Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 906/1188/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Інший спір про право власності на землю.
Надіслано для оприлюднення: 11.11.2019. Зареєстровано: 11.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 12.11.2019.
Дата набрання законної сили: 29.10.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		33001 м.Рівне, вул.Яворницького, 59
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		29 жовтня 2019 року                                                                                Справа № 906/1188/18 
		 
		Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Петухов М.Г. ,  суддя Василишин А.Р. 
		 
		секретар судового засідання Орловська Т.Й.,
		 
		представники учасників справи:
		позивача-              не з`явився;
		відповідача 1-     Кононенко А.А.;
		відповідача 2-     не з`явився;   
		прокурора-          Білера І.В.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора Житомир-ської області на ухвалу господарського суду Житомирської області від 04.04.2019р., повний текст якої складено 05.04.2019р., у справі №906/1188/18 (суддя Маріщенко Л.О.)
		 
		за позовом Заступника керівника Житомирської місцевої прокуратури в інтересах держави, в особі -  
		                Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області м.Житомир
		до                 1. Житомирської міської ради м.Житомир 
		                                      2. Міжнародного благодійного фонду «Місія в Україну» м.Житомир
		про визнання незаконними та скасування рішення, 
		      визнання недійсним договору суперфіцію та 
		      скасування у реєстрі запису про інше речове право,
		 
		 
		Ухвалою господарського суду Житомирської області від 04.04.2019р. у справі №906/1188/ 18 залишено без розгляду позов Заступника керівника Житомирської місцевої прокуратури (надалі в тексті - Прокурор) в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Жито-мирській області (надалі в тексті - Головне управління) до Житомирської міської ради (надалі в тек-сті - Міська рада)_та Міжнародного благодійного фонду «Місія в Україну» (надалі в тексті - Фонд) про визнання незаконними та скасування рішення, визнання недійсним договору суперфіцію, ска-сування у реєстрі запису про інше речове право.(арк.справи 156-160).
		Не погоджуючись із ухвалою, Прокурор подав скаргу до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Житомирської області від 04.04.2019р., а справу №906/1188/18 повернути до суду першої інстанції для продовження роз-гляду.(арк.справи 181-189). 
		Обґрунтовуючи скаргу Прокурор зазначає, що господарський суд першої інстанції неповно з`ясував всі обставини справи, постановивши ухвалу з порушенням норм процесуального права. На думку Скаржника, суд безпідставно не взяв до уваги, що законодавством України не передбачено повноважень органів Держгеокадастру звертатись до суду з позовами про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсним договорів, а тому ГУ Держгеокадастру в Житомирській об-ласті відповідних повноважень не здійснює і тому з даним позовом звернутись до суду не може. При цьому, матеріали справи містять лист Житомирської місцевої прокуратури від 28.12.2018 №68-796 про намір звернутись із позовом в інтересах Держави в особі Головного управління. Безпідстав-ними вважає Прокурор доводи суду про обов`язок надати докази внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі ст.367 Кри-мінального кодексу України (службова недбалість) та ін., з метою підтвердження підстав представ-ництва, оскільки жодний законодавчий акт такого обов`язку не встановлює. Судом першої інстанції зроблено хибні висновки про наділення Головного управління повноваженнями з розпорядження спірною земельною ділянкою, оскільки згідно ст.122 ЗК України, розпорядження землями комуна-льної власності здійснюють відповідні органи місцевого самоврядування. Висновок суду про невір-не визначення Позивача у справі, оскільки ним має бути розпорядник земель - Житомирська міська рада є, на думку Прокурора, безпідставним і необґрунтованим у зв`язку з тим, що діями останньої було допущено порушення вимог чинного законодавства при розпорядженні спірною ділянкою, а тому рада не може виступати позивачем у справі. Вважає, що Житомирська міська рада вірно виз-начена як відповідач у справі, оскільки не вправі звертатись до суду з вимогами про скасування власного рішення та визнання недійсним договору.
		Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.08.2019р. відкрито провадження за апеляційною скаргою Прокурора.(арк.справи 179).
		24.05.2019р. надійшов відзив Міської ради, в якому вона заперечує проти задоволення апе-ляційної скарги та просить залишити ухвалу суду першої інстанції - без змін.(арк.справи 206-208).
		Провадження у справі №906/1188/18 було зупинено 28.05.2019р. до розгляду Великою Пала-тою Верховного Суду справи №587/430/16-ц щодо підставності звернення Прокурора. Ухвалою від 10.10.2019р. провадження у справі №906/1188/18 поновлено(арк.справи 221-222, 231).
		На підставі розпорядження керівника апарату від 29.10.2019р. у зв`язку з перебуванням суд-ді Мельника О.В. у відрядженні та судді Розізнаної І.В. - у щорічній відпустці, за наслідками пов-торного автоматизованого розподілу справи колегією суддів у складі: головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Петухов М.Г., суддя Василишин А.Р., ухвалою від 29.10.2019р. апеляційну скаргу Про-курора прийнято до провадження.(арк.справи 235-238).
		У судовому засіданні апеляційної інстанції 29.10.2019р. Прокурор підтримав свою апеляцій-ну скаргу в повному обсязі та надав пояснення в обґрунтування правової позиції. Представник Від-повідача-1 заперечив проти задоволення апеляційної скарги. 
		Інші учасники справи не забезпечили явку своїх уповноважених представників у судове за-сідання, хоч про час та місце розгляду скарги були повідомлені у встановленому порядку. Проте, така неявка не перешкоджає розгляду справи, позаяк присутність представників сторін не визнава-лась обов`язковою, а матеріалів справи достатньо для розгляду скарги по суті.
		Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників, вивчивши ма-теріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність додержання судом першої інстанції норм ма-теріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд
		ВСТАНОВИВ:
		Як вбачається з матеріалів справи, у грудні 2018 року заступник керівника Житомирської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Жито-мирській області звернувся до суду з позовом про визнання незаконним та скасування п.2 рішення Житомирської міської ради №174 від 16.03.2016р. «Про затвердження технічної документації щодо поділу земельної ділянки по вул.Чуднівській та р.Тетерів», визнання недійсним договору суперфі-цію №160 від 30.09.2016р., укладеного Житомирською міською радою та Міжнародним благодій-ним фондом «Місія в Україну» та скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію за Міжнародним благодійним фондом «Місія в Україну» іншого речового права №16732154 від 30.09.2016р.(арк.справи 4-14). 
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами вивчення Житомирською місцевою прокуратурою інформації про підстави використання земельної ділянки за адресою:  м .Житомир, про- їзд Шпаковський, 15 встановлено підстави для представництва інтересів держави в суді щодо виз-нання незаконними та скасування п.2,1 та п.2.1.1 рішення Міської ради №174 від 16.03.2016 «Про за-твердження технічної документації щодо поділу земельної ділянки по вул.Чуднівській та р.Тетерів» стосовно затвердження проекту договору суперфіцію земельної ділянки, площею 1,0 га та передан-ня Фонду в користування даної земельної ділянки на умовах суперфіцію за адресою: проїзд  Шпа-ковський, 15 у м.Житомирі, землі реакційного призначення (07), що перебуває у власності територіа-льної громади міста відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24.10.2013р. №11485279, кадастровий номер ділянки 1810136300:11: 012:0079 в м.Житомирі та уповноваження міського голови на укладання та підписання договору суперфіцію, вказаного у п.2.1 цього рішення.
		На виконання вказаного рішення 30.09.2016р. Міська рада-суперфіціар та Фонд-суперфіціа-рій уклали договір суперфіцію №160, про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме май-но внесено запис про інше речове право за номером 16732154.
		Прокурор вважає, що оспорюване рішення Міської ради від 16.03.2016р. №174 в частині пе-редачі Відповідачеві-2 в користування земельної ділянки комунальної власності з кадастровим но-мером 1810136300:11:012:0079, прийняте з порушенням вимог ч.1 ст.1021, ст.ст.116,127, ч.1 ст.134 Земельного кодексу України, а договір суперфіцію від 30.09.2016р. №106 підлягає визнанню недій-сним.
		Підставою звернення до суду Прокурор зазначає надання в користування Фонду земельної ді-лянки не на конкурентних засадах, що зумовлює ненадходження від учасників конкурсу грошових коштів в рахунок цінових пропозицій щодо купівлі прав на земельну ділянку призводить до нена-повнення місцевого бюджету, чим унеможливлюється повноцінне фінансування, а отже комплекс-не вирішення соціально-економічних та інших потреб територіальної громади міста. 
		Крім того, обґрунтовуючи підстави представництва Прокурор зазначає, що Головне управ-ління не здійснює функцій у спірних правовідносинах щодо захисту інтересів держави.
		Ухвалою господарського суду Житомирської області від 03.01.2019р. відкрито провадження у даній справі №906/1188/19.(арк.справи 1-2). 
		04.03.2019р. Відповідач-1 подав клопотання про залишення позову без розгляду, з огляду на відсутність у Прокурора підстав для пред`явлення позову в інтересах Головного управління. Відпо-відач-1 вважає, що Прокурор не надав доказів неналежного виконання відповідним органом своїх обов`язків, безпідставно не зазначив орган, уповноважений здійснювати функції держави у право-відносинах, що виникли та не навів підстав для такого звернення і з позовом до суду.(арк.справи 139-140).
		 
		Перевіривши доводи Прокуратури, суд першої інстанції зазначив, що захищати інтереси дер-жави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не Прокурор. А щоб інтере-си держави не залишились незахищеними, Прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку Прокурор повинен навести (а суд пере-вірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підста-ви для звернення прокурора до суду.
		Суд першої інстанції виходив з того, що Прокурор не може вважатися альтернативним суб'-єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. У кожному такому випадку Прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Обґрунтовуючи представницькі функції, Прокурор зазначив про неможливість Головного управління звертатися самостійно до суду. 
		Проте, на думку місцевого суду, сама по собі обставина незвернення Позивача з позовом про-тягом певного періоду, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору - не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функцій із захисту інтересів держави, то-му дійшов висновку, що Головне управління вправі звертатися до суду з позовом, предметом якого є вимоги, заявлені у даній справі, оскільки останнє є органом виконавчої влади, через який держава Україна реалізовує своє право державної власності на спірну земельну ділянку. Натомість, Проку-рор взяв до уваги лише функції посадових осіб Держгеокадастру та його територіальних органів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законо-давства про охорону земель, не надавши жодної оцінки його правам як органу виконавчої влади, який виконує функції розпорядника відповідних земель від імені власника, яким є держава Украї-на.
		На переконання суду, Прокурор перебрав на себе функції альтернативного суб`єкта звернен-ня до суду, який не може замінювати належного суб`єкта владних повноважень, оскільки сам лише факт незвернення суб`єкта владних повноважень з позовами до суду не може свідчити про свідоме зволікання уповноваженого органу щодо захисту своїх прав та інтересів.
		Крім того, суд вказав, що матеріали справи не містять доказів виконання Прокурором припи-сів ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», а саме - попереднього повідомлення Позивача про намір звернутися до суду з позовом. При цьому, суд першої інстанції визначив, що органом, упов-новаженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Міська рада, а не Го-ловне управління.
		Зазначені висновки були покладені господарським судом Житомирської області в обґрунту-вання ухвали від 04.04.2019р. у справі №906/1188/18 про залишення позову Прокурора без розг-ляду.(арк.справи 156-160).
		 
		 
		Перевіривши додержання судом першої інстанції норм процесуального права, апеляційний суд вважає, що скарга обґрунтована і підлягає задоволенню, з огляду на наступне:
		Предметом даної скарги є підставність звернення Прокурора.
		Відповідно до ч.1 ст.5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		Кожна особа, в силу ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України (надалі в тексті - ЦК України) - має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кож-на особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.
		Колегія суддів приймає до уваги, що відповідно до ч.ч.3-5 ст.53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, за-яву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
		Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґ-рунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здій-снювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком зас-тосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
		У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право зверта-тися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набу-ває статусу позивача. В разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в ін-тересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідно-синах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду - прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
		 
		Переглядаючи оскаржувану ухвалу в межах апеляційної скарги, колегія суддів приймає до уваги, що за змістом ч.2 ст.2 ЦК України - одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка в силу приписів статей 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
		Разом з тим, відповідно до п.3 ч.1 ст.1311 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		Колегія суддів приймає до уваги, що Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодно-разово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впли-вати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27). Водночас існує кате-горія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява №42454/02, пункт 35) ЄСПЛ зазначає, що сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні пра-ва, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сто-рін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених ка-тегорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.
		Також у рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003р. №1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важли-вість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
		З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та не-обхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового проваджен-ня - зміст п.3 ч.1 ст.1311 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
		Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва проку-рором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад право-суддя.(п.3 ч.2 ст.129 Конституції України).
		Прокурор, відповідно до ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», здійснює представниц-тво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого від-несені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
		З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза по-рушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».
		У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення поло-жень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокура-турою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999р. №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держа-ви відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, прог-рам, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як наці-онального багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.
		Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських това-риств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтере-си не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
		З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступ-ник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підс-таві якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
		Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло за-конних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предме-том самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Над-мірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може приз-вести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інте-ресів там, де це дійсно потрібно.
		У даній справі Прокурор обґрунтував наявність «інтересів держави», які на його думку поля-гають в порушенні законності в сфері земельних відносин, оскільки лише звернення уповноваже-ного суб`єкта владних повноважень до суду з відповідним позовом може вважатись належним здійс-ненням захисту інтересів держави. Однак, з мотивів, викладених нижче, помилковим є твердження Прокурора про неможливість Головного управління самостійно звертатися до суду із таким позовом.
		Переглядаючи оскаржувану ухвалу, колегія суддів приймає до уваги, що Конституція Украї-ни передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках. Як вже зазначалось, Прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: - якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, ор-ган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого від-несені відповідні повноваження; - у разі відсутності такого органу.(ст.23 Закону України «Про про-куратуру»).
		У першому випадку передбачається наявність органу, який може здійснювати захист інтере-сів держави самостійно, у другому - відсутність такого органу. При цьому, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
		Також, у першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. Тобто захищати інте-реси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. А щоб інтереси держа-ви не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провад-женні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захис-ту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевіри-ти) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звер-нення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Така ж правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі №4/166 «Б», від 01.08.2018р. №918/95/17 та від 20.09.2018р. у справі №924/1237/17.
		При цьому, нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповнова-женого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відпо-відні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином - виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рі-шень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. Неналежність захисту мо-же бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
		 
		Колегія суддів зауважує, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка ор-ганів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають вла-сних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відпо-відних правовідносинах. Така ж правова позиція відображена у постановах Великої Палати Верхов-ного Суду від 20.11.2018р. у справі №5023/10655/11 та від 26.02.2019р. у справі № 915/478/18).
		У судовому процесі, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, на-ділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи в суді фактич-ною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.
		Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та закона-ми України (частина друга статті 19 Конституції України).
		Переглядаючи оскаржувану ухвалу, колегія суддів звертає увагу, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та кому-нальної власності» №5245-УІ від 06.09.2012р. (який набрав чинності 01.01.2013р.), зокрема, внесено зміни до Земельного кодексу України, відповідно до яких повноваження з розпорядження земельни-ми ділянками сільськогосподарського призначення державної власності з 01.01.2013р. перейшли до Центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відно-син та його територіальних органів (Держземагентство України).
		Згідно з постановою Кабінету міністрів України №442 від 10.09.2014р. «Про оптимізацію си-стеми центральних органів виконавчої влади» внаслідок реорганізації Держземагентства України було утворено Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру. Отже, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) має право звертатися до суду з позовом, предметом якого є вимоги, які стосуються земельних ділянок, стосовно яких Проку-рором заявлені вимоги у даній справі.
		Водночас, оскільки Головне управління є уповноваженим органом державної влади, який зді-йснює державний нагляд (контроль) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земель-ного законодавства, використання та оборони земель усіх категорій і форм власності, в тому числі за дотриманням вимог земельного законодавства органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з питань передачі земель у власність та надання у користування, в тому числі в орен-ду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах - воно правомірно визначено позивачем у даній справі.
		З матеріалів справи вбачається, що Прокурор обґрунтовує позов та апеляційну скаргу тим, що передача спірної земельної ділянки у користування на підставі договору суперфіцію відбулась з по-рушенням приписів глави 21 Земельного кодексу України, якою визначено процедуру продажу земе-льних ділянок або прав на них на конкурентних засадах. Також, прокурором зазначено, що п.2 рішен-ня Житомирської міської ради від 16.03.2016р., на підставі якого укладено договір суперфіцію №160 - прийнято всупереч вимог чинного законодавства, зокрема ст.ст. 1, 16, 17, 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст.ст. 13, 14 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», п.п. 2.1, 3.1, 4.1 Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України № 105 від 10.04.2006р.
		На переконання колегії суддів, звернення Прокурора з позовом до суду спрямоване на захист інтересів держави в цілому та інтересів територіальної громади, зокрема.
		Крім того, обставини дотримання Прокурором встановленої ч.ч.3, 4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом - з`ясовано апеляційним судом. Так, у день подання позову до суду 29.12.2018р. листом №68-796кн/ вих-18 Прокурор повідомив Головне управління про встановлення підстав та намір здійснювати пред-ставництво інтересів держави. Даний лист отримано Позивачем 29.12.2018р.(арк.справи 3, 4, 46).
		Разом з тим, місцевий господарський суд залишив зазначені обставини поза увагою. При цьому, помилково зазначив, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах - Житомирську міську раду, а не Головне управління Держгеокадастру у Жито-мирській області.
		Переглядаючи оскаржувану ухвалу, колегія суддів зауважує, що частина 1 статті 226 ГПК Ук-раїни містить вичерпний перелік підстав для залишення позовної заяви, без розгляду. 
		Матеріалами справи стверджується, що Прокурор зазначив у позовній заяві підставу для здій-снення ним представництва і таким чином виконав вимоги частини ч.5 ст.162 ГПК України. 
		Матеріали даної справи також свідчать, що її розгляд тривав понад три місяці з січня 2019 року до квітня 2019 року і висновок суду першої інстанції про залишення позову без розгляду розці-нюється колегією суддів як занадто формальний і такий, що не ґрунтується на повному та всебіч-ному розгляді судом всіх обставин справи в їх сукупності та свідчить про безпідставне усунення місцевого суду від вирішення спору по суті.
		Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокре-ма, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувались вимоги і заперечення та якими дока-зами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.(стаття 237 ГПК України).
		Таким чином, у разі розгляду спору по суті завданням суду першої інстанції є встановлення обставин, які стверджують порушення Відповідачем права Позивача. У разі відсутності такого пору-шення суд першої інстанції відмовляє у позові.
		Висновок суду першої інстанції про відсутність у даному випадку законних підстав для пред-ставництва інтересів держави, на переконання колегії суддів є помилковим, тому безпідставними є як твердження, що позов заявлено особою, яка не має процесуальної дієздатності, так і залишення позову без розгляду з підстав п.1 ч.1 ст.226 ГПК України, що зумовлює скасування оскаржуваної ухвали як необґрунтованої.
		У випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвали про залишення позову без розг-ляду - справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.(ч.3 ст.271 ГПК України). 
		Відтак, за наслідками перегляду ухвали від 04.04.2019р. - справу №924/1188/18 належить пе-редати на розгляд господарського суду Житомирської області.
		З огляду на вищезазначені обставини, колегія суддів вважає, що наявні всі підстави для задо-волення апеляційної скарги та скасування ухвали суду першої інстанції з підстав ст.277 ГПК Украї-ни через неправильне застосування норм процесуального права та невідповідність обставинам спра-ви висновків, викладених в ухвалі, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
		Керуючись ст.ст. 34, 86, 129, 226, 233, 240, 255, 271, 275, 277, 282, 284 Господарського проце-суального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд -
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора Житомирської області на ухвалу господарського суду Житомирської області від 04.04.2019р. у справі №906/1188/18 задоволити. 
		2. Ухвалу господарського суду Житомирської області від 04.04.2019р. у справі №906/1188/18 скасувати.
		3. Матеріали справи №906/1188/18 повернути до господарського суду Житомирської області для розгляду по суті.
		4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.
		 
		 
		Головуючий  суддя                                                                      Грязнов В.В. 
		 
		Суддя                                                                                              Петухов М.Г. 
		 
		 
		Суддя                                                                                              Василишин А.Р.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...