Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1-8/10 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано для оприлюднення: 11.11.2019. Зареєстровано: 12.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 13.11.2019.

Номер судового провадження: 1-о/619/1/19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		справа №1-8/10 
		провадження №1-о/619/1/19
		 
		    
		                        ВИРОК
		іменем України 
		 
		11 листопада 2019 року                  м. Дергачі
		 
		Дергачівський районний суд Харківської області
		у складі:    головуючого    судді            - ОСОБА_1 
		           суддів                    - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 
		за участю:    секретаря судового засідання    - ОСОБА_4 
		прокурора                - ОСОБА_5 
		захисника                - ОСОБА_6 
		засудженого                - ОСОБА_7 
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні заяву засудженого про перегляд вироку за нововиявленими обставинами у кримінальній справі за обвинуваченням:
		 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, одруженого, має доньку ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з неповною вищою освітою, приватного підприємця, проживав за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого 23.02.2004 Київським районним судом м. Харкова за ч.ч. 3, 4, 5 ст. 185 КК України, з застосуванням ст. 69 КК України, до 3 років позбавлення волі,
		 
		установив:
		 
		Згідно звироком Апеляційногосуду Харківськоїобласті від09.03.2010,залишеним беззмін ухвалоюВерховного СудуУкраїни від07.09.2010, ОСОБА_7 визнаний виннимі засудженийза те,що влітку2000року,діючи зкорисливих мотивів, вступив узлочинний зговірз ОСОБА_9 ,спрямований навчинення вбивстваі заволодіннямайном йогознайомого ОСОБА_10 ,який проживавза адресою: АДРЕСА_2 та займавсяприватним перевезеннямна належномуйому автомобілі«BA321053» р/н НОМЕР_1 .Для реалізаціїданого злочинногонаміру ОСОБА_11 повідомив ОСОБА_12 отримані відневстановленої слідствомособи відомості про наявність у гаражі у ОСОБА_10 великої суми грошових коштів і про точне місце знаходження даного гаража, після чого вони разом розробили план скоєння злочину, визначили місце, час і спосіб вбивства та роль кожного у його вчиненні, а також знаряддя злочину. 
		Діючи згідно з розробленим планом, 23 червня 2000 року приблизно о 15 год 00 хв в районі 8-го кола тролейбуса на АДРЕСА_3 , відповідно до розробленого ними плану вчинення злочинів, ОСОБА_11 під приводом отримання послуг перевізника попросив ОСОБА_10 підвезти його до будинку АДРЕСА_4 , де згідно з домовленістю його чекав ОСОБА_13 , який вдаючи випадковість зустрічі з ОСОБА_7 , сів у машину ОСОБА_10 та відрекомендувався як колега ОСОБА_7 по бізнесу, запропонувавши з`їздити за межі м. Харкова, начеб-то за печаткою фірми. 
		ОСОБА_10 , довіряючи ОСОБА_7 , погодився поїхати за вказаним ОСОБА_12 маршрутом у м. Водолагу Харківської області. 
		Того ж дня, приблизно о 16 год 50 хв у лісовому масиві на ділянці дороги Гонтів Яр  Перепелицівка ОСОБА_7 під приводом справляння природних потреб попросив ОСОБА_10 зупинити автомобіль, подавши тим самим знак ОСОБА_12 до нападу. 
		Після того, як ОСОБА_10 зупинив автомобіль, ОСОБА_12 та ОСОБА_7 , діючи узгоджено з єдиним умислом на вбивство ОСОБА_10 з корисливих мотивів, напали на останнього та застосували насильство, небезпечне для його життя і здоров`я, саме: ОСОБА_13 , перебуваючи на задньому сидінні автомобіля, накинув ззаду на шию ОСОБА_10 мотузку і почав душити його, а ОСОБА_11 утримував потерпілого, перешкоджаючи його активному опору. У процесі удушення ОСОБА_10 було спричинено переломи лівого ріжка, лівого ріжка під`язикової кістки та надлом правого ріжка цієї ж кістки. Від механічної асфіксії внаслідок задушення органів шиї ОСОБА_10 помер. 
		Труп загиблого ОСОБА_12 та ОСОБА_7 закопали в тому ж самому масиві, а одяг, який попередньо зняли з трупа, спалили. 
		Убивши ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 заволоділи автомобілем «BA3-21053» р/н НОМЕР_1 , вартістю 16463 гривень, який належав потерпілому та розпорядились ним на власний розсуд. 
		Продовжуючи реалізацію спільного плану, ОСОБА_12 та ОСОБА_7 , в ніч на 24 червня 2000 року, використовуючи ключі ОСОБА_10 , якими вони заволоділи, незаконно проникли в його гаражний бокс № НОМЕР_2 в автогаражному кооперативі «Ювілейний-2» за адресою: м. Харків вул. Білогірська № 92-Б, звідки таємно викрали грошові кошти в іноземній валюті сумі 4000 доларів США, що на момент скоєння злочину за курсом НБУ становило 21750 гривень України.
		Крім того, влітку 2000 року до ОСОБА_7 звернувся його знайомий ОСОБА_14 з проханням допомогти йому за винагороду придбати фіктивний диплом про закінчення Харківського державного університету ім. Каразіна.
		У серпні 2000 року ОСОБА_7 отримав від ОСОБА_14 2000 доларів США за придбання фіктивного диплому та з них 500 доларів США віддав ОСОБА_12 за його роль у виконанні замовлення. У серпні фіктивний диплом ОСОБА_7 передав ОСОБА_14 .
		Згодом ОСОБА_14 , пред`явивши вимогу про повернення зазначених вище коштів з тих підстав, що диплом не був проведений по обліку університету, отримав від ОСОБА_7 1500 доларів США і наполягав на поверненні решти коштів. З огляду на це, ОСОБА_12 та ОСОБА_7 , будучи особами, які раніше вчинили умисне вбивство ОСОБА_10 , діючи з корисливих мотивів, не маючи наміру повертати 500 доларів США та бажаючи заволодіти майном ОСОБА_14 з метою проникнення в його житло, вступили в попередню змову на вчинення вбивства потерпілого. 
		З цією метою, знаючи, що ОСОБА_14 за характером підприємницької діяльності займався купівлею-продажем комп`ютерів та оргтехніки, ОСОБА_7 і ОСОБА_12 під час зустрічі з ОСОБА_14 5 березня 2001 року приблизно о 22 годині біля будинку № 55 по вул. 23-го Серпня в м. Харкові, під приводом укладення вигідної угоди на реалізацію комп`ютерів та оргтехніки в м. Дергачі Харківської області умовили ОСОБА_14 проїхати з ними в указаний населений пункт на автомобілі «Форд Скорпіо» під керуванням ОСОБА_7 .
		У цей же день, приблизно о 22 год 30 хв у районі будинку АДРЕСА_3 , ОСОБА_7 зупинив автомобіль та реалізуючи умисел на вбивство ОСОБА_14 з корисливих мотивів, ОСОБА_12 та ОСОБА_7 напали на потерпілого та застосували насильство, небезпечне для життя і здоров`я, а саме: ОСОБА_12 , перебуваючи на задньому сидінні автомобіля, накинув на шию ОСОБА_14 електрошнур і почав душити його, а ОСОБА_7 утримував потерпілого. Оскільки електрошнур порвався, ОСОБА_14 вдалося залишити салон автомобіля, але ОСОБА_12 його наздогнав та почав бити, а ОСОБА_7 на прохання ОСОБА_12 дістав з багажника металеву монтувальню та передав ОСОБА_12 для її використання як знаряддя вбивства ОСОБА_14 .. Цим предметом ОСОБА_12 завдав потерпілому численні удари по голові. 
		У результаті спільних і узгодженитх дій ОСОБА_12 та ОСОБА_7 спричинили ОСОБА_14 відкриту тяжку черепно-мозкову травму у виді крупно - і дрібно-уламкових переломів кісток лицьового і мозкового черепу, крововиливів під оболонки головного мозку з розтрощенням лобних долей, крововиливів у шлуночки головного мозку, рвано-забійних ран на голові й обличчі. Від сукупності цих ушкоджень ОСОБА_14 помер на місці злочину.
		Убивши ОСОБА_14 та звільнившись від необхідності повернення залишку боргу, ОСОБА_12 та ОСОБА_7 , реалізуючи свій умисел на заволодіння шляхом розбою майном потерпілого, незаконно заволоділи його мобільним телефоном «Sagem-MC922» вартістю 359 гривень та ключами від його квартири АДРЕСА_5 , а труп роздягнули й скинули у річку Лопань поблизу кільцевої дороги Київ-Харків-Довжанський. Туди ж скинули й одяг вбитого. 
		6 березня 2001 року приблизно о 02 год 00 хв ОСОБА_11 та ОСОБА_13 повернулись до м. Харкова та скориставшись ключами, проникли до житла ОСОБА_14 й заволоділи його майном, а саме: мобільним телефоном «Тріум» виробництва ««Mitsubishi» вартістю 456,00 грн; стаціонарниим телефонним апаратом «Panaphone-AOH» вартістю 75,60 грн; магнітолою «Daewoo-ARC-3060» вартістю 50,40 грн; електронною записною книжкою «Саsio ВС-9500-RS» вартістю 126,90 грн; диктофоном аналоговим «Sony» модель «М-670VЕЕ» з двома мікро касетами до нього вартістю злочину 233,10 грн; сумкою з ручкою через плече вартістю 44,00 грн; портфелем типу «дипломат» з шкірозамінника вартістю 36,00 грн та грошима в сумі 200 доларів США, що по курсу НБУ на момент скоєння злочину становило 1085,48 грн, а всього майном на суму 2466,48 грн. 
		Указаним вироком ОСОБА_7 та ОСОБА_12 визнані винними у вчиненні злочинів, передбачених п.п. «а», «з», «і» ст. 93, ч. 3 ст. 142 КК України (в ред. 1960 року) та їм призначено покарання: за ч. 3 ст.142 КК України (в ред. 1960 року ) у виді 14 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного їм майна; за п.п. «а», «з», «і» ст. 93 КК України (в ред. 1960 року) у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного їм майна. На підставі ст. 42 КК України (в ред. 1960 року) за сукупністю вчинених злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим кожному визначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного їм майна. Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів за цим вироком і злочинів, за які ОСОБА_12 та ОСОБА_7 було засуджено вироком Київського районного суду м. Харкова від 23.02.2004, ОСОБА_12 та ОСОБА_7 шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного їм майна. В строк призначеного їм покарання зараховано відбуте ними покарання за вироком Київського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2004 року та час їх перебування під вартою.
		Засуджений ОСОБА_7 подав заяву про перегляд вироку Апеляційного суду Харківської області від 09.03.2010, у якій просить скасувати зазначений вирок суду та ухвалити новий вирок в частині епізоду вбивства ОСОБА_10 , посилаючись на те, що при ухваленні Апеляційним судом Харківської області вироку 09.03.2010 не були досліджені докази, такі як показання свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , оскільки показання цих свідків вказують на те, що 23.06.2000 він знаходився вдома і не міг вчинити вбивство ОСОБА_10 . Про показання даних свідків йому стало відомо у 2014 році.
		Захисник ОСОБА_6 подала досуду заяву,в якійуказала,що встановленнявини ОСОБА_7 ґрунтується найого визнавальнихпоказаннях,наданих надосудовому розслідуванні,явках зповинною,данних відтворенняобстановки таобставин події,висновках експертів,свідченнях свідків,речових доказах.Базовими доказами,на якихбазуються висновкивироку судузі встановленнявини ОСОБА_7 є явказ повинноювід 15липня 2003року,яка буласкладена вприміщенні УБОЗУМВС Українив Харківськійобласті тазареєстрована черговимУБОЗ УМВСУкраїни вХарківській області ОСОБА_19 за вх.№ 497від 15.07.2003,прийнята о/упо ОВСУБОЗ УМВСУкраїни вХарківській областіТопчієм.З текстувироку Київськогорайонного судум.Харкова від23лютого 2004року усправі №1-995/62004стосовно ОСОБА_7 , ОСОБА_12 вбачається,що до ОСОБА_7 та ОСОБА_12 станом на15липня 2003року булообрано запобіжнийзахід -тримання підвартою.В матеріалахсправи 1-8/10жодні відомостіпро підставиперебування ОСОБА_7 в приміщенніУБОЗ УМВСУкраїни вХарківській областівідсутні,а самостійно ОСОБА_7 ,який рахувавсяза Київськимрайонним судомм.Харкова таутримувався натой часпід вартою,як обвинуваченийу іншійкримінальній справі,не мігперебувати вприміщенні УБОЗУМВС Українив Харківськійобласті.Обставини отриманняявки зповинною від ОСОБА_7 ,законність відібранняу ньогоявки зповинною,окрім обставинзаподіяння щодонього фізичногота психологічноготиску збоку співробітниківміліції,предметом дослідженняв судовомузасіданні,під часрозгляду справипо суті,не були.Внаслідок чого,залишилось невстановленим,чи міг ОСОБА_7 знаходитись 15липня 2003року вприміщенні УБОЗУМВС Українив Харківськійобласті,яким самечином вінміг тамопинитись,чи здійснювалисьпереміщення останньогоза межіХарківського СІЗО№ 27протягом липня2003року.Разом зтим,під часознайомлення зматеріалами справи№ 1-995/62004стосовно ОСОБА_7 , ОСОБА_12 встановлено,що доматеріалів справидолучено зверненняпрокурора Дергачівськогорайону Харківськоїобласті ОСОБА_20 до суддіКиївського районногосуду м.Харкова ОСОБА_21 за дозволомна етапування ОСОБА_7 та ОСОБА_12 до ІТУУМВС Українив Харківськійобласті строкомна 10діб дляпроведення слідчо-оперативнихдій уіншій справі.З матеріалівсправи №1-995/62004стосовно ОСОБА_7 та ін.також убачається,що ззазначеним зверненнямані засуджений ОСОБА_7 ,ані йогозахисник ознайомленіне були,тому немали можливостіпоставити надослідження судовійколегії Апеляційногосуду Харківськоїобласті питаннязаконності перебуваннязасудженого ОСОБА_7 в приміщенніУБОЗ УМВСУкраїни вХарківській області,в зв`язкуіз тим,що такіобставини їмне булиі немогли бутивідомі начас розглядусправи.Обставини незаконногоперебування ОСОБА_7 в приміщенніУБОЗ УМВСУкраїни вХарківській областібули встановленінею особистопід часознайомлення зматеріалами справи№ 1-995/62004в Київськомурайонному судім.Харкова влютому 2019року. 
		За нормою ч. 4 ст. 461 КПК України за наявності обставин, які підтверджують невинуватість засудженого або вчинення ним менш тяжкого кримінального правопорушення, перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами строками не обмежено.
		У судовому засіданні засуджений та захисник підтримали заяви та просили їх задовольнити з підстав, зазначених у них. 
		Крім того, засуджений ОСОБА_7 у судовому засіданні дав суду показання про те, що 23.06.2000 була п`ятниця робочий день, він знаходився у себе вдома за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки у нього був розлад шлунку  діарея. Вдома в цей період батьків не було, тому у нього жили знайомі ОСОБА_22 , який пробув з ним цілий день вдома та ОСОБА_23 , який попросив познайомити його з таксістом ОСОБА_24 , щоб позичити у нього кошти, на що він погодився і того ж вони зустрілися, він познайомив ОСОБА_25 з ОСОБА_24 і повернувся до квартири, оскільки погано себе почував. В цей день до нього приїхав директор фірми «Акваторія» ОСОБА_16 та приніс звіти, які він потім здавав у податкову інспекцію. Він поскаржився ОСОБА_26 , що його відраховують з університету, після чого вони вирішили зателефонувати ОСОБА_17 з метою попросити допомогу. Потім зателефонував знайомому лікарю ОСОБА_27 , який одразу приїхав, оглянув його та прописав лікування. Того ж дня до нього приходили ОСОБА_28 та ОСОБА_29 , які ремонтували комп`ютер. Потім приїхав ОСОБА_17 , з яким обговорювали проблеми, що склалися в університеті. Того ж дня до нього приїзжав ОСОБА_30 , якому він, як директор фірми «Еллада», підписав накладні. Ввечері повернувся ОСОБА_25 і сказав, що грошей він так і не позичив у таксіста та задушив його власними руками і тепер потрібно позбутися автомобіля ОСОБА_10 . 
		Прокурор у судовому засіданні проти задоволення заяв заперечував, вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими. 
		   За змістом ч. 1ст. 459 КПК Українисудові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами.
		Згідно з п. 4 ч. 2ст. 459 КПК Українинововиявленими обставинами визнаються інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.
		Стаття 460 КПК Українипередбачає, що учасники судового провадження мають право подати заяву про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення суду будь-якої інстанції, яке набрало законної сили.
		Суд при розгляді заяви виходить з того, що нововиявленими слід вважати обставини (як фактичного, так і правового характеру), які: об`єктивно існували на момент вирішення кримінальної справи; не були відомі і не могли бути відомі на той час суду та хоча б одній особі, яка брала участь у справі. Наявність обох цих умов для визнання обставини нововиявленою є обов`язковою. 
		При цьому суд вважає, що важливо не порушувати балансу між можливістю переглянути судове рішення за нововиявленими обставинами і принципом юридичної визначеності, який є складовою верховенства права. Принцип юридичної визначеності вимагає, серед іншого, що якщо суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не повинне братися під сумнів. Юридична визначеність передбачає повагу до принципу остаточності рішень. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не повинна вимагати перегляду остаточного і обов`язкового судового рішення лише з метою повторного слухання та ухвалення нового рішення у справі. Відхилення від цього принципу можна виправдати лише наявністю обставин суттєвого і непереборного характеру. Отже суд виходить з можливості судового перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами лише в межах, що не порушують принципу юридичної визначеності.
		Згідно з усталеною судовою практикою ЄСПЛ «жодна сторона не має вимагати перегляду остаточного та обов`язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру» (п.п.42-44 рішення від 09.06.2011, заява № 4994/04, у справі «Желтяков проти України».
		У п. 64 у рішення у справі «Шабельник проти України» від 19.02.2009 та в п. 55 рішення у справі «Надточій проти України» від 15.05.2008 Європейський Суд з прав людини зазначав, що якщо особу засуджено за результатами судового процесу, який не відповідав вимогам Конвенції щодо справедливості, належним способом виправлення такого порушення у принципі може бути повторний розгляд, відновлення провадження у справі або перегляд справи в разі надходження відповідного клопотання.
		При вирішенні цієї справи суд керується закріпленимст. 8 Конституції Українипринципом верховенства права, положеннями ч. 3ст. 62 Конституції Українипро те, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, а також вимогами ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини про те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		У справі «Яременко проти України», від 12.06.2008 (п.74), Європейський Суд з прав людини звернув увагу на те, що складовою справедливого судового розгляду є врахування якості доказів і, зокрема, того чи породжують обставини, за яких вони були отримані, будь-який сумнів щодо їхньої достовірності й точності. При тому, що питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується і навпаки збільшується, коли характер доказів не є вагомим, вони не є достовірними та точними.
		Сталою практикою Верховного Суду, зокрема: постановами від 04 липня 2019 року у справі № 496/4533/17, від 29 листопада 2018 року у справі № 1-10/2009 визначено стадію перегляду за нововиявленими обставинами, як таку, що має свої спеціальні завдання, а саме перевірку законності та обґрунтованості судових рішень, які набрали законної сили.
		Судом безпосередньо досліджені усі докази, наявні в матеріалах провадження по епізоду вбивства ОСОБА_10 в сукупності з нововиявленими обставинами.
		У судовому засіданні свідки: 
		-ОСОБА_31 показав, що він з початку 2000 року працював реалізатором на фірмі Еллада. Раніше зустрічалися з ОСОБА_7 на вулиці Кримській в м. Харкові в офісі фірми майже щодня для вирішення робочих питань із закупівлі та реалізації автозапчастин. У квартирі АДРЕСА_6 він був єдиний раз 23 червня 2000 року, оскільки офісні телефони не відповідали, а ОСОБА_7 він знайшов по домашньому телефону, так як останній захворів. До місця мешкання ОСОБА_7 йому допоміг добратися його родич - ОСОБА_32 , який добре знав, як проїхати до квартири ОСОБА_7 . Його візит був пов`язаний з терміновим обов`язковим відвантаженням товару покупцям з іншої області саме в цей день. Під кінець робочого дня, приблизно о 16-17 годині він з підготовленими документами для відвантаження приїхав на квартиру ОСОБА_7 , де останній йому дооформив необхідні документи (підписав і поставив печатку «фірми ОСОБА_33 ). У квартирі знаходився десь 2-3 хвилини та бачив там ОСОБА_34 , ОСОБА_17 , але з ними не спілкувався, вони один одного лише привітали. На його думку був ще хтось, оскільки в залі працював телевізор;
		 
		-ОСОБА_16 показав, що у квартирі за адресою: 
		АДРЕСА_1 , він був 23 червня 2000 року двічі: вранці і в другій половині дня. Сім`ю ОСОБА_35 знав давно і батько ОСОБА_36 , який поїхав на відпочинок, просив його приглянути за сином, який залишився в ОСОБА_37 для складання іспитів в університеті, а також проконтролювати здачу щомісячних звітів по фірмі та спитати, чи привітав він свою бабусу з днем народження 22.06.2000, тому в той день він приїхав саме з цією метою. При зустрічі ОСОБА_38 повідомив його, що він залишився вдома тому, що у нього сильно болить живіт. У процесі спілкування з`ясувалося, що ОСОБА_38 не допущений до складання сесії і що його відраховують з університету. Для вирішення цієї проблеми він залучив свого знайомого - ОСОБА_17 , з яким приїхав до квартири ОСОБА_39 у другій половині дня приблизно о 14 годині. Вони довго з`ясовували причини виниклої проблеми, паралельно вирішувалися виробничі питання, оскільки ОСОБА_38 залучався батьком до бізнесу. З квартири він поїхав після 18 години. У квартирі бачив ОСОБА_40 , який приходив на 2-3 хвилини підписати документи та незнайомих йому хлопців;
		-ОСОБА_18 показав, що він особисто зі своїм знайомим ОСОБА_41 були свідками початку з`ясування проблем ОСОБА_42 , які склалися в нього на той момент в університеті. Він з ОСОБА_43 перебував на прохання ОСОБА_7 у нього вдома, де ремонтували комп`ютер, а коли прийшли два чоловіки, то ОСОБА_38 попросив їх з ОСОБА_44 піти, що вони і зробили. Пізніше ОСОБА_45 повідомив, що його ледве не відрахували з третього курсу університету, а люди, які були у нього допомогли вирішити цю проблему. Це було дуже давно вдень в середині літа, точніше назвати дату і час він не може; 
		-ОСОБА_46 показав, що він ОСОБА_47 є другом, з яким жили в одному дворі, на одному сходовому майданчику. ОСОБА_36 знає з дитинства, як м`якого, доброго, чуйного, неконфліктного чоловіка. Йому відомо, що ОСОБА_38 займався в Харківському університеті ім. Каразіна, вчився добре. Вони часто проводили час разом з усією його навчальною групою. Як тільки ОСОБА_48 познайомився з ОСОБА_49 , його навчання помітно стало гіршим. Десь в середині літа 2000 року у другій половині дня він зателефонував в квартиру ОСОБА_36 , щоб запросити його на пікнік на річку. Двері відчинив ОСОБА_38 блідий і трохи схвильований і сказав, що у нього сильно болить живіт і попросив таблетки для шлунку, його дружина дала йому активоване вугілля, а також повідомив, що йому зараз не до цього. З кімнати ОСОБА_36 вийшов ОСОБА_50 і сказав, що зараз не час для гулянок. Він зрозумів, що щось трапилося, і негайно пішов. Трохи пізніше, коли уїхав ОСОБА_26 , ближче до вечора, він зайшов до ОСОБА_36 та дізнався, що його ледве не відрахували з третього курсу університету, а ОСОБА_51 і ще один його знайомий допомогли йому вирішити цю проблему;
		-ОСОБА_52 показав, що він лікар, ОСОБА_42 знає як сина свого друга ОСОБА_53 , який попросив його приглянути за сином, поки останній буде на відпочинку. У 20-х числах червня місяця 2000 року йому зателефонував ОСОБА_48 і сказав, що він дуже себе погано почуває, у нього діарея, інтоксикація, харчове отруєння. Приблизно о 14 годині він прибув у квартиру до ОСОБА_36 і на дому надав йому медичну допомогу, рекомендації щодо лікування і поїхав. Також свідок ОСОБА_52 зазначив, що він добре пам`ятає ці події, про які він сказав, так як 19 травня 2000 року він разом з групою альпіністів піднявся на гору Еверест, а наприкінці червня 2000 року від переохолодження в експедиції він захворів на запалення легенів, після чого, потрапив на стаціонарне лікування ввечері 23.06.2000 і це був перший його лікарняний і перед госпіталізацією йому телефонував ОСОБА_38 , який повідомив, що захворів і не може у такому стані відлучитися з квартири;
		-ОСОБА_54 показала, що при розгляді справи по обвинуваченню ОСОБА_25 і 
		ОСОБА_39 вона була громадським захисником свого сина ОСОБА_55 . Влітку 2000 року її син ОСОБА_38 приїхав додому з чоловіком на жигулях зеленого кольору. Чоловік був невисокого зросту, літній, сивий із залисинами. Вона була вдома з онукою, якій тоді було три роки і молодшим сином ОСОБА_56 . ОСОБА_38 сказав, що йому терміново потрібні гроші, він хоче зайняти їх у цього чоловіка, з яким він приїхав, а той без застави не дає. Коли вони зайшли в квартиру, чоловік запитав з приводу дитини, на що ОСОБА_38 відповів, що це його дочка. Чоловік, пославшись на дитину, сказав, що тоді нічого не вийде та квартира не може розглядатися в якості застави. ОСОБА_38 запропонував розглянути інший варіант - дачу, яка належала її матері в Валківському районі, на яку документи оформлені не були. Потім вони сіли і поїхали, в машині крім них двох, нікого іншого не було. Пізніше вона їздила подивитися на дачу та сусіди питали у неї з приводу продажу дачі, посилаючись на те, що вони бачили і спілкувалися з ОСОБА_57 і незнайомим літнім чоловіком, які оглядали ділянку і домоволодіння. Пізніше вона дізналася, що ОСОБА_38 приїздив з ОСОБА_24 , це був єдиний такий випадок і вона запам`ятала його, оскільки була шокована звісткою, що її син хоче віддати належну їй квартиру у заставу невідомому чоловіку; 
		-ОСОБА_17 показав, що скоріш за все 23.06.2000 йому зателефонував знайомий ОСОБА_51 і сказав, що він дзвонить із квартири ОСОБА_42 , у якого в університеті виникли проблеми з навчанням, його не допустили до здавання сесії. Оскільки він був особисто знайомий з проректором цього університету, знав давно сім`ю ОСОБА_35 , то погодився допомогти і сказав, що нехай вони приїжджають, на що ОСОБА_26 відповів, що ОСОБА_45 захворів і не може приїхати, тому ОСОБА_26 забрав його та привіз на квартиру, де він раніше ніколи не був і після цього разу також там не був. Це було вдень приблизно о 13 годині. У квартирі були хлопці, які ремонтували комп`ютер та одразу ж пішли після їхнього приїзду, потім ще хтось приходив, але він не пам`ятає хто це був. Вони пробули на квартирі приблизно дві-три години, спілкувалися, пили чай. Він допоміг ОСОБА_47 вирішити питання допуску до сесії, оскільки батька в цей час не було вдома. Дані події запам`ятав, оскільки з таким проханням ні до після цього він більше не звертався до свого знайомого в університеті. 
		В обґрунтування показань свідків надано письмові докази, долучені до матеріалів справи, а саме:
		-видаткова накладна № 292 від 23.06.2000 на суму 2400,25 грн, скріплена підписом ОСОБА_7 та печаткою ТОВ «Еллада», справжність дати складання якої підтверджується банківською випискою від 27.06.2000, яка містить дату оплати, а саме 23.06.2000, на користь ТОВ Еллада на підставі вказаної накладної. Наявність зазначених документів, датованих 23 червня 2000 року та наявність у них підпису ОСОБА_7 , скріпленого печаткою ТОВ Еллада, підтверджують показання свідка ОСОБА_58 в частині можливості спілкування з ОСОБА_7 у встановлений день за встановлених обставин;
		-правовстановлюючими документами на домоволодіння ОСОБА_59 , зокрема, свідоцтвом про право власності на жилий будинок від 14.01.1997, технічним паспортом на вказане домоволодіння, якими підтверджуються показання свідка ОСОБА_54 в частині наявності в неї домоволодіння, яке колись належало її матері - ОСОБА_60 та для огляду якого ОСОБА_12 міг виїжджати з ОСОБА_10 23 червня 2000 року;
		-копією залікової книжки ОСОБА_7 , копією паспорта бабусі ОСОБА_7  ОСОБА_61 , з якого вбачається, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , які підтверджують показання свідка ОСОБА_16 ;
		-копією медичної карти №12661 стаціонарного хворого ОСОБА_62 , згідно даним якої останній 23.06.2000 о 16 год 10 хв був госпіталізований з діагнозом: гостра правостороння пневмонія та копією довідки від 23.06.2000 про направлення на стаціонарне лікування. 
		Отже, показання свідків та відповідні письмові докази на підтвердження їх показань дають суду підстави однозначно констатувати, що 23.06.2000 в період часу з 15 до 17 години ОСОБА_7 знаходився у своїй квартирі, що виключає вчинення ним дій в зазначений час та при обставинах, викладених у вироку Апеляційного суду Харківської області від 09.03.2010 по епізоду вбивства ОСОБА_10 .
		З метою перевірки даних, викладених у заяві ОСОБА_7 про перегляд вироку за нововиявленими обставинами, судом була витребувана кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_63 за ч. 2 ст. 384 КК України та з досліджених у судовому засіданні матеріалів справи вбачається, що у судовому засіданні 05.12.2011 ОСОБА_16 був допитаний як свідок та дав показання, які є аналогічними даними ним у судовому засіданні при розгляді заяви ОСОБА_7 (кримінальна справа №23110012 по обвинуваченню ОСОБА_63 (а.с. 228-233).
		Крім того, матеріали вказаної справи містять письмові пояснення ОСОБА_18 та ОСОБА_15 (кримінальна справа № 23110012 по обвинуваченню ОСОБА_63 а.с. 260, 262-263), зміст яких є аналогічним показанням, даним ними у судовому засіданні 20.02.2019. 
		Також з тому № 15 кримінальної справи №1-995/6/ 2004 щодо обвинувачення, в т.ч. ОСОБА_7 , яка розглядалася Київським районним судом м. Харкова вбачається, що станом на 15 липня 2003 року, тобто на день подання заяви про явку з повинною, у відношенні ОСОБА_7 з 06.03.2003 було обрано запобіжний захід - тримання під вартою. Суддею Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_21 було надано дозвіл на переведення ОСОБА_7 до ІТУ ХМУ УМВС України в Харківській області на 10 діб та згода на проведення з ним слідчих дій.
		Відтак, суд вважає, що обставини зазначені засудженим ОСОБА_7 та його захисником є нововиявленими обставинами в контексті ст. 459 КПК України та Апеляційному суду Харківської області при ухваленні вироку 09.03.2010 не були відомі. 
		Відповідно до ч. 4 ст. 466 КПК України суд має право не досліджувати докази щодо обставин, що встановлені в судовому рішенні, яке переглядається за нововиявленими обставинами, якщо вони не оспорюються.
		Фактичні обставини, встановлені вироком Апеляційного суду Харківської області від 09.03.2010 щодо епізоду вбивства ОСОБА_14 та розбою, ніким із учасників не оспорюються, тому докази щодо них судом не досліджуються. 
		Враховуючи, що стороною захисту оспорюються докази по епізоду вбивства ОСОБА_10 , судом досліджені вказані докази, а саме:
		-протокол огляду місця події від 09.10.2000 на ділянці лісу в 600-х метрах від автодороги Гонтів Яр  Перепелицівка Валківського району Харківської області був знайдений труп невідомого (т.4 а.с. 28);
		-висновок судово-медичної експертизи № 99 від 10.10.2000, згідно даним якого труп належить чоловіку віком 55-65 років в стадії муміфікації та часткового гниття. Кістково-травматичнихушкоджень призовнішньому івнутрішньому обстеженніне виявлено. Беручи до уваги, що даний труп був витягнутий із грунту на глибині 35-50 см, стан м`яких тканин і кісток, можна думати, що час поховання знаходиться у проміжкуміж 1 1,5року. З огляду на виражені зміни на трупі встановити причину смерті не уявляється можливим (т.4 а.с.41-42);
		-висновок експерта (експертиза ексгумованого трупа) № 1739 від 19.09.2003, згідно даним якого при експертизі ексгумованого трупа виявлені наступні ушкодження: повний перелом лівого великого рожка під`язикової кістки; поперечний перелом великого лівого рожка під`язикової кістки; надлом великого правого рожка під`язикової кістки. Інших будь-яких механічних ушкоджень кісток скелету не виявлено. Зазначені ушкодження утворилися від дії тупих твердих предметів, індивідуальні особливості яких не відобразилися, що могло мати місце і при здавленні органів шиї, найбільш ймовірно,руками. По судовим даним, що маються, достовірно судити про причину смерті невідомого чоловіка не уявляється можливим у зв`язку з вираженими посмертними змінами. Однак, наявність ушкоджень органів шиї, встановлених при експертизі трупа, дозволяє вважати, що причиною смерті, ймовірніше всього, була механічна асфіксія внаслідок здавлення органів шиї. Встановити прижиттєвістьутворення ушкодженьне уявляєтьсяможливим черезпосмертні зміни,що далекозайшли (т. 4 а.с. 273-276);
		-висновок експерта № МК-234 від 22.08.2003, згідно даним якого при дослідженні щитовидного хряща і великих рожків під`язикової кістки ексгумованого трупа невідомого чоловіка встановлено, що мається повний поперечний перелом лівого великого рожка щитовидного хряща, поперечний повний перелом великого лівого рожка під`язикової кістки і надлом великого правого рожка під`язикової кістки (т. 4 а.с. 280-281);
		-висновок експертизи № МК-238 від 29.09.2003, згідно даним якої надана на експертизу належна ОСОБА_10 фотографія і череп трупа невідомого чоловіка, зареєстрованого під № 1739 від 25.07.2003 придатні для ідентифікації особи шляхом фотосуміщення, череп належить г-ну ОСОБА_10 (т. 4 а.с. 292  297);
		-показання підозрюваного ОСОБА_7 , які містяться у протоколі допиту від 16.07.2003 по кримінальній справі № 37010020 порушеної по факту умисного вбивства ОСОБА_14 за ст. 94 КК України (в ред. 1960 р.) (т. 4 а.с. 127-144);
		-дані, що містяться у протоколі відтворення обстановки та обставин події від 24.07.2003 з фототаблицею за участю підозрюваного ОСОБА_7 по кримінальній справі № 37010020 порушеної по факту умисного вбивства ОСОБА_14 за ст. 94 КК України (в ред. 1960р. (т. 4 а.с. 235-257);
		-дані, які містяться у протоколі очної ставки від 17.07.2003 між підозрюваними ОСОБА_12 та ОСОБА_7 по кримінальній справі № 37010020 порушеної по факту умисного вбивства ОСОБА_14 за ст. 94 КК України (т. 4 а.с. 146-162);
		-явка з повинною від 15.07.2003, яка надана начальнику УБОЗ УМВС України в Харківській області та зареєстрована в книзі обліку інформації про злочини і пригоди 15.07.2003 за №497 ( т. 4 а.с. 11-13).
		Відповідно до п. 8 Перехідних положень КПК України допустимість доказів, отриманих до набрання чинності цим Кодексом, визначається у порядку, що діяв до набрання ним чинності.
		Як роз`ясненов п.п.11,13постанови ПленумуВСУ №8від 30.05.1997 « Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах», повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов`язані з його недостатньою обгрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи. У випадках, коли в справі щодо одного й того ж предмета проведено декілька експертиз, у тому числі комплексну, комісійну, додаткову чи повторну, суд повинен дати оцінку кожному висновку з точки зору всебічності, повноти й об`єктивності експертного дослідження. 
		Так, в основу обвинувачення покладено три висновки: судово-медичну експертизу № 99 від 10.10.2000, у якій зазначено про відсутність будь-яких ушкоджень, та висновок експерта (експертиза ексгумованого трупа) № 1739 від 19.09.2003, висновок експерта № МК-234 від 22.08.2003, які суперечать висновку № 99 від 10.10.2000 в частині наявності повного перелому лівого великого рожка під`язикової кістки, поперечного перелому великого лівого рожка під`язикової кістки, надлому великого правого рожка під`язикової кістки. При цьому у висновку № 1739 від 19.09.2003 зазначено, що дані ушкодження утворилися від дії тупих твердих предметів, індивідуальні особливості яких не відобразилися, що могло мати місце і при здавленні органів шиї, найбільш ймовірно, руками, хоча згідно постанови про зміну обвинувачення в суді від 15.01.2010, ОСОБА_10 був задушений за допомогоюмотузкової петлі. Крім того, з метою усунення суперечностей щодо давності утворення таких ушкоджень (переломів) і виключення їх утворення під час поховання та ексгумації трупа, будь-які об`єктивні дані відсутні. 
		Також у висновку № 1739 від 19.09.2003 зазначено, що «встановити прижиттєвість утворення ушкоджень не уявляється можливим через посмертні зміни, що далеко зайшли». Отже указаний висновок не дає однозначної відповіді, що повний перелом лівого великого рожка під`язикової кістки, поперечний перелом великого лівого рожка під`язикової кістки, надлом великого правого рожка під`язикової кістки були прижиттєвими, а за умови, що у висновку експертизи № 99 від 10.10.2000 однозначно указано, що вищезазначених переломів не було, то суд дійшов висновку, що вказані суперечності не усунені та не спростовані відповідними належними доказами, у зв`язку з чим відповідно до ст. 62 Конституції України дані сумніми трактуються на користь засудженого.
		До того ж, повідомленням про знаходження трупа невідомої людини (т. 4 а.с. 26-27) зазначається давність смерті знайденого трупа близько 12 місяців, актом первинного судово-медичного дослідження № 99 від 10.10.2000 (т. 4 а.с. 41-42) встановлений час поховання трупа в проміжок 1-1,5 року. Висновком експерта (експертизи ексгумованого трупа) № 1739 від 19.09.2003 (т. 4 а.с. 273-276) час смерті не встановлювався. 
		Отже можлива дата настання смерті знайденого трупа, встановлена експертним шляхом, може випадати на проміжок часу з квітня 1999 року по жовтень 1999 року. 
		З огляду на наведене, враховуючи обов`язковість тлумачення сумнівів в обґрунтованості обвинувачення на користь особи, яку притягають до кримінальної відповідальності, та неприпустимість ґрунтування звинувачення на доказах, отриманих незаконним шляхом, суд вважає час та причину настання смерті трупа, що був наданий для дослідження, належність трупа ОСОБА_10 , не встановленими поза розумним сумнівом.
		Щодо явки з повинною ОСОБА_7 , яка була надіслана начальником УБОЗ УМВС України в Харківській області на адресу прокурора Дергачівської районної прокуратури Харківської області супровідним листом (т. 4 а.с. 6-10), суд зазначає наступне.
		Явка з повинною ОСОБА_7 надана начальнику УБОЗ УМВС України в Харківській області, зареєстрована черговим УБОЗ УМВС України в Харківській області за вх. № 497 від 15.07.2003, прийнята о/у по ОВС УБОЗ УМВС України в Харківській області.
		При цьому, станом на 15 липня 2003 року, у відношенні ОСОБА_7 з 06.03.2003 було обрано запобіжний захід тримання під вартою у іншій кримінальній справі №1-995/6/ 2004, яка на той час розглядалася Київським районним судом м. Харкова. 
		Прокурор Дергачівського району Харківської області листом від 15.07.2003 за вих. № 370/0020 звернувся до судді Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_21 з проханням надати дозвіл на переведення ОСОБА_7 до ІТУ ХМУ УМВС України в Харківській області на 10 діб та дати згоду на проведення з ним слідчих дій слідчо-оперативній групі під керівництвом слідчого ОСОБА_64 у зв`язку з підозрою ОСОБА_7 у вбивстві ОСОБА_14 (т. 15 а.с.21).
		Також, в матеріалах справи № 1-995/6 2004, стосовно ОСОБА_7 , міститься дозвіл Київського районного суду м. Харкова від 15 липня 2003 року на переведення ОСОБА_7 до ІТУ УМВС України в Харківській області строком на 10 діб для проведення слідчо-оперативних дій у іншій справі (справа № 1-995/6 2004 т. 15 а.с. 22).
		Згідно повідомлення Харківського СІЗО від 04.03.2019 ОСОБА_7 вибував 15.07.2003 до ІТТ ХМУ УМВСУ в Харківській області, повернувся 19.07.2003 (т. 3 а.с. 75).
		У травні 2016 року Європейський суд з прав людини прийняв до розгляду заяву ОСОБА_7 щодо порушення прав, гарантованих ст. 3 та п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, де останній зазначив про застосування до нього фізичного насильства під час перебування в УБОЗ УМВС України в Харківській області з 15.07.2003 до 25.07.2003 та після повернення до СІЗО на його тілі були виявленні тілесні ушкодження. 
		   Згідно з ч. 3 ст. 253 КПК України (в ред. 1960 р.) суддя не вправі відмовити учасникам судового розгляду у дослідженні в стадії судового розгляду доказів, якщо вони є належними і допустимими.
		Пленум Верховного Суду України в постанові № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 01.11.1996 роз`яснив, що докази повинні визнаватися отриманими незаконним шляхом, наприклад тоді, коли їх збирання закріплення здійснено або з порушенням гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, встановлених кримінально-процесуальним законодавством порядку, або не уповноваженою на те особою або органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами.
		Як передбачено ч. 1 ст. 96 КПК України (1960р.) явка з повинною - це особисте, добровільне письмове чи усне повідомлення заявником органу дізнання, дізнавачу, слідчому, прокурору, судді або суду про злочин, вчинений чи підготовлюваний ним, до порушення проти нього кримінальної справи. Якщо кримінальну справу вже порушено за наявністю ознак злочину, таке повідомлення заявником має бути зроблене до винесення постанови про притягнення його як обвинуваченого. 
		Обставини отримання явки з повинною від ОСОБА_7 виключають будь-яку можливість стверджувати про її відповідність наведеним вимогам.
		Європейський суд з прав людини, розглядаючи справу «Ірландія проти Сполученого Королівства» (18 січня 1978 року) визнав такими, що суперечатьст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року п`яти методів сенсорної депривації, до них суд відніс і принижуюче гідність поводження.
		Оскільки явка з повинною є по суті позасудовими показаннями і отримана за відсутності захисника, то в силу ч. 4 ст. 95 КПК України і роз`яснень Верховного Суду України від 09.10.2017 (справа №5-159кс (15) 17) є порушенням права на захист і таку явку з повинною не можна визнати допустимою.
		Отже, явку з повинною щодо вбивства таксиста ОСОБА_7 15.07.2003 написав будучи незаконно доставленим до приміщення УБОЗ УМВС України в Харківській області, без присутності захисника, у зв`язку з чим, добровільність її написання засудженим є сумнівною, а свідчення не можуть вважатися достовірними.
		Згідно з ч. 1 ст. 98 КПК України (в ред. 1960 року) за наявності приводів і підстав, зазначених у статті 94 цього Кодексу, прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов`язані винести постанову про порушення кримінальної справи, вказавши приводи і підстави до порушення справи, статтю кримінального закону, за ознаками якої порушується справа, а також дальше її спрямування.
		   Як передбачено ч. 1 ст. 113 КПК України (в ред. 1960 року) досудове слідство провадиться лише після порушення кримінальної справи і в порядку, встановленому цим Кодексом.
		Так, з матеріалів кримінальної справи вбачається, що постановою заступника прокурора Харківської області від 24.09.2003 порушено кримінальну справу за ч. 1 ст. 115 КК України по факту виявлення трупа невідомого чоловіка у Валківському районі Харківської області (т.4 а.с.1-2). 
		Цією ж постановою вказана кримінальна справа об`єднана з основною справою та об`єднаній справі присвоєно єдиний номер №37010020.
		За нормами КПК України (в ред. 1960 року) досудове слідство провадилося у всіх справах, крім випадків передбачених ст. 111 КПК України (в ред. 1960 року). 
		До порушення кримінальної справи слідчі дії не проводяться, за виключенням огляду місця події (ст. 190 КПК України в ред. 1960 року).
		   Отже, слідчий до порушення кримінальної справи, тобто до 24 вересня 2003 року не мав права проводити ніяких слідчих дій щодо вбивства таксиста, крім огляду місця події.
		   Як вбачається з матеріалів кримінальної справи ОСОБА_7 , перебуваючи в УБОЗ УМВСУ в Харківській області та будучи під вартою по іншій кримінальній справі, яка розглядалася у Київському районному суді м. Харкова, 15 липня 2003 року подав явку з повинною про вбивство таксиста (т.4 а.с.11-13). 
		Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 94 КПК України (в ред. 1960 року) явка з повинною є приводом до порушення кримінальної справи.
		   Відповідно до ч. 4 ст. 97 КПК України (в ред. 1960 року) коли необхідно перевірити заяву або повідомлення про злочин до порушення справи, така перевірка здійснюється прокурором, слідчим або органом дізнання в строк не більше десяти днів шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів.
		   Прокурор Дергачівського району Харківської області, який отримав 18.07.2003 вказану явку з повинною ОСОБА_7 від 15.07.2003, доручив слідчому ОСОБА_65 перевірити вказане повідомлення (т. 4 а.с. 7).
		   Отже, слідчий зобов`язаний був відібрати пояснення від окремих громадян чи посадових осіб або витребувати необхідні документи, а також у порядку ст. 190 КПК України ( в ред. 1960 року) здійснити слідчу дію - огляд місця події.
		   Проте, слідчий прокуратури ОСОБА_66 , в порушення вищевказаних норм вимог КПК, не провів дії, які передбачені ч. 4 ст. 97 КПК України ( в ред. 1960 року), а здійснив наступні слідчі дії:
		-16 липня 2003 року провів допит підозрюваного ОСОБА_7 щодо обставин вбивства таксиста (т.4 а.с. 127-144);
		-17 липня 2003 року очну ставку ОСОБА_7 з ОСОБА_12 щодо обставин вбивства таксиста (т.4 а.с. 146-162);
		-24 липня 2003 року відтворення обстановки та обставин події щодо вбивства таксиста (т.4 а.с. 203-231).
		Крім того, допит ОСОБА_7 16.07.2003 як підозрюваного щодо факту вбивства таксиста та очна ставка 17.07.2003 між підозрюваним ОСОБА_7 та ОСОБА_12 щодо факту вбивства таксиста були проведені до отримання явки з повинною прокурором Дергачівського району Харківської області.
		Призначенням Кримінально-процесуального кодексу України є визначення порядку провадження у кримінальних справах (ст.1 КПК України в ред. 1960 року).
		Відповідно до ч. 1 ст. 67 КПК України(вред.1960року) суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. 
		Докази визнаються такими, що одержані незаконним шляхом, коли їх збирання й закріплення відбулося з порушенням гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, встановленого кримінальним процесуальним законодавством порядку або не уповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами.
		Отже, умовами допустимості доказів є: одержання фактичних даних із належного процесуального джерела, одержання фактичних даних належним суб`єктом; одержання фактичних даних у належному процесуальному порядку; належне оформлення джерела фактичних даних.
		При цьому, у кримінальній справі по факту вбивства ОСОБА_10 , як обвинуваченого ОСОБА_7 було притягнуто 14.02.2007 (т. 11 а.с. 116-120).
		Так як, вищевказані слідчі дії: допит підозрюваного ОСОБА_7 , очна ставка ОСОБА_7 з ОСОБА_12 та відтворення обстановки та обставин події були проведені до порушення кримінальної справи 24 вересня 2003 року, тобто всупереч вимогам ч. 1 ст. 113 КПК України (в ред. 1960 року), суд визнає їх недопустимими доказами.
		Крім того, як убачається з матеріалів справи 16 липня 2003 року (т. 4 а.с. 78) у відношенні ОСОБА_7 була винесена постанова про обрання запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд.
		Відповідно дост.151КПК України(вред.1960р.),підписка проневиїзд полягаєу відібраннівід підозрюваногоабо обвинуваченогописьмового зобов`язанняне відлучатисяіз зареєстрованогомісця проживаннячи перебуванняабо змісця тимчасовогознаходження бездозволу слідчого. 
		Як передбачено п. 3.4 Мінімальних стандартних правилООНщодо заходів, не пов`язаних з тюремним ув`язненням (Токійські правила), від 14 грудня 1990 року «не пов`язані з тюремним ув`язненням заходи, які покладають будь-яке зобов`язання на правопорушника і які застосовуються до формального розгляду або суду або замість них, потребують згоди правопорушника». Оскільки при підписці про невиїзд підозрюваний, обвинувачений дає письмове зобов`язання не відлучатися із зареєстрованого місця проживання чи перебування або з місця тимчасового знаходження без дозволу слідчого чи суду, цей запобіжний захід пов`язаний з отриманням згоди особи, щодо якої він застосовується. Якщо ж вона відмовляється підписати підписку про невиїзд, даний запобіжний захід не може бути застосовано.
		Підписка про невиїзд процесуально оформлюється двома документами: постановою про застосування даного запобіжного заходу та самою підпискою, тобто письмовим зобов`язанням підозрюваного, обвинуваченого. При цьому слідчий та суддя зобов`язані роз`яснити особі покладений на неї обов`язок та негативні процесуальні наслідки його порушення, які полягають у зміні даного запобіжного заходу на більш суворий. 
		Суд зазначає, що ОСОБА_7 постанова від 16.07.2003 не проголошувалася, підписка про невиїзд від нього не відбиралась.
		Отже, 16 липня 2003 року щодо ОСОБА_7 запобіжний захід не обирався у передбаченому процесуальним Законом порядку. 
		Відповідно до ст. 43-1 КПК України (в ред. 1960 року) підозрюваним визнається: 1) особа, затримана по підозрінню у вчиненні злочину; 2) особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого.
		Враховуючи те, що ОСОБА_7 не був затриманий за вчинення злочину та щодо нього не обиралось запобіжного заходу у передбаченому процесуальним Законом порядку, суд дійшов висновку, що ОСОБА_7 не набув процесуального статусу підозрюваного, тому проведені з 16 липня 2003 року слідчі та процесуальні дії за участі ОСОБА_7 є такими, що проведені з грубим порушенням права на захист, а результати цих дій не можуть бути використані в якості доказів у справі.
		За змістом ст. 65 КПК України ( в ред. 1960 року) доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, 
		слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються: показаннями свідка, показаннями потерпілого, показаннями підозрюваного, показаннями обвинуваченого, висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій, протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами.
		Як убачається з матеріалів кримінальної справи 12 лютого 2007 року в період з 14 год 30 хв по 19 год 45 хв ОСОБА_7 був допитаний як свідок по справі щодо вбивства таксиста (т.11 а.с. 30-45).
		Відповідно до протоколу № Ж 076640 ОСОБА_7 12 лютого 2007 року о 20 год 00 хв був затриманий (т.11 а.с. 51-54).
		13 лютого 2007 року ОСОБА_7 був допитаний як підозрюваний та відмовився від дачі показань, проте на питання слідчого вказав, що підтверджує свої показання, які давав як свідок 12 лютого 2007 року (т.11 а.с. 97-99).
		Протокол допиту свідка ОСОБА_7 від 12 лютого 2007 року є недопустимим з таких підстав.
		У справі «Собко проти України» від 17 грудня 2015 року ЄСПЛ акцентовано увагу на те, що «із заявником defacto поводились як ізпідозрюваним», а сам факт доправлення його до відділу міліції та допиту його у якості свідка, свідчив про його вразливість. Крім того, ЄСПЛ констатував порушення статті 6 Конвенції при винесенні рішень національними судами, які брали до уваги первинні визнавальні покази заявника у якості свідка та використали ці показання для його засудження.
		З системного аналізу кримінально-процесуального закону та практики ЄСПЛ випливає, що використання у якості доказів показань свідка, який у подальшому набув статусу обвинуваченого чи підозрюваного, є порушенням права «на мовчання», а також порушенням права не свідчити проти себе, внаслідок чого такі докази мають бути визнані судом недопустимими. 
		Отже,недопустимими єдокази,що булиотримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.
		У зв`язку з вищевказаним, суд визнає недопустимими доказами протоколи допиту ОСОБА_7 як свідка від 12 лютого 2007 року та як підозрюваного від 13 лютого 2007 року.
		Як передбачено ч. 1ст. 467 КПК Українисуд має право скасувати вирок чи ухвалу і ухвалити новий вирок чи постановити ухвалу або залишити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами без задоволення. При ухваленні нового судового рішення суд користується повноваженнями суду відповідної інстанції.
		Відповідно дост. 373 КПК Українивиправдувальний вирок ухвалюється у разі,якщо не доведено, що:1)вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа;2)кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим;3)в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судомпідстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами1та2частини першої статті284цього Кодексу.
		Відповідно до ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
		Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
		Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною 3ст.373КПК України встановлено, що обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
		Дослідивши перелічені вище обставини, які не були відомі Апеляційному суду Харківської області на час судового розгляду при ухваленні судового рішення 09.03.2010 і які самі по собі та разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку, суд дійшов висновку, що в судовому засіданні встановлені обставини, які виключають участь ОСОБА_7 у вбивстві ОСОБА_10 23 червня 2000 року, а тому за цим епізодом звинувачення ОСОБА_7 підлягає виправданню.
		Відповідно до постанови про зміну обвинувачення в суді від 15.01.2010 ОСОБА_7 обвинувачувався у вчиненні вбивства ОСОБА_14 за п.п. «а», «з», «і» ст. 93 КК України ( в ред. 1960 року), тобто в умисному вбивстві з корисливих мотивів, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за попереднім зговором групою осіб (т. 21 а.с. 143-151).
		Так як суд виправдовує ОСОБА_7 по епізоду вбивства ОСОБА_10 , то при кваліфікації дій щодо вбивства ОСОБА_14 підлягає виключенню кваліфікуюча ознака, передбачена п. «з» ст. 93 КК України (в ред. 1960 року).
		Отже, дії ОСОБА_7 по епізоду вбивства ОСОБА_14 суд кваліфікує за п.п. «а», «і» ст. 93 КК України (в ред. 1960 року), тобто умисне вбивство з корисливих мотивів, за попереднім зговором групою осіб.
		Так як вироком Апеляційного суду Харківської області покарання ОСОБА_7 за ст. 93 КК України ( в ред. 1960 року) було призначено по двох епізодах, при цьому, по епізоду вбивства ОСОБА_10 засуджений виправдовується, тому суд призначає йому покарання по епізоду вбивства ОСОБА_14 за п.п. «а», «і» ст. 93 КК України ( в ред. 1960 року).
		Відповідно до змісту ст.ст. 50, 65 КК України,покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Суд, при призначенні покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
		Виходячи ззасадиспівмірностіпризначене покаранняза своїм видом ірозміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Привиборізаходу примусумають значенняйповинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.Без урахування й належної оцінки всіх цих обставин у своїй сукупності обрана міра покарання не може вважатися справедливою.
		При призначенні покарання ОСОБА_7 суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України, бере до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно зі ст. 12 КК України являється особливо тяжким злочином. 
		За таких обставин справи, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_7 покарання за п.п. «а», «і» ст. 93, ч. 3 ст. 142 КК України ( в ред. 1960 року) у виді позбавлення волі в межах санкції частин цих статтей.
		Оскільки ОСОБА_7 засуджується за злочин, вчинений до ухвалення вироку Київським районним судом м. Харкова від 23.02.2004, яким його засуджено за злочини, вчинені після введення в дію КК України 2001 року, то остаточне покарання повинно бути призначено за правилами ч. 4 ст. 70 КК України, з урахуванням п. 13 Заключних та Перехідних положень КК України 2001 року.
		У відповідності до постанови Жовтневого районного суду м. Харкова від 29 березня 2005 року ОСОБА_7 підлягав звільненню з місць позбавлення волі умовно-достроково на 11 місяців 2 дня, але в день звільнення 06.04.2005 знову був затриманий за підозрою в умисному вбивстві, а 08.04.2005 йому було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою.
		Згідно з ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 14.04.2005 ОСОБА_7 звільнений з-під варти у зв`язку зі зміною йому запобіжного заходу на підписку про невиїзд, проте 12.02.2007 він був затриманий та взятий під варту.
		З урахуванням вищезазначеного, строк остаточного покарання, яке підлягає призначенню за ч. 4 ст. 70 КК України, слід рахувати з 12.02.2007 з заліком його попереднього ув`язнення та відбутого покарання за попернім вироком частково.
		Керуючись ст.ст. 368, 370, 374, 376, 377, 459-467 КПК України, суд 
		ухвалив:
		   Заяву ОСОБА_7 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Апеляційного суду Харківської області від 09.03.2010 задовольнити. 
		Вирок Апеляційного суду Харківської області від 09.03.2010 щодо ОСОБА_7 скасувати.
		ОСОБА_7 визнати невинуватим за п.п. «а», «і» ст. 93 КК України(в ред. 1960 року) по епізоду вбивства ОСОБА_10 та виправдати його, оскільки не доведено, що він вчинив вказаний злочин.
		Ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7  винуватим у вчиненні злочинів, передбачених п.п. «а», «і» ст. 93 КК України (в ред. 1960 року) по епізоду вбивства ОСОБА_14 та ч. 3 ст. 142 КК України (в ред. 1960 року) і призначити покарання:
		-за п.п.«а»,«і» ст.93КК України (в ред. 1960 року) у виді 15 (п`ятнадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією майна;
		-за ч.3ст.142КК України (в ред. 1960 року) у виді 14 років позбавлення волі з конфіскацією майна. 
		На підставіст.42КК України(вред.1960року)за сукупністювчинених злочинівшляхом поглиненняменш суворогопокарання більшсуворим визначити  ОСОБА_7 остаточно покарання у виді 15 (п`ятнадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією майна. 
		Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів за цим вироком і злочинів, за які ОСОБА_7 було засуджено вироком Київського районного суду м. Харкова від 23.02.2004,  ОСОБА_7 шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначити остаточне покарання у виді 15 (п`ятнадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією майна. 
		Срок відбуття покарання обчислювати з моменту фактичного затримання, тобто з 12 лютого 2007 року.
		У строк відбуття покарання зарахувати ОСОБА_7 час його перебування під вартою (включаючи час відбуття частини покарання по вироку від 23.02.2004) з 29 листопада по 4 грудня 2004 року та з 6 березня по 14 квітня 2005 року.
		Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Дергачівський районний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а засудженим ОСОБА_7 у той же строк, з моменту вручення йому копії вироку.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. 
		Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Учаснику судового провадження, який не був присутній в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
		 
		Головуючий             ОСОБА_1     
		 
		Судді:                             ОСОБА_2 
		 
		                                ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...