Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 822/190/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу забезпечення функціонування органів прокуратури, адвокатури, нотаріату та юстиції (крім категорій 107000000), зокрема у сфері.
Надіслано для оприлюднення: 23.10.2019. Зареєстровано: 24.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 24.10.2019.
Дата набрання законної сили: 23.10.2019
Номер судового провадження: К/9901/20029/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		23 жовтня 2019 року 
		Київ
		справа №822/190/18
		адміністративне провадження №К/9901/20029/19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Дашутіна І.В.,
		суддів: Шишова О.О.,  Яковенка М.М., 
		 
		розглянув в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 березня 2019 року у складі судді Михайлова О.О. та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року у складі колегії суддів: Смілянця Е.С. (головуючого), Залімського І.Г., Сушка О.О. у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,-
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
		1.           ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії.
		2.           Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 березня 2019 року, яке залишене без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року, позов задоволено.
		2.1. Cкасовано рішення Центральної комісії Міністерства юстиції України про відмову засудженому до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 у переведенні із Замкової виправної комісії (58) до Житомирської установи виконання покарань №8 від 21.08.2017.
		2.2. Зобов`язано Міністерство юстиції України повторно розглянути звернення  ОСОБА_1 про переведення засудженого до іншої установи виконання покарань.
		3.          Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено: 
		3.1. ОСОБА_1 відповідно до вироку Печерського районного суду м. Києва від 21.11.2014 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених п. 6, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, ч. 3 ст. 185 КК України та призначено покарання у виді довічного позбавлення волі.
		3.2. Позивач відбуває покарання у Замковій виправній колонії (№58) (м.Ізяслав, Хмельницька область).
		3.3. 20.07.2017 ОСОБА_1 звернувся із клопотанням до Міністерства юстиції України щодо його переведення до іншої установи виконання покарань, відповідно до ч. 1 ст. 93 Кримінально-виконавчого кодексу України, у зв`язку зі значною віддаленістю м. Ізяслав від місця його проживання до засудження, тобто м. Києва та неможливістю відвідування його за місцем відбування покарання родичами та друзями.
		3.4. Центральна комісія Міністерства юстиції України 21.08.2017 прийняла рішення, яким відмовила у переведенні засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 із Замкової виправної колонії (№58) до Житомирської установи виконання покарань (№8).
		3.5. Підставою відмови слугував висновок про відсутність підстав, передбачених частиною 2 статті 93 Кримінально-виконавчого кодексу України та відсутність вільних місць для тримання такої категорії осіб, як засуджені до довічного позбавлення волі.
		3.6. Вважаючи таку відмову необгрунтованою та протиправною, позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом.
		4. Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскаржуване рішення Центральної комісії Міністерства юстиції України не містить обгрунтування його прийняття з огляду на вплив місця відбування покарання на особисте життя засудженого. Крім цього, відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів про те, що у Житомирській установі виконання покарань (№8) відсутні вільні місця для такої категорії осіб, як засуджених до довічного позбавлення волі. 
		Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
		5.          Відповідач звернувся із касаційною скаргою, посилаючись на те, що судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень допущено порушення норм матеріального та процесуального права, тому такі рішення є незаконними. 
		6. Скаржник зазначає, що законодавство України не надає роз`яснення, що розуміється під «винятковими обставинами» для переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої. Не існує на сьогодні і жодного відомчого нормативного документу, що детально встановлював би підстави та порядок розгляду та вирішення питань переведення засуджених з однієї установи до іншої. 7. Позивач правом подачі відзиву на касаційну скаргу відповідача не скористався. 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
		8. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
		9. Відповідно до частини 2 статті 7 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України), засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.
		10. Відповідно до ст. 93 КВК України, засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого. Переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії. Порядок переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
		11. Згідно з Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року №228, Мін`юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, зокрема, у сфері виконання кримінальних покарань та пробації.
		12. Відповідно до п.3 наведеного Положення, основними завданнями Мін`юсту, серед іншого, є: забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації; забезпечення формування системи наглядових, соціальних, виховних та профілактичних заходів, які застосовуються до засуджених та осіб, узятих під варту; контроль за дотриманням прав людини і громадянина, вимог законодавства щодо виконання і відбування кримінальних покарань, реалізацією законних прав та інтересів засуджених та осіб, узятих під варту.
		13. При цьому Мін`юст відповідно до покладених на нього завдань визначає вид установи виконання покарань, у якій відбуватимуть покарання засуджені до позбавлення волі, здійснює розподіл, переводить їх та осіб, узятих під варту, з однієї установи до іншої (пп. 95-8 п.4 Положення про Міністерство юстиції України).
		14. Відповідно до п. 95-8 Положення про Міністерство Юстиції України, Міністерство Юстиції України визначає вид установи виконання покарань, у якій відбуватимуть покарання засуджені до позбавлення волі, здійснює розподіл, переводить їх та осіб, узятих під варту, з однієї установи до іншої.
		15. Згідно з ч. 6 ст. 57 КВК України допускається переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого для розміщення засудженого за місцем проживання його близьких родичів за наявності поважних причин, що перешкоджають подальшому перебуванню засудженого в цьому виправному центрі. Переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, за поданням адміністрації виправного центру, погодженим з начальником відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, та спостережною комісією.
		16. Відповідно до п. 4 роз. 2 Положення про визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27.02.2017 № 680/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.02.2017 за № 265/30133 (далі - Положення № 680/5), до виправних колоній максимального рівня безпеки направляються чоловіки, зокрема, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі.
		17. Згідно з п. 17.1. Європейських пенітенціарних правил Рекомендація N R (2006) 2 Комітету Міністрів держав-учасниць, по можливості, ув`язнені повинні направлятися для відбуття покарання в пенітенціарні установи, розташовані поблизу від міста проживання або місць соціальної реабілітації. При розподілі варто враховувати вимоги, пов`язані із продовженням кримінального розслідування та забезпеченням безпеки, а також потребу створення відповідного режиму для всіх ув`язнених. По можливості, варто узгоджувати з ув`язненим первісно призначене для нього місце відбуття покарання та будь-які наступні переведення з однієї пенітенціарної установи до іншої.
		18. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач проживав у м.Києві, одружений, його близькі родичі проживають в Рівненській області, також зі слів позивача має родичів, що проживають у м. Київ .
		19. Натомість, вказаним обставинам при визначенні місця відбування покарання позивача, належної оцінки відповідачем надано не було. 
		20. Тому, як вірно враховано судами, оскаржуване рішення Центральної комісії Міністерства юстиції України жодним чином не містить обґрунтування його прийняття з огляду на вплив місця відбування покарання на особисте життя засудженого. 
		21. Аргументи відповідача, викладенні у рішенні Центральної комісії Міністерства юстиції України про відмову засудженому до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 у переведенні із Замкової виправної колонії (58) до Житомирської установи виконання покарань №8 від 21.08.2017 та твердження про те, що у Житомирській установі виконання покарань (№8) відсутні вільні місця для такої категорії осіб, як засуджених до довічного позбавлення волі не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. 
		22. В рішенні Європейського суду з прав людини у справі Вінтман проти України (Vintman v. Ukraine, №28403/05) зазначено, що засуджені до позбавлення волі мають "надалі користуватись основоположними правами та свободами, гарантованими Конвенцією, окрім права на свободу". Отже, не постає питання, що засудженого до позбавлення волі може бути позбавлено усіх прав за статтею 8 Конвенції тільки тому, що він має статус особи, яку за вироком суду було позбавлено волі. У своїй практиці Суд також визнав, що Конвенція не надає засудженим до позбавлення волі права обирати місце відбування покарання, а той факт, що засуджені відокремлені від своїх родин та перебувають на певній відстані від них, є неминучим наслідком позбавлення їх волі. Однак поміщення засудженого до колонії, розташованої на такій відстані від місця проживання його родини, що дуже ускладнює або навіть унеможливлює побачення, може за певних обставин становити втручання у сімейне життя, оскільки можливість для членів родини відвідувати засудженого є надзвичайно важливою для підтримання сімейного життя.
		23. При цьому, суд не заперечує, що національні органи влади повинні мати широкі дискреційні повноваження щодо питань, які стосуються виконання покарань, однак, розподіл засуджених по установах виконання покарань не повинен залишатися цілком на розсуд адміністративних органів влади. Інтереси засуджених щодо підтримання принаймні якихось сімейних та соціальних зв`язків повинні братись до уваги.
		24. З огляду на зазначене доводи, які наводяться скаржником в касаційній скарзі не свідчать про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального або матеріального права при прийнятті оскаржуваних рішень та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 
		25. Відповідно до частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		26. Частиною 1 статті 350 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		27. З огляду на наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - залишенню без змін.
		РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА:
		28. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України - залишити без задоволення.
		29. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 березня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії - залишити без змін.
		30. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Cуддя-доповідач                                                                                    І.В. Дашутін
		 
		Судді                                                                                                        О .О. Шишов
		 
		                                                                                                                 М.М. Яковенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...