Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/17287/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо.
Надіслано для оприлюднення: 08.11.2019. Зареєстровано: 10.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 11.11.2019.
Дата набрання законної сили: 05.02.2020
Результат оскарження 05.02.2020 Шостий апеляційний адміністративний суд: залишено судове рішення без змін
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		м. Київ
		06 листопада 2019 року                                       № 826/17287/18
		 
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Чудак О.М., суддів Пащенка К.С., Шейко Т.І., за участю секретаря судового засідання Лисун А.А., представника позивача Сименюк О.Г. , представника відповідача Колосюка С.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Національного банку України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,
		 
		встановив:
		 
		ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Національного банку України про:
		- визнання відмови Національного банку України у наданні публічної інформації на запит позивача, - протиправною;
		- зобов`язання Національний банк України надати позивачу повну інформацію на запит, а саме: копію штатного розпису з детальним зазначенням розмірів посадових окладів та всіх наявних надбавок до посадових окладів щодо співробітників центрального офісу Національного банку України.
		В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що тягар доведення того, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації, а відповідач є належним розпорядником запитуваної інформації.
		На переконання позивача, той факт, що запитувана інформація відноситься до службової на підставі Переліку інформації з обмеженим доступом, що не належить до державної таємниці, у системі Національного банку України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14.08.2008 №246, не може бути підставою для безумовної відмови у наданні запитуваної інформації, в той час як така інформація не може вважатися службовою згідно з вимогами частини першої статті 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
		Також позивач наголошує на тому, що публічна інформація про фізичних та юридичних осіб, котрі одержали державне та комунальне майно у власність чи користування, про розмір оплати праці та інших виплат з бюджетів усіх рівнів, не є інформацією з обмеженим доступом.
		Позивач зазначає і про те, що відповідач у своїй відмові не довів, що зазначену інформацію дійсно можна віднести до категорії службової. В такому випадку немає підстав для застосування «трискладового тесту», який застосовується до обмеженої у доступі інформації. Доступ до публічної інформації є відкритим за законом (стаття 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації»), а застосування «трискладового тесту» можливе лише за умови доведеності того факту, що запитувана інформація за законом, а не переліком є службовою, чого відповідач не довів.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.10.2018 позовну заяву ОСОБА_2 прийнято до розгляду та у справі відкрито провадження. 
		В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просила задовольнити позов у повному обсязі.
		Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував вказавши про дотримання порядку віднесення постановою Правління Національного банку України  запитуваної інформації до інформації з обмеженим доступом, а також її обов`язковість. При цьому оплата праці працівників Національного банку України не здійснюється за рахунок Державного бюджету України.
		Водночас, представник Національного банку України посилається на те, що законодавство України чітко визначає обсяг інформації, яка стосується розміру оплати праці осіб, уповноважених на виконання функцій держави, та яку не може бути віднесено до інформації з обмеженим доступом. У такий спосіб законодавець визначив розумний баланс між: забезпеченням доступу до публічної інформації та дотриманням прав осіб, уповноважених на виконання функцій держави, на захист їх персональних даних; між законом, який гарантує доступ до інформації (Закон Україні «Про доступ до публічної інформації») та законом, який його обмежує (Закон України «Про захист персональних даних»).
		Представник відповідача наголошує на тому, що використовуючи штатний розпис Національного банку України та відкриті джерела інформації, наприклад, структуру Національного банку України, розміщену на його офіційному сайті, можна визначити розмір заробітної плати конкретних службовців Національного банку України. Тобто, ці службовці можуть бути конкретно ідентифіковані. Розголошення такої інформації може завдати істотної шкоди інтересам працівників Національного банку України, оскільки поширення інформації, з якої встановлюється матеріальний стан особи, становитиме серйозне втручання у приватність такої особи, що є персональними даними особи згідно з вимогами статей 2, 14 Закону України «Про захист персональних даних» та враховуючи рішення Конституційного суду України від 20.01.2012 №2-рп/2012.
		Таким чином, представник Національного банку України стверджує, що інформація, яку вимагає надати позивач: є конфіденційною, вона відома лише обмеженому колу осіб, які отримали до неї доступ внаслідок виконання своїх службових або професійних обов`язків. Надання зазначеної інформації на запит призведе до її публічного розголошення та поширення на невизначене коло осіб; розголошення інформації може завдати істотної шкоди інтересам працівників Національного банку України, порушує їх права на захист персональних даних; шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
		Дотримання інтересів суспільства, на думку представника відповідача, забезпечується статтями 9 та 10 Закону України «Про Національний банк України», згідно з якими Рада Національного банку України, члени якої призначаються Верховною Радою України та Президентом України: затверджує щорічно до 15 вересня поточного року кошторис витрат Національного банку України на наступний рік; розглядає аудиторський звіт та затверджує до 30 квітня наступного за звітним року річну фінансову звітність Національного банку України, звіт про виконання кошторису адміністративних витрат Національного банку України; оприлюднює затверджену Радою Національного банку України річну фінансову звітність Національного банку України на сторінках офіційного Інтернет-представництва Національного банку України.
		Крім того, представник Національного банку України зазначає, що інформація, яку вимагає надати позивач, не відноситься до публічної інформації, оскільки стосується не питання розпорядження бюджетними коштами (розміру видатків Національного банку України на оплату праці), а штатного розпису, який містить назви структурних розділів, посад та посадових окладів працівників Національного банку України.
		У відповіді на відзив позивач стверджує, що запитувана інформація взагалі не належить до службової інформації на підставі наступних обставин: запитувана інформація стосується використання бюджетних (державних) коштів; зазначена інформація за своїм змістом не відповідає жодній з ознак службової інформації, зазначених в частині першій статті 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки це не внутрішньовідомчий документ, не розробка напрямку діяльності, і в часі рішення про затвердження окладів вже прийняте.
		Що стосується позиції відповідача, що зазначений Перелік інформації з обмеженим доступом, що не належить до державної таємниці, у системі Національного банку України носить обов`язковий, а не рекомендаційний характер, то позивач вважає, що зазначена позиція є хибною, оскільки Перелік є лише орієнтиром щодо інформації, доступ до якої може бути обмежено.
		Проти доводів відповідача, що оплата праці працівників Національного банку України не здійснюється за рахунок Державного бюджету України, позивач заперечує, оскільки всі гроші, що є в Національного банку України - це державні кошти, а власних недержавних коштів у Національного банку України немає.
		Також позивач зазначає про те, що штатний розпис не передбачає зазначення персональних даних осіб, які займають відповідні посади за цим штатним розписом, а тому посилання відповідача на втручання у приватність, на думку позивача, є недоречним.
		Позивач вказує і на те, що запитувана інформація являється публічною, і в разі, якщо вона міститься у кількох документах, то відповідач може зібрати її (це не потребує жодних інтелектуальних зусиль) і така інформація відповідає критерію «відображеності і задокументованості» в повному обсязі.
		У свою чергу, у  запереченнях на відповідь на відзив на позовну заяву представник відповідача відмічає, що штатний розпис це документ, який стосується внутрівідомчої діяльності Національного банку України і застосування «трискладового тесту» до штатного розпису обґрунтовано у листі від 06.07.2018 №17-0008/37080.
		Щодо оплати праці працівників Національного банку України за рахунок коштів Державного бюджету України, представник відповідача зазначив, що позивач ототожнює бюджетні кошти з державними, а виплату заробітної плати з інформацією, яка міститься у штатному розписі, тобто, позивач у такий спосіб безпідставно розширює сферу застосування Закону України «Про доступ до публічної інформації».
		Водночас, представник Національного банку України посилається на те, що постійна частина заробітної плати - гарантована працівникові грошова сума при виконанні норм праці (тарифна ставка або оклад), в той час як змінна частина заробітної плати виключає виплати, які можуть мати стимулюючий та компенсаційний характер, тобто інформація щодо розмірів надбавок не є сталою, постійно змінюється, міститься не в одному, а у багатьох актах Національного банку України, таких, що носять груповий або індивідуальний характер, у зв`язку з чим представник відповідача вважає безпідставним твердження позивача, що збирання такої інформації не потребує додаткових зусиль.
		Отже суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.
		27.06.2018 позивач звернувся до відповідача з запитом на публічну інформацію №2/ДОК-НБУ/ШТ-РЗП (т. 1 а.с. 14), в якому просив надати на його електронну та поштову адреси копію штатного розпису з детальним зазначенням розмірів посадових окладів та всіх наявних надбавок до посадових окладів щодо співробітників центрального офісу Національного банку України.
		За результатами розгляду такого запиту, відповідач листом від 06.07.2018 №17-0008/37080 (т. 1 а.с. 15-17) повідомив позивачу, що відповідно до статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та вимог розпорядчих документів Національного банку України штатні розписи центрального апарату Національного банку України та переліки змін до них відносяться до інформації з обмеженим доступом. Таке обмеження здійснено не окремою службовою особою, зокрема, ОСОБА_3 (підписант листа), а постановою Правління Національного банку України від 14.08.2008 №246 (зі змінами), якою затверджено Перелік інформації з обмеженим доступом, що не належить до державної таємниці, у системі Національного банку України (далі - Перелік). Штатні розписи центрального апарату віднесено вказаним Переліком до службової інформації, відповідно, окрему інформацію, витяги із штатного розпису надавати немає підстав.
		Також у листі зазначено, що у частині четвертій статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не розшифровується поняття «мотивована підстава відмови», не наводиться перелік інформації, що має бути включений до цього поняття, та не зобов`язано наводити детальний опис застосування «трискладового тесту», однак під час розгляду запиту відповідачем, як розпорядником інформації, застосовано такий тест відповідно до частини другої статті 6 названого Закону, про що свідчать такі обставини:
		ця інформація є конфіденційною, вона є відомою лише обмеженому колу осіб, які отримали до неї доступ внаслідок виконання своїх службових або професійних обов`язків. Надання зазначеної інформації на запит призведе до її публічного розголошення та поширення на невизначене коло осіб;
		розголошення інформації може завдати істотної шкоди інтересам працівників НБУ, оскільки поширення інформації, з якої встановлюється матеріальний стан особи, становитиме серйозне втручання у приватність такої особи, що є персональними даними особи згідно з вимогами статей 2, 14 Закону України «Про захист персональних даних» та враховуючи рішення Конституційного Суду України від 20.01.2012 №2-рп/2012;
		із запиту не вбачається високого суспільного інтересу в отриманні інформації, тому шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
		Таким чином, керуючись частиною першою статті 6 та статтею 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та Переліком, інформація, що відображена у штатних розписах, є інформацією з обмеженим доступом та може бути надана лише на підставі відповідного рішення суду.
		При цьому вказано, що стосується положень статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», де зазначено про те, що не може бути обмежено поступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, то такі вимоги на Національний банк України не розповсюджуються, оскільки згідно з статтею 4 Закону України «Про Національний банк України», Національний банк України є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних коштів, а отже не є бюджетною установою та не розпоряджається бюджетними коштами.
		Враховуючи наведене, у зв`язку з відсутністю підстав відповідач відмовив позивачу у наданні копії штатного розпису центрального апарату Національного банку України.
		Не погоджуючись з такою відомою, позивач звернувся до суду з позовом.
		Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Статтею 40 Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
		Частиною першою статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» встановлено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
		Отже, визначальною ознакою публічної інформації є те, що це заздалегідь готовий, зафіксований на певному матеріальному носієві продукт, отриманий або створений суб`єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов`язків.
		Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти.
		Таким чином, Закон України «Про доступ до публічної інформації» не регулює відносин зі створення публічної інформації; предметом його регулювання є діяльність з приводу інформації, яка вже існує (створена, отримана, знаходиться у володінні) на момент виникнення конкретних інформаційних відносин з приводу неї. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.07.2019 у справі №359/6551/17 (адміністративне провадження № К/9901/51067/18).
		Водночас, згідно зі статтею 5 Закону України «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
		Статтею 20 зазначеного Закону визначено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
		Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація (частина перша статті 21 Закону України «Про інформацію»).
		Згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
		Таким чином, нормами законів України «Про доступ до публічної інформації» та «Про інформацію» передбачено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. До таких випадків закон відносить, зокрема, службову інформацію.
		Відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
		Відповідно до статті 7 названого Закону конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону. Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
		Отже, можливість віднесення інформації до конфіденційної, таємної чи службової не слід розуміти як єдину достатню підставу для обмеження доступу до конкретної інформації, що містить ознаки будь-якого із названих видів інформації.
		Запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1-3 частини другої статі 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
		Ці вимоги називають «трискладовим тестом», який повинна пройти публічна інформація для визначення її відкритою чи обмеженою. За умови додержання сукупності всіх трьох підстав може бути обмежено доступ до інформації.
		Таким чином, передумовою для встановлення відкритості чи обмеження інформації є застосовування до такої інформації «трискладового тесту».
		Суд звертає увагу на те, що положення частини другої статті 6 України «Про доступ до публічної інформації» передбачають вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу. Такий підхід ґрунтується на тому, що статтею 1 цього Закону закріплена презумпція відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмеженою лише у разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі «трискладового тесту».
		При цьому, відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою, тобто у відмові розпорядник інформації зобов`язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі, встановлені шляхом застосування «трискладового тесту». Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з наведених вище трьох підстав означає, що відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №9901/510/18 (провадження №11-840заі18).
		Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Отже, тягар доведення того, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації.
		Таким чином, відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник в листі вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини. Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18.07.2019 у справі №554/11837/14-а (адміністративне провадження №К/9901/1256/18).
		В той же час, за правилами статті 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація: 1) що міститься в документах суб`єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов`язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; 2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці. Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф «для службового користування». Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону. Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб`єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.
		Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №9901/510/18 (провадження №11-840заі18), нормами статті 9 названого Закону визначено коло інформації, яка відноситься до службової, та сукупність ознак, які дозволяють кваліфікувати таку інформацію як службову.
		Така інформація, зокрема: 1) має міститися в документах суб`єктів владних повноважень, якщо вони пов`язані з: а) розробкою напряму діяльності установи; б) здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади; в) процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; 2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці. До документів, які можуть містити таку інформацію, законодавець відносить, зокрема, доповідні записки, рекомендації, документи, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію.
		З наведеного випливає, що обмеження доступу до інформації допускається, якщо інформація належить до службової в розумінні пункту 1 частини першої статті 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та застосовуються в сукупності вимоги пунктів 1-3 частини другої статті 6 цього Закону. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2019 у справі №9901/478/18 (провадження №11-919заі18).
		Обґрунтовуючи віднесення запитуваної інформації до службової, відповідач посилається на Перелік інформації з обмеженим доступом, що не належить до державної таємниці, у системі Національного банку України.
		Дійсно, згідно з пунктами 5.35 та 5.36 розділу 5 «Службова інформація» Переліку інформації з обмеженим доступом, що не належить до державної таємниці, у системі Національного банку України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14.08.2008 №246, з наступними змінами (т. 1 а.с. 34-44), штатні розписи центрального апарату Національного банку України та переліки змін до них, нормативно-правові акти Національного банку України щодо схем посадових окладів (тарифних ставок) працівників Національного банку України мають гриф «Для службового користування. Літер «В».
		Отже, запитувану позивачем інформацію відповідно до постанови Правління Національного банку України віднесено до службової інформації.
		Проте, проаналізувавши вказаний Перелік у наведеній частині в контексті норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» та зазначених правових позицій Великої Палати Верховного Суду, суд вважає, що штатні розписи центрального апарату Національного банку України та переліки змін до них, нормативно-правові акти Національного банку України щодо схем посадових окладів (тарифних ставок) працівників Національного банку України не є службовою інформацією у розумінні пункту 1 частини першої статті 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки відповідачем не надано суду будь-яких доказів та не наведено відповідних доводів на підтвердження того, що такі документи пов`язані з: а) розробкою напряму діяльності установи; б) здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади; в) процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень.
		Крім того, такі документи не є доповідними записками, рекомендаціями або документами, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію.
		Частиною третьою статті 7 КАС України встановлено, що у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
		Відтак, в силу вимог частини третьої статті 7 КАС України, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу - Закон України «Про доступ до публічної інформації», з огляду на невідповідність Переліку зазначеному Закону.
		Разом з тим, відмовляючи у задоволенні запиту відповідач у листі послався на конфіденційність інформації - є відомою лише обмеженому колу осіб, які отримали до неї доступ внаслідок виконання своїх службових або професійних обов`язків, надання якої призведе до її публічного розголошення та поширення на невизначене коло осіб, та на те, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, а також зазначив, що із запиту не вбачається високого суспільного інтересу в отриманні інформації, тому шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
		Дійсно, суд погоджується з тим, що позивач не зазначив про наявність будь-якого суспільного інтересу у своєму запиті, натомість запитувана інформація за висновком суду не належить до службової в розумінні пункту 1 частини першої статті 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації», зважаючи на що, підстави для застосування в сукупності вимог пунктів 1-3 частини другої статті 6 цього Закону відсутні.
		Стосовно тверджень представника відповідача, що (1) запитувана інформація не є публічною, (2) інформація щодо розмірів надбавок не є сталою, постійно змінюється, міститься не в одному, а у багатьох актах Національного банку України, таких, що носять груповий або індивідуальний характер, а тому збирання такої інформації потребує додаткових зусиль, суд зазначає таке.
		По-перше, підставою для відмови було віднесення запитуваної інформації до службової, а не вказані представником відповідача обставини і саме в таких межах суд розглядає даний спір.
		По-друге, така інформація вже створена та знаходиться у володінні Національного банку України безвідносно до кількості актів, в яких вона міститься. Водночас, у такому випадку законодавцем передбачено чіткий порядок дій, а саме: у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту (частина четверта статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
		За таких обставин, суд не приймає зазначені представником відповідача доводи до уваги.
		Враховуючи викладене у сукупності, а також те, що запитувана у Національного банку України інформація не відноситься до службової, а отже й доступ до неї не може бути обмежено, суд вважає обґрунтованою позовну вимогу про визнання протиправною відмову Національного банку України у наданні публічної інформації на запит позивача, а тому наявні правові підстави для зобов`язання Національний банк України надати позивачу повну інформацію на його запит, а саме: копію штатного розпису з детальним зазначенням розмірів посадових окладів та всіх наявних надбавок до посадових окладів щодо співробітників центрального офісу Національного банку України.
		Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтується його заперечення, і не довів правомірності своїх дій.
		Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
		Поряд з цим, зміст принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, передбачений пунктом 4 частини третьої статті 2 КАС України, зобов`язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.
		З огляду на викладене, а також з метою ефективного, повного та належного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне захистити порушені права позивача шляхом визнання відмову Національного банку України у наданні публічної інформації на запит ОСОБА_2 від 27.06.2018 №2/ДОК-НБУ/ШТ-РЗП, викладену у листі від 06.07.2018 №17-0008/37080 протиправною та зобов`язання Національний банку України надати ОСОБА_2 повну інформацію на запит від 27.06.2018 №2/ДОК-НБУ/ШТ-РЗП, а саме: копію штатного розпису з детальним зазначенням розмірів посадових окладів та всіх наявних надбавок до посадових окладів щодо співробітників центрального офісу Національного банку України.
		Вирішуючи питання про розподіл відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, а згідно наявного у справі платіжного документа №235810052 від 25.09.2018 позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн, то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок відповідача.
		На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 72-77, 139, 241-246, 255 КАС України, суд
		 
		вирішив:
		 
		Адміністративний позов ОСОБА_2 задовольнити повністю.
		Визнати відмову Національного банку України у наданні публічної інформації на запит ОСОБА_2 від 27.06.2018 №2/ДОК-НБУ/ШТ-РЗП, викладену у листі від 06.07.2018 №17-0008/37080, - протиправною.
		Зобов`язати Національний банк України надати ОСОБА_2 повну інформацію на запит від 27.06.2018 №2/ДОК-НБУ/ШТ-РЗП, а саме: копію штатного розпису з детальним зазначенням розмірів посадових окладів та всіх наявних надбавок до посадових окладів щодо співробітників центрального офісу Національного банку України.
		Стягнути з Національного банку України на користь ОСОБА_2 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,80 грн (сімсот гривень вісімдесят копійок).
		Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Позивач - ОСОБА_2 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).
		Відповідач - Національний банк України (місцезнаходження юридичної особи: 01601, місто Київ, вулиця Інститутська, будинок 9; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 00032106).
		Повний текст рішення складено 07.11.2019.
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                                           О.М. Чудак
		 
		 
		Суддя                                                                                                                К.С. Пащенко
		 
		 
		Суддя                                                                                                                Т.І. Шейко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...