Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/4773/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 25.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 25.10.2019.
Дата набрання законної сили: 16.10.2019
Номер судового провадження: 14-456цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		          
		16 жовтня 2019 року
		м. Київ
		Справа № 761/4773/15-ц 
		Провадження № 14-456цс19
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Лященко Н. П., 
		суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., 
		розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Консоль ЛТД» (далі - ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД») на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 1 квітня 2015 року (у складі судді Кондратенко О. О.) та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 6 вересня 2017 року (у складі суддів Вербової І. М., Головачова Я. В., Поливач Л. Д.) у цивільній справі за позовом  ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіпек» (далі - ТОВ «Гіпек»), треті особи: ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД», Головне управління юстиції у м. Києві (далі - ГУЮ у м. Києві), про визнання майнових прав на квартиру,
		ВСТАНОВИЛА:
		У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що між ним і ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» укладений договір про спільну діяльність з дольової участі в будівництві багатоквартирного житлового будинку, згідно з умовами якого позивач вніс на рахунок товариства кошти у сумі 722 844,45 грн, що еквівалентно 135 090,00 дол. США. На виконання цього договору після закінчення будівництва його сторони підписали акт приймання-передачі, згідно з яким ОСОБА_1 передано спірну квартиру. ТОВ «Гіпек», враховуючи умови договору спільної діяльності з будівництва, укладеного 24 жовтня 2001 року з ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД», є замовником зазначеного об`єкта - житлово-громадського комплексу, не визнає і заперечує майнові права ОСОБА_1 на спірне приміщення, не подало до реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві оригінали документів, необхідних для реєстрації його права на квартиру. Невиконання відповідачем обов`язку щодо оформлення документів на квартиру відповідно до вимог чинного законодавства позбавляє позивача можливості оформити право власності на неї. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив визнати за ним майнові права натрикімнатну квартиру    АДРЕСА_1  (І черга будівництва, 4-секційний будинок).
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 1 квітня 2015 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 майнові права на трикімнатну квартиру   АДРЕСА_1  (І черга будівництва, 4-секційний будинок).
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що невиконання відповідачем своїх зобов`язань з подання належних документів для реєстрації права власності порушує права ОСОБА_1 та позбавляє його можливості зареєструвати в установленому законом порядку право власності на нерухоме майно, за яке він повністю сплатив кошти.
		Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 6 вересня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Апеляційний суд керувався тим, що, звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_1 обрав ефективний, не заборонений законом спосіб захисту порушених прав, оскільки іншим шляхом він не може захистити свої права.
		Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що залучення ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, а не відповідача не вплинуло на законність та справедливість ухваленого судового рішення щодо захисту порушеного права позивача внаслідок невиконання саме ТОВ «Гіпек» своїх зобов`язань щодо передачі до реєстраційних органів документів, необхідних для оформлення ОСОБА_1 права власності на квартиру.
		Відхиляючи наведені в апеляційній скарзі доводи про те, що цей спір повинен розглядатися в порядку господарського судочинства, апеляційний суд виходив з того, що ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» визнано банкрутом після вирішення судом спору у справі, яка розглядається, а тому його правильно вирішено в порядку цивільного судочинства.
		У жовтні 2017 року ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просило скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 1 квітня 2015 року й ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 6 вересня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 .
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд розглянув позов з порушенням правил юрисдикції, оскільки 16 липня 2012 року господарським судом порушено справу про банкрутство ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» і саме суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника. За таких обставин вимоги позивача підлягають розгляду у порядку господарського судочинства. Крім того, суди надали неправильну оцінку змісту правовідносин сторін за договором пайової участі у будівництві. Позивач неправильно обрав спосіб захисту своїх прав, а суди, задовольнивши позов, порушили норми матеріального права. ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД»зауважило, що позивач указує на невиконання умов укладеного з ним договору про пайову участь у будівництві, однак жодних вимог до цього товариства не заявляє та відповідачем у справі визначив ТОВ «Гіпек».
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
		Касаційну скаргу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)
		11 липня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, мотивований незгодою з доводами касаційної скарги та законністю й обґрунтованістю ухвалених у справі судових рішень. У позивача на день порушення справи про банкрутство ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» не було і наразі немає жодних майнових вимог до нього, а відтак і відсутні підстави для звернення до господарського суду до цього товариства.
		1 серпня 2018 року до Верховного Суду надійшло заперечення ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» на відзив, мотивоване тим, що до компетенції господарських судів віднесено розгляд усіх справ про банкрутство, а також справ з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, а тому ця справа повинна розглядатися виключно Господарським судом Київської області відповідно до територіальної підсудності.
		3 серпня 2018 року до Верховного Суду надійшло заперечення ОСОБА_1 на заперечення ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД», мотивоване порушенням норм процесуального права при його поданні та необґрунтованістю його доводів. Позивач не має до ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» майнових вимог, а тому відсутні підстави для розгляду цього спору в господарському суді.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 7 серпня 2019 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 403 ЦПК України з огляду на те, що касаційна скарга містить доводи про порушення судами правил предметної юрисдикції.
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 27 серпня 2019 року справу прийнято до розгляду.
		Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Під час розгляду справи суди встановили, що Спільне українсько-хорватське підприємство «Гіпек» (згодом перереєстроване у ТОВ «Гіпек») на  підставі пункту 27   рішення   Київської міської ради від 10 липня 2003 року за № 638/798 уклало з Київською міською радою договір оренди земельної ділянки на АДРЕСА_12 для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-громадського комплексу з підземним паркінгом. 
		28 травня 2008 року видано дозвіл на виконання будівельних робіт від № 0384?Шв/Р Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві.
		24 жовтня 2001 року ТОВ «Гіпек» та ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» уклали договір № 0991/241-252 спільної діяльності з будівництва житлово-громадського комплексу за адресою: АДРЕСА_3 . 
		Пунктом 4.3.2 цього договору передбачалося, що ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» отримало право залучати кошти юридичних та фізичних осіб для інвестування будівництва.
		26 грудня 2003 року ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» та ОСОБА_1 (пайовик) уклали договір № 3345/322-138 про спільну діяльність з дольової участі в будівництві багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_3 , згідно з пунктом 3.2 якого після закінчення будівництва цього багатоквартирного житлового будинку ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» зобов`язалося передати  ОСОБА_1 у натурі трикімнатну квартиру АДРЕСА_4 на 6 ?му поверсі загальною проектною площею 107,2 кв. м (частка пайовика).
		Відповідно до пункту 3.1 договору  ОСОБА_1 зобов`язувався як свій вклад внести грошові кошти (пай), еквівалентний 150 100 дол. США в національній валюті певними частинами до 20 лютого 2005 року.
		За умови виконання ОСОБА_1 зобов`язань, зазначених у пункті 3.1 договору він повністю набуває право на пайову (дольову) участь у будівництві, а ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» втрачає право розпоряджатися часткою пайовика, інакше як в інтересах і за згодою останнього (пункт 3.7).
		Достатніми підставами для підтвердження права на пайову участь ОСОБА_1 є: цей договір і документи, що підтверджують внесення паю у повному обсязі (пункт 3.8 договору). 
		Частка пайовика вважається прийнятою ним після підписання акта про виконання ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» (пункт 3.9 договору).
		За умовами пункту 3.4 договору запланований строк закінчення будівництва і здачі об`єкта - І квартал 2005 року. 
		У зв`язку з невиконанням ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» строків здачі об`єкта, вказаного в цьому договорі, 23 лютого 2006 року між товариством і ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1, якою змінено строк закінчення будівництва і здачі об`єкта на ІІІ квартал 2006 року, товариством узято на себе зобов`язання сплатити пайовику пеню в розмірі 15 010 дол. США в національній валюті.
		Додатковою угодою до договору від 29 листопада 2013 року ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» та ОСОБА_1 погодили зміну назви багатоквартирного житлового будинку на житлово-громадський комплекс за адресою: АДРЕСА_3 (І черга будівництва, 4-секційний будинок), а також зміну номера спірної трикімнатної квартири на 85, розташованої на 6?му поверсі, загальної площі на 106,9 кв. м, та строку передачі спірної нерухомості на IV квартал 2013 року. Установлено, що факт розподілу учасниками спільної пайової власності та передачі пайовикові виділеної в натурі частки пайовика оформлюється підписаним сторонами актом про виконання договору, який є невід`ємною частиною зазначеного договору та не потребує нотаріального посвідчення.
		Суд установив, що позивач виконав у повному обсязі свої зобов`язання за договором шляхом внесення грошових коштів відповідно до п. 3.1 договору на рахунок ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД», що підтверджується довідкою цього товариства від 20 лютого 2014 року та квитанціями до прибуткових касових ордерів.
		15 лютого 2014 року на замовлення ТОВ «Фірма «Консоль ЛДТ» виготовлено технічний паспорт на трикімнатну квартиру    АДРЕСА_6 
		20 лютого 2014 року між ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» та ОСОБА_1 підписано акт приймання передачі (про виконання договору), за яким товариство передало позивачеві  квартиру, обумовлену додатковою угодою від 29 листопада 2013 року.
		3 грудня 2013 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано сертифікат серії ІУ №165133371049 відповідності закінченого будівництвом об`єкта «Будівництво житлово-громадського комплексу на АДРЕСА_3 (І черга будівництва, 4-секційний будинок)», згідно з яким замовником об`єкта є відповідач - ТОВ «Гіпек».
		Розпорядженням Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 3 грудня 2014 року № 630 на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 вересня 2014 року у справі № 761/23462/14-а новозбудованому житлово-громадському комплексу (І черга будівництва, 4-секційний будинок) у Шевченківському районі АДРЕСА_3 присвоєна поштова адреса АДРЕСА_8 . 
		27 січня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві із заявою про реєстрацію за собою права приватної власності на квартиру з реєстраційним номером АДРЕСА_9 .     
		2 лютого 2015 року державний реєстратор виніс рішення про зупинення розгляду заяви ОСОБА_1 з тих підстав, що особа, яка залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовник будівництва), не подала у паперовій формі оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, їх копії, засвідчені в установленому порядку.
		11 лютого 2015 року державний реєстратор виніс рішення № 19268220 про відмову ОСОБА_1 у державній реєстрації за ним права власності на нерухоме майно з тих підстав, що у 5-денний строк не усунуто недоліків, про які зазначав реєстратор. 
		Посилаючись на те, що позивач виконав у повному обсязі умови договору,  однак відповідач не визнає його майнових прав, як замовник будівництва не подав оригіналів документів, необхідних для реєстрації права власності позивача на спірні приміщення, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив визнати за ним майнові права на трикімнатну квартиру АДРЕСА_13 . 
		Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 
		У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (тут і далі норми цього Кодексу, якими обґрунтовується позиція щодо визначення юрисдикції справ, - у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та розгляду справи в судах) передбачалося, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, які виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.
		Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
		Під час вирішення питання щодо можливості розгляду справи в порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями цивільного судочинства, передбаченими у статті 1 ЦПК України, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		При цьому суди повинні керуватися принципом правової визначеності і не допускати наявності провадження, а отже, і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета, але судами у різних юрисдикціях. 
		Відповідно до статті 11 ЦПК України саме позивачу надавалося право визначати підставу та предмет позову, а в контексті статті 33 цього Кодексу - визначати склад осіб, які беруть участь у справі, - відповідача та зазначати третіх осіб. 
		У частині першій статті 26 ЦПК України зазначено, що у справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб.
		Згідно із частиною першою статті 30 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач та відповідач.
		У статті 34 ЦПК України передбачена можливість участі у справі третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
		Тобто за будь-яких обставин участь третіх осіб у справі, а також їх правовий статус не може бути визначальним при встановленні юрисдикційності справи, оскільки суб`єктна юрисдикція визначається відповідно до правового статусу сторін спору, а предметна - за змістом правовідносин, які виникли між сторонами.
		Посилання у касаційній скарзі на те, що ця справа повинна розглядатися виключно господарським судом, який порушив провадження про банкрутство стосовно ТОВ «Фірми «Консоль ЛТД», є безпідставним, оскільки остання є третьою особою у справі, а тому порушення стосовно неї справи про банкрутство не впливає на визначення юрисдикції вказаної справи. 
		З урахуванням предмета та обсягу позовних вимог, суб`єктного складу спору справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства і законно розглянута загальними судами.
		Стосовно висновків судів по суті вирішеного спору слід зазначити таке.
		За змістом положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним зі способів захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, є визнання права.
		Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема сукупність речей, а також майнові права та обов`язки, при цьому майнові права визнаються речовими правами.
		Згідно із частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, споруди, тощо) виникає з моменту завершення будівництва. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
		За положеннями пункту 2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, прийняття в експлуатацію об`єктів, що належать до І-ІІІ категорії складності, та об`єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.
		Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.
		За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		За правилом статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.
		Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		У статті 876 ЦК України передбачено, що власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.
		Установлено, що ТОВ «Гіпек» в укладеному з ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» договорі від 24 жовтня 2001 року значиться замовником будівництва, оскільки є користувачем земельної ділянки на підставі договору оренди, укладеного згідно з рішенням Київської міської ради. 
		Також за цим договором ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» отримало право залучати кошти юридичних та фізичних осіб для інвестування будівництва, тобто отримало частину повноважень замовника будівництва.
		ТОВ «Гіпек» у своїх запереченнях на позов визнало, що позивач виконав умови договору, укладеного з ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД», та що його вимоги до відповідача щодо обов`язку ТОВ «Гіпек» подати документи до реєстраційної служби є правомірними. Разом з тим відповідач не визнав вимог ОСОБА_1 з тих підстав, що ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» не виконало своїх зобов`язань за договором, укладеним з ТОВ «Гіпек».
		Оскільки на час звернення з позовом, розгляду справи та ухвалення рішень не надано доказів, що між ТОВ «Гіпек» і ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» проведено поділ майна чи майнових прав у будівництві багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_8 , то замовником цього будівництва вважається ТОВ «Гіпек», що вбачається із сертифіката Державної архітектурно-будівельної інспекції України відповідності закінченого будівництвом об`єкта від 3 грудня 2013 року, який виданий на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації, а відтак на це товариство покладено обов`язок забезпечення права пайовиків незалежно від того, чи є воно стороною договору з пайової участі у будівництві.
		Відповідно до вимог статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. 
		Аналогічне положення міститься у статті 2 ЦПК України у чинній редакції, згідно з частиною другою якої суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
		Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій; стаття 5 цього Кодексу у чинній редакції).
		Стаття 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) гарантує кожній особі право звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів у порядку, установленому цим Кодексом. 
		Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). 
		У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка в силу приписів частини першої статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, закріплено право на справедливий суд.
		Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Концепція «майна» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном» (пункт 98 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо прийнятності у справі «Броньовський проти Польщі», заява № 31443/96, ECHR 2002-X; пункт 22 рішення ЄСПЛ від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», заява № 10972/05).
		У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути у тому числі «правомірні очікування» та «майнові права» (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії» (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland) (заява № 12742/87); ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).
		Оскільки відповідач заперечує, не визнає майнових прав позивача на вказаний об`єкт нерухомості, хоч останній і виконав у повному обсязі свої зобов`язання щодо оплати об`єктів інвестування, а також оскільки будинок АДРЕСА_3 закінчений будівництвом і введений в експлуатацію, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про задоволення позову та визнання за позивачем майнових прав на вищевказаний спірний об`єкт.
		Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 3 квітня 2019 року у справі № 761/8259/15-ц (провадження № 14-602цс18), від 15 травня 2019 року у справі № 761/10028/15-ц (провадження № 14-27цс19), і підстав для відступлення від таких висновків Велика Палата Верховного Суду не вбачає.
		Оскаржувані судові рішення відповідають установленим у зазначених вище нормах матеріального та процесуального права принципам і завданням цивільного судочинства, положенням норм процесуального права щодо законності й обґрунтованості.
		Інші доводи касаційної скарги, наведені ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» на обґрунтування наявності підстав для скасування ухвалених судових рішень та відмови в задоволенні позову, зокрема що суд не в повному обсязі встановив та з`ясував обставини спірних правовідносин за договором дольової участі, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Доводи скаржника щодо необґрунтованості заявлених вимог були предметом дослідження суду апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
		Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
		ЄСПЛ у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоч пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може різнитися залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоч пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи. 
		Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Устименко проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нелюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		З огляду на наведене та межі перегляду справи судом касаційної інстанції оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а касаційна скарга ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» підлягає залишенню без задоволення.
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, Верховний Суд не здійснює розподілу судових витрат.
		Ураховуючи наведене та керуючись статтями 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Консоль ЛТД» залишити без задоволення.
		Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 1 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 6 вересня 2017 року залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                        Н. П. Лященко  Судді:     Н. О. Антонюк     В. С. Князєв    Т. О. Анцупова   Л. М. Лобойко    С. В. Бакуліна   О. Б. Прокопенко      Ю. Л. Власов     Л. І. Рогач      Д. А. Гудима     О. М. Ситнік      Ж. М. Єленіна     В. Ю. Уркевич    О. С. Золотніков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...