Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 556/1744/15-к : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти власності; Грабіж.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 25.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 25.10.2019.
Дата набрання законної сили: 15.10.2019
Номер судового провадження: 51-10451км18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12015180050000061

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		15 жовтня 2019року
		м. Київ
		справа № 556/1744/15-к
		провадження № 51-10451км18
		 
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого  ОСОБА_1 ,
		суддів  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		за участю:
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,
		прокурора   ОСОБА_5 ,
		захисників  ОСОБА_6 ,  ОСОБА_7 , 
		  ОСОБА_8  (в режимі відеоконференції), 
		виправданих  ОСОБА_9 , ОСОБА_10  (в режимі відеоконференції) 
		розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді першої та апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 13 вересня 2018 року за обвинуваченням 
		ОСОБА_9 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, раніше неодноразово судимого, останнього разу: вироком Володимирецького районного суду Рівненської області за ч. 3 ст. 185 КК із застосуванням ст. 69 КК до штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; попередній вирок Сарненського районного суду Рівненської області від 09.11.2012 року, за яким ОСОБА_9 засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК та іспитовим строком тривалістю 3 роки визначено виконувати самостійно,
		 
		виправданого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 3 ст. 186 КК,
		 
		ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, раніше неодноразово судимого, останнього разу: вироком Володимирецького районного суду Рівненської області від 17.03.2017 року за ч. 3 ст. 185 КК, ч. 4 ст. 70 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки,
		 
		виправданого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 3 ст. 186 КК,
		 
		ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, раніше не судимого,
		 
		виправданого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 3 ст. 186 КК.
		 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		 
		За вироком Володимирецького районного суду Рівненської області від 23 червня 2017 року ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 визнано невинуватим та виправдано за недоведеністю їх винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 3 ст. 186 КК.
		Органами досудового слідства ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 обвинувачувались у вчиненні відкритого викрадення чужого майна (грабежу), поєднаного з проникненням у житло, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, за наступних обставин. Так, 25 січня 2015 року, близько 1 год. 30 хв., у с. Великі Цепцевичі Володимирецького району Рівненської області ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , попередньо домовившись, протиправно проникли у житловий будинок ОСОБА_12 та відкрито заволоділи її майном  грошовими коштами в сумі 10 000 грн, заподіявши потерпілій матеріальний збиток на вказану суму.
		Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 13 вересня 2018 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 залишено без змін. 
		Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
		У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо  ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Свої вимоги прокурор обґрунтовує тим, що  ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 судом першої інстанції безпідставно та необґрунтовано виправдано у зв`язку з недоведеністю їх винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 3 ст. 186 КК, оскільки їх винуватість у вчиненні відкритого викрадення чужого майна (грабіж), поєднаного з проникненням у житло, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, на думку прокурора, повністю доведена. Зазначає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. ст. 370, 419 КПК, оскільки не містить переконливого обґрунтування щодо безпідставності доводів апеляційної скарги прокурора про незаконне виправдування обвинувачених.
		Позиції інших учасників судового провадження
		В судовому засіданні прокурор підтримав свою касаційну скаргу, просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. 
		Захисник ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 заперечили щодо задоволення касаційної скарги прокурора, просили залишити цю скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду щодо їх підзахисних без зміни.
		Виправдані ОСОБА_9 та ОСОБА_10 просили залишити касаційну скаргу прокурора без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без зміни.
		Мотиви Суду
		Відповідно до ст. 438 КПК предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, окрім іншого, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).
		Суд касаційної інстанції відповідно до вимог ч. 1 ст. 433 КПК перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Згідно з вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
		Положеннями ч. 1 ст. 373 КПК встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 КПК.
		Відповідно до ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суд дотримався вимог зазначеного закону.
		У свою чергу в мотивувальній частині виправдувального вироку повинні бути наведені підстави для виправдання підсудних із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. 
		Так, зокрема, прокурор в апеляційній скарзі оскаржив виправдувальний вирок щодо  ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , де вказував на однобічність і неповноту розгляду справи судом першої інстанції і помилкову оцінку ним доказів, та просив ухвалити новий обвинувальний вирок. При цьому, з метою забезпечення реалізації стороною обвинувачення права на апеляційне оскарження такого судового рішення, відповідно до ч. 6 ст. 22 КПК, апеляційний суд мав створити необхідні для цього умови, в тому числі і шляхом повторного дослідження обставин, які оскаржуються особою, та про необхідність іншої оцінки яких вона просить (заявляє клопотання) в апеляційній скарзі. 
		Втім, апеляційний суд, погодившись із висновками суду першої інстанції, обмежився загальними фразами, наявних у кримінальному провадженні суперечностей не усунув, зазначених у скарзі прокурора доводів належним чином не перевірив і, всупереч указаним положенням, не дав на них в ухвалі чітких та аргументованих відповідей на всі доводи скарги.
		Зокрема, розглянувши кримінальне провадження щодо  ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , апеляційний суд належним чином не перевірив висновків суду першої інстанції про те, що виправданий ОСОБА_11 визнав свою винуватість під примусом, оскільки він в цей час перебував під вартою. 
		Втім, на думку колегії суддів, сам факт перебування підозрюваного ОСОБА_11 під вартою, за відсутності інших належних об`єктивних доказів, не є підставою для визнання його визнавальних показань такими, що були отримані внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження та з порушенням права особи на захист. 
		Крім того, як убачається з матеріалів провадження, суд апеляційної інстанції, не дав належної оцінки сукупності всіх інших зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення. Так, без належної оцінки суд залишив той факт, що  ОСОБА_11 під час досудового розслідування і в суді послідовно давав показання, в яких визнавав свою винуватість та прямо вказував на те, він вчинив злочин щодо потерпілої ОСОБА_12 у співучасті з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Крім того, такі показання ОСОБА_11 в достатній мірі узгоджуються з іншими доказами, зокрема, показаннями потерпілої ОСОБА_12 , протоколом огляду місця події від 25 січня 2015 року, протоколом проведення слідчого експерименту від 17 вересня 2015 року.
		Одночасно, колегія суддів вважає неприйнятними припущеннями висновок суду першої інстанції, викладений у вироку про те, що «визнавши свою вину обвинувачений ОСОБА_11 , в силу юридичної необізнаності, дав неправильну правову оцінку своїм діям та діям ОСОБА_9 та ОСОБА_10 » Такі висновки залишились поза увагою апеляційного суду, який залишив виправдувальний вирок суду без змін, при цьому зазначивши, що повністю погоджується з рішенням суду першої інстанції про виправдання обвинувачених, але всупереч вимогам ст. 419 КПК, не виклав у мотивувальній частині свого рішення мотивів, з яких виходив при постановленні ухвали та не навів підстав, з яких цю апеляційну скаргу визнав необґрунтованою.
		Також, неприйнятним колегія суддів вважає і висновок про те, що «протокол огляду місця події від 25 січня 2015 року не містить інформації про вчинення обвинуваченими будь-яких протиправних дій» внаслідок чого суд не бере його до уваги. Так, за змістом статей 214, 223, 237 КПК метою слідчої дії  огляду є отримання (збирання) доказів або перевірка вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Підставою для проведення огляду місця події є інформація про вчинення кримінального правопорушення, зафіксована у певній процесуальній формі. 
		Зважаючи на наведені норми кримінального процесуального закону, колегія суддів приходить до висновку, що протокол огляду місця події не обов`язково має містити інформацію про те, хто саме вчинив кримінальне правопорушення, а визнання протоколу через відсутність такої інформації у ньому недопустимим доказом - істотним порушенням КПК. 
		Без належного мотивування та відповідної оцінки апеляційного суду залишились й доводи апеляційної скарги прокурора, в яких він вказував на помилкові висновки суду першої інстанції про те, що визнавальні показання  ОСОБА_11 викликають обґрунтовані сумніви оскільки ОСОБА_11 під час слідства та у суді називав різні суми викрадених грошей. Адже самі такі неточності, припущення та суперечності підлягали обов`язковій перевірці з боку апеляційного суду, повторного дослідження доказів для прийняття об`єктивного та справедливого рішення. 
		Слушними є й посилання прокурора, викладені у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції при перевірці доводів прокурора щодо необґрунтованого виправдання судом першої інстанції  ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 порушив засади безпосередності дослідження доказів.
		Згідно з ч. 3 ст. 404 КПК, за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушенням, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
		З матеріалів провадження вбачається, що, не погоджуючись з вироком суду щодо прокурор подав апеляційну скаргу з вимогою скасування оскарженого судового рішення і ухвалення нового вироку. Одночасно стороною обвинувачення було заявлено клопотання про повторне дослідження доказів та надання їм відповідної оцінки, а саме просив суд повторно дослідити заяви ОСОБА_10 , ОСОБА_11 про вчинення ними злочину, протокол огляду місця події від 25 січня 2015 року та протокол проведення слідчого експерименту від 17 вересня 2015 року. Апеляційний суд Рівненської області своїм рішенням від 22 березня 2018 року задовольнив клопотання прокурора про повторе дослідження доказів.
		Втім, після зміни складу суду, 13 вересня 2018 року, у задоволенні вказаного клопотання новим складом суду було безпідставно відмовлено, що позбавило суд можливості належно встановити обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, потягло за собою недослідження апеляційним судом ряду доказів, які мали істоте значення для об`єктивного з`ясування всіх обставин, мали бути перевірені, оціненими судом з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів  з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення. 
		Отже, суд апеляційної інстанції, в порушення вимог ст. 23 КПК, без безпосереднього повторного дослідження доказів, погодився з їх оцінкою, наданою судом першої інстанції та не усунув всі невідповідності і протиріччя, на які вказував прокурор.
		При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо. 
		Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у частині 1 статті 94 КПК України, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
		Оцінка доказів має здійснитись судом за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК, тобто з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу зокрема, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Отже, істотно порушивши вимоги кримінального процесуального закону, апеляційний суд відповідно дійшов передчасного висновку про правильність застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність та можливість залишення вироку щодо ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 без змін.
		Таким чином, доводи касаційної скарги прокурора про те, що наведені у його клопотанні докази не були належно оцінені та досліджені судом апеляційної інстанції, є слушними.
		За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції порушив вимог засади безпосередності дослідження доказів (ст. 23 КПК), у повному обсязі не перевірив всіх доводів апеляційної скарги прокурора, свої висновки належним чином не мотивував, переконливих доводів на спростування висновків прокурора щодо виправдання ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 в ухвалі не навів, чим порушив вимоги ст. 419 КПК. 
		Зважаючи на те, що ці істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, допущені судом апеляційної інстанції у даному кримінальному провадженні істотно вплинути на законність та обґрунтованість судового рішення, ухвала апеляційного суду щодо  ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , підлягає скасуванню.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфа 3 розділу 4 Закону України № 2147- VIII від 03 жовтня 2017 року, 
		ухвалив: 
		Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді першої та апеляційної інстанції, задовольнити.
		Ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 13 вересня 2018 року щодо  ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 скасувати, призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. 
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		Судді:
		 
		ОСОБА_1   ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...