Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 686/13579/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про повернення дітей до країни постійного місця проживання.
Надіслано для оприлюднення: 21.10.2019. Зареєстровано: 22.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 24.10.2019.

Номер судового провадження: 2/686/3681/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 686/13579/19
		Провадження № 2/686/3681/19 
		           
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		11 жовтня 2019 року         Хмельницький міськрайонний суд 
		Хмельницької області в складі:
		головуючого-судді Приступи Д.І., 
		секретаря Медвідь М.В., 
		                                                  
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третіх осіб Служби у справах дітей Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області, Органу опіки та піклування Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області про визнання незаконним утримання на території України малолітньої дитини, повернення малолітньої дитини на територію Чеської республіки за адресою постійного місця проживання,
		встановив:
		Позивач звернувся до суду з позовом та просить Визнати незаконним утримання відповідачкою на території України їх малолітньої доньки, громадянки Чеської Республіки та повернути малолітню доньку до Чеської Республіки за адресою постійного місця проживання: АДРЕСА_1 . Вказує, що відповідачка незаконно утримує на території України їхню спільну малолітню доньку та відмовляється повертатися за адресою їх спільного проживання у Чеській Республіці.
		Повноважний представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просить позов задовольнити.
		Відповідачка та її повноважний представник в судовому засіданні та в поданому письмовому відзиві проти позовних вимог заперечували. Вказують на те, що дитина є малолітньою, перебуває на грудному годуванні, адаптована за місцем проживання на території України. Також вказують, що позивач має намір на території Чеської Республіки вчинити дії спрямовані на позбавлення відповідачки батьківських прав, що створить для дитини нетерпиму обстановку.
		Повноважні представники третіх осіб проти позову заперечували, вказуючи, що задоволення позову не відповідатиме інтересам дитини.
		Суд заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку проте, що позовні вимоги є обгрунтованими та позов слід задовольнити виходячи з наступного.
		Як встановлено судом, позивач та відповідачка є батьками малолітньої дитини доньки - ОСОБА_5 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки Чеської Республіки та перебувають у зареєстрованому шлюбі з 2 листопада 2017 року.
		Дитини з моменту народження і до 8 січня 2019 року постійно проживала на території Чеської Республіки.
		8 січня 2019 року позивач та відповідачка з дитиною прилетіли до України до батьків відповідачки та 26 січня 2019 року мали повернутися до Чеської Республіки. Проте в подальшому, відповідачка відмовилася повертатися до Чеської Республіки мотивуючи погіршенням відносин з позивачем.
		Вказані обставини сторонами не оспорюються.
		Позивач посилаючись на положення Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, звернувся з відповідним позовом до суду.
		Згідно з частиною першою статті 3 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, до якої Україна приєдналась згідно з Законом України від 11 січня 2006 року № 3303 (далі - Конвенція 1980 року, Гаазька конвенція), переміщення або утримання
		дитини розглядаються як незаконні, якщо: при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримання; та у момент переміщення або утримання ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримання.
		За змістом частини другої статті 3 Конвенції 1980 року права піклування, про які йдеться в частині першій цієї норми, можуть виникнути, зокрема, на підставі будь-якого законодавчого акта, або в силу рішення судової або адміністративної влади, або внаслідок угоди, що спричиняє юридичні наслідки відповідно до законодавства такої держави.
		Підстави виникнення правового зв`язку між дитиною і заявником повинні визначатися відповідно до законодавства держави, в якій дитина постійно проживала.
		Право піклування в контексті Конвенції 1980 року охоплює не лише визначення батьками місця проживання дитини, а й вирішення питань про тимчасовий чи постійний виїзд дитини за межі держави, в якій вона проживає.
		Крім того, важливим є те, щоб права піклування до переміщення дитини реально здійснювались особою, яка звернулася із заявою про повернення дитини на підставі Конвенції 1980 року.
		Відповідно до статті 12 Конвенції 1980 року, якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримання, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.
		Судовий і адміністративний орган, навіть у тих випадках, коли процедури розпочаті після спливу річного терміну, також видає розпорядження про повернення дитини, якщо тільки немає даних про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі.
		Таким чином, виходячи зі змісту Конвенції 1980 року, для прийняття рішення про повернення дитини необхідно встановити, по-перше, що дитина постійно мешкала в Договірній державі безпосередньо перед переміщенням або утриманням (пункт а частина перша статті 3); по-друге, переміщення або утримання дитини було порушенням права на опіку або піклування згідно із законодавством тієї держави, де дитина проживала (пункт b частина перша статті 3); по-третє, заявник фактично здійснював права на опіку до переміщення дитини або здійснював би такі права, якби не переміщення або утримання (пункт b частина перша статті 3).
		Разом із тим, частиною другою статті 12, частинами першою та другою статті 13 та статтею 20 Конвенції 1980 року визначено вичерпний перелік обставин, за наявності яких суд має право відмовити у поверненні дитини до місця постійного її проживання. Зокрема, якщо у ході розгляду справи суд виявить, що заявник фактично не здійснював права піклування на момент переміщення або утримування (пункт а частина перша статті 13); заявник дав згоду на переміщення або утримання, або згодом дав мовчазну згоду на переміщення або утримання (пункт а частина перша статті 13); існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку (пункт b частина перша статті 13); з моменту переміщення пройшло більше року і дитина прижилася у новому середовищі (частина друга статті 12); чи є країна, з якої дитину вивезено, країною її постійного проживання за законами цієї країни (стаття 3).
		Обов`язок доведення наявності підстав для відмови у поверненні дитини Конвенція 1980 року покладає на особу, яка вчинила протиправне вивезення або утримання дитини.
		У Конвенції 1980 року міститься вичерпний перелік обставин, за наявності яких, якщо минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримування, суд, незважаючи на вищевказані положення частини першої статті 12, має право відмовити в поверненні дитини до постійного місця проживання: якщо у заявника на момент переміщення або утримання відсутнє право піклування стосовно дитини, яке виникло на підставі будь-якого законодавчого акта, або в силу рішення судової або адміністративної влади, або внаслідок угоди, що спричиняє юридичні наслідки відповідно до законодавства такої держави, або якщо таке право піклування не порушене (стаття 3); або особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримування, або дали згоду на переміщення або утримування, або згодом дали мовчазну згоду на переміщення або утримування (пункт а частини першої статті 13); існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину 
		під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку (пункт b частини першої статті 13); якщо дитина заперечує проти повернення і досягла такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги її думку (частина друга статті 13); якщо воно не допускається основними принципами запитуваної держави в галузі захисту прав людини й основних свобод (стаття 20).
		Розглядаючи обставини, про які йдеться у статті 13 Конвенції 1980 року, судові й адміністративні органи беруть до уваги інформацію про соціальне походження дитини, надану центральним органом або іншим компетентним органом країни постійного проживання дитини.
		При цьому відповідно до статті 19 Конвенції 1980 року ніяке рішення, прийняте відповідно до цієї Конвенції щодо повернення дитини не розглядається як встановлення обставин будь-якого питання про піклування.
		У постанові Верховного Суду України від 18 червня 2014 року у справі № 6-58цс14 викладений висновок щодо застосування статей 3, 12, 13, 20 Конвенції 1980 року за аналогічних обставин справи.
		Верховний Суд України зазначив, що, вирішуючи питання повернення дитини до місця її постійного проживання з підстав, передбачених Конвенцією 1980 року, суд, ураховуючи найвищі інтереси дитини, повинен дослідити, чи є переміщення або утримання дитини незаконним, і забезпечити негайне повернення дитини (статті 3 та 12 Конвенції 1980 року). При цьому суд повинен переконатись у наявності (відсутності) винятків, передбачених статтями 13 та 20 Конвенції 1980 року, зокрема, чи здійснювалося піклування про дитину в місці постійного проживання до моменту переміщення, чи існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної загрози або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку, а також чи таке повернення допускається з урахуванням основних принципів запитуваної держави. Під згодою на переміщення необхідно розуміти погодження піклувальника (письмове або усне, за наявності доказів) на переїзд дитини до іншої країни на постійне або тимчасове проживання.
		Про мовчазну згоду можуть свідчити відсутність заперечення піклувальника проти переміщення або утримання дитини в іншій країні протягом усього часу до звернення із заявою про повернення дитини.
		За наявності згоди піклувальника на переміщення дитини утримання може бути визнано незаконним лише за умови порушення строків повернення дитини або в разі знаходження дитини в іншій країні без визначених строків за наявності вимоги піклувальника про повернення дитини, зробленої до звернення із заявою про повернення, та з часу відмови особи, яка утримує дитину, повернути дитину в країну постійного проживання без поважних причин.
		Отже, треба встановити, чи було переміщення або утримання дитини неправомірним до часу звернення піклувальника із заявою.
		Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини 1989 року передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
		Судом встановлено, що переміщення дитини з Чеської Республіки до України відбулось у законний спосіб, проте її утримання за відсутності згоди батька не можна визнати законним. 
		Позов свідчить про прагнення батька до здійснення піклування і реалізацію своїх батьківських прав відносно малолітньої дитини.
		Отже, утримання дитини одним із батьків, наділених правами спільного піклування, без згоди іншого з батьків є незаконним, оскільки така дія порушує права іншого з батьків.
		Велика Палата Європейського суду з прав людини у рішенні від 26 листопада 2013 року заява № 27853/09 у справі X проти Латвії (далі - Рішення) розглядала питання, пов`язані з поверненням дитини відповідно до положень Гаазької конвенції, та встановила, що заявник 
		зазнала непропорційного втручання в її право на повагу до свого сімейного життя, оскільки процес прийняття рішень в рамках національного законодавства не дотримався процесуальних вимог, притаманних статті 8 Конвенції, а Ризький окружний суд не здійснив ефективного розгляду тверджень заявниці за статтею 13 (b) Гаазької конвенції. У пунктах 93-108 Рішення наведено ряд висновків, які доводять необхідність додержання прав дитини, з`ясування судом всіх обставин, а також наслідків переміщення дитини.
		Враховується, що найкращі інтереси дитини не співпадають з інтересами батька або матері, за винятком і настільки, наскільки вони неминуче мають спільні різноманітні критерії оцінки, пов`язані з індивідуальною особистістю дитини, загальною та конкретною ситуацією. 
		Місце постійного проживання дитини є визначальним при відновленні статус-кво, оскільки незаконне переміщення чи утримання дитини порушує її права та інтереси і право батька чи матері на піклування про дитину, без згоди якого/якої відбулась зміна місця проживання дитини.
		Судом не встановлено обставин на підтвердження того, що існує серйозний ризик того, що повернення малолітньої ОСОБА_5 ( ОСОБА_5 ), до держави її походження поставить під її загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.
		Доводи про те, що проживання дитини в Україні з матір`ю відповідає найкращим її інтересам, не є такими, що переконують у наявності таких серйозних ризиків, що дитина потрапить у нетерпиму для неї обстановку.
		Враховуючи найкращі інтереси дитини, що дитина з моменту народження до її переміщення на територію України постійно проживала у Чеській Республіки, а також те, що утримання дитини на території України порушує право батька на піклування за дитиною, а відповідачем не наведено достатніх підстав для відмови у поверненні дитини, суд приходить до висновку про задоволення позову та повернення малолітньої дитини до Чеської Республіки.
		Натомість не встановлено наявність серйозного ризику, що повернення дитини до Чеської Республіки поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди. Враховується, що це є припущенням. Відповідачем не надано суду доказів на підтвердження того, що існує серйозний ризик того, що таке повернення загрожує дитині психологічною або фізичною небезпекою, чи що внаслідок повернення дитина потрапить у нетерпимі умови.
		Керуючись ст.ст. 13, 19, 42, 81, 141, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд, -       
		в и р і ш и в :
		 
		Позов задовольнити.
		 
		Визнати незаконним утримання ОСОБА_2 на території України малолітньої доньки - ОСОБА_5 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки Чеської Республіки.
		 
		Повернути малолітню ОСОБА_5 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянку Чеської Республіки за адресою постійного місця проживання: АДРЕСА_1 .
		 
		У випадку не виконання ОСОБА_2 рішення суду в добровільному порядку, зобов`язати ОСОБА_2 передати малолітню доньку ОСОБА_5 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянку Чеської Республіки, її батьку ОСОБА_1 , який проживає за адресою АДРЕСА_1 для забезпечення повернення дитини до Чеської Республіки.
		 
		Витрати, пов`язані з поверненням дитини ОСОБА_5 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки Чеської Республіки покласти на позивача - ОСОБА_1 .
		 
		Допустити негайне виконання рішення суду в частині повернення дитини ОСОБА_5 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки Чеської Республіки.
		 
		На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів до Хмельницького апеляційного суду.
		Якщо в судовому засіданні проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Повний текст рішення складено 21.10.2019 року.
		 
		Суддя                                                 Д.І. Приступа

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...