Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 297/854/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: 05.11.2019. Зареєстровано: 12.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 13.11.2019.
Дата набрання законної сили: 19.10.2019
Номер судового провадження: 2/297/393/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 297/854/19
		 
		РІШЕННЯ 
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		19 вересня 2019 року                                                 м. Берегове        
		 
		Берегівський районний суд Закарпатської області в особі: 
		головуючого Гецко Ю. Ю., 
		за участю секретаря Михайліченко І. А., розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей Берегівської міської ради, про визначення місця проживання дитини,
		встановив:
		ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб 14 липня 2012 року, про що у відділі реєстрації актів громадянського стану Берегівського районного управління юстиції м. Берегове, зроблений актовий запис за № 45.
		В шлюбі у сторін народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, свою заяву мотивувала тим, що дитина постійно проживає з нею так як відповідач працює за кордоном і має можливості приділяти доньці належну увагу.
		Позивачка  ОСОБА_1  в судове засідання не з`явилась, подала заяву про розгляд справи за їх відсутності, оскільки відповідачем не було подано суду відзив на позовну заяву, тому просили розглянути справу за наявними матеріалами.
		Відповідач  ОСОБА_2 в судове засідання також не з`явився, був повідомлений належним чином.
		Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
		Оскільки позивачка ОСОБА_1 не заперечує щодо розгляду справи за матеріалами позовної заяви, та відповідачем не подано відзив на позовну заяву, суд вирішив змінити порядок з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, а саме дослідити лише письмові докази подані сторонами.
		Відповідно до ч. 4, ч. 6 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
		Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
		Положеннями ст. 161 СК України закріплено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
		Дана норма національного права є відображенням норм міжнародного публічного права, що закріплені у положенні ст. 9 ч. I Конвенції ООН від 20 листопада 1989 року «Про права дитини» (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року), згідно з яким Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
		Так, згідно з ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
		Поняття «забезпечення найкращих інтересів дитини» визначається п. 4 ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-III, як дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
		Відповідно до ст. ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
		Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
		У п. 1 ст. 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
		В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).
		У принципі 6 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року № 1385 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.
		Ухвалюючи рішення у справі «М.С. проти України», Європейський суд з прав людини наголосив, що основне значення при визначенні місця проживання дитини має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
		Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.
		Відповідно висновку органу опіки та піклування Берегівської міської ради щодо визначення визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 18.09.2019 року Берегівська міська рада як орган опіки і піклування вважає за доцільне проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 .
		Враховуючи, наданий органом опіки та піклування висновок щодо доцільності проживання малолітньої дитини з матір`ю, підстави на які посилається позивачка у своїй заяві та відсутність пояснень відповідача, суд приходить до висновку, що слід визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 .
		Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 206, 265, 267, 268, 352, 354, 355, ч. 1 ст. 430 ЦПК України, ст.ст. 112, 161, 180, ч. 2 ст. 182 СК України,
		рішив:
		 
		Позов задовольнити.
		Встановити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_1 , за місцем її реєстрації та проживання.
		Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 судові  витрати в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
		Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
		Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
		Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
		Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.
		Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Берегівський районний суд.
		Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення,  має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. 
		 
		 
		 
		Суддя  Гецко Ю.  Ю.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...