Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/1181/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про поновлення на роботі, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 30.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 31.10.2019.
Дата набрання законної сили: 22.10.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		22 жовтня 2019 року                                                                                                      місто Київ
		 
		єдиний унікальний номер справи: 753/1181/18
		провадження номер № 22-ц/824/11785/2019 
		Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
		головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
		суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.,
		за участю секретаря - Ющенко Я.М., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника державного підприємства «Укршахтгідрозахист» - адвоката Клименка Романа Костянтиновича на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 25 лютого 2019 року у складі судді Колесника О.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Укршахтгідрозахист» про поновлення на роботі, 
		В С Т А Н О В И В:
		У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного підприємства «Укршахтгідрозахист» (далі - ДП «Укршахтгідрозахист») про поновлення на роботі. 
		Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що з 23 жовтня 2015 року він працював на посаді начальника відділу конкурсних торгів у ДП «Укршахтгідрозахист», а з 20 листопада 2015 року його було переведено на посаду виконуючого обов`язки начальника юридичного відділу. Наказом від 07 грудня 2015 року № 172-к його звільнено із займаної посади на підставі ст.38 КЗпП України відповідно до поданої ним заяви про звільнення від 07 грудня 2015 року. Зазначав, що 07 грудня 2015 року йому запропоновано звернутись до відділу кадрів для ознайомлення з наказом про звільнення, отримання трудової книжки, подальшого оформлення особової картки за формою П-2 та розпису в журналі реєстрації трудових книжок про особисте отримання трудової книжки. 
		Вказував, що 08 грудня 2015 року він направив на адресу ДП «Укршахтгідрозахист» заяву про відкликання раніше поданої ним заяви про звільнення за власним бажанням, яка надійшла на адресу відповідача 09 грудня 2015 року. Проте всупереч вимогам ст.38 КЗпП України його звільнено до закінчення двотижневого строку попередження роботодавця.
		З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив поновити його на посаді начальника юридичного відділу ДП «Укршахтгідрозахист» з 07 грудня 2015 року.
		Дана справа розглядалася судами неодноразово.  
		Останнім рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 25 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
		Поновлено ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов`язки начальника юридичного відділу ДП «Укршахтгідрозахист» з 07 грудня 2015 року.
		Стягнуто з ДП «Укршахтгідрозахист» на користь держави судовий збір у розмірі                  768 грн 40 коп.
		Рішення про поновлення на роботі допущено до негайного виконання.
		Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник                                             ДП «Укршахтгідрозахист» - адвокат Клименко Р.К. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову  ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні  суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідач не ставив під сумнів право позивача самостійно зазначати причини свого звільнення і за нього не визначав такі причини. Позивач добровільно написав заяву про звільнення за власним бажанням та вказав дату свого звільнення - 07 грудня 2015 року, не вказавши жодних причин до такого свого бажання про звільнення та того ж дня подав цю заяву відповідачу. Тому вважає, що право позивача на працю порушено не було. Відповідач, задовольнивши заяву позивача про звільнення його згідно наказу №172-к від 07 грудня 2015 року, розірвав трудовий договір  у строк, про який просив позивач у своїй заяві. Ці обставини були визнані учасниками справи, а тому не підлягають доказуванню відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України.
		Зазначає, що працівник має право на відкликання заяви про своє звільнення тільки в межах строку, протягом якого працівник раніше просив його звільнити. Тобто, ОСОБА_1 мав право на відкликання своєї заяви про звільнення лише в той самий календарний день, в який він написав та подав заяву про звільнення - 07 грудня 2015 року, але до моменту звільнення. Наголошує, що працівник не має права на відкликання своєї заяви про звільнення за власним бажанням, якщо його за раніше поданою ним же заявою вже звільнили й трудові правовідносини припинилися. Також вказує, що у мотивувальній частині рішення суд першої інстанції послався на  п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 pоку «Про практику розгляду судами трудових спорів», де міститься посилання на ч.4 ст. 24 КЗпП України. Однак вказана норма закону на час розгляду справи у суді першої інстанції була виключена, а тому вважає, що суд застосував до спірних правовідносин закон, який не підлягав застосуванню.
		Позивач не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної  скарги до апеляційного суду не направив. 
		Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
		Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
		Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
		Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
		Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що при зверненні працівника до роботодавця із заявою про звільнення за ініціативою працівника, тільки останній має право зазначати в заяві причини свого звільнення. Якщо працівник не вказав причин звільнення, передбачених ч.1 ст.38 КЗпП України, то він вправі, не приймаючи до уваги дати, з якої він просив його звільнити, відкликати протягом двох тижнів свою заяву. Це право працівника передбачено законом і не може бути порушене роботодавцем.                       Оскільки позивач звернувся до відповідача із заявою про звільнення за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України 07 грудня 2015 року, а на наступний день, тобто, 08 грудня 2015 року він відкликав свою заяву про звільнення від 07 грудня 2015 року, то суд дійшов висновку, що позивач мав право на двотижневий термін на її відкликання, а тому наказ відповідача від 07 грудня 2015 року №172-к про звільнення ОСОБА_1 з посади виконуючого обов`язки начальника юридичного відділу ДП «Укршахтгідрозахист» за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України є незаконним.
		Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.
		Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		За змістом ст.ст.43, 49, 175 ЦПК України, позивач самостійно визначає предмет й підстави позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову.
		В обґрунтування позову про поновлення на роботі у позовній заяві ( у новій редакції), ОСОБА_1 зазначав, що з 23 жовтня 2015 року він працював на посаді начальника відділу конкурсних торгів у ДП «Укршахтгідрозахист», а з 20 листопада 2015 року його було переведено на посаду виконуючого обов`язки начальника юридичного відділу. 07 грудня 2015 року він подав в.о. генерального директора заяву про звільнення за власним бажанням з 07 грудня 2015 року. Заява про звільнення власноручно написана позивачем, датована                       07 грудня 2015 року та отримана в.о.генерального директора в той же день, 07 грудня 2015 року. В заяві про звільнення позивачем була вказана дата звільнення саме «07.12.2015»                   (а.с.30, т.1).
		Відповідно до положень ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.    
		ДП «Укршахтгідрозахист» узапереченнях на позовну заяву про поновлення на роботі вказувало на те, що 07 грудня 2015 року позивач подав відповідачу заяву про своє звільнення із займаної посади за власним бажанням із зазначенням дати свого звільнення - 07 грудня 2015 року (а.с.67, т.1).
		Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно наказу відповідача від 19 листопада 2015 року №165-к позивача ОСОБА_1 переведено з                      20 листопада 2015 року на посаду виконуючого обов`язки начальника юридичного відділу ДП «Укршахтгідрозахист» (в порядку, передбаченому для трудового договору, укладеного на невизначений строк) (а.с.59, т.2).
		07 грудня 2015 року позивач подав на ім`я в.о. генерального директора ДП «Укршахтгідрозахист» заяву про звільнення його із займаної посади за власним бажанням з 07 грудня 2015 року, про що свідчить заява позивача від 07 грудня 2015 року (а.с.61, т.2).
		Того ж дня, наказом ДП «Укршахтгідрозахист» від 07 грудня 2015 року №172-к ОСОБА_1   було звільнено згідно з вищевказаною заявою за ст. 38 КЗпП України  за власним бажанням  та йому запропоновано звернутись до відділу кадрів для ознайомлення з наказом про звільнення, отримання трудової книжки, подальшого оформлення особової картки за формою П-2 та розпису у журналі реєстрації трудових книжок про особисте отримання трудової книжки.
		Встановлено, що 08 грудня 2015 року позивач направив на адресу ДП «Укршахтгідрозахист» заяву від 08 грудня  2015 року про відкликання раніше поданої заяви про звільнення за власним бажанням, яка надійшла на адресу ДП «Укршахтгідрозахист»                 09 грудня 2015 року, що не заперечується сторонами.
		В обгрунтування позову ОСОБА_1 вказував, що його звільнення відбулося з порушенням порядку, встановленого ст. 38 КЗпП України щодо відсутності факту виконання вимог щодо письмового попередження працівником - позивачем відповідача за два тижні про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк.
		У п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.
		Порядок звільнення - певна процедура, яка передбачає послідовність дій сторін трудового договору, спрямованих на його припинення, а тому залежить від того, хто виступає ініціатором розірвання трудових відносин.
		Якщо ініціатива припинення трудового договору належить працівникові, то він подає заяву на ім`я власника або уповноваженого ним органу про своє бажання звільнитися з роботи.
		Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
		Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
		Правовий аналіз ст.38 КЗпП України вказує на те, що за відсутності причин, які свідчать про неможливість продовження працівником роботи, сторони трудового договору вправі домовитися про будь-який строк звільнення після подання працівником заяви про це у межах двотижневого строку. При наявності такої домовленості працівник може бути звільнений навіть у день подання заяви про звільнення. Проте, власник не вправі звільняти працівника до закінчення двотижневого строку після подання працівником заяви про звільнення, якщо працівник про це не просить.
		Враховуючи наведене та виходячи з того, що позивач ОСОБА_1 у своїй позовній заяві зазначав фактичні обставини, які складають підставу позову, а саме: 07 грудня 2015 року позивач подав заяву про своє звільнення за власним бажанням із зазначенням дати свого звільнення - з 07 грудня 2015 року, згідно з наказом відповідача від 07 грудня 2015 року позивача було звільнено згідно з поданою заявою, у строк, про який просив працівник - з 07 грудня 2015 року та вказані обставини визнані відповідачем, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач, задовольнивши заяву позивача про звільнення його з 07 грудня 2015 року, розірвав трудовий договір у строк, про який просив працівник у своїй заяві, а тому відсутні підстави для застосування ч.2 ст.38 КЗпП України.
		За таких обставин колегія суддів вважає, що звільнення ОСОБА_1 з 07 грудня 2015 року відповідає вимогам чинного законодавства України, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1 про поновлення на роботі.        
		Крім того, колегія суддів враховує, що суд першої інстанції помилково застосував при вирішенні спірних правовідносин роз`яснення, які містяться у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 pоку «Про практику розгляду судами трудових спорів» про те, що працівник, який  попередив власника або уповноважений  ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена  особа  в  порядку  переведення з іншого підприємства, установи, організації (ч.4 ст.24 КЗпП), оскільки ч.4 ст.24 КЗпП України виключено на підставі Закону України  № 77-VIII від 02 грудня 2014 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці».
		Вирішуючи спір, суд першої інстанції у порушення вимог ст.264 ЦПК України на наведене належної уваги не звернув, внаслідок чого дійшов помилковоговисновку про те, що, якщо працівник не вказав причин звільнення, передбачених ч.1 ст.38 КЗпП України, тому він вправі, не приймаючи до уваги дати, з якої він просив його звільнити, відкликати протягом двох тижнів свою заяву про звільнення, оскільки звільнення ОСОБА_1 було здійснено за ініціативою працівника з проханням звільнити його у визначену ним дату, а тому право на відкликання своєї заяви про звільнення у позивача було лише до моменту звільнення, а саме, до 07 грудня 2015 року. 
		Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору.
		Посилання позивача на те, що заява про звільнення від 07 грудня 2015 року була написана ним під тиском з боку відповідача, не приймаються і не розглядаються апеляційним судом відповідно до вимог ч.6 ст.367 ЦПК України, оскільки цими обставинами позивач не обґрунтував свій позов та заяву про зміну підстав позову у встановленому законом порядку до суду першої інстанції не подавав. 
		Що стосується твердження позивача про те, що працівникові надається безумовне право на відкликання поданої ним заяви про звільнення за власним бажанням протягом двотижневого строку і роботодавець не вправі звільнити особу до закінчення строку попередження, то вони не заслуговують на увагу, оскільки вказаний строк є гарантією для роботодавця для запрошення та працевлаштування на роботу іншого працівника, а не гарантією для залишення працівника, який подав заяву про звільнення з роботи за власним бажанням.     
		Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції,  обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст.376 ЦПК України є підставою для скасування  рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 за його безпідставністю.
		Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		При подачі апеляційної скарги ДП «Укршахтгідрозахист» сплатило судовий збір у розмірі 2 881 грн 50 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 219 від                      26 червня 2019 року (а.с.148, т.2). 
		Позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі пункту         1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», а відтак сплачений ДП «Укршахтгідрозахист» розмір судового збору за подання апеляційної скарги слід компенсувати за рахунок держави.
		Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,   
		П О С Т А Н О В И В :
		Апеляційну скаргу представника державного підприємства «Укршахтгідрозахист» - адвоката Клименка Романа Костянтиновича задовольнити частково.
		Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 25 лютого 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.
		У задоволенні позову ОСОБА_1 до державного підприємства «Укршахтгідрозахист» про поновлення на роботі відмовити.
		Компенсувати за рахунок держави на користь державного підприємства «Укршахтгідрозахист» судовий збір в розмірі 826 грн 80 коп. у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.  
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів.
		 
		Головуючий
		 
		Судді

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...