Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 359/2012/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із земельних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 30.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 31.10.2019.
Дата набрання законної сили: 17.10.2019
Номер судового провадження: 61-45829ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		17 жовтня 2019 року
		м. Київ
		справа № 359/2012/15-ц
		провадження № 61-45829св18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Мартєва С.Ю., Петрова Є.В., 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника прокурора Київської області на постанову Апеляційного суду Київської області від 10 вересня 2018 року у складі суддів: Сержанюка А.С., Кашперської Т.Ц., Коцюрби О.П.,
		В С Т А Н О В И В :
		1.        Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У березні 2015 року перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» (далі - ДП «Бориспільський лісгосп») з позовом до Київської обласної державної адміністрації (далі - Київська ОДА), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання розпоряджень, державних актів на право власності на земельні ділянки недійсними, витребування у власність та постійне користування держави земельних ділянок.
		На обґрунтування позову послався на те, що Київська ОДА перевищила надані їй законом повноваження, розпорядившись земельними ділянками лісогосподарського призначення загальною площею 17,88 га, які були єдиним масивом та розташовувались у 10 кварталі Вишеньківського лісництва, вилучивши їх з постійного користування ДП «Бориспільський лісгосп», змінивши цільове призначення всього масиву на землі сільськогосподарського призначення та передавши їх у приватну власність громадян. Такі дії вчинені Київською ОДА з порушенням норм статей 20, 22, 57, 116, 118, 122, частини дев`ятої статті 149 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), пункту 5 статті 27, статей 13, 57 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), статей 3, 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації».
		Посилаючись на вказані обставини, прокурор просив:
		- визнати недійсними розпорядження Київської ОДА від 9 квітня  2008 року № 516, 518, 520-525, 527, 529, 530, 532, 537, 541 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельних ділянок у власність»; 
		- визнати недійсним розпорядження голови Київської ОДА від                    9 квітня 2008 року № 533 року в частині вилучення з постійного користування ДП «Бориспільський лісгосп», зміни цільового призначення з категорії земель лісогосподарського на категорію земель сільськогосподарського призначення та передачі у приватну власність земельних ділянок площею по 0,12 га громадянам               ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ; 
		- визнати недійсним розпорядження голови Київської ОДА від                    9 квітня 2008 року № 534 в частині вилучення з постійного користування ДП «Бориспільський лісгосп», зміни цільового призначення з категорії земель лісогосподарського на категорію земель сільськогосподарського призначення та передачі у приватну власність земельних ділянок площею по 0,12 га громадянам ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ;
		- визнати недійсним розпорядження голови Київської ОДА від                   9 квітня 2008 року № 538 в частині вилучення з постійного користування ДП «Бориспільський лісгосп», зміни цільового призначення з категорії земель лісогосподарського на категорію земель сільськогосподарського призначення та передачі у приватну власність земельних ділянок площею по 0,12 га громадянам               ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 ;
		- визнати недійсним розпорядження голови Київської ОДА від                    9 квітня 2008 року № 540 в частині вилучення з постійного користування ДП «Бориспільський лісгосп», зміни цільового призначення з категорії земель лісогосподарського на категорію земель сільськогосподарського призначення та передачі у приватну власність ділянок площею по 0,12 га громадянам ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_2 ;
		- визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, видані ОСОБА_1 : серії ЯЖ № 687062 , кадастровий номер 3220882600:03:004:0051, серії ЯЖ № 687063, кадастровий номер 3220882600:03:004:0052, серії ЯЖ № 687064, кадастровий номер 3220882600:03:004:0053, серії ЯЖ № 687065, кадастровий номер 3220582600:03:004:0054, серії ЯЖ № 687066, кадастровий номер 3220882600:03:004:0055, серії ЯЖ № 687067, кадастровий номер 3220882600:03:004:0056, серії ЯЖ № 687068, кадастровий номер 3220882600:03:004:0057, серії ЯЖ № 687069, кадастровий номер 3220882600:03:004:0058, серії ЯЖ № 687126, кадастровий номер 3220882600:03:004:0157, серії ЯЖ № 687127, кадастровий номер 3220882600:03:004:0158, серії ЯЖ № 687128, кадастровий номер 3220882600:03:004:0159, серії ЯЖ № 687129, кадастровий номер 3220882600:03:004:0160, серії ЯЖ № 687130, кадастровий номер 3220882600:03:004:0161, серії ЯЖ № 687131, кадастровий номер 3220882600:03:004:0162, серії ЯЖ № 687132, кадастровий номер 3220882600:03:004:0163, серії ЯЖ № 687133, кадастровий номер 3220882600:03:004:0164, серії ЯЖ № 687134, кадастровий номер 3220882600:03:004:0165, серії ЯЖ № 687135, кадастровий номер 3220882600:03:004:0166, серії ЯЖ № 687136, кадастровий номер 3220882600:03:004:0167, серії ЯЖ № 687137, кадастровий номер 3220882600:03:004:0168, серії ЯЖ № 687138, кадастровий номер 3220882600:03:004:0169, серії ЯЖ № 687139, кадастровий номер 3220882600:03:004:0170, серії ЯЖ № 687140, кадастровий номер 3220882600:03:004:0171, серії ЯЖ № 687141, кадастровий номер 3220882600:03:004:0172, серії ЯЖ № 687164, кадастровий номер 3220882600:03:004:0210, серії ЯЖ № 687165, кадастровий номер 3220882600:03:004:0211, серії ЯЖ № 687166, кадастровий номер 3220882600:03:004:0212, серії ЯЖ № 687167, кадастровий номер 3220882600:03:004:0213, серії ЯЖ № 687168, кадастровий номер 3220882600:03:004:0214, серії ЯЖ № 687169, кадастровий номер 3220882600:03:004:0215, серії ЯЖ № 687170, кадастровий номер 3220882600:03:004:0216, серії ЯЖ № 687171, кадастровий номер 3220882600:03:004:0217, серії ЯЖ № 687157, кадастровий номер 3220882600:03:004:0203, серії ЯЖ № 687156, кадастровий номер 3220882600:03:004:0202, серії ЯЖ № 687158, кадастровий номер 3220882600:03:004:0204, серії ЯЖ № 687159, кадастровий номер 3220882600:03:004:0205, серії ЯЖ № 687160, кадастровий номер 3220882600:03:004:0206, серії ЯЖ № 687161, кадастровий номер 3220882600:03:004:0207, серії ЯЖ № 687162, кадастровий номер 3220882600:03:004:0208, серії ЯЖ № 687163, кадастровий номер 3220882600:03:004:0209, серії ЯЖ № 687070, кадастровий номер 3220882600:03:004:0059, серії ЯЖ № 687071, кадастровий номер 3220882600:03:004:0060, серії ЯЖ № 687072, кадастровий номер 3220882600:03:004:0061, серії ЯЖ № 687073, кадастровий номер 3220882600:03:004:0062, серії ЯЖ № 687074, кадастровий номер 3220882600:03:004:0063, серії ЯЖ № 687075, кадастровий номер 3220882600:03:004:0064, серії ЯЖ № 687076, кадастровий номер 3220882600:03:004:0065, серії ЯЖ № 687077, кадастровий номер 3220882600:03:004:0066, серії ЯЖ № 687172, кадастровий номер 3220882600:03:004:0218, серії ЯЖ № 687173, кадастровий номер 3220882600:03:004:0219, серії ЯЖ № 687174, кадастровий номер 3220882600:03:004:0220, серії ЯЖ № 687175, кадастровий номер 3220882600:03:004:0221, серії ЯЖ № 687176, кадастровий номер 3220882600:03:004:0222, серії ЯЖ № 687177, кадастровий номер 3220882600:03:004:0223, серії ЯЖ № 687178, кадастровий номер 3220882600:03:004:0224, серії ЯЖ № 687179, кадастровий номер 3220882600:03:004:0225, серії ЯЖ № 687182, кадастровий номер 3220882600:03:004:0228, серії ЯЖ № 687180, кадастровий номер 3220882600:03:004:0226, серії ЯЖ № 687181, кадастровий номер 3220882600:03:004:0227, серії ЯЖ № 687187, кадастровий номер 3220882600:03:004:0233, серії ЯЖ № 687183, кадастровий номер 3220882600:03:004:0229, серії ЯЖ № 687184, кадастровий номер 3220882600:03:004:0230, серії ЯЖ № 687185, кадастровий номер 3220882600:03:004:0231, серії ЯЖ № 687186, кадастровий номер 3220882600:03:004:0232, серії ЯЖ № 687093, кадастровий номер 3220882600:03:004:0082, серії ЯЖ № 687092, кадастровий номер 3220882600:03:004:0081, серії ЯЖ № 687091, кадастровий номер 3220882600:03:004:0080, серії ЯЖ № 687090, кадастровий номер 3220882600:03:004:0079, серії ЯЖ № 687089, кадастровий номер 3220882600:03:004:0078, серії ЯЖ № 687088, кадастровий номер 3220882600:03:004:0077, серії ЯЖ № 687087, кадастровий номер 3220882600:03:004:0076, серії ЯЖ № 687086, кадастровий номер 3220882600:03:004:0075, серії ЯЖ № 687148, кадастровий номер 3220882600:03:004:0194, серії ЯЖ № 687149, кадастровий номер 3220882600:03:004:0195, серії ЯЖ № 687150, кадастровий номер 3220882600:03:004:0196, серії ЯЖ № 687151, кадастровий номер 322882600:03:004:0197, серії ЯЖ № 687152, кадастровий номер 3220882600:03:004:0198, серії ЯЖ № 687153, кадастровий номер 3220882600:03:004:0199, серії ЯЖ № 687154, кадастровий номер 3220882600:03:004:0200, серії ЯЖ № 687155, кадастровий номер 3220882600:03:004:0201, серії ЯЖ № 687142, кадастровий номер 3220882600:03:004:0173, серії ЯЖ № 687143, кадастровий номер 3220882600:03:004:0174, серії ЯЖ № 687144, кадастровий номер 3220882600:03:004:0175, серії ЯЖ № 687145, кадастровий номер 3220882600:03:004:0176, серії ЯЖ № 687146, кадастровий номер 3220882600:03:004:0177, серії ЯЖ № 687118, кадастровий номер 3220882600:03:004:0149, серії ЯЖ № 687119, кадастровий номер 3220882600:03:004:0150, серії ЯЖ № 687120, кадастровий номер 3220882600:03:004:0151, серії ЯЖ № 687121, кадастровий номер 3220882600:03:004:0152, серії ЯЖ № 687122, кадастровий номер 3220882600:03:004:0153, серії ЯЖ № 687123, кадастровий номер 3220882600:03:004:0154, серії ЯЖ № 687124, кадастровий номер 3220882600:03:004:0155, серії ЯЖ № 687117, кадастровий номер 3220882600:03:004:0148, серії ЯЖ № 687079, кадастровий номер 3220882600:03:004:0068, серії ЯЖ № 687080, кадастровий номер 3220882600:03:004:0069, серії ЯЖ № 687081, кадастровий номер 3220882600:03:004:0070, серії ЯЖ № 687082, кадастровий номер 3220882600:03:004:0071, серії ЯЖ № 687083, кадастровий номер 3220882600:03:004:0072, серії ЯЖ № 687084, кадастровий номер 3220882600:03:004:0073, серії ЯЖ № 687085, кадастровий номер 3220882600:03:004:0074, серії ЯЖ № 687094, кадастровий номер 3220882600:03:004:0083, серії ЯЖ № 687095, кадастровий номер 3220882600:03:004:0084, серії ЯЖ № 687096, кадастровий номер 3220882600:03:004:0085, серії ЯЖ № 687000, кадастровий номер 3220882600:03:004:0127, серії ЯЖ № 687101, кадастровий номер 3220882600:03:004:0129, серії ЯЖ № 687117, кадастровий номер 3220882600:03:004:0148, серії ЯЖ № 687110, кадастровий номер 3220882600:03:004:0141, серії ЯЖ № 687111, кадастровий номер 3220882600:03:004:0142, серії ЯЖ № 687112, кадастровий номер 3220882600:03:004:0143, серії ЯЖ № 687114, кадастровий номер 3220882600:03:004:0145, серії ЯЖ № 687115, кадастровий номер 3220882600:03:004:0146, серії ЯЖ № 687116, кадастровий номер 3220882600:03:004:0147, серії ЯЖ № 687113, кадастровий номер 3220882600:03:004:0144, серії ЯЖ № 687055, кадастровий номер 3220882600:03:004:0043, серії ЯЖ № 687056, кадастровий номер 3220882600:03:004:0044, серії ЯЖ № 687057 , кадастровий номер 3220882600:03:004:0045, серії ЯЖ № 687058, кадастровий номер 3220882600:03:004:0046, серії ЯЖ № 687059, кадастровий номер 3220882600:03:004:0047, серії ЯЖ № 687060, кадастровий номер 3220882600:03:004:0048, серії ЯЖ № 687061, кадастровий номер 3220882600:03:004:0049, серії ЯЖ № 687098, кадастровий номер 3220882600:03:004:0122, серії ЯЖ № 687099, кадастровий номер 3220882600:03:004:0123, серії ЯЖ № 687105, кадастровий номер 3220882600:03:004:0136, серії ЯЖ № 687103, кадастровий номер 3220882600:03:004:0134, серії ЯЖ № 687102, кадастровий номер 3220882600:03:004:0133, серії ЯЖ № 687109, кадастровий номер 3220882600:03:004:0140, серії ЯЖ № 687104, кадастровий номер 3220882600:03:004:0135, серії ЯЖ № 687107, кадастровий номер 3220882600:03:004:0138, серії ЯЖ № 687106, кадастровий номер 3220882600:03:004:0137, серії ЯЖ № 687108, кадастровий номер 3220882600:03:004:0139;
		- витребувати у власність держави в особі Кабінету Міністрів України та в постійне користування ДП «Бориспільський лісгосп» з незаконного володіння ОСОБА_1 зазначені земельні ділянки, розташовані за межами с. Гнідин Бориспільського району Київської області, загальною площею 15,72 га, вартістю 9 млн 902 тис. 683 грн;
		- визнати недійсним державний акт серії ЯЖ № 228429 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220882600:03:004:0124, виданий на ім`я ОСОБА_2 ;
		- витребувати у власність держави в особі Кабінету Міністрів України та в постійне користування ДП «Бориспільський лісгосп» із незаконного володіння ОСОБА_2 зазначену земельну ділянку, розташовану за межами с. Гнідин Бориспільського району Київської області, площею 0,12 га, вартістю 75 тис. 593 грн.
		Київська ОДА проти позову заперечила, посилаючись на те, що вилучення і надання у власність для несільськогосподарських потреб земельних ділянок на відповідній території площею до 1 га, які перебувають у державній власності, було віднесено законом до повноважень міських державних адміністрацій. Просила застосувати наслідки спливу позовної давності, оскільки оскаржувані розпорядження були прийняті у 2008 році, а перевірку дотримання вимог земельного законодавства, на яку прокуратура посилається в обґрунтування строку, коли їй стало відомо про порушення, здійснено у 2014 році.
		ОСОБА_2 проти позову заперечила з огляду на те, що вона ніколи не була власником спірної земельної ділянки, будь-яких заяв для її отримання не подавала, акт про право власності на земельну ділянку чи інший правовстановлюючий документ не отримувала, тому не є належним відповідачем у справі.
		ОСОБА_1 проти позову заперечила, посилаючись на те, що оскаржувані розпорядження Київської ОДА не були спрямовані на розпорядження землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею, яка перевищує 1 га, оскільки на кожну земельну ділянку розроблені окремі проекти землеустрою з присвоєнням окремих кадастрових номерів. Закон не встановлює заборон на подальше об`єднання земельних ділянок площею до 1 га, які законно набуті новими власниками. У проектах землеустрою міститься згода землекористувача ? ДП «Бориспільський лісгосп» (позивача) та позитивний висновок державної землевпорядної експертизи. Просила застосувати наслідки спливу позовної давності, оскільки нагляд за додержанням законодавства у сфері земельних відносин здійснюється прокурорами постійно, Київська ОДА систематично інформувала прокуратуру щодо прийнятих розпоряджень, проте з моменту їх прийняття до часу звернення до суду минуло більше шести років.
		 
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 серпня 2015 року у задоволенні позовних вимог прокурора відмовлено. 
		Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані розпорядження Київської ОДА не були спрямовані на розпорядження землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею, яка перевищує 1 га, оскільки стосувались відчуження конкретних земельних ділянок площею до 0,12 га на користь певних громадян. Суд не взяв до уваги посилання прокурора на те, що йому стало відомо про обставини прийняття оскаржуваних розпоряджень лише після проведення перевірки у 2014 році, оскільки право прокурора на пред`явлення позову виникло у 2008 році, коли він мав довідатися про прийняття оскаржуваних розпоряджень Київської ОДА, відтак позовна давність за цими вимогами сплила у 2011 році. Прокурор не звертався до суду з клопотанням про поновлення строку звернення до суду та не надав суду доказів, що позовна давність пропущена з поважних причин.
		Рішенням Апеляційного суду Київської області від 16 березня               2016 року, з урахуванням ухвали цього суду від 20 квітня 2016 року, рішення суду першої інстанції змінено: виключено з мотивувальної частини таку підставу для відмови в задоволенні позову, як недоведеність позовних вимог прокурора.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 жовтня 2016 року рішення Апеляційного суду Київської області від 16 березня 2016 року залишено без змін.
		Короткий зміст Постанови Великої Палати Верховного Суду
		Постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року рішення Апеляційного суду Київської області від 16 березня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 жовтня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.             
		Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме статей 256, 257, 261 та 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Велика Палата Верховного Суду зазначила у вказаній постанові, що встановивши порушення прав Кабінету Міністрів України як розпорядника лісовими земельними ділянками, що перевищують площу 1 га, суди попередніх інстанцій не з`ясували та не перевірили, з якого моменту Кабінет Міністрів України, як орган виконавчої влади, інтереси якого у відповідності до статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представляє прокурор довідався або міг довідатись про порушення права держави у представляємих ним правовідносинах.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 
		Постановою Апеляційного суду Київської області від 10 вересня 2018 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від                  10 серпня 2015 року скасовано і ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, щоКиївська ОДА, яка є органом виконавчої влади на чолі з Кабінетом Міністрів України, розпорядилась землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею більше 1 га, з перевищенням наданих законом повноважень. чим порушено право держави на розпорядження цими землями у особі компетентного органу, а саме Кабінету Міністрів України.  Зазначені оскаржувані розпорядження прийняті 9 квітня 2008 року, відтак державі, на захист інтересів якої пред`явлено позов, в особі її уповноважених органів стало відомо про порушення її прав чи інтересів саме до 4 вересня 2008 року - дати початку відчуження спірних земельних ділянок, отриманих згідно з розпорядженнями, відповідно, з моменту видачі державних актів на право власності на землю. Держава, як власник майна, яке їй належить повинна належним чином перейматись станом цього майна. Для чого створюються відповідні повноважні органи, які зобов`язані діяти у межах законів України. Прокурор пред`явив позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Бориспільський лісгосп» 5 березня 2015 року, тобто з пропуском позовної давності майже на 8 років, сплив якої почався із зазначеного часу, що згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України є підставою для відмови у позові.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У поданій у жовтні 2018 року касаційній скарзі заступник прокурора Київської області просить скасувати постанову Апеляційного суду Київської області від 10 вересня 2018 року в частині відмови в задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що судом апеляційної інстанції не враховано положень статей 170, 172, 256, 261, 317-319 ЦК України, статей 15, 122 Земельного кодексу України; свідомо проігноровано висновки, викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року; відповідачами не було долучено доказів на підтвердження початку перебігу позовної давності; у судовому рішенні апеляційного суду відсутні посилання на  норми законодавства, які зобов`язують чи уповноважують Кабінет Міністрів України довідатись про суть порушеного права у цьому спорі, або про осіб, які його порушили. Отже, суд апеляційної інстанції не встановив дату, коли саме позивач - Кабінет Міністрів України довідався або міг довідатись про порушення його прав. 
		Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
		20 грудня 2018 року до суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу заступника прокурора Київської області, у якому  ОСОБА_1 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін. Відзив мотивовано тим, що в порушення вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор не довів необхідності захисту інтересів держави саме прокурором та не обґрунтував підстави звернення до суду від імені суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, з наданням належних доказів, які би підтверджували встановлення прокурором наявності підстав для представництва. Також позиція прокурора щодо нездійснення захисту державних інтересів Кабінетом Міністрів України (чи здійснення захисту неналежно) призводить до прямого визнання і підтвердження прокурором факту відліку позовної давності для Кабінету Міністрів України з моменту видання спірних розпоряджень. Чинні на момент прийняття оспорюваних розпоряджень нормативно-правові акти, зокрема: Закон України «Про Кабінет Міністрів України», Регламент Кабінету Міністрів України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року № 950, постанова Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2000 року № 388 «Про щорічні звіти голів обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій», чітко встановлюють можливість Кабінету Міністрів України без затримок тривалістю у три роки, що перевищує позовну давність, дізнатися про можливі порушення своїх прав та ефективно і невідкладно реагувати навіть без залучення органів прокуратури. Водночас, позивач - Кабінет Міністрів України не довів, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Таким чином, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми частини першої статті 261 ЦК України. 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Судами встановлено, що головою Київської ОДА 9 квітня 2008 року видано розпорядження від № 516, 518, 520?525, 527, 529, 530, 532, 537, 541 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельних ділянок у власність», якими затверджено проекти землеустрою щодо припинення права постійного користування                   ДП «Бориспільський лісгосп» земельними ділянками лісогосподарського призначення загальною площею 17,88 га, вилучено їх у постійного користувача, змінено цільове призначення на землі сільськогосподарського призначення без права вирубки дерев і передано у власність ОСОБА_2 та ще 156 громадян земельні ділянки по 0,12 га кожному для ведення індивідуального садівництва. Зазначені земельні ділянки розташовані на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області (10 квартал Вишеньківського лісництва). Частина громадян на підставі договорів купівлі-продажу відчужили отримані земельні ділянки на користь ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , які у подальшому отримали державні акти на право власності на ці земельні ділянки.
		Спірні земельні ділянки відносились до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувались для ведення лісового господарства.
		Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені статтею 27 Лісового кодексу України (ЛК України; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), до яких, зокрема, належить передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більш як 1 гектар, що перебувають у державній власності.
		Відповідно до частини дев`ятої статті 149 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою ? восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу. 
		Таким чином, судами встановлено порушення прав Кабінету Міністрів України як розпорядника лісовими земельними ділянками, що перевищують площу 1 га.   
		2. Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Правовий статус лісів та земельних ділянок, на яких розташовані ліси визначається Конституцією України та законами України.
		Так, у частина 1 статті 56 Земельного кодексу України и (далі - ЗК України)  визначено, що землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній  чи приватній власності.
		При цьому ліси як об`єкти права власності українського народу, можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності і розпорядження ними здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України та Лісовим кодексом України стаття 7 Лісового кодексу України (далі - ЛК України). Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.
		Право приватної власності на ліси визначається положеннями статті 10 ЛК України. Суб`єктами такого права можуть бути громадяни та юридичні особи, які набувають таке право виникає з моменту одержання ними документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, та їх державної реєстрації. Документом, що посвідчує право приватної власності на ліси, є державний акт на право власності на землю, виданий на відповідну земельну ділянку ( стаття 12 ЛК України).
		Громадяни або юридичні особи, які мають у приватній власності ліси повинні використовувати їх лише  у спосіб та у порядку визначеному положеннями статті 14 ЛК України та інших нормативних правових актів, та забезпечувати їх охорону.
		Крім того, стаття 5 ЛК України відрізняє також землі лісогосподарського призначення до яких належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.
		При цьому Лісове господарство - галузь матеріального виробництва, що вивчає, веде облік і відтворення, охорону і захист лісів, а також регулювання їх використання в цілях задоволення потреб в лісових ресурсах, якимиє деревні, технічні, лікарські та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва та відтворюються у процесі формування лісових природних комплексів. До лісових ресурсів також належать корисні властивості лісів (здатність лісів зменшувати негативні наслідки природних явищ, захищати ґрунти від ерозії, запобігати забрудненню навколишнього природного середовища та очищати його, сприяти регулюванню стоку води, оздоровленню населення та його естетичному вихованню тощо), що використовуються для задоволення суспільних потреб.
		У відповідності до положень статті 8 ЛК України право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
		Ухвалюючи судові рішення суди  встановили. що спірні земельні ділянки відносились до земель лісогосподарського призначення на якій Бориспільський лісгосп здійснював свою господарську діяльність.
		При цьому суди також встановили, що зазначені земельні ділянки були вилучені з користування цього лісгоспу зі зміною цільового призначення на землі сільськогосподарського призначення без права вирубки дерев.
		Таки обмеження у користуванні земельною ділянкою, на думки колегія суддів, зобов`язують власника земельної ділянки використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням з дотриманням законодавства щодо користування лісовими насадженнями. Контроль з використанням таких земельних ділянок у відповідності до цільового призначення повинні здійснювати відповідні компетентні органи з застосуванням наслідків , які передбачені за використанням земельної ділянки не за цільовим призначенням та з порушенням обмежень.
		Відповідно до частини дев`ятої статей 13 та 149 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою ? восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу, що також кореспондується з положеннями пункту п`ятого частини першої статті 27 ЛК України в редакціях на час вилученням земельних ділянок.
		Разом з тим, у відповідності до статті 31 ЛК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) Рада міністрів Автономної Республіки Крим,  обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх територіїпередають у власність, надають у постійне користування для ведення  лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.
		Оскільки судами встановлено, що земельні ділянки вилучено з користування ДП «Бориспільський лісгосп» без рішення Кабінету Міністрів України і передано у приватну власність не для ведення лісового господарства, а змінено їх цільове призначення для ведення сільськогогосподарської діяльності без права вирубки дерев, то судами правильно зроблено висновок про порушення при наданні земельних ділянок положень земельного та лісового законодавства та повноважень державного органу у сфері лісових правовідносин
		Разом з тим, звертаючись до суду з позовом, прокурор посилався на те, що про допущені Київською ОДА порушення прокуратура довідалася лише після проведення перевірки додержання вимог земельного законодавства, проведеної на підставі відповідної постанови прокурора від 18 червня 2014 року за власною ініціативою прокурора.
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог прокурора у зв`язку з пропуском позовної давності, суд апеляційної інстанції з огляду на положення статей 13 та 149 ЗК України, якою визначені повноваження Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин, у тому числі щодо розпорядження землями державної власності та державного контролю за використанням і охороною земель та здійснення землеустрою, та положення статті 2 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», за змістом якої основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення, дійшов висновку про те, що державі, в особі Кабінету Міністрів України та утвореним ним органам, зокрема Державній інспекції з контролю за використанням та охороною земель (яка відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2002 року №1958 була утворена в складі Державного комітету по земельних ресурсах та є органом виконавчої влади), які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності та контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, та ДП "Бориспільський лісгосп" було і могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу видачі державних актів на право власності на землю на підставі спірних розпоряджень, а саме 9 квітня   2008 року.
		Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
		При цьому відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
		На підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.
		Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
		За частиною другою статті 3 ЦПК України 2004 року у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.
		Одним з таких органів є прокуратура, на яку пунктом 2 статті                                121 Конституції України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.
		Статтею 45 ЦПК України 2004 року передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
		У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.
		У разі прийняття судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
		Саме такі фактичні обставини справи встановили суди та саме до таких висновків  дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 359/1728/16 за позовом прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» про визнання недійсними розпоряджень голови Київської обласної державної адміністрації від 9 квітня 2008 року №№ 500, 501, 504, 506, 507, 509 про вилучення та передачу у приватну власність земельних ділянок у тому самому кварталі лісогосподарства, відмовляючи у задоволені касаційної скарги прокурора та залишаючи без змін судові рішення.
		У висновках, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі                                      № 372/1036/15-ц, сформульовано, що як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Також зазначено, що суди установивши, що у разі порушення прав Кабінету Міністрів України як розпорядника лісовими земельними ділянками, що перевищують площу 1 га. Суди мають встановити початок перебігу позовної давності для Кабінету Міністрів України, а сторони мають надати докази у розумінні статей 57?59 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) на підтвердження того, що Кабінету Міністрів України було відомо про порушення його права до моменту звернення прокурора з відповідним позовом до місцевого суду, тоді як згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Такі висновки ґрунтуються на аналізі норм статей 256, 261, 267 ЦК України та статті 45 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду з відповідним позовом).
		Тобто обчислення позовної давності у випадку звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У такому випадку дата прокурорської перевірки не має значення для визначення початку перебігу позовної давності.
		Суди встановили, що прокурором не доведено, що компетентні державні органи та їх посадові особи, зокрема Київська ОДА, лісове господарство, відповідні інспекції, зокрема Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель і її територіальні органи, та інші органи виконавчої влади за умови належного виконання посадовими особами своїх функціональних обов`язків та належного урядування, були позбавлені можливості знати про наявність розпоряджень Голови Київської ОДА про вилучення земельних ділянок та їх надання у приватну власність, а доведення таких обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини, а тому апеляційний суд дійшов висновків про пропуск позовної давності при пред`явлені позову.
		За встановлених судом фактичних обставин справи, такі висновки суду є обґрунтованими. При цьому колегія суддів приймає до уваги що клопотання про поновлення строку позовної давності позивачем або особами в інтересах яких заявлено позов не подано.
		Отже, суд апеляційної інстанції на підставі наявних доказів у справі установив, що перебіг позовної давності за вимогами прокурора почався з часу видачі державних актів на право власності на землю на підставі оспорюваних розпоряджень, тобто з 4 вересня 2008 року - коли позивачам стало відомо про порушення прав та інтересів держави.    
		Відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Належність, допустимість, достовірність та достатність відповідних доказів  досліджувалась судом апеляційної інстанції під час розгляду справи.
		Суд касаційної інстанції, діючи в межах повноважень, установлених статтею 400 ЦПК України, не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		При цьому колегія суддів звертає увагу на наступне.
		Суд апеляційної інстанції при ухвалені судового рішення також звернув увагу на принцип належного врядування, який застосовано в пунктах                      70, 71  рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» ( заява № 29979/04 ), яке набуло статусу остаточного 20 січня 2012 року, який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу; у контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
		Ухвалюючи судове рішення суд апеляційної інстанції зазначив, що у цій справі такий принцип державними органами дотримано не було.
		На думку колегії суддів Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду такі висновки апеляційного суду у цій справі є обґрунтованими.
		При цьому слід звернути увагу також на необхідність дотримання при розгляді цієї справи суспільного інтересу та застосування принципу пропорційності втручання держави у право власності особи, яке було набуте нею з законними очікуваннями, що органи держави знають закони та діють у відповідності до них та своїх повноважень.
		Такі принципи детально описані у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Україна-Тюмень» проти України» від 22 листопада                2007 року, яке набрало остаточної сили 22 лютого 2008 року. 
		Втручання у право на мирне володіння своєю власністю повинно бути здійснено з дотриманням справедливого балансу між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту отриманого права власності на земельну ділянку, тобто повинно існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються (визнання недійсним рішень державного органу та повернення земельних ділянок у державну власність) та метою, яку держава в особі позивача прагне досягти шляхом вжиття таких заходів. 
		З огляду на те, що, як встановлено судами, земельні ділянки передані у приватну власність без права вирубку лісів, для використанні їх за сільськогосподарським призначенням, то право суспільства на забезпечення рекреаційної та природоохоронної функції лісів, які розташовані на цих земельних ділянках, за умови контролю за використанням цих земельних ділянок з боку державних органів, порушено не буде, а судове рішення апеляційного суду не порушує справедливого балансу суспільного інтересу та приватного інтересу відповідача.
		Ухвалюючи судове рішення, суд апеляційної інстанції зазначав також, що відповідачам не запропоновано справедливого відшкодування вартості належної їм власності, яку позивач просив повернути державі у зв`язку з незаконними діями її державних органів та службових і посадових осіб, що за умови тривалого знаходження земельних ділянок у власності відповідачів є порушенням їх прав.
		З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції фактичні обставини та вимоги закону колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду не встановила порушень цим судом під час розгляду справи норм матеріального права, зокрема, положень статей 170, 172, 256, 261, 317-319 ЦК України, статей 15, 122 ЗК України, статей 5, 7, 10, 12, 14 ЛК України. про що зазначав заступник прокурора Київської області у касаційній скарзі.   
		Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі та не впливають на законність рішення суду апеляційної інстанції, яке ухвалено з дотриманням принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України). 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Ураховуючи наведене, постійна колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
		Керуючись статтями 401, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу заступника прокурора Київської області залишити без задоволення.
		Постанову Апеляційного суду Київської області від 10 вересня 2018 року залишити без змін. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. 
		 
		Судді:                                                                           В. М. Сімоненко
		 
		                                                                                    С.Ю. Мартєв
		 
		                                                                                    Є. В. Петров

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...