Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/17123/19 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші кримінальні правопорушення проти здоров'я населення; Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів.
Надіслано судом: 24.10.2019. Зареєстровано: 25.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 28.10.2019.
Дата набрання законної сили: 30.12.2021
Номер судового провадження: 1-кп/127/481/19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42019020000000049

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа №127/17123/19 
		Провадження №1-кп/127/481/19 
		 
		ВИРОК 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		24 жовтня 2019 року             м. Вінниця
		 
		Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
		головуючого судді ОСОБА_1 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
		сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 , 
		сторони захисту: адвоката ОСОБА_4 , обвинуваченої ОСОБА_5 , 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі № 12 кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04.03.2019 р. за № 12019020000000049, за обвинуваченням: 
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Вінниці, громадянки України, освіта неповна середня, не заміжньої, проживаючої в цивільному шлюбі, працюючої продавцем ФОП ОСОБА_6 , проживаючої за адресою: кімната АДРЕСА_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимої, 
		у вчиненнізлочину,передбаченого частиноюдругою статті307Кримінального кодексуУкраїни, 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_5 , маючи умисел на незаконне придбання та зберігання з метою збуту психотропних речовин у великих розмірах, за невстановлених обставин, у невстановленому місці, в невстановлені час та дату, діючи умисно, всупереч Законам України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і пекурсори» та «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» незаконно придбала психотропну речовину  амфетамін, який розфасувала та помістила у 12 фольгових згортків, які зберігала з метою подальшого збуту в приміщенні над гаражними приміщеннями № НОМЕР_1 в ГСК «Поляна-2» за адресою: вулиця Сергія Зулінського, 33/17 в місті Вінниця, яким вона користується.
		В подальшому на підставі ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 19.12.2018 р. біля 19.55 год. 21.12.2018 р. під час проведення санкціонованого обшуку в приміщенні над гаражними приміщеннями № НОМЕР_1 в ГСК «Поляна-2» за адресою: вулиця Сергія Зулінського, 33/17 в місті Вінниця, користувачем якого є ОСОБА_5 , вилучено полімерну банку з 12 згортками з порошкоподібною речовиною білого кольору.
		Згідно з висновком експерта № 142 від 04.04.2019 р. надані на дослідження речовини містять психотропну речовину  амфетамін. Амфетамін відноситься до психотропних речовин, обіг яких обмежено, в речовині масою 0,4481 г., маса амфетаміну становить 0,2272 г., в речовині масою 0,4381 г., маса амфетаміну становить 0,2300 г., в речовині масою 0,4526 г., маса амфетаміну становить 0,2318 г., в речовині масою 0,4064 г., маса амфетаміну становить 0,2069 г., в речовині масою 0,4994 г., маса амфетаміну становить 0,2580 г., в речовині масою 0,4753 г., маса амфетаміну становить 0,2434 г., в речовині масою 0,4469 г., маса амфетаміну становить 0,2270 г., в речовині масою 0,4520 г., маса амфетаміну становить 0,2312 г., в речовині масою 0,4584 г., маса амфетаміну становить 0,2358 г., в речовині масою 0,4332 г., маса амфетаміну становить 0,2219 г., в речовині масою 0,4394 г., маса амфетаміну становить 0,2284 г., в речовині масою 0,4633 г., маса амфетаміну становить 0,2417 г.; в нашаруванні речовини світло-коричневого кольору, на внутрішній поверхні полімерної банки, міститься канабінол, психотропна речовина  амфетамін; канабінол є канабіноїдом, що характерний для наркотичних засобів, отриманих з рослини роду Коноплі (Cannabis); в нашаруванні речовини світло-кремового кольору, на внутрішній поверхні полімерної банки, маса амфетаміну становить 0,0252 г.
		Загальна маса психотропної речовини амфетамін становить 2,7833 г, що згідно з наказом МОЗ України № 280 від 15.05.2015 р. «Зміни до таблиць невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, що знаходяться у незаконному обігу, та невеликих, великих та особливо великих розмірів психотропних речовин, що знаходяться в незаконному обігу, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України 01 серпня 2000 року № 188, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16 серпня 2000 року за № 512/4733 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 29 липня 2010 року № 634) є великими розмірами.
		Обвинувачена  ОСОБА_5  в судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованого їй злочину визнала частково, та суду пояснила, що купувала амфетамін через мережу Інтернет для власного вживання раз на тиждень в кількості 2-3 чикетів вагою по 0,5 г. Вона не мала наміру на його збут та розповсюдження. Після затримання вона співпрацювала зі слідством.
		Вона замовила амфетамін ще до його закінчення, оскільки не знала, чи буде у неї можливість придбати амфетамін в подальшому, оскільки вона його замовляла на різних сайтах, а це  не надійне джерело. Придбаний амфетамін вона зважувала і перепаковувала у свої згортки для зручності. Придбаний амфетамін вона складала у баночку, яку ховала між речами (косметикою).
		Вона слідчому розповідала про механізм придбання амфетаміну та писала відповідну заяву з цього приводу.
		Після внесення змін до пред`явленого обвинувачення ОСОБА_5 суду пояснила, що визнає свою винуватість у придбанні психотропних речовин без мети збуту для власних потреб, надавши аналогічні показання щодо обставин вчинення інкримінованого їй злочину, що і до внесення змін до пред`явленого їй обвинувачення.
		Клопотання про виклик і допит в судовому засіданні свідків сторонами кримінального провадження заявлене не було, тому судом відповідно до частини третьої статті 26 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК) на підставі заявлених сторонами кримінального провадження клопотань було досліджено докази, зібрані у кримінальному провадженні, а саме:
		-протокол обшуку від 21.12.2018 р., відповідно до якого в помешканні, розташованому за адресою: кімната АДРЕСА_3 (ГСК «Поляна-2) було виявлено та вилучено скляну банку з 12 згортками з фольги з порошкоподібною речовиною, три мобільних телефона, дві пластикові картки, полімерні пакетики з нашаруванням порошкоподібної речовини, кальян та картонну коробку з рослинною речовиною зеленого кольору, засоби гігієни, планшет та ноутбук;
		-висновок експерта № 142 від 04.04.2019 р., відповідно до якого речовини, надані на дослідження, містять психотропну речовину - амфетамін; амфетамін відноситься до психотропних речовин, обіг яких обмежено; в речовині масою 0,4481 г., маса амфетаміну становить 0,2272 г., в речовині масою 0,4381 г., маса амфетаміну становить 0,2300 г., в речовині масою 0,4526 г., маса амфетаміну становить 0,2318 г., в речовині масою 0,4064 г., маса амфетаміну становить 0,2069 г., в речовині масою 0,4994 г., маса амфетаміну становить 0,2580 г., в речовині масою 0,4753 г., маса амфетаміну становить 0,2434 г., в речовині масою 0,4469 г., маса амфетаміну становить 0,2270 г., в речовині масою 0,4520 г., маса амфетаміну становить 0,2312 г., в речовині масою 0,4584 г., маса амфетаміну становить 0,2358 г., в речовині масою 0,4332 г., маса амфетаміну становить 0,2219 г., в речовині масою 0,4394 г., маса амфетаміну становить 0,2284 г., в речовині масою 0,4633 г., маса амфетаміну становить 0,2417 г.; в нашаруванні речовини світло-коричневого кольору, на внутрішній поверхні полімерної банки, міститься канабінол, психотропна речовина  амфетамін; канабінол є канабіноїдом, що характерний для наркотичних засобів, отриманих з рослини роду Коноплі (Cannabis); в нашаруванні речовини світло-кремового кольору, на внутрішній поверхні полімерної банки, маса амфетаміну становить 0,0252 г.;
		-заяву ОСОБА_5 на ім`я начальника СВ прокуратури Вінницької області, згідно з якою остання повідомляла про придбання нею психотропної речовини  амфетаміну  для власного вживання, також повідомляла про її готовність співпрацювати зі слідством.
		Як вже судом зазначено, клопотання про виклик та допит у судовому засіданні свідків сторонами кримінального провадження заявлене не було, тому судом згідно з положеннями частини третьої статті 26 КПК за клопотанням сторін кримінального провадження здійснено допит обвинуваченої, а також досліджено інші докази, надані сторонами кримінального провадження. При цьому кримінальне провадження судом розглянуто відповідно до приписів частини першої статті 337 КПК, якою регламентовано, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
		В судовому засіданні було встановлено, що 21.12.2018 р. біля 19.55 год. під час проведення обшуку в гаражному приміщенні № НОМЕР_1 в ГСК «Поляна-2», користувачем якого є ОСОБА_5 , вилучено полімерну банку з 12 згортками з порошкоподібною речовиною білого кольору.
		Згідно з висновком експерта № 142 від 04.04.2019 р. надані на дослідження речовини містять психотропну речовину  амфетамін, загальна маса якого становить 2,7833 г.
		Обвинувачена ОСОБА_5 в судовому засіданні факту вилучення у неї порошкоподібної речовини під час проведення обшуку не заперечувала, а також повідомила суду, що їй було відомо, що порошкоподібна речовина, яку вона зберігала і яка була вилучена під час проведення обшуку, є психотропною речовиною. Також обвинувачена ОСОБА_5 в судовому засіданні повідомила, що під час досудового розслідування вона звернулась до правоохоронних органів із заявою про зізнання. За клопотанням сторони захисту стороною обвинувачення було надано суду зазначену заяву. Зі змісту заяви на ім`я начальника СВ прокуратури Вінницької області, зареєстрованої в прокуратурі 20.02.2019 р., випливає, що ОСОБА_5 повідомляла про придбання нею психотропної речовини  амфетаміну  для власного вживання, також повідомляла про її готовність співпрацювати зі слідством.
		При вирішенні питання щодо належності, достатності та допустимості зазначеного доказу суд приймає до уваги правовий висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 09.06.2016 року (справа № 5-360кс15). Зокрема, у зазначеній постанові Верховним Судом України зазначено, що згідно з вимогами частини першої статті 18 КПК жодна особа не може бути примушена визнавати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення, а відповідно до вимог частини другої цієї статті  кожна особа має право не говорити нічого з приводу підозри чи обвинувачення проти неї, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, а також бути негайно повідомленою про ці права. 
		Тобто законодавцем заборонено стороні обвинувачення вчиняти дії, спрямовані на примушування будь-якої особи до визнання винуватості або говорити з приводу підозри чи обвинувачення, а вчинення дій всупереч цій забороні має визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.
		Так, пунктом 6 частини другої статті 87 КПК в редакції від 13 квітня 2012 року передбачено, що суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод діяння з отримання показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.
		Зміст цієї норми права вказує на те, що вона має застосовуватися за умови, коли на час отримання показань від свідка уже існували дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим, але, всупереч наявності у такої особи права на мовчання та свободи від самовикриття, слідчий чи прокурор вчиняє дії, спрямовані на отримання показань від неї. Саме такі дії, а не власне факт отримання показань від свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим, мають визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.
		Суд вважає за потрібне звернути увагу й на те, що в самій назві статті 87 КПК законодавець визнання доказів недопустимими обумовив їх отриманням внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
		В судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_5 була затримана 22.12.2018 р. о 02.25 год. З протоколу затримання випливає, що останнє було здійснено після проведення обшуку гаражного приміщення і підставою для затримання зазначено застання особи під час вчинення злочину або замаху на його вчинення. Також в судовому засіданні встановлено, що 22.12.2018 р. слідчим суддею Вінницького міського суду Вінницької області стосовно ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням застави у розмірі 153680 грн. 13.02.2019 р. слідчим суддею Вінницького міського суду Вінницької області продовжено строк застосованого до ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Тобто заява про самовикриття, як слідує з наданих суду матеріалів кримінального провадження, була написана ОСОБА_5 під час її утримання під вартою у кримінальному провадженні. 
		На необхідність неухильного дотримання правила (принципу) заборони самовикриття неодноразово наголошував і Європейський суд з прав людини (далі  ЄСПЛ). Зокрема, практика ЄСПЛ вказує щонайменше на три типи ситуацій порушення свободи обвинуваченої особи не свідчити проти себе: 1) коли обов`язок свідчити передбачений законом під загрозою застосування санкції («Саундерс проти Сполученого Королівства»), або на особу покладається обов`язок доведення власної невинуватості  за «зворотного» тягаря доведення; 2) коли до особи застосовується примус, тиск, який може бути як фізичним («Яллох проти Німеччини»), так і психологічним («Гефген проти Німеччини»); 3) коли до особи застосовується примус обманним шляхом із використанням прихованих технік розслідування («Аллан проти Сполученого Королівства»). При цьому ані «особливості» певної галузі права, ані публічний інтерес не можуть бути виправданням для відступу від права зберігати мовчання. 
		У справі«Балицький протиУкраїни» (рішеннявід 03.11.2011р.)ЄСПЛ зазначено,що скаргизаявника запунктами 1і 3статті6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод(далі Конвенція)на те,що йогозасуджено напідставі визнавальнихпоказань,отриманих урезультаті порушенняйого праване даватипоказання іправа несвідчити протисебе,та щозаявникові чинилисяперешкоди щодоефективного здійсненняним правана захистпід часдопиту напочатковій стадіїдосудового слідства,є прийнятними.Також прозаборону використаннязізнавальних показаньосіб зазначеноі усправах «Боротюкпроти України» (рішення від 16.12.2010 р.), «Яременко проти України (№ 2)» (рішення від 20.04.2015 р). А у справі «Шличков проти Росії» (рішення від 09.02.2016 р.) ЄСПЛ зауважено, що право не давати показання та право не свідчити проти себе є загальновизнаними міжнародними стандартами, які лежать в основі поняття справедливого розгляду, передбаченого статтею 6 Конвенції. Сенс цих прав полягає в тому числі в забезпеченні захисту підозрюваних від будь-яких проявів незаконного примусу з боку влади; таким чином їх дотримання допомагає уникнути судових помилок і сприяє реалізації цілей статті 6 Конвенції. Право не свідчити проти самого себе, зокрема, передбачає, що сторона обвинувачення в кримінальній справі прагне довести свою версію по справі проти обвинуваченого, не вдаючись до доказів, отриманих шляхом примусу або придушення волі обвинуваченого.
		ЄСПЛ повторює, що свідчення, отримані в порушення статті 3 Конвенції, за визначенням вважаються недостовірними. Крім того, в кримінальному провадженні вони часто стають безпосереднім приводом для жорсткого поводження. Використання таких показань для визнання людини винною несумісне з гарантіями, передбаченими статтею 6 Конвенції.
		Отже, суд вважає, що заява ОСОБА_5 від 20.02.2019 р. не може бути прийнята судом в якості доказу її винуватості у вчиненні інкримінованого їй злочину і згідно з приписами пункту 6 частини другої статті 87 КПК підлягає визнанню недопустимим доказом у зазначеному кримінальному провадженні. 
		При вирішенні питання щодо можливості покладення в основу доведення винуватості ОСОБА_5 її показання, надані в судовому засіданні, суд враховує наступне. 
		Згідно з приписами частини першої статті 95 КПК показання  це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження. Зазначена правова норма розміщена в § 3 Глави 4 КПК, а тому суд при оцінці показань керується приписами частини першої статті 94 КПК, згідно з якою слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів  з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Крім того, зі змісту частини третьої статті 349 КПК випливає, що суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Слід зауважити, що у постанові від 22.03.2018 р. (справа № 521/11693/16-к) Верховним Судом зазначено, що відповідно до частини третьої статті 349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Однак ця норма не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні та визначені статтею 91 КПК. Тобто законодавець зобов`язує суд встановити усі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а стаття 349 КПК лише визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин. Аналогічний висновок Верховним Судом викладено і в постанові від 28.08.2019 р. (справа№ 727/9754/18), згідно з яким норма частини третьої статті 349 КПК не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні. Такими обставинами згідно з приписами 1 та 2 частини першої статті 91 КПК є, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення. Зі змісту частини першої статті 92 КПК випливає, що обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках,  на потерпілого. Разом з тим, частиною першою статті 22 КПК визначено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Зі змісту частини шостої статті 22 КПК випливає, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. При цьому частиною третьою статті 26 КПК визначено, що слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
		Отже, здійснивши судовий розгляд кримінального провадження згідно з приписами наведених норм кримінально-процесуального закону, суд вважає за доцільне зауважити наступне. Обвинувачена в судовому засіданні факту вилучення в неї порошкоподібної речовини не заперечувала. Однак, її захисник в судовому засіданні заперечував допустимість доказу  протоколу обшуку на підставі приписів статті 87 КПК. Правова норма, закріплена в частині першій статті 91 КПК щодо обставин, які підлягають встановленню в кримінальному провадженні, є імперативною. Тому суд вважає, що в даному випадку положення частини третьої статті 349 КПК щодо дозволу не здійснювати дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, застосуванню не підлягає. Натомість судовий розгляд здійснювався з дотриманням вимог частини першої та шостої статті 22 та частини третьої статті 26 КПК. Отже, показання обвинуваченої, надані нею в судовому засіданні в цій частині підлягають оцінюванню згідно з приписами частини першої статті 94 КПК.
		В якості доказу винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого їй злочину сторона обвинувачення посилалась на протокол обшуку від 21.12.2018 р.
		З наданих суду матеріалів випливає, що зазначена процесуальна дія була проведена у кримінальному провадженні № 42017020000000284. В подальшому на підставі постанови прокурора відділу прокуратури Вінницької області ОСОБА_7 від 04.03.2019 р. із зазначеного кримінального провадження матеріали щодо підозрюваної ОСОБА_5 були виділені в окреме провадження і 04.03.2019 р. на їх підставі зареєстровано кримінальне провадження № 12019020000000049.
		З протоколу обшуку від 21.12.2018 р. випливає, що останній проведено ст. о/у Вінницького УДВБ НН України ОСОБА_8 на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 19.12.2018 р. та доручення начальника слідчого відділу управління з розслідувань кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури області ОСОБА_9 від 21.12.2018 р. на ім`я начальника Вінницького управління БВБ НП України ОСОБА_10 .
		Захисник обвинуваченої в судовому засіданні посилався на те, що протокол обшуку є недопустимим доказом, оскільки зазначена процесуальна дія проведена не уповноваженою на те особою. При вирішенні питання щодо слушності зазначеного твердження сторони захисту суд враховує наступне.
		Зі змісту частини першої статті 5 КПК випливає, що процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення. Тому суд вважає, що оцінка проведених у кримінальному провадженні процесуальних дій має бути проведена з урахуванням положень кримінально-процесуального закону, який був чинним на час проведення процесуальної дії.
		Згідно з частиною першою статті 234 КПК обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.
		Відповідно до частини другої статті 234 КПК (в редакції Закону № № 2367-VIIIвід 22.03.2018 р.) обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.
		Зі змісту пункту 3 частини другої статті 40 КПК (в редакції Закону № 1697-VIIвід 14.10.2014 р.) випливає, що слідчий уповноважений, зокрема, доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам. Однак, частиною першою статті 236 КПК визначено, що ухвала про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи може бути виконана слідчим чи прокурором. Зі змісту зазначеної правової норми також випливає, що з метою одержання допомоги з питань, що потребують спеціальних знань, слідчий, прокурор для участі в обшуку має право запросити спеціалістів. 
		Верховним Судом у постанові від 29.01.2019 р. (справа № 466/896/17) зауважено, що положення пункту 3 частини другої статті 40 КПК про наявність у слідчого права доручати проведення слідчих дій оперативним підрозділам в даному випадку не підлягають застосуванню, оскільки прямо суперечать вимогам закону щодо порядку проведення обшуку.
		Згідно з приписами частини першої статті 86 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
		Відповідно до частини першої статті 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
		Зі змісту пункту 1 частини другої статті 87 КПК випливає, що суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.
		Крім того, частиною другою статті 86 КПК визначено, що недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
		Тому, аналізуючи надані суду докази у їх сукупності, суд вважає, що згідно з приписами пункту 1 частини другої статті 87 КПК протокол обшуку від 21.12.2018 р. підлягає визнанню недопустимим доказом у кримінальному провадженні.
		Як вже судом зазначено вище, відповідно до положень пунктів 1 та 2 частини першої статті 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
		Згідно з частиною першою статті 92 КПК обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках,  на потерпілого.
		Згідно з приписами частини першої статті 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. При цьому пунктом 1 частини другої статті 87 КПК регламентовано, що суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.
		В судовому засіданні встановлено, що обшук у кримінальному провадженні 21.12.2018 р. було проведено оперативним співробітником, а не прокурором чи слідчим. Відповідно, відомості, отримані за результатами проведення обшуку 21.12.2018 р. не можуть бути прийняті до уваги в якості допустимих доказів з огляду на концепцію «плодів отруєного дерева (mutatis mutandis, рішення у справі «Гефген проти Німеччини» (Gafgen v. Germany), заява № 22978/05, п. 168, ECHR 2010). Тому суд до аналізу проведеного у кримінальному провадженні висновку експерта, яким встановлено, що вилучені порошкоподібні речовини є психотропними речовинами не вдається, оскільки висновок експерта є похідним доказом від доказів, отриманих за результатами проведення зазначеного обшуку. 
		Суд вважає за доцільне зауважити, що обвинувачена ОСОБА_5 в судовому засіданні не заперечувала тієї обставини, що виявлені та вилучені під час проведення обшуку порошкоподібні речовини є психотропними. Однак суд враховує, що у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 26.04.2002 р. «Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів» роз`яснено, що оскільки для встановлення виду, назви і властивостей наркотичного засобу, психотропної речовини, аналога такого засобу, речовини або прекурсора, їх походження, способу виготовлення чи переробки, а також належності наркотиковмісних рослин необхідні спеціальні знання, у справах даної категорії обов`язково має бути висновок експерта з цих питань. 
		Як вже судом було зазначено, висновок проведеної у кримінальному провадженні експертизи (висновок № 142 від 04.04.2019 р.) є похідним доказом щодо протоколу обшуку від 21.12.2018 р., а тому згідно з концепцією плодів отруєного дерева зазначений висновок також є недопустимим доказом, оскільки отриманий внаслідок використання відомостей, отриманих на підставі недопустимого доказу. Тому суд, незважаючи на визнання обвинуваченою ОСОБА_5 тієї обставини, що вилучена у неї порошкоподібна речовина є психотропною, вважає, що в судовому засіданні зазначена обставина належними, достатніми та допустимими доказами згідно з приписами частини першої статті 91 та частини першої статті 92 КПК доведена не була. Інших об`єктивних даних, які б свідчили про наявність в діях обвинуваченої ОСОБА_5 ознак кримінально караного діяння, суду надано не було. 
		Суд враховує, що при оцінці доказів ЄСПЛ керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом» (рішення у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), від 18.01.1978 р., п. 161, Series A No 25). Проте доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою чи подібних до них неспростованих презумпцій (рішення у справі «Салман проти Туреччини» (Salman v. Turkey), заява No 21986/93, п. 100, ECHR 2000- VII; рішення у справі «Єрохіна проти України» (Yerokhina v. Ukraine), заява No 12167/04, від 15.11.2012 р., п. 52).
		Крім того, ЄСПЛ зазначено, що Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. Більше того, слід нагадати, що під час провадження на підставі Конвенції не у всіх справах неухильно застосовується принцип affirmanti incumbit probatio (той, хто стверджує щось, повинен довести це твердження). Коли вся чи значна частина інформації щодо подій, про які йдеться, відома виключно органам влади,  як це має місце у справі щодо ув`язнених осіб, які перебувають під контролем органів влади,  і коли у таких осіб під час їх ув`язнення з`являються тілесні ушкодження або якщо вони помирають, це породжує відповідні обґрунтовані презумпції щодо фактів. У такому випадку тягар доведення можна вважати покладеним на органи влади, адже саме вони мають надати задовільні та переконливі пояснення. (рішення у справі «Ушаков та Ушакова проти України», (Ushakov and Ushakova v. Ukraine), заява № 10705/12, ECHR 2015).
		Відповідно до частини третьої статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Аналогічна правова конструкція закріплена й у частині четвертій статті 17 КПК. Зі змісту частини другої статті 8 та частини п`ятої статті 9 КПК випливає, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні та кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
		Таким чином, здійснюючи судовий розгляд даного кримінального провадження відповідно до вимог частини шостої статті 22, частини третьої статті 26, частини першої статті 337 КПК, оцінюючи досліджені у справі докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказівз точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд прийшов до висновку, що стороною обвинувачення поза розумним сумнівом не доведено винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого їй злочину, а саме: незаконне придбання, зберігання з метою збуту психотропних речовин, які були виявлені та вилучені під час проведення обшуку в гаражному приміщенні № НОМЕР_1 в ГСК «Поляна-2». Як наслідок, на переконання суду, ОСОБА_5 відповідно до пункту другого частини першої статті 373 КПК за даним фактом підлягає виправданню.
		Питання щодо речових доказів, наданих суду, підлягає вирішенню відповідно до положень статті 100 КПК. Зокрема, у зв`язку з недоведеністю винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих їй злочинів речові докази згідно з постановами начальника слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Вінницької області ОСОБА_11 від 22.12.2018 р., старшого слідчого СВ Вінницького ВП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_12 від 16.04.2019 р. підлягають залишенню в матеріалах кримінального провадження.
		У зв`язку з тим, що ОСОБА_5 виправдана судом, згідно з приписами статті 124 КПК понесені під час досудового розслідування судові витрати підлягають покладенню на державу.
		Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК України, суд 
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		ОСОБА_5 в пред`явленому обвинуваченні, передбаченому частиною другою статті 307 Кримінального кодексу України, визнати невинною і виправдати в зв`язку з недоведеністю вчинення злочину обвинуваченою.
		Запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання  скасувати. 
		Речові докази згідно з постановами начальника слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Вінницької області ОСОБА_11 від 22.12.2018 р., старшого слідчого СВ Вінницького ВП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_12 від 16.04.2019 р.  залити в місці їх зберігання.
		Витрати за проведення криміналістичних досліджень  покласти на державу.
		Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. 
		 
		Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...