Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 607/11542/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів надання послуг.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 08.11.2019.
Дата набрання законної сили: 30.10.2019
Номер судового провадження: 61-29436ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		УХВАЛА 
		30 жовтня 2019 року
		м. Київ
		справа № 607/11542/16-ц
		провадження № 61-29436св18
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду: 
		судді-доповідача - Сімоненко В. М., 
		суддів: Висоцької В. С., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Червинської М. Є.,
		розглянув справу за позовом Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І.Я.Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України» до ОСОБА_1 про стягнення коштів за навчання, за касаційною скаргою представника Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет                     імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України» - Молень Ірини Йосифівни на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 лютого 2017 року у складі судді Стельмащука П. Я. та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 01 червня 2017 року у складі колегії суддів: Сташківа Б. І., Кузьми Р. М., Костіва О. З.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		У жовтні 2016 року Державний вищий навчальний заклад «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України» (далі - ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів за навчання.
		Позовна заява мотивована тим, що 01 вересня 2010 року між сторонами укладено угоду № 109 про підготовку фахівця з вищою освітою. Даною угодою передбачено обов`язок відповідача після закінчення навчання відпрацювати три роки у закладі охорони здоров`я, куди випускник буде направлений за розподілом, а у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати до бюджету вартість навчання. 
		Після закінчення навчання відповідача в університеті, на підставі протоколу засідання комісії з персонального розподілу спеціалістів, які закінчують ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України» в червні 2016 року від 30 жовтня 2015 року, відповідач направлена на роботу у Вашківецький центр первинної медико-санітарної допомоги Чернівецької області Департаменту охорони здоров`я Чернівецької ОДА на посаду лікаря загальної практики - сімейного лікаря. 
		Наказом ректора Університету від 23 червня 2016 року на підставі результатів державних екзаменів, ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію лікаря і видано диплом. Проте, листом від 15 серпня 2016 року Департамент охорони здоров`я Чернівецької ОДА повідомив Університет про те, що відповідач не прибула і не зарахована в інтернатуру згідно державного розподілу в Чернівецьку область. 
		Таким чином, відповідач в установлений строк до 01 серпня 2016 року не приступила до навчання в інтернатурі без поважних причин, що одночасно свідчить про її відмову в подальшому приступити до роботи за направленням та відпрацювати не менше 3 років як молодий фахівець в державній установі охорони здоров`я, а тому зобов`язана відшкодувати державі витрати пов`язані з її навчанням в розмірі 122 971,69 грн, які складаються із 83 648,45 грн затрат на одного студента медичного факультету і 39 323,24 грн виплаченої за час навчання стипендії. 
		ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені                                         І. Я. Горбачевського МОЗ України» просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь кошти, затрачені на її навчання в розмірі 122 971,69 грн.
		Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від                 22 лютого 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
		Рішення суду мотивовано тим, що ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України» не доведено, що ОСОБА_1 не виконала умови угоди № 109 від 01 вересня 2010 року, чим порушила свої зобов`язання перед навчальним закладом.
		Правових підстав для стягнення вартості навчання немає у зв`язку з тим, що норми законів, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог під час звернення до суду, втратили чинність, а чинний на день звернення з позовом Закон України «Про освіту» не містить умов про обов`язковість трирічного відпрацювання та відшкодування в установленому порядку до державного бюджету вартості навчання.
		Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 01 червня 2017 року апеляційну скаргу ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет               імені І. Я. Горбачевського МОЗ України» відхилено.
		Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області                             від 22 лютого 2017 року залишено без змін.
		Відхиляючи апеляційну скаргу ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України», апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
		19 червня 2017 року представник ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України» - Молень І. Й. через засоби поштового зв`язку подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області                          від 22 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області                 від 01 червня 2017 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що при ухваленні судових рішень судами не було враховано і застосовано норми частини третьої статті 5 ЦК України, а тому суди дійшли помилкового висновку про те, що норма Закону (частина друга статті 52 Закону України «Про освіту» від 23 травня 1991 року), на яку посилається позивач у позовній заяві, на час звернення із позовом до суду вже не була чинною. Також позивач не погоджується з висновком судів про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 року № 367, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 квітня                1998 року за № 246/2686 (зокрема, пункту 21), як такого що суперечить статтям 43, 53 Конституції України та статті 64 Закону України «Про вищу освіту».
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.
		У вересні 2017 року матеріали цивільної справи надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» 
		ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		У травні 2018 року касаційну скаргу разом з матеріалами цивільної справи передано до Верховного Суду.
		Розпорядженням від 12 червня 2019 року № 680/0/226-19 за касаційним провадженням № 61-29436св18 призначено повторний автоматизований розподіл даної судової справи.
		Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями               від 12 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.
		Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2019 року цивільну справу призначено до судового розгляду.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2019 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду виходила із наступного. 
		У справі, яка переглядається, предметом спору є кошти, витрачені позивачем на навчання відповідача у розмірі 83 648,45 грн та виплачена стипендія за час навчання в розмірі 39 323,24 грн, які позивач, на підставі пункту 14 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992, та пункту 21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 19997 року № 367, просив стягнути з відповідачу у зв`язку з невиконанням умов угоди від 01 вересня 2010 року № 109, укладеної між сторонами.
		Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		Відповідно до частини першої стаття 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.
		Відповідно до частини другої статті 52 Закону України «Про освіту»                                   від 23 травня 1991 року, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов`язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Обов`язок випускника відшкодувати до державного бюджету повну вартість навчання за умов, що були погоджені між сторонами, а саме: випускник повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні на роботу; незгода випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов`язку прибути на роботу за призначенням; у разі, якщо його звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої, він зобов`язаний відшкодувати у встановленому порядку відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати, - визначено: частиною другою статті 52 Закону України «Про освіту» (що була чинною з 23 березня 1996 року, у тому числі на час укладення типової угоди про підготовку фахівця з вищою освітою від 01 вересня 2006 року № 06075), пунктом 2 Указу Президента України «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» від                                          23 січня 1996 року № 77/96, пунктом 14 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням» від 22 серпня                       1996 року № 992 (була чинною на час укладення типової угоди про підготовку фахівця з вищою освітою від 01 вересня 2006 року № 06075) та                                пунктом 21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 року № 367.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2004 року № 882  «Про питання стипендіального забезпечення» передбачено, що стипендія виплачується за рахунок коштів загального фонду державного бюджету або коштів відповідних бюджетів. Розмір стипендій визначається відповідно до установленого Кабінетом Міністрів України розміру мінімальної ординарної (звичайної) академічної стипендії з урахуванням типу навчального закладу, умов та напряму навчання, успішності стипендіата.
		Вирішуючи спір, суди не врахували, що відповідачкою не було дотримано вимог законодавства України та угоди від 01 вересня 2010 року в частині її зобов`язання відпрацювати після закінчення вищого навчального закладу три роки, відповідно до направлення на роботу.
		Крім того, пунктом 21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 року № 367, передбачено обов`язок особи, яка не відпрацювала встановлений трирічний строк, компенсувати, крім вартості навчання, також всі витрати.
		Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 23 січня 2018 року (цивільна справа № 607/9099/15-ц),                          від 19 вересня 2018 року (цивільна справа № 607/3690/17), від 31 жовтня 2018 року (цивільна справа № 607/3681/17-ц), від 15 травня 2019 року                          (цивільна справа № 598/760/17); Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 30 січня 2019 року (цивільна справа № 607/3682/17); Верховний Суд у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 26 червня 2019 року (цивільна справа                              № 607/7122/17-ц) у аналогічних справах дійшов висновку, що до структури всіх витрат, передбачених пунктом 21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 року № 367, також входить і отримана студентом стипендія.
		Проте, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2018 року за наслідками розгляду цивільної справи № 545/499/17 (касаційне провадження № 61-1268св18) колегія суддів у аналогічній справі, відмовляючи у задоволенні позовних вимог вищого навчального закладу до студента про стягнення отриманої стипендії, дійшла протилежного висновку щодо відшкодування виплаченої стипендії особою, яка порушила умови договору та не відпрацювала трьох років за призначенням, оскільки таке відшкодування не було узгоджено сторонами у договорі та не відноситься до всіх витрат, які визначені у пункті 14 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992.
		А тлумачення частини шостої статті 64 Закону України «Про вищу освіту»                      (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) свідчить, що право на стипендію виникає через наявність в особи певних особистих «якостей», зокрема успішного навчання. 
		Тобто Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати                        Касаційного цивільного суду у постанові від 31 жовтня 2018 року дійшов висновку про те, що стипендія не є тими коштами, які вищий навчальний заклад витратив на навчання відповідача, а тому вони відшкодуванню не підлягають, за умови, якщо таке право не передбачено умовами договору, укладеним між сторонами.
		Зазначене свідчить про існування різного підходу до розуміння та тлумачення положень пункту 14 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року        № 992, та пункту 21 Порядку працевлаштування випускників державних                      вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затверджений наказом     Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 року № 367між судовими колегіями різних судових палат Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
		Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
		Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
		Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд                               справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними                            у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
		З огляду на вказане справа розглядатиметься Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні).
		Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою                                        статті 402 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
		УХВАЛИВ:
		 
		Прийняти до розгляду справу за позовом Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І.Я.Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України» до ОСОБА_1 про стягнення коштів за навчання, за касаційною скаргою представника Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України» - Молень Ірини Йосифівни на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 01 червня 2017 року.
		Призначити справу до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. 
		 
		Суддя-доповідач                                                             В. М. Сімоненко 
		 
		Судді:                                                                              Б. І. Гулько
		 
		В. С. Висоцька 
		 
		Д. Д. Луспеник
		 
		                                                                                       Є. В. Синельников 
		 
		                                                                                       В. І. Крат
		 
		          М. Є. Червинська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...