Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 586/1144/16-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них.
Надіслано для оприлюднення: 08.11.2019. Зареєстровано: 10.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 11.11.2019.
Дата набрання законної сили: 07.11.2019
Номер судового провадження: К/9901/45592/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		07 листопада 2019 року 
		Київ
		справа №586/1144/16-а
		адміністративне провадження №К/9901/45592/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача - Бучик А.Ю.,
		суддів - Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,
		розглянувши в порядку письмового провадження  касаційну скаргу Середино-Будського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області на постанову Середино-Будського районного суду Сумської області від 03 квітня 2017 року (суддя Теміров Ч.М.)  та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2017 року (колегія суддів: Бегунц А.О., Старостін В.В., Рєзнікова С.С.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Середино-Будського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -
		ВСТАНОВИВ:
		Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до суду з адміністративним позовом до Середино-Будського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області (далі-відповідач), в якому просила: визнати протиправними дії Середино-Будського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо відмови їй у поновлені виплати пенсії; зобов`язати Середино-Будське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Сумській області поновити їй виплату пенсії за вислугу років, починаючи з 01 грудня 2016 року.
		Постановою Середино-Будського районного суду Сумської області від 03 квітня 2017 року, залишеною без зміною ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2017 року,   адміністративний позов задоволено. 
		Не погоджуючись з судовими рішеннями, відповідач  подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні.  
		В обґрунтування касаційної скарги посилається на те,  посада викладача в музичній школі,   на якій працювала позивач не входить до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909 (далі - Перелік № 909), що відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду України у справі № 419/794/15-а.   Також посилається, що органи Пенсійного фонду звільнені від сплати судового збору, проте судами не враховано вказаних положень при розподілі судових витрат.
		Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 травня 2017 року відкрито касаційне провадження.
		Справу передано до Верховного Суду.
		У зв`язку із відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, ця справа розглядалася в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
		Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
		Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 01.08.1985  по 24.10.2010  та з 08.11.2010 по 30.11.2016  працювала на посаді викладача по класу фортепіано в Ямпільській дитячій музичній школі Сумської області, яка згідно зі Статутом, затвердженим 10.06.1999 року, та Статутом в новій редакції, затвердженим 11.11.2014, є початковим спеціалізованим мистецьким навчальним закладом (школою естетичного виховання), належить до системи позашкільної освіти і є початковою ланкою спеціальної мистецької освіти. З матеріалів пенсійної справи та трудової книжки вбачається, що ОСОБА_1 на посаді викладача по класу фортепіано працювала понад 25 років.
		25 жовтня 2010 року ОСОБА_1 було призначено пенсію за вислугу років як працівнику освіти.
		08 листопада 2010 року на підставі заяви позивача управлінням Середино-Будського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області винесено рішення про припинення виплати пенсії у зв`язку з виходом на роботу, після чого позивачу було припинено виплату пенсії.
		01 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до Середино-Будського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Сумській області з відповідною заявою про поновлення виплати пенсії за вислугу років.
		З листа Середино-Будського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Сумській області № 4411/03-10 від 16.12.2016 року вбачається, що ОСОБА_1 скасовано розпорядження про призначення пенсії від 03.11.2010 року, та прийняті рішення від 08.12.2016 року №10 про відмову в призначенні пенсії та №9 про відмову в поновлені пенсії за вислугу років згідно із ЗУ "Про пенсійне забезпечення", мотивуючи це відсутністю педагогічного стажу та тим, що Ямпільська дитяча музична школа входить до складу відділу культури і туризму, національностей та релігій Ямпільської РДА Сумської області та не є закладом освіти.
		Не погоджуючись з отриманою відмовою, позивач звернулася до суду з вказаним позовом.
		Приймаючи рішення суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд,  дійшов до висновку, що у позивачки наявний спеціальний педагогічний стаж, її посади відносяться до посад педагогічних працівників, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років.
		Колегія суддів, дослідивши спірні правовідносини, зазначає наступне.
		Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що право на пенсію мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років.
		Переліком № 909 (у редакції, чинній після внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1436) установлено заклади освіти і посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років - у позашкільних навчальних закладах: директори, їх заступники з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідуючі відділами (лабораторіями, кабінетами), художні керівники, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
		За позицією судів попередніх інстанцій, дорученням Кабінету Міністрів України від 06 січня 1995 року №397/21 (далі Доручення № 397/21) дію Переліку № 909 поширено і на викладачів музичних, художніх, хорових, хореографічних шкіл, шкіл мистецтв та інших шкіл естетичного виховання без внесення змін до постанови.
		Однак таке доручення було прийнято 06 січня 1995 року, тобто до внесення постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1436 змін у Перелік № 909, редакцією якого не було окремо виділено позашкільні навчальні заклади і посади, робота на яких давала право на пенсію за вислугу років.
		Таким чином, Доручення № 397/21 не поширює свою дію на Перелік № 909 (у редакції, чинній після внесення змін Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1436). Водночас, при внесенні змін у зазначений Перелік, зміст Доручення № 397/21 Кабінетом Міністрів України не був урахований.
		Разом з цим, за приписами статті 28 Закону України від 23 травня 1991 року № 1060-ХІІ «Про освіту» (далі - Закон № 1060-XII) система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.
		Згідно зі статтею 29 Закону № 1060-XII структура освіти включає, поряд з іншими видами, також позашкільну освіту.
		Статтею 12 Закону № 1841-III «Про позашкільну освіту» та пункту 6 Переліку типів позашкільних навчальних закладів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2011 року № 433 передбачено, що до позашкільних навчальних закладів відносяться початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші).
		Відповідно до статті 21 Закону № 1841-III право на пенсію за вислугою років мають педагогічні працівники позашкільних навчальних закладів за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.
		Колегія суддів звертає увагу, що на спірні правовідносини розповсюджується також дія Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, який затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року № 963, який відносить посаду «викладач» до педагогічних посад.
		Відповідно до пункту 3 розділу VIII Прикінцевих положень Закону № 1841-III до приведення законів України, інших нормативно-правових актів у відповідність до цього Закону вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
		Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
		За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
		Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Основного Закону).
		Конституційний Суд України у пункті 3.4 Рішення від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 зазначив, що неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами.
		У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).
		Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
		Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		ЄСПЛ у п. 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
		Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
		З огляду на проаналізовані норми законодавства й ураховуючи наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення викладачів у позашкільних закладах освіти, визначених у Конвенції, а також з метою реалізації положень статті 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, Велика Палата Верховного Суду у постановах  від 30 січня 2019 року у справі № 876/5312/17 та від 13 лютого 2019 року у справі № 233/4308/17 дійшла висновку, що викладачі позашкільних навчальних закладів, які входять до структури освіти України, мають право отримання пенсії за вислугу років, в тому числі музичних шкіл та шкіл мистецтв та відступила від висновку , викладеного Верховним Судом України.
		Виходячи з наведеного, викладач музичної школи та школи мистецтв є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти, а тому ОСОБА_1  має право на підставі пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ  має право на відповідну пенсію навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком № 909.
		За таких обставин, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог.
		Доводи касаційної скарги щодо протиправності стягнення з відповідача судового збору у зв`язку з тим, що органи Пенсійного фонду були звільнені від сплати судового збору, є безпідставними, оскільки звільнення від сплати судового збору за подачу позову, скарг не звільняє від обов`язку відшкодування судових витрат, понесених позивачем.
		Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд.
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Середино-Будського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області залишити без задоволення.
		Постанову Середино-Будського районного суду Сумської області від 03 квітня 2017 року   та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2017 року  залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
		 
		Головуючий                                                                                     А.Ю. Бучик
		 
		Судді                                                                                                  Л.Л. Мороз
		 
		                                                                                                            А.І. Рибачук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...