Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 634/976/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про спадкове право.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 18.10.2019.
Дата набрання законної сили: 10.10.2019
Номер судового провадження: 61-29943ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		10 жовтня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 634/976/16-ц
		провадження № 61-29943св18 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 20 липня 2017 року у складі судді Нестеренко О. С. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 05 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Піддубного Р. М., Пилипчук Н. П., Швецової Л. А.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій. 
		 
		У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, який мотивовано тим, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її тітки ОСОБА_3 відкрилася спадщина на земельну ділянку та житловий будинок з надвірними спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Вона та чоловік померлої ОСОБА_3 є її єдиними спадкоємцями. 26 грудня 2015 року вона звернулася до Сахновщинської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, але постановою державного нотаріуса Серьогіної О. М. від 26 грудня 2015 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки вона не прийняла спадщину у встановленому законом порядку в межах шестимісячного строку. Строк на прийняття спадщини пропущений нею з поважних причин, пов`язаних з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для неї як спадкоємця. Обставини, які склалися в її житті, не дали можливості оформити прийняття спадщини у встановлений законом строк, але вона фактично прийняла спадщину, тому просила суд визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини.
		 
		Рішенням Сахновщинського районного суду Харківської області від 20 липня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
		 
		Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач не навела поважних причин пропуску строку на прийняття спадщини, а такі причини, як юридична необізнаність щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови не можуть бути визнані судом поважними. Судом не встановлено об`єктивних, непереборних, істотних труднощів у позивача для вчинення нею дій щодо з`ясування змісту заповіту чи подання до будь-якої нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 . 
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 05 жовтня 2017 року відхилено апеляційну скаргу ОСОБА_1 та залишено без змін рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 20 липня 2017 року.
		 
		Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що наведені позивачем причини пропуску передбаченого законом строку для прийняття спадщини, з урахуванням положень статті 1272 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), не є поважними, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини та ухвалив рішення, яке відповідає встановленим обставинам справи, з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
		 
		У жовтні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 20 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 05 жовтня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що  в оскаржуваних судових рішеннях не зазначено наданих нею доказів, зокрема медичних довідок, свідоцтв про смерть її родичів, документів щодо визначення їй робочого часу, не відображено мотивів їх прийняття чи відмови у прийнятті та результатів їх оцінки. Суди попередніх інстанцій не в повному обсязі дослідили обставини, на які вона посилалася, зокрема підставами для пропуску строку прийняття спадщини стала хвороба трьох членів її сім`ї, а не двох, як зазначено місцевим судом. Також судами не враховано, що матеріали справи не містять доказів, які б спростували факт догляду за хворими родичами саме нею, а не іншими особами. Місцевим судом необґрунтовано визнано неповажними причини пропуску строку на прийняття спадщини, на які вона не посилалась, а також неправомірно не застосовано Рекомендації щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці як нормативно-правового акта і безпідставно застосовано положення цивільного законодавства, що не поширюються на спірні правовідносини. Крім того, апеляційний суд порушив норми процесуального права, оскільки чинним законодавством не було передбачено проголошення короткого тексту ухвали. Суд діяв упереджено з огляду на нетривале перебування колегії суддів у нарадчій кімнаті.
		 
		У листопаді 2017 року ОСОБА_2 подала заперечення на касаційну скаргу, в якому просила її відхилити, посилаючись на те, що всі доводи ОСОБА_1 про порушення судами її прав є надуманими і спрямованими на затягування розгляду справи, натомість оскаржувані судові рішення ухвалені на підставі всебічно досліджених обставин справи, з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції.
		 
		Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Сахновщинського районного суду Харківської області.
		 
		Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		11 червня 2019 року справу № 634/976/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
		 
		Позиція Верховного Суду.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
		 
		Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
		 
		Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
		 
		Відповідно до частини першої та другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
		 
		Згідно з частинами першою-третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
		Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини. У разі відсутності такої згоди, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (стаття 1272 ЦК України).
		Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Нова Чернещина Сахновщинського району Харківської області померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 . Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшли земельна ділянка та житловий будинок з надвірними спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
		26 грудня 2016 року ОСОБА_1 . звернулася до Сахновщинської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з пропуском строку, встановленого для її прийняття.
		Звертаючись з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що строк для прийняття спадщини пропущено нею з поважних причин, оскільки вона доглядала за чоловіком ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та іншими тяжко хворими родичами, крім того, у зв`язку із службовою необхідністю вона виїжджала на декілька місяців за межі міста Харкова, тому просила визначити їй додатковий строк для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
		 
		Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на своєчасне подання заяви про прийняття спадщини, а позивач не надала належних та допустимих доказів існування поважних причин, які перешкодили їй подати таку заяву після смерті її тітки ОСОБА_3 у визначений законом шестимісячний строк.
		 
		Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
		Згідно з пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
		При цьому обов`язок доведення поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини покладається на спадкоємця.
		 
		Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини, то  правові підстави для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини відсутні.
		 
		Посилання заявника на те, що судами не в повному обсязі досліджено обставини, на які вона посилалася, не наведено мотивів прийняття чи відмови у прийнятті доказів, не відображено результатів їх оцінки, не заслуговують на увагу, оскільки всі зазначені нею документи наявні в матеріалах справи і були всебічно досліджені та оцінені судами попередніх інстанцій. Водночас суди дійшли висновку, що заявником не надано доказів того, що саме хвороби родичів завадили їй здійснити юридично значимі дії протягом строку, встановленого законом. Сам по собі факт наявності хвороб у родичів заявника не доводить того, що вона особисто здійснювала догляд за ними і це стало непереборною перешкодою для своєчасного подання заяви про прийняття спадщини. Судами також встановлено, що протягом шести місяців з часу відкриття спадщини заявник, хоча й із зміненим графіком роботи, однак продовжувала працювати, тобто мала об`єктивну можливість скористатися наданим їй законом правом щодо прийняття спадщини.
		 
		Доводи заявника про те, що місцевий суд послався на недоведеність тих обставин, на які вона не посилалася, зокрема щодо відсутності в неї медичної освіти, також не заслуговують на увагу, оскільки, зазначаючи про відсутність у неї медичної освіти, суд дав оцінку її твердженням про здійснення постійного догляду за смертельно хворими членами її родини.
		 
		Неспроможними є доводи заявника про те, що місцевим судом було застосовано закон, який не поширюється на спірні правовідносини, а саме частину другу статті 553 Цивільного кодексу Української РСР, оскільки в судовому рішенні місцевого суду відсутні посилання на зазначену правову норму.
		 
		Доводи ОСОБА_1 про неможливість застосування апеляційним судом до спірних правовідносин висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року, у зв`язку з відсутністю подібності його зі спірними правовідносинами є безпідставними, оскільки цей висновок, як і багато інших подібних висновків визначає, що обставини, які перешкоджали спадкоємцю своєчасно звернутися із заявою про прийняття спадщини, повинні бути пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення таких дій. Тобто спірні правовідносини у вказаній частині є подібними до тих, що виникли у справі, яку переглядав Верховний Суд України. 
		 
		Твердження заявника, про те, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, оскільки чинним законодавством не було передбачено проголошення короткого тексту ухвали, та допустив упередженість з огляду на нетривале перебування колегії суддів у нарадчій кімнаті, також є необґрунтованими. 
		 
		Статтею 319 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), передбачено, що рішення та ухвали апеляційного суду проголошуються за правилами, встановленими статтею 218 цього Кодексу. Частиною першою статті 218 цього Кодексу визначено, що рішення суду або його вступна та резолютивна частини проголошуються негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Головуючий роз`яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження. У разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин судового рішення суд повідомляє, коли особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитися з повним рішенням суду. 
		 
		При цьому законом не визначалося тривалості часу, протягом якого суд повинен був перебувати в нарадчій кімнаті.
		 
		Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи, містять посилання на обставини, що були предметом дослідження й оцінки місцевого та апеляційного судів, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		 
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
		 
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
		 
		Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
		 
		Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 20 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 05 жовтня 2017 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:В. А. Стрільчук   С. О. Карпенко   М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...