Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 802/41/16-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 31.10.2019. Зареєстровано: 01.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 01.11.2019.
Дата набрання законної сили: 31.10.2019
Номер судового провадження: К/9901/10960/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		31 жовтня 2019 року 
		Київ
		 
		справа №802/41/16-а
		адміністративне провадження №К/9901/10960/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого  - Калашнікової О.В.,
		суддів - Білак М.В., Єресько Л.О.
		за участю:
		секретаря судового засідання - Носадчої О.Е.,
		представника відповідача - Хорольського С.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу №802/41/16-а
		за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Вінницької області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, провадження по якій відкрито
		 
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2016 року (прийняту у складі головуючого судді Слободонюка М.В.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2016 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Кузьмишина В.М., суддів: Боровицького О.А., Сушка О.О.)
		 
		І. Суть спору
		1. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до прокуратури Вінницької області, в якому просила:
		 
		1.1. визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Вінницької області №1961к від 15 грудня 2015 року про звільнення молодшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади прокурора прокуратури Погребищенського району Вінницької області; 
		1.2. поновити молодшого радника юстиції ОСОБА_1 на посаді прокурора прокуратури Погребищенського району Вінницької області з 15 грудня 2015 року;
		 
		1.3. стягнути з прокуратури Вінницької області (код ЄДРПОУ 02909909) на її користь (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16 грудня 2015 року по день фактичного поновлення на роботі;
		 
		1.4. стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 10000 гривень та понесені судові витрати по оплаті правової допомоги та витрати пов`язані із прибуттям до суду.
		 
		2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що оскаржуваний наказ прийнято із порушенням вимог трудового законодавства, а саме без врахування передбачених статтею 184 КЗпП України гарантій та прямої заборони на її звільнення як одинокої матері.
		 
		ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
		 
		3. ОСОБА_1 в органах прокуратури працює з серпня 2003 року. 
		 
		3.1. Наказом прокурора Вінницької області №789к від 16 липня 2015 року молодшого радника юстиції ОСОБА_1 було призначено на посаду прокурора прокуратури Погребищенського району Вінницької області. 
		 
		3.2. Відповідно до наказу прокурора Вінницької області від 15 грудня 2015 року №1961к, у зв`язку з утворенням з 15 грудня 2015 року місцевих прокуратур та припинення діяльності шляхом реорганізації міських, районних, районних у містах та міжрайонних прокуратур, ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України у зв`язку із реорганізацією та скороченням у структурі та штатному розписі прокуратури Вінницької області.
		 
		ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
		 
		4. Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2016 року,  в задоволенні позову відмовлено. 
		 
		4.1. Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що оскільки орган прокуратури в якому працювала позивач реорганізований, усі штатні посади цієї прокуратури є ліквідованими, а можливість працевлаштування в новоутвореній місцевій прокуратурі виключається у зв`язку з неуспішним проходженням тестування, тому звільнення позивача із займаної посади ґрунтується на вимогах закону.
		 
		IV. Касаційне оскарження
		 
		5. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		 
		6. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що оскаржувані судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права. Також, позивач зазначає, що Законом України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14 жовтня 2014 року підстави звільнення прокурорів районних прокуратур не регулюються. В зв`язку з цим вони не можуть звільнятися на підставі відповідних норм цього Закону як спеціального закону та підлягають звільненню на підставі норм КЗпП України.
		 
		7. Відповідач надав заперечення на касаційну скаргу, в якому посилаючись на необгрунтованість та безпідставність останньої просить залишити скаргу без задоволення, а постанову суду першої та апеляційної інстанцій без змін.
		 
		V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
		 
		8. Конституція України.
		 
		8.1. Частина 2 статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		 
		9. Кодекс адміністративного судочинства України.
		 
		9.1. Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		 
		9.2. Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
		 
		10. Кодекс законів про працю України.
		 
		10.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
		 
		10.2. Згідно частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
		 
		10.3. Відповідно до норм статті 42-1 Кодексу законів про працю України працівник, з яким розірвано трудовий договір з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 цього Кодексу (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), протягом одного року має право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, якщо власник або уповноважений ним орган провадить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації.
		 
		10.4. Переважне право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу надається особам, зазначеним у статті 42 цього Кодексу, та в інших випадках, передбачених колективним договором.
		 
		10.5. Відповідно до частини 1 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. А згідно положенням частини третьої цієї ж статті одночасно із попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
		 
		11. Закон України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон України №1697-VII).
		 
		11.1. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру".
		 
		11.2. Статтею 28 Закону №1697-VII встановлено, що добір кандидатів на посаду прокурора місцевої прокуратури здійснюється на конкурсних засадах із числа осіб, які відповідають вимогам, установленим частинами 1 та 5 статті 27 цього Закону, за результатами кваліфікаційного іспиту, проведеного відповідно до вимог Закону.
		 
		11.3. Відповідно до пункту 5-1 Перехідних положень Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII, до набрання чинності положеннями, передбаченими абзацом третім пункту 1 розділу XII "Прикінцеві положення" цього Закону: 1) прокурорами місцевих прокуратур призначаються: а) особи, які не мають досвіду роботи в органах прокуратури, - за умови успішного проходження ними тестування та подальшого стажування строком до одного року. На таких осіб поширюються вимоги частин першої та п`ятої статті 27 цього Закону, крім вимоги щодо наявності стажу роботи в галузі права; б) особи, які мають досвід прокурорської діяльності, проте на день набрання чинності цим Законом не працюють в органах прокуратури, - за умови успішного проходження ними тестування; в) прокурори, які на день набрання чинності цим Законом працюють у міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратурах, - за умови успішного проходження ними тестування.
		 
		11.4. Проведення тестування, стажування здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором України; 2) призначення на адміністративні посади, передбачені пунктами 11, 12, 13 частини першої статті 39 цього Закону (керівника, першого заступника та заступників керівника місцевої прокуратури), здійснюється за результатами чотирирівневого відкритого конкурсу, порядок проведення якого затверджується Генеральним прокурором України. Проведення конкурсу забезпечують п`ять конкурсних комісій, до складу кожної з яких входять: а) чотири особи, визначені Генеральним прокурором України; б) три особи, визначені Верховною Радою України.
		 
		11.5. Конкурсні комісії є повноважними за умови входження до їх складу не менше п`яти осіб. У разі не визначення Верховною Радою України в установленому порядку жодної особи комісія вважається повноважною за умови входження до її складу чотирьох осіб. Інформація про оголошення конкурсу, умови, строки, час та місце його проведення, про кандидатів, які подали заяву про участь в конкурсі, та результати конкурсу оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України.
		 
		12. Наказ Генерального прокурора України № 98 від 20 липня 2015 року Про затвердження Порядку проведення тестування для зайняття посади прокурора місцевої прокуратури ( далі - Порядок № 98).
		 
		12.1. Відповідно до пункту 1.2 Порядку № 98 на посади прокурорів місцевих прокуратур призначаються особи за результатами успішного проходження ними тестування.
		 
		12.2. Пунктом 1.4 Порядку № 98 визначено, що прокурори та стажисти на посадах прокурорів, які на день набрання чинності Законом України "Про прокуратуру" працюють у міських, районних, міжрайонних у містах прокуратурах, претендують на зайняття посади прокурора місцевої прокуратури, яка утворюється шляхом реорганізації прокуратури районного рівня, в якій вони працюють.
		 
		12.3. Відповідно до пункту 9.1 Порядку № 98 рейтинг кандидата визначається за результатами тесту на знання законодавчої бази (професійний тест) та тесту на загальні здібності.
		 
		12.4. Згідно з пунктом 9.5 Порядку № 98 керівник регіональної прокуратури після отримання рейтингового списку кандидатів на посади прокурорів конкретної місцевої прокуратури та рапорту працівника прокуратури (заяви для тих, хто не працює у прокуратурі), який успішно пройшов тестування, видає наказ про його призначення на посаду, враховуючи підсумковий бал кандидата (від вищого до нижчого) та кількість штатних одиниць у відповідній місцевій прокуратурі.
		 
		VI. Позиція Верховного Суду
		 
		13. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі      статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
		 
		14. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
		 
		15. Аналізуючи доводи касаційної скарги та висновки судів попередніх інстанцій, викладені в оскаржуваних судових рішеннях, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.
		 
		16. Із прийняттям нового Закону України "Про прокуратуру" фактично змінено систему органів прокуратури України та надано Генеральному прокурору України нові повноваженнями щодо організації діяльності органів прокуратури України.
		 
		17. Так, Законом №1697-VII Генеральному прокурору України надано повноваження видавати накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень, у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції і законів України та визначено, що накази Генерального прокурора України нормативно-правового змісту підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України та включаються до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (частина 2 статті 9 Закону України №1697-VII).
		 
		18. Пунктом 1.1 наказу Генерального прокурора України №74ш від 23 вересня 2015 року, у зв`язку з утворенням з 15 грудня 2015 року місцевих прокуратур та припиненням діяльності шляхом реорганізації міських, районних, районних у містах та міжрайонних прокуратур, внесено зміни до структури та штатного розпису прокуратури Вінницької області та виключено штатні розписи усіх районних та прирівняних до них прокуратур, в тому числі і штатний розпис прокуратури Погребищенського району.
		 
		19. Цим же наказом (пункт 1.2) затверджено штатні розписи новоутворених місцевих прокуратур, зокрема Калинівської місцевої прокуратури, у штатному розписі якої, за рахунок резерву Генеральної прокуратури України, встановлено 36,5 одиниць з відповідним фондом заробітної плати (пункт 2.4 наказу).
		 
		20. Законом №1697-VII визначено умови призначення прокурорів, які на день набрання чинності цим Законом працюють у міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратурах до запровадження переліку і територіальної юрисдикції місцевих та військових прокуратур.
		 
		21. У підпункті "в" підпункту 1 пункту 5-1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Закону України №1697-VII визначено, що до набрання чинності положеннями, передбаченими абзацом третім пункту 1 розділу ХІІ "Прикінцеві положення" цього Закону прокурорами місцевих прокуратур призначаються прокурори, які на день набрання чинності цим Законом працюють у міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратурах, за умови успішного проходження ними тестування.
		 
		22. Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, що зарахування до новоствореної прокуратури має відбуватися тільки на підставі результатів проведеного конкурсу.
		 
		23. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25 вересня 2015 року ОСОБА_1 відповідно до статті 49-2 КЗпП України була ознайомлена із попередженням про звільнення, про що свідчить особиста відмітка на самому попередженні. Із його змісту слідує, що позивач попереджена про можливе звільнення із займаної посади та органів прокуратури у зв`язку з ліквідацією органу прокуратури (пункт 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII) у разі не проходження або неуспішного проходження тестування для заміщення посади прокурора у відповідній місцевій прокуратурі з 14 грудня 2015 року.
		 
		24. За результатами тестування на заміщення посад прокурорів у Калинівській місцевій прокуратурі позивач потрапила на 37-е місце рейтингового списку із 45 можливих місць, із загальним підсумковим балом 77,7.
		 
		25. З урахуванням вище наведеного та враховуючи, що позивач займала 37-е місце у рейтинговому списку, яке не надає права претендувати на одну із посад в Калинівській місцевій прокуратурі, відповідач був позбавлений правових підстав на призначення ОСОБА_1 на відповідну посаду за результати неуспішного проходження позивачем тестування.
		 
		26. Крім цього, твердження позивача на переважне право залишення на роботі, передбачене статтею 42 КЗпП України, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки в розумінні даної норми, а також положень частини 2 статті 49-2 КЗпП України при скороченні чисельності та штату працівників роботодавець має право залишити на роботі більш кваліфікованих працівників і лише за умови однакової кваліфікації враховуються обставини, що можуть надати особі переважне право на залишення на роботі.
		 
		27. Щодо посилань позивача на недотримання відповідачем при її звільненні гарантій передбачених статтею 184 КЗпП України, оскільки остання є одинокою матір`ю, звільнення якої відповідно до норм трудового законодавства взагалі не допускається, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що гарантії визначені зазначеною статтею підлягають безумовному застосуванню саме в межах тих відносин, які врегульовані виключно нормами Кодексу законів про працю. Проте, в даному випадку позивач проходила публічну службу в органах прокуратури, порядок та особливості проходження якої врегульовано Законом України "Про прокуратуру" як спеціальним законом та іншими законодавчими актами.
		 
		28. Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
		 
		29. Отже, як вірно зазначено судами першої та апеляційної інстанцій, що трудове законодавство може бути застосовано, а відповідні гарантії працівника при звільненні, які передбачені статтею 184 КЗпП, можуть бути забезпечені лише в тому обсязі, який передбачений нормами спеціального законодавства, які є пріоритетними.
		 
		30. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі.
		 
		31. Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		32. З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами першої і апеляційної інстанцій ухвалені законні і обґрунтовані рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. А тому, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
		33. З огляду на результат касаційного розгляду у справі судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.  
		2. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2016 року - залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		...........................
		О.В. Калашнікова,
		М.В. Білак,
		Л.О. Єресько, 
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...