Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/53996/17 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 18.10.2019.
Дата набрання законної сили: 11.10.2019
Номер судового провадження: 61-6127ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		11 жовтня 2019 року
		м. Київ
		справа № 757/53996/17
		провадження № 61-6127св19
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 
		відповідачі - Державна казначейська служба України, прокуратура Дніпропетровської області
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги Державної казначейської служби України та прокуратури Дніпропетровської області на рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 липня 2018 року у складі судді Цокол Л. І. та постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року у складі суддів:                   Журби С. О. , Таргоній Д. О. та Приходька К. П.,
		ВСТАНОВИВ :
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства та прокуратури, в якому просив стягнути з Державного казначейства України за рахунок державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на його користь відшкодування шкоди, а саме: втраченого внаслідок незаконного відсторонення від посади заробітку у розмірі 145  281,11 грн; втрачених внаслідок незаконних дій грошових доходів в сумі 5 251 677,24 грн; вартості неповернутого майна в розмірі 200 000,00 грн.; витрат, понесених на виготовлення документів та їх дублікатів, втрачених органами досудового розслідування в сумі 2 184, 96 грн; витрат, пов`язаних із прибуттям до слідчого, прокурора, суду на загальну суму 15 818,61 грн.; сплачених адвокату сум у кримінальному провадженні у розмірі 100 000,00 грн.; моральної шкоди, завданої органами досудового розслідування, у розмірі 5 000 000,00 грн.; а також просив зарахувати до загального трудового стажу та до стажу державної служби термін перебування під вартою, протягом якого він не працював у зв`язку з незаконним відстороненням від посади.
		На обґрунтування вимог позовної заяви посилався на те, що 13 грудня 2011 року першим заступником прокурора Дніпропетровської області відносно нього було порушено кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених частиною                  2 статті 364, частиною 3 статті 368 КК України. За результатами досудового розслідування та після повернення судом кримінальної справи на додаткове розслідування, органами прокуратури 09серпня 2014 року були внесені відомості до ЄРДР за фактами вчинення позивачем кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 368, частиною 2 статті 364, частиною 4 статті 368, частиною 4 статті 190, частиною 1 статті 209 та частиною 4 статті 358 КК України. В подальшому матеріали кримінального провадження було роз`єднано. 
		Провадження № 12014040000000603 за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 364, частиною 3                               статті 368 КК України, 10. грудня 2015 року постановою слідчого закрите у зв`язку з недостатністю доказів для доведення винуватості. 
		Провадженні № 12014040650002823 щодо вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч частиною 4 статті 190, частиною 1 статті 209 та частиною 4 статті 358 КК України, в якому слідчі дії проводилось ГСУ МВС України за процесуальним керівництвом Генеральної прокуратури України,                30 квітня 2015 року було складено обвинувальний акт і переданий до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська. 
		Ухвалою суду від 25 березня 2016 року вказаний обвинувальний акт було повернуто прокурору Генеральної прокуратури України як такий, що не відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства, а в подальшому матеріали кримінального провадження Генеральною прокуратурою України були направлені для проведення досудового розслідування до СУГУНП в Дніпропетровській області, за результатами якого постановою від 28 грудня 2016 року кримінальне провадження було закрите за відсутністю доказів. 
		Загальний строк проведення попереднього, досудового та судового слідства склав 5 років та 19 днів або 60 місяців 19 днів. При цьому до позивача у період з 15 грудня 2011 року по 14серпня 2014 року було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, в період з 15. серпня 2014 року по 10лютого 2015 року - домашній арешт, а з 26 лютого 2015 року по 20 квітня 2015 року застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання. 
		Одночасно 28 грудня 2011 року на підставі постанови слідчого від 22 грудня 2011 року в особливо важливих справах прокуратури Дніпропетровської області було видано Наказ № 2480/к, яким позивача відсторонено від посади начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області. 
		Отже, враховуючи, що всі кримінальні провадження відносно нього були закриті вважає, що має право на відшкодування завданої йому незаконним притягненням до кримінальної відповідальності матеріальної та моральної шкоди, у зв`язку з чим й було подано даний позов.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 липня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто на його користь за рахунок державного бюджету шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку втрачений заробіток в розмірі 145 281,11грн, вартість неповернутого майна в розмірі 221 013,47 грн, компенсацію завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури моральної шкоди в розмірі 500 000,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог          ОСОБА_1 відмовлено. 
		Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог щодо стягнення компенсації втраченого заробітку у розмірі 145 281,11 грн та відшкодування вартості неповернутого позивачу майна в розмірі 221 013,47 грн, а також спричиненої йому моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн.
		Крім того, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення компенсації втраченого заробітку, суд першої інстанції виходив з того, що в період                                  з 01 грудня 2011 року по 07 лютого 2013 рік позивачу без законних на це підстав не виплачувалась заробітна плата, оскільки його було відсторонено від роботи. 
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		Постановою Київського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року апеляційну скаргу прокуратури Дніпропетровської області та апеляційну скаргу                         ОСОБА_1 задоволено частково. 
		Рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 липня 2018 року в частині вирішення позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди змінено та визначено розмір відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 у сумі 3 000 000,00 грн. 
		В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. 
		Задовольняючи частково апеляційні скарги прокуратури Дніпропетровської області та апеляційну скаргу ОСОБА_1 та змінюючи рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди позивачу, апеляційний суд виходячи із встановлених обставин справи, наданих доказів, ступінь негативного впливу на життя та свідомість позивача, як факту безпідставного кримінального переслідування в цілому, так і факту його тривалого безпідставного утримання під вартою зокрема, значні порушення життєвого укладу та моральні страждання, які поніс позивач через неможливість тривалого відновлення своїх прав, дійшов висновку, що судом першої інстанції значно занижений належний розмір відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 , оскільки не відповідають встановленим обставинам справи, та визначив, що в даному випадку такий розмір відшкодування має складати 3 000 000,00 грн, що відповідає принципу розумності та справедливості. 
		Находження касаційної скарги Державна казначейська служба України до суду касаційної інстанції
		20 березня 2019 року Державна казначейська служба України звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду                 м. Києва від 17 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду                     від 28 лютого 2019 року.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційній скарзі Державна казначейська служба України просила скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 липня 2018 року, постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 
		Находження касаційної скарги прокуратури Дніпропетровської області до суду касаційної інстанції
		28 березня 2019 року від прокуратури Дніпропетровської області до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Печерського районного суду 
		м. Києва від 17 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду 
		від 28 лютого 2019 року.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційній скарзі прокуратура Дніпропетровської області просила скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 липня 2018 року в частині стягнення матеріальної шкоди у вигляді втраченого заробітку у розмірі 145 281,11 грн та вартості неповернутого майна у розмірі 221 013,47 грн та у цій частині закрити провадження, змінити рішення суду першої інстанції та постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року зменшивши розмір відшкодування до 222 380,00 грн.
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (Державна казначейська служба України)
		Касаційна скарга мотивована тим, що постанову суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, яка суперечить вимогам чинного законодавства України, а висновки суду апеляційної інстанції на невідповідність обставинам справи, оскільки судами всупереч Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» необґрунтовано визначено, а саме завищено розмір відшкодування шкоди. Крім того, визначаючи шкоду в розмірі 3 000 000,00 грн, суд апеляційної інстанції посилався виключно на висновок експерта, відступив від положень статті 13 цього Закону та не навів мотивів такого обрахування з посиланням на інші докази.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (прокуратури Дніпропетровської області)
		Касаційна скарга мотивована тим, що постанову суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, яка суперечить вимогам чинного законодавства України, а висновки суду апеляційної інстанції на невідповідність обставинам справи, оскільки суди визначаючи розмір відшкодування  мають керуватись принципами рівності, поміркованості, розумності та справедливості. Розмір такого відшкодування має бути не більше, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої сторони, а не задля збагачення останнього. Ухвалюючи судові рішення судами в порушення частини 3 статті 89 ЦПК України не наведено будь-яких належних доказів щодо спричинення ОСОБА_1 моральної шкоди у більшому розмірі ніж зазначено Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Так судами не надано оцінки ані характерним правопорушенням, ані глибині фізичних чи душевних страждань, порушення нормальних життєвих зав`язків, наявність додаткових зусиль для організації свого житті та необґрунтовано стягнуту суму належними та допустимими доказами.
		Відзив на касаційну скаргу
		07 травня 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційні скарги Державної казначейської служби України та прокуратури Дніпропетровської області, в якому ОСОБА_1 посилався на те, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою та таким, що відповідають нормам матеріального та процесуального права. оскільки судами обох інстанцій повно та всебічно було досліджено матеріали справи та вставлені обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та вірно визначено розмір відшкодування  шкоди, завданої неправомірними діями органів прокуратури та слідства. 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що 13 грудня 
		2011 року першим заступником прокурора Дніпропетровської області старшим радником юстиції Пахніц О. В. було порушено кримінальну справу стосовно ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого частиною 3 статті                       368 Кримінального кодексу України.
		Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 грудня      2011 року стосовно ОСОБА_1   було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. 
		Відповідно до довідки про звільнення ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 , яка була видана ОСОБА_1 Дніпропетровським слідчим ізолятором, останні перебував в установах Державної кримінально-виконавчої служби з 15 грудня 2011 року по 13серпня 2014 року.
		Згідно з матеріалами справи 14 серпня 2014 року ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. 
		Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2014 року було вирішено продовжити строк домашнього арешту ОСОБА_1 
		до 10 листопада 2014 року включно.
		10 листопада 2014 року Ухвалою Печерського районного суду м. Києва було продовжено строк домашнього арешту ОСОБА_1 на певний період доби, заборонивши залишати місце свого проживання до 09 січня 2015 року.
		26 грудня слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва було задоволено клопотання старшого прокурора Генеральної прокуратури України та продовжено застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту до 10 лютого 2015 року.
		Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26 лютого 2015 року до позивача було застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.
		Постанови Прокуратури жовтневого району м. Дніпропетровська від 10 грудня 2015 року кримінальне провадження, яке було внесене до єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120140000000000603 від 18 грудня 2014 року за підозрою ОСОБА_1 у вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 364, ч. 3 та ч. 4 ст. 368 КК України - закрито .
		Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська  від   22 серпня 2016 року задоволено клопотання захисника Дмитренко Д.Ф. від         22 серпня  2016 року та повернуто обвинувальний акт за матеріалами кримінального провадження № 12014040650002823 відносно ОСОБА_1 , обвинуваченого за ст. ст. 358, ч. 2. 3, 190, ч. 4, 209, ч. 1 КК України та повернути як такий, що не відповідає вимогам ст. 291 КК України.
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги  не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Конституція України, як основний закон, закріплює в Україні засади державної політики, спрямованої, насамперед, на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя.
		Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		Як принцип всієї практичної діяльності держави, всіх її органів та посадових осіб за статтею 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість функціонування держави, їх утвердження і забезпечення і є головним обов`язком держави.
		На забезпечення ефективного захисту прав та свобод людини направлені норми Конституції України про розповсюдження юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі, а також на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, як результат порушених прав фізичних та юридичних осіб.
		Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
		Відшкодування шкоди - один з найважливіших інститутів сучасної правової науки. У законодавстві України передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню - шкоду матеріальну і шкоду моральну.
		Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
		Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
		Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
		Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
		Згідно з пунктами 1, 5 частини першої статті 3 цього Закону у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, а також моральна шкода.
		Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 частини першої статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади) (частина перша статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
		Частинами першою та другою статті 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції. У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.
		Пунктами 11, 12 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», затвердженого наказом Мінюсту України від 4 березня              1996 року № 6/5, Генеральної прокуратури України від 4 березня 1996 року № 3 та Мінфіну України від 4 березня 1996 року № 41, при винесенні виправдувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному або наглядному порядку - до суду, який розглядав справу по першій інстанції;
		Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, при цьому встановлення розміру грошових доходів, втрачених громадянами унаслідок незаконних дій зазначених органів, віднесено до компетенції цих органів, в тому числі і судом.
		Згідно зі статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		Відповідно до статті 1, пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Суди встановили, що  кримінальне провадження, внесене до єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120140000000000603 від 18 грудня 2014 року за підозрою ОСОБА_1 у вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 364, ч. 3 та ч. 4 ст. 368 КК України було закрито у зв`язку з недостатністю доказів для доведення винуватості   та відсутності можливості у їх отриманні. Зокрема, це вбачається з постанови про закриття кримінального провадження Прокуратури жовтневого району м. Дніпропетровська від 10 грудня 2015 року.
		Разом з тим, Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду                                  м. Дніпропетровська   від 22 серпня 2016 року було вирішено   задовольнити клопотання захисника Дмитренко Д.Ф. від 22 серпня 2016 року та повернуто обвинувальний акт за матеріалами кримінального провадження                                     № 12014040650002823 відносно ОСОБА_1 , обвинуваченого за ст. ст. 358, ч. 2. 3, 190, ч. 4, 209, ч. 1 КК України та повернути як такий, що не відповідає вимогам ст. 291 КК України.
		Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Статтею 15, 16 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, який не суперечить засадам цивільного законодавства. Способами захисту є зокрема відшкодування майнової та моральної шкоди.
		Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина,                           ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.
		Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено також у статях 56, 62 Конституції України, статтях 1167,                            1176 ЦК України.
		За частиною 3 статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» , завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
		Пунктом 6 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» громадянинові, відповідний орган, зазначений у п.11 цього Положення одночасно з повідомленням про закриття справи в стадії дізнання і попереднього слідства або з копією виправдувального вироку, що набрав законної сили, або постановою (ухвалою) суду (судді) направляє повідомлення, в якому роз`яснює, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.
		Таким чином, суд першої інстанції, з висновком яким погодився апеляційний суд, дійшли обґрунтованого висновку, що відповідно до вищезазначених норм закону, позивач має право на відшкодування спричиненої йому незаконним притягненням до кримінальної відповідальності моральної та матеріальної шкоди. 
		За таких умов суди встановивши всі фактичні обставини справи та дослідивши всі матеріали справи, прийшли до висновку, з яким погоджується Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1  та стягнення на його користь за рахунок державного бюджету шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку втрачений заробіток в розмірі 145 281,11грн, вартість неповернутого майна в розмірі 221 013,47 грн.
		Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення компенсації втраченого заробітку, суд першої інстанції, з висновком яким погодився апеляційний суд,  обґрунтовано виходили з того, що в період з 01 грудня 2011 року по 07 лютого 1013 рік позивачу без законних на це підстав не виплачувалась заробітна плата, оскільки його було відсторонено від роботи.
		Так, судами досліджено, що за вирішенням питання щодо компенсації втраченого заробітку та відшкодування вартості вилученого та неповернутого позивачу майна останній звертався як до Міністерства юстиції України, так і до прокуратури Дніпропетровської області, на що отримав відповідь щодо відсутності підстав для виплати йому відшкодування за його зверненням та необхідності для вирішення такого питання звернутися з відповідним позовом до суду. Отже, за таких умов позивачем здійснювалися передбачені законом заходи безспірного порядку відшкодування спричиненої йому шкоди, які, однак, результатів не дали. А тому є обґрунтований висновок суду, про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині. 
		Щодо вирішення позовної вимоги про відшкодування спричиненої позивачу моральної шкоди треба зазначити наступне. 
		Вимоги частин 2 та 3 статті 23 ЦК України передбачають, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
		Статтею 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		При визначенні розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд повинен визначити страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, при цьому суд зобов`язаний враховувати, що таке відшкодування проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом (ч. 3 ст. 13 Закону).
		Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, а ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
		Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
		Судом встановлено, що на правовідносини, що виниклі між сторонами розповсюджується Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду". ОСОБА_2 .І має право на відшкодування моральної шкоди, з даним висновком погоджується Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду. 
		Так, статтею 56 Конституції України передбачено, що держава закріплює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Рішенням Конституційного Суду України від 3 жовтня 2001 року по справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.
		Таким чином, відшкодування майнової шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється саме за рахунок держави.
		Оскільки органи Державної казначейської служби України є єдиними розпорядниками коштів Державного та місцевих бюджетів, тому саме вони повинні відшкодовувати шкоду, завдану фізичній особі іншими органами державної влади в разі доведеності заподіяння такої шкоди.
		Так, частково задовольняючи таку позовну вимогу, суд першої інстанції зазначив, що розмір такого відшкодування у 500 000,00 грн. є достатнім для розумного задоволення потреб позивача. 
		Скасовуючи рішення суду в цій частині апеляційний суд виходив з того, що позивач без відповідної правової підстави більше 60 місяців перебував під кримінальним переслідуванням. При цьому 2 роки і 8 місяців він утримувався під вартою, внаслідок чого був ізольований від суспільства, що є надзвичайною мірою впливу на особу та кардинальним чином впливає на його життя. Після цього позивач також був обмежений у вільному виборі місця знаходження та поведінки, оскільки відносно нього було застосовано домашній арешт та особисте зобов`язання. При цьому подані постанови про закриття кримінальних проваджень відносно нього свідчать про безпідставність не тільки утримання під вартою але і взагалі кримінального переслідування ОСОБА_1 . 
		Суд апеляційної інстанції вважав обґрунтованим та доведеним той факт, що у зв`язку з таким переслідуванням з боку правоохоронних органів, які згодом закрили кримінальні провадження відносно позивача, останній зазнав душевних переживань, втратив авторитет серед оточення, був відсторонений від посади, зазнав надзвичайного впливу, що призвів до глобальної зміни його життєвого укладу та завдав йому значних страждань. При цьому наявність такої шкоди, як вже зазначалося вище, визнається та не заперечується й відповідачами, які фактично заперечували лише щодо розміру її відшкодування.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, погоджується з висновком апеляційного суду щодо розміру відшкодування моральної шкоди. Так, апеляційний суд встановивши всі обставини справи, аналізуючи ступінь негативного впливу на життя та свідомість позивача як факту безпідставного кримінального переслідування в цілому, так і факту його тривалого безпідставного утримання під вартою зокрема, значні порушення життєвого укладу та моральні страждання, які поніс позивач через неможливість тривалого відновлення своїх прав, прийшов до обґрунтованого висновку, що належний розміром відшкодування моральної шкоди  ОСОБА_1 в даному випадку складає 3 000 000 грн., що відповідає принципу розумності та справедливості. 
		Апеляційний суд, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
		Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційних скаргах заявників. 
		Інші аргументі касаційних  скарг зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції та не дають підстав для встановлення неправильного застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, викладених у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.
		Європейський   суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними,  й    м іра ,   до   якої   суд   має   виконати  обов`язок  щодо   обґрунтування 
		рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційні скарги без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		Щодо судових витрат
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України  передбачено якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки в цьому випадку постанова апеляційного суду  підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційні скарги Державної казначейської служби України та прокуратури Дніпропетровської області  залишити без задоволення.
		Рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року залишити без зміни. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                             В. М. Сімоненко
		 
		С.Ю. Мартєв
		 
		Є. В. Петров

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...