Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 263/16176/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди; Спори про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано судом: 22.10.2019. Зареєстровано: 23.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 24.10.2019.
Дата набрання законної сили: 16.10.2019
Номер судового провадження: 22-ц/804/2571/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                                                                                22-ц/804/2571/19 
		                                                                                263/16176/18 
		                                               
		        Єдиний унікальний номер 263/16176/18
		Номер провадження 22-ц/804/2571/19
		Головуючий у 1-й інстанції Музика О.М.
		Доповідач Биліна Т.І.
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		І м е н е м    У к р а ї  н и
		 
		16 жовтня 2019 року Донецький апеляційний суд  у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		                                головуючої Биліни Т.І.,
		                                суддів  Мироненко І.П., Баркова В.М.
		                                за участю секретаря Єфремової О.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Прокуратури Донецької області на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, прокуратури Донецької області, Головного управління Національної поліції в Донецькій області, треті особи: Маріупольська місцева прокуратура № 1, Центральний відділ поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, та відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності, -
		 
		в с т а н о в и в :
		 
		22 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України, прокуратури Донецької області, Головного управління Національної поліції в Донецькій області (надані ГУ НП в Донецькій області), треті особи: Маріупольська місцева прокуратура № 1, Центральний відділ поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області (надалі ЦВП ГУ НП в Донецькій області), про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, та відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності, уточнивши який, просив суд стягнути з Держави України в особі Державної казначейської служби України на його користь моральну шкоду у розмірі 251 243 грн. 37 коп.та 10 000 грн.  за рахунок коштів Державного бюджету шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.
		В мотивування позовної заяви, зазначив, що 03 лютого 2011 року його затримано у порядку статті 115 КПК України (у редакції 1960 року) за підозрою у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України. 03 лютого 2011 року прокуратурою Жовтневого району м. Маріуполя Донецької області порушено кримінальну справу № 2011-017-01-0106 за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України. Постановою старшого слідчого прокуратури Жовтневого району м. Маріуполя від 11 лютого 2011 року позивачу пред`явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України. 12 лютого 2011 року Жовтневим районним судом м. Маріуполя ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Маріупольському слідчому ізоляторі. Під час проведення досудового розслідування у кримінальній справі слідчим прокуратури 24 лютого 2011 року винесено постанову у порядку ст. 147 КПК України (у редакції 1960 року) про відсторонення позивача від посади на період проведення досудового розслідування та судового розгляду. 11 березня 2011 року кримінальну справу відносно позивача направлено з обвинувальним актом до Жовтневого районного суду м. Маріуполя для розгляду по суті. Під час розгляду кримінальної справи прокурором - державним обвинувачем постановою від 21 березня 2012 року обвинувачення змінено, кваліфікація дій змінено з ч. 2 на ч. 1 ст. 368 КК України. Ухвалою суду від 21 березня 2012 року запобіжний захід змінено з тримання під вартою на підписку про невиїзд та звільнено з-під варти у залі судового засідання з покладенням обов`язків з`являтися на виклик до суду, не виїжджати за межі м. Маріуполя без дозволу суду, повідомляти суд про зміну місця свого проживання, утриматися від спілкування із свідками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 31 травня 2012 року Жовтневий районний суд м. Маріуполя ухвалив обвинувальний вирок, яким визнав позивача винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України, та призначив покарання у вигляді 6 місяців арешту із забороною обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій на 1 рік. Міру запобіжного заходу - підписку про невиїзд - залишено без змін. Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 12 листопада 2012 року обвинувальний вирок відносно ОСОБА_1 скасований, справу передано до суду першої інстанції на новий розгляд в іншому складі. При новому розгляді справи суд першої інстанції почав розгляд справи з правовою кваліфікацією за ч. 2 ст. 368 КК України. Вироком Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 липня 2013 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України, та призначено йому покарання у вигляді 6 місяців арешту із забороною обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій строком на 1 рік. Запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд з місця постійного проживання залишено без змін. Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 13 березня 2014 року обвинувальний вирок скасований, кримінальну справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі. Запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд залишено без змін. Постановою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 28 жовтня 2014 року кримінальну справу за обвинуваченням позивача за ч. 2 ст. 368 КК України повернуто прокурору Жовтневого району м. Маріуполя на додаткове розслідування у зв`язку з неправильністю досудового слідства. Запобіжний захід - підписку про невиїзд - залишено без змін. Кримінальна справа за підслідністю була направлена з прокуратури до Жовтневого РВ ММУ для проведення додаткового розслідування. 21 листопада 2014 року матеріали указаної кримінальної справи за правилами розділу ХІ перехідних положень КПК України (в редакції 2012 року) внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014050770004631 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України. Під час проведення додаткового розслідування, рішення про закриття кримінального провадження № 12014050770004631 від 21 листопада 2014 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України приймалося двічі. Перша постанова про закриття кримінального провадження від 09 січня 2014 року слідчого СВ Жовтневого РВ ММУ Кононихіної Ф.О. скасована 10 лютого 2015 року прокурором Жовтневого району м. Маріуполя, матеріали кримінального провадження № 12014050770004631 направлені до Жовтневого РВ ММУ ГУМВС України в Донецькій області для продовження проведення досудового розслідування. 08 лютого 2016 року слідчим СВ Жовтневого РВ ММУ Тарасенко І.Л. вдруге прийнято рішення про закриття кримінального провадження № 12014050770004631 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України - за відсутністю в діях складу кримінального правопорушення, про що винесено постанову. Ця постанова прокурором не переглядалася. Таким чином, позивач вважає, що він незаконно затримувався, незаконного притягнутий до кримінальної відповідальності, незаконно взятий під варту, відсторонений від посади, підданий судовому розгляду, двічі незаконно визнаний винним та безпідставно засуджений вироками Жовтневого районного суду м. Маріуполя. Кримінальну справу відносно позивача порушено відповідно до норм КПК України (в редакції 1960 року), а закрито кримінальне провадження відповідно до норм КПК України (в редакції 2012 року). Внаслідок цих обставин, з 03 лютого 2011 року позивач перебував під арештом в ІТТ, а у подальшому під вартою у слідчому ізоляторі по 21 березня 2012 року, тобто 14 місяців 15 днів. Під запобіжним заходом у вигляді підписки про невиїзд позивач перебував з 21 березня 2012 року до дня закриття кримінального провадження органом досудового розслідування, тобто до 08 лютого 2016 року. Загальна кількість місяців перебування під слідством та судом складає 60 місяців 5 днів. У той же час, після закриття кримінального провадження позивач залишився відстороненим від посади протягом одного року, і увесь цей період посадові особи прокуратури Донецької області на порушення вимог КПК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», проявили бездіяльність, не зважаючи на численні скарги позивача, та у передбачений законом строк не вирішили питання відновлення трудових прав позивача, зокрема не була скасована постанова про відсторонення від посади, тому позивач вимушений був протягом тривалого часу домагатися відновлення цих прав, у зв`язку з чим такою бездіяльністю йому заподіяно моральні страждання. Посилаючись на указані обставини та положення ст. 56 Конституції України, ст. ст. 16, 23, 1167, 1174, 1176 ЦК України, ст. ст. 1 - 4, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік», позивач вказує, що незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності йому завдано моральної шкоди, оскільки його нормальні життєві зв`язки порушені, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Позивач є державним службовцем, працював державним виконавцем, чутки про його арешт одразу розповсюдилися по усіх службах державної виконавчої служби, по телебаченню показаний сюжет про арешт державного виконавця Жовтневої ДВС, камера зафіксувала його руки у кайданках. Також у засобах масової інформації надрукована стаття з інтерв`ю слідчого прокуратури Хая Д.В., у провадженні якого перебувала кримінальна справа відносно позивача, з якої зрозуміло, що вона про позивача та ця стаття містила наклеп щодо позивача та йому це було неприємно. Після зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на підписку про невиїзд для позивача розпочалися важкі часи, оскільки він був відсторонений від посади, у зв`язку з чим залишився без постійного заробітку та засобів до існування. Три роки позивач ходив до суду у судові засідання практично щомісячно. Перші 14 місяців його возили із слідчого ізолятору та водили до залу судових засідань у кайданках. У приміщенні суду іноді перебували його знайомі. Перебуваючи під підпискою про невиїзд, позивач майже чотири роки не мав можливості виїхати з міста. Його стосунки з оточенням були напружені, оскільки йому постійно доводилося приховувати свій статус підсудного у кримінальній справі, йому було соромно за те, що його тримали під вартою у СІЗО як злочинця.
		Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 липня 2019 рокупозов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України моральну шкоду, завдану незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у розмірі 251 243, 37грн. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України моральну шкоду, завдану бездіяльністю службової особи органу державної влади, у розмірі 10 000 грн. Судовий збір у розмірі 2 612 грн. 43 коп. компенсовано за рахунок держави шляхом його списання з єдиного казначейського рахунку Державною казначейською службою України.
		Не погодившись з  рішенням відповідач - Прокуратура Донецької області, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просивскасувати рішення суду у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення з Державного бюджету України на його користь 10 000грн. моральної шкоди, завданої бездіяльністю службової особи органу державної влади. У цій частині прийняти нове рішення, яким у задоволенні зазначених позовних вимог відмовити. 
		Доводи апеляційної скарги вмотивовані тим, щозадовольняючи позовні вимоги в частині, яка оскаржується, суд першої інстанції вважав доведеним факт спричинення позивачеві моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю службової особи органу державної влади в частині невиконання своїх службових обов`язків щодо відновлення трудових прав позивача шляхом несвоєчасного скасування постанови про відсторонення від займаної посади. Проте, такий висновок не ґрунтується на належних та допустимих доказах. Оскільки позивачем не надано рішення суду або відповідного рішення посадових осіб про визнання протиправною бездіяльність слідчого чи прокурора щодо несвоєчасного винесення постанови про припинення відсторонення позивача від займаної посади, протиправне діяння відповідачів, як елемент підстави для відшкодування шкоди, позивачем не доведено. Крім того, у межах цивільного судочинства суд не може перевіряти законність кримінально-процесуальних дій слідчого чи прокурора, оскільки це суперечитиме вимогам юрисдикції судів. Суд першої інстанції вважав доведеним факт завдання позивачу моральної шкоди у зв`язку з діями відповідача. Проте, будь-яких доказів дійсності негативних наслідків від дій відповідача позивачем не надано. В якості спричиненої шкоди суд послався на абстрактні (неконкретні) явища: тяжкість вимушених змін у життєвих і суспільних стосунках позивача, ступінь зниження престижу, репутації, тощо. Проте, факт заподіяння шкоди має бути встановлений на конкретних фактичних обставинах, а не бездоказових припущеннях позивача. Крім того, позивачем не обґрунтовано розрахунок моральної шкоди у розмірі 10 000грн., зокрема, звідки взята така сума, порядок її утворення, що вона має компенсувати. З урахуванням того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт протиправних дій відповідачів, а також конкретні негативні наслідки від них (обов`язкові складові підстави для відшкодування), причинного зв`язку між шкодою та протиправним діянням, то підстави для відшкодування йому шкоди внаслідок тривання  відсторонення від посади відсутні. Звертає увагу також, що постановою слідчого СВ ЦВП ГУ НП в Донецькій області від 24.07.2017 року ОСОБА_1 визначено розмір відшкодування шкоди, яка серед іншого складалась з неотриманої заробітної плати за період з 03.02.2011 року по 23.02.2011 року та з 24.02.2011 року по 08.02.2017 року у сумі 155 967,16грн., розмір вказаного відшкодування ОСОБА_1 не оскаржено. А тому, суд першої інстанції стягнув шкоду у розмірі 10 000грн., завданої бездіяльністю службової особи органу державної влади за відсутності належних, допустимих та достовірних доказів. 
		Представник відповідача Прокуратури Донецької області  Пітерська А.О. в суді апеляційної інстанції підтримала доводи апеляційної скарги, просила їх задовольнити. 
		Представник позивача ОСОБА_11 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення, а рішення першої інстанції без змін.
		Позивач ОСОБА_1 та представникивідповідача Держави України в особі Державної казначейської служби України та ГУ НП в Донецькій області, представникитретіх осіб ЦВП ГУ НП в Донецькій області та Маріупольської місцевої прокуратури №1 в судове засідання не з`явилися  про дату час та місце розгляду справи повідомлені  належним чином, підтвердженням чого  є рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення. 
		Позивач ОСОБА_1 та представник третьої особи ЦВП ГУ НП в Донецькій області надали заяви про розгляд справи у їх відсутність.
		Зважаючи на положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, апеляційний суд  вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. 
		Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
		Вказаним вимогам оскаржуване рішення відповідає в повній мірі, обставини судом першої інстанції встановлено повно, висновки зроблено у відповідності до вимог законів, які регулюють спірні відносини.
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з реального характеру і обсягу страждань, яких зазнав позивач, у зв`язку із тривалим порушенням його права на працю, докладання значних зусиль для можливості відновлення цього права, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження його престижу, репутації, і самої можливості такого відновлення у необхідному чи повному обсязі, глибини фізичних і душевних страждань, ступеню тривалості бездіяльності слідчого, з урахуванням вимог розумності та справедливості.
		Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції в повній мірі.
		Рішення в частині відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у розмірі 251 243, 37грн. не оскаржується, а тому в цій частині і не перевіряється.
		Задовольняючи позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000грн., суд першої інстанції виходив з того, що право позивача на працю відновленолише через 11 місяцівпіслязакриттякримінальногопровадження, у зв`язку з чим суд з урахуваннямдій, які позивач вчинив на відновленнясвогопорушеного права, враховуючиреальний характер і обсягстраждань, якихвін зазнав, у зв`язкуізтривалимпорушеннямйого права на працю, докладаннязначнихзусиль для можливостівідновленняцього права, тяжкістьвимушенихзмін у йогожиттєвих і суспільнихстосунках, ступіньзниженняйого престижу, репутації, і саму можливість такого відновлення у необхідномучиповномуобсязі, суд вважав, що заявлений позивачемрозмірморальноїшкоди у 10 000 грн. у достатніймірівідповідає характеру правопорушення, глибиніфізичних і душевнихстраждань, ступенютривалостібездіяльностіслідчого, з урахуваннямвимогрозумності та справедливості. 
		Судом першої інстанції було встановлено та з  матеріалів справи вбачається, що відшкодування моральної шкоди у розмірі 251 243, 37грн. обчислено  за термін перебування позивача під слідством та судом, починаючи з 03 лютого 2011 року по 08.02.2016 року.
		Кримінальне провадження, на підставі  постанови слідчого СВ Жовтневого ВП Маріупольського ВП ГУНП в Донецькій області   від 08.02.2016 року було закрите у зв`язку з відсутністю в діях позивача  складу  кримінального правопорушення.(а.с 35-38)
		Поновлення позивача на роботі, відстороненоговід посади  24.02.2011 року, було здійснено за постановою  слідчого СВ Центрального ВП ГУНП в Донецькій області від 30.01.2017 року.(а.с.51-52)
		З аналізу наведеного  вбачається, що позивач не мав можливості реалізувати своє конституційне право на працю з 08.02.2016 року по 30.01.2017 року.
		Згідно з частиною шостою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
		У статтях 1173, 1174 ЦК України встановлено, що шкода завдана фізичній або юридичній особі посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, а також завдана органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів чи вини посадової або службової особи.
		Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди,яка полягала у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Згідно з пунктом 1 статті 1, пунктом 5 статті 3 Закону УкраїниПро порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду(надалі Закон № 266/94-ВР) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.
		За змістом ст. 6 Закону№ 266/94-ВР громадянин, відсторонений від посади у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, має бути поновлений на колишній роботі (посаді), а в разі неможливості цього (ліквідація підприємства, установи, організації, скорочення посади, наявність інших передбачених законом підстав, що перешкоджають поновленню на роботі (посаді) - йому має бути надано державною службою зайнятості іншу підходящу роботу. Робота (посада) надається громадянинові не пізніше ніж через один місяць з дня звернення, якщо воно надійшло протягом трьох місяців з дня набрання законної сили виправдувальним вироком або винесення постанови (ухвали) про закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. 
		Відповідно до ст. 9 КПК України слідчий зобов`язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. 
		Доводи апеляційної скарги, що позивачем не надано рішення суду або відповідного рішення посадових осіб про визнання протиправною бездіяльність слідчого чи прокурора щодо несвоєчасного винесення постанови про припинення відсторонення позивача від займаної посади, протиправне діяння відповідачів, як елемент підстави для відшкодування шкоди  є підставою для відмови взадоволенні позову в цій частині  - непереконливі.
		Та обставина, що поновлення на посаді відбулося з перевищенням строків передбачених ст.6 Закону № 266/94-ВР вже є доказом  наявності протиправної бездіяльності.
		Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції вважав доведеним факт завдання позивачу моральної шкоди у зв`язку з діями відповідача, проте, будь-яких доказів дійсності негативних наслідків від дій відповідача позивачем не надано неспроможні.
		ЄСПЛ  в своїй практиці неодноразово зазначав, що незаконне позбавлення особи роботи є посяганням на її «особисте життя» в контексті статті 8 Конвенції. Ключовими рішеннями Європейського суду, що розкривають право на працю у розумінні статті 8 Конвенції, є рішення у справі «Брюггеман і Шойтен проти Німеччини ( BruggemannandScheutenv . Germany, заява № 6959/75), яким було встановлено, що стаття 8 також гарантує людині сферу, у рамках якої вона може вільно розвиватися і реалізовувати себе як особистість, а також рішення у справі «Німіц проти Німеччини» (Niemietzv. Germany, рішення від 16 грудня 1992 року, пункт 29), в якому суд зазначає: «Було б занадто суворо обмежити це поняття якимось «вузьким колом», в рамках якого кожен може жити своїм власним особистим життям на власний розсуд, і повністю виключити з нього зовнішній світ. Повага до приватного життя повинна включати до деякої міри і право встановлювати і розвивати відносини з іншими людьми. Більш того, здається, немає принципових підстав для того, щоб таке розуміння «особистого життя» не входила діяльність професійного і ділового характеру: саме в своїй роботі більшість людей мають значну, якщо не найбільшу, кількість шансів розвивати відносини з зовнішнім світом».
		Згідно з роз`ясненнями, які містяться у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25 травня 2001 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
		Оскаржуване рішення постановлено з дотриманням вище перелічених умов, які є обов`язковими для вирішення заявленого питання.При визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди  судом враховано характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого та позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди. При визначенні розміру відшкодування враховано вимоги розумності і справедливості.
		Аналогічний правовий висновок у подібних правовідносинах викладено у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 454/1460/16-ц (провадження № 61-21192св18) та Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 454/1462/16-ц (провадження № 61-22449св18).
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINAv. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСІІЛ, від 18 липня 2006 року).
		Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції постановлено згідно вимог чинного законодавства та не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
		У відповідності до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Повний текст постанови виготовлено _21жовтня 2019 року.
		Керуючись ст.ст. 374, 375,381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
		                                              п о с т а н о в и в :
		Апеляційну скаргу Прокуратури Донецької області -залишити без задоволення.
		Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 липня 2019 року залишити без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.
		Касаційна скарга подається безпосередньо до  суду касаційної інстанції.
		 
		Головуючий:                                                                             Т.І. Биліна
		 
		 
		 
		Судді                                                                                          В.М. Барков
		 
		 
		 
		І.П.Мироненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...