Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 328/994/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про позбавлення батьківських прав.
Надіслано для оприлюднення: 25.10.2019. Зареєстровано: 26.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 29.10.2019.
Дата набрання законної сили: 23.10.2019
Номер судового провадження: 22-ц/807/3149/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Дата документу 23.10.2019 Справа № 328/994/19
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		 
		 
		Єдиний унікальний №328/994/19                Головуючий у 1 інстанції Новікова Н.В.
		Провадження № 22-ц/807/3149/19 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		23 жовтня 2019 року м. Запоріжжя
		 
		Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
		 
		головуючого Онищенка Е.А.
		суддів: Бєлки В.Ю.,
		Кухаря С.В.,
		 
		за участю секретаря судового засідання Книш С.В.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 08 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Маріупольської міської ради по Кальміуському району, про позбавлення батьківських прав,-
		 
		В С Т А Н О В И Л А:
		 
		У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Маріупольської міської ради по Кальміуському району, про позбавлення батьківських прав.
		В обґрунтування позову зазначала, що з 21.12.2007 шлюб між сторонами розірваний, під час шлюбу у них народилась дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина разом з нею.
		Відповідач ніяким чином не піклується про сина, не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться його успіхами, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчання, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною взагалі; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти.
		Дитина не бачила батька на протязі останніх 7 років. Аліменти відповідач не платить, та не надає добровільно матеріального забезпечення сина.
		Зазначені факти можна розцінювати як ухилення від виховання дитини батьком, свідомого нехтування ним своїми обов`язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення відповідача до своїх батьківських обов`язків.
		Просила суд позбавити відповідача батьківських прав ОСОБА_2 щодо неповнолітнього ОСОБА_3 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Заочним рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 08 серпня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
		Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, не відповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
		Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
		Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
		Згідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення
		Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
		Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
		Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:
		1) керує ходом судового процесу;
		2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
		3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
		4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
		5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
		Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам.
		Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності заявлених вимог.
		Колегія судді погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
		Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи,  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в шлюбі з 12.06.2004 до 21.12.2007рр.
		Від шлюбу сторони мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		З 28.08.2010 позивач перебуває у шлюбі з ОСОБА_5 , від даного шлюбу є дитина ОСОБА_6 ,, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Неповнолітній ОСОБА_3 проживає разом з позивачем, її чоловіком та малолітнім братом за адресою: АДРЕСА_1 .
		Відповідно до характеристики від 31.05.2018 батько учня ОСОБА_3 жодного разу не був присутній на батьківських зборах та школу не відвідував.
		Виконавчий комітет Маріупольської міської ради не має можливості надати висновок про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_3 , оскільки не можуть зв`язатись з відповідачем через те, що він проживає на тимчасово окупованій території України, що підтверджується висновком.
		Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
		Статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
		Відповідно до ст. 12 вказаного Закону, виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
		Положеннями норм Сімейного кодексу України встановлено, що кожний із батьків зобов`язаний піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, проявляти у відношенні неї батьківське піклування, зобов`язаний виховувати та утримувати дитину до її повноліття. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (ст.ст. 150, 151, 152, 155 СК України).
		Відповідно до ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
		Згідно із ст. 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
		Відповідно до роз`яснень, наданих у п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав", особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
		Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 164 Сімейного кодексу України батько може бути позбавлений судом батьківських прав, якщо він ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.
		Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин, зокрема ставлення батьків до дітей.
		Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведенні винної поведінки когось з батьків або їх обох з врахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
		Батьківські права тривають до повноліття дитини, позбавлення батьківських прав після його настання закон не допускає. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК.
		Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
		З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність достатніх підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , через недоведеність фактів ухиляння відповідача від виховання дитини та свідомого нехтування ним батьківськими обов`язками. 
		Характеристика навчального закладу та довідки про місце проживання дитини підтверджують той факт, що відповідач ОСОБА_2 не проживає разом з дитиною та не відвідує навчальний заклад, у якому навчається його син. Зазначені обставини не є підставами для позбавлення відповідача батьківських прав.
		У рішенні у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року Європейським Судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
		Вирішення питання про позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (Рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України", § 54, § 58).
		Правовим обґрунтуванням заявленого позову є ч.1 ст.164 СК України, зокрема ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.
		Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції встановлена відсутність в матеріалах справи відповідних доказів про здійснення контролю з боку органу опіки та піклування за виконанням відповідачем своїх батьківських обов`язків, а також відсутність даних, підтверджуючих належне повідомлення одного із батьків про необхідність явки до органу опіки та піклування для співбесіди, яка проводиться з метою недопущення ситуацій щодо надання висновку про позбавлення батьківських прав, винесення відповідного попередження або ж притягнення відповідача до адміністративної відповідальність за ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків, передбаченої положеннями ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення "Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов`язків щодо виховання дітей".
		Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач проживає на тимчасово окупованій території України, відомості про належне повідомлення відповідача про розгляд справи в матеріалах відсутні.
		Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано визнав письмові пояснення свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не допустимими доказами у цій справі.
		В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 просила апеляційний суд викликати в судове засідання та допитати свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
		Проте, під час апеляційного розгляду справи в режимі відеоконференції з Донецьким апеляційним судом, ОСОБА_1 вказане клопотання про виклик та допит свідків не підтримала та не заявила. На запитання суду щодо наявності клопотань відповіла, що клопотання відсутні. Вказане підтверджується звукозаписом судового засідання.
		Посилання скаржника про неврахування доводів позовної заяви під час розгляду справи місцевим судом є необґрунтованими. Так, судом першої інстанції в повній мірі досліджено та надано оцінку усім пред`явленим позивачем доказам, проте підстав для задоволення її позову та позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав не знайдено, оскільки вони не свідчать саме про ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків.
		Матеріали справи не містять негативної характеристики, докази винної поведінки ОСОБА_2 та умисного ухилення його від виконання своїх обов`язків по вихованню сина. 
		Європейський суд з прав людини у справі "Савіни проти України" (заява від 18 грудня 2008 року № 39948\06) вказує, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.
		Окрім цього, Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року). 
		Таким чином, суд першої інстанції ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав, належним чином оцінив докази, подані сторонами (ст.ст. 76, 89 ЦПК України), правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які їх регулюють, врахував пояснення сторін у справі, а також виходячи з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем виключних підстав, з якими закон пов`язує можливість позбавлення батьківських прав.
		Доводи, вказані позивачем в апеляційній скарзі про те, що суд неповно з`ясував обставини по справі, а наданим ним доказам не надав належної оцінки, необґрунтовані та зводяться до переоцінки доказів по справі і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
		Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.
		Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
		Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
		Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
		Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
		Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права. 
		На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. 
		Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.
		З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову.
		З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
		Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Заочне рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 08 серпня 2019 року у цій справі залишити без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
		Повний текст судового рішення складено 25 жовтня 2019 року.
		 
		Головуючий
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...