Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/16025/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 29.10.2019.
Дата набрання законної сили: 24.10.2019
Номер судового провадження: 11-471апп19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРЕМА ДУМКА
		судді Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б.
		на постанову від 18 вересня 2019 року у справі № 826/16025/18 (провадження
		№ 11-471апп19)
		за позовом  ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Каращук Катерини Леонідівни (далі - приватний виконавець), треті особи: Акціонерне товариство «ВТБ Банк» (далі - Банк), Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Еверест Істейт», про визнання дій протиправними, скасування рішень та зобов`язання вчинити дії
		Короткий виклад історії справи
		ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
		- визнати незаконними та протиправними дії приватного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження № 57260656;
		- скасувати постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 19 вересня  2018 року № 57260656 та від 21 вересня 2018 року про накладення арешту на майно боржника; 
		- зобов`язати приватного виконавця повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття його до виконання та скасувати інші вжиті виконавцем заходи щодо примусового виконання ухвали Апеляційного суду міста Києва від 5 вересня                   2018 року.
		Обґрунтовуючи свої вимоги,    ОСОБА_1 зазначив, що 25 вересня 2018 року Апеляційним судом міста Києва постановлено ухвалу (№ 796/165/2018) про наданнядозволу на виконання рішення Арбітражного суду (м. Гаага, Королівство Нідерландів) від 2 травня 2018 року у справі ПТС № 2015-36 про стягнення сум з боржника - Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації як компенсацію за відповідне нерухоме майно.
		Цьому передувало задоволення цим же судом ухвалою від 5 вересня 2018 року клопотання про вжиття заходів щодо забезпечення позову. На виконання цієї ухвали суду приватний виконавець відкрив виконавче провадження та всупереч резолютивній частині згаданої вище ухвали та вимогам Закону України від                       2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (який набрав чинності з 5 жовтня 2016 року і діяв на дату звернення до суду з цим позовом; далі - Закон № 1404-VIII) прийняв постанову про накладення арешту на всі прості іменні акції Банку, частина яких перебуває у власності ОСОБА_1 , хоч він і не є боржником у цьому виконавчому провадженні. Крім того, у постанові про відкриття виконавчого провадження та накладення арешту зазначено лише частину резолютивної частини ухвали суду апеляційної інстанції, що призвело до фактичної зміни змісту судового рішення. До того ж за правилами пункту  2 частини другої статті 5 зазначеного Закону приватний виконавець не має права здійснювати примусове виконання згаданої вище ухвали, адже боржником є держава Російська Федерація.
		Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 9 жовтня 2018 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від          15 листопада 2018 року, на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі, оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. 
		Ухвалюючи такі рішення, суди дійшли висновку, що, оскільки позивачем оскаржуються дії та рішення вчинені/прийняті приватним виконавцем під час виконання виконавчого документа, виданого Апеляційним судом міста Києва, то цей спір підлягає вирішенню за правилами цивільного судочинства.
		Не погодившись із такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій,        ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалені ними судові рішення щодо відмови у відкритті провадження у справі та направити справу до суду першої інстанції для розгляду.
		На обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог позивач зазначив, що ні стаття 74 Закону № 1404-VIII, яка регламентує порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби, ні положення статей 447 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) та статті 287 КАС не визначають порядок оскарження дій та рішень виконавця особою, яка не є учасником виконавчого провадження, зокрема і до суду, який видав виконавчий документ. Тому на підставі пункту 1 частини першої статті 19 КАС цей позов має розглядатися саме судом адміністративної юрисдикції.
		Постановою Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 жовтня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року залишено без змін.
		Основні мотиви, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
		На обґрунтування своєї позиції Велика Палата Верховного Суду зазначила, що згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
		Частиною першою статті 59 Закону № 1404-VIIIпередбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
		З аналізу наведених норм права більшість суддів Великої Палати Верховного Суду дійшла висновку, що для спорів про зняття арешту з майна, яке особа (не боржник у виконавчому провадженні) вважає своїм, встановлено певний порядок судового вирішення.
		 
		ЦПК передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства(частина перша статті 19 цього Кодексу).
		 
		Спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, та про зняття такого арешту розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа.
		 
		Згідно з частиною другою статті 30 ЦПК позови про зняття арешту з майна пред`являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.
		 
		Таким чином, спір, який виник між позивачем та органом державної виконавчої служби (у тому числі із її посадовими і службовими особами), з приводу зняття арешту з нерухомого майна не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися судами загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.
		Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
		Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
		Розглядаючи справу, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що спіру цій справі з приводу зняття арешту з нерухомого майна не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
		Із матеріалів справи вбачається, що в провадженні Апеляційного суду м. Києва перебувала справа № 796/165/2018 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест Істейт», Приватного підприємства «Едельвейс-2000», Приватного акціонерного товариства «Фортуна», Приватного акціонерного товариства «ЮБК-Інвест», Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Тур», Товариства з обмеженою відповідальністю «Iммe», Приватного підприємства «Планета», Товариства з обмеженою відповідальністю «Крим дівелопмент», Приватного акціонерного товариства «Аеробуд», Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватофіс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Дайріс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Ділайн ЛТД», Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Жиса», Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватленд», Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Дан-панорама», Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторій «Енергетик», Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ФІНАНСОВИЙ КАПІТАЛ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ФІНАНСОВИЙ ВЕКТОР»,               ОСОБА_2 про визнання та надання дозволу на виконання рішення Арбітражного суду (м. Гаага, Королівство Нідерландів) від 2 травня 2018 року у справі ПТС                          № 2015-36 про стягнення сум з боржника Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, в якості компенсації за відповідне нерухоме майно.
		У названій справі Апеляційним судом м. Києва постановлено:
		- ухвалу від 5 вересня 2018 року про задоволення клопотання про вжиття заходів забезпечення позову;
		- ухвалу від 25 вересня 2018 року про надання дозволу на виконання рішення Арбітражного суду (м. Гаага, Королівство Нідерландів) від 2 травня 2018 року у справі ПТС № 2015-36.
		На виконання ухвали про вжиття заходів забезпечення позову 19 вересня 2018 року постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Каращук К. Л. відкрито виконавче провадження ВП № 57260656 та постановою від 21 вересня                  2018 року накладено арешт на майно, зокрема і на те, яке знаходиться у власності ОСОБА_1 .
		Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
		За правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, закріпленими у статті 19 КАС, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
		Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		У пункті 1 частини першої статті 3 цього Закону передбачено, що рішення підлягають примусовому виконанню, зокрема, на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
		За частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців.
		Після надходження на виконання виконавчого документа виконавець починає діяти як публічна посадова особа органу державної влади, реалізовує надані йому законом специфічні владні повноваження з виконання, зокрема, судового рішення. Відповідно до положень частини другої статті 19 Основного Закону України, частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець повинен здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом, повинен вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
		Такі приписи не обмежують його повноважень на здійснення виконавчих дій, але водночас зобов`язують використовувати свої повноваження таким чином, щоб не порушувати права чи законні інтереси, як учасників виконавчого провадження так і інших осіб.
		За частинами першою, другою статті 74 цього Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
		Згідно із частиною першою статті 14, частинами першою, другою статті 15 цього Закону учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 512 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.
		Порядок здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, постановлених в порядку цивільного судочинства, врегульовано положеннями розділу VІI «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК.
		Так, за статтею 447 ЦПК сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
		Коли суд цивільної юрисдикції ухвалив рішення в межах предмета спору, а виконавець на стадії виконання цього рішення використав свої повноваження, як-от наклав арешт на майно, частково належне не боржнику, а іншій особі, яка не була стороною чи учасником провадження у суді і не є стягувачем чи боржником у виконавчому провадженні, то є підстави вважати, що в такому правовому відношенні виконавець діє як публічна посадова особа, здійснює насамперед публічно-владні, обов`язкові, нерідко забезпечувані примусом управлінські функції. У цьому разі державний виконавець набуває статусу посадової особи - суб`єкта владних повноважень.
		Якщо суб`єкт владних повноважень порушує право чи законні інтереси особи, що спричиняє спір саме у сфері публічно-правових відносин, така особа вправі звернутися до суду адміністративної юрисдикції й очікувати судового захисту від цього суду, адже саме цей суд є тим судом, юрисдикція якого поширюється на справи в публічно-правових спорах із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішення, дій чи бездіяльності.
		За спірних правовідносин у цій справі звернення ОСОБА_1 як особи, право якої було порушено рішенням та діями приватного виконавця, зі скаргою до цивільного суду як до суду, під час виконання рішення якого були допущені порушення його прав, не можна вважати зверненням до належного суду. Передусім така особа не належить до суб`єктів оскарження, бо не є ні стороною, ні іншим учасником виконавчого провадження, які відповідно до вимог частини першої статті 447 ЦПК, частини першої статі 74 Закону № 1404-VIII мають право оскаржити рішення, зокрема, приватного виконавця до цивільного суду. 
		Трактування положень частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII про те, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця можуть бути оскаржені до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом, також орієнтує на розуміння їх таким чином, що якщо порядок оскарження дій чи рішень виконавця до цивільного суду, не передбачений законом, то до цього суду скарги на дії державного виконавця не можуть подаватися.
		Натомість характер установлених спірних правовідносин, суб`єктний склад, зміст і правова природа дій та рішень приватного виконавця у своїй сукупності дають підстави визнати, що спірні відносини виникли у сфері публічно-правових відносин, пов`язаних з оскарженням дій суб`єкта владних повноважень. 
		Відповідно до правил частини першої статті 287 КАС рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби також можуть бути оскаржені до адміністративного суду, якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
		Висновок про необхідність застосування до описаних спірних правовідносин правил адміністративного судочинства випливає із цільового і системного розуміння положень частин першої, другої статті 74 Закону № 1404-VIII.
		Отже, висновки судів про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів, є помилковими. 
		За наведених обставин вважаю, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що цей спір не підлягав розгляду в порядку адміністративного судочинства. Відтак касаційна скарга підлягала задоволенню, а ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 жовтня 2018 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		Суддя Великої Палати
		Верховного Суду                                                                                                 О. Б. Прокопенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...