Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 817/1227/17 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 11.11.2019. Зареєстровано: 12.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 12.11.2019.
Дата набрання законної сили: 11.11.2019
Номер судового провадження: К/9901/3040/17

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		11 листопада 2019 року 
		Київ
		 
		справа №817/1227/17
		адміністративне провадження №К/9901/3040/17
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого - Калашнікової О.В.,
		суддів - Білак М.В., Губська О.А.,
		 
		розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №817/1227/17
		за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Рівненської області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
		за касаційною скаргою Прокуратури Рівненської області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року (прийняту у складі головуючого судді Комшелюк Т.О.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Іваненко Т.В., суддів: Кузьменко Л.В., Франовської К.С.)
		І. Суть спору
		1. В серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Прокуратури Рівненської області, в якому просила:
		1.1. Визнати протиправними дії посадових осіб Прокуратури Рівненської області по утриманню з її заробітної плати вихідної допомоги, виплаченої згідно наказу Прокуратури Рівненської області від 11 липня 2016 року №704. 
		1.2. Стягнути з Прокуратури Рівненської області на її користь незаконно утриману із заробітної плати частину виплаченої при звільненні вихідної допомоги в сумі 10413,62грн. 
		1.3. Зобов`язати Прокуратуру Рівненської області припинити в подальшому утримання з неї нестягнутої решти вихідної допомоги, виплаченої згідно наказу прокурора Рівненської області від 11 липня 2016 року №704. 
		2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що при звільненні з органів прокуратури України з підстав передбачених п.1 ч.1 ст.40 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), їй відповідно до ст.44 КЗпП України було виплачено вихідну допомогу в розмірі 13557,83 грн. Після поновлення на посаді за рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2016 року вона була поновлена відповідачем на посаді в органах прокуратури. У зв`язку з цим з виплаченої їй заробітної плати за вимушений прогул відповідачем вирахувано 10413,62 грн, як частину наданої їй вихідної допомоги при незаконному звільненні. Позивач вважає дії відповідача протиправними, оскільки виплата вихідної допомоги була здійснена відповідачем добровільно, за відсутності неправильних дій з її боку, а також таке відрахування із заробітної плати проводилось без прийняття відповідного наказу чи розпорядження відповідача.
		ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
		3. Відповідно до наказу Прокуратури Рівненської області від 11 липня 2016 року №704 «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено молодшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу організації представництва, захисту інтересів громадянина або держави управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді Прокуратури Рівненської області та в органах прокуратури з 11 липня 2016 року у зв`язку з реорганізацією органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури (п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру», п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України) з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку (ст.44 КЗпП України). 
		3.1. Розмір виплаченої позивачу вихідної допомоги при звільненні становив 13557,83 грн.
		3.2. Наказом Прокуратури Рівненської області від 20 жовтня 2016 року №1042 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1», прийнятим на виконання постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2016 року у справі №817/1065/16, скасовано наказ від 11 липня 2016 року №704 про звільнення ОСОБА_1 , крім виплати компенсації за невикористані відпустки. Поновлено молодшого радника юстиції ОСОБА_1 на попередній роботі на посаді заступника начальника відділу організації представництва на захист інтересів громадянина або держави управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді Прокуратури Рівненської області та в органах прокуратури України з 12 липня 2016 року із збереженням всіх встановлених надбавок та доплат до посадового окладу. Вирішено виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 13557 грн 83 коп.
		3.3. Листом Прокуратури Рівненської області від 06 квітня 2017 року за №18-216-вих-17 на звернення позивача від 21 березня 2017 року було повідомлено про утримання відділом фінансування та бухгалтерського обліку з заробітної плати коштів в частині вихідної допомоги у сумі 10413,62 грн.
		ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
		4. Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року, позов задоволено частково. 
		4.1. Визнано протиправними дії Прокуратури Рівненської області щодо утримання з заробітної плати ОСОБА_1 вихідної допомоги, виплаченої їй згідно з наказом від 11 липня 2016 року №706.
		4.2. Стягнуто з Прокуратури Рівненської області на користь ОСОБА_1 незаконно утриману із заробітної плати частину виплаченої вихідної допомоги в сумі 10413,62 грн.
		4.3. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		IV. Касаційне оскарження
		5. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
		6. В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що судами неповно з`ясовано всі обставини, що мають значення для справи, внаслідок чого суди дійшли хибного висновку про часткове задоволення позовних вимог. Також відповідач зазначає, що позивач пропустив строк звернення до суду з даним позовом.
		7. Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому посилаючись на необгрунтованість та безпідставність останньої просить залишити скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
		V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
		8. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
		9. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		10. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		11.  За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		12. Відповідно до статті 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
		13. Відповідно до ч.1, 2 ст. 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України, а саме: 1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не повернутого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості, або з дня виплати неправильно обчисленої суми; 2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за не відроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5 і 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв`язку з переходом на пенсію; 3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).
		14. При цьому, порядок та підстави для покриття шкоди працівниками визначений спеціальними нормами, встановленими Главою ІХ Кодексу законів про працю України.
		15. Відповідно до частини 1 статті 136 КЗпП України покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.
		16. Розпорядження власника або уповноваженого ним органу, або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.
		17. Згідно з ч. 3 ст. 136 КЗпП України у решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.
		18. Статтею 138 КЗпП України передбачається, що для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду, власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.
		VI. Позиція Верховного Суду
		19. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
		20. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
		21. Аналізуючи доводи касаційної скарги та висновки судів попередніх інстанцій, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.
		22. Судами попередніх інстанцій встановлено, що при звільненні позивача із Прокуратури Рівненської області та органів прокуратури України, на підставі наказу №704 від 11 липня 2016 року в.о. прокурора Рівненської області, ОСОБА_1 була виплачена вихідна допомога в розмірі 13557,83 грн., яка, після поновлення її на роботі, в жовтні, листопаді та грудні 2016 року була утримана з неї у сумі 10413,64 грн.
		23. Проте, відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що сума коштів вихідної допомоги одержана ОСОБА_1 при звільненні з роботи шляхом вчинення нею будь-яких зловживань чи за наявності з її боку недобросовісності при набутті таких коштів, виплати таких коштів відповідачем недобровільно.
		24. Також, вирішуючи питання про утримання з ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні з роботи протягом жовтня-грудня 2016 року в сумі 10413,62 грн, відповідачем в порушення вимог закону не приймалось будь-якого розпорядження (наказу) для покриття ОСОБА_1 шкоди, як і не повідомлялось про це останню.
		25. Не надано відповідачем і доказів того, що ним вчинялись дії з метою подання позову до суду для покриття шкоди ОСОБА_1 , а як наслідок, не встановлено наявність у Прокуратури Рівненської області, як роботодавця, статусу потерпілого.
		26. З огляду на вищенаведене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність дій Прокуратури Рівненської області по утриманню з заробітної плати ОСОБА_1 вихідної допомоги, виплаченої їй згідно наказу Прокуратури Рівненської області від 11 липня 2016 року №704 та як наслідок, про наявність підстав для відновлення порушених прав, свобод та інтересів позивача шляхом стягнення з відповідача незаконно утриманої частини вихідної допомоги в сумі 10413,62 грн.
		27. Крім цього, колегія суддів Верховного Суду вважає необґрунтованими та безпідставними посилання відповідача у касаційній скарзі на пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом з урахуванням наступного.
		28. За змістом частин першої, другої статті 99 КАС України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з даним позовом) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
		29. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		30. Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
		31. Згідно з частиною другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
		32. Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частиною другою статті 233 КЗпП України.
		33. Так, у рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, ст.ст.1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
		У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другої статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду з якими не обмежується будь яким-строком.
		34. Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
		35. Відповідно до статті 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов`язковими до виконання.
		36. Отже, аналіз наведених правових норм, з урахуванням рішення Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
		37. Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		38. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
		39. З огляду на результат касаційного розгляду у справі судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
		п о с т а н о в и в :
		1. Касаційну скаргу Прокуратури Рівненської області - залишити без задоволення.  
		2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року - залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		...........................
		О.В. Калашнікова
		М.В. Білак
		О.А. Губська
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...