Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/35803/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Старі категорії; Позовне провадження; Спори про відшкодування шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 08.11.2019.
Дата набрання законної сили: 21.08.2019
Номер судового провадження: 14-316цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		21 серпня 2019 року
		м. Київ
		Справа № 761/35803/16-ц
		Провадження № 14-316цс19
		Велика Палата Верховного Суду у складі
		судді-доповідача Гудими Д. А.,
		суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
		розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі також - позивачка) до Деснянського районного суду міста Києва (далі також - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Державна казначейська служба України (далі - третя особа), про відшкодування шкоди, завданої внаслідок бездіяльності суду,
		за касаційною скаргою позивачки на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 травня 2017 року, ухвалене суддею Піхур О. В., й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 14 вересня 2017 року, постановлену колегією суддів у складі Поліщук Н. В., Білич І. М., Болотова Є. В.
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		1.            28 вересня 2016 року позивачка звернулася до суду з позовом, в якому просила відшкодувати у розмірі 50 000 грн завдану бездіяльністю відповідача шкоду, яка полягає у тому, що відповідач не надав позивачці своєчасно копію постанови суду про поміщення її в спеціалізовану медичну установу для проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи від 11 квітня 2012 року.
		2.            Мотивувала позов такими обставинами :
		2.1.       11 квітня 2012 року Деснянський районний суд міста Києва прийняв постанову про поміщення позивачки до Київського міського центру судово-психіатричної експертизи для проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи (надалі також - постанова від 11 квітня 2012 року).
		2.2.       Постанова від 11 квітня 2012 року є незаконною, оскільки всупереч статті 7 Закону України «Про психіатричну допомогу» у ній визначений стан психічного здоров`я позивачки та встановлений їй діагноз психічних розладів без психіатричного огляду.
		2.3.       Висновки суду у постанові від 11 квітня 2012 року про психічний стан позивачки не відповідають обставинам справи, що згідно з чинним на час її прийняття КПК України було підставою для скасування цієї постанови.
		2.4.       Копію постанови від 11 квітня 2012 року позивачка отримала лише у січні 2015 року, а відповідно до частини другої статті 205 Кримінально-процесуального кодексу України (далі також - КПК України у редакції, чинній на час прийняття цієї постанови) на вказану постанову можна було подати апеляцію лише протягом 3 діб.
		2.5.       Оскільки судове рішення набирає законної сили лише після спливу строку на апеляційне оскарження, а позивачка отримала копію постанови від 11 квітня 2012 року у січні 2015 року, остання набрала законної сили тільки після отримання її копії позивачкою.
		2.6.       Через це неналежне вручення позивачка безпідставно перебувала у психіатричній установі з 17 квітня до 17 травня 2012 року включно та фактично була відсторонена від участі у досудовому розслідуванні, що тривало з 2 квітня до 23 травня 2012 року включно. Крім того, надалі суд у кримінальному провадженні визнав позивачку неосудною та застосував до неї примусові заходи медичного характеру.
		2.7.       Означеною бездіяльністю суду було порушене право позивачки на повагу до її гідності та честі, гарантоване статтями 28 Конституції України та 297 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України. Тому слід зобов`язати відповідача відшкодувати позивачці завдану їй моральну шкоду.
		2.8.       Сума відшкодування зумовлена необхідністю отримати позитивні емоції, які би компенсували негативні емоції, зокрема від перебування в умовах психіатричного медичного закладу й усунення від участі у досудовому розслідуванні.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		3.            24 травня 2017 року Шевченківський районний суд міста Києва ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позову.
		4.            Суд вважав, що позивачка не довела порушення її прав та охоронюваних законом інтересів унаслідок поміщення до спеціалізованого медичного закладу для проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи, а також не надала доказів неправомірного застосування до неї примусових заходів на виконання постанови від 11 квітня 2012 року, яка не була скасована у встановленому законом порядку.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		5.            14 вересня 2017 року Апеляційний суд міста Києва постановив ухвалу, в якій скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі.
		6.            Мотивував ухвалу так:
		6.1.       Під час здійснення правосуддя між судом та сторонами або іншими особами, які відповідно до процесуального закону беруть участь у справі, правовідносини не виникають.
		6.2.       Спори, які виникають під час здійснення правосуддя, не пов`язані із захистом прав, свобод чи інтересів у публічно-правових відносинах від порушень з боку органів державної влади.
		6.3.       Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, є однією з основних засад судочинства. Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції у порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві. Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суду (судді), вчинених під час розгляду конкретної справи, не можна перевіряти за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це у конкретній справі шляхом подання окремого позову проти судді чи суду є протиправним втручанням у здійснення правосуддя та посяганням на процесуальну незалежність. Законність таких актів і дій може перевірити лише суд вищої інстанції.
		6.4.       Питання відповідальності судді за дії, вчинені під час здійснення правосуддя, врегульовані Законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя».
		6.5.       За змістом Конституції України матеріальну та моральну шкоду, заподіяну при здійсненні правосуддя, держава відшкодовує лише безпідставно засудженій особі у разі скасування вироку як неправосудного. Застосування приписів статті 1176 ЦК України можливе у випадку, коли предметом позову є інші дії чи бездіяльність, зокрема, суду, які не пов`язані зі здійсненням правосуддя.
		6.6.       Згідно з пунктом 57 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах і за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
		6.7.       У Висновку №3 (2002) Консультативна рада європейських суддів зазначила, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб, повинні вирішуватися, щонайбільше, поданням позову незадоволеної сторони проти держави.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		7.            У жовтні 2017 року позивачка звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою.
		8.            Просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 травня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 14 вересня 2017 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
		9.            15 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		10.         Мотивував тим, що позивачка оскаржує рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 травня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 14 вересня 2017 року з підстав порушення правил суб`єктної юрисдикції.
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		11.         Позивачка касаційну скаргу обґрунтовує так :
		11.1.    У сторін виник цивільно-правовий спір внаслідок того, що відповідач заподіяв моральну шкоду позивачці.
		11.2.    Цей спір не зумовлений діями чи бездіяльністю відповідача як суб`єкта владних повноважень, а тому не має ознак публічно-правового. Отже, його не можна розглядати за правилами адміністративного судочинства.
		11.3.    Спір не можна розглядати і за правилами кримінального судочинства, оскільки предметом позову не є оцінка законності процесуальних дій або бездіяльності суду щодо призначення стаціонарної судово-психіатричної експертизи під час здійснення провадження у кримінальній справі.
		11.4.    Внаслідок постановлення апеляційним судом ухвали про скасування рішення суду першої інстанції та закриття провадження у справі з порушенням статей 55 і 124 Конституції України цей суд фактично відмовив позивачці у доступі до правосуддя, незважаючи на те, що юрисдикція судів має поширюватися на всі правовідносини, які виникають у державі.
		11.5.    Суди першої й апеляційної інстанцій порушили принцип змагальності сторін, оскільки без заперечень відповідача спростували аргументи позову.
		11.6.    Постанова від 11 квітня 2012 року є незаконною та необґрунтованою, а внаслідок бездіяльності відповідача у кримінальному провадженні позивачка була позбавлена права участі у досудовому розслідуванні у порушеній проти неї кримінальній справі.
		12.         11 липня 2019 року позивачка подала пояснення до касаційної скарги. Вказала, що, ознайомившись з ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року, виявила, що деякі доводи касаційної скарги суд касаційної інстанції може неправильно витлумачити, оскільки ці доводи та підстави її вимог викладені у зазначеній ухвалі без урахування контексту, наведеного у позовній заяві і в скаргах на ухвалені у цій справі судові рішення, а саме :
		12.1.    Позивачка у жодному разі не хоче вирішити питання щодо законності чи незаконності постанови суду про поміщення її у спеціалізовану медичну установу для проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи від 11 квітня 2012 року, вважаючи це судове рішення завідомо неправосудним.
		12.2.    Відповідач порушив право позивачки на оскарження вказаної постанови.
		12.3.    В ухвалі невідображений зв`язок між ненаданням позивачці копії постанови суду про поміщення її у спеціалізовану медичну установу для проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи від 11 квітня 2012 року для оскарження цієї постанови та незаконним утриманням позивачки у спеціалізованому медичному закладі для проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи.
		12.4.    Стосовно позивачки примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу зі звичайним наглядом застосував Дніпровський районний суд м. Києва згідно з його постановами від 18 вересня 2012 року, 7 жовтня 2013 року та 23 травня 2014 року.
		12.5.    Цей цивільно-правовий спір виник через заподіяння позивачці моральної шкоди внаслідок ненадання відповідачем копії його постанови від 11 квітня 2012 року про поміщення позивачки у спеціалізовану медичну установу для проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи, що унеможливило оскарження цієї постанови.
		12.6.    Відсутність через дії відповідача можливості оскаржити його постанову про поміщення позивачки у спеціалізовану медичну установу для проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи від 11 квітня 2012 року в установленому процесуальним законом порядку є порушенням конституційних прав позивачки.
		12.7.    Питання відшкодування шкоди, спричиненої бездіяльністю суду, яка не пов`язана зі здійсненням правосуддя, оскільки є незаконною, може розглядатися за правилами цивільного судочинства.
		Доводи відповідача та третьої особи
		13.         Відповідач і третя особа відзив на касаційну скаргу не подали.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
		(1.1) Щодо юрисдикції суду
		14.         Позивачка звернулася до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з Деснянського районного суду м. Києва 50 000 грн як відшкодування шкоди, завданої бездіяльністю відповідача, який, за твердженням позивачки, не надав їй копію постанови від 11 квітня 2012 року про поміщення позивачки у спеціалізовану медичну установу для проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи, чим унеможливив оскарження позивачкою цієї постанови.
		15.         Суд першої інстанції розглянув справу № 761/35803/16-ц за правилами цивільного судочинства та відмовив у задоволенні позову. Натомість апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у чинній на той час редакції. Суд апеляційної інстанції вважав, що цей позов не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, оскільки він пов`язаний з оцінкою дій суду під час розгляду кримінальної справи, а відповідач не порушував ті цивільні права й інтереси позивачки, які можна захистити відповідно до статей 15 і 16 ЦК України.
		16.         Позивачка вважає, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, оскільки, на її думку, справу слід розглядати за правилами цивільного судочинства, а її позов - задовольнити, стягнувши суму відшкодування з суду-відповідача.
		17.         ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають за правилами цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
		18.         Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про цивільне право (справи за позовами, що виникають із будь-яких цивільних правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
		19.         Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року у редакції, чинній на час прийняття постанови від 11 квітня 2012 року, суддя був зобов`язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.
		20.         Бездіяльність відповідача, про яку стверджує позивачка, стосується невчасного вчинення судом процесуальної дії з надання копії постанови від 11 квітня 2012 року, внаслідок чого, як зазначала позивачка, вона не змогла оскаржити цю постанову в апеляційному порядку та на підставі судового рішення, що не набрало законної сили, знаходилася у Київському міському центрі судово-психіатричної експертизи для проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи.
		21.         Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що позивачка визнає, що отримала постанову від 11 квітня 2012 року, проте аж у січні 2015 року. А крім того, згідно з відмітками на копії постанови від 11 квітня 2012 року (а. с. 7-8) та відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень позивачка у 2014 році подавала апеляційну скаргу на цю постанову за правилами кримінального судочинства:
		21.1.    2 липня 2014 року Апеляційний суд міста Києва прийняв постанову у справі  № 10/796/59/2014, якою апеляційну скаргу позивачки на постанову від 11 квітня 2012 року направив до Деснянського районного суду м. Києва для вирішення питання про відновлення строку на апеляційне оскарження (номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень: 41798411).
		21.2.    23 липня 2014 року Деснянський районний суд м. Києва прийняв постанову, якою відмовив позивачці у відновленні строку на апеляційне оскарження постанови від 11 квітня 2012 року. Суд вказав, що позивачка не навела доводів щодо причин пропуску строку на апеляційне оскарження постанови з моменту як вона дізналася про її наявність, а саме з 23 травня 2012 року, та подала вказану апеляцію більш ніж через 2 роки після цього.
		21.3.    15 серпня 2014 року Апеляційний суд міста Києва постановив ухвалу у справі № 10/796/59/2014, якою постанову Деснянського районного суду м. Києва від 23 липня 2014 року залишив без змін (номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень: 40360796), мотивуючи, зокрема, тим, що позивачка брала безпосередню участь у розгляді судом кримінальної справи, в межах якої винесено постанову від 11 квітня 2012 року, не навела доводів, що вживала заходи для отримання вказаної постанови, а також не заперечує, що про цю постанову довідалася ще 2 роки тому.
		22.         Закони України не передбачають можливість розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду щодо вручення копій судових рішень, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи. І хоча позивачка не заявляє вимогу про визнання такої бездіяльності протиправною, вважаючи її підставою позову про відшкодування відповідачем моральної шкоди, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що вирішення заявленої до суду-відповідача позовної вимоги, підставою для якої вказана бездіяльність цього суду, що виразилася у несвоєчасному наданні копії судового рішення, передбачатиме оцінку такої бездіяльності, що є втручанням у здійснення правосуддя судом-відповідачем (див. пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц).
		23.         Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		24.         Апеляційний суд помилково вважав, що під час здійснення правосуддя між судом та сторонами або іншими особами, які відповідно до процесуального закону беруть участь у справі, правовідносини не виникають. На підставі такого закону між судом й учасниками справи виникають процесуальні правовідносини, зокрема щодо розгляду та вирішення справ і реалізації процесуальних прав та обов`язків. Проте оскарження діянь суддів (судів), вчинених у цих правовідносинах, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 3 квітня 2018 року у справі № 820/5586/16, від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункт 62), від 13 березня 2019 року у справі № 462/32/17, від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, а також постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 636/5534/15).
		25.         Отже, вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можна оскаржити до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункт 63), від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 636/5534/15).
		26.         Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можна усунути лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 64-65), від 13 березня 2019 року у справі № 462/32/17, від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17).
		27.         Згідно з пунктом 21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17 листопада 2010 року, засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави.
		28.         Стосовно цивільної відповідальності Консультативна рада європейських суддів вважає, що, беручи до уваги принцип незалежності суду: i) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) має бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); ii) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя може вимагатися тільки від держави; iii) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов`язків навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів).
		29.         Відповідачем за позовом про відшкодування шкоди, завданої у процесі здійснення правосуддя, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/2652/17). Якщо на підставі рішення суду за таким позовом держава мала виплатити стороні відшкодування через помилку, допущену у відправленні правосуддя, саме у держави, а не у сторони справи має бути право притягнути суддю до цивільної відповідальності шляхом подання позову (див. також пункт 37 Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів, постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 636/5534/15).
		30.         Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України).
		31.         Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).
		32.         Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом). Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника (частина четверта статті 38 ЦПК України у вказаній редакції). Близькі за змістом приписи закріплюють частина друга статті 48 і частина четверта статті 58 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
		33.         Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (див. також пункт 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року). Суд не наділений повноваженнями представляти державу у суді за позовом про відшкодування шкоди, завданої під час здійснення правосуддя, зокрема внаслідок несвоєчасного виконання процесуального обов`язку з вручення судового рішення.
		34.         Натомість позивачка вважала, що саме Деснянський районний суд міста Києва, який, на її думку, допустив бездіяльність, що стала підставою для звернення з позовом, має відповідати за вимогою про відшкодування шкоди.
		35.         Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що суди не можуть бути відповідачами у справах за позовами про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду під час здійснення правосуддя,необґрунтованими є доводи касаційної скарги про необхідність розгляду цього спору за правилами цивільного судочинства.
		36.         Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами касаційної скарги про те, що цей спір не можна розглядати за правилами адміністративного та кримінального судочинства, і звертає увагу на те, що приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з цієї дати, передбачає аналогічний припис), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 205 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України у редакції, чинній з вказаної дати) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (див. близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 42, 66), від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17).
		37.         З огляду на наведене апеляційний суд дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України у редакції, чинній на час постановлення оскарженої ухвали.
		38.         За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		39.         Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 вказаної Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine» від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, § 33).
		40.         Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за несвоєчасне надання копій судових рішень є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити юридичну визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.
		41.         Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, а також встановленням у законі можливості звернення до держави з позовом про відшкодування шкоди, зокрема, завданої протиправною бездіяльністю суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 51-52), від 13 березня 2019 року у справі № 462/32/17, від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17).
		(1.2) Щодо дотримання судами принципу змагальності сторін
		42.         У касаційній скарзі позивачка вказує, що суди першої й апеляційної інстанцій порушили принцип змагальності сторін, оскільки без заперечень відповідача спростували аргументи позову.
		43.         Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша-третя статті 10 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій).
		44.         Відповідно до частини першої статті 128 ЦПК України у зазначеній редакції після одержання копій ухвали про відкриття провадження у справі і позовної заяви відповідач мав право подати суду письмове заперечення проти позову із зазначенням доказів, що підтверджують його заперечення. Так само особи, які беруть участь у справі, мали право протягом строку, встановленого апеляційним судом, подати заперечення на апеляційну скаргу (частина перша статті 298 ЦПК України у тій же редакції).
		45.         Небажання сторони реалізувати її процесуальні права не позбавляє суд обов`язку здійснити справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 1 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій).
		46.         Згідно з частиною першою статті 61 ЦПК України у зазначеній редакції кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків наявності підстав звільнення від доказування, встановлених статтею 61 цього кодексу.
		47.         Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення (частини перша та друга статті 212 ЦПК України у тій же редакції).
		48.         Отже, суд, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням наявні докази, зобов`язаний вирішити справу відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 8 зазначеного кодексу), зокрема закрити провадження у справі за наявності для цього визначених процесуальним законом підстав (стаття 205 ЦПК України у вказаній редакції). Відсутність заперечень відповідача проти позову й апеляційної скарги не звільняє суд від обов`язку перевірити, чи належить спір до його юрисдикції, а у разі такої належності - від обов`язку оцінити зібрані докази. Тому ухвалення судового рішення про закриття провадження чи про відмову у задоволенні позову у справі, в якій відсутні заперечення відповідача, не є порушенням принципу змагальності. Більше того, у цій справі, постановляючи ухвалу про закриття провадження, суд апеляційної інстанції правильно не оцінював доводи позивача стосовно суті спору.
		(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		49.         Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України).
		50.         Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 410 ЦПК України).
		51.         Відповідно до викладених вище висновків Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою, а ухвала суду апеляційної інстанції - по суті правильним і законним судовим рішенням. Тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 14 вересня 2017 року - без змін.
		Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду 
		П О С Т А Н О В И Л А :
		1.    Касаційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		2.    Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 14 вересня 2017 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:Н. О. АнтонюкО. Р. Кібенко Т. О. АнцуповаЛ. М. Лобойко С. В. БакулінаН. П. Лященко В. В. БританчукО. Б. Прокопенко Ю. Л. ВласовЛ. І. Рогач М. І. ГрицівО. М. Ситнік В. І. ДанішевськаО. С. Ткачук Ж. М. ЄленінаВ. Ю. Уркевич О. С. ЗолотніковО. Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...