Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 204/4433/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди; Спори про відшкодування шкоди фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення.
Надіслано для оприлюднення: 08.11.2019. Зареєстровано: 09.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 11.11.2019.
Дата набрання законної сили: 05.11.2019
Номер судового провадження: 22-ц/803/4025/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Провадження № 22-ц/803/4025/19 Справа № 204/4433/18   Суддя у 1-й інстанції - Самсонова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		05 листопада 2019 року                                м. Дніпро
		 
		Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
		головуючого судді  Свистунової О.В.     
		суддів  Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.
		за участю секретаря  Гулієва М.І.о.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу 
		за апеляційноюскаргою ОСОБА_1 
		на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 січня 2019 року 
		по цивільнійсправі запозовом ОСОБА_1 до Державної установи Дніпровська установа виконання покарань (№4), Державної казначейської служби України, третя особа  Міністерство юстиції України, про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок тримання в умовах, що принижує гідність, поводження в порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 
		В С Т А Н О В И Л А:
		   У червні 2018 року позивач звернувся до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська з даною позовною заявою, в якій просив стягнути з казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання в безспірному порядку з відповідного рахунку, відкритого в Державній казначейській службі України, в рахунок відшкодування моральної шкоди на його користь 170000,00 гривень моральної шкоди, заподіяної у наслідок тримання в умовах Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», що принижує гідність, поводження в порушення статті 3 Конвенції. 
		   В обґрунтування своїх позовних вимог вказав на те, що 29 березня 2013 року його було поміщено до Дніпропетровської установи виконання покарань (№4), у якій він утримувався до 15.11.2016 року, тобто більше ніж 3 (три) роки 7 (сім) місяців. Під час довготривалого тримання під вартою він утримувався в камерах № 694, 692, 688, 667, 651, 666, 685, 664, 654, 657, 664, 1015, 1035, 124. За матеріально-побутовими та санітарними умовами тримання у вище зазначених камерах були дуже схожі, і були такими, що принижували честь та гідність позивача, камери 1015, 1035, 124 були більші за розміром, ніж усі попередні. Частину дня він тримався під вартою разом з іншими особами у камері розмірами 1,90 на 3,70 кв.м., загальна площа камери становила близько 7,7 кв.м., включаючи площу, яку займали меблі і інше устаткування. Спальне місце було розмірами 1,8 м на 50 см, мало спинки з обох кінців. Від тривалого використання м`яка начинка матраців ущільнена по їх краях, що фактично не дозволяє використовувати матраци за їх призначенням. Ліжко було виготовлено з залізних «струн», що у свою чергу призводило до фізичного болю при тривалому знаходженні на них, унаслідок чого він був змушений періодично вставати з ліжка навіть вночі і не міг нормально спати. В камері майже не було доступу денного світла і свіжого повітря, при цьому електричне освітлення було тьмяним, а примусової вентиляції не було. На вікнах були ґрати, що ще більше перешкоджало доступу природного освітлення. Повітря було вологе, а вентиляція камери була недостатньою. Камера не провітрюється, вікна в камері не відкриваються. При цьому, його співкамерники постійно палили цигарки, в результаті в камері стояли клуби тютюнового диму і позивач був змушений бути пасивним курцем. Туалет не був відокремлений від житлового приміщення камери і часто забивався. У камері був відчутний запах екскрементів. Для того, щоб запобігти розповсюдженню неприємних запахів, позивачем було зроблено накриття для туалету («грушу»). Проте, його було вилучено адміністрацією СІЗО. Так само, без будь-якої видимої причини, адміністрація СІЗО вилучала деякі речі, включаючи їжу, телевізійну антену та мотузку, без якої було неможливо відкрити вікно. Як наслідок, доступ до інформації із зовнішнього світу було вкрай обмежено. Крім того, він не міг відкривати вікно, щоб провітрювати приміщення від запахів з туалету. Камери знаходились в антисанітарних умовах. Стіни покриває цвіль. В камері мешкали миші, клопи, воші, павуки, таргани. Незважаючи на його неодноразові скарги в усній та письмовій формі, ніяких заходів по їх виведенню адміністрацією не вжито. В камері відсутні необхідні санітарні зручності. Унітазна чаша не обладнана зливним бачком, а слабий напір води не дозволяє змити нечистоти в каналізацію. Унітазна чаша вмурована в кутку камери на узвишші 40 сантиметрів від рівня підлоги і нічим не відгороджена від житлової зони, до того ж, в 70 сантиметрах від найближчого ліжка. Справляння природніх потреб відбувається на очах осіб, які перебувають в камері, що змушує користуватися туалетом як можна рідше, наслідком чого було порушення функціонування кишечнику, що призводило до болісних відчуттів в області шлунку. В камерах відсутня гаряча вода. Предмети першої необхідності і особистої гігієни, в тому числі туалетний папір, зубна щітка і паста, мило, не видаються. Постільна білизна взагалі не видавалась протягом перебування в слідчому ізоляторі, у випадку позивача - 3 роки 7 місяців. ОСОБА_2 видавались в порваному вигляді і всі в невипраних плямах. Харчування погане, їжа одноманітна. Якість її приготування дуже низька, нерідко використовуються зіпсовані продукти. У зв`язку з цим, їжа непридатна до вживання. Свіжі фрукти або овочі не видаються. ОСОБА_3 , картопля, цибуля, морква, надаються в мінімальній кількості тільки в супах. М`ясо не видається. Риба надається, але не більше 30 грам на добу на одного ув`язненого. Позивачу, як й іншим ув`язненим камери, надавалось право митися один раз на тиждень. При цьому, на прийняття душу відводиться 15 хвилин. Санітарно-гігієнічні умови в душі відсутні - на стінах наліт невідомого походження. Неодноразові усні скарги на вищевказане порушення умов утримання під вартою, висловлювання прокурору по нагляду за додержанням законності в місцях попереднього ув`язнення при прокурорських обходах та керівництва установи, були залишені без уваги і не призвели до покращення умов утримання. Всі вище перераховані умови були дуже добре відомі керівництву державної установи виконання покарань (№4), тому що в практиці Європейського суду з прав людини є непоодинокі висновки щодо признання умови тримання такими, що не відповідають вимогам ст. 3 Конвенції. Але керівництво не покращувало умови тримання позивача під вартою, лише посилалось на брак державного фінансування, отже є без заперечним фактом наявності бездіяльності органів державної влади їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Отже, враховуючи вище наведені обставини, він вважає, що достатньо для висновку, що умови тримання його в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» є такими, що принижує гідність, поводження в порушення статті 3 Конвенції, чим йому було спричинено моральну шкоду. Дана шкода відобразилася у фізичному болі та глибоких моральних стражданнях, протягом усього періоду тримання у різних камерах в умовах Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», які суперечили нормам національного законодавства та статті 3 Конвенції. Ці страждання проявилися в перенесеному позивачем довготривалому нервовому стресі, наслідки якого він відчуває і переносить в теперішній час, погіршення його самопочуття, різкі перепади настрою, депресії, безсоння, зміна звичайного комфортного для позивача способу життя. Враховуючи все вищевикладене, є очевидним висновок про заподіяння йому моральної шкоди, внаслідок тримання в умовах Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», що принижує гідність, поводження в порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Таку шкоду він оцінив в 170000,00 гривень, яку просив стягнути з казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України. 
		 
		   Рішенням Красногвардійськогорайонного судум.Дніпропетровська від09січня 2019року відмовлено у задоволенні позову.
		   
		   В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
		   Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи. Судове рішення є незаконним, необґрунтованим й таким, що ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. 
		 
		   Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		   Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		   Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		 
		   Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
		 
		   Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		   Статтею 264 ЦПК України передбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.
		 
		Судом при дослідженні матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 у період з 29 березня 2013 року по 15 листопада 2016 року утримувався під вартою в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», тобто загалом повних 3 роки і ще більше 7 місяців, що підтверджується листом Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» від 21.05.2018 року за № 3/15-92-18/к-89 (а.с.11).
		   Позивач вважає, що тримання його в умовахДержавної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» було таким, що принижує його гідність, а поводження з ним таким, що порушує статтю 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У зв`язку з вказаним, позивач звернувся до суду і просив стягнути з казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання в безспірному порядку з відповідного рахунку, відкритого в Державній казначейській службі України, в рахунок відшкодування моральної шкоди на його користь моральну шкоду, заподіяну у наслідок тримання в умовах Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», що принижує гідність, поводження в порушення статті 3 Конвенції, яку (шкоду) він визначив в розмірі 170000,00 гривень.
		   Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		   В Україні визнається і діє принцип верховенства права, що закріплено й в основному Законі України - Конституції, зокрема в статті 8.
		   Положеннями зазначеної статті також встановлено, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
		   Статтею 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		   Зокрема нормами частин 4 і 8 ст. 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.У разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України.
		   Так, відповідно до ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, на яку посилається позивач у своєму позові, нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
		   24 січня 1997 року Україна ратифікувала Європейську конвенцію про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, яка набрала чинності в Україні 01.09.1997 року. Вказаною конвенцією передбачено створення Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (далі «Комітет»). Комітет, шляхом здійснення інспекцій, перевіряє поводження з позбавленими волі особами з метою посилення, у разі необхідності, захисту таких осіб від катувань чи нелюдського або такого, що принижує їхню гідність, поводження чи покарання.
		   Європейським комітетом з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню було надано Україні рекомендаційні норми, згідно яких на одного ув`язненого в камері, призначеній для кількох ув`язнених, чи в приміщенні гуртожитку має припадати не менше 4 кв.м. площі.
		   Вказане також знайшло своє відображення у численних рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справах: «Невмержицький проти України» (Nevmerzhitsky v. Ukraine), № 54825/00, п. 66, ECHR 2005?II (витяги)); «Мельник проти України» (Melnik v. Ukraine), № 72286/01, п. 103, від 28 березня 2006 року, «Яковенко проти України» (Yakovenko v. Ukraine), № 15825/06, п. 84, від 25 жовтня 2007 року; «Двойних проти України», № 72277/01, п. 66, від 12 жовтня 2006 року); «Іглін проти України» (Iglin v. Ukraine),№ 39908/05 від 12.04.2012 року; «Давидов та інші проти України» (Davydov and Others v. Ukraine), № № 17674/02 і 39081/02 від 01 липня 2010 року; «Горбатенко проти України» (Gorbatenko v. Ukraine).
		   У вищевказаних рішеннях Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що оскільки заявники утримувалися в СІЗО в камерах, де на них припадало площі менше, ніж рекомендовано Україні Європейським комітетом з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, у зв`язку з браком особистого простору, було визнано наявність умов тримання заявників під вартою нелюдськими та такими, що принижують гідність. Отже, мало місце порушення статті 3 Конвенції.
		   При цьому, статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.
		   З огляду на вищевказане, колегія суддів приходитиь до висновку про те, що тримання в умовах Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» було таким, що принижує його гідність, поводження в порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
		   Проте, позивачем обрано не вірний спосіб захисту його порушених прав.
		   Як на підставу своїх позовних вимог, він посилається на положення ст. 56 Конституції України, згідно якої кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		   Аналогічне положення закріплене також у статтях 1173, 1174 ЦК України, які закріплюють, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, а також їх посадовими чи службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів чи посадових осіб.
		   До суб`єктів відповідальності згідно з нормами статей 1173, 1174 ЦК України належать органи державної влади і управління, які реалізують надані державою функції та повноваження у сфері управління, їх виконавчі органи, посадові або службові особи вказаних державних органів. Основними ознаками органів державної влади є: органи держаної влади є складовою частиною апарату (механізму) держави, уповноважені на здійснення завдань і функцій держави, наділені повноваженнями від імені держави (державно-владними повноваженнями). Наявність державно-владних повноважень відокремлює органи державної влади від інших державних установ, які також утворюються державою для здійснення завдань і функцій держави, але на відміну від органів державної влади не наділяються владними повноваженнями. Органи державної влади є складовою частиною державного апарату - системи органів та осіб, які наділяються певними правами та обов`язками щодо реалізації державної влади.
		   У пункті 10-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, судам роз`яснено, що норми ст. 56 Конституції України не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб.
		   Так, Державна установа «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» (ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14316882) є юридичною особою та за організаційно-правовою формою є державною організацією (установою, закладом).
		   Державні організації (установи, заклади) на відміну від державного органу не мають державно-владних повноважень, не виступають від імені держави та виступають частиною механізму, а не апарату держави. Державна організація - це створений державою колектив працівників чи службовців, що характеризується організаційною єдністю, а також наявністю нормативно-визначених повноважень в одній зі сфер суспільних відносин.
		   Отже, з аналізу вищевикладеного випливає, що Державна установа «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», в умовах якої позивач тримався під вартою у період з 29 березня 2013 року по 15 листопада 2016 року, не є органом державної влади або органом місцевого самоврядування, а отже очевидним є висновок про те, що норми ст. 56 Конституції України та відповідно і статей 1173, 1174 ЦК України в даному випадку застосуванню не підлягають та такий спосіб захисту обраний позивачем помилково.
		   Висновкисуду першої інстанціївідповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
		Доводи апеляційної скаргивисновків суду не спростовують, на законність судовогорішення не впливають.
		 
		   Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішеннязазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
		   Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень,підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п`ята статті 263 ЦПК України).
		   Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. 
		Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. 
		Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що правових підстав для його скасування немає, а тому доводи апеляційної скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
		Судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.
		 
		Керуючись ст.ст. 259,268,374,375,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів,  
		 
		П О С Т А Н О В И Л А : 
		 
		 
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1  залишити без задоволення.
		Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 січня 2019 року  залишити без змін.
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
		 
		 
		 
		   Головуючий О.В. Свистунова
		 
		   Судді: Т.П.Красвітна
		 
		       І.А. Єлізаренко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...