Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 461/7387/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 18.10.2019.
Дата набрання законної сили: 02.10.2019
Номер судового провадження: 61-29266ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		02 жовтня 2019 року
		м. Київ
		справа № 461/7387/16-ц
		провадження № 61-29266св18
		Верховний суд у складі колегії суддів Третьої Судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Сімоненко В. М. (суддя-доповідач),
		суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П.
		учасники справи:
		позивач - Галицька районна адміністрація Львівської міської ради в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		третя особа -  ОСОБА_3 ,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , на рішення апеляційного суду Львівської області від 27 червня 2017 року у складі суддів: Мікуш Ю.Р., Павлишиної О.Ф., Приколоти Т.І., 
		ВСТАНОВИВ:
		Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		 
		Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		В листопада 2016 року Галицька районна адміністрація Львівської міської ради звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів та накладення заборони на відчуження квартири.
		Позов мотивовано тим, що батьками неповнолітньої ОСОБА_1 є ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .. Мати дитини - ОСОБА_5 померла                  ІНФОРМАЦІЯ_1 . 
		Після смерті ОСОБА_5 малолітньою ОСОБА_1 опікуються та підтримують бабуся з дідусем. Самостійно займаються вихованням внучки, піклуються про її фізичний та духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя. Дитина знаходиться на повному їхньому утриманні, для розвитку внучки вони докладають всіх зусиль та можливостей. До сьогодні батько у вихованні дитини участі не приймає. За цей весь час відповідач жодного разу не цікавився життям доньки, її успіхами, станом здоров`я також не цікавився, за які кошти вона живе та виховується.
		03 листопада 2016 року комісією з питань захисту прав дитини Галицької районної адміністрації Львівської міської ради прийнято рішення рекомендувати Галицькій районній адміністрації Львівської міської ради, як органу опіки та піклування надати висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_1 .. Зазначені вище факти відповідач розцінює як ухилення відповідача від виховання дитини, свідоме нехтування ним своїми обов`язками, що є підставою для позбавлення його батьківських прав.
		У зв`язку з чим просили їх позовні вимоги задовольнити.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		Рішення Галицького районного суду м. Львова від 21 грудня 2016 року та додатковим рішенням Галицького районного суду м. Львова від 10 березня
		2017 року в задоволенні позову Галицькій районній адміністрації Львівської міської ради в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 відмовлено. 
		Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом та слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Суд дійшов висновку, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав не буде відповідати інтересам дитини, враховуючи його ставлення до неї та наявність у нього перешкод у спілкуванні з дитиною та іншої сім`ї.
		Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення аліментів, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач добровільно надає кошти на утримання своєї дитини та відсутність доказів щодо того, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. 
		Суд першої інстанції, відмовляючи в частині позову про накладення заборони на відчуження квартири виходив з того що за правилами частини четвертої статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» суд у разі позбавлення батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення прав одночасно накладає заборону на відчуження майна та житла дітей, про що повідомляє нотаріуса за місцем знаходження майна та житла. Оскільки, відповідача не позбавлено батьківських прав, тому правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині - немає. 
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 
		Рішенням апеляційного суду Львівської області від 27 червня 2017 року, рішення Галицького районного суду м. Львова від 21 грудня 2016 року скасовано в частині позбавлення батьківських прав та постановлено нове, яким позов Галицької районної адміністрації Львівської міської ради в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 , 2002 року народження задоволено: позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 відносно його неповнолітньої доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 
		Рішення суду першої інстанції в частині стягнення аліментів та накладення заборони на відчуження квартири рішення суду першої інстанції - залишено без змін. 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та постановляючи нове судове рішення, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків; після смерті матері не піклувався про дитину, до органів опіки піклування з питанням про передачі йому на виховання дитини не звертався та зазначав, що між батьком та дитиною втрачені родинні зв`язки, почуття й довіру, а тому дійшов висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційній скарзі, поданій 25 липня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. 
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з Галицького районного суду 
		м. Львова461/7387/16-ц.
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2019 року Справу за позовом Галицької районної адміністрації Львівської міської ради в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів та накладення заборони на відчуження квартири призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів. 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд постановив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме, що апеляційним судом не було з`ясовано, чи ухиляється він від виконання батьківських обов`язків, чи є це ухилення свідоме та умисне з урахуванням тієї обставини, що дитина поживає з дідусем та бабусею, які налаштовують дитину проти відповідача. Зазначає, що поза увагою суду залишилась та обставина, що він надає фінансову допомогу дитині, відкрив банківський вклад на її ім`я та здійснює банківські перекази на ім`я бабусі для доньки. 
		Короткий зміст заперечень на касаційну скаргу
		Заперечення на касаційну скаргу не надходили. 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що батьками                     ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є ОСОБА_2 та ОСОБА_5 
		Мати дитини - ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 01 березня 2006 року.
		Як встановлено судами, після смерті матері - ОСОБА_2 проживає з своєю бабусею та дідусем. 
		Як встановлено судами, відповідно до витягу з протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 03 листопада 2016 року № 23, рекомендовано позбавити батьківських прав гр. ОСОБА_2 відносно малолітньої доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Судом першої інстанції встановлено, що 01 грудня 2016 року ОСОБА_2 відкрито банківський вклад «Подарунок на повноліття», згідно якого банк відкрив ОСОБА_2 рахунок на строк 367 днів до 04 грудня 2020 року на користь ОСОБА_1 .. На даний рахунок відповідачем внеслися кошти у                        розмірі 500 грн. з подальшою поповнюватись додатковими внесками (а.с. 35).
		Судом першої інстанції досліджено копії фіскальних чеків, згідно яких відповідач в добровільному порядку здійснює неодноразові перекази коштів на рахунок ОСОБА_3 (а.с. 37-38).
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла таких висновків.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІпередбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
		Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 7 грудня     2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
		Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
		Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
		Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
		Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
		Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
		Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
		Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
		Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько, можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.
		Виходячи з тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України Суд має підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав виключно за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
		Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
		Разом з тим, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійних характер, як кожен, так і в сукупності, можна розцінити як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. 
		Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. 
		За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. 
		Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.
		Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. 
		Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (ст. 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на  від 03 грудня 1986 року).
		Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. 
		Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав,  суди повинні зважувати на те,  що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. 
		Таким чином, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про позбавлення батьківських прав  ОСОБА_2 відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_1 ,  ІНФОРМАЦІЯ_2 та апеляційним судом, а належних та допустимих доказів свідомого ухилення  ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав, позивачем не надано. 
		За таких обставин, суд першої інстанції відмовляючи в позові, дійшов правильного висновку,  що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом та слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. 
		Верховний Суд вважає, що рішення суду першої інстанції в цій частині є обґрунтованим  та,  що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав не буде відповідати інтересам дитини.
		Крім того, колегія суддів Верховного Суду погоджується з рішенням суду першої інстанції,  в частині відмови в позові про накладення заборони на відчуження квартири так як суд вірно застосував частину четверту статті 17 Закону України «Про охорону дитинства», якою передбачено, що суд у разі позбавлення батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення прав одночасно накладає заборону на відчуження майна та житла дітей, про що повідомляє нотаріуса за місцем знаходження майна та житла. Оскільки, відповідача не позбавлено батьківських прав, тому правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині - немає, а тому рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. 
		Судові рішення в частині стягнення аліментів на утримання неповнолітньої ОСОБА_1 ухвалені  з порушенням норми матеріального права з наступних підстав.
		Так, подаючи позов Галицька районна адміністрація Львівської міської ради просила стягнути з до ОСОБА_2  на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання його неповнолітньої доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . у твердій грошовій сумі в розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання заяви і до повноліття дитини.
		Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення аліментів, суд першої інстанції, з висновками якими погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач добровільно надає кошти на утримання своєї дитини та відсутність доказів щодо того, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. 
		Проте з таким висновками апеляційного суду,  колегія суддів Верховного Суду погодитись не може з наступних підстав. 
		Так, відповідно до ст.141 Сімейного кодексу України батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини, в тому числі і щодо її утримання.
		Відповідно до ст. 150 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.
		Згідно положень ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
		При цьому, щомісячна сплата аліментів є способом задоволення потреб дитини, що виникають щодня та щомісяця, а тому збереження коштів для дитини на майбутнє, у тому числі шляхом укладання депозиту. не може вважатися належне забезпечення дитини.
		Добровільна допомога дитині, шляхом надання певних коштів або добровільна сплата аліментів не позбавляє стягнення їх в судовому порядку.
		Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від                      20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України                          27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
		Так, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (частина 3                статті 181 СК України).
		Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
		Крім того, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення (частина 1 статті 184 СК України).
		При цьому підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень                                          статті 182 СК України, так і положень ст. ст. 183, 184 СК України.
		Однак суд апеляційної інстанції, не встановив всіх фактичних обставин справи в частині стягнення аліментів, що мають важливе значення для справи, зокрема:               з якими саме позовними вимогами звертався позивач в цій частині та у який спосіб має бути стягнуті та нараховані аліменти, наявності доказів про матеріальний стан платника аліментів та розрахунки. 
		З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
		Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
		У зв`язку з викладеним рішення суду апеляційної інстанції в частині стягнення аліментів на утримання неповнолітньої ОСОБА_1 підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати викладене в цій постанов.
		Висновки суду за результатами розгляду касаційних скарг
		Відповідно до положень частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
		Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		За встановлених обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню.
		Керуючись статтями 409, 410, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої  судової палати Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ :
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 задовольнити частково.
		Рішення апеляційного суду Львівської області від 27 червня 2017 року в частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його неповнолітньої доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 скасувати.
		Рішення Галицького районного суду м. Львова 21 грудня 2016 року  в частині відмови в позбавленні батьківських прав від 21 грудня 2016 року - залишити в силі. 
		Рішення апеляційного суду Львівської області від 27 червня 2017 року в частині стягнення аліментів скасувати та в цій частині направити справу на новий апеляційний розгляд. 
		Рішення Галицького районного суду м. Львова 21 грудня 2016 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 27 червня 2017 року в частині накладення заборони на відчуження квартири залишити без змін. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий суддя                                                                    В. М. Сімоненко
		 
		Судді                                                                                       А. А. Калараш
		 
		                                                                                                С. Ю. Мартєв
		 
		                                                                                                Є. В. Петров
		 
		С. П. Штелик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...