Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 810/3894/17 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; містобудування; архітектурної діяльності.
Надіслано для оприлюднення: 18.10.2019. Зареєстровано: 19.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 21.10.2019.
Дата набрання законної сили: 15.10.2019
Номер судового провадження: К/9901/9717/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		15 жовтня 2019 року 
		Київ
		справа №810/3894/17
		адміністративне провадження №К/9901/9717/19
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Берназюка Я.О., 
		суддів: Желєзного І.В. та Саприкіної І.В.
		за участю секретаря судового засідання: Лупу Ю.Д.
		представника позивача Красножон О.М.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у касаційному порядку адміністративну справу № 810/3894/17
		за позовом заступника керівника Фастівської місцевої прокуратури Київської області
		до Фастівецької сільської ради Фастівського району Київської області
		про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії
		за касаційною скаргою заступника прокурора Київської області
		на ухвалу Київського окружного адміністративного суду у складі судді Терлецької О.О. від 20 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Бєлової Л.В., Аліменка В.О., Безименної Н.В. від 28 лютого 2019  року,
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		У листопаді 2017 року заступник керівника Фастівської місцевої прокуратури Київської області (далі - позивач), звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Фастівецької сільської ради Фастівського району Київської області (далі - Фастівецька сільрада, відповідач), в якому просив:
		- визнати протиправною бездіяльність Фастівецької сільської ради Фастівського району Київської області з питань затвердження плану інвентаризації та паспортизації об`єктів благоустрою населення;
		- зобов`язати Фастівецьку сільську раду Фастівського району Київської області вчинити дії по розробленню та затвердженню плану технічної інвентаризації та паспортизації дитячого ігрового майданчика за адресою: вул. Дружби, 132, с.  Фастівець, Фастівського району, Київської області, який знаходиться на балансі сільської ради.
		В обґрунтування позовних вимог заступник прокурора зазначив, що Фастівецька сільська рада Фастівського району Київської області не виконує покладені на неї законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про благоустрій населених пунктів» повноваження, а саме: не проводить інвентаризацію та паспортизацію закріплених за нею об`єктів благоустрою - дитячих майданчиків, чим унеможливлює користування зазначеними об`єктами благоустрою.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від  28  лютого 2019 року, позовну заяву заступника керівника Фастівської місцевої прокуратури Київської області до Фастівецької сільської ради Фастівського району Київської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії повернуто позивачу. 
		Повертаючи адміністративний позов позивачу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у позовній заяві прокурором не доведено необхідності захисту інтересів держави саме прокурором, а також не обґрунтовано підстави звернення до суду, зокрема, від імені суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, з наданням належних доказів, які би підтверджували встановлення прокурором наявності підстав для представництва відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		Не погоджуючись з ухвалою Київського окружного адміністративного суду від  20  грудня 2018 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, заступник прокурора Київської області звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		 
		ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Касаційну скаргу подано 08 квітня 2019 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2019 року відкрито касаційне провадження в адміністративній справі № 810/3894/17, витребувано матеріали адміністративної справи та рекомендовано учасникам подати відзив на касаційну скаргу.
		Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2019 року адміністративну справу №  810/3894/17 призначено до касаційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 08 жовтня 2019 року, яке у подальшому перенесено на 16 жовтня 2019 року.
		Разом із відзивом на касаційну скаргу заступника прокурора від Фастівецької сільради надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача.
		 
		ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до передчасного висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави у суді, оскільки у цій справі звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільно значимого питання затвердження плану інвентаризації та технічного паспорту об`єкта благоустрою.
		З посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від  26  липня 2018 року у справі № 926/11111/15, скаржник зазначає, що прокурор є єдиним органом державної влади, який здійснює нагляд (контроль) щодо дотримання органами місцевого самоврядування вимог чинного законодавства України при прийнятті рішень, віднесених до їх компетенції, відтак, невиконання Фастівецькою сільрадою своїх повноважень та відсутність визначеного законом органу, на який покладається здійснення нагляду (контролю) за органом місцевого самоврядування, відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратури», є підставою для представництва інтересів держави у суді прокурором.
		Також скаржник зазначає, що суд першої інстанції допустив грубе порушення норм процесуального права, а саме - положення частини першої статті 37 КАС України, оскільки суддя, який брав участь у вирішенні цієї самої справи в суді першої інстанції, не може брати участі у її вирішенні, зокрема, у новому її розгляді у суді першої інстанції після скасування попередніх рішень. Зазначає, що всупереч цим положенням процесуального закону справу у судів першої інстанції, після її повернення для продовження розгляду до суду першої інстанції, питання про відкриття провадження у справі вирішувалось у складі тієї самої судді - Терлецької  О.О.
		Від Фастівецької сільської ради Фастівського району Київської області надійшов відзив на касаційну скаргу заступника прокурора, у якому зазначається, що сільрадою повністю виконано покладені на неї повноваження, зокрема: прийнято рішення про встановлення майданчику, проведено паспортизацію ігрового майданчика, створено інвентаризаційну комісію та складено акт щодо оприбуткування дитячого ігрового майданчика у с. Фастівець, вул. Дружби, 32, у зв`язку з чим вважає адміністративний позов та касаційну скаргу прокурора необґрунтованими. 
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2019 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є обґрунтованими з огляду на наступне.
		Суди першої та апеляційної інстанцій, повертаючи позовну заяву позивачу, дійшли висновку, що у цій справі відсутні підстави, визначені статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», для представництва прокурором інтересів держави у суді. Разом з тим, колегія суддів вважає такий висновок судів передчасним, у зв`язку з наступним. 
		Відповідно до частини третьої статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
		Спеціальним законом, яким визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді є Закон України «Про прокуратуру».
		Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закон прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
		Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».
		У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
		Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.
		Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).
		Ці міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
		Відтак, суд вважає, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
		Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 815/724/15.
		Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France), заява № 61517/00, пункт 27).
		Суд звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Зокрема, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку думку: сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
		Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
		У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27 травня 2003 року № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
		Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 4 частини другої статті 129 Конституції України).
		Так, згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
		1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
		2) у разі відсутності такого органу.
		Відповідно до частини четвертої статті 53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
		Системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.
		Разом з тим, незгода суду з наведеним в адміністративному позові на виконання частини четвертої статті 53 КАС України обґрунтуванням прокурора щодо визначеної ним підстави представництва, як і неподання прокурором доказів відсутності органів влади, які мають повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, не є підставою для залишення позову без розгляду, як помилково вважали суди у цій справі.
		Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц.
		У справі, що розглядається, прокурор в адміністративному позові зазначив, що захисту полягають інтереси держави у сфері охорони дитинства шляхом створення безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, які порушено протиправною бездіяльністю органу місцевого самоврядування.
		На думку суду, таке обґрунтування є сумісним з розумінням «інтересів держави», у зв`язку з наступним. 
		Так, у Преамбулі Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (у редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від  21  грудня  1995  року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від  27  лютого 1991 року № 789-XII, зазначено, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження. Статтею 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
		Крім того, відповідно до статті 33 Конвенції про права дитини держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів, включаючи законодавчі, адміністративні та соціальні, а також заходи в галузі освіти, з тим щоб захистити дітей від незаконного зловживання наркотичними засобами та психотропними речовинами, як вони визначені у відповідних міжнародних договорах, та не допускати залучення дітей до протизаконного виробництва таких речовин і торгівлі ними.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити. Охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.
		Відтак, обов`язок органів державної влади та місцевого самоврядування полягає у створенні, у межах визначених законом повноважень, умов для комфортного та безпечного життя дитини, отримання освіти, соціального захисту, всебічного розвитку тощо, зокрема, й шляхом створення та належного утримання об`єктів благоустрою населених пунктів.
		Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі № 822/3692/17.
		З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає, що у даній справі подання заступником прокурора адміністративного позову мало на меті захист «інтересів держави».
		Стосовно наявності підстав, визначених частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», для представництва інтересів держави у суді у справі, що розглядається, колегія суддів зазначає наступне.
		Відповідно до пункту 44 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність.
		Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.
		Заходи з благоустрою населених пунктів - роботи щодо відновлення, належного утримання та раціонального використання територій, охорони та організації упорядкування об`єктів благоустрою з урахуванням особливостей їх використання.
		Пунктом 5 частини другої статті 18 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» підприємства, установи та організації у сфері благоустрою населених пунктів зобов`язані, зокрема, проводити згідно з планами, затвердженими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, інвентаризацію та паспортизацію закріплених за ними об`єктів благоустрою (їх частин), що здійснюються у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
		Із системного аналізу наведених правових норм вбачається, що на Фастівецьку сільську раду як орган місцевого самоврядування покладено повноваження щодо інвентаризації та паспортизації закріплених за нею об`єктів благоустрою, шляхом, зокрема, затвердження планів проведення інвентаризації, створення інвентаризаційної комісії тощо.
		В адміністративному позові прокурор стверджує, що Фастівецька сільрада не виконала, покладені на неї повноваження зі здійснення паспортизації та інвентаризації закріплених за нею об`єктів благоустрою, а саме - ігрового майданчика, чим позбавила можливості його активного використання та порушила інтереси держави у сфері охорони дитинства. При цьому, прокурор в касаційній скарзі зазначив, що підставою для захисту інтересів держави у суді є відсутність органу, до компетенції якого належить здійснення нагляду (контролю) за діяльністю органу місцевого самоврядування.
		З цього приводу колегія суддів зазначає, що особливістю органів місцевого самоврядування як суб`єктів владних повноважень є те, що кожен з таких суб`єктів, з урахуванням положень Конституції України, є самостійним, автономним та не знаходиться у підпорядкуванні жодного органу.
		Таким чином, позови прокурора до органу місцевого самоврядування, за загальним правилом, подаються з такої підстави, як відсутність суб`єкта, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. У такій категорії справ орган прокуратури повинен лише довести, що оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень завдано шкоду інтересам держави.
		При цьому інтереси держави, у тому числі охоплюють інтереси мешканців територіальної громади, зокрема, у таких сферах, як охорона здоров`я, благоустрій населених пунктів, оскільки відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Колегія суддів вважає, що такий підхід відповідає положенням статей 5, 7 Конституції України, згідно з якими носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ; народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування; в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
		За приписами статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
		З огляду на те, що прокурором в адміністративному позові вказано, які саме інтереси держави порушено протиправною бездіяльністю органу місцевого самоврядування, та враховуючи, що відсутній орган, до компетенції якого належить здійснення нагляду за діяльністю органів місцевого самоврядування, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до помилкового висновку про недоведеність прокурором підстав для захисту інтересів держави у суді та необґрунтовано повернули позов прокурору, що відповідно до частини першої статті 353 КАС України є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції з направленням справи для продовження розгляду до Київського окружного адміністративного суд.
		Крім того, колегія суддів враховує, що судом першої інстанції допущено грубе порушення норм процесуального права, а саме - частини першої статті 37 КАС України, оскільки після скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та повернення справи Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду на новий розгляд до суду першої інстанції, питання про відкриття провадження у справі вирішувалось у складі тієї самої судді Терлецької О.О., яка була у складі суду першої інстанції під час прийняття рішення, що було скасовано судом касаційної інстанції. 
		Стосовно доводів Фастівецької сільської ради, викладених у відзиві на касаційну скаргу, про те, що сільрадою повністю виконано покладені на неї повноваження, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Відтак, перевірити виконання відповідачем покладених на нього обов`язків, можливо лише під час розгляду справи по суті.
		Суд враховує також положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
		При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що касаційну скаргу заступника прокурора Київської області слід задовольнити, рішення судів попередніх інстанцій - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		Оскільки колегія суддів направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
		Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України,
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Касаційну скаргу заступника прокурора Київської області задовольнити.
		Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2019 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до Київського окружного адміністративного суду.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                         Я.О. Берназюк 
		Судді:                                                                                   І.В. Желєзний                                                                             
		                                                                                                       І.В. Саприкіна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...