Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 553/998/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: 08.11.2019. Зареєстровано: 08.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 12.11.2019.
Дата набрання законної сили: 07.11.2019
Номер судового провадження: 22-ц/814/2373/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Справа № 553/998/19  Номер провадження 22-ц/814/2373/19Головуючий у 1-й інстанції Васильєва Л. М.  Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		07 листопада 2019 року м. Полтава
		 
		 
		Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Панченко О.О., Пікуль В.П., при секретарі судового засідання: Ряднини І.В., -
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою  ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 29 липня 2019 року (ухвалене суддею Васильєвою Л.М., відомості щодо дати виготовлення повного тексту судового рішення відсутні) у справі за позовом  ОСОБА_1 до Головного управління Державного казначейства в Полтавській області, Управління служби безпеки України в Полтавській області про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним арештом майна, скасування арешту на майно,-
		В С Т А Н О В И В :
		У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до судуз позовною заявою до Головного управління Державного казначейства в Полтавській області, Управління служби безпеки України в Полтавській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягнення позивача до кримінальної відповідальності та незаконним арештом належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_1 , заподіяної Управлінням служби безпеки України в Полтавській області у розмірі 500 000 грн., скасування арешту на майно. В обгрунтування позовних вимог зазначив, що він є співвласником квартири квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 19.08.1998. В 2018 році він звернувся до приватного нотаріуса з метою оформлення заповіту та дізнався, що належна йому квартира знаходиться під арештом згідно постанови УСБУ в Полтавській області. Зазначені обставини потягли за собою загострення у нього хронічних хвороб, він зазнав тяжких моральних страждань, перебування його нерухомого майна під арештом перешкоджають жити повноцінним життям, він оцінює спричинену йому моральну шкоду у розмірі 500 000 грн., яку просив стягнути з відповідача, Державного казначейства України на його користь. Просив також скасувати арешт на квартиру.
		Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 29 липня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , що накладений на підставі постанови б/н від 14.06.2001 УСБУ в Полтавській області.
		У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
		Витрати по справі компенсовано за рахунок держави.
		З рішенням суду не погодився ОСОБА_1 та подав на нього апеляційну скаргу, в якій прохає рішення Київського районного суду м. Полтави від 29 липня 2019 року скасувати і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, та таким що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, так як судом неповно з`ясовано обставини, що мають істотне значення для справи.
		Зокрема, вказує, що судом першої інстанції не взята до уваги та обставина, що квартира належить трьом громадянам: позивачу ОСОБА_1 , його дружині ОСОБА_2 , яка є інвалідом ІІІ групи, а також їх сину ОСОБА_3 (учаснику бойових дій), якому на час арешту квартири було 12 років, а не лише ОСОБА_1 , а тому вважає, що суд повинен був зняти арешт з квартири, яка належить трьом громадянам України. Крім того вказує, що судом необгрунтовано було відмовлено у прийнятті доказів, а саме: допиті свідків ОСОБА_4 ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які мали засвідчити душевні страждання позивача від протиправних дій відповідачів та нанесення йому моральної шкоди. Апелянт вважає, що при дослідженні доказів про нанесення позивачу моральної шкоди була досліджена судом неповно, що призвело до винесення незаконного рішення.
		Від відповідача по справі Управління служби безпеки України в Полтавській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останні підтримуючи рішення суду першої інстанції прохали апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Полтави від 29 липня 2019 року залишити без змін.
		Судове засідання в суді апеляційної інстанції проводилося в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. На момент розгляду справи був присутній апелянт, інші особи будучи належним чином та завчасно повідомленими про час і місце слухання справи в судове засідання не зявилися.
		Колегія суддів не знайшла підстав для задоволення клопотання представника відповідача про перенесення розгляду справи, оскільки зважаючи на позицію апелянта, який заперечував проти перенесення, право останнього на розгляд справи у передбачені законом строки будуть порушені. При цьому колегією суддів взято до уваги той факт, що Управлінню служби безпеки України в Полтавській області, як стороні про справі було забезпечено повна можливість на використання своїх процесуальних прав, якими вони скористалися.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить до висновку, що скарга  підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
		У відповідності з ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. 
		Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		Відповідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
		Згідно п.п.3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції,що згідно свідоцтва про право власності на житло НОМЕР_2 від 13.08.1998 року, квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної, спільної сумісної власності гр. ОСОБА_2 , та членам її сімї: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 .
		Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на квартиру АДРЕСА_1 накладений арешт на підставі постанови б/н від 14.06.2001 УСБУ в Полтавській області.
		Як зазначено позивачем та відповідачем, УСБУ в Полтавській області, арешт на спірну квартиру був накладений під час розслідування кримінальної справи стосовно колишнього голови Полтавської обласної профспілки «Солідарність» ОСОБА_1 по факту нецільового використання бюджетних коштів за ознаками злочину, передбачено ч. 2 ст. 80-3 КК України.
		Дана кримінальна справа була порушена 14 червня 2001 року т.в.о. начальника спецпідрозділу по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю УСБУ в Полтавській області стосовно голови Полтавської обласної профспілки «Солідарність» ОСОБА_1 по факту нецільового використання бюджетних коштів за ознаками злочину, передбачено ч. 2 ст. 80-3 КК України.
		Постановою слідчого СВ УСБУ в Полтавській області від 14 серпня 2001 року кримінальну справу №141 стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 закрито за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ст. 80-3 ч.2 КК України. При цьому питання про зняття, накладеного під час розслідування, арешту на належну позивачу квартиру, не вирішено.
		Про порушення свого права власності позивач дізнався у восени 2018 року коли мав намір вирішити питання у нотаріуса про оформлення заповіту. 
		Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що оскільки при закритті кримінальної справи слідчий не виконав вимог КПК України не скасував арешт на спірну квартиру, а в іншому порядку його скасувати на даний не вбачається можливим, тому суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині скасування арешту на спірну квартиру.
		Разом з цим місцевий суд зазначив, що оскільки факту притягнення позивача до кримінальної відповідальності не знайшов свого підтвердження, останній не знав про накладення арешту на майно в рамках цієї кримінальної справи, а взнав про це лише у 2018 році, а тому посилання позивача на те, що він протягом 17 років страждав від того, що на його майно накладений арешт спростовуються його ж позовною заявою. З цих підстав, суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення на користь позивача 500 000 грн моральної шкоди заподіяної незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності та незаконним накладенням арешту на майно.
		Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції в цілому правильно встановив обставини справи та визначив юридичну природу спірних правовідносин. 
		Проте, висновки суду проведені за результатами оцінці доводів позивача та доказів наданих останнім на їх підтвердження, не в повній мірі відповідаються фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного застосування вимог закону і як результат до невірного вирішення справи. 
		Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
		За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
		У справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є, як дії одного з відповідачів по незаконному притягненню до кримінальної відповідальності і незаконному накладенню арешту, так і протиправна бездіяльність слідчого в частині невиконання процесуальних вимог при закриті кримінальної справи, що призвело до порушення прав позивача, а тому при вирішенні позову слід керуватися, як ч.ч.1,6 ст. 1176 ЦК України і Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та і положеннями ст. 1174 ЦК України.
		 
		Частинами 1-2 ст. 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
		Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
		Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон №266/94-ВР) передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
		Частиною другою статті 1 вказаного Закону встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону №266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
		Отже, чинним законодавством чітко визначено підстави та порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги. Вказані висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року (справа № 383/596/15).
		 
		Статтею 4 Закону № 266/94-ВР встановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
		Відповідно до частин другої та третьої статті 13 Закону №266/94-ВР розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		 
		Враховуючи встановлені обставини справи, зокрема той факт, що кримінальна справа була порушена відносно позивача, тобто саме останній на підставі зібраних матеріалів визнавався особою, яка вчинила злочин передбачений ч. 2 ст. 80-3 КК України, а в подальшому кримінальна справа була закрита за відсутністю в його діях складу злочину, положення зазначеного вище закону розповсюджуються на спірні правовідносини та дають право позивачу на заявлення вимог про відшкодування моральної шкоди. При цьому факт закриття справи з вказаних підстав автоматично вказує на незаконність арешту накладеного на власність позивача під час розслідування справи.
		 
		При здійсненні даних висновків, колегія суддів, виходила з того, що факт порушення кримінальної справи відносно певної особи, є тотожним з повідомленням особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, оскільки в обох випадках особі вказується на наявність в її діях складу певного злочину, тобто наявність підстав для притягнення останньої до кримінальної відповідальності.
		З огляду на викладене висновки суду першої інстанції, щодо відсутності підстав для застосування вказаних положень закону, оскільки відсутні факти незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності та незаконного накладення арешту на майно останнього, є необгрунтованим та такими, що не ґрунтуються на положеннях закону.
		Беручи до уваги доводи позивача, тривалість перебування останнього під слідством, вимоги закону, якими врегульовано розмір моральної шкоди та розмір мінімальної заробітної плати на момент постановлення рішення, на думку колегії судді, розмір моральної шкоди завданої позивачу незаконним притягненням до кримінальної відповідальності і незаконним арештом майна, становить 8346 (4173х2) грн.
		За змістом ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		Згідно частини 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Відповідно до ст.ст. 317, 319, 321 ЦК України власникові належить права володіння, користуваня та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмеєений у його здісненні.
		 
		Згідно ч. 6 ст.1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
		Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
		Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Враховуючи встановлені обставини справи, наведені вище вимоги закону, доведеність факту бездіяльності слідчого СВ Управління служби безпеки України в Полтавській області при закритті кримінальної справи, яка виразилася у не знятті накладеного під час слідства арешту, допущення внаслідок вказаних дій порушення права власності відповідача, зокрема права вільного користування та розпорядження своїм майном, вимоги позивача в частині стягнення моральної шкоди завданої даними діями також в цілому є обґрунтованими та підлягають до часткового задоволення.
		Суд першої інстанції, не дивлячись на доводи позивача, вказані обставини залишив поза увагою, що відповідно вплинуло на повноту та об`єктивність розгляду справи.
		Беручи до уваги доводи позивача, тривалість обмеження його прав діями відповідача, характер даних обмежень та їх вплив на право позивача, характер душевних страждань, яких зазнав позивач, на думку колегії судді, розмір моральної шкоди завданої позивачу бездіяльність слідчого СВ УСБУ в Полтавській області, становить 10 000 грн. Доводи позивача, що даний розмір становить близько 500 000 грн. є необгрунтованими, та не підтвердженими в повному обсязі, а тому взяті до уваги лише частково.
		Статтями 391 ЦК України, передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		Відповідно до роз`яснень, викладених у п.2 та п.8 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ№5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» від 03 червня 2016 року, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном,що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
		Матеріалами справи встановлено, що арешт на майно позивача був накладений  в період розслідування кримінальної справи  за ст. 80-3 КК України  1960 року,  а міра покарання за вказаною статтею передбачала конфіскацію майна, відповідно до  ч.2 ст.125  КПК України  (в редакції 1960 року)  накладення арешту на майно    було обов`язком слідчого, тому підстави вважати, що арешт був накладений незаконно, відсутні.
		Частиною 4 ст. 126 КПК України (в редакції 1960 року) було передбачено, що накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.
		Статтею 214 КПК України (в редакції 1960 року) передбачалось, що слідчий закриває справу мотивованою постановою, в якій, крім даних, передбачених у статті 130 цього Кодексу, зазначає: відомості про особу обвинуваченого, суть справи, підстави для закриття справи, рішення про скасування запобіжного заходу і заходів по забезпеченню цивільного позову та можливої конфіскації майна, а також рішення в питанні про речові докази відповідно до статті 81 цього Кодексу.
		За змістом ч.3 ст.174 КПК, у разі закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування одночасно з винесенням відповідної постанови прокурор зобов`язаний скасувати арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації. Зазначена норма процесуального права є аналогічною наведеній у ч.1 ст.214 КПК 1960 року. 
		 
		Однак, закриваючи кримінальну справу слідчий не скасував арешт на квартиру, що належить позивачеві. На даний час у звязку з закриттям кримінальної справи та її знищенням, можливості скасувати накладений арешт в порядку кримінального судочинства є неможливим.
		За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про скасування арешту на спірну квартиру.
		Разом з цим, колегія суддів, погоджується з доводами апелянта, що судом неправильно викладено резолютивну частину рішення, щодо даної вимоги, оскільки квартира належить на праві власності не лише позивачу, а й членам його сім`ї, а тому скасуваня арешту лише щодо частки належної позивачу, не поновить прав інших осіб та не буде відповідати вимогам закону. 
		За таких обставин рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає уточненню, а в цілому скасуванню з постановленням нового рішення.
		Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Київського районного суду м. Полтави від 29 липня 2019 року, з ухваленням нового рішення. 
		Керуючись ст. 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд,-
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
		Рішення Київського районного суду м. Полтави від 29 липня 2019 року - скасувати.
		Постановити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Головного управління Державного казначейства в Полтавській області, Управління СБУ в Полтавській області про відшкодування моральної шкоди заподіяної незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним арештом майна, скасування арешту на майно - задовольнити частково.
		Стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та у зв`язку з незаконним арештом майна у розмірі 18346 (вісімнадцять тисяч триста сорок шість) гривень.
		Скасувати арешт на квартиру АДРЕСА_1 , що накладений на підставі постанови б/н від 14.01.201 року уповноваженою особою Управління СБУ в Полтавській області.
		 
		В іншій частині позовних вимог відмовити.
		 
		Повний текст постанови виготовлено 07 листопада 2019 року.
		 
		Головуючий суддя : ___________________ Г.Л. Карпушин
		 
		 
		 
		Судді: ________________ О.О. Панченко _________________ В.П. Пікуль

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...