статті 230 КАС України секретарем забезпечено ведення протоколу судового засідання.
		Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
		Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 2002 року перебуває на посаді начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного та є посадовою особою вищого офіцерського складу та зобов`язаний щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за встановленою формою.
		На підставі інформації, отриманої від Національного антикорупційного бюро України, Національним агентством з питань запобігання корупції відносно ОСОБА_1 21.08.2017 прийнято рішення №516 «Про проведення повної перевірки декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 та 2016 роки». 
		В подальшому рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції №1008 від 20.10.2017 «Про продовження строку повної перевірки декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 та 2016 роки» строк проведення перевірки продовжено з 21.10.2017 на 30 календарних днів.
		На підставі вказаних рішень уповноваженою особою НАЗК проведена повна перевірка декларацій поданих ОСОБА_1 , як особою уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 (виправлена) та 2016 роки, в ході перевірки надіслало ОСОБА_1 запити від 05.10.2017 №55-08/35446/17 та 08.11.2017 №55-08/40432/17 щодо надання пояснень і копій підтверджуючих документів. 
		За результатами проведеної перевірки НАЗК прийняті Рішення №2485 від 02.11.2018 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік (виправлена), поданої  ОСОБА_1 , начальником Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного, та внесення змін до рішень Національного агентства з питань запобігання корупції від 21.08.2017 №516 та від 20.10.2107 №1008», а також Рішення №2486 від 02.11.2018 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік, поданої ОСОБА_1 , начальником Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного».
		За результатами повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік (виправлена), поданої ОСОБА_1 , органом НАЗК встановлено, що суб`єкт декларування при складанні та поданні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік (виправлена) зазначив недостовірні відомості: про об`єкт нерухомості, який знаходиться у нього та члена його сім`ї на праві користування; транспортні засоби, що є об`єктами права власності третіх осіб, щодо яких він може прямо вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними; про отриманий (нарахований) ним дохід; його членство у громадському об`єднанні, чим не дотримав вимоги пунктів 2, 7, 12 частини 1 та вимоги частини 3 статті 46 Закону України «Про запобігання корупції». 
		За результатами повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік, поданої ОСОБА_1 , органом НАЗК встановлено, що суб`єкт декларування при складанні та поданні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік зазначив недостовірні відомості про: об`єкт нерухомості, який знаходиться у нього та члена його сім`ї на праві користування; тип права на об`єкти нерухомості суб`єкта декларування та члена його сім`ї; об`єкт нерухомості, який не підлягав декларуванню; тип права суб`єкта декларування на транспортний засіб; транспортні засоби, що є об`єктами права власності третіх осіб, щодо яких він може прямо вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними, чим не дотримав вимоги пунктів 2, 3 частини 1 та вимоги частини 3 статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».
		Погодившись із окремими пунктами рішень, ОСОБА_1 вніс зміни до е-декларацій за 2015 та 2016 роки.
		Водночас, що стосується відомостей про користування автомобілями LEXUS та VOLKSWAGEN, то ОСОБА_1 у своїх пояснення до НАЗК зазначив, що такими автомобілями не користувався і не був обізнаний про наявність довіреностей на ці автомобілі видані на його ім`я, а тому відмовився вносити щодо них зміни до своїх е-декларацій.
		Також, ОСОБА_1 відмовився вносити зміни до е-декларації за 2016 році, що стосується користування житлом за адресою АДРЕСА_1 , зазначивши в поясненнях для НАЗК, що не користувався таким у 2016 році, а тому й не відобразив у своїй е-декларації за 2016 рік, а лише зазначав як місце реєстрації його як військовослужбовця.
		Не погодившись із винесеними НАЗК рішеннями в цих частинах, ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду.
		Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
		Правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначає Закон України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 № 1700-VII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі  Закон №1700-VII) відповідно до частини 1 статті 45 якого особи, зазначені у пункті 1, підпунктах «а» і «в» пункту 2, пункті 5 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.
		Згідно з частиною 1 статті 46 Закону №1700-VII у декларації зазначаються відомості про: зареєстроване місце проживання, а також місце фактичного проживання (п.1); об`єкти нерухомості, що належать суб`єкту декларування та членам його сім`ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право (п.2); дані щодо транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, а також щодо їх марки та моделі, року випуску, ідентифікаційного номера (за наявності). Відомості про транспортні засоби та інші самохідні машини і механізми зазначаються незалежно від їх вартості (пп. «б» п.3).
		Відповідно до частини 3 статті 46 Закону №1700-VII у декларації зазначаються також відомості про об`єкти декларування, передбачені пунктами 2-8 частини першої цієї статті, що є об`єктами права власності третьої особи, якщо суб`єкт декларування або член його сім`ї отримує чи має право на отримання доходу від такого об`єкта або може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти щодо такого об`єкта дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ним.
		Положення цієї частини застосовуються під час подання декларації службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, а також суб`єктами декларування, які займають посади, пов`язані з високим рівнем корупційних ризиків, відповідно до статті 50 цього Закону.
		Статтею 48 Закону №1700-VII встановлено, що національне агентство проводить щодо декларацій, поданих суб`єктами декларування, такі види контролю: 1) щодо своєчасності подання; 2) щодо правильності та повноти заповнення; 3) логічний та арифметичний контроль. 
		Національне агентство проводить повну перевірку декларацій відповідно до цього Закону.
		Згідно з статтею 50 Закону №1700-VII повна перевірка декларації полягає у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб`єктом декларування діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.
		Обов`язковій повній перевірці підлягають декларації службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, суб`єктів декларування, які займають посади, пов`язані з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національним агентством. Обов`язковій повній перевірці також підлягають декларації, подані іншими суб`єктами декларування, у разі виявлення у них невідповідностей за результатами логічного та арифметичного контролю.
		У разі встановлення за результатами повної перевірки декларації відображення у декларації недостовірних відомостей Національне агентство письмово повідомляє про це керівника відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб`єкт декларування, та спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції.
		Механізм проведення Національним агентством з питань запобігання корупції контролю та повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відповідно до статей 48 та 50 Закону №1700-VII визначено Порядком проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженим Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 10.02.2017 № 56 (далі  Порядок №1700-VII).
		Розділом ІІІ Порядку №1700-VII визначено порядок проведення повної перевірки декларацій та пунктом 1 встановлено, що повна перевірка декларації може проводитися у період здійснення суб`єктом декларування діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності і полягає у: 1) з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей; 2) з`ясуванні точності оцінки задекларованих активів; 3) перевірці на наявність конфлікту інтересів; 4) перевірці на наявність ознак незаконного збагачення.
		Повна перевірка декларацій (декларації) проводиться за рішенням Національного агентства, в якому надається доручення його члену провести повну перевірку декларацій (декларації) через працівників структурного підрозділу його апарату, діяльність яких пов`язана зі здійсненням такої функції Національного агентства.
		Рішення про проведення перевірки повинно бути належним чином обґрунтоване посиланням на визначену Законом підставу повної перевірки декларації або декларацій - у разі прийняття Рішення про проведення перевірки щодо більш як одної декларації на одній визначеній Законом підставі.
		Згідно з пунктом 6 Порядку №1700-VII повна перевірка декларації передбачає такі дії : прийняття Рішення про проведення перевірки; аналіз відомостей про об`єкти декларування, зазначені в деклараціях суб`єкта декларування, та їх порівняння з відомостями з реєстрів, баз даних, інших інформаційно-телекомунікаційних систем державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, що можуть містити інформацію про об`єкти декларування, які мають відображатися в декларації; створення, збирання, одержання, використання інформації, яка є необхідною для повної перевірки декларації, з використанням джерел інформації, визначених пунктами 8-11 цього розділу; направлення Національним агентством відповідному суб`єкту декларування листа з пропозиціями надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів та розгляд і врахування наданих ним пояснень та/або копій підтвердних документів під час проведення повної перевірки декларації у порядку та на умовах, визначених пунктом 12 цього розділу; прийняття Національним агентством Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації.
		Відповідно до пункту 12 Порядку №1700-VII у разі виявлення Національним агентством протягом повної перевірки декларації ознак недостовірності задекларованих відомостей, неточності оцінки задекларованих активів, конфлікту інтересів, незаконного збагачення Національне агентство направляє відповідному суб`єкту декларування відповідний лист з пропозиціями надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів. 
		Надані суб`єктом декларування письмові пояснення та/або копії підтвердних документів є обов`язковими до розгляду та врахування Національним агентством під час проведення повної перевірки декларації та вирішення питання щодо дотримання суб`єктом декларування вимог Закону при складанні та поданні декларації.
		За результатами проведення повної перевірки декларації Національним агентством приймається рішення про результати здійснення повної перевірки декларації
		Згідно з пунктом 2 розділу ІV «Результати проведення повної перевірки декларації» Порядку №1700-VII якщо в результаті повної перевірки декларації було встановлено відображення у декларації недостовірних відомостей, неточну оцінку задекларованих активів, наявність конфлікту інтересів або ознак незаконного збагачення, в Рішенні про результати здійснення повної перевірки декларації додатково наводяться обґрунтування відповідних висновків, у тому числі посилання на матеріали, які стали підставою для висновку, та враховуються пояснення суб`єкта декларування.
		Про закінчення проведення повної перевірки декларації Національне агентство письмово повідомляє суб`єкта декларування та надсилає Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації для ознайомлення. Якщо в результаті повної перевірки декларації було встановлено відображення у декларації недостовірних відомостей, або неточну оцінку задекларованих активів, або наявність конфлікту інтересів, або ознаки незаконного збагачення, Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації надсилається суб`єкту декларування за допомогою засобів поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення та програмних засобів Реєстру.
		Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 45 Закону №1700-VII у разі притягнення суб`єкта декларування до відповідальності за неподання, несвоєчасне подання декларації або в разі виявлення у ній недостовірних відомостей суб`єкт декларування зобов`язаний подати відповідну декларацію з достовірними відомостями.
		Пунктом 3 розділу І Порядку №1700-VII встановлено, що контроль та повна перевірка декларації здійснюються за принципами: 1) верховенства права; 2) рівності та гарантування прав і законних інтересів усіх суб`єктів декларування; 3) об`єктивності, неупередженості та безсторонності рішень і дій Національного агентства, уповноважених ним осіб; 4) достовірності і повноти інформації, що використовується Національним агентством, правомірності одержання та використання такої інформації; 5) неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого життя суб`єкта декларування, окрім як у межах та у спосіб, що передбачені Законом; 6) гарантування права на судовий захист суб`єктів декларування.
		Отже, повна перевірка декларації на предмет достовірності задекларованих відомостей проводиться НАЗК шляхом аналізу відомостей про об`єкти декларування, зазначені в декларації суб`єкта декларування, та їх порівняння з відомостями з реєстрів, баз даних, інших інформаційно-телекомунікаційних систем державних органів, органів місцевого самоврядування, а при прийнятті рішення за результатами повної перевірки декларації мають враховуватись, як відомості, отримані із реєстрів, баз даних, інших інформаційно-телекомунікаційних систем державних органів та, отримані від державних органів щодо предмета перевірки, так і відомості, надані суб`єктом декларування, стосовно якого проводиться перевірка, щодо документального підтвердження або пояснення зазначених у декларації відомостей. Рішення НАЗК про результати повної перевірки декларації повинно бути об`єктивним, ґрунтуватись на достовірній і повній інформації та прийматись на підставі всебічного аналізу.
		В оскаржуваних позивачем рішеннях НАЗК від 02.11.2018 №2485 та №2486 зазначено, що у е-деклараціях за 2015 та 2016 роки декларантом не зазначено відомості про користування автомобілями LEXUS та VOLKSWAGEN.
		У письмових поясненнях, наданих ОСОБА_1 на вимогу НАЗК №55-08/35446/17 від 05.10.2017 у зв`язку з проведенням повної перевірки е-декларацій за 2015 рік, 2016 роки, зазначено, що автомобілями LEXUS та VOLKSWAGEN у 2015-2016 роках декларант не користувався, не розпоряджався, про наявність довіреностей від третіх осіб про уповноваження його на вчинення певних дій щодо цих транспортних засобів обізнаний не був, про такі дізнався під час підготовки письмових пояснень. При цьому, зазначено, що у автомобілі LEXUS декларант перебував кілька разів у якості пасажира, такий автомобіль перебуває у власності ОСОБА_3 , який з серпня 2014 року перебуває у тривалому закордонному відрядженні. Вказано, що жодних повноважень щодо наведених транспортних засобів з використанням довіреностей впродовж 2015-2017 років не вчиняв, тому не відображав дані про це у е-деклараціях.
		Так, з матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що відповідно до нотаріально посвідченої довіреності від 28.12.2015 ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_2 ,  ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на експлуатацію та розпорядження автомобілем VOLKSWAGEN PASSAT, 2014 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 . За заявою ОСОБА_3 від 28.11.2018 дію вказаної довіреності припинено з 05.12.2018.
		Згідно з довіреністю від 28.04.2015, посвідченою приватним нотаріусом, ОСОБА_5 уповноважила ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на експлуатацію та розпорядження автомобілем LEXUS LX570, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 .
		В свою чергу, відповідно до договору купівлі-продажу від 16.11.2016 №4541/2016/191683 ОСОБА_2 , діючи на підставі довіреності від ОСОБА_5 , продав автомобіль LEXUS LX570, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 третій особі.
		Як вбачається з листа-повідомлення ПрАТ «АСК «Інго Україна» №17 від 14.01.2019 та витягу з баз даних страхової компанії в період з 24.01.2016 по 07.02.2016 страховий поліс «зелена карта» на автомобіль LEXUS LX570, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 , виданий на ОСОБА_2 (т.1 а.с.115)
		Згідно з долученим до матеріалів справи листом приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Дитюк Г.М. від 14.05.2019, при посвідченні довіреностей від 25.12.2015 щодо автомобіля VOLKSWAGEN та від 28.04.2015 щодо автомобіля LEXUS були присутні лише довірителі (т.1 а.с.201). 
		Відповідно до частин 1 та 3 статті 237 Цивільного кодексу України (далі  ЦК України) представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
		Згідно з частинами 1 та 3 статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
		Наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012 року затверджено Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, в редакції чинній на час посвідчення вказаних довіреностей, відповідно до пунктів 1 та 2 глави 3 розділу І якого при вчиненні нотаріальної дії нотаріус установлює особу, що звернулась за вчиненням нотаріальної дії. Встановлення особи здійснюється нотаріусом за документами, передбаченими Законом. 
		Відповідно до пункту 1.2 глави 4 розділу ІІ вказаного Порядку нотаріуси посвідчують довіреності, складені від імені однієї або кількох осіб, на ім`я однієї особи або кількох осіб за усним зверненням довірителя. 
		Отже, ні норми Цивільного кодексу України, ні норми вказаного Порядку не містять вимоги про обов`язкову присутність (участь) представника при видачі довіреності, якою таку особу уповноважують розпоряджатися визначеним майном. Не передбачено законодавчо і вимоги та процедури повідомлення особи, яку уповноважують на вчинення тих чи інших дій, про видачу такої довіреності. Обов`язковою є лише участь довірителя, як особи яка видає довіреність, оскільки він своїм підписом завіряє таку довіреність.
		В судовому засіданні суду першої інстанції допитано свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , яких попереджено про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання і відмову від давання показань, та які надали пояснення щодо користування автомобілями VOLKSWAGEN PASSAT, 2014 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , LEXUS LX570, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 .
		За таких обставин, аналізуючи законодавство та зібрані у справі докази, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що довіреності є односторонніми правочинами, наявність двох довіреностей від 28.12.2015 року та 28.04.2015 року не доводить факту обізнаності позивача про їх існування, так само як і факт користування позивачем вказаними автомобілями.
		Щодо аргументів скаржника, що обізнаність позивача про наявність у нього права користування та розпорядження легковим автомобілем LEXUS LX570 2008 року випуску д.н.з. НОМЕР_3 , що підтверджується даними прикордонної служби про перетин кордону 28.01.2016 ОСОБА_1 як водієм вказаного автомобіля, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
		Відповідно до даних Державної прикордонної служби України з Інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон, на автомобілі LEXUS LX570, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 , при перетині кордону 25.01.2016 в режимі «виїзд з України» зазначено 5 осіб без персоніфікації водія транспортного засобу, а 28.01.2016 в режимі «в`їзд в Україну» зазначено 5 осіб та вказано водієм ОСОБА_1 .
		В свою чергу, відповідно до даних Львівської митниці ДФС України від 12.03.2019 на автомобілі LEXUS LX570, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 , при перетині кордону 25.01.2016 в режимі «виїзд з України» та 28.01.2016 в режимі «в`їзд в Україну» водієм був ОСОБА_2 (а.с.177).
		Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що в силу приписів частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
		Європейський суд з прав людини, судова практика якого в силу приписів статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, у справі «Федорченко та Лозенко проти України» зазначив, що при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».
		У судовому рішенні за результатами розгляду справи обов`язково повинен бути дотриманий критерій переконливості, так як для встановлення обставин у справі при її вирішенні необхідно, щоб докази однієї сторони переконували у наявності цих обставин більше, ніж докази іншої сторони переконували у протилежному.
		Враховуючи наявні розбіжності в поданих відповідачем та отриманих судом першої інстанції даних щодо перетину 28.01.2016 ОСОБА_1 державного кордону в якості водія автомобіля LEXUS LX570, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 , суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що дані Державної прикордонної служби України не можуть бути самодостатнім доказом підтвердження обізнаності позивача про наявність у нього права користування та розпорядження вказаним транспортним засобом.
		Окрім того, згідно з роз`ясненнями НАЗК щодо порядку заповнення декларацій (https://nazk.gov.ua) у випадку відсутності об`єкта декларування станом на 31 грудня поточного року, незважаючи на користування ним впродовж року, суб`єкт декларування не зобов`язаний включати дані про такий об`єкт (транспортні засоби) у свою щорічну декларацію. 
		Оскільки 16.11.2016 транспортний засіб LEXUS став власністю третьої особи, довіреність від 28.04.2015 втратила чинність, а тому станом на 31.12.2016 позивач не мав жодних повноважень щодо цього транспортного засобу.
		За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що висновки НАЗК щодо необхідності декларування ОСОБА_1 автомобілів LEXUS та VOLKSWAGEN є незаконними та протиправними, підлягають скасуванню.
		Щодо аргументів скаржника про протиправність не відображення ОСОБА_1 в е-декларації відомостей по користуванню житловим приміщенням (гуртожитком за адресою : АДРЕСА_1 ), суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
		Згідно з долученої до матеріалів справи світлокопії паспорта ОСОБА_1 серії НОМЕР_5 , виданого Ізяславським РВ УМВСУ у Хмельницькій області 04.04.1996, на сторінці 14 міститься запис про місце реєстрації : АДРЕСА_1 без зазначення квартири.
		В е-декларації ОСОБА_1 за 2016 рік (витяг з офіційного сайту НАЗК) у розділі 3 «Об`єкти нерухомості» декларантом зазначено користування ним та членами сім`ї (дружиною позивача) двома об`єктами нерухомості: житловим будинком в с. Солонка Пустомитівського району Львівської області та квартирою у м. Львові. 
		В письмових поясненнях, наданих на запит НАЗК, ОСОБА_1 вказав, що при заповненні та подачі е-декларації за 2016 рік у розділі 2.1 «Інформація про суб`єкта декларування» зазначено зареєстроване місце проживання  АДРЕСА_1 (гуртожиток академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного), однак, оскільки на кінець 2016 року декларант не проживав за вказаною адресою, тому вказаний об`єкт не зазначено у розділі 3 «Об`єкти нерухомості».
		Статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 № 1382-IV встановлено, що: місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
		Відповідно до статті 6 вказаного Закону для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг): письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
		Згідно з пунктом 7 Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 №207 реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
		Якщо зареєстроване місце проживання особи знаходиться в помешканні, право власності яке їй не належить, при реєстрації власник повинен був дати згоду на реєстрацію та проживання цієї особи в зазначеному помешканні.
		Оскільки, позивач є військовослужбовцем, тому згідно чинного законодавства він може бути зареєстрованим за місцем проходження військової служби, без фактичного проживання у гуртожитку (казармі тощо) за такою адресою. 
		З врахуванням вказаного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем у справі безпідставно ототожнено різні юридичні категорії, а саме, «місце реєстрації», «місце проживання», не враховано встановлену законодавством специфіку щодо можливості реєстрації військовослужбовців за місцем проходження військової служби (за місцем реєстрації військової частини), а тому висновки органу НАЗК в цій частині є протиправними та підлягають скасуванню.
		Щодо аргументів скаржника про не прийняття жодних рішень, не вчинення дій та не допущення бездіяльності, які потребували б оцінки суду, а також відсутності порушення прав позивача, то суд апеляційної інстанції погоджується з позицією позивача, викладеною у відзиві на апеляційну скаргу та зазначає, що оскарженими рішеннями покладено обов`язок на позивача відображення об`єктів декларування, якими він не володіє, не користується, не розпоряджається, що порушує його права та законні інтереси. Протиправність оскаржених рішень відповідача встановлена судом першої інстанції, з висновками якого погоджується суд апеляційної інстанції. В свою чергу право на оскарження рішень НАЗК прямо передбачено у спірних рішеннях №2485 та №2486, чим позивач скористався, подавши позов до суду.
		Так, у пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
		З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності висновків, викладених у оскаржуваних рішеннях, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
		Керуючись статтями 230, 241, 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу Національного агентства з питань запобігання корупції залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2019 року у справі №1340/5945/18  без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. 
		 
		Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді М. А. Пліш   В. В. Гуляк  Повне судове рішення складено 17.10.2019

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...