Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 638/18851/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів дарування.
Надіслано для оприлюднення: 21.10.2019. Зареєстровано: 22.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 24.10.2019.

Номер судового провадження: 2/638/393/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 638/18851/16-ц
		        Провадження № 2/638/393/19
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		02 жовтня 2019 року                Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:
		головуючого        судді                 Грищенко І. О.
		за участю секретарів судового засідання Самогньозд О. І., Мунтяну І.І., Панікарук В.В. , 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Коробова Інна Григорівна, про визнання договору дарування недійсним ,
		 
		у с т а н о в и в:
		 
		Позивач 22.11.2016 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 та Ѕ частини квартири АДРЕСА_2 .
		У подальшому, представник позивача за довіреністю ОСОБА_4 уточнив позовні вимоги, подавши до суду заяву, в якій просив визнати недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_2 , залучивши ОСОБА_3 до участі у справі в якості співвідповідача.
		В обґрунтування позову посилається на те, що 28.04.2016 року було відкрито провадження у цивільній справі №638/5941/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. Дзержинським районним судом м.Харкова 01.03.2017 року постановлено рішення у вказаній справі, яким у повному обсязі задоволено вимоги щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_2 на користь позивача в розмірі 706032,75 грн. та 7010,00 грн. судового збору. На початку серпня 2016 року позивачу стало відомо про відчуження ОСОБА_2 нерухомого майна, а саме укладення 10.06.2016 року договору дарування Ѕ частини квартири АДРЕСА_2 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на підтвердження чого позивачем надано відповідну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Зазначає, що відповідач була обізнана про свою заборгованість та про відкриття провадження у справі про стягнення заборгованості, у зв`язку з чим є підстави вважати, що відбулось умисне відчуження належного їй на праві власності майна з метою уникнення відповідальності. Також представник позивача посилається на правові висновки викладені у постанові Верховного суду України №6-1873цс16 щодо підстав фіктивності договору дарування, постанову Верховного суду України №6-2690цс16 та вважає, що ОСОБА_2 приховала реальні наміри здійснення правочину.
		Представник співвідповідача ОСОБА_3 - адвокат Чирочка Н.В. надала до суду письмові пояснення, вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими та такими, що не відповідають діючому законодавству, просить відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.
		В обґрунтування вказаної позиції зазначає, що договір дарування, дійсність якого позивач ставить під сумнів, відповідає всім вимогам ст.203 ЦК України. Укладаючи нотаріально посвідчений договір дарування, своїми підписами сторони підтвердили, що договір відповідає їх дійсним намірам і не носить характеру фіктивного, договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, волевиявлення кожної зі сторін договору було вільним і відповідає їх внутрішній волі. 
		Також звертає увагу, що договір дарування було укладено 10.06.2016р., тобто раніше ніж було постановлено рішення від 01.03.2017р. про стягнення заборгованість.
		Про наявність будь-яких заборгованостей у ОСОБА_2 перед третіми особами співвідповідач ОСОБА_3 обізнана не була та приймаючи у дар частину квартири мала на меті лише отримання її у власність, якою вона у даний час добросовісно володіє, користується нею та виконую обов`язки передбачені ч.1 ст.322 ЦК України щодо утримання майна, на підтвердження чого представником надані копій квитанцій про сплату комунальних послуг по кв. АДРЕСА_2 .
		В свою чергу, ОСОБА_2 після укладення договору дарування 10.06.2016р. жодних претензій на зазначену квартиру не мала, фактично там не проживала та не користувалась нею. До пояснень представником співвідповідача також надано копію акту від 30.08.2018р., який засвідчено начальником Дільниці №7 КП «Жилкомсервіс», щодо не проживання за вищевказаною адресою ОСОБА_2 
		Представник позивача у запереченнях поданих на пояснення представника відповідача ОСОБА_3 наголошує на тому, що правочин вчинений між відповідачами протирічить нормам ч.5 ст.203 ЦК України та по своїй суті є фіктивним. Вважає, що представлені квитанції про сплату комунальних послуг не підтверджують факту добросовісного правочину і бажання настання реальних наслідків, допускає, що представник відповідача ОСОБА_5 , яка володіє частиною квартири, є дочкою ОСОБА_3 , як і ОСОБА_2 та могла і раніше сплачувати комунальні послуги.
		Зазначає, що наданий акт про не проживання особи за місцем реєстрації не має жодного доказового значення, а факт не проживання ОСОБА_2 в квартирі НОМЕР_1 під сумнів не ставився.
		Вказує, що ОСОБА_2 була обізнана щодо розгляду справи, а саме вчиняла активних дій (подання клопотання про перенесення розгляду справи, апеляційні скарги) та передбачала настання для неї негативних наслідків у вигляді стягнення заборгованості, а також накладення стягнення на належне їй майно.
		Представник відповідача ОСОБА_3 за довіреністю ОСОБА_6 заперечує вказані доводи та зазначає, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження обставин того, що на дату укладення оспорюваного договору - 10.06.2016р., відповідач ОСОБА_2 була обізнана про відкриття провадження у справі про стягнення з неї суми боргу. Відповідач за місцем своєї реєстрації не мешкала та не мешкає, поштову кореспонденцію за даною адресою не отримує, про відкриття провадження у справі про стягнення заборгованості довідалась випадково лише у липні 2016р. та звернулась з апеляційною скаргою на ухвалу суду про відкриття провадження у справі, де зазначила адресу свого фактичного мешкання: кв. АДРЕСА_1 .
		За клопотання представника позивача ухвалою суду від 22.04.2019р. залучено до у часті у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Коробову Інну Григорівну.
		В судовому засіданні представники позивача підтримали позов та доводи, викладені у запереченнях на письмові пояснення, наголошували на тому, що укладений договір дарування по своїй суті є фіктивним. Просили задовольнити позовні вимоги.
		Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечувала проти позову, окрім того, зазначила, що про позов про стягнення заборгованості дізналась у липні 2016р., просила відмовити у задоволені позову в повному обсязі.
		Представник відповідача відповідача ОСОБА_3 за довіреністю ОСОБА_6 підтримав доводи викладені в письмових поясненнях та наданих суду запереченнях, вважає заявлені позивачем вимоги необґрунтованими, так як позивачем не надано жодного належного і допустимого доказу на їх підтвердження, просив у задоволенні позову відмовити.
		Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Коробова І.Г. в судове засідання не з`явилась та звернулась до суду з клопотання про розгляд справи за її відсутності.
		Суд, заслухавши доводи учасників цивільного процесу, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
		Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		Статтями 77, 78 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Відповідно до ч.4 ст. 77 ЦПК України суд не бере до розгляду докази, що не стосується предмета доказування.
		Судом встановлено, що 10.06.2016 року між ОСОБА_2 (дарувальник) та ОСОБА_3 (обдаровувана) було укладено договір дарування Ѕ частини квартири АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Коробовою І.Г., за реєстраційним № 1000. 
		Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності: рішення №30018928 від 13.06.2016р. об 11:21:26 про реєстрацію прав та їх обтяжень на Ѕ частини квартири АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 ; номер запису про право власності:14935808.
		28.04.2016р. було відкрито провадження у цивільній справі №638/5941/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. 
		01.03.2017р. Дзержинським районним судом м.Харкова постановлено заочне рішення у вказаній справі, яким у повному обсязі задоволено вимоги щодо стягнення суми боргу з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у розмірі 706032,75 грн. та 7010,00 грн. судового збору.
		Позивачем заявлено вимоги про визнання договору дарування недійсними, оскільки укладення договору не було спрямовано на настання обумовлених ним правових підстав, тобто в порушення норм ч.5 ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання договору недійсним відповідно до ст.234 ЦК України.
		Позивач вважає, що відбулось умисне відчуження належного ОСОБА_2 на праві власності майна з метою уникнення відповідальності та по своїй суті договір дарування є фіктивним.
		Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
		За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
		 
		Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму №9 Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. 
		При цьому, в постанові від 03.07.2019р. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
		У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
		Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
		Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. 
		Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
		Суд також враховує правові висновки зроблені у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), з якими також погоджується Велика Палата Верховного Суду (постанова від 03.07.2019р. у справ №369/11268/16-ц), щодо застосування судами статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичам, а саме надання належної оцінки та необхідність перевірки та надання, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.
		Так, зі змісту оспорюваного договору дарування вбачається наступне.
		Сторони підтвердили, що договір відповідає реальній домовленості сторін та не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені у ньому, волевиявлення кожного з них було вільним і відповідало внутрішній волі (п. 6). 
		Пунктом 8 Договору визначено, що прийняття дарунка вважатиметься одержання оригінального примірника договору після його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.
		Згідно ч. 4 ст. 722 ЦК України прийняття обдарованим документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів, тощо) є прийняттям дарунка.
		Обдарована зареєструвала право власності на нерухоме майно за собою про що свідчить інформація з витягів з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності.
		Отже на виконання оспорюваного правочину було передано майно.
		При цьому, позивачем даний правочин характеризується як фіктивний, натомість доказів в підтвердження своєї позиції суду не надано.
		Суд критично ставиться до посилання позивача на те, що договір дарування є фіктивними оскільки його було укладено після того, як ОСОБА_2 стало відомо про відкриття провадження у цивільній справі про стягнення з відповідача ОСОБА_2 заборгованості. Однак, відкриття провадження у цивільній справі не встановлює обов`язку відповідача по відшкодуванню шкоди, а лише є однією зі стадій цивільного процесу.
		Крім того, суду не надано доказів на підтвердження посилання позивача про обізнаність ОСОБА_2 про відкриття провадження ще до укладення договору дарування.
		У свою чергу, суд зазначає, що оспорюваний договір дарування було укладено 10.06.2016р., тобто раніше ніж було постановлено заочне рішення від 01.03.2017р. у цивільній справі № 638/5941/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу та будь-які заборони стосовно вказаного об`єкту нерухомого майна були відсутні.
		Також суд бере до уваги те, що позивачем не було спростовано аргументи представника відповідача ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_3 не була обізнана про наявність будь-яких заборгованостей у ОСОБА_2 перед третіми особами, прийняла у дар частину квартири та мала на меті лише отримання її у власність, якою добросовісно володіє, користується нею.
		Окрім того, представником відповідача ОСОБА_3 в підтвердження виконання відповідачем ОСОБА_3 обов`язків щодо утримання вказаного майна надані копій квитанцій про сплату комунальних послуг по кв. АДРЕСА_2 , а також копію акту від 30.08.2018р., який засвідчено начальником Дільниці №7 КП «Жилкомсервіс», щодо не проживання за вищевказаною адресою ОСОБА_2 . 
		Суд звертає увагу на те, що при розгляду заявлених позовних вимог, підлягає перевірки також те, чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися майном, однак позивачем з даного приводу не надано ніяких пояснень та доказів, при цьому факт не проживання відповідача у кв. АДРЕСА_2 позивачем не заперечується.
		Однією із засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.
		Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
		Відповідно до вимог ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		При розгляді вказаної справи необхідно враховувати правову позиція Великої Палати Верховного Суду (постанова від 03.07.2019р. у справ №369/11268/16-ц) щодо застосування статей 203, 215, 234 ЦК України у вказаних спорах, якою визначено характеристики вказаних правочинів та факти які підлягають перевірки.
		Однак, позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, які підлягають перевірки, характеризують оспорюваний правочин як фіктивний та мають значення для правильного вирішення справи. При цьому позивачем не було заявлено відповідних клопотань про витребування доказів та інших клопотань в підтвердження доводів викладених у позовній заяві.
		Щодо інших аргументів або міркувань позивача та відповідачів, то вони не дають підстав для висновку про порушення прав, свобод чи інтересів позивача або про безпідставність вимог позивача, а тому не беруться судом до уваги.
		Таким чином, враховуючи викладені обставини, суд приходить до висновку про недоведеність позовних вимог, у зв`язку з чим позов не підлягає задоволенню.
		На підставі ст.141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні позову, відсутні підстави для відшкодування ОСОБА_1 понесених ним судових витрат у виді сплати судового збору.
		На підставі викладеного, керуючись ст.258,265 ЦПК України, суд, -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування квартири АДРЕСА_2 , укладеного 10.06.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Харківської області Коробовою І.Г., зареєстрованого в реєстрі за №1000, недійсним , залишити без задоволення.
		 
		 
		 
		Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі до Харківського апеляційного суду апеляційної скарги через районний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.
		 
		 
		 
		 
		 
		Суддя :                                  І.О.Грищенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...