Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 140/545/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; соціального захисту (крім соціального страхування), з них; осіб з інвалідністю.
Надіслано для оприлюднення: 29.10.2019. Зареєстровано: 30.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 01.11.2019.
Дата набрання законної сили: 24.10.2019
Номер судового провадження: 857/6157/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24 жовтня 2019 рокуЛьвів№ 857/6157/19
		 
		Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
		головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
		суддів Большакової О.О., Пліша М.А.
		за участі секретаря судового засідання  Хітрень О.Ю.,
		позивач: не з`явився
		відповідач: не з`явився
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 травня 2019 року у справі № 140/545/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов`язання  вчинити дії,-
		суддя в 1-й інстанції - Смокович В.І.,
		час ухвалення рішення - не зазначено.,
		місце ухвалення рішення - м. Луцьк,
		дата складання повного тексту рішення - 06.05.2019,-
		 
		                                             В С Т А Н О В И В:
		 
		05.03.2019 ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_2 ) звернулася із позовом до Міністерства оборони України про визнання протиправною відмову внести на розгляд Кабінету Міністрів України проект акту щодо внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», доповнивши її перелік державами: Польща та Німеччина і періодами бойових дій на їх території; зобов`язання Міністерства оборони України у місячний термін внести на розгляд Кабінету Міністрів України проект акту щодо внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», доповнивши її перелік державами: Польща та Німеччина і періодами бойових дій на їх території. 
		 
		На обґрунтування позовних вимог зазначає, що її право на отримання грошової компенсації за належне для отримання житлове приміщення порушується невнесенням у Перелік держав і періодів бойових дій на їх території, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Постанова №63), таких країн як Польща та Німеччина і періодів ведення на їх територіях бойових дій під час Другої світової війни. Тому, 02 січня 2019 року вона звернулась до Кабінету Міністрів України, а 28 січня 2019 року до Міністерства оборони України із письмовими заявами про подачу до Кабінету Міністрів України документів (проекту акта) для внесення змін до Постанови № 63, доповнивши перелік держав і періодів бойових дій на їх території державами Польща та Німеччина і відповідними періодами ведення на їх територіях бойових дій.
		Звертає увагу на те, що відповідач листом від 19 лютого 2019 року повідомив ОСОБА_1 про те, що оскільки вона перебуває на квартирному обліку у Виконавчому комітеті Луцької міської ради, тому у відповідності до вимог житлового законодавства, забезпечення її житлом (виплати грошової компенсації) віднесено до компетенції вказаного органу місцевого самоврядування. Рекомендовано звернутись до міського голови із відповідною заявою для подальшого вирішення цього питання.
		Позивач вважає таку відмову Міністерства оборони України подати до Кабінету Міністрів України проект акту для внесення змін до Постанови № 63, доповнивши цей перелік державами Польща та Німеччина і періодів ведення на їх територіях бойових дій, неправомірною, такою, що порушує її права на соціальний захист та отримання грошової компенсації за належне для отримання житлове приміщення. 
		Також зазначає, що бойовий шлях її батька за рішенням Уряду СРСР у 1944-1945 роках пролягав через Білорусію, Польщу, Німеччину, де він отримав поранення та перебував на лікуванні. За участь у бойових діях під час другої Світової війни на території Польщі та Німеччини отримав бойові відзнаки нагороди. У зв`язку із наведеним позивач вважає, що її батько окрім того, що він є учасником бойових дій у Другій світовій війні та інвалідом Великої Вітчизняної війни, також вважається учасником бойових дій на території інших держав (Польщі та Німеччини), а невнесення цих країн у перелік Постанови № 63 позбавляє її права на отримання грошової компенсації за належне до отримання житлове приміщення на підставі Порядку № 214, що є неприпустимим відповідно до статті 24 Конституції України щодо рівності усіх громадян перед законом. Звертає увагу суду на те, що їй відомо, що деякі особи - інваліди війни, які приймали участь у бойових діях на території інших держав, та які перебувають разом із нею у черзі на забезпечення житлом, уже отримали грошові компенсації на підставі Порядку № 214, хоча порядковий номер у черзі був значно нижчий, ніж у позивача. Відтак, вказані обставини спричиняють порушення принципів черговості при наданні житла або відповідної грошової компенсації, призводять до правової невизначеності. 
		 
		Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 06 травня 2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
		 
		Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.
		Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального та  процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.  
		Зазначає, що суд не прийняв до уваги, що відповідач, маючи у своєму розпорядженні всі наявні у справі документи, які підтверджують про безпосередню участь її батька у бойових діях на території інших держав, мав принаймні обов`язок ініціювати перед Кабінетом Міністрів України питання внесення змін до Постанови №63, для доповнення її такими країнами як Польща та Німеччина і отримати від Кабінету Міністрів України відповідне завдання для розроблення проекту акта. Адже фізична особа, маючи право та відповідно до Регламенту, фактично не може самостійно, без участі Міністерства оборони України, його захистити.  
		Вважає, що покликання суду на процедуру нормотворчого процесу Кабінету Міністрів України та параграф 3-1 Регламенту є необґрунтованим, оскільки приймаючи Постанову №63 та вносячи до неї відповідні зміни та доповнення, у суду не повинно було виникати сумніву, що такі країни як Польща та Німеччина і ведення бойових дій на їх територіях не відносилися до території СРСР, а мали бути, як території інших держав прописані у Постанові №63 ще до виникнення спірних правовідносин, адже така країна як Китай та ведення бойових дій на її території (період з липень 1937 - вересень 1944) охоплений періодом Другої світової війни і КМ України за ініціативою Міністерства оборони України прописав цю країну у своїй постанові № 63.
		Тобто, з урахуванням Китаю, періоди бойових дій у другій Світовій війні ще до спірних правовідносин були прописані у Постанові №63. що охоплюються періодом бойових дій її батька.
		Таким чином вважає, що суд не прийняв до уваги, що таке обмеження та не внесення відповідачем змін до Переліку №63 і не зазначення відповідачем в Переліку №63 таких країн, як Польща та Німеччина і періодів ведення бойових дій на цих територіях (адже, Китай відповідачем був прописаний у Постанові №63), обмежує і її у праві на отримання грошової компенсації за належне для отримання житлове приміщення за Порядком №214, що дискримінує її, як члена сім`ї загиблого військовослужбовця, який брав участь у бойових діях як на території СРСР під час другої Світової війни, так і на території інших держав у період другої Світової війни.
		 
		Відповідачем відзив на апеляційну скаргу не подавався.
		 
		Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч.4 ст.229 КАС України, вважає за можливе провести розгляд справи без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
		 
		Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
		 
		Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом з дитинства І групи, має статус члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни, отримує пенсію за видом «У разі втрати годувальника», що підтверджується копіями паспорта серії НОМЕР_1 , посвідчення серії НОМЕР_2 , посвідчення серії НОМЕР_3 , пенсійного посвідчення серії НОМЕР_4 , довідок. 
		Довідкою Управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Маневицької районної державної адміністрації № 388/1.9 від 18 лютого 2006 року підтверджено, що ОСОБА_1 на підставі пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є членом сім`ї померлого військовослужбовця і має право на пільги, передбачені статтею 15 цього ж Закону. 
		Відповідно до довідки Відділу реєстру житлового фонду департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради ОСОБА_1 взята на квартирний облік при виконавчому комітеті Луцької міської ради для отримання державного житла на позачергову чергу з 16 квітня 2010 року за № 113 (арк. спр. 19 зворот).
		На підтвердження отриманого статусу у матеріалах справи наявна копія постанови № 426 14 військово-лікарської комісії, з якої убачається, що громадянин ОСОБА_3 13 березня 1943 року отримав наскрізне кульове поранення м`яких тканин шиї справа без пошкодження великих судин, нервів і хребта, яке у подальшому призвело до розвитку «раку стравоходу» та яке стало причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 (пов`язане із захистом Батьківщини) (арк.спр. 13). 
		Також позивач надала копії архівних довідок про підтвердження нагородження ОСОБА_3 медалями, орденами у 1943-1945 роках, проходження служби в Радянській армії у 1942 - 1946 роках (арк.спр. 13 зворот, 14); копію довідки від 01 березня 2004 року про отримання ОСОБА_3 на фронті Великої Вітчизняної війни 11 листопада 1944 року поранення у м. Бжезно, Польща (арк. спр. 15).
		Із листа виконавчого комітету Луцької міської ради № 0-26/602 від 06 серпня 2018 року (відповідь на запит ОСОБА_1 у порядку Закону України «Про надання інформації») позивачці стало відомо, зокрема, що на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 214 від 28 березня 2018 року «Питання забезпечення житлом деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей» Комісією щодо розгляду заяв членів сімей загиблих та осіб з інвалідністю про виплату грошової компенсації (далі - Комісія) прийнято рішення щодо призначення грошової компенсації 4 особам, які перебувають на квартирному обліку у позачерговому порядку. Водночас, ОСОБА_1 прийнято рішення про відмову у призначенні такої компенсації (арк. спр. 20). Окрім того, 11 особам, які перебувають на квартирному обліку у позачерговому порядку, призначено грошову компенсацію на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 719 від 19 жовтня 2016 року «Питання забезпечення житлом деяких категорій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, а також членів їх сімей».
		ОСОБА_1 оскаржувала у судовому порядку рішення від 13 липня 2018 року щодо відмови у призначенні їй, як члену сім`ї загиблого, померлого ветерана війни-учасника бойових дій на території інших держав, грошову компенсацію за належне для отримання житлове приміщення та просила зобов`язати Комісію провести розрахунок та призначити грошову компенсацію за належне для отримання житлове приміщення, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 року № 214, із розрахунку на чотирьох осіб, вказаних у довідці №Ш-414/19.9-11 від 08.06.2018.
		У позові ОСОБА_1 було відмовлено, оскільки вона не наділена статусом члена сім`ї загиблого, померлого ветерана війни-учасника бойових дій на території інших держав, а тому дія Постанови Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 року № 214 у даному випадку на заявницю не поширюється. 
		З метою отримання такого статусу (член сім`ї загиблого, померлого ветерана війни-учасника бойових дій на території інших держав) ОСОБА_1 02 січня 2019 року звернулась до Кабінету Міністрів України із заявою про внесення змін у Постанову № 63, доповнивши перелік державами: Польща, Німеччина і періоди бойових дій на їх території (арк. спр. 22-25). 
		Вказаний лист Кабінет Міністрів України 09 січня 2019 року направив для розгляду і надання відповіді Міністерству оборони України  (арк. спр. 26). 
		 
		28 січня 2019 року позивач звернулась до Міністерства оборони України із заявою про подання до Кабінету Міністрів України проекту постанови про внесення змін у Постанову № 63, доповнивши перелік країнами Польща та Німеччина, періодами бойових дій на їх території (арк. спр. 27-31). 
		Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України листом № 303/4/352 від 19 лютого 2019 року надало позивачці відповідь на її заяви від 02 січня 2019 року, 28 січня 2019 року, адресовані Кабінету Міністрів України, Міністерству оборони України відповідно (арк. спр. 32). Роз`яснено, що вона є членом сім`ї загиблого, померлого учасника бойових дій у період Другої Світової війни та перебуває на квартирному обліку при виконавчому комітеті Луцької міської ради (за місцем фактичного проживання). Разом з тим, за рахунок фонду Міністерства оборони України забезпечуються житлом (грошвою компенсацією) військовослужбовці, особи звільнені з військової служби у запас або у відставку та члени їх сімей, які перебувають на квартирному обліку у Збройних Силах України. А громадяни, які перебувають на квартирному обліку за місцем їх фактичного проживання, забезпечуються житловими приміщеннями органами місцевого самоврядування. Рекомендовано звернутись до голови міської ради для вирішення вказаного питання.
		Позивач вважаючи відмову Міністерства оборони України щодо внесення на розгляд Кабінету Міністрів України проект акту щодо внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», доповнивши її перелік державами: Польща та Німеччина і періодами бойових дій на їх території протиправною звернулася до суду та просить зобов`язати відповідача у місячний строк внести на розгляд Кабінету Міністрів України проект акту щодо внесення змін до Постанову № 63, доповнивши її перелік державами: Польща та Німеччина і періодами бойових дій на їх території. 
		 
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції встановив, що предмет заявленого ОСОБА_1 позову (необхідність розширення Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року N 63) стосується суб`єктивного права заявниці на отримання грошової компенсації за належне до отримання житлове приміщення у зв`язку із бажаним набуттям статусу члена сім`ї особи, яка брала участь у бойових діях на території інших держав.
		Зокрема, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність позову у частині визнання протиправною відмови внести на розгляд Кабінету Міністрів України проект акту щодо внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», доповнивши її перелік державами: Польща та Німеччина і періодами бойових дій на їх території.
		 
		Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
		 
		Порушення своїх прав та інтересів позивач обґрунтовує неможливістю отримання грошової компенсації за належне для отримання житлове приміщення, передбачене постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 року № 214 «Питання забезпечення житлом деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей». 
		Під час розгляду справи та прийняття рішення, суд першої інстанції вірно врахував чітко визначену процедуру нормотворчого процесу Кабінету Міністрів України та не встановив обставин щодо вивчення відповідачем стану справ у відповідній сфері; визначення суспільно важливої проблеми у виокремленому питанні, та її пріоритезація, як цього вимагає Параграф 3-1 Регламенту. 
		Також судом вірно встановлено, що мотивація позивача не ґрунтується на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем`єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій. Водночас, установлено, що мотивами є власний суб`єктивний інтерес в отриманні грошової компенсації за житлове приміщення. 
		 
		Так, 08 лютого 1994 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Постанова № 63). 
		Пунктами 1-2 вказаної Постанови у початковій редакції дозволено Міністерству оборони для визначення осіб, які можуть вважатися учасниками бойових дій, тимчасово  застосовувати затверджені Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР переліки підрозділів, частин, з`єднань, об`єднань та органів управління, що входили до складу діючої армії у роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років. Затверджено перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської  Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, і періодів бойових дій на їх території. Судом установлено, що держави Польща і Німеччина та відповідні періоди проведення бойових дій на їх території  не внесені у вказаний перелік.
		Надалі, Постановами Кабінету Міністрів України № 530 від 05 серпня 1994 року, № 1471 від 29 жовтня 2004 року, № 158 від 15 лютого 2006 року, № 726 від 25 травня 2006 року, № 1296 від 08 листопада 2007 року, № 197 від 16 березня 2009 року вносились зміни у Постанову № 63. Держави Польща і Німеччина за результатами внесення змін у Постанову № 63 не включені у перелік.
		Частиною першою статті 117 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими  до виконання.
		Частина третя статті 4 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» встановлює, що Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України та цього Закону затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року № 950 затверджено Регламент Кабінету Міністрів України (далі - Регламент). 
		Параграфом 3-1 Регламенту установлено засади формування та реалізації державної політики. Так, забезпечення формування та реалізації державної політики у сферах, віднесених до компетенції Кабінету Міністрів, здійснюється міністерствами шляхом: вивчення стану справ у відповідних сферах; визначення суспільно важливих проблем, що потребують розв`язання, та їх пріоритезації; пошуку оптимальних шляхів розв`язання проблем; розроблення концепцій реалізації державної політики у відповідних сферах; планування ресурсів та заходів, необхідних для реалізації державної політики; розроблення проектів законодавчих актів, інших актів законодавства, здійснення контролю за виконанням прийнятих актів; проведення моніторингу та оцінювання результатів реалізації державної політики та розроблення на основі такого оцінювання пропозицій щодо її продовження, коригування чи припинення.
		Главою 2 Регламенту установлено процедуру підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України. Зокрема, проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем`єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту.
		Розробниками проектів актів Кабінету Міністрів є міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації відповідно до своєї компетенції.
		Якщо питання, що потребує врегулювання, належить до компетенції кількох органів виконавчої влади, розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, компетенція якого у відповідній сфері правового регулювання є домінуючою. Інші органи виконавчої влади, що відповідно до компетенції беруть участь у розробленні проекту акта або його погодженні, є заінтересованими органами.
		Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.
		Міноборони відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, розробляє проекти законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, що передбачено підпунктом 1 пункту 4 Положення про Міністерство оборони України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 р. № 730, далі - Положення № 671).
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, та дійшов вірного висновку про безпідставність позову щодо визнання протиправною відмови внести на розгляд Кабінету Міністрів України проект акту щодо внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», доповнивши її перелік державами: Польща та Німеччина і періодами бойових дій на їх території, оскільки необхідність розширення Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року N 63) стосується суб`єктивного права заявниці на отримання грошової компенсації за належне до отримання житлове приміщення у зв`язку із бажаним набуттям статусу члена сім`ї особи, яка брала участь у бойових діях на території інших держав.
		 
		У п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 року Справа «РуїзТоріха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
		Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції з вищенаведених мотивів.
		 
		З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив частково позовні вимоги, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.
		Відповідно до ч.1ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 3 ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 328 КАС України, суд - 
		 
		                                                       П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 травня 2019 року у справі № 140/545/19 - без змін.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції  набирає законної сили з дати її прийняття.
		Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
		У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		 
		Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді О. О. Большакова   М. А. Пліш      Повне судове рішення складено 29 жовтня 2019 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...